Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Фастівщиною разом




0.88 Mb.
НазваФастівщиною разом
Сторінка3/7
Дата конвертації22.10.2012
Розмір0.88 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7
еподалік Дідівщини знаходиться село Великі Гуляки (засноване в середині ХІV століття), яке до 1965 року мало назву Голяки. Отримало свою назву завдяки тому, що на незаселені землі по обидва береги річки Жарки тікали від неволі з навколишніх сіл «голі бідняки» - «голяки» - і селились тут. А вже за роки радянської влади цю назву змінили на Гуляки. Попередня назва вказувала на бідність, а це в той час було недопустиме.

Неподалік від Дідівщини, на правому березі річки Ірпінь, в цей час також поселяються жителі. За короткий час їх тут прижилась значна частина і поселення дістало таку назву Приживальня, а згодом Пришивальня. Народна легенда розповідає про трьох мужніх братів: Томаша, Дідиша, Яроша на прізвище Пришви, що в давні часи почали обробляти нові землі. На їх честь село отримало назву Пришивальня, а новколишні села – Томашівка, Ярошівка, Дідівщина. За свідченням археологів, люди поселились тут ще в Х – ХІІ століттях. Біля пришивальні, на правому березі річки Ірпінь, є залишки великого городища з часів Київської Русі. Також тут знаходиться давнє замковище: по одну його сторону – глибокий яр, яким протікає струмок, з інших трьох сторін замковище обведене валом. Існувала тут давня церква великомученика Георгія.

А біля Великих Гуляків знаходиться село Федорівка. Поселення Федорівка, як і інші з подібними назвами-іменами виникли у ХVІІ-ХVІІІ ст. І назва ця пішла від імені першого поселенця - Федора. Біля с. Федорівни знайдено кам’яні знаряддя праці доби бронзи (ІІ тисячоліття до н.е.).

При в’їзді до села Дідівщина знаходиться хутір Кончаки. Він адміністративно підпорядкований Пришивальницькій сільській раді, але географічно розташований неподалік Дідівщини.

Гідрологічний заказник біля Дідівщини площею 72 га. належить до Снітинського лісництва. Розміщений в заплаві річки Ірпінь, де переважають вільхові насадження з густим трав’яним покривом. Росте тут лікарська рослина,

занесена до Червоної книги України – пальчатокорінник травневий.

У заказнику зосереджено великі запаси торфу. Серед торфовищ протікає струмок з чистою, цілющою водою. За давніми переказами тут загинули воли з людьми, що сиділи на возі. Тому до цього часу зберігся хрест, що нагадує про цю подію.

У ХІХ столітті село було у підпорядкуванні польських панів Хаєцьких. На території села були: білокам’яний католицький костел, будинок панів, цукровий та цегляний заводи. Все це було зруйновано. Залишився лише склеп панів Хаєцьких.

У селі є ставок «Панський», колись він був створений спеціально для відпочинку панів.

У північній частині села збереглися урочища «Дальня понора і Ближня понора». При проведенні

розкопок було знайдено залишки поселення і могильники ранньо – слов’янської черняхівської культури,

виявлено могильник та поселення часів Київської Русі.

Існує версія, що раніше на цьому місці протікали великі річки, тому і зараз, в період дощів, посередині понори протікає струмок, а за декілька кілометрів вглиб розташоване озеро.

Річка Ірпінь, біля якої розміщена Дідівщина, – чудове місце для відпочинку.

У сільському адміністративному будиноку розміщені Дідівщинська

сільська рада та відділення зв’язку. Поруч знаходиться Будинок культури з дитячо – юнацькою спортивною школою та бібліотекою.

Дідівщинська дільнична лікарня збудована поруч з будинком ксьондза.
Це варто відвідати

Пам’ятник, загиблим воїнам

в роки Великої Вітчизняної

війни (с. Дідівщина)

Могила Січових стрільців

на місцевому кладовищі

(с. Дідівщина)

СЕЛО ВЕПРИК

Село Веприк знаходиться в центрі Фастівського району, на відстані 6 км від районного центру місто Фастів.

Веприк згадується в літописі за ХVІІ століття під назвою «урочище Веприн», яке входило до складу Фастівського староства Семена Палія, що володів ним з 1686 року по 1704 рік. Є чимало пояснень назви села. Найвірогіднішими видаються наступні: на території села Веприк у старовину було багато вепрів (диких кабанів), або село Веприк було лісовим козачим хутором, що розмістився над річкою Киршею (Киршин), притокою Ірпеня на Фастівщині, назву свою хутір унаслідував від козака на прізвисько Вепр, що перший облюбував це місце і поселився тут.

На північ від села Веприк на березі річки Кирша знаходиться хутір Млинок. Це давньоруське поселення. Від села Веприк до хутора Млинок крізь лісові хащі стелиться вузька асфальтована дорога поміж високими соснами. Через три кілометри відкривається мальовнича панорама: хутірська вулиця, з одного боку затиснута високими лісами, а з другого – просторим ставком, оперезаним зеленими насадженнями. Саме тут, на березі річечки Кірш, що впадає в Ірпінь, люди поселилися дві тисячі років тому. Проте поява сучасного хутора у цьому красивому історичному куточку природи пов’язана з мірошником на прізвище Цукренко. Пан побудував на річці Кірші водяний млин, де й господарював згаданий мірошник. Він і був родоначальником хутора, яке дістало назву Млинок.

Біля хутора Млинок, у лісі, знаходиться одне з найбільших городищ Київщини. Воно розташоване у важкодоступному місці і колись було оточене височенним земляним валом та глибоким ровом. Городище знаходиться в місці впадіння річки Кирші в Ірпінь.

1974 року експедиція інституту археології під керівництвом М.Кучери розпочала дослідження Змієвих валів, яке тривало до 1985 року. М.Кучерою виділені овальні укріплення скіфського періоду на хуторі Млинок, у селі Веприк. Своїми дослідженнями він довів, що вони датуються VІ ст. до н.е.

У 1704 році село Веприк захопили польські уніати, які володіли ним до 1708 року. В 1750 році Катерина ІІ дарує Веприк графині Браницькій. На території Веприка в цей час діяли гайдамацькі загони отаманів Швачки і Бондаренка, які в 1768 році розігнали католицькі, духовні і орденські «общества» не тільки у Веприку, а й у Фастові.

У 1900 році село Веприк було волосне, до складу якого входило 11 сіл.

Довідка про Веприк 1900 року: жителів – 2100, чоловіків – 990, жінок – 1110; основне заняття – хліборобство, крім того, частина селян їздила в Київ на заробітки; землі у приватній власності – 2176 десятин, з них 65 десятин належить священнослужителям, решта – селянам; водяний млин – власність сільської громади, прибуток – 20 карбованців, селяни володіють кооперативним капіталом у сумі 166 карбованців 90 копійок та запасним продовольчим зерном на суму 322 карбованці; у селі 7 рибних ставків, 5 молочних крамниць, маслобойня, олійниця, чайна, винна крамниця, православна церква та церковнопарафіяльна школа.

Напередодні лютневої революції 1917 року селяни створили на кооперативних засадах шкіряне виробництво. Продукція цього заводу славилася доброю якістю виготовленої шкіри. Кількість жителів села виросла до трьох тисяч.

На захід від села, в лісі, знаходиться старе місце, де колись був хутір Веприк, який спалили під час одного з набігів монголи-татари. Воно так і називається – Селище.

Відомості про нерухомі маєтки римо-католицького духівництва свідчать, що йому у 1842 році належало 19 населених пунктів Фастівського ключа із населенням 3095 душ чоловічої статі. Серед них і Веприк.

До 1912 року казенні ліси Веприківської волості входили до складу Фастівського лісництва. У 1912 році на їхній базі організували Веприківське лісництво. Веприківська волость була найлісистішою в Київській губернії (мала до 70% лісистості). Тепер загальна площа лісництва становить 3007 га, в тому числі вкритих лісовою рослинністю земель – 2797, 3 га, з них деревостанів штучного походження 84%. На території лісництва є заказники, пам’ятки природи (Плютовський ліс), унікальні насадження.

Плютовський ліс отримав свою назву на честь лісничого Васильківського лісництва Дмитра Михайловича Плюто, який працював на цій посаді з 1863 по 1909 рік. У кінці 70-х років ХІХ століття Дмитро Михайлович розпочав саджати і сіяти лісові культури на вирубках і за даними колишнього заступника міністра лісового господарства Л.Д.Шляханова виростив понад 2000 гектарів лісу, в тому числі у Веприківській дачі - 683 гектари.

До 1917 року село Веприк було казенним. У 1917 році нараховувало 640 дворів, які мали 2005 га землі, з якої 300 га займали 8 заможних сімей, 120 дворів не мали ні землі, ні робочої скотини. У селі було дві молотарки на кінному приводі і одна соломорізка; вся земля оброблялася вручну, дерев’яними знаряддями. Середній врожай становив до 8 центнерів з десятини. Все населення займалося сільським господарством. Бідняки мали підробітки на розробці лісу. З ремісників були ковалі, столяри, кравці і шевці.

У 1918 році населення села під керівництвом волосного воєнкома Якова Семеновича Скрипченка брало участь в боротьбі проти німецьких окупантів: роззброїли німецький загін, що стояв у селі Веприк та селах Веприцької волості. У цьому ж році була створена волосна міліція.


К.Г.Стеценко
А в 1918 році в селі було засновано товариство «Просвіта». Очолив його дяків син, учитель земської двокласної школи Микола Костянтинович Артасевич. При «Просвіті» був драматичний гурток і хор. Щонеділі йшли аматорські вистави. 1920 року в селі було створено кооперативну торгівлю. Особливого піднесення набрало культурне й духовне життя села з приїздом видатного українського композитора Кирила Григоровича Стеценка. Голодна зима 1920-1921 років примусила композитора покинути Київ, де він викладав у Музикальному драматичному інституті імені М.В.Лисенка і в Консерваторії (хоча й продовжував наїжджати до міста – читати лекції), і переїхати на постійне проживання з чималою родиною до Веприка. Тут він мав і постійний заробіток – посаду священника у сільській православній церкві. У 30-ті роки ХХ століття за часів радянської влади церква була зруйнована. Відновили її в 1991 році на кошти, зібрані жителями села.

Ім’я видатного українського композитора Кирила Григоровича Стеценка широко відоме не лише в Україні, але й за її межами. Одним із місць, яке береже пам’ять про цю людину, є село Веприк. Саме тут покоїться прах Кирила Григоровича та його дружини Євгенії Антонівни.

Кирило Стеценко був у Веприку священником, але священником незвичним. Він укріпив церковний хор. Крім того, маючи рідкісний талант диригента-інтерпретатора народної пісні, він створює ще два хори: сільський, або як його звали вепричани, «великий», і дитячий.

Працюючи з хорами, Стеценко організував роботу ще й драматичного гуртка. За короткий час силами цього колективу було поставлено кілька українських класичних п’єс, зокрема: «Сватання на Гончарівці», «Безталанна», «Наталка Полтавка», «Глитай, або ж Павук».

Кирило Григорович був і режисером, і хормейстером, і суфлером, і інколи навіть актором. Його вогонь запалив вепричан. У вихідні дні з

усього Фастівського повіту, та й не лише Фастівського, приходили у Веприк люди. Зранку вони слухали службу Божу українською мовою, яку вів у місцевій церкві святої Параскеви отець Кирило, а в другій половині дня із задоволенням дивилися спектаклі в приміщенні місцевої «Просвіти» або

виступи хору. За часів перебування на Фастівщині видатного композитора – протоієрея української автокефальної православної церкви Кирила Стеценка Веприк став своєрідним духовним центром кількох районів.

Кирило Григорович велику увагу приділяв народному хору. Молоді хлопці та дівчата, навчені Стеценком, уславилися як хористи на всю Київщину. Ходили пішки по сусідніх селах і співали своїх пісень, на слова Шевченка, в обробці Лисенка, Леонтовича та керівника хору – Стеценка. Запрошували їх і до сусідніх повітів. Мандрували возами й пішки.

У селі збереглася хата, в якій жив і помер композитор. Саме тут в 1982 році, до 100-річчя з дня народження К.Г.Стеценка було відкрито музей-садибу.

У музеї зберігаються особисті речі композитора: ікони, стіл, зроблений самим Стеценком, за яким він навчав дітей нотній грамоті, портрет Т.Г.Шевченка.

У меморіальних кімнатах зібрані експонати етнографії і побуту, які допомагають відтворити ту обстановку, в якій жив Кирило Григорович.

В експозиційних залах представлені нотні видання композитора, критична література про нього, фотографії і

портрети діячів культури, пов’язані з іменем К.Г.Стеценка, родинні фотографії його сім’ї. Тут же знаходиться скульптурна постать К.К.Стеценка, виконана скульптором М.А.Дмитрівим, меморіальну кімнату доповнює бюст композитора, подарований музею заслуженим працівником культури Іваном Макаровичем Гончаром.

Справжньою окрасою зовнішнього вигляду музею став горельєф К.Г.Стеценка (скульптор А.Древецький).

У музеї побували відомі стеценкознавці: Л.Пархоменко, Ю.Хорунжий, Е.Федотов, Є.Товстуха, С.Лісецький, які залишили свої роботи з автографами.

Своєрідним експозиційним заспівом стали слова друга і сучасника К.Стеценка, відомого усьому світові диригента і композитора О.Кошиця, подані в одному із залів музею: «Творчість того генія (К.Стеценка) я люблю до безтям’я. Найбільшим твором його я вважаю Панахиду, яку я не тільки бачив, але й чув під управою самого автора в Києві. Вона повна нашої панахидної поезії тихого цвинтаря… Ту Панахиду хочеться співати як пісню, скільки там рідного, людяного, звичайно незвичайного. Чудово!».

У пізніші роки у Веприку розпочалася більшовицька розправа за відродження. Суд над переконаннями. У 1931 році заарештували 40 кращих, національно свідомих громадян села Веприк, яких звинуватили в штучно створеній НКВС справі «процесу СВУ» (Спілки Визволення України). Першого забрали вчителя і керівника драматичного гуртка М.К.Артасевича. Всього у Веприку до 1938 року було заарештовано і знищено більше 100 чоловік. Майже всі, хто мав стосунки із Стеценком.

Під час жорстокого голодомору 1933 року в могилу лягло ще до 380 чоловік. У селі було чотири випадки людоїдства.

У роки Другої світової війни поблизу села Веприк діяв 5-й партизанський батальйон, одним із загонів якого командував житель села І.В.Кучинський. За мужність і відвагу, виявлені в боях з німецько-фашистськими окупантами, 200 чоловік нагороджено орденами й медалями.

Першим фельдшером села Веприк був Володимир Степанович Миронівський. Він працював тут з 1907 по 1922 рік. Обслуговував 12 сіл. Став жертвою тифозної епідемії, яка охопила всі навколишні села. Заразився тифом в багатодітній родині Запольських. Помер 25 квітня 1922 року.

З 1956 по 1974 рік Веприківським ФАПом завідував Володимир Іванович Косовський.

Володимир Іванович Косовський народився 28 липня 1923 року в селі Веприк Фастівського району на Київщині в родині службовця, колишнього офіцера царської армії Івана Косовського. У 1938 році батька, який був на той час головою колгоспу безпричинно арештували.

До 1941 року Косовський навчався в Київському залізничному технікумі. У часи Другої світової війни вступив у підпільну організацію українських націоналістів.

У 1943 році радянський військовий трибунал засуджує Володимира на 20 років каторжних робіт. Каторгу відбував у Воркуті на п’ятій та другій шахтах. У 1947 році він був переведений у режимний табір «Речлаг» при шахті № 1 «Капітальна».

Косовського звільнили з ув’язнення у 1956 році. До пенсії він працював завідуючим фельдшерсько-акушерським пунктом спочатку в селі Пилипівка Фастівського району, а потім у Веприку.

Веприцький фельдшерсько-акушерський пункт, яким він завідував, на огляді сільських медичних установ у 1972 році посів перше місце по колишньому Радянському Союзу.

Володимир Іванович створив на громадських засадах меморіальну кімнату-музей композитора К.Стеценка.

Косовський був делегатом ІІ Республіканського з’їзду організації пам’ятників історії та культури та делегатом восьмого з’їзду Червоного хреста СРСР.

У 1993 році вийшла збірка невільницьких поезій В.Косовського «В терні колючому».

1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Фастівщиною разом iconКілія – Коломия: 6 років дружби та співпраці «Зібратися разом – це початок; триматися разом – це прогрес; працювати разом – це успіх»
«Зібратися разом – це початок; триматися разом – це прогрес; працювати разом – це успіх». Ці слова Генрі Форда точно передають динаміку...
Фастівщиною разом icon«Типи хімічного зв’язку»
Епіграф: «Зібратися разом – це початок, триматися разом – це прогрес, працювати разом – це успіх»
Фастівщиною разом iconІнтелект-шоу «Еврика» (9 клас) «Зібратися разом – це початок, Триматися разом – це прогрес, Працювати разом – це успіх!»
...
Фастівщиною разом iconКонкурс для учнів 5 класу В. Шановні друзі !
Зібрали нас разом усмішка І святковий настрій, любов І бадьорість, бажання бути разом завжди І в будні, І в свята. А ще зібрало нас...
Фастівщиною разом iconЧи можемо ми йти разом? Єврейський пророк Амос спостеріг: «Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?»
Амос спостеріг: «Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?» (Амоса 3: 3). Така правда життя, що люди не можуть разом здійснити подорож,...
Фастівщиною разом iconЖити разом у відкритому європейському суспільстві погляд з україни
Презентація та обговорення доповіді "жити разом: поєднання різноманітності І свободи в європі XXI століття"
Фастівщиною разом iconРішення обласної ради від 28. 12. 06 (грн.) Зміна показників доходів обласного бюджету на 2006 рік Спеціальний фонд Загальний фонд Код Разом Назва у т ч. бюджет розвитку Разом 30000000

Фастівщиною разом iconДодаток 3 до наказу Міністерства охорони
МО/0,5 мл по 0,5 мл у попередньо наповненому шприці разом з голкою у пластиковому лотку №4 в картонній коробц; по 0,5 мл у картріджі,...
Фастівщиною разом iconПерелік складових елементів
Перед використанням приладу уважно прочитайте інструкцію, збережіть ії разом з гарантійним талоном та, якщо можливо, з внутрішньою...
Фастівщиною разом iconНазва етапів Короткий зміст
Створити команду – значить зібрати навколо себе зацікавлених людей і навчити їх працювати разом. Команда створюється у практичних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка