Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Чуйко Тетяна




111.51 Kb.
НазваЧуйко Тетяна
Дата конвертації03.03.2013
Розмір111.51 Kb.
ТипДокументы


Чуйко Тетяна

Живопис і графіка II половини XX ст. в колекції Національного музею Тараса Шевченка (до проблем сприйняття та встановлення критеріїв

визначення художньої вартості).


В колекції Національного музею Тараса Шевченка зберігається значна група творів, що представляє доробок митців 1950-2000 рр. на шевченківську тематику (живопис, графіка). Визначаючи тематичні межі теми, зауважимо: йдеться про твори, у яких художниками презентовано спробу мистецького осягнення геніальної постаті Тараса Шевченка, та про інтерпретацію його поезій. Значну частину колекції складають твори вказаного періоду, що їх можемо об'єднати темою "Шевченківські місця", проте розгляд її варто залишити для іншої нагоди.

Вказуючи на прикметні ознаки українського мистецтва II половини XX ст. на шевченківську тематику, маємо пам'ятати три позиції:

  • зазначений період у 50 років включає десятиліття, в які відбулися різні історичні події, відбившись на стані суспільства і, відтак, знайшовши відображення в той чи інший спосіб у мистецьких творах: це й 50-ті роки зі щойно відшумілим культом особи, і відлига 60-х, і трагічні для української інтелігенції 70-ті рр., і застійні 80-ті, і вже цілком переломні 90-ті роки – роки перемін у державі, суспільстві. 90-ті – роки надій і розчарувань, творчого злету і гіркої іронії;

  • маємо враховувати, що йдеться про твори, переважно віддалені від нас у часі (окрім хіба що останнього десятиліття);

  • аналізуючи створене в ті часи, спробуємо визначити художню вартість з урахуванням історичного моменту, але й з точки зору духовності та культури XXI століття.

Отже, друга половина XX століття. Тут і витвори соцреалізму з досить міцною технічною основою малярства та графіки і водночас духовним застоєм, інспірованим культурною політикою держави Рад, коли образ Шевченка - то образ борця-революціонера, захисника робітників та селян, гнівного викривача всіх тих, хто духовно не улягає в прокрустове ложе норм, заданих гаслом: "Пролетарі усіх країн, єднайтеся!" ("Зустріч Т.Г.Шевченка з В.Г.Бєлінськім на вечорі у Струговщикова" Ю.Балановського (1950 р.), "Заповіт" О.Попова (1964 р.)).

Тут і спроба вберегти внутрішній духовний стрижень у атмосфері
тоталітарної системи, вдаючись бодай до обережних формальних пошуків
та експериментів, або наголошуючи на драматизмі як емоційно
превалюючому началі у вирішенні чи то образу малого сироти, чи поета-
засланця, чи то – героїні поеми "Катерина" ("Тарасова наука" О.Вовка та
В.Кондратюка – (1961 р.), "Тарас-кріпак на етапі до Петербурга"
А.Гавзинського (1961 р.), "В експедиції" М.Бароянца (1964р.), "Тарас слухає кобзаря" М.Дерегуса (1956 р.), "Покинута" ("Катерина") С. Подерв'янського (1961 р.) та інші).

Тут і відвертий спротив офіційному ладу та офіційному
мистецтву - "Молитва" О.Заливахи (1989р.), "І виріс я на чужині" (1983 р.) та
"Т.Шевченко" (1983 р.) – І.Марчука.

І вже 1990-2000 рр. - відверто новаторський і закорінений в архетипи української ментальності підхід до осмислення постаті Тараса Шевченка як знакової для буття українства - "Спас" (2000 р.), "Три літа" (1997 р.), "Тризна" (1994 р.) В.Франчука; графічні серії ілюстрацій за мотивами творів Шевченка О.І.Івахненка (межа 80-тих і 90-х рр.), В.Гарбуза та В.Лопати, які продовжили в цей час шевченкіану, започатковану ще у 80-тих.

Коли ж говоримо про малярство і графіку 1950-х – 70-х, а частково і 80-х рр. XX століття, врахуймо, що нас віддаляє від тих років значний період як часовий, так і насичений історичними подіями. Хосе Ортега-і-Гассет зауважив: „...мистецтво минулого є властиво мистецтвом тією мірою, якою воно лишається сучасним, плідним і новотворчим. Коли ж воно стає звичайним минулим, то втрачає свій естетичний вплив і викликає в нас, так би мовити, археологічні емоції. Безперечно, ці емоції справляють неабияку приємність, але не можуть замінити власне естетичну насолоду"1. Перш, ніж відстежити твори, що зберегли естетичний вплив, візьмемо до уваги ще одне спостереження згаданого автора: "...між картиною і нами ми ставимо життя епохи і тогочасну людину"2. І далі: "Якщо ми продовжимо аналіз цієї археологічної насолоди, то виявимо, що смакуємо не сам твір, а життя, в якому він був створений і виразом якого він є. Тобто ми споглядаємо твір в його життєвій атмосфері"3. "…те мистецтво лишається локалізованим в якомусь примарному вимірі, поза нашим життям, так би мовити, в дужках ", – міркує Хосе Ортега-і-Гассет4. І продовжує: "Замість одного-єдиного виміру, в якому проходить наше життя, - теперішнього, ми відтак маємо два, геть відмінні не тільки в понятті, а й у відчуванні. Здатність людини до насолоди безмежно розширюється, досягаючи зрілості історичного світосприймання.[…]. Нині існування набуває величезного розмаїття планів, глибших перспектив, і кожний період сприймається як нове й необхідне. Це зумовлює краще бачення давноминулого, уникаючи короткозорості й не заражаючи теперішнє давнім"5.

Отож, спробуймо з висоти історичного світосприйняття розглянути деякі твори вказаного періоду, не позбавляючи себе можливості отримати естетичну насолоду від створеного кілька десятиліть тому. Аналізуючи проблеми, що поставали перед митцями II половини XX століття, скажемо: при домінуючій ролі офіційно заохочуваного соцреалізму в перших чотирьох десятиліттях періоду, живописці і графіки, які бодай трохи чинили спротив задушливій атмосфері, згубній для мислячої, творчої особистості, опинилися перед цілим комплексом нерозв’язаних завдань, невирішених питань, протиріч, духовних необхідностей і, відтак, - розпорошенням художньої єдності (навіть умовної) на кілька різних точок зору. Іноді ці точки зору видавалися геть протилежними, але походили з одного кореня: спроби осмислити складність життєвих проблем.

І, пишучи в 1956 р. картину "Тарас слухає кобзаря", М.Дерегус дає шанс поринути в атмосферу 50-х років XX століття, коли за живописною майстерністю - синтез трагічного елементу щодо потрактування юних років Шевченка, який вже в той час був традицією, з дещо спрощеним, проте добросердно-наївним (в контексті часових можливостей вислову) розкриттям теми. Подібний підхід спостережемо в 1960-х рр. К.Філатов – "Шевченко на засланні" (1964 р.): проте тут яскравіше, відчутніше озивається дух непокори, незламності в образі поета-засланця. Та й загалом, твір позначений ефектом пориву, експресії - в рухливих звивах пустельного піску; в постаті митця, який рішуче (і замислено водночас) вдивляється у далечінь; у жесті казахського хлопчика, який грає, певне, не лише сумну, а й драматично-забарвлену мелодію. А в ній - не покора, в ній - трагедія народу і людини. І в пошуках засобів художньої виразності К.Філатов подав нам вдалий зразок: твір не обтяжено деталями, натомість він зупиняє глядача вишуканим лаконізмом і вже згаданою експресією.

Ще один приклад з тих же 1960-х, приклад нетрадиційного вирішення в межах панівної традиції - "У Кобзаревій хаті" Є.Болдирєвої (1964 р.). Авторка приділяє увагу частковостям як складникам великої і величної теми. І досягає ефекту: завдяки старанно пропрацьованим деталям (а йдеться про інтер'єр, особисті речі митця) передано відчуття духу навколо, створено духовну перспективу - світла, експресії, позитиву. Не менше вартий уваги триптих "Поет і народ" (1963 р.) українця з Казахстану І. Стадничука. Вражає центральна частина триптиха: хлопчик із сопілкою, а за ним - натруджені, виснажені вічні працівники - воли. Вони йдуть за мелодією-сопілкою дитини, і сльоза в одного вола - кривава. Тут уже не йдеться про спрощеність і наїв 50-тих, тут власне і постає питання: поет і народ - у взаємодії. І спроба його вирішення. І метафора, завдяки якій ще більш пронизливо зазвучить драматизм ситуації. Тут - доля України, проблеми можливості вислову того, яким народ сприймає Поета, яким він його мислить насправді, ховаючи ті мислі в глибині душ під товстим нашаруванням "дороговказів" панівної ідеології. Варто зауважити, що цей твір (1963 р. виконання!) перегукується із вражаючою живописною метафорою кінця XX століття - "Чумацьким шляхом" В.Франчука. А "Покинута" ("Катерина") С.Подерв'янського (1961р.) варта уваги як твір, де формальні пошуки власне будуть пошуками виходу на інші духовні щаблі. Митці 1960-х творчою інтуїцією відчували можливість змін. У творі – динаміка письма і експресія в передачі душевного стану Катерини. Умовно передане тло - загальний настрій: осінь, захід - щем, фатальність.

Досить плідно працюють у ці десятиліття українські графіки. Нагадаємо "Портрет Тараса Шевченка" В.Касіяна (1960р.) - різко окреслений темний профіль поета заповнює майже всю площину, - увага глядача концентрується на замисленому обличчі Шевченка. Риси незламної вдачі виявлені енергійним ліпленням обличчя за допомогою світлотіньових контрастів, побудованих на вмілому застосуванні чітких білих штрихів на темному тлі, що надає творові особливої виразності. Та за всієї майстерності, навіть технічної віртуозності цього вже класика українського графічного мистецтва твір лишається яскравим прикладом мистецького продукту в офіційній, ідеологічній обгортці: художник повторює частий у його доробку композиційний прийом - тлом слугує громада повсталих селян.

Певною мірою пафосом у дусі презентації образу поета-борця за краще життя трудящих мас позначені і твори відомих графіків В.Куткіна – ,Не витерпів лихої долі, умер на панщині" (1959 р.), С.Караффи-Корбут –"Прометей розкутий" (1961р.), Ф.Глущука – "Не скує душі живої..." (1961р.). Проте лише певною мірою. Певне головною прикметою цих творів є композиційна оригінальність, властива станковим творам викінченість малюнка (навіть коли йдеться про серії ілюстрацій, виконаних, зокрема, В.Куткіним до "Кобзаря" 1963р.) І якщо оригінальність С.Караффи-Корбут виявляється у елементах візерунковості композиції, то В.Куткін вражає експресивним штрихом (в гравюрі). Досить часто графічні твори 1960-х рр. вирізняються тим, що власний дух непокори, драматизм власних творчих доль вони вкладали в експресію штриха чи динамічну лінію малюнку. Вони прагнули психологізму в трактовці образів через виражальні можливості різновидів графіки.

Не маю на меті детально аналізувати індивідуальні прийоми найбільш відомих графіків 1960-х років ХХст., але зауважу: вони не перебували у творчій стагнації, у свій спосіб відгукуючись на очікувані суспільством переміни, що вже бриніли в повітрі. Отже, 1965 р. побачив світ альбом естампів київських художників "Подвиг Шевченківського життя", над яким працювали Ф.Глущук, О.Данченко, Ю.Митрохін, А.Базилевич, М.Маловський, Г.Зубковський, Б.Шац та інші митці; 1966 р. вийшов альбом "Безсмертна творчість Кобзаря" (художники - В.Авраменко, Г.Гавриленко, Ф.Глущук, О.Данченко, В.Куткін).

1970-ті роки в колекції музею представлені, зокрема, живописними композиціями М.Прокопенка ("Нащо мені чорні брови" (1970 р.), „Ішов кобзар до Києва" (1970р.), "Катерино, серце моє..." (1970 р.). В історії вітчизняного мистецтва це був час, коли художники шукали можливості вислову, ховаючись під крилом монументального мистецтва або вдаючись до посиленої декоративності загального звучання твору. М. Прокопенко не просто інтерпретує Шевченкові поезії, художник пробує відтворити долю України в загальному історичному контексті і, водночас, на історичному відтинку - через зріз 1970-х р., синтезуючи власне сприйняття тогочасної дійсності із осмисленням рядків поезій Тараса Шевченка. Один смисл проростає в іншому, проте така глибина "не відповідала" загальній атмосфері часу, - митцеві довелося експериментувати, стилізувати композиції в дусі декоративних панно або монументальних розписів.

І, зрештою, про 80-ті та 90-ті роки XX століття. Ще з середини 80-х молоде покоління графіків відчуло (як їх учителі в 60-х роках) наближення історичних перемін. Уже тоді над Шевченкіаною працюють О.І. та О.А.Івахненки, В.Лопата, В.Гарбуз та інші художники. На сьогодні - це відомі інтерпретатори Шевченкових поезій, кожен із них - яскрава мистецька індивідуальність, а серії їх графічних аркушів є непересічним мистецьким надбанням музейної колекції. Як приклад, розглянемо Шевченкіану В.Лопати, якому вдалося подати таке образне прочитання "Кобзаря", де бачення світу показується як реальність і як символ. А це, як зауважив Д.Степовик властиве і поезіям Т.Г.Шевченка. Цю проблему - "проблему показу двопланового світу, коли за глядореальним образом - метафора, алегорія, міф (за Д.Грабовичем), - В.Лопата вирішує традиційними методами класичної лінеарної гравюри"6.

Живописна шевченкіана кінця XX століття в колекції музею представлена, зокрема, творами В.Франчука. Ці полотна, що є показовими у контексті творчості митця, не мають яскраво виражених атрибутивних чи декоративних проявів українства. Художник вражає глибинними ментальними ознаками, що, завдяки філософічності мислення, звучать на рівні загальнолюдських вартостей, не втрачаючи самобутності.

Отже, коли розглядаємо мистецтво 1960-х – середини 80-х рр. XX століття у розмаїтті проблем: проблеми спротиву обставинам, проблеми етичного та естетичного вибору, проблеми вивчення духовності тих десятиліть, - розглядаємо з точки зору історичного світосприймання, згадаємо заувагу С.Кіркегора: „…не так важливо зробити правильний вибір, як зробити його з належною енергією, рішучістю, пристрастю. У такому виборі особистість виявляє всю свою силу і зміцнює свою індивідуальність, і, у випадку неправильного вибору, ця ж сама енергія допоможе їй прийти до усвідомлення своєї помилки. Щирість вибору просвітлює всю сутність людини, вона сама ніби вступає в безпосередній зв'язок із вічною силою, що проймає все. Такого просвітлення, чи духовного хрещення не пізнати ніколи тому, хто вибирає лише в естетичному сенсі"7.

Кожен митець відповів на питання часу по-своєму, у кожного з них був свій Шевченко. І це – вже факт історії. Як писав Х.Ортега-і-Гассет: "Приємність, яку нам справляє споглядання витворів мистецтва, зумовлена, скоріше, їх життєвим змістом, а не естетичними вартостями, тимчасом як сьогочасні твори викликають переживання більш естетичного, ніж життьового характеру..."8. Нам справді видається цікавішою і глибоко хвилює шевченкіана В.Франчука чи І.Марчука, В.Гарбуза чи М.Соченко. Проте ще раз нагадаймо ті історичні, ті життєві обставини, в яких творили, шукаючи, знаходячи, помиляючись, вдосконалюючись у техніці виконання і виходячи на нові духовні щаблі, митці непростих 1950-1970-тих рр. ХХ ст.

Г.-Г.Гадамер зазначає: "Мистецтво […] завжди втілює щось. Тільки остерігаймося вважати, ніби те, що тут втілюється, може бути осягнене й реалізоване в будь-який інший спосіб, аніж той, у який воно народжене"9. Він наголошує, що "завдання, яке ставить для кожного з нас мистецтво минулого і сучасне мистецтво: вчитися слухати звернене до тебе послання, […] навчитись цього означає передовсім звільнитися від нівелюючого "недочування" і „недобачання"..."10.

"Культура завжди була і залишається ареною суперечок стосовно того, що належить до її досягнень, а що не заслуговує її легиітимізації", - пише С.Кримський11.

"... не особисті смаки окремих людей, а сукупний досвід вирішує питання про культурну гідність певних продуктів творчої діяльності", - зазначає цей філософ12. І далі: "Найпотужнішою селективною системою затвердження культури виступають національні чинники, бо нація і є визначальною сферою функціонування культури"13.

Зважаючи на те, що всі розглянуті нами приклади з урахуванням історичного світосприймання і певної віддаленості у часі належать до набутків вітчизняного образотворчого процесу, з позицій духовності XXI століття можемо вважати: сенс творчого життя згаданих митців присвячувався (або в певних випадках був виправданий) як акт служіння світовій біографії добра.

Особливо варте уваги спостереження, що мистецтво зазначеного періоду якщо й можна певною мірою звинувачувати у стагнації творчої думки та відсутності пошуку нових засобів виразності, то вже аж ніяк не можна звинувачувати в дегуманізації. Що вже є неабияким позитивом. І через це також „…й в нових історичних межах культура не може позбавитись певних цінностей. З погляду цих цінностей культура й виступає у Е.Левінаса "як пронизаність людяністю у варварстві буття", – спостеріг С.Кримський14.

  1. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори - К., 1994. – С. 308.

  2. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори - К., 1994. – С. 311.

  3. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори - К., 1994. – С. 311.

  4. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори - К., 1994. – С. 313.

  5. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори - К., 1994. – С. 313.

  6. Степовик Д. Гравюри Василя Лопати. - К., 1990. – С. 7-8.

  7. Киркегор С. Наслаждение и долг. - К., 1994. - С.239.

  8. Ортега-і-Гассет Х. Вибрані твори - К., 1994. – С. 314.

  9. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори - К., 2001. – С. 83.

  10. Гадамер Г.-Г. Герменевтика і поетика. Вибрані твори. - К., 2001. – С. 83.

  11. Кримський С. Запити філософських смислів. - К., 2003. – С. 58.

  12. Кримський С. Запити філософських смислів. - К., 2003. – С. 58.

  13. Кримський С. Запити філософських смислів. - К., 2003. – С. 58.

  14. Кримський С. Запити філософських смислів. - К., 2003. – С. 57.




Схожі:

Чуйко Тетяна iconЧуйко Тетяна
До спроби визначення художньої вартості через естетичну емоцію та емоційний зміст: твори українських графіків п пол. ХХ ст на шевченківську...
Чуйко Тетяна iconПідготували: Тетяна Макарейчук
Тетяна Макарейчук, завідувач відділу науково-методичної роботи та інновацій у бібліотечній справі
Чуйко Тетяна iconБібліотека журналу “Фізика в школах України” О. В. Чуйко Фізика в живій природі Харків Видавнича група “Основа”
Рослини-хижаки
Чуйко Тетяна iconМетодичні рекомендації щодо відзначення Міжнародного дня голокосту ромів Тетяна Гребенчук
Тетяна Гребенчук, методист навчально-методичного кабінету історії та правознавства коіпопк
Чуйко Тетяна iconТ. П. Mihka тетяна Павлівна Мінка
Тетяна Павлівна Мінка, кандидат юридичних наук, доцент Дніпропетровського дер­жавного університету внутрішніх справ
Чуйко Тетяна iconТ. М. Мілова тетяна Миколаївна
Тетяна Миколаївна Мілова, кандидат юридичних наук, молодший науковий співробітник Інституту держави / права ім. В. М. Корецького...
Чуйко Тетяна iconРозвиток уяви обдарованих дошкільників шляхом використання тематичного планування. Яценко Тетяна Володимирівна
Яценко Тетяна Володимирівна – аспірантка Інституту психології ім. Г. С. Костюка напн україни
Чуйко Тетяна iconТов „Видавництво „Книги – ххі” пропонує нову книгу: медіація ціна 50,00 грн. Богдан Леко, Галина Чуйко
Вочевидь, відбувається це через величезну кількість різноманітних суперечок і конфліктів, що супроводжують життя і які необхідно...
Чуйко Тетяна iconІванова тетяна олексіївна
Ванова тетяна олексіївна, 1965 року народження (податковий номер: 1212121212; паспорт: серія сн 111111, виданий Київським ру гу мвс...
Чуйко Тетяна iconТ. О. Тимчук тетяна Олегівна Тимчук
Тетяна Олегівна Тимчук, студентка магістратури юридичного факультету Закарпатського державного університету
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка