Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Версальсько-Вашингтонська система




262.88 Kb.
НазваВерсальсько-Вашингтонська система
Сторінка1/3
Дата конвертації02.01.2013
Розмір262.88 Kb.
ТипРеферат
  1   2   3



Реферат на тему:


Версальсько-Вашингтонська система

Версальсько-Вашингтонська система являла собою визначену форму політичної організації міжнародних відносин після війни 1914 — 1918 р. і була закріплена в договорах і угодах 1919 — 1922р. Як звичайно, основою системи міжнародних відносин, найважливішим внутрішнім фактором її розвитку був баланс сил, що розуміється як конкретно-історичне співвідношення питомої ваги і впливу вхідних у систему держав, і в першу чергу великих держав, що по суті були основними системоутворюючими елементами. Звичайно, середні і малі держави також впливали на загальний баланс сил у системі міжнародних відносин, але переважно на регіональному рівні. Існування кожної, у тому числі і Версальсько-Вашингтонської, системи продовжується доти, поки закріплене в ній співвідношення (баланс) сил між окремими країнами відповідає реаліям процесу історичного розвитку держав. Визначена стійкість, властивій системі міжнародних відносин, залежить від ступеня її рівноваги, що є часткою случаємо балансу сил, при якому він відповідає як мінімум балансу головних інтересів великих держав.

Однак у силу внутрішнього розвитку великих держав інтереси однієї чи декількох країн починають виходити за рамки сформованого балансу сил, у результаті чого стабільність системи порушується. У випадку, якщо не вдається модифікувати систему і прийти до нового консенсусу, система руйнується. Перехід від однієї системи до іншої, як правило, супроводжується війнами. Взаємини держав усередині системи міжнародних відносин визначаються в першу чергу їхнім відношенням до існуючого балансу. Деякі прагнуть до його закріплення, інші до трансформації, треті — до руйнування. У залежності від цієї держави і будують свої відносини один з одним як союзники, чи партнери ж як супротивники. Країни, що прагнуть до підтримки рівноваги системи, називають державами-балансирами. Вони виступають гарантами збереження системи міжнародних відносин, її адаптації до нових історичних реалій".

Оформлення нового світового порядку в Європі після Першої світової війни було ускладнено революцією в Росії і хаосом у Східній Європі. Виробленням Версальського договору займалися тільки переможці, що найчастіше переслідували різні цілі. Для Франції основне значення мало максимальне ослаблення Німеччини, що дозволяло закріпити французьку гегемонію в Європі й убезпечити її східні границі. Англія і США були більш зацікавлені в збереженні європейської рівноваги. Для цього було потрібно в більшому ступені враховувати інтереси Німеччини, що в умовах розпаду Австро-Угорщини, революції в Росії, загального національно-революційного підйому і діючої більшовицької пропаганди можна було використовувати як стабілізуючий фактор у Центральній і Східній Європі. У підсумку версальські домовленості були компромісом між цими крайніми позиціями за рахунок переможених, що визначило революційний підйом в Угорщині, становлення масових комуністичних партій і реваншистський вектор зовнішньої політики Німеччини. Англія і Франція намагалися використовувати нові держави, що виникли в Європі, як проти більшовицької революції, так і проти німецького реваншизму. Однак роль союзників Лондона і Парижа ніколи не була занадто висока і мала тенденцію до зниження.

Гарантією міцності Версальської системи могла б стати погоджена позиція Англії, Франції і США. Однак США з ряду причин самоусунулися від політичних проблем Європи, а Англія і Франція по-різному бачили перспективу європейської рівноваги. Німеччина, що стала об'єктом Версальського договору, і СРСР, що взагалі знаходився поза рамками нової системи міжнародних відносин, цілком природно стали її супротивниками. Тим самим Версальська система залишалася неврівноваженою і не універсальною, а її відносно високий ступінь конфліктності, незважаючи на широку пропаганду пацифізму, визначалася збереженням розподілу політичної карти Європи на переможців і переможених.

Врегулювання міжнародних відносин в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні проходило в більш спокійній обстановці. У ході конференції у Вашингтоні (12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р.) було встановлено нове співвідношення сил на Далекому Сході, в основі якого лежало партнерство великих держав на базі консенсусу по військово-морських проблемах, взаємних гарантій регіональних інтересів і загальних принципів політики в Китаї. Рівновага системи закріплювалася новою роллю Японії, що хоча і була змушена відмовитися від союзу з Англією й обмежити свої домагання в Китаї і Росії, але одержала гарантії військово-морської безпеки. Таким чином, Японія виявилася в ролі основного гаранта Вашингтонської системи міжнародних відносин. Однак гарантами від японського експансіонізму могли бути тільки далекосхідні держави в співробітництві зі США й Англією, але вони (СРСР і Китай) минулого або виключені із системи міжнародних відносин, або були її об'єктом. Тому, будучи більш рівноважною системою, ніж Версальська, вона залишалася неуніверсальної, оскільки виключила зі своїх суб'єктів СРСР і Китай.

У рамках Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин усі великі держави переслідували власні цілі, що коливаються в діапазоні від повної зміни світового порядку до його значної трансформації.

Основною метою Англії було збереження ролі політичного центра світу і верховного арбітра в європейських справах, що вимагало відновлення в Європі "балансу сил". Європейська рівновага при непрямому британському контролі дозволило б Англії більш активно протистояти двом основним погрозам її положенню у світі, що виходив від СРСР і США. Створення "балансу сил" у Європі жадало від Англії ослаблення переважного впливу Франції за рахунок посилення позицій Німеччини, що вело до поступок Берліну. До консолідації Європи Англію також підштовхували відцентрові тенденції, що усе виразніше відчувалися в Британській імперії. Збереження положення Англії у світі в умовах зміни співвідношення сил великих держав вимагало контролю за процесом модернізації Версальсько-Вашингтонської системи. Відображенням цієї політики стало "умиротворення", що зводилося до ревізії існуючого світового порядку під контролем Англії. До кінця 30-х рр. до двох уже традиційних погроз англійським інтересам з боку СРСР і США додалася погроза з боку Німеччини, що поставило Англію перед проблемою вибору майбутнього партнера і ціни зближення з ним.

Основною метою Франції було збереження завойованих позицій на основі створення загальноєвропейської системи безпеки, що зустрічало опір інших великих держав. Поступки Франції в питанні про репарації і рівність прав Німеччини в озброєннях (1932 р.) і підписання Пакту чотирьох (1933 р.) вели до ослаблення її впливу в Європі. Переговори про Східний пакт із метою створення загальноєвропейської системи безпеки наштовхнулося на небажання інших великих держав і ряду французьких союзників співробітничати зі СРСР. У цих умовах договір зі СРСР став для французького керівництва засобом тиску на Англію і Німеччину. Криза 1935 — 1938 р. ще більше послабив позиції Франції в Європі і прив'язав її зовнішню політику до позиції Англії, що розглядалася як природного союзника проти Німеччини.

Протягом 20-х рр. Італія продовжувала зовнішньополітичну традицію союзу з Англією для посилення свого впливу на Балканах. Але реальне посилення позицій Італії в Східному Середземномор'я привело з 1928 р. до охолодження італо-англійських відносин. У 30-і рр. посилення Німеччини збільшувало зацікавленість Англії і Франції в співробітництві з Італією, що дозволило останньої домогтися від них ряду поступок в Африці. У ході кризи 1935 — 1938 р. Італія початку зближення з Німеччиною, поклавши в основу своєї зовнішньої політики балансування між Німеччиною, Англією і Францією для розширення впливу в Середземномор'я, що було цілком сумісне з трансформацією існуючої системи міжнародних відносин.

Основною зовнішньополітичною метою Японії було розширення зони впливу на Далекому Сході. В умовах громадянської війни в Китаї, активного радянського проникнення в Синь-цзян, Монголію і Північну Маньчжурію, радянсько-китайського конфлікту й англо-американського суперництва Японія зробила ставку на військово-політичне рішення далекосхідних проблем. Використання міжімперіалістичних протиріч у регіоні, антибільшовицька й антиколоніальна пропаганда, знаходження союзників у Європі дозволили Японії проводити експансіоністський курс і зберігати прийнятні відносини з іншими учасниками боротьби за вплив у регіоні. У цілому японське прагнення до посилення свого впливу обмежувалося Далеким Сходом і було цілком сумісне з трансформацією існуючої системи міжнародних відносин.

Для Німеччини основною зовнішньополітичною метою була ревізія Версальського договору, а в перспективі і глобальна зміна існуючої системи міжнародних відносин. Використовуючи протиріччя між іншими великими державами, Німеччини удалося до кінця 1932 р. усунути найбільш важкі наслідки поразки в Першій світовій війні. Нове німецьке керівництво успішне продовжило цю політичну лінію, узявши на озброєння "політику факту, що здійснився,". Криза 1935 — 1938 р. підсилив позиції Німеччини, що знайшла союзників і нові можливості для тиску на Англію і Францію. Використовуючи політику "умиротворення", свої досягнення в економіці, військовому будівництві, ідеї антибільшовизму, пацифізму і націоналізму, Німеччина змогла з початку 1938 р. перейти до ревізії територіальних установленні Версальського договору. У підсумку до кінця 30-х рр. Німеччина значно збільшила свій військово-економічний потенціал і вплив на міжнародній арені.

В роки революції і Громадянської війни Радянський Союз утратив завойовані Російською імперією позиції на міжнародній арені і території в Східній Європі. За рівнем свого впливу в Європі країна виявилася відкинутої на 200 років у минуле. Не випадково радянське керівництво взяло на озброєння концепцію "світової революції", що сполучала нову ідеологію і традиційні задачі зовнішньої політики по посиленню впливу країни у світі. Стратегічною метою зовнішньої політики країни стала глобальна перебудова системи міжнародних відносин, що робило основними супротивниками Англію, Францію і їхніх союзників. Зробивши ставку на неминучість виникнення нового міжімперіалістичного конфлікту, СРСР прагнув не допустити консолідації великих держав, справедливо сприймаючи це як головну погрозу своїм інтересам. Радянське керівництво уміло використовувало офіційні дипломатичні канали, нелегальні можливості Комінтерну, соціальну пропаганду, пацифістські ідеї, антифашизм, допомогу деяким жертвам агресорів для створення іміджу головного борця за світ і соціальний прогрес.

Основою зовнішньої політики Сполучених Штатів було прагнення зайняти замість Англії положення політичного центра світу, що вимагало повної перебудови системи міжнародних відносин на основі створення глобального балансу сил великих держав під егідою Вашингтона. Узявши на озброєння політику "ізоляціонізму", США поклали в основу своєї зовнішньополітичної діяльності економічну експансію", а економічне суперництво з Англією вело США до підтримки Німеччини і Японії, економічне посилення яких повинно було ускладнити становище Лондона і підштовхнути його до поступок Вашингтонові. У 30-і рр. при наявності складних внутрішніх проблем США успішно використовували традиції англійської політики "блискучої ізоляції" XIX в., що дозволяло їм зберігати волю рук, вичікуючи розвитку подій. Відповідно у відношенні країн Латинської Америки з кінця 20-х рр. починає проводитися політика "доброго сусіда", на Далекому Сході — політика "невизнання", а в Європі — політика "нейтралітету". Найбільшу небезпеку для США представляла англійська політика "умиротворення", реалізація якої привела б до збереження основ існуючої системи міжнародних відносин. Тоді як зривши цієї політики й ескалація кризи сприяли американським зовнішньополітичним цілям.

Говорячи про розвиток Версальсько-Вашингтонській системи в межвоенное двадцятиліття, слід зазначити наявність глобальних протиріч, що зробили першорядний вплив на політику великих держав. Формування післявоєнної системи міжнародних відносин проходило без врахування інтересів Німеччини і СРСР, що зробило їх її супротивниками, і в Європі склався політичний трикутник (Англія і Франція — Германия-СРСР), учасники якого прагнули досягти своїх зовнішньополітичних цілей, граючи на протиріччях суперників. Побоюючись радянсько-німецького зближення, Англія і Франція в середині 20-х рр. пішли на поступки Німеччини, що привело до деякого згладжування протиріч у Європі. Однак проблема СРСР, стремившегося повернути собі роль великої держави, так і залишилася невирішеної, і в 20-х рр. основним світовим протиріччям було зовнішнє стосовно системи міжнародних відносин протиріччя між СРСР і світовим порядком, що в основному улаштовував всі інші великі держави.

У 30-і рр. зміна балансу сил великих держав привело до того, що ряд держав зробили відверту ставку на насильницьку трансформацію Версальсько-Вашингтонської системи, принципи якої перестали відповідати їх інтересам. Периферійне положення цих країн у системі міжнародних відносин дозволяло їм використовувати основне протиріччя для поліпшення своїх позицій. До цього варто додати загальний ріст регіоналізма, прагнення усіх великих держав використовувати складності суперників для поліпшення власних позицій. Тим самим позначилася внутрішня криза системи міжнародних відносин, що неможливо бути усунути без досягнення нового балансу сил і інтересів. Однак досить переконливі стимули його досягнення були відсутні. Криза світової економіки збіглася з кризою Версальсько-Вашингтонської системи, і усі великі держави в тім чи іншому ступені стали на шлях гонки озброєнь, готуючись до нової боротьби за переділ світу. Просто одні робили ставку на грубу силу, а інші — на використання ситуації у своїх інтересах. Таким чином, у 30-х рр. зовнішнє протиріччя (СРСР — Версальсько-Вашингтонська система) було доповнено внутрісистемним, наслідком чого з'явилася криза і крах системи міжнародних відносин.

У результаті політична організація світу після Першої світової війни виявилася занадто уразливої в силу внутрішньо властивих Версальсько-Вашингтонській системі пороків. Катастрофа межвоенной системи міжнародних відносин пройшло кілька етапів. У 20-і роки можна виділити дві найбільших кризи Версальсько-Вашингтонскої системи, що привели до її модернізації в Європі (1923 — 1925 р.) і зміні співвідношення сил на Далекому Сході (1925 — 1929 р.). У 30-і роки криза 1931 — 1933р. поклав початок насильницької трансформації системи міжнародних відносин, а в ході кризи 1935 — 1938 р. позначилася її катастрофа.

Першою зовнішньою кризою Версальсько-Вашингтонської системи стали події 1923 — 1925 р.{40} у Європі і на Близьким Схід, зв'язані з установленням Версальської системи. До осені 1922 р. стало ясно, що Туреччина, спираючи на радянську підтримку, відстояла свою незалежність, і Севрский договір вимагає корінного перегляду. Нова угода вироблялася в ході Лозаннської конференції (20 листопада 1922 р. — 24 липня 1923р.), на якій, крім власне турецької проблеми, обговорювалося питання про режим Чорноморських проток. Боротьба Англії і СРСР по питанню про протоки привела до загострення їхніх відносин, і, побоюючись радянсько-турецького союзу, творці Версальської системи пішли на поступки Туреччини, що одержала сучасні границі, а питання режиму проток були вирішені без врахування радянських інтересів. 17 грудня 1925 р. СРСР уклав з Туреччиною договір про дружбу і нейтралітет, гарантувавши безпеку своїх південних границь, а 5 червня 1926 р. була остаточно встановлена турецько-іракська границя.

Тим часом численні тертя між Німеччиною і її переможцями з питань репараційних виплат і виконання в повному обсязі Версальського договору зрештою переросли в гостру кризу. Спроба Німеччини домогтися 5-літнього мораторію на сплату репарацій і одержати інвестиції для економічного відновлення не зустріли підтримки на Заході. Це привело до відмовлення Німеччини від сплати чергового репараційного внеску. У відповідь Франція і Бельгія 11 січня 1923р. окупували Рур, а німецьке керівництво проголосило політику "пасивного опору". Німеччина виявилася охоплена гострою кризою, оживилися сепаратистські, націоналістичні і соціальні рухи. Пропозиція Англії виробити діючий механізм стягування репарацій при фінансовому сприянні відновленню німецької економіки викликало заперечення з боку Франції, а спроби німецького керівництва залучити для рішення цих проблем США не увінчалися успіхом. СРСР засудив імперіалістичний розбій Франції і вирішив використовувати ситуацію в Німеччині для підготовки силами німецької компартії (КПН) революційного перевороту.
  1   2   3

Схожі:

Версальсько-Вашингтонська система iconВерсальсько-Вашингтонська система
Версальсько-Вашингтонська система встановлена державами-переможницями, насамперед сша, Великобританією, Францією, Японією
Версальсько-Вашингтонська система iconУрок №11 Тема. Тематичне оцінювання за темами «Передумови виникнення Першої світової війни. Війна та її наслідки», «Повоєнне облаштування світу. Версальсько-Вашингтонська система договорів»
Тема. Тематичне оцінювання за темами «Передумови виникнення Першої світової війни. Війна та її наслідки», «Повоєнне облаштування...
Версальсько-Вашингтонська система iconОблаштування повоєнного світу. Версальсько вашингтонська система всесвітня історія, 10 кл
Така форма розробки при відповідній організації уроку може стати об’єктом самостійної роботи учня над матеріалом
Версальсько-Вашингтонська система iconУрок Тема. Вашингтонська конференція. Завершення формування Версальсько-Вашингтонської системи. Завдання уроку: охарактеризувати міжнародні
Гіоні, що склалися після Першої світової війни, розкрити зміст основних угод, укладених під час Вашингтонської конференції; продовжувати...
Версальсько-Вашингтонська система iconНовітня історія європи та америки
Завершення створення Версальсько-Вашингтонської системи її сильні і слабкі сторони
Версальсько-Вашингтонська система iconВсесвітня історія 11 клас білет №1
Завершення складання Версальсько-Вашингтонської системи, її сильні та слабкі риси
Версальсько-Вашингтонська система iconРегуляція функцій у багатоклітинних організмів
Дихальна система здійснює транспорт кисню. Травна система забезпечує процеси травлення. Сечовидільна система виводить з організму...
Версальсько-Вашингтонська система iconКурсова робота на тему: “Міжнародна фінансова система” Виконав: Керівник: Зміст
Паризька система золотомонетного стандарту. Генуезька система золотодевізного стандарту
Версальсько-Вашингтонська система iconБанківська система США
Банківська система са називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ І розміщення...
Версальсько-Вашингтонська система iconПравове регулювання третейського розгляду господарських спорів
Міжнародний центр по вирішенню інвестиційних спорів у Вашингтоні, заснований згідно до Конвенції про вирішення інвестиційних спорів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка