Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога




0.77 Mb.
Назва• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога
Сторінка1/5
Дата конвертації05.02.2013
Розмір0.77 Mb.
ТипДокументы
  1   2   3   4   5
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858—1921). російського та українського психолога

• 130 років від дня народження Ярослава Васильовича Пеграка(1878—1916), українського живописця і графіка

• 120 років від дня народження Юрія Степановича Кипоренка-Домансь-кого (1888 -1955), українського співака, педагога

25 Національне свято Грецької Республіки. День незалежності

• День служби безпеки України

• 200 років від дня народження Хосе де Еспронседи (1808— 1842), іспанською письменника

• 125 років від дня народження Леся Гринюка (1883 —1911), українсь­кого письменника

• 110 років від дня народження Георіія Євсгафійовича Павленка (1898— 1970), українського вченого в галузі гідромеханіки і теорії корабля

• 75 років від дня народження Володимира Івановича Синіаївського (1933), українського живописця

26 День внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України 26-28 або 6.04 525 років від дня народження Санті Рафаеля (Раффаелло

Санті Санціо) (1483- 1520), італійського живописця, архітектора і пред­ставника Високого Відродження

• 175 років від дня народження Олександра Федоровича Кісіяківського (1833 -1885), українського вченого-юриста

• 80 років від дня народження Бориса Івановича Вереснева (1928), ук­раїнського вченого-фізика

27 Міжнародний день театру

• 100 років від дня народження Віталія Олександровича Закруткіна (1908—1984). російського письменника

• 90 років від дня народження Ірини Твердохліб (справж. — Банах) (1918), української художниці

28 225 років від дня народження Вснедикта Левицького (1783—1851), церковного діяча і педагога

• 140 років від дня народження Максима Горького (справж. — Псшков Олексій Максимович) (1868—1936). російського письменника

• 100 років від дня народження Ісака Костянтиновича Кікоїна (1908), російського фізика

• 80 років від дня народження Збігнсва Бжезінського (1928), амери­канського політика і політолога

• 70 років від дня народження Олеся (Олександра) Васильовича Лупія (1938), українського письменника

29 280 років від дня народження Кирила Григоровича Розумовського (1728- -1803), останнього гетьмана України, графа, генерал-фельдмар­шала

• 140 років від дня народження Леоніда Яковича Манька (1868і —1922), українського актора і драматурга

• 70 років від дня народження Юрія Борисовича Богдашевського (1938). українського іеатрального кришка, публіциста

ЗО 110 років від дня народження Олексія Сидоровича Коломійченка (1898 —1974). українського отоларинголога

• 90 років від дня народження Олеся (Олексія) Івановича Жолдака (1918). українського поета, перекладача

• 80 років від дій народження Марії Пилипівни Чорнобагвої (1928), ук­раїнського педагога

! її.о: п року Пінніші їси і і.і її:

• 430 років від дня народження Касіяна Саковича (1578 — 1647), ук­раїнського церковного діяча, письменника-по.теміста

За іншими даними 1865 р.

2 і

із січня

ГЕРОДОТ НОВОРОСІЙСЬКОГО КРАЮ

До 200-річчя віл дня народження А.О.Ска.іьковського (1808—1898)

Лнолдонові Олександровичу Скатьковському на­лежить честь відкриття, збереження й оприлюднення величезної кількості документів з ісюрії південних степів й запорозького козацтва. Його визнавши як історика, статистика, економіста, етнографа, публі­циста, письменника й археоірафа. Проте упродовж двох століть оцінки його наукової діяльності були різними.

А.Скальковськнй народився у Житомирі в сім'ї дрібного дворянина Пізніше він сам про себе говорив, то був вихований в монастирській тиші — школі Литовського округу. 1823 р. закінчив Житомирську повітову шко­лу. У 1823—1825 рр. навчався на фізичному та етико-політичному факуль­тетах Віденського університету, потім перевівся до Московського універ­ситету на відділення морально-нолітичних наук (пізніше перетворене на юридичний факультет). У 1828 р. Л.Скальковський отримав ступінь кандидата права й почав друкувати свої літературні твори в московських журналах.

Того ж року поступив на службу до Управління новоросійського і бес­сарабського генерал-губернатора графа М.С.Воронцова, відомого своїм за­хопленням історігю, археологією, літературою, та водночас колекціонера манускриптів, документів і книг. Саме за його генерал-губернаторства було відкрито краєзнавчий музей в Одесі (1825) та Керчі (1826), Одеське то­вариство історії та старожитностей (1839). Тож і добирав він у підвідомчі установи талановитих співробітників.

У грудні 1834 року А.Скальковськнй подав Воронцову записку, яка. по суті, була програмою археоірафічних пошуків у Новоросійському краї. З неї відомо, що він вже частково оглядав історичні матеріали, які зберіга­лися в Одесі, і знайшов деякі документи з історії міста часів Павла 1. Після детальнішого обстеження одеських матеріалів дослідник планував розпо­чати огляд архівів різних державних установ Херсонської та Катерино­славської губерній, а потім мав на мсті зібрати різноманітні перекази, оповідання тощо.

14 травня 1835 року А.Скальковськнй виїхав з Одеси в свою першу археологічну розвідку. Він ог.тянув Новомиргород, Новоархангельськ. Ольвіо-поль, фортецю св. Єлизавети, Олександрію, Крилів. Крюків, давні козацькі



зимівники і залишки шанців Новоссрбського поселення. Проїхав запорозь­кими селами Романковим і Сухачівкою до Катеринослава-І1, звідти — в Новомосковськ (тобто Новоселицю. Старосамарський ретраншемент, або Катеринослав-І). Перебуваючи у Павлограді. Аполлон Олександрович дові­дався про долю документів з історії краю (значна їх кількість потрапила до Військової колегії, а частина зникла). Тут були об'єднані архіви справ: ко­лишніх Новоросійської та Азовської губернських канцелярій з 1764 по 1784 рр., Катеринославського намісництва з 1784 по 1796 рр., другої Новоросійської губернії з 1797 по 1802 рр., першої Катеринославської губернії. Крім того, знаходились генерал-губернаторські архіви: Ф.М.Воєйкова, Г.О.Потьомкі-на. П.О.Зубова та інших, межові, дворянські тощо.

Більш ранні документи з історії краю за 1751 —1764 рр. А.Скаль­ковськнй зміг одержати тільки з архіву Катеринославського архієпископа Гаврнїла. З Катеринослава він їздив оглядати Дніпровські пороги, фортецю Кодак, Фалссвський канал в Ненаситецькому, Січ на Хортиці і невелику верф в урочищі Кичкас. Також оглянув Нікополь, Бернслав (Кизи-кермен), Каховку, де не знайшов документів, проте записав ряд поетичних переказів про Запорозьку Січ. В Нікопольському храмі побачив багато дорогоцінних речей з Січового Покровського собору. Відвідав Херсон, Миколаїв, Крим.

Пізніше, у Херсоні, А.Скальковськнй працював у губернському, адмі­ралтейському архівах та у військовому архіві фортеці, які оцінив дуже ви­соко. З Херсона, через Олешки. дослідник рушив у Крим. У Сімферополі знайшов багато матеріалів — "все що можливо про перші роки російського панування у Тавріді".

"Кримський" фрагмент археографічної експедиції 1839 р. спричинився до появи того ж року статті про окупацію Криму Росією 1783 р., де було надруковано один документ й три витяги.

Наслідком археографічних пошуків 1835 р. був вихід у світ 1836 р. перших історичних праць, що містили на своїх сторінках чимало доку­ментів.

Найзначнішим успіхом стало ознайомлення А.Скальковськоіо з архі­вом Нової Січі. Скрізь він відшукував документи щодо історії південної України, збирав пісні й перекази про запорозьке козацтво, у приватних осіб придбав ряд цінних документів з історії Запорозької Січі.

Результатом його мандрівок південними містами та селами є обсте­ження і вивчення архівів, зокрема Чорноморського адміралтейства і таврійсь­кого губернатора, стали значні праці. Повернувшись з археографічної по­дорожі 1835 р., А.Скальковськнй розпочав підготовку до публікації знай­деного матеріалу, і вже 1836 р. у перших своїх історичних розвідках про за­снування Одеси та історію Херсона в останній чверті XVIII ст. опублікував більше десяти документів та витягів. Причому статтю "Херсон с 1774 до

1794 іт." репрезентовано як уривок з майбутньою великого твору. Перша

частина твору___"Хронологічний оілял історії Новоросійського краю" —

побачила світ в Одесі 1836 р. Цю працю автор спорядив "Додатками", в яких знаходимо основний джерельний матеріал (14 документів та один витяг). Також видав працю "Про торгові і промислові сили Одеси".

Вже на той час Л.Скальковський був помітним краєзнавцем в Одесі. 1 ородяни передавали йому важливі джерела з історії міста та Новоросійсь­кого краю. Свідченням того с публікація у січні 1837 року на шпальтах "Одесского вестника" "Записки о крьімских татарах". Цей документ пере­дано Скадьковському з якогось приватного архіву. Згадана публікація на­ближається до суто археоірафічного видання.

У такий самий спосіб до археографа потрапив рукопис Ш.Сікара (1826) про час правління А.-Г.Рішельє. переданий йому сином автора, одеським купцем К.Сікаром. Цей матеріал став важливим доповненням наступної значної історичної праці А.Скальковського — "Перше тридцятиліття міста Одеси" (1837). Працюючи далі над історією Новоросії, вчений надрукував значну розвідку про події 1812 р. у Новоросійському краї.

У березні 1839 року з'явилася друга частина "Хронологічного огляду історії Новоросійського краю".

1839 р.. після знайомства з архівом Нової Січі. Л.Скальковський запо­чаткував новий етап у справі публікації історичних джерел. Вже в січнево-березневому числі "Журнала министерства народною просвещения" за 1840 р. опублікував першу значну розвідку з історії Запорозької Січі.

1841 р. надруковано записку про так званий конгрес між запорозькими та кримськими депутатами щодо розв'язання спірних питань.

У студіях Скальковського з дослідження історії південної України по­ступово виокремлюється тема історії Запорозької Січі, зокрема її останньо­го періоду. Одночасно вчений продовжував розшукувати архівні докумен­ти. В 1839 р. здійснив нову археографічну подорож і знайшов у Катерино­славі невеликі залишки Запорозького архіву за 1730—1775 рр. Результатом їх вивчення стала книга "Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозь­кого". Половину примірників купили чорноморські та азовські козаки, які усвідомлювали свій історичний зв'язок із запорожцями.

Дослідник продовжував пошук. Віднайдений ним Запорозький архів за розпорядженням Воронцова від 8 квітня 1840 року залишили йому для збереження й опису. Упродовж кількох наступних років Л.Скальковський знай­шов багато нових документів і докладно описав їх. Тільки за одне це він за­слуговує на вдячну пам'ять нащадків. Аиоллон Олександрович називав цей архів "дорогоцінним зібранням, необхідним тим людям, які захочуть вивча­ти історію такої знаменитої Запорозької військової громади".

Л.Скальковський намагався зберегти у себе документи, захистити архів від розпорошення і посягань на нього столичних установ. Зауважимо, що нині вони зберігаю іься в Центральному державному військово-історично­му архіві в Москві.

Статті колезькою радника А.Скальковського публікувались у різних столичних і місцевих газетах та журналах, завдяки чому йото ім'я ставало відомим і в офіційних колах Росії. Оскільки він приділяв велику увагу вив­ченню економіко-статис пічних матеріалів, наприкінці 1843 р. його призна­чено редактором Головного статистичного комітету Новоросійського краю. Навесні 1845 року після від'їзду до Тифліса директора Головного статис-іичного комітету Щербиніна Аполлон Олександрович обійняв цю посаду, одержавши незабаром і чин статського радника.

Взагалі сорокові роки для нього були надзвичайно плідними. У 1843 р. він відвідував Подільську та Київську губернії, відшукував і вивчав родин­ні архіви, в яких зберігалося багато документів з історії козацтва. Так, з Ка­теринославської губернії одержав понад 60 сувоїв документів із Січовою архіву, в яких "знайшов найдостовірніші дані для геоірафії та історії.... но­гайських орд, шо мешкали або кочували в нашому краї поряд із запорож­цями" У передмові до третього видання "Історії Нової Січі..." Л.Скаль­ковський відзначив, що у такий спосіб він врятував від тління кілька тисяч історичних документів, які могли загинути і від пожежі, що трапилася у Ка­теринославі незабаром після відправки до Одеси більшої частини архіву. Вивчені у цей період документи дозволили написати ряд моноірафічних досліджень з історії краю, в тому числі "Наїзди гайдамаків на західну Ук­раїну у XVIII ст., 1733—1768". Л.Скальковський ниділий чотири ірупи дже­рел, на основі яких її було написано (і які частково там надруковано): 1) чо­тири оповіді свідків гайдамацьких наїздів; 2) матеріали запорозького січо­вою архіву: 3) пісні й оповіді "простого люду"; 4) три єврейські повісті про тогочасні події. Археографічний матеріал у цій праці розташовано у тексті (З документи, ІЗ витягів) і "Додатках". Переважну більшість матеріалу складають документи "запорозького" походження.

Враховуючи попит на працю про Запорозьку Січ, необхідність внести уточнення й доповнення на підставі новознайденнх документів, в 1846 р. здійснено друге видання праці А.Скальковського "Історія Нової Січі...", яке засвідчує захоплення автора героїчною історією Запорожжя. Наприклад, витяги з авторської передмови: "Із збережених актів легко переконатися в тому, що запорожці були найвірнішим оплотом Росії проти наскоків орд ногайських та польських дворянських хоругв; що вони, єдині мешканці безкраїх степів, що відділяли Росію від південно-східної Європи, були ра­зом з тим і єднальною ланкою між ними і захистом проти вадливих задумів ворога", "...я не міг відмовити собі в утісі поріднитися з історією Запо­рожжя, предметом новим і захопливим. Приємно придбати для себе скарб, але ще приємніше мати змогу поділитися ним з іншими!".

-ісюрію Нової Січі я громадськість заі-алом зустріла иозипівно. Крім АСкальковський публікує історичні оповідання й дослідження з істо­рії Запорожжя і Новоросії в річних журналах або окремими виданнями. Одно­часно виходять друком історичні повісті під загальною назвою "Порубіж-ники" (1849—1850). За "ревну службу і особливі труди" вченому 1850 р. оголошено Внсочайше благовоління, а в 1851 р. його нагороджено орденом св. Анни другого ступеня.

Зібрані А.Скальковським архіви стали матеріальною базою для ство­рення в Одесі історичного архіву. Під час ознайомлення, а згодом і вико­ристання великого масиву історичних джерел у нього виникла думка про створення в Олесі історичного архіву. Наприкінці грудня 1837 року проект заснування такого архіву він подав градоначатьникові О.Левшину, а той, певно, передав його М.Воронцову. Генерал-губернатор у січні 1838 року схвалив цю ідею, але проект невідомо як зник у його канцелярії.

У липні 1838 року АСкальковський написав ше одну записку про за­снування історичного архіву в Одесі й передав її безпосередньо М.Ворон­цову. В січні 1839 року вченого повідомили, шо його проект затвердив імпе­ратор. Під час археографічної експедиції 1839 р. у Херсоні. Катеринославі та Сімферополі було зібрано необхідні матеріали для такого архіву. У лис­топаді 1839 року Аполлон Олександрович підбирав справи для цієї устано­ви в Одесі у генерат-іубернаторському архіві. 4 грудня він склав відомість про зібрані там матеріали, а 6-го — ще раз написав ралорта про історичний архів. Через 10 днів М.Воронцов його ухвалив. У результаті генерал-губер-н.норі і.кпи архів поклав початок Одеському історичному архіву, проект Статуту якого писав А.Скальковськнй.

Дослідник продовжував подорожувати півднем України, збираючи до­кументи і статистичні дані. На 30-ті — початок 50-х років XIX ст. принада» його творчий злет (якшо говорити про кількість та обсяг виданих ним праць). В ііодатьшому це вже були невеликі брошури й статті в періодичній пресі, написані або на основі новознайдених документів, або як відгуки "на злобу дня". Працьовитість А.Скатьковського була надзвичайною У 1856 р. він одержав чин дійсного статського радника. У пореформений період свій час віддавав переважно роботі в Статистичному комітеті.

У 1871 р. А.Скатьковський вирушив з Одеси в торговельні пункти При-азовського краю для збирання статистичних відомостей. Наступного року, у зв'язку з відкриттям нових ринків у деяких місцях (Генічеськ, Єйськ, Темрюк, Тамань), він знову просить дозволу в одеського генерал-губерна­тора поїхати у відрядження, щоб зібрати додаткові відомості про торгівлю в Чорноморсько-Азовському басейні

1872 р. у Санкт-Петербурзі на Міжнародному статистичному конгресі АСкальковський був слиним делегатом не лише від Одеси, а взагалі від Південної України. Він виступив із доповіддю "Господарська статистика 26

Новоросійського краю", в якій узагальнив відомості, зібрані упродовж двадцяіи років і опубліковані в різних виданнях. У рапорті новоросійсько­му і бессарабському генерал-губернатору, поданому після конгресу, АСка­льковський пише, що питання про розвиток продуктивних СНИ в Чорноморсь­ко-Азовському басейні вимагаг додаткових розслідувань і "буде предметом вивчення так званої Постійної міжнародної статистичної комісії". В зв'язку з цим він просить доручити йому зробити спробу "вивчення продуктивних стіл нашого краю на перший раз хоча б в одній Херсонській губернії...". Відтоді статистичні заняття стати головними в його діяльності.

У 1885—1886 рр. побачило світ трете видання книги А.Скатьковсь­кого "Історія Нової Січі...". До цієї редакції вмішено нові документи з істо­рії Запорозької Січі, на підставі яких раніше з'явились написані ним СПОТІ "Пилин Орлик і запорожці", "Дунайці", "Гайдамаки" та інші ("Киевская старина", 1884—1885). У порівнянні з другим останнє видання мато такі переваги: в ньому вміщено карти запорозьких володінь, креслення планів Старої та Нової Січей та побутові матюнки.

Ще 1886 р. зустрічаємо відомості про поїздки А.Скатьковського з нау­ковою метою по різних місцевостях південно-західноіо краю. Але творчий потенціат 80-літ нього дослідника вже згасав.

Підбиваючи підсумок життя і творчості Аноллона Олександровича, необхідно сказати, що саме він з його працями про Запорозьку Січ знахо­диться біля витоків пізніших визначних досліджень цієї теми, зокрема ви­конаних Я.П.Новицькнм та Д.І.Яворницьким. Можна не погодитися з йою окремими судженнями, але не віддати натежної шани цій подвижницькій праці було б несправедливо. Більш детальний аналіз багатогранної діяль­ності А.Скатьковського можливий при вивченні його щоденників за 1830'— 1898 рр. в сорока зошитах та інших матеріатів, шо становлять окремий ве­ликий фонд в архіві Лснінірадськоіо відділеній Інституту історії АН СРСР. Тут знаходиться і частина знайдених А.Скатьковським документів з історії Запорожжя й півдня України, які хронологічно охоплюють період від 1547 по 1781 рр.

Найбільш відомою працею А Скальковського є "Історія Нової Січі, або останнього Коша Запорозького". У значній творчій спадщині дослідни­ка вона єдина витримала гри видання - 1841, 1846, 1885—1886 років.

Фактично це перша і водночас повна документована розвідка, яка не має скільки-небудь цікавих попередників. Таким чином, найбільша заслуга А.Скатьковського но.тягає у порушенні теми історії запорозького козацтва як окремо вартої уваї и дослідників.

"Одні вважати їх (козаків) — і айдамаками, малоросійськими козака-ми-втікачами; другі — людьми хоробрими в бою проти ворогів, одначе вар­варами жорстокими, майже дикими, невірними в слові, безірамоінимн не­вігласами; треті, нарешті, мати їх за нащадків хазар, черкесів, гагар тощо. Те­

52

937�3332803753

пер. коли віднайдені мною запорозькі документи подають нам дипломатич­не, церковне, військове, судове, торговельне, адміністративне і навіїь при­ватне листування запорожців, думка про них маг змінитися". У своїй праці про запорожців автор зазначав: "...народна пам'ять в піснях, думах і перека­зах записала славні діла їхні й імена... Якою цікавою, якою привабливою може бути історія Запорожжя в XVI і XVII століттях!". Тобто, якщо раніше офіційному трактуванню козацтва як явища протистояла лише народна па­м'ять. ТО з появою "ІСТОрі! Нової Січі..." на документальній підставі роз­кривалась історична роль Запорозької військової громади.

Чималою заслугою А.Скальковського г і введення до наукового обігу великої кількості архівних джерел, переважно власноруч відшуканих і збе­режених віл повної втрати. Домінуюче місце серед використаних джерел займає архів Запорозької Січі, документи якого охоплюють останній період її існування. Невідомо, коли саме виникла канцелярія Запорозької республі­ки, бо її архів загинув під час першої руйнації Запорозької (Чортомлицької) Січі за наказом царя Петра І в 1709 р. Тим цінніші документи Покровської Січі (1734—1775), знайдені й частково використані та опубліковані вченим.

А.Скальковський використав також родинні архіви польських і ук­раїнських магнатів Правобережної України. Переважно це документи, по­в'язані з гайдамацьким рухом в Україні з участю запорозької голоти, — приватне листування, скарги, реєстри пограбованого ними в панів майна.

Крім опублікованих і архівних документальних джерел. А.Скальковсь­кий широко вживав у своєму дослідженні нарративи — оповіді та усну на­родну творчість. На першому місці за обсягом їх використання знаходиться "Усна оповідь колишнього запорожця... Микити Леонтійовича Коржа". За­порозький козак з містечка Нові Кодаки, який прожив 104 роки, часто бу­вав у відомого історика, катеринославського архієпископа Гавриїла (Роза-нова); той записував його усні оповіді. А Скальковський частково опублі­кував їх у журналі Міністерства народної освіти за 1838 і 1839 роки. Свід­чення Микити Коржа с надзвичайно цінними для вивчення питань засе­лення Запорозькою краю, військово-адміністративної о устрою і побуту Січі. А.Скальковський називає їх неоціненними.

Він вводить джерела до наукового обігу двома способами — бере з них свідчення, які характеризують життя запорозького козацтва, та якомога повніше подає уривки з документів, а то й друкує їх повністю. Крім того, в третій частині твору вмішено додатки, які складаються з 12 документів, двох вибірок із документів Січового архіву (імена кошових отаманів та суд­дів Запорозького війська; імена кримських ханів) і карти земель, або воль-ностей війська Запорозького низового в 1770-х роках. У додатках вмішено також універсал В.Хмельницького запорожцям (1655), сеймову постанову про збудування фортеці Кодак (1635), царські ірамоти кошовому І.Сірку (1673) та про збудування Бої ородницької (Самарської) фортеці (1688). опис 28 кордонів запорозьких володінь (1764). наказ депутатам війська Запорозь­кого в Законодавчу комісію (1767) та ін. При безсумнівній важливості всіх вмішених у даній праці документів все ж звернемо увагу на значення опуб­лікованого "Наказу депутатам", оскільки в ньому самі запорожці детально розкрили своє політичне і майнове становище напередодні зруйнування За­порозької Січі.

Оскільки історія Запорозької Січі ще тільки-но починала розроблятись у вітчизняній історіографії, вміщені в працях А.Скальковської о документи (іноді вони природно вплітаються в текст авторської розповіді), з одного боку, сприяли підвищенню ступеня достовірності зображення історії Запо­рожжя, з другого розширювали джерельну основу для істориків наступ­них поколінь. Саме спроба автора через залучення різноманітних джерел об'єктивно змалювати побут і устрій Запорозької Січі значно збільшувала довіру до його суджень. І саме тому на нього посилаються пізніші дослід­ники історії Запорозького краю. Часто цитує його Д.І.Яворницький в "Істо­рії запорозьких козаків". Та й праця відомої дослідниці історії Півдня України Н.Д.Полонської-Васнленко "Колонізація Півдня України. 1750—1775 роки" насичена посиланнями на твори А.Скальковського.

У структурному відношенні "Історія Нової Січі" складається з трьох частин. Перша дає загальне уявлення щодо походження козацтва, терито­рію його розселення, військово-адміністративний устрій та судочинство, господарство, побут, звичаї козаків. Друга та третя частини — це хро­нологічно послідовний виклад подій віл 1709 (оглядово — з 1500 року) по 1828 рік, коли завершується історія Задунайської Січі. Тут факгично маємо військово-політичну історію Запорозької Січі і пов'язані з нею питання бо­ротьби запорожців за свої землі проти натиску царизму, внутрішні супе­речки в їхньому середовищі, викликані різними об'єкгивними і суб'єктив­ними факторами.

Займаючись розшуком і збереженням історичних джерел, А.Скаль­ковський не міг не описувати їх. Перший опис знайденого матеріалу він зробив у жовтні 1839 року у звіті Одеському товариству історії та старо-житностей. Пізніше склав опис справ, відібраних у Херсоні, Катеринославі та Сімферополі для історичного архіву в Одесі. Кожному з катеринославсь­ких архівів відвів окремий список.

Запорозькі документи, які вчений зберігав у себе, також облікувалися. Частину їх зафіксовано у вищезгаданому описі. Є відомості, що існували й інші описи цих документів. Але повністю описані вони так і не були.

А.Скальковський був членом багатьох вчених товариств у Росії та за кордоном, членом-коресиондентом Петербурзької Академії наук (1856). До останніх років життя не припиняв він творчої діяльності.

Упродовж 70-х років опублікував всього дві археографічні праці — "Чер-ньіе дни Одсссьі" та "Русская ученая зкепедиция в Египет для нзучения чумм в 1834- 1844 гг." На сторінках журналів упродовж 80-х років з'яви лося ІЗ публікацій А.Скальковського. 12 з них — розкриття ісіоричних джерел. Переважну більшість праць присвячено історії Нової Запорозької Січі. До запорозької тематики у 90-ті роки архсоїраф звернувся двічі в роз­відках на сторінках "Кисвской стариньї" та шпальтах "Новоросснйского те-леїрафа". Одну археографічну публікацію (в "Киевской старине") присвя­чено історії колонізації Південної України.

Апотегм археографічної діяльності А.Скальковського в цей період був вихід у 1885 -1886 рр. іретього видання "Истории Новой Сечи". В архео-ірафії це був крок уперед, тому що в праці, окрім уже відомих джерел, подано 50 нових документів та 86 витягів.

Наприкінці 80-х - на початку 90-х років дослідник повернувся до сюжетів з історії Одеси. Останні праці археографічного характеру з'яви­лися в "Записках" Одеського товариства ісіорії та старожитностей.

Отже. 80—90-ті роки стали найбільш плідними для А.Скальковського-археоірафа. З півсотні праць цього періоду два десятки були археографіч­ними. Мінімально займаючись польовою археографією, автор зумів, зав­дяки попередній пошуковій роботі, оприлюднити сотні документів. В ціло­му упродовж 1836—1900 р. вийшло друком 54 його праці (одну опублі­кував О.Маркевич після його смерті), що МІСТИЛИ археографічний матеріал, майже 400 документів га понад 400 витягів. Підбиваючи підсумок архео­графічної діяльності А.Скальковського, треба зазначити, що вона посіла чільне місце в його творчому житті.

Свою пошукову діяльність вчений розпочав у іридцяті роки минулого століття, був в одній єдиній особі цілою археоірафічною експедицією. На­слідком його розшуків стала поява праць з ісіорії Одеси, Новоросійського краю. Нової Січі, а найголовніше — оприлюднення в них великої кількості історичних джерел.

Наукову цінність збсрігаюіь. хоча, можливо, і меншою мірою, описи документів під час археографічних подорожей і роботи в архівах. А.Скальковський багато зусиль доклав саме до збереження архівного мате­ріалу. Велику кількість документів з історії Запорозької Січі він зберігав вдома. Упродовж усього житія намагався пробній стіну різноманітних бюрокрапічних перешкод і заснувати в Одесі історичний архів.

Оіже. маючи славу Геродота Новоросійського краю, він може прстен-дуваїи на звання першого археоірафа Південної України.

Помер Аполлон Олександрович Скальковський 28 ірудня 1898 року. Повертаючи його ім'я широкому читацькому загалу, віддаючи належне по­передникам, сучасники можуть розраховувані на таке саме ставлення й до себе з боку прийдешніх поколінь. Безперечно, здорова духовність народу формується віками...

ЛІТЕРА ТУРА

Основні виданий творів А.О.Скальковського

Історія Нової Січі, або Останнього Коша Заіюрозького АО.Скатьковський; Псрсдм. та комент. Т.К.ІІІвидько; Пер. з рос. Т.С.Завгородньої. Д.: Січ, 1994. — 678 с. Наеідьі гайдамак на Заиадную Украйну в XVIII ст., 1733—1768 / А.А.Скальковсь­кий. — О.: Гор. тип.. 1845. — 232 с.

Опьіт статистичсского описання Новоросснйского края / А.Л.Скальковский. — О.: Тип. Францова. — Ч. 2. Хозяйствснная стаїистика Новоросснйского края. — 1853. - 555 с:табл.

Первое тридштилетие истории города Олесем, 1793—1823 / А.А.Скальковский. — О.: ОКФА, 1995. — 296 о: портр.

Хроноюгическое обозренис истории Новоросснйского края, 1730—1825 / А.А.Скальковский. — О.: Гор. тип., 1838. — 349 с. І л. карт., ил.

Про А.О. Скальковського

Маркевич А К биографии А.А.Скальковского І А.Маркевич. — О., 1899. Хмарський В М. А.О.Скальковський — археограф В М.Хмарський: Нац. акад. наук України: Ін-т укр. археографії. — К., 1994. — 32 с.

Скальковський Аполлон Олександрович (13.1 1808 — 9.1 1899) // Український ра­дянський енциклопедичний словник: У 3 т. / Рсдкол.: Бабичев Ф.С. (голов. ред.) та ін. — 2-ге вид. — К., 1987. — Т. 3. — С. 225.

Скаїьковський Аполлон (1808—1898) // Енциклопедія українознавства: У 10 т. Слов­ник, частина < За ред. В.Кубійовича. — Париж; Нью-Йорк, 1976. — Т. 8. — С. 2853. Скальковський Аполлон Олександрович (І(ІЗ).І 1808 — 28.12.1898 (9.1 1899)) // Довідник з історії України / За зат. ред.: І.Підкови, Р.Шуста. — 2-ге вид., доопрац. і лоїювн — К.,2001. С. 763.

ІЛЮСТРАЦІЯ

В.М.Хмарський: [Портрет] 0 Хмарський В.М. А.О.Скальковський — археограф В.М.Хмарський; Нац акад. наук України. Ін-т укр археографії. К.. 1994 — І-ша с. обкл.

23 С І Ч II я

ВЕЛИКИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МЕЦЕН \І

^ІрЧ> До 160-рІЧЧЯ ВІЛ пія народжений

Ж Б.І.Ханенка

Дв\?»«. (184Н 1917)

^Лйг' Значна ролі, у справі розвитку і збереження сві-

тної іа української культури, зокрема в організації ^^^Н^^Ь музейної справи іі просві і ннцькій діяльності нанри-

^^НН кінці XIX на початку XX сі., належала иредсіав-ІТН В^^Г^І ннкам лавніх козацьких ролів — Терещенкам і Ха-

"^■ИИ^Ж ненкам. Навряд чи можна назвати ще одну родину,

яка б понад 40 років життя, значні власні кошти віддавала розвиткові ук­раїнської культури, як це зробили Богдан Іванович Ханенко та його дру­жина Варвара Николівна Тсрещенко.

Богдан Іванович Ханенко - високоосвічений юрист, камергер Двору Його Імператорської Ве.тичносіі, член верхньої законодавчої палати Ро­сійської імперії, дійсний Статський Радник, голова і член більше десятка про­мислових, наукових і культурно-мистецьких товариств, але більш відомий і пошанований як мистецтвознавець, колекціонер, шедрий меценат, який зро­бив найвагоміший внесок у розвиток ку.іьіури України, підприємець, гро­мадський ТІ державний діяч. Він міг залишити вагомий слід у будь-якій ца­рині своєї багатоіранної діяльності на ниві підприємництва та суспільного життя, але найяскравішими його справами були збирання, збереження та популяризація творів мистецтва.

Бої дам Іванович був з відомого українського роду, що походив від за­порозького козака Степана Ханснка і доньки польського старости, які жили на початку XVII ст. їхній син Михайло став гетьманом Правобережної Ук­раїни, внук Данило — лубенським полковником, правнук Микола — спод­вижником гетьмана Павла Полуботка, генеральним хорунжим.

Чудові плоди приніс Києву сімейний союз Богдана Івановича і Вар­вари Нико.пвни Ханенків. Вони разом збирали витвори світового мистецт­ва, щоб потім заповісти їх місту. Богдану Івановичу належать слова, виго­лошені на відкритті 30 грудня 1904 року Київського художньо-промисло-вого та наукового музею: "Музей повинен бути не тільки зібранням рідкос­тей або зразків, він повинен одночасно бути й школою, й храмом, священ­ним місцем, куди повинні стікатися усі для вивчення прекрасною та для поклоніння красі, щоб потім у житті розуміти та любиш красу. Висловлю побажання, щоб наш громадський Музей стояв на висоті свого завдання іа щоб суспільство ставилось до нього, як цього вимагає його значення. Проте не тільки процвітання громадського закладу, але навіть саме його існування неможливе без любові, яка зв'язує, надає сили та віри в роботі та забезпе­чує їй успіх".

Богдан народився в селі Лотоки Суразького нові і у Чернігівської гу­бернії (нині - - Брянська область) в сім'ї колезького секретаря Івана Івано­вича Ханенка. Батьки мали великий маєток, подарований гетьманом Кири­лом Розумовським. Освіту хлопець отримав у Москві: спершу у Першій гімназії, потім — на юридичному факультеті Московського університету. Закінчивши навчання (1871 р.), зі ступенем кандидата права через два роки вступив на державну службу до департаменту юстиції у Петербурзі. У 1875 р. Богдана Івановича обрали мировим суддею.

Три роки, проведені у північній столиці, визначили зміст і характер всіх наступних справ Ханенка. У Петербурзі він потрапляє у мистецьке се­редовище, відвідує зібрання художньої інтелігенції, зустрічається з Аііва-зовським, ПІишкіним, Крамським, Куїнджі та зарубіжними антикварами. Посилено вивчає історію мистецтв, збирає бібліотеку мистецтвознавчої лі­тератури, яка з часом становить понад 3 тис. примірників (подібної за зміс­том та кількістю книжок не було в жодній приватній колекції), багато часу проводить в Ермітажі, знайомиться зі старими майстрами, купує цінні предмети мистецтва, особливо полотна західноєвропейських художників XVI— XVIII ст. Саме вони започаткували його колосальну колекцію.

Варвара Николівна надавала чоловікові цілковиту підтримку в здійс­ненні усіх задумів, щиро переймалася ними. Вона була не лише вірною йо­го соратницею, а й освіченою та обдарованою високими чеснотами жінкою. Ця старша донька відомого підприємця, "цукровою короля", а також меце­ната і колекціонера Николи Артсмійовича Терещенка отримала блискучу домашню освіту і шляхетне виховання.

їхня весільна подорож у закордонних країнах перетворилась на своє­рідне "відрядження" дія ознайомлення з музеями, а, за можливістю, й прид­бання різноманітних колекцій. 1 це тривало все їхнє життя.

Особисті якості й ерудиція Богдана Івановича, а також закладені в ньому сімейні ірадиції стали підґрунтям, на якому розвивався і змінювався потяг молодою юриста до образотворчого мистецтва. Потрапивши в атмо­сферу підйому реалістичної художньої школи, він спілкується з багатьма його представниками. Під їхнім впливом пробуджується інтерес до колек­ціонування. Колекціонувати Ханенко почав з того, що можна було знайти у букіністичних лавках, - - з художніх видань і іравюр.

Почалось це під час перебування Богдана Івановича у Варшаві, де з 1876 р. він перебував на службі на посаді члена Варшавського окружного суду. Відвідуючи знамениті аукціони і маїазини європейських столиць, він завжди повертався з цікавим надбанням, що сприяло швидкому росту його авторитету серед колекціонерів. У зібранні Ханенка поступово з'являються нові теми скульптура, вироби художньої промисловості античної куль­тури, мистецтва Ближньою і Далекого Сходу. Пізніше додалися й археоло­гічні знахідки. І саме його археологічна збірка —одна з найбільших в Росії та Україні — стала основою Київського музею старожитностей та мистецт­ва, шо був започаткований у серпні 1899 року. У той самий час колекціонер підтримував дружні стосунки з російськими художниками.

1881 р. Богдан Іванович звільнився з державної служби, і подружжя оселилося у Києві. Тут. на вулиці Алексіївській (нині Терешснківська, 15), вони купують і реконструюють особняк для зберігання своїх колекцій. ПОТІМ перетворюють його на загальнодоступний художній музей. Поруч будується семиповерховий будинок для здачі квартир у найм. Кошти від цього використовуються для уіримання музею.

На той час Ханснка цікавили: сільськогосподарське і промислове під­приємництво, фінанси, державна законотворчість, благодійництво, охорона здоров'я, народна освіта, історія і мистецтво... Його обрали членом Дер­жавної Ради Російської імперії та почесним мировим суддею кількох окру­гів. Він працював головою правління Товариства бурякоцукрових і рафі­надних заводів братів Терешенків та головою Київського Комітету торгівлі мануфактур, був членом правлінь кількох комерційних банків та Київсь­кого біржового товариства, очолював Експертну ралу Всеросійської вис­тавки 1913 р. в Києві.

Богдан Іванович головував у Київському товаристві старожитностей і мистецтв, був заступником голови відділення попечи гельства глухонімих, членом комітету безплатної лікарні для чорноробів, засіюваної Николою Тсрещенком. та помічником уповноваженого Товариства Червоного Хреста на Далекому Сході. Під час війни 1904—1905 рр. його обрали почесним членом Академії мистецтв, головою комітету Київського міського худож­ньо-промислового муїею. членом Імператорської Археологічної комісії, інших мистецьких та громадських організацій.

Богдан Іванович брав активну участь майже у всіх благодійних спра­вах свого тестя. 1896 р. на пропозицію Николи Терещенка замінив його на посту голови Товариства розповсюдження комерційної освіти. Також керу­вав Жіночим комітетом при жіночій торговій школі ЇМ. Терещенка. робив значні грошові внески у лікарню для робітників.

Благодійністю займалася і Варвара Ханенко. У своїх родових мастках у с. Райгородка Черкаського повіту та Оленівка Васильківського повіту во­на будує початкові заіальноосві гні та ремісницькі школи. її коштом зводяться будинки для вчителів, виплачується зарплатня. Варвара Николівна всіляко підтримує діяльність народних майстрів, популяризує надбання української народної культури, організовує так звані кустарні виставки, на яких експо­нуються вироби народних майстрів.

Богдан Іванович починає відвідувати зарубіжні мистецькі аукціони (у Берліні. Відні. Парижі. Мадриді. Римі. Флоренції), на яких збільшує свої зібрання, щоб представити їх у музеї на огляд киянам. Найбільш плідними були його поїздки до Італії. Близько 100 цінних унікальних полотен, значну кількість скульптурних творів та виробів прикладного мистецтва було придбано з виставлених на аукціони Риму та Флоренції відомих фамільних колекцій. Він активно фінансує археологічні розкопки в Києві та за його межами, які проводить київський дослідник-археолог Вікентій Хвойка. ви­куповує предмети старовини. Власним коштом видає кілька томів "Древ-ности Приднепровья". де опубліковані археологічні й давньохристиянські пам'ятки з цієї території. Діяння Б.І.Ханенка не залишилися непоміченими науковою та мистецькою іромадськістю — Петербурзька академія мис­тецтв. Імператорське археологічне товариство. Антропологічне товариство у Парижі визнали його блискучим знавцем мистецтва й старожитностей і обрали своїм членом.

Але найбільша заслуга Богдана Івановича перед Києвом - це його особисте зібрання мистецтв і невтомна діяльність щодо створення Київсь­кого художньо-промислового і наукового музею, з якого відгалузилися два сучасні київські музеї — Національний художній та Національний музей історії України. Ханенко, до речі, склав статут майбутнього музею, очолив комітет з його спорудження, вишукував кошти на будівництво, звертаю­чись безпосередньо навіть до самого Миколи II, залучав колекціонерів до передачі частки своїх зібрань у фонди музею, а наприкінці життя заповів йому всі свої кошти.

Будівництво особняка за проектом архітектора Мсльцс почалося у квітні 1887 р. Вже через рік Богдан Іванович розвішував у ньому картини і розставляв меблі та експонати.

Він не просто створював музей — жив ним. Колекціонер вважав, що творіння геніїв не повинні належити тільки тим, хто володіє ними. Вони мають бути представлені в громадських музеях. Для Богдана Івановича і Варвари Николівни Музей був осередком їхнього духовного і фізичного проживання.

Зовні він нагадує італійський палаццо. У внутрішньому просторі — поєднання стилів різних історичних епох. Інтер'єр кожного приміщення — дерев'яні деталі й тканини стін, розписи стель, вітражі; художній паркет створював фон і водночас працював самостійно. При цьому більшість пред­метів в інтер'єрі були оригіналами. Італійський камін XV ст., церковні кріс­ла XVI ст., брюссельські шпалери, французькі меблі XII—XIII ст., дзер­кала, шафи, світильники — все органічно єдине.

У Зеленому кабінеті розмістились колекції західноєвропейського і ро­сійського середньовічного мистецтва, китайська бронза, персидська мі­ніатюра; стіни були оббиті зеленою тканиною, розписаною флорентійськи­

703�35

ми ліліями. У центрі зали — вітрини з французьким і російським фарфо­ром. Дельдітська столова кімната наповнена голландським фаянсом, ки­тайським фарфором XVIII—XIX ст.

Стіни Червоної кімнати прикрашали полотна італійського і нідер­ландського Відродження. Серед них — Альбертинеллі, Белліні, Джотто, Ка-раваджо, Карраччі, Корреджо. Перуджіно, Брейгель. Йордане, Рубенс.

Єгипетські статуетки і бронза II тисячоліття до Різдва Христового, антична терракота і скло, римська і грецька скульптура (починаючи з VI ст. до н.е.), візантійські художні вироби, предмети зі слонової кістки, золоті речі великокняжної епохи, церковні вітражі, ікони, західноєвропейська та українська тканина XVIII ст., мечі, кінжали, медалі. Каталог "Зібрання картин руської, іспанської, італійської, голландської шкіл" нараховував 398 живописних полотен. А бібліотека з образотворчого мистецтва складала близько тисячі книг та альбомів.

Поповнюючи колекцію, Богдан Іванович не шкодував коштів на прид­бання художніх творів відомих зібрань Риму. Флоренції. Відня, Гамбурга. З колекції Вебера придбав в 1912 р. на аукціоні в Берліні найкращу картину, шедевр свого Музею — "Портрет інфанти Маріарити" пензля великого іспансь­кого художника XVII ст. Дією де Сільва Веласкеса. Унікальне ханенківсь-ке "Поклоніння волхвів" і нині приносить славу музею.

Ханенки стали одними з перших, хто колекціонував російські ікони. Колекція вміщувала чудові ікони новгородського письма XIV—XV віків: "Архангел Михаїл і архидіакон Стефан", "Вхід Господній в Ієрусалим", "Успін-ня Богородиці", "Тайная вечеря", "Страшний суд " та ін.; у тому числі й майст­рів школи Андрія Рубльова.

У 1910 р. Богдана Івановича обрали почесним членом Петербурзької Академії мистецтв. Останні шість років він був членом Верховної законо­давчої палати Російської імперії — Державної Ради, а в січні 1914 року удостоєний поважного чина дійсного Статського Радника за діяльність на користь торговельних шкіл у Києві.

Час наближав здійснення наміру Ханенків — зробити колекцію на­дбанням Києва, заснувавши загальнодоступний музей. Проте перешкодою стала Перша світова війна. А 8 червня 1917 року відійшов у вічність Богдан Іванович. На долю Варвари Николівни випала тяжка місія упорядковувати колекцію, готувати музей до перетворення, а найголовніше — зберегти зібрання.

У вересні 1917 року, вступивши у права офіційного володіння колек­цією. Варвара Николівна перевозить у Київ її петроірадську частину. Вона рятує світовий скарб під стрекіт кулеметів, під розривами снарядів. Робиш це в місії, яке пережило за три роки більше десяти змін влади, було неймо­вірно тяжко.

15 грудня 1918 року Варвара Ханенко звернулась до Української Ака­демії наук з проханням прийняти від неї в дар всі художні багатства. При цьому виконала вказівку Богдана Івановича — зібрання повинно назива­тись "Музеєм Богдана Івановича і Варвари Николівни Ханенків". Вона про­хала також, щоб при Музеї був організований Інститут історії мистецтв. Але цього не сталося.

їй залишався тільки один рік життя. Він приніс радість зустрічі з кар­тинами, які були евакуйовані в Москву і тепер повернуті до Києва. На пре­великий жаль, під час евакуації у Москві колекція була викрадена, розпо­рошена і самовільно розділена між різними музеями або продана.

Померла Варвара Николівна 7 травня 1922 року і похована поруч з Богданом Івановичем у Видубицькому монастирі.

Зазнавши втрати у період Другої світової війни, Київський музей західного і східного мистецтва знову відкрив свої двері у жовтні 1945 року.

1989 р. у музеї було розпочато капітальний ремонт, який повернув приміщенню його первинний вигляд. Перед реставраторами поставлено завдання: консервувати і реставрувати все, що знаходилося там, відновити втрачені архітектурні деталі, а за архівними документами відродити образ будинку і його інтер'єр часів Ханенків. 1 все це вдалося виконати.

30 травня 1998 року відновлений Музей західного і східного мис­тецтва було відкрито. Йому по праву знову присвоєно ім'я Богдана Івано­вича і Варвари Николівни Ханенків. Історична справедливість перемогла. На церемонії відкриття були присутні нащадок Терешенка — Петро Ми­хайлович Терещенко зі своєю родиною, які приїхали з Франції та Швей­царії.

Великою любов'ю було сповнене життя Богдана Івановича Ханенка, людини душевно щедрої і високоосвіченої. Тому він увійшов в наше життя і в нашу історію.

Безкорисливо віддані мистецтву Богдан Іванович і Варвара Николівна не думали про нагороди. Вони удостоїлись найціннішого — вдячної па­м'яті нащадків.

ЛІТЕРА ТУРА

Основні видання праць Б.І.Ханенка

Собрание картин итальянской, фламанлекой я других школ / Б.И.Ханенко. — К., 1896. Древности Приднспровья / Б.И.Ханенко. - К., 1901—1907.

Про Б.І.Ханенка

Оглоблин О. Ханенки і О.Оглоблин. — Кіль [Німеччина]: Культ.-наук вид-во Т.Омель-ченко — Ю.Тищенко, Б. р. — 12 с.

Ковалинский В В. Богдан и Варвара Ханенко і В.В.К'овалинскиіі /І Ковалинскиіі В.В. Меценати Києва. К.: Кий, 1998. — С. 357—383.

Ханенківські читання. Матеріали наук.-практ. конф. / Музей мистецтв Богдана та Варвари Ханснків. — К : Кий. 2001 —2005 Вип 1—7.

Циндровська Я Ханенко Б І. / Л.Цннлровська II Видатні постаті України: Біогр. довід. / Г.В. Щокін. М.Ф Головатий, В.А.Гайченко та ін — К.: МАУІ1 Кн. палата України, 2004. — С. 792 -795.

До 150-річчн з дня народження Богдана Івановича Ханенка. мецената, колекціонера, фундатора музею: Матеріали наук.-практ. конф. > Голов. уіір. культури, Київ, міськ-лержалмін., Київ, музей зах. та сх. мистецтв. — К.: Кий, 1999. — 86 с.: портр. Ханенко Богдан Іванович (23.1 1848—8.УІ 1917) II Український радянський енцикло­педичний словник: У 3 т. / Редкол.: Бабичев Ф.С. (голов. ред.) та ін. 2-ге вид. — К.. 1987. -Т. 3. —С. 554.

Ханенко Богдан (1849 — 1917) // Енциклопедія українознавства: У 10 т. Словник, частина / За ред. В Кубійовича. —Париж: Нью-Йорк. 1980.—С. 3547. Ханенко Богдан Іванович (1850 26.5.1917) // Довідник з історії України / За заг. ред.: І.Підкови, Р Шуста. — 2-ге вид., доопрац. і доповн. — К.. 2001. — С. 1006.

ІЛЮСТРАЦІЯ

Іван Богданович Ханенко: [Портреті II В.В.Ковалинский. Меценати Києва. — К.: Кий, 1998. — С. 357.

9 ЛЮТОГО

ПРАГНУВ ПРИСЛУЖИТИСЯ СВОЄМУ НАРОДОВІ

До 125-річчя від дня народження ІІ.Я.Григоріїва (1883—1953)

Коли я виходив на громадське поле, на Великій Україні не було ні одної української школи, навіть мрія про неї вважалася безглуздою...

Проте дух наш пішов свої» шляхом. Так буде іі сучасним українським поколінням, що виховується під чужим примусом. Сама вже рідна мова допоможе їм дошпортаться, хто вони, "ким і за що закуті".

Григоріїв Н'

В умовах формування сучасної української держави особливий інтерес представляє політична думка першої чверті XX ст., зокрема періоду виз­вольних змагань і української революції 1917—1920 рр. Саме з цісю добою пов'язує наш час змістова аналогія — у пошуках форм і шляхів форму­вання української державності, відчайдушних спробах зрушити з місця по­будову цивілізованого громадянського суспільства. Тому звернення сьо­годні до спадщини учасників і теоретиків тих буремних подій, новітнє про­читання їхнього наукового доробку є особливо актуальним. З-поміж тих, хто боровся за Українську Народну Республіку -- видатний політичний і громадський діяч, один із лідерів української міжвоєнної еміграції, соціо­лог, політолог, публіцист, педагог Никифор Якович Григоріїв.

Народився він у с. Бурти Черкаського повіту на Київщині. Був тринад­цятою дитиною в сім'ї сільського вчителя. Залишившись рано сиротою, са­мотужки пізнавав життя. З притаманною лише йому манерою викладу опи­сав згодом Н.Григоріїв у "Автобіоірафічному нарисі" своє нелегке ди­тинство, побут українського села кінця XIX — иоч. XX ст., політичні події, що відбувалися в суспільстві, й, як вони відбивалися на українському се­лянстві. Це були його "перші університети" в формуванні свідомості.

У суспільно-політичне життя Никифор Григоріїв увійшов у період ре­волюції 1905—1907 рр. як учасник і фундатор українських громадських організацій на Поділлі. Став одним із керівників подільської "Просвіти" і Товариства українських поступовців (ТУП). У часи української революції член Центральної Ради, її Малої Ради; двічі — на посту міністра освіти

Цит паки.: Беяі ТА. 11.Я Григоріїв — політик і вчений. К . 2002. -С. 3.

  1   2   3   4   5

Схожі:

• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога icon2 130 років від дня народження Архипа Юхимовича Тесленка (1882— 1911), українського письменника • 160 років з
Миколи Васильовича Гоголя (1809—1852), українського та російського письменника, драматурга
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога icon1 березня 115 років від дня народження Олекси Харківа (1897-1939), українського живописця й графіка 125 від дня народження Івана Федоровича Колесникова (1887-1929), українського живописця 85 років тому (1927)
...
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога iconТвоя історія, хпі! Із плеяди титанів До 150-річчя М. Д. Пильчикова
У травні 2007 року виповнюється 150 років від дня народження відомого українського фізика Миколи Дмитровича Пальчикова, засновника...
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога icon60 років від дня народження Мирона Богдановича Маркевича (1951), радянського футболіста, тренера харківського фк «Металіст»
...
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога icon150 років від дня народження російського поета, прозаїка, драматурга Федора Кузьмича Сологуба

• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога icon1 -155 років від дня народження Павла Аполлоновича Тутковського (1858-1930), українського геолога
Левка Євгеновича Чикаленка: (1888— 1965), українського археолога, громадсько-політичного діяча
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога iconПерлина українського театру До 150-річчя від дня народження Марії Заньковецької
Перлина українського театру: До 150-річчя від дня народження Марії Заньковецької: Методично-бібліографічні матеріали / Укладачі:...
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога iconГідно вшануємо пам'ять о. Михайла Вербицького. У 2015 році виповниться 200 років з дня народження, 145 років від часу смерті автора мелодії Українського національного І державного гімну композитора о
Михайла Вербицького та 150 років від першого публічного виконання у місті Перемишлі Українського національного гімну «Ще не вмерла...
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога iconОсновні знаменні, пам’ятні та ювілейні дати, що пропонуються до відзначення у 2013 році
Років від дня народження Володимира Миколайовича Сосюри (1898–1965), українського поета
• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога iconСічень 14 160 років від дня народження Данилевського Василя Яковича (1852-1939), українського фізіолога 16
Вересаєва Вікентія Вікентійовича (1867-1945) російського, радянського письменника, лікаря
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ
Головна сторінка