Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови




82.98 Kb.
НазваОрфоепічні норми сучасної української літературної мови
Дата конвертації04.02.2013
Розмір82.98 Kb.
ТипДокументы
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови

Орфоепічні норми - це норми вимови. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.

Основні правила української вимови такі:

1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимовляються чітко: [ве'ч'ір], [го'лос], [ти'хо].

2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовляються [а], [у], [і] в різних позиціях: [грама'т^ка], [в'і'с'т'і], [кучугу'ра].

3. Українській літературній мові не властиве "акання", як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий. Під наголосом він тільки довший від ненаголошених, напр.: [до'ро-го], [боло'то], [молоко'].

4. Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближену до [е]: [cеило'], [ве'леитеинь]. Ненаголошені [е] та [и] у вимові часто зовсім не розрізняються. (Але: виразно вимовляються вони у таких випадках: а) коли виступають закінченнями іменників, прикметників, дієслів тощо, напр.: [са'ни], [по'ле], [шиеро'ке], [пиеса'ти]; б) коли [е] та [и] виступають сполучними звуками у складних словах: п'ятиріччя, полезахисний; в) на початку слів іншомовного походження: [етало'н].

5. Збереження дзвінкості - одна з характерних ознак мови. Тому оглушення приголосних для української мови не характерне. Звичайно, усе залежить від темпу мовлення. Якщо темп повільний, то всі слова вимовляються чітко, а якщо пришвидшений, швидкий, то дзвінкі приголосні всередині слова або вкінці ледь помітно оглушуються, напр.: [ка'зка], [с'ад], [моро'з], [бли'з'ко], [зга'дка]. Повне оглушення спостерігається лише у словах: нігті [н'іхт'і], кігті [к'іхт'і], легко [ле'х ко].

6. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] вимовляються твердо майже в усіх випадках: [го'луб], [степ], [с'ім].

7. Твердо вимовляються в українській мові і шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж]: [чеика'ти], [шо'стиj], [бджола'], [же'реиб], а в позиції перед [і] вони напівпом'якшуються: [ж'і'нка], [ш'і'с'т'], [ч'і'л'ниj].

8. Приголосний [р] вимовляється послідовно твердо в кінці складів і слів: [коса'р], [г'ірки'j]; якщо після [р] стоять і, я, ю, є, ь, то [р] вимовляється м'яко: [рґа'сно], [рґідки'j], [трґох].

9. Два однакових приголосних звуки на межі префікса і кореня або кореня і суфікса вимовляються як один довгий звук: віддячити [в’ідґ:а'чиети], туманний [тума'н:иj].

10. Українській мові характерне явище уподібнення звуків, яке відбувається у таких групах приголосних:

а) [с] + [ш], [з] + [ш] = [ш:], [жш]: принісши [приен’і'ш:и], зшити [сши'ти] - [ш:и'ти], привізши [приев’і'жши].

б) групи [ш] + [сґ], [ж] + [сґ], [ч] + [сґ] змінюються на: [с’:], [з’сґ], [ц’сґ ]: радишся [ра'диесґ:а], зважся [зва'з’сґа].

11. Буквосполучення ст, нт перед суфіксами -ськ, -ств і перед ц у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду спрощуються у вимові: аспірантський [асп’іра'н’сґкий], студентство [студе'нство], артистці [арти'с’цґі].

Окремо слід зупинитися на звукові [ґ]. В українській мові цей звук вимовляється у невеликій частині звуконаслідувальних слів та у запозиченнях з інших мов. Це слова: ґава, ґазда, ґанок, ґвалтівник, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, геґзаметр, ґе-лґати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт, ґоґоль-моґоль, ґрати (тюремні), ґречний, джиґун, дзиґлик, ґудзик, ґуля, аґрус.

Словник-довідник слів з літерою ґ уклав Михайло Паночко (Львів: Кальварія, 1999). Однак незважаючи на значну кількість опрацьованої автором літератури, домінує і суб'єктивний підхід до укладання словника.

Найкращим прикладом для вживання букви ґ може служити Правописний словник Г.Голоскевича, перевиданий Науковим товариством ім.Т.Шевченка у Львові 1994 року.

Правильне уживання звука - найменшої одиниці мовлення - важ-ливий елемент у досягненні мелодійності мови. Які б доцільні та вишукані слова не були дібрані, однак неграмотно вимовлений звук зіпсує всі намагання висловитися влучно.

Милозвучності й виразності фрази сприяють засоби краси мовлення.

Один з найважливіших фонетичних засобів - це спрощення в групах приголосних.

Спрощення у групах приголосних

Звукосполучення (-ждн-, -здн-, -стн-, -лнц-, -рдц-, -стл-, -сткл- тощо) значно ускладнює вимову, тому такі нагромадження звуків зазнали спрощення. Наприклад: проїзд - проїзний (а не проїздний), потиск - по-тиснути (а не потискнути), щастя - щасливий (а не щастливий), тиждень - тижневий (а не тиждневий), сердечний - серце (а не сердце). Як бачимо, спрощення в українській мові, на відміну від російської, закріплено й орфографічно, адже російською пишеться сердце, проездной тощо.

Однак у словах студентство, студентський, шістнадцять під час вимови т випадає, а на письмі спрощення не відбувається.

А в словах пестливий, хвастливий, кістлявий, форпостний, контрастний, компостний тощо т зберігається як під час вимови, так і на письмі.

Українською

щасливий

пісний

скло

чесний

проїзний

совісний

радісний

Але: туристський

президентський

парламентський

депутатський

Чергування голосних

Наголошені звуки вимовляються чітко, а отже, у написанні труднощів не викликають, проте ненаголошені голосні е, и, о, у такої виразності в звучанні не мають і, щоб не помилитися під час уживання ш, потрібно змінити слово так, щоб невиразний звук став наголошеним: селом - села, перлинка - перли, стилістичний - стилі - стилі'стика, крутобережжя – круто.

При словозміні о, е у відкритих складах чергуються з і у закритих: міст - моста (і мосту), стіл - стола (столу), похід - походу, зріст - зросту, сіл - села, ніс - нести, беріг - берегти, але: місток - містка, місточок - місточка, слідець - слідця, вітерець - вітерця (бо зменш. - пестлива форма) тощо, але: дрівця - дровець (і дрівець), слівце - словечко.

Чергування при словотворенні: роздоріжжя - дорога, бджільництво -бджола, ремісник - ремесло.

О, є не чергуються з і:

- коли ці звуки випадні чи вставні: марка - марок, мозок - мозку, садок - садка, гривня - гривень, човен - човна;

- між приголосними у корені слова, у звукосполученнях -ер-, -ор-, -ов-: зерно - зерна (і зерен), сорт - сорту, ковдра - ковдри, ловкач - ловкача, але при словотворенні наявні відхилення: прорвати - прірва;

- у звукосполученнях -оро-, -ере-, -оло-, -еле-: ворона, воротар; берег, череда, Черемош, черемха;золото, голос; велет, зеленавість, пеленгатор. Але порівняйте: пелена - пелени - пеленонька; солома - соломи - соломка і череда - череди та черідка; дорога - доріг - доріженька;

(ВИНЯТКИ: моріг, оберіг, поріг, просторінь, сморід чергування відбувається).

- у наголошених словотворчих частках -вод, -воз, -пос, -роб, -ход:

екскурсовод, електровоз, виконроб. Але порівняйте: газопровід, тихохід, вивіз, У словотворчій частині -хід завжди виступає -і: захід, винахід, винахід;

Чергування е - о після шиплячих, дж та й

Е: вживається перед м'якими приголосними й перед складами з е або и: женьшень, щеміти, щеня, кошеня, печеніг, вечеря, жерех;

О - перед твердими приголосними та перед складом з а, о, у, и: щовечора, йоржик, йод, бережок, чорнобривці, учорашній, шокувати, чотири.

Ці правила іноді порушуються під дією аналогії. У словах типу чашечка, ложечка, смужечка після шиплячих пишеться е, бо ч після складів із шиплячими в давнину був м'яким.

Чергування у з в, і з й чи та (та й)

Для культури мовлення (особливо писемного) велике значення має правильне вживання у - в, і - й, та - та й: у хвилях Дніпра (а не в хвилях Дніпра); в Олега (а не у Олега) тощо. Щоб не помилитись під час добору цих звуків, звукосполучень, запам'ятаймо правила чергування їх.

У вживається:

У заголовках: «У розкрите вікно сад вечірній заглядає...» (Сос). «У неділю рано зілля копала...» (Коб.). «У неділеньку у святую...» (Шевч.). «У чорну хмару зібралася туга моя» (Укр.). «Українські казки» (3 газ.). «У рідному куточку» (Чех.).

На початку речення перед приголосним. Порівняйте з реченням, у якому після прийменника слово починається на голосний звук: У ранковому лісі линув солов'їний спів. В Оленки карі очі.

Після розділових знаків перед приголосним.

Наприклад:

1. Сходило сонце. У ранковій тиші ніжно війнуло леготом.

2. Якби я була журналістом чи письменником, то написала б книгу і усе в ній про маму, про її дбайливі руки, неспокійне серце.

3. Вона бум врочиста: у неї сьогодні свято.

4. Дівчина побачила Олексія і вмить згадала: у неї на голові кіснички, мов у ляльки, та ще й різні, бо один загубився десь із-поміж соняшників... Оте сухе колюче соняшничиння стягне з голови будь-що!.. В юних голубих очах заблищали озерця...

5. Донька вже оглянулась, уже впізнала родину - побігла їй назустріч.

Між приголосними: Рясніють у полі червоні маки.

Перед в, зв, льв, св, хв, ф тощо незалежно від того, який звук у препозиції: Ми вслухалися у вечірню тишу. Навчалась у Львівському університеті. Ольга відчула у звертанні гнів і відчай водночас. Дівчина була у світлій синювато-фіолетовій сукні, що аж горіла дрібненькими блискітками, наче вогниками. Пташа пурхало у фіолетових гронах бузку.

Наприклад: вдивовижку (а не удивовижку), вдячливий (а не удячливий); Убангі (а не Вбангі), узвіз (а не взвіз), улюбленець (а не влюбленець). У поданих лексемах у з в не чергуються, оскільки ці звуки виступають префіксами, у яких (на відміну від прийменників) чергування дещо обмежене. Порівняйте: взірець, взвод, взаємний, взагалі і взгір'я та узгір'я.

В пишеться:

Перед голосним - незалежно від позиції та від попередньої літери: Була в осінньому пальті (Гонч.). В осінньому пальті вже холодно. Сергій був в осінньому пальті.

Між голосними: Говорилося в офіцерському клубі традиційне: про чисте новорічне небо, про мир над планетою, про офіцерські зірки, що лягають на мужні плечі.

Після голосного звука перед приголосним: квіти в дарунок; яблуня в садку, хата в зелені; небо в зорях; поле в зеленому збіжжі; шукає успіх свій причал і в щирості, щедрості, сумлінності.

У з в не чергуються:

Перед будь-яким звуком, якщо чергування змінює значення сло-ва. Порівняйте: враження (уявлення) й ураження (пошкодження, травма); уставний (від устав) і вставний, уставний (від вставляти); уряд (держав-ний орган) й уряд та вряд (прислівник).

У словах іншомовного походження: вексель, Візантія, ультра, Уельс, узбек, уніфікатор, Урарту, урати, урду, устрій.

Якщо слово без в чи без у не вживається: васильки, верба, вдячний, водограй, весілля, вишня, віття, Віта, вітчизна, волошки; Урал, ураган, учень, усвідомлювати, університет, універмаг, Улан-Уде, урок.

І пишеться:

У заголовках, рубриках, назвах видань та при зіставленні понять: війна і мир; батьки і діти; графіка і орфографія (чи графіка та орфогра-фія); село і люди; брат і сестра; брати і сестри; українська мова і культу-ра мовлення (чи українська мова та культура мовлення).

На початку речення перед приголосним: І ніхто-ніхто їх не визво-лить і вже не врятує, і ніхто навіть нічого не знатиме й не почує про них. Ніч. Чорна безмежна ніч (Багр.).

Після розділових знаків перед приголосним: Утікають назад і лі-си, і пустелі, і пасма гір, і безліч рік та тьмяних озер (Багр.). Він глянув - і все зрозумів. Дивилася на свого Йванка й гукала: «Іванку, сину, іди-но мерщій - батько кличе!» (Тер.). Ба, яке небо низьке й сіре!.. І Петрові на-раз уявилося все одразу: і колектив, і дитячий будинок, і майстри, і на-чальники дільниць, начальники всіх рангів...

Перед словами, що починаються на й, я, є, ю, ї: Жанна глянула на молоді стрункі берези, і її вуста мимохіть проказали: «Як біло й гарно... Ніби сьогодні якесь велике свято!» (З жури.).

Між приголосними: Не раз на листі верб, осик і кленів вечірній блиск зорі поволі гас, де над Дінцем задумано-зеленим я плакав од гармонії не. раз (Сос).

Й уживається:

Після голосного перед приголосним: Хто вміє шанувати батька й матір, той не зрадить свій народ, не зрадить Батьківщину (3 газ.).

Між голосними: Отже, віднесення «всього» Т. Шевченка до романтиз-му має свою традицію, і Д. Чижевський нібито ніяких відкрить у цьому випадку не робив. Насправді ж були й відкриття та ще й із згадуваними «натяжками» (Наєн.).

І з й не чергуються:

1. Якщо слово без і не вживається: Ігор, інтуїція, ідеал, ізумруд.

2. Коли слово без й не вживається: йоржик, Йорданія, йота, йод.

Однак у поетичних творах уживання звуків у чи в, і чи й можна вважати авторським, адже у віршах рима, ритміка особлива.

Та (та й) уживаються для увиразнення тексту, уникнення однотипних мовних одиниць, для милозвучності фрази.

Сповнений гіркоти, страждання, батько мовчав. Та й що він міг сказати?.. (Тер.).

Передачу «Від суботи до суботи» вели Наталя Лотоцька та Олег Комаров.

Не наважувався глянути на Людмилу та й Орися ж була тут... (З журн.)

Схожі:

Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconФедот Жилко діалектні основи сучасної української літературної мови
Дослідження діалектних основ літературної мови має важливе не тільки теоретичне, але й практичне значення для встановлення норм літературної...
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconФразеологізми-новотвори в українському публіцистичному тексті
Розглянуто види фразеологізмів-новотворів у публіцистичному стилі сучасної української літературної мови. Виявиллено та систематизовано...
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconЛекція №2 Тема лекції: Нормативність і правильність фахового мовлення. Мета заняття
Студенти повинні: знати правописні правила української мови; вміти використовувати правила орфографії сучасної української літературної...
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconТема №1: вступ. Періодизація історії української літературної мови
Предмет, завдання і значення курсу історії української літературної мови, його зв`язок з іншими філологічними дисциплінами
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconВіталій русанівський історія української літературної мови
Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconІван огієнко історія української літературної мови
Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст біогр нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.:...
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconПрограма факультативного курсу «лексика сучасної української літературної мови»
Збагачення активного словника учнів, удосконалення граматичної будови їх мовлення, оволодіння українським мовленнєвим етикетом значною...
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconПлющ П. П. Історія української літературної мови
Русанівський В. М. Історія української літературної мови. – К.: АртЕК, 2001. – С. 10-47
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconКожний стиль має
Стилі сучасної української літературної мови. Стильові риси і мовні засоби, функція, сфера спілкування та жанри реалізації
Орфоепічні норми сучасної української літературної мови iconВ усіх країнах носієм літературної мови є інтелігенція читати
Шоу є І бізнес є, а мистецтво зникло з нагоди Дня української писемності І в рік української книги хочеться поговорити про стан української...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка