Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Моє Придніпров’я




1.47 Mb.
НазваМоє Придніпров’я
Сторінка5/11
Дата конвертації12.02.2013
Розмір1.47 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Література:

Костянтин Григорович Воблий / Вступ. стаття Д.Ф.Вірника, І.А.Кугукала: Бібліографія / Склав О.Г.Ровнер. – К.: Наук. думка, 1968. – 77 с.

Полонська-Василенко Н.Д. Українська Академія Наук: Нарис історії. – К.: Наук. думка, 1993. – С.75.

Інститут рукопису НБУ ім. В.І.Вернадського НАНУ. – Ф.XXXVIII.

* * *

Мороз В.С. Академик из Царичанки // Днепр вечерний. – 1991. – 24 апр.

* * *

Воблий Костянтин Григорович // УРЕС. – 2-ге вид. – К., 1986. – Т.1. – С.321.
УРЕС.– 2-е вид.– К., 1986.– Т.1.– С.321.

Мороз В. Академик из Царичанки // Днепр вечерний.– 1991.– 24 апр.
29 травня 1901 р. — у м. Павлограді на Катеринославщині народився Кирило Дмитрович Синельников, вчений-фізик, академік АН УРСР, заслужений діяч науки УРСР, лауреат державної премії СРСР. Помер 1966р. (105 років від дня народження).

Література:

УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т.3.– С.210.
* * *

Літо прозоре у плід наливається,

Літо опівдні говорить грозою,

В райдугу серце моє надивляється

І виповнюється красою
Думалось вчора якось вечорово,

Ластівка тихо у сон відлітала,

Прагла крильми у повітря до когось

Й не діставала, бо спала...
Ластівчин сон і моє засинання...

Тиша хіба метеором стривожиться.

Зустріч з тобою, неначе прощання,

Літо зорею у серце прозориться.

Григорій Маловик.
ЧЕРВЕНЬ
Літо

Синьогриво, зеленокопито

Вилітав – аж думи переймали,

Вилітав – співати і кропити! –

Із-за травня, із-за перевалу.

І зозулі озивались лунко,

Гублячи кохання по криницях,

Червоніли перші поцілунки,

І кортіло вишням вчервониться.

Ой, далеко до раїв баштанних,

До пожеж – холодних і солодких:

Ще з’їдять хлоп’ята сотий жданик,

Ще в курчат ні пір’я, ні колодки.

Грози ще, мов огірки, зелені;

У громів не вгрубли ще горлянки –

На пругкім червневому знамені

Ще нема зів’ялості ні плямки.

Ще ранкова зірка – ой, красуне! –

Відкидає червеня зальоти,

Ще на кручі карий гай басує,

А млинам не снилося ще молоти.

Змовкли школи, та щебечуть гнізда,

Заскрипіла молода оскома,

І півні бадьоро, мов горністи,

Ще скликають врожаї до кола.

Михайло Чхан.
4 червня 1961 року у Дніпропетровську в кінотеатрі „Червоногвардієць” в додаток до двох – Червоного та Синього відкрито новий глядацький зал „Малятко”. Розрахований він на 70 місць для юних любителів кіномистецтва. Для молодших школярів тут почали демонструвати мультфільми, для старших – дитячі художні фільми. У буденні дні відбуваються по чотири сеанси, а в неділю – по шість. Цікаво, що обслуговування в новому кінозалі доручено не дорослим, а тим же школярам. Таку відповідальну роботу довірили учням шостих класів середньої школи № 12.
? 5 червня 1806 р. — слобода Новогригорівка на Катеринославщині отримала статус повітового міста і була перейменована у Верхньодніпровськ. (200 років від дня перейменування).

История городов и сел Украинской ССР. Днепропетровская область.– К., 1977.– С.190.
8 червня 1946 року у Дніпропетровську вперше в повоєнний час відкрився парк імені Чкалова. Він був майже повністю знищений, зруйнованою була й Мала Сталінська залізниця, відома пізніше під назвою "Дитяча". Відновлення парку почалося майже відразу після визволення міста.

У день відкриття о сьомій вечора тут розпочалися народні гуляння, грав духовий оркестр, на танцювальному майданчику закружляли пари. На естраді виконувались номери художньої самодіяльності: хорові, вокальні балетні.

Зі свята вже далеко за північ городян розвозили чергові трамваї.

Література:
9 червня 1731 року в селищі Нові Кодаки народився Корж Микита Леонтійович, запорозький козак, який описав Запорозьку Січ і заснування міста Катеринослава. . (275 років від дня народження).

До семи років він прожив при своїх батьках, а пізніше виховувався на Січі, куди його забрав хрещений, військовий осавул Яків Качалов. Саме тоді Микита одержав прізвисько "Корж". Довгий час Микита Леонтійович жив разом з товаришем Лазарем Глобою на місці теперішнього парку ім. Шевченка, який вони разом насадили. Він був свідком візиту на наші землі цариці Катерини, заснування Преображенського собору, будівництва Палацу Потьомкіна.

Микита Корж прожив довге життя, виростив одиннадцятеро дітей. Пізніше за його спогадами архієпископ Гавриїл (Розанов) видав книгу "Устное повествование бывшаго запорожца…", яка нині є цінним джерелом з історії нашого міста.
Література:
9 червня 1951 р. — народився Ковтуненко Валерій Іванович, поет, член Дніпропетровської організації Національної Спілки письменників України. (55 років від дня народження).

Література:

Ковтуненко Валерій Іванович
Народився 9 червня 1951 р. в с. Олександрівка Буринського району Сумської області. Закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Працював актором, керівником творчого об'єднання телефільмів «Воля» при Дніпропетровському Державному телерадіомовному об'єднанні, директором обласного центру народної творчості. Директор та художній керівник Дніпропетровського українського музично-драматичного театру ім.Т.Г. Шевченка.

Поет. Пише українською мовою.

Член НСПУ з 1992 року.

Заслужений артист України. Дипломант премії ім. Д. Яворницького.

Бібліографія:
Ковтуненко В. Ордени: [Вірші] // Провесінь: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1978.– С. 61-65.

Ковтуненко В. Заповітне: [Вірш] // Вітчизни світле ім’я: оповідання, нароси, поезії, репортажі, інтервєю – Дніпропетровськ, 1984.– С. 68.

Ковтуненко В.І. Пісня іволги: Поезії.– Дніпропетровськ: Промінь, 1986.– 39 с.

Рец.: Немер В. Краса вічності // Прапор юності.– 1986.– 12 черв.

Ковтуненко В.І. Шанс: Поезії, пісні.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 46 с.

Ковтуненко В.І. Сповідальна ніч: Поезії.– Дніпропетровськ: Січ, 1991.– 47 с.

Ковтуненко В. Сподіваний час: [Вірші] // Україно, ти моя молитва: Поезії.–Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1993.– С. 42-45.

Ковтуненко В. Україні...: [Вірші] // Антологія поезії Придніпров'я / Під загальн. Ред. В.Коржа / Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 172-179.
* * *

Ковтуненко В. Україні: [Вірш] // Борисфен.– 1992.– № 7.– С. 16.

Ковтуненко В. Гори, зоре!..: [Поезії] // Бористен.– 1993.– № 2.– С. 4-5.

Ковтуненко В. Ангел небесний: [Пісня] // Роксоланія: Літ.-мистец. альманах Число1.– Дніпропетровськ, 1997.– С. 68.

Ковтуненко В. Сподіваний час: Вірш // Бористен.– 2004.– № 9.– внутр. обкл.
* * *

Фролова К. Поетичне слово над Дніпром // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 295-326.

Про В.Ковтуненка – С. 318.
* * *

Кравченко-Русів А. Пісня іволги у театральному літі // Літ. Придніпров’я.– 2001.– № 6.– серп.

Левенець С. Полудневі сходинки митця // Січеслав. край.– 2001.– 20 черв.

* * *

Валерій Ковтуненко // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г. Давидюк, Л.Г. Кореневич, В.П. Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1996.– С. 129.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 44-45.
Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С.44-45.
10 червня 1861 р. — народився Акинфієв Іван Якович, вчений-флорист, ботаніко-географ. Протягом багатьох років вивчав флору Катеринославської губернії (155 років від дня народження).
Як фенолог, буду стежить
Мудре дійство брунькування,
І птахів шляхи незримі,
І врочистий сонця хід.


..........................

Щоб помітить непомітне,
Ще нечуване почути,
Доторкнутися до руху
Віття, стебел і клітин


(Сергій Бурлаков)

Іван Якович Акинфієв, ім’я якого увійшло в “Енциклопедію українознавства”, як видатного представника біологічної науки, народився 25 травня 1851 року в с. Донському колишньої Ставропольської губернії. Його дитячі роки минули в станиці Батуринській серед степової природи. За бажанням батьків Іван Акинфієв закінчив духовне училище, потім духовну семінарію, але відмовився від прийняття духовного сану, бо мав надзвичайний потяг до природничих наук. У 1874 р. вступає на природниче відділення фізико-математичного факультету Новоросійського (Одеського) університету, захоплюється ботанічними дослідженнями.

Після закінчення у 1879 р. університету, починаючи з 1880 р., І.Я.Акинфієв працює у Катеринославі (Дніпропетровську), де до нього прийшла слава, як до відомого вченого — географо-ботаніка, флориста, педагога та громадського діяча. Все своє життя надалі Іван Якович пов’язав з Україною, в першу чергу Катеринославом.

Першим в Україні І.Я.Акинфієв почав систематичні фенологічні дослідження. Його майже сорокарічні біокліматичні спостереження є неоціненним внеском у вивчення біоклімату України. У період з 1885 по 18_0 рр. Іван Якович опублікував дві вагомі праці “Очерк флоры г.Екатеринослава” і “Растительность Екатеринослава в конце первого столетия его существования”. Їм було досліджено близько 1120 видів рослин. Навіть “Флора Москві” Кауфмана не містить такого ретельного опису регіональної флори.

Чудовий гербарій Катеринославської флори, який було зібрано І.Я.Акинфієвим, складався з 95 родин, 43 рядів і 1210 видів рослин. На Всеросійській художньо-промисловій виставці у Нижньому Новгороді (1896) він настільки вразив глядачів і спеціалістів, що І.Я.Акинфієву було присуджено за цей гербарій одну з найвищих нагород - орден св. Анни другого ступеню. Цей же гербарій з додатком наукових праць вченого отримав у 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі Велику срібну медаль. Видатний вчений, президент в майбутньому Всеукраїнської Академії наук, В.І.Липський вважав праці І.Я.Акинфієва одним з найбільш цінних джерел з флори Кавказу.

Особливу сторінку життя І.Я.Акинфієва становить його педагогічна діяльність. Він був прихильником активного вивчення природи, одним з основоположників шкільної екскурсійної справи в Україні, широко використовував позитивний вплив спілкування дітей з природою з метою їх виховання. В цьому він був безпосереднім попередником В.О. Сухомлинського. За його ініціативою в с. Паньківка поблизу Катеринослава було засновано першу в Україні літню дитячу колонію (прообраз таборів відпочинку дітей у теперішні часи). Він був засновником вищих педагогічних курсів у Катеринославі, Вищого педагогічного інституту, багатьох громадсько-педагогічних установ. Найбільше з таких об’єднань - Катеринославське наукове товариство - мало в особі І.Я.Акинфієва і засновника цього товариства, і його активного працівника.

Уперше в Україні І.Я.Акинфієв заснував у періодичній пресі розділ “Хроніка погоди та природи”, який надалі редагував до кінця свого життя. Він створив перший в Україні квітковий календар, багато праць приділяв екологічним питанням, розгляду впливу людської діяльності на рослинний світ, зробив опис багатьох рідкісних видів рослин південно-східної України, багато з яких занесено зараз у “Червону книгу”.

Учнями І.Я.Акинфієва були уродженці Катеринослава, відомі в майбутньому ботаніки-флористи О.А.Гроссгейм (академік АН СРСР) та Ф.М.Олексієнко, який був удостоєний у 1903 р. однієї з найвищих нагород у ботаніці - ювілейної медалі академіка Бера. І.Я.Акинфієв залишив також цілу низку спогадів про катеринославську інтелігенцію. Визнанням його наукової та педагогічної діяльності було обрання членом Харківського, Новоросійського (Одеського), Московського товариства дослідників природи, Московського педагогічного товариства, нагороди на Всеросійських Всесвітніх та інших виставках тощо.

Помер І.Я.Акинфієв 2 серпня 1919 р., похований у Дніпропетровську.

Пам’ять про І.Я.Акинфієва живе і у назві однієї рідкісної красивої квітки, яку на честь свого вчителя Ф.М.Олексієнко назвав Pyretrum Akinfiewi Aleks.
Література:

Акинфиев И.Я. Растительность Екатеринослава в конце первого столетия его существования. — Екатеринослав, 1889. — 238с.

Акинфиев И.Я. Природа Екатеринослава и юга России : Биологические сведения. — Екатеринослав, 1902. — 100с.

Акинфиев И.Я. О флоре Екатеринославской губернии // Сборник статей Екатеринославского научного общества по изучению края. Издан к XIII археолог. съезду в Екатеринославе. — Екатеринослав, 1910. — С.139-204.

* * *

Акинфиев И. Дикорастущие медоносы Юга России вообще и в частности Екатеринославской губернии // Пчела. — 1911. — №5. — 1913. — №2.

* * *

Сигаревич Д.Д. Тридцатилетие педагогической, общественной и литературной деятельности директора Александровского городского Коммерческого училища И.Я.Акинфиева. — Александровск, 1910. — 30с.

Савчук В.С. Иван Яковлевич Акинфиев. 1951-1919. — М. : Наука, 1996. — 110с., ил. (Научно-биографическая литература).

* * *

Савчук В.С. Флорист, дослідник, педагог //Рад. школа. — 1991. — №8. — С.61-64.

Савчук В.С. Іван Акинфієв — флорист, дослідник, педагог / Бесіду вела І.Голуб // Бористен. — 1996. — №6. С.2-3.

Акинфиев Иван Яковлевич // Русские ботаники : Библиогр. словарь. — М., 1947. — Т.1. — С.17-20.

Акинфієв Іван Якович // УРЕ. — К. — Т.1. — С.135.

Савчук В.С. Иван Яковлевич Акинфиев. 1951-1919.– М.: Наука, 1996.– 110с., ил. (Научно-биографическая литература).

* * *

Савчук В.С. Флорист, дослідник, педагог // Рад. школа.– 1991.– №8.– С.61-64.

Савчук В.С. Іван Акінфієв - флорист, дослідник, педагог / Бесіду вела І.Голуб // Бористен.– 1996.– №6.– С.2-3.
12 червня 1901 р. — народився Чайковський Яків Григорович, знатний сталевар Дніпропетровського заводу ім. Комінтерну. Першим у СРСР удостоєний звання “Заслужений сталевар Радянського Союзу”. Нагороджений орденом Леніна. Помер 8 липня 1947 року. (105 років від дня народження).

Література:

Дубовик В. Найтяжчий день Прометея // Балада про партквиток.– Дніпропетровськ : Промінь, 1977.– с.71-77.
17 червня 1906 р. — у м. Катеринославі відбулись установчі збори літературно-артистичного товариства “Просвіта”. (100 років події).

Література:

Чабан М. Перші кроки “Просвіти” // Чабан М. Вічний хрест на грудях землі : Художньо-документальні нариси.– Дніпропетровськ: УкВ ІМА-прес. 1993.– С.5-7.
20 червня 1921 р. — у м. Катеринославі народився Анатолій Маркуша (Лур’є Арнольд Маркович), дитячий письменник. (85 років від дня народження.

Література:

Моє Придніпров’я. Література до знаменних і пам’ятних дат Дніпропетровської області на 1986 рік: Бібліографічний покажчик.– Дніпропетровськ, 1985.– С.19-20.
21 червня 1971 р. — поблизу м. Орджонікідзе при розкопках Товстої Могили експедицією інституту археології АН УРСР знайдено пам’ятку скіфського мистецтва – золоту пектораль (35 років події).

Література:

Мозолевський Б.М. Скіфський степ.– К.: Наук. думка, 1983.– С.145-184.
25 червня 1971 року у м. Дніпропетровську відкрито пам’ятник видатному російському вченому Михайлу Васильовичу Ломоносову.

Автори пам'ятника – скульптор А.В.Ситник та архітектор-художник В.С.Положій. Фігура вченого відлита з бронзи і поставлена на п'єдестал, на якому з 1914 по 1918 рік височіла скульптура цариці Катерині II. На зворотній стороні пам'ятника вибито напис з вірша Ломоносова:

"Что может собственных Платонов

И быстрых разумом Невтонов

Российская земля рождать". (35 років від дня відкриття).

Література:

Ватченко А.Ф., Шевченко Г.И. Днепропетровск: Путеводитель.– 3-е изд., доп.– Днепропетровск: Промінь, 1979.– С.138.
29 червня 1926 року Дніпропетровська художня студія, що вже рік існувала в місті, була реорганізована в 3-річні художні курси. В їх завдання входила підготовка кваліфікованих працівників для різних галузей образотворчого мистецтва, перепідготовка усіх, хто хоче підвищити свій професійний рівень. На курсах проводилась підготовка до вступу у вищі навчальні заклади та, зокрема, до академії мистецтв з таких предметів як креслення й малювання. Курси складалися з трьох відділень: художньо-живописного, скульптурного та архітектурного креслення. При кожному з них влаштовані були виробничі майстерні. Пізніше на базі цих курсів було відкрито Дніпропетровське художнє училище.

Література:
30 червня 1931 р. — у м. Дніпропетровську народився Климушко Борис Євгенович, український скульптор, заслужений художник УРСР. Працював у галузі станкової та монументальної декоративної скульптури. Помер 1991 року. (75 років від дня народження).

Література:

Словник художників України.– К.: УРЕ, 1973.– С.104.
ЛИПЕНЬ
* * *

Доволі, слово! Солов’ї мовчать,

І картоплі цвітуть, і над усім – громи.

Дозрілим полуднем підвівся час

І світить в серце променем прямим.

Ні тіні від трави – ясна пора,

Бджолиний поспіх медоносу,

Якась одна прикрилить до пера

І меду набере зі слова. Босу

Дорогу в поле день повів й веде

Від саду до хлібів, до полудня до ночі,

На межах маки квітнуть де-не-де,

А може, то поезії моєї очі.

Куди вони задивлено цвітуть?

До мене, мабуть...

Григорій Маловик.
1 липня 1921 р. — у м. Дніпропетровську народилась Чорна Валентина Миколаївна, поетеса, член Дніпропетровської організації Національної Спілки письменників України. Жертва сталінських репресій, реабілітована (85 років від дня народження).

1 липня 1921 року у м. Дніпропетровську народилась Валентина Миколаївна Чорна, поетеса. Її батько загинув на війні, мати працювала на заводі, а дівчина стала полонянкою фашистів, мусила працювати у Німеччині. Після повернення додому її репресували за “український націоналізм” – у Валентини було декілька книжок українських радянських письменників та блакитна хустка з жовтими смужками, яку їй подарувала мати на день народження. З 1946 по 1955 рік Валентина Миколаївна відбувала у радянських концтаборах Кемеровської та Іркутської областей. Її страшна доля стала сюжетом для книги Валентина Чемериса “Державна коханка”. Згодом В.Чорна отримала реабілітацію, повернулася додому.

Вірші вона писала з дитинства, після реабілітації вийшли її декілька книжок: дитячі “Гарна внучка”, “У зеленому садку”, збірка з невільницькими поезіями “Люблю ще й досі”, велика добірка її лірики увійшла до збірника “З облоги ночі”. 1959 року поетеса в групі делегатів побувала на IV з’їзді письменників України. 1993 року її прийняли до Дніпропетровської організації Національної Спілки письменників України. Письменниця і сьогодні проживає у Дніпропетровську.
Література:

Народилася 1 липня 1924 р. в м. Дніпропетровську. Репресована, з 1946 по 1955 рік перебувала у радянських концтаборах. Реабілітована.

Поет. Пише українською мовою.

Член НСПУ з 1993 р.
Бібліографія:
Чорна В.М. Люблю ще й досі: Вірші, поема.– Дніпропетровськ: Промінь, 1990.– 31 с.

Чорна В. Зміна: [Вірш] // Україно, ти моя молитва: Поезії.–Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1993.– С. 108.

Чорна В.М. Перший сніг та ін.: [Вірші] // Веселки ріднокраю: Антологія дитячої літнератури.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1995.– С. 176-177.

Чорна В. Незабутнє: [Поема] // Антологія поезії Придніпров'я / Під загальн. Ред. В.Коржа / Упоряд. В.Савченко.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 374-381.
* * *

Чорна В. Туп-туп черевичками...: [Вірші] // Борисфен.– 1992.– № 5.– С. 10.

Чорна В. Перший сніг: [Вірші] // Борисфен.– 1992.– № 11.– С. 18.

Чорна В. У зеленому садку: [Вірш] // Борисфен.– 1993.– № 10.– С. 29; Також: 1998.– № 4.– С. 21.

Чорна В. Внучка не білоручка: [Вірш] // Борисфен.– 1994.– № 2.– С. 25.

Чорна В. Вірші з Гулагу // Кур’єр Кривбасу.– 1995.– № 28.– С. 10-11.

Чорна В. Буренька: [Вірш] // Бористен.– 1998.– № 6.– С. 18.

Чорна В. Доле моя, полинова доле: [Вірш] // Кур’єр Кривбасу.– 2001.– № 138.– С. 217.
* * *

Зобенко М. Ярославни Придніпров'я, або Сповідь душі при свічі Істини // З любові і муки... / Ф. Білецький, М. Нечай, І. Шаповал та ін.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1994.– С. 273-283.

Про В.Чорну – С. 276.
* * *

[Про В.Чорну] // Борисфен.– 1992.– № 5.– С. 2.
* * *

Валентина Чорна // Письменники України: Довідник / Упоряд. Д.Г. Давидюк, Л.Г. Кореневич, В.П. Павловська.– Дніпропетровськ: ВПОП "Дніпро", 1996.– С. 328.

Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров'я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С. 58.
Савченко В.В. Бог не під силу хреста не дає. Поетичне Придніпров’я: Есе.– Дніпропетровськ: Січ, 1999.– С.58.
6 липня 1936 року у м. Дніпропетровську в парку ім. Чкалова (нині парк ім. Лазаря Глоби) відкрито Малу Сталінську залізницю. Навколо свіжопофарбованого "голубого експреса", як його тут же назвали діти, зібрались мешканці міста. З першими звуками фанфар з трибуни спустився загін піонерів і під барабанний дріб пройшов до прикрашеного гірляндами тунелю ім. В.Маяковського. Тут була розрізана червона стрічка, під гучні оплески і крики "Ура!" почався перший рейс на дитячій залізниці.

Першим машиністом стала дівчинка – Оля Федоренко, вона дала гудок і поїзд рушив. Цього дня по магістралі довжиною в два кілометри було здійснено чотири рейси різними дитячими бригадами. У день відкриття на обслуговуванні дороги було зайнято 220 чоловік, а перевезено понад 300 пасажирів. Ними стали школярі, які за відмінне навчання та активну громадську роботу отримали право проїхатися поїздом у день відкриття дороги.

Література:
8 липня 1936 р. — народився Чемерис Валентин Лукич, письменник, член Національної Спілки письменників України. З 1989 по 1994 роки обіймав посаду голови правління дніпропетровської письменницької організації. (70 років від дня народження).

Література:

Писатели Днепропетровщины: Биобиблиографический указатель.– Днепропетровск, 1987.– С.93-95.
16 липня 1921 року у м. Дніпропетровську народився Кокін Михайло Олександрович, член Спілки художників України, заслужений художник України.

1941 року закінчив Дніпропетровське художнє училище. Пройшов дорогами війни, отримав бойові нагороди: орден Вітчизняної війни I і II ступенів, орден Червоної Зірки, медалі. Після закінчення війни знову вчився – у Київському художньому інституті, який закінчив 1954 року, його вчителями були В.Костецький та С.Григорьєв. 1958 року Михайла Кокіна прийнято до Спілки художників України.

Працював у галузі станкової графіки, відомий портретист і пейзажист. Неодноразово брав участь в обласних, республіканських та всесоюзних виставках. Основні його твори – це портрети художника М.Паніна, героїв війни О.Федорова та І.Андзаурова, пейзажі "Подих весни", "Кримська осінь", "Біля моря", цикл "По Камчатці" та інші. Михайло Олександрович Кокін – Заслужений художник України. (85 років від дня народження).
Література:

Художники Днепропетровщины: Биобиблиографический справочник.– Днепропетровск.– 1991.– С.90-93.
20 липня 1926 року Постановою Центрального Виконавчого Комітету СРСР м. Катеринослав було перейменовано у Дніпропетровськ.

Ще в травні цього ж року на 3-му Окружному з'їзді Рад була внесена пропозиція перейменувати місто на честь відомого політичного діяча, вірного соратника Леніна, Григорія Петровського. Г.Петровський був присутнім на з'їзді як гість. Він устав з-за столу президії і вийшов на сцену. Вклонившись присутнім, подякував, що городяни рішуче рвуть з проклятим минулим, пов'язаним зі старим іменем Катеринослава, названого на честь російської цариці. Сказав, що крім нього багато достойних людей, іменем яких можна було б назвати місто, тому він вважає для себе великою честю, що саме на його честь вирішили назвати великий промисловий центр.

Г.І.Петровський неодноразово бував у нашому місті, відвідував Брянський завод (ім. Петровського), на якому працював у молоді роки, активно листувався з друзями. (80 років від дня перейменування).
Література:

Днепропетровску 200 лет 1776-1976 : Сборник документов и материалов.- Киев, 1976.– С.201.
21 липня 1926 р. – у Дніпропетровську народився Сергій Васильович Свєчников, український фізик. 1948 року закінчив Київський політехнічний інститут. З 1961 року працював в Інституті напівпровідників АН УРСР. Основні його праці стосуються технічної електроніки, фізичних основ розрахунку і конструювання газорозрядних приладів, біокібернетики, оптоелектроніки тощо. 1973 року Сергій Свєчников обраний членом-кореспондентом АН УРСР, того ж року отримав Державну премію УРСР, а 1986 року – Державну премію СРСР.

Література:

УРЕС.– 2-е вид.– К., 1987.– Т. 3.– С. 175.
24 липня 1866 р. — народився Синявський Антін Степанович, вчений, громадський діяч. Обіймав посаду директора Катеринославського комерційного училища (140 років від дня народження).

Література: Кінець XIX — початок XX ст. позначились стрімким піднесенням промисловості й економіки Південної України, особливо в Донецько-Криворізькому басейні. Це викликало нагальну потребу в підготовці освічених кадрів. Тому зусиллями й на кошти акціонерного товариства промисловців, заводчиків та власників вугільних і залізорудних копалень у Катеринославі — центрі цього промислового краю — засновуються й відкриваються Вище гірниче та Комерційне училища. Відомого вже на той час історика, етнографа, знавця гірничої статистики та економічної географії, викладача й директора комерційних шкіл в Одесі, Лодзі та Білостоці А.С.Синявського запрошують очолити новостворене Комерційне училище («торговельну академію», як його ще неофіційно називали). Вчений був незмінним директором цього закладу весь час його існування — до 1918 року.

Клопотання перед урядом про відкриття Комерційного училища в Катеринославі розпочали купецьке зібрання, міська дума і земство. Ініціаторами його організації стали катеринославський міський голова — купецький староста О.Толстиков, окружний інспектор Д.Морєв і губернатор — князь П.Святополк-Мирський. Улітку 1899 року почали збирати гроші шляхом самообкладення купців, заводчиків, власників копалень, населення, а 17 вересня 1901 року вже відбулося урочисте відкриття училища. Антін Степанович Синявський, котрий на той час обіймав посаду директора Комерційного училища в Білостоці, 5 квітня 1901 року був обраний із числа кількох претендентів (а 1 червня — затверджений царем) на посаду директора Катеринославського Комерційного училища.

Ця школа для економістів, бухгалтерів і фінансистів Півдня України мала 17 класів, 700 учнів і 45 вчителів (за станом на 1906р.). Навчання в ній тривало сім років. 90% учнів складали євреї. В 1906р. училищу присвоїли ім’я Миколи II.

А.С.Синявський із величезною енергією заходився перетворювати цю звичайну, казенну, зросійщену школу на висококласний учбовий заклад. Передусім він вибудував для неї нове приміщення, позаяк старе не годилося для занять такого числа учнів. Директор замовив проект архітектору Д.Скоробагатову, а виконувати роботи доручив прорабу Кучерову (під своїм пильним наглядом). Перший камінь під новий корпус заклали 23 липня 1904р., а у вересні наступного вже справляли новосілля. Ця споруда, хоча й добудовувалась в 30-х роках, і сьогодні є окрасою міста (в ній тепер працює обласна державна адміністрація).

Видатний український історик Дмитро Дорошенко, який працював у школі Антона Степановича, так пише про його діяльність на посаді директора: «Синявський був людина дуже енергійна, з великим розмахом, і любив в усьому пишність. Він вибудував для своєї школи в Катеринославі величний будинок, справжній палац, якого я не бачив на Україні і в Росії. Школа... утримувалась на кошти спілки власників копалень і заліза на Катеринославщині й мала великі фонди. Це й допомогло Синявському поставити для своєї школи такий пишний, з модерним урядженням будинок. У великій парадній залі школи вгорі понад вікнами намальовані були великі медальони-портрети Хмельницького, Сагайдачного, Мазепи, Петра Могили й ще когось з наших історичних діячів. У бібліотеці школи було багато українських книжок. Серед учителів школи було кілька українців...»

Окрім матеріальної частини, велику — можливо, найбільшу — увагу Антін Степанович приділяв доборові кадрів, прагнучи, щоб у його школі працювало побільше вчителів-українців із поступовими педагогічними та громадсько-політичними поглядами. В різний час в училищі Синявського працювали Д.Яворницький, Ю.Кримський, Г.Черняхівський, Є.Вировий, І.Труба, П.Доманицький, С.Комарицький, В.Павловський, В.Литвинський, В.Петрушевський, молоді тоді, а згодом відомі російські вчені — В.Пічета, І.Соловйов, Л.Реформатський. У 1909 р. Синявський запросив до себе Д.Дорошенка.

Д.Дорошенко працював у Катеринославі до 1913р. Він зазначає у спогадах, як важко було Синявському вести свою кадрову політику в умовах суцільної русифікації.

Сам А.С.Синявський, окрім директорства та участі в опікунській раді, ще викладав в училищі географію, гірничу статистику, вів засідання педагогічної ради, тощо. Висока оцінка діяльності Синявського — педагога міститься у відгуках М.Чехова (згодом — співробітника Музею дитячої книги в Москві), Л.Реформатського, І.Соловйова (професори московських вузів) та А.Маркевича (член-кореспондент АН СРСР), які зберігаються в архіві вченого в Дніпропетровському історичному музеї (відгуки написані в 30-ті роки).

Згадуючи свою працю під проводом Синявського, Леонід Реформатський наголошує, що Катеринославське комерційне училище було одним із кращих у старій Росії, уособлюючи прогресивні педагогічні та громадські тенденції. Воно було віддушиною, де могли працювати «живі люди» й де вільніше, ніж в інших установах Міністерства народної освіти, жилося і учням, і вчителям. Учбово-виховна робота в школі здійснювалася на високому рівні. Крім того, під безпосереднім керівництвом Синявського була запроваджена система домашнього читання, самостійних робіт, наукових гуртків (в яких здійснювалось можливе на той час політичне виховання — як легальне, так і нелегальне). Училище Синявського друкувало звіти, в яких вміщувалися й статті на педагогічні теми відомих згодом учених — В.Пічети, І.Соловйова, Н.Бродського, а також самого Антона Степановича. Взагалі Катеринославське Комерційне училище вважалось прогресивною школою і користувалось, як і його директор, великою популярністю в громадському загалі, преміювалось на виставках.

Соловйов твердить: « Кероване досвідченим педагогом і видатним громадським діячем А.С.Синявським комерційне училище, безумовно, було однією із кращих шкіл того часу і стало центром науково-педагогічної думки Катеринослава. Директор всіляко заохочував ініціативу вчителів щодо кращого проведення занять, вивчення методів роботи — і сам був прикладом зразкового педагога. Весь лад школи ішов назустріч кращим запитам учнів, особливо організацією самостійної роботи, позакласного читання, гуртків, екскурсій...»

Під керівництвом і редакцією А.С.Синявського училище протягом 1903-1911рр. випустило 25 видань — програми, списки учнів, звіти, плани, каталоги, збірники науково-педагогічних праць. Улітку 1910р. учні вперше відпочивали на дачі училища в Криму — під Севастополем, у бухті Омега.

Віктор Заруба,
кандидат історичних наук


Література:

Отчет о состоянии Екатеринославского Коммерческого училища за 1903-1904 учебный год. VIII. — Екатеринослав, 1904. — 91с.

Антін Синявський. Вибрані праці. — К. : Наук. думка, 1993. — 384с.

Про училище — С.16-20, 354-355, 358-365.

Заруба В. Професор Антін Степанович Синявський // Заруба В.М. Постаті (Студії з історії України. Книга друга). — Дніпропетровськ, Видавничо-культурний центр «Україна», 1993. — С.178-225.

Про училище — С.201-203.

Заруба В.М. З вірою в українську справу: Антін Степанович Синявський. — К.: Либідь, 1993. — 144с. : іл.

Про училище — С.43-50.

* * *

Лазебник В.... И особый успех в глазах «коммерсанток» // Торг. дом. — 1998. — 26 февр.

Фоменко А. Перше комерційне училище // Наше місто. — 1994. — 26 квіт.
Синявський А. Вибрані праці.– К.: Наук. думка, 1993.– 382с.
24 липня 1931 р. — постановою уряду створено Східний гірничо-збагачувальний комбінат з переробку урану на базі Жовторіченського та Першотравневого рудників (55 років від дня створення).

Література:

Желтым Водам - 100: Исторический очерк.– Дніпропетровськ: Січ, 1995.– С.25.
27 липня 1936 року у м. Дніпропетровську народився Мельников Жан Олександрович, народний артист України. Він закінчив місцеве театральне училище і вже мало не півстоліття грає на сцені Дніпропетровського російського драматичного театру ім. М.Горького.

За цей час зіграно безліч ролей. Важко однозначно визначити амплуа актора – він блискучий комедійний актор, прекрасний лірик. Грав Жан Мельников в спектаклях за творами "Вірінея" Л.Сейфуліної, "Зикови" М.Горького, "Пастка" Е.Золя, "Кін IV, або Геній і розпуста" В.Шекспіра, усі годі й перелічити.

Значною подією в культурному житті України, і, зокрема, Дніпропетровщини став вихід на екрани фільму "Злочин з багатьма невідомими", в якому Ж..Мельников зіграв головну роль – отця Нестора Деревицького. (70 років від дня народження).

Література:

Его года - его богатство... // Днепр вечерний.– 1996.– 27 июля.
28 липня 1906 р. — в с. Сурсько-Литовському (нині Солонянського району Дніпропетровської області) народився Решетников Федір Павлович, живописець і графік, народний художник СРСР, дійсний член Академії мистецтв СРСР. (100 років від дня народження).

Література:
30 липня 1941 року у Дніпропетровську на базі артилерійських курсів удосконалення командного складу запасу було засновано артилерійське училище. Його укомплектували переважно студентами четвертого і п'ятого курсів вищих технічних навчальних закладів міста. Майже всі курсанти були членами комуністичної партії чи комсомолу.

Вже на початку серпня начальник училища комбриг М.Й.Петров отримав наказ кинути курсантів на оборонні рубежі – на ділянку № 3 в районі Фабричної балки, Монастирського гаю та Гострої Могили. 20 серпня юнаки вступили в перший бій. Після тяжких боїв, як писав маршал Р.Я.Малиновський: "З величезного загону залишилася невеличка купка курсантів у 150 чоловік…" Частина з них стала офіцерами, шістнадцять вихованців артучилища за героїзм і мужність удостоєні звання Героя Радянського Союзу. (65 років від дня заснування).

Література:

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Моє Придніпров’я iconКонкурсу дитячих робіт «Моє Придніпров’я»
Про проведення міської виставки дитячих робіт «Моє Придніпров'я» серед вихованців дошкільних навчальних закладів
Моє Придніпров’я iconМоє придніпров’Я
...
Моє Придніпров’я iconПублікації Олександра Харлана
Богородицьке місто на Самарі / О. Харлан // Моє Придніпров'я. Календар пам'ятних дат Дніпропетровської області на 2008 рік: Бібліограф...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета його – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета покажчика – допомогти бібліотекарям, вчителям, викладачам середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconМоє Придніпров’я
Мета покажчика – допомогти бібліотекарям, учителям, викладачам середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, журналістам, краєзнавцям...
Моє Придніпров’я iconДніпропетровська
Календар "Моє Придніпров’я" – методико-бібліографічний покажчик, який містить хронологічний перелік пам’ятних дат і подій минулого...
Моє Придніпров’я iconВидання 2010 року
Моє Придніпров’я. Календар пам’ятних дат Дніпропетровської області на 2011 рік I півріччя: Бібліограф видання. У 2-х ч. Ч. I / Упоряд....
Моє Придніпров’я iconОлесь Гончар і Придніпров’я
Він був причетним до найбільших українських історичних подій 20-го століття. Та мало хто знає, яке значення в становленні Олеся Гончара...
Моє Придніпров’я iconРозпорядження голови облдержадміністрації 19. 09. 2011 № р-630/0/3-11 перелік номінацій регіонального конкурсу „Світоч Придніпров’я 2011 краще промислове підприємство придніпров’Я
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка