Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Тема Художня культура рідного краю Урок 31




130.07 Kb.
НазваТема Художня культура рідного краю Урок 31
Дата конвертації10.01.2013
Розмір130.07 Kb.
ТипДокументы
Тема 5. Художня культура рідного краю
Урок 31
Тема Художня культура рідного краю. Регіональні центри народних промислів і ремесел. Етнорегіональний фольклор» ознайомить Вас з кращими представниками художньої еліти краю. Ви довідаєтесь, якими народними промислами багатий рідний край, які традиції дотепер існують на Донеччині.
Не запитуй, що твоя країна може для тебе зробити, запитай, що сам
можеш зробити для своєї країни!


Джон Фіцжеральд Кеннеді, 35-й Президент США.

Народні художні промисли - одна з форм народної художньої творчості, виробництво фольклорних художніх виробів. Народні художні промисли сходять до старовини, до домашніх промислів і сільського ремесла. Пізніше утворилися працюючі на ринок кустарні промисли, а також приватні майстерні, що були залучені в систему капіталістичного ринку, але нерідко не витримували конкуренції фабричних товарів. На початку ХХ ст. на Україні почалося відродження народних художніх промислів.

Україна відвіку славилася народним мистецтвом. Будь-яка побутова річ під рукою майстра або майстрині ставала витвором мистецтва: будь то дівочий наряд або вишитий рушник, козацька трубка або гуцульська сопілка, інкрустований топірець або розмальована скриня нареченої, неповторної краси каміни, фанеровані косовські кахлі, або опошнянські макітри і куманці. Людина оточувала себе красивими речами, бо знала в них толк і мала нестримне бажання творити. З цієї стихії, з надр народної творчості з'явилося миру оригінальне мистецтво Марії Примаченко, Тетяни Паті, Семена Карпанюка, Поліни Цвілик, Юрія Шкрібляка, Катерини Білокур. Їх твори увібрали в себе фарби навколишньої природи, а традиції народного декоративного мистецтва лягли в основу квіткових або геометричних узорів. Душевне багатство, щедрість, чистота думок українського народу, розмірена трудова діяльність сприяли створенню внутрішньої монументальності і важливості, тієї життєстверджуючої основи, яка сьогодні характеризує кращі твори народної творчості. Яскравою особливістю української народної творчості є специфічне використання кольору, яке прикрашає виріб тонкою і виразною лінією, гармонією кольорів, що передають народні смаки і своєрідність естетичних норм. Народному мистецтву, як певній художній структурі, властиві певні стильові ознаки: декоративність, стилізація зображень, композиційна ясність. Здається, незмінні елементи сплітаються в чарівну композицію - завжди неповторно нову.

Коли говорять про українське декоративно-прикладне мистецтво, передусім, згадують роботи народних майстрів - соковиту майоліку Опошні, яскраві килими з рослинним орнаментом, іскристе гутне скло, матове дерево Гуцульщини. Українські художники дбайливо зберігають живу, спокійно-величаву красу народного мистецтва. У наш час існують фабрики художніх промислів, де виготовляють кераміку, художній текстиль, дерев'яні скульптури і мініатюри, гобелени, ювелірні вироби і багато що інше.

Одним з центрів мистецтва кераміки на Україні є якнайдавніший керамічний центр - знаменита Опошня на Полтавщині. Тут 200 років тому назад були знайдені кар'єри з прекрасними кольоровими глинами. Полтавська область славиться своєю керамічною пластикою - свистунці у вигляді вершників, іграшки, національні персонажі А.Білик-Пошивайло. Київську кераміку відрізняє веселкове сяйво глазурі, відкрите в експериментальній майстерні за участю провідних майстрів А.Железняка, Н.Федорової, Р.Шарай. Великим художнім смаком і тонким розумінням специфіки матеріалу характеризується кераміка майстрів Косово (Гуцульщина): П.Цвілих, Н.Вербовської, М.Тімьяк, П.Рюпки, Я.Заріцького, С.Вербицького.

Фарфорове мистецтво України виникло в самому кінці ХIII ст. у Корці. В наш час на Україні велика кількість заводів фаянсу і фарфору (Київський, Барановській, Городницький, Полтавський). Користуються великою шаною відомої роботи полтавського художника І.Віцько, киян - В.Щербіна, О.Жникрупа. Основу орнаменту їх фарфорової пластики складають рослинні мотиви.

Загальновизнаний центр мистецтва розпису - село Петриківка в Дніпропетровській обл., засноване ще в ХVIII ст. Найбільше визнання і популярність одержали твори петриківських майстрів Д.Зінчука, В.Панко, Д.Проніч і ін.

Заслужений майстер народної творчості України Ніна Кесарева виготовляє вироби з шкіри.

Широко поширено на Україні ручне ткання. Білий-чорно-червона символіка орнаментів в слов'янському мистецтві існує з язичницьких часів. Один з відомих вітчизняних центрів народного ткання, килимарства і вишивки - старе українське сіло на Полтаві - Решетилівка. Тут створювали гладкі, безворсові шерстяні килими з рослинним і геометричним орнаментом, гобелени (відомі майстри - Л.Жоголь, Н.Бабенко, Л.Товстуха і др.). Чудові українські килими різноманітні по орнаменту. Наприклад, для килимів Полтави характерні рослинний орнамент, а килим, створений майстрами Гуцульщини - геометричні.

Червоний і чорний - найбільш традиційні кольори української вишивки. Славляться біло-червоні королецькі тканини на Сумських рушниках, легкі, ніжні орнаменти вишивок Полтавської обл., білий-чорно-червоні узори вишивок Київської і Вінницької, Чернігівської областей, Поділля.

Художні тканини - скатертини, рушники з вишуканим орнаментом, а також предмети одягу створюються в різних куточках країни - Крольовці, Дегтярьові, Богуславі. Чудові майстри працюють в цьому напрямі - Валентина Чурілова (гобелени «Всесвіт», «Метаморфози»), Наталія Максимова (декоративні композиції «Думки про час», «Порив», «Пам'ять»), Олена Григор’єва (композиція «Жінки Пер Гонта» по мотивах музики Гріга).

Відомі не тільки на Україні, але і за кордоном твори народних майстрів художнього різьблення по дереву - Ю.Корпанюк, Д.Тонюк, І.Балагурак.

Традиції українського скла беруть свій початок в мистецтві і культурі Київської Русі. З скла виконували ювелірні вироби, декоративні предмети. В наш час на Україні працюють декілька десятків заводів художнього скла. Найбільш великі: Київський завод художнього скла, Львівське об'єднання "Веселка", де працюють кращі художники-склодуви - І.Аполлонова, Л.Мітяєва, С.Галімбовська, А.Балабіна. Українська школа склодувів одержала світове визнання.

Ювелірне мистецтво майстрів Георгія Цикури, Сергія Аленгоза, Анатолій Топалова представляє безперечний інтерес в своїй різноманітності.

Цікаві пошуки молодих художників - Марини і Костянтина Князевих (батік, кераміка, різьблення по дереву і кістці) з Краматорська, дончан - Олени Костіної (колаж «Африканська космогонія»), Ольги Белошенко (батіки «Сомнабулічний романс», «Ніч дуелянта», Тетяни Белкиної (батік, аксесуари), художника - модельєра Донецького Будинку моделей Людмили Козлової.

Народні розписи - один з найстародавніших видів мистецтва України. Відвіку майстри розмальовували посуд, скрині, житло. Декоративний розпис в XX ст.. став існувати як самостійний вид мистецтва у вигляді декоративних панно, виконаних на папері темперою, гуашшю, аквареллю і використовується в книжковій ілюстрації, оформленні інтер'єрів будівель, виробництві фарфору і фаянсу, архітектурі. І лише на початку XX ст.. настінні розписи, оспівані ще М.В.Гоголем, стали предметом наукового дослідження. Експедиція К.Широцького в Подільський губернії Д.Яворницького на Єкатерінославщині не тільки засвідчили факт існування цих розписів в різних регіонах України, але і відзначили його високий художній рівень, багатство форм і виразність локальних особливостей в окремих повітах, губерніях, селах, що свідчить про глибокі традиції художніх шкіл народного живопису. Загальна основа, на якій виросли народні настінні розписи, - це прикраса власного житла. Займалися цим переважно жінки, втілюючи в них світ своїх сподівань і надій. Малюнками прикрашали інтер'єри і зовнішні стіни хатин, вони надавали святкового вигляду і підкреслювали конструктивні особливості житла. Щорічно, а то і двічі на рік, дома білилися, розписи зникали, їх не відновлювали, а писали наново. Наприкінці ХІХ століття, з настінних розписів розвивається мистецтво "мальовки" - цього специфічного явища українського народного живопису, яке може вважати своїм витоком Придніпров'я. Вподобану "мальовку" можна було прикріпити на стіну в будь-якому місці як декоративну прикрасу. Вони виконувалися на окремих листах прозорого або напівпрозорого паперу певних розмірів, і відповідали параметрам розписів, що прикрашають печі, міжвіконні простінки, фрагменти стін над дверима і вікнами. Поступово відокремившись від стіни "мальовки" все більше набувають ознак станкового мистецтва, своїх композиційних і колористичних особливостей, стають самостійним твором, основою народної станкової графіки, яка знайшла свій новий розвиток в творчості народного майстра Тетяни Паті і її численних учнів з села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Характер графіки орнаментальний і декоративний.

Особливу цінність представляють твори провідних майстрів декоративного розпису: Т.Собачко-Шостака, П.Власенко, М.Приймаченко, М.Тімченко, М.Наумчук. Кращі Петриківські майстри працювали на Київському експериментальному керамічному заводі - Поліна Глущенко, сестри Віра і Ганна Павленко, Ірина Гоменюк, Ірина Пилипенко, Федір Панк, Андрій Пікуша, Василь Соколенко, Анатолій Чернуський Марія Примаченко, Марфа Тімченко, Іван Ськіцюк. Твори кожного майстра мають свої художні особливості і палітри фарб.

Ірина Пилипенко залишилася вірною традиції "мальовок", яка дотримувалася певно схеми: якщо композиція - "квітка", то вона невелика за розміром і складається із стебла, з якого ростуть три різні за кольором квітки або одна квітка з двома бутонами, що розпустилися, і зеленим листям. Квіти І.Пилипенко мають чіткий малюнок, контрастне співвідношення кольору і тону ("Червоні майори", "Хризантема"). Розписи П.Глущенко (Декоративний мотив". 1963р.) і Я.Гоменюк (фриз "Квіти з червоними ягодами") будуються, як правило, на кольоровому фоні, що додає творам колірну і композиційну єдність. М.Примаченко виконала серію фантастичних звірино-рослинних композицій. Її розписи привертають чарівною феєрією фарб. Колір - основний компонент її малюнків ("Помідори у вазі"). Майстри розпису застосовують різні фарбники: гуаш, темперу, акварель. Іноді в акварельні фарби додають яєчні жовтки. Така техніка зберігає прозорість акварельного живопису, додає їй незвичайну яскравість і соковитість. Для робіт Віри Павленко і її сестри Ганни Павленко-Черниченко характерні легкість, візерунчастість, простота і виразність малюнка: ("Блакитні квіти", "Квіти у вазі"). Разом з Марфою Тимченко вони вперше використовували петриківський орнамент для розпису фарфору, чайного і столового сервізів з розписами. І.Скіцюк виконує роботу переважно трьома кольорами: чорним, жовтим і англійською червоною, характерними для подільських розписів (блюдо "Лисичка і вовк", розписи "Півень", "Ягоди").

Станкова графіка виникла як чисто жіноче ремесло. Але із створенням шкіл декоративного розпису, як способом передачі ремесла і переходом розпису на виробничу основу, чоловіки помітно потіснили жінок. Широко відомі майстри Макар Муха, Федір Панко, Володимир Глущенко, Василь Соколенко, Анатолій Чернуський. Майже всі вони учні Тетяни Паті. Більшість живе і працює в селі Петриківка на фабриці сувенірних виробів "Дружба". На ній виготовляють з дерева, пап'є-маше, пресованої тирси декоративні тарілки, набори для вина, фруктів, вареників, вази, шкатулки, писанки. Перенесення розпису з площини на об'ємні предмети, примушує художників використовувати нові прийоми декорування. Працюючи на чорному або коричневому фоні, майстри знаходять нові колірні гамми, малюнок стає більш ємким, укрупнюються елементи композиції. Це можна побачити на виробах Ф.Панка - ваза "Ліс", А. Пікуша - "Набір для вина", А. Чернуського і В.Соколенко - "Рибальський набір", І.Скіцюка - тарілка "Шпак", в яких органічно зв'язані форма і розпис, Л.Войтенко - дерев'яна мініатюра казкової і анімалістичної тематики.

На Херсоні декоративні розписи з'явилися у середині 1970 р. і пов'язані з талановитими художницями Людмилою Вітковською, Вірою Семенюк і Людмилою Петровою. Їхнє мистецтво перекликається з традиціями народних українських розписів, в основі яких лежать рослинно-орнаментальний мотив і декоративність, що знайшли віддзеркалення в композиції, колориті, трактуванні сюжетів. Ретельно вивчаючи творчий процес відомих майстрів Макара Мухи, Тетяна Паті, Єлизавети Міронової, кожна з майстринь демонструє своє індивідуальне світосприймання, яке знаходить вираз в яскраво авторській творчості. Справжнє покликання Л.Петрової виявилося у декоративних розписах. У своїх декоративних панно майстриня продовжує традиції розписів, в основі яких лежать мотиви "Квітка у вазі", "Вінок", "Килим". Велике місце в панно займають квітково-рослинні і квітково-пташині мотиви. У квітково-рослинних мотивах квіти обов'язково розташовані на тонких гнучких гілках, що піднімаються вгору. Вони великі і малі, різної форми і кольору, бутони, що розквітли або напіврозквітли і, обов'язково, між кольорами, - різноколірне листя, трава, кетяги ягід. І всі ці ягоди, квіти і трава ростуть з одного стебла, як в чарівній казці. У квітково-пташиних композиціях рівноцінними елементами є птахи: декоративно розписані павичі, пишногруді голуби, горді півні, ніжні солов'ї і дзвінкі шпаки. У сюжетних композиціях птаха, як живі, і майже все знаходяться в русі: вони люблять, страждають, кокетують, грають весілля, співають; ("Голуб і голубка молоді", "Давай, любима, постраждаємо", "Пташине весілля", "Букет солісту"). По мотивах віршів Тараса Шевченка майстриня виконала декількох декоративно-живописних творів: "Садок вишневий коло хати", "Хрущі над вишнями гудуть", "Сичі в гаю перекликалися", "Ще треті півні не співали". В основному вона працює гуашшю на тонованому картоні, аквареллю - на білому папері. Її роботи експонувалися на обласних, республіканських, всесоюзних виставках, а також в Білорусії, Болгарії. Вона лауреат Всесоюзних фестивалів, відмічена Почесними грамотами Республіканського науково-методичного центру народної творчості. Їй присвоєно звання Народного майстра декоративного мистецтва.

Людмила Вітковська декоративними розписами почала займатися під впливом природи Чонгара. Спочатку почала вивчати мистецтво славних майстрів петриківської школи. Твори майстрині - це сюжетно-декоративні панно, пов'язані з життям села, українськими народними піснями і поезією Т.Г.Шевченко ("А у селах у веселих і люді веселі", "Хліборобське щастя", "Зацвіла у лузі червона калина", "Не слухала Катерина ні батечко, ні маті"). Свої роботи вона виконує темперами або гуашшю на кольоровому фоні. Її композиції відрізняються насиченим колоритом. Колір є важливим компонентом, що створює складну гамму відчуттів і настрою. Композиції доповнюються рослинно-квітковими елементами, що робить твори казковими і фантастичними.

Віра Семенюк малює панно-картини на фольклорно-пісенні мотиви, зображає народні обрядові свята: "Засвіт встали козаченьки", "Козак Мамай", "Купальська ніч", "Насіяла маті чорнобривців", в яких органічно сполучає фігуративні елементи з рослинно-орнаментальними. Її композиціям властиві чіткість малюнка, дзвінка свіжість колориту, змістовність художньо-декоративного образу. Панно "Ярмарок" виконане з доброзичливим гумором. Тут можна побачити і шевця, який шиє чоботи, і гончара, який формує глеки і макітри на гончарному крузі, і художника, який їх розписує, і безліч торговців, серед яких виділяються нарядна жінка з бубликами та шинкар. Все рухається як в калейдоскопі, переливається яскравими, соковитими барвами веселки. Багатокадровість твору додає ділення композиції на своєрідні яруси-плани за допомогою в'юнких гілочок, які укладаються в потрібному напрямі, відокремлюючи одних героїв від інших.

24 серпня 2004 року в день Незалежності України відкрився музей Івана Гончара. Збирав Іван Гончар багато чого, що зберігало українську національну ідентичність та історію. У тому числі і живопис. Він пройшов пішки практично всю Україну і зібрав приголомшливу колекцію українського одягу, прикрас, матеріалів побуту. ХХ ст. - час розквіту українського народного декоративного живопису. Це і сюжетні картини, і квіти, фантастичні мрії про прекрасне. Широко представлена чудова художниця Катерина Білокур (1900 - 1961). У її роботах вражає поетичне звеличення символів життя, побуту народу України - плодів, кольорів, народного посуду. Можна сказати, що творчості Катерини Білокур властиве відчуття божественності оточуючої нас природи, символів життя людини - гілки калини, редиски, гороху в стручку, квітучої троянди, волошки, і, нарешті, символу життя і достатку - колосів іржі і пшениці. З іншого боку, її творчість важко назвати примітивізмом. Її майстерність гідна найвищої оцінки. Воно просто вражає і очаровує. Насилу віриться, що, за її власним твердженням: стирала, ткала, білила, мила, копала, садила, полола, збирала і всю справу робила, а в перервах між всією цією справою вчилася малювати .

Зовсім інакше малювала Г.Собачко-Шостак (1883-1965). Її стиль ближче до традиційного погляду на живопис примітивізму. Вражає не стільки майстрове виконання деталей, як композиція, об'єднання сюжетної частини з символічною, поетичність зображення, кольорі, пластика образів.

Марія Приймаченко прославила Україну, коли її роботи потрапили до Парижу, Варшави, Флоренції. Її твори вразили суспільство своєрідним баченням навколишнього світу, стилізацією зображення рослин, тварин, неймовірними композиціями за участю казкових персонажів. У цих фантазіях присутня глибока філософія, любов до життя, до рідної природи, до людей.

Зовсім по-особливому сприймала світ відома художниця В.Глущенко. Жила і вчилася у селі Петриківка Дніпропетровської області. Оформляючи український павільйон на Всесвітній виставці в Монреалі (Канада) здивувала всіх організаторів і відвідувачів своєю бурхливою фантазією і світлим сприйняттям навколишнього світу.

Живе в Київській області дивовижна художниця Марія Буряк. Хворіла поліомієлітом, тому пересувається може тільки в колясці, але популярність здобула у всьому світі. Брала участь в багатьох виставках. Її роботи є в США і Канаді, в багатьох країнах Європи, в Росії.

У виробах народних промислів завжди можна відчути втілення народного духу, старовинні, нерідко забуті звичаї. Їм властиві дивовижна наповненість образів, увага до естетики матеріалу. Це якийсь дивовижний сплав чудової краси і функціональності.

Культурна спадщина нашого регіону - це багаті скарби досягнень багатонаціональної української сім'ї, яка пронесла і зберегла свою унікальність, увічнила пам'ять про великих предків, та передає естафету молодому поколінню, виховуючи в них відчуття гордості за свою батьківщину, свій народ. Це - міцний і надійний фундамент для подальшого розвитку державності, будівництва демократичної, правової України, затвердження цивільного суспільства з високими гуманістичними цінностями, національною самосвідомістю і патріотизмом, від якого, за великим рахунком, залежить майбутнє нашої країни, нашого народу.

Фестивалі, конкурси, творчі обміни досвідом, презентації і акції - такі способи постійної підтримки творчих контактів. Фестивалі і конкурси Донеччини: «Золота корона» (оперне мистецтво), «Піано-форум» (фортепіанної музики), «Співецький собор на Святих Горах» (хорової духовної музики), «Пісня без меж» (сучасної естрадної пісні) і ін. Фортепіанну і класичну вокальну школу з успіхом демонструють на конкурсах, що традиційно проводяться на Донеччині і присвячених пам'яті великих наших земляках Сергії Прокоф’єва і Анатолії Солов’яненко. Сумісне проведення меморіальної акції «Три дні на батьківщині О.Ханжонкова» творчими нитками зв'язало кінематографістів України і Росії і, завдяки зусиллям організаторів, стає традиційним.

Обласний фестиваль культур етнічних співтовариств Донеччини "Співдружність 2005", який відбувся в Донецькому академічному державному театрі опери і балету ім. А. Солов’яненко, вже встигли назвати "святом єднання культур, націй і народів благодатної Донеччини, що духовно взаємно збагачує культури неповторними особливостями традицій і звичаїв".
Література


  1. Естетика: підручник під ред. проф Левчук Л.Т., К. 1991р.

  2. http://dialogs.org.ua/ Україна шукає свою ідентичність. 20. 08. 2007 Етнонаціональний фактор в ході реалізації „Проекта Україна”

  3. http://www.kolyadka.h1.ru/ Традиции украинского и русского народа

  4. Гришкин И.И. Понятие информации. М., 1973;

  5. Афанасьев В.Г. Социальная информация и управление об-вом. М., 1975.




Схожі:

Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconУрок у 5 класі з математики І рідного краю Кривопустоська зош І-ІІ ступенів Учитель: Ревенко О. А. Тема уроку : з любов’ю до рідного краю. Розв’язування вправ на всі дії з десятковими дробами. Мета уроку
Тема уроку: з любов’ю до рідного краю. Розв’язування вправ на всі дії з десятковими дробами
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconТема. Природа рідного краю. Мета
Розширити знання про об'єкти навколишнього середовища рідного краю, які потребують охорони. Формувати вміння встановлювати причинно-наслідкові...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconПрограма художня культура (9-11 класи) пояснювальна записка розробка змісту навчальної програми "Художня культура" (9-11 кл.) здійснювалася
Розробка змісту навчальної програми “Художня культура” (9—11 кл.) здійснювалася відповідно до Державного стандарту базової та повної...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconМетодичні рекомендації щодо викладання художньої культури у 2012-2013 н р. У 9 класі дисципліною художньо-естетичного циклу є художня культура, яка вивчається за програмою «Художня культура»
У 9 класі дисципліною художньо-естетичного циклу є художня культура, яка вивчається за програмою «Художня культура» авт. Л. Масол,...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни ужгородське вище комерційне училище
Мета: ознайомити учнів з легендами рідного краю; розвивати мовну культуру учнів; виховувати любов до рідного краю, бажання зберегти...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconХвойні ліси скарб рідного краю
Мета: Пробудити в учнів почуття особистої відповідальності за охорону навколишнього середовища. Навчати дітей охороняти і збагачувати...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconТема. Легенди та перекази рідного краю Цілі
Цілі. познайомити дітей з історією нашого міста, з життям наших предків; розвивати монологічне мовлення, мислення; закріпити вміння...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconТема: Дива Луганщини історія мого краю
Мета: виховувати в учнів почуття патріотизму,національної гордості,любові до рідного краю,повагу до природи та історичного минулого...
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconСерія : «Видатні постаті краю» Дослідник природи рідного краю (до 100- річчя від дня народження М. П. Чижова)
Чижов Макар Панасович директор Заліщицької середньої школи, вчитель, дослідник природи рідного краю
Тема Художня культура рідного краю Урок 31 iconПрограма «Художня культура»
Програма «Художня культура». Рівень стандарту (авт. Масол Л. М., Миропольська Н.Є.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка