Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Фастівщиною разом




0.88 Mb.
НазваФастівщиною разом
Сторінка4/7
Дата конвертації22.10.2012
Розмір0.88 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7
У 1995 році Всеукраїнське товариство «Просвіта» видало його книгу для дітей «Я б сипав райські самоцвіти», яка невдовзі була перекладена

на італійську мову і видана в Італії.

14 травня 1996 року він був прийнятий до спілки письменників України.

В.І.Косовський, працюючи з 1990 року науковим працівником Меморіального музею-садиби К.Стеценка в селі Веприк, багато часу присвятив вивченню життя і творчого спадку відомого українського композитора. Це вилилося у книгу «Як рвалися струни на кобзі» (видана в Києві у 1997 році).

У 1998 році у збірці трьох фастівських поетів «Тризуб» Косовський теж друкує значну кількість своїх останніх поетичних творів.

Володимир Іванович вів активну творчу і громадську діяльність. Він виступав з поезіями та спогадами в школах, училищах, серед громадян.

Він брав участь у створенні чотирьох документальних фільмів за сценарієм режисера Георгія Давиденка («Київнаукфільм»). В основу одного з них («Невільник – брат, невільниця – сестра») покладене життя родини Косовських.

Володимир Іванович є серед осіб, чиї біографії включено до довідника «Життя славетних» та видань американського Біографічного інституту.

Помер Володимир Іванович Косовський 29 травня 2000 року. Поховали його біля сільської церкви святої Параскеви (поряд із могилою славетного українського композитора К.Г.Стеценка).

На 01.01.2008 р. чисельність населення села Веприк складала 1040 жителів.
Це варто відвідати

Храми святої Параскеви у селі Веприку

Відомий дослідник старожитностей Київщини Лаврентій Іванович Похилевич, котрий жив у ХІХ столітті, повідомляє нам наступні дані, які особливо щедрими на інформацію не назвеш:

«Церковь деревянная, в 1856 году на место обветшавшей построенная, во имя святой мученицы Параскевы. По штатам состоит в пятом классе; земли имеет 58 десятин».

Такий храм у селі був не один, а щонайменше два – вони послідовно змінювали один одного протягом ХІХ століття. Перший з них, як стверджують документи, було споруджено «неизвестно

какого года и неизвестно чьим тщанием». Однак, при цьому відомо, що станом на 1832 рік вище означена Свято-Параскевська церква була «в

стенах крепка и во всем крепка с деревянною колокольнею, недавно вновь построенною».

Оскільки здебільшого дерев’яні храми довгий час «во всем крепкими» не бувають, то можна висловити припущення, що перша відома нам з документів веприцька Параскевська церква була збудована в середині ХVІІІ століття.

Втім, відомо, що дерев’яні храми вимагають регулярних ремонтів, добудов та перебудов. Не обійшло це явище і веприцької церкви. Зокрема, в 1818 році настоятель храму мучениці Параскеви священник о.Григорій Крикуневич звернувся з листом до митрополита Київського і Галицького Серапіона (Александровського), в якому просив благословення на здійснення ремонтних робіт у храмі.

Консисторські засідателі, проглянувши архіви і направивши відповідного запита до веприцького настоятеля, відповіли своєму архієрею наступне:

«Отец Крикуневич показал, что при починке веприковской его приходской Параскевской церкви, так как оная должна быть вокруг поднята, святой Престол с места имеет быть тронут».

Це була дійсно важлива деталь – адже якщо під час ремонту з місця зрушується Престол, то після завершення ремонтних робіт храм слід повторно переосвячувати. Владика Серапіон, з’ясувавши всі необхідні деталі майбутнього ремонту, благословив наступне: «Церковь сию починить дозволить».

Веприцькі прихожани за допомогою найсильніших чоловіків села та їх волів підважили стародавню церковну споруду і замінили підгнилу деревину в підвалинах на нову. Після завершення ремонтних робіт цього ж таки 1818 року храм святої мучениці Параскеви було повторно освячено.

У 30-х роках ХІХ столітя Київську губернію, яка співпадала межами з Київською єпархією, особисто відвідав російський імператор Ніколай І. Його вразило те, що на Київщині – колисці вітчизняного Православ’я – поряд з величними кам’яними католицькими костелами існують переважно невеликі і дерев’яні православні храми.

Тоді імператор санкціонував широкомасштабне церковне будівництво на державні кошти. Веприк був досить значною парафією і Київська палата державних маєтків не могла обійти його своєю увагою. Вже з 1848 року розпочалося листування чиновників щодо необхідності побудови у місцевій парафії нового православного храму.

Оскільки веприцька парафія була досить важливим осередком православного життя, то до її закладин і спорудження були причетними дуже помітні особистості як загальноімперської, так і регіональної історії. 20 травня 1853 року у селі Веприку відбулася радісна і знаменна подія – закладення нової дерев’яної церкви, освячувати яке прибув митрополит Київський і Галицький Філарет (Амфітеатров).

Церкву мучениці Параскеви возводили три роки. У 1856 році новий храм мучениці Параскеви було урочисто освячено місцевим благочинним. Новоспоруджений храм святої мучениці Параскеви був забезпечений усім необхідним і майже ціле століття возносили в ньому молитви мешканці Веприка.

При цьому в селі певний час продовжував знаходитися ще й старий Параскевський храм. Він був у досить непоганому технічному стані – нову церкву будували, власне тому, що стара була тісною і не поміщала й третини бажаючих помолитися за літургією.

У 1857 році згоріла Хрестовоздвиженська церква у селі Рейментарщині (нинішня Мала Антонівка Білоцерківського району). Місцеві прихожани придбали старий Параскевський храм у селі Веприку Васильківського повіту і спорудили з нього в своєму селі нову церкву, освячену во ім’я Воздвиження Чесного Хреста Господнього.

Параскевську церкву відвідували мешканці різних сіл.

Деколи у Веприцькому храмі хрестили дітей досить таки важливих осіб місцевого масштабу. Наприклад, 19 травня 1883 року в Параскевській церкві було охрещено новонародженого Володимира Дмитровича Плюто. Його батько – дворянин, колезький секретар Дмитро Михайлович Плюто – був лісничим величезного Васильківського повіту. Хрещеними батьками новохрещеного стали представники тогочасної веприцької еліти – сільський лікар Августин Яніцький та представниця аристократичного роду Юлія Гейс.

Старожили села Веприк пам’ятають красуню церкву свою, яка величчю архітектури і слави Божої прикрашала українське село, мов вишиванка в соняшниках та вербах.

Відомо, що після політичних репресій в 1937 році храм був закритий, понівечений, але не до кінця зруйнований. У 1963-1964 роках розірвані були рештки церкви, а останки знесені грейдером. Деревину перевезли на будівництво шкільної майстерні. Уцілів лише один вівтар з престолом. Влада заточила в тюрми священнослужителів, а церкву втретє зруйнували до фундаменту. І саме на цьому фундаменті, як на наріжному камені, у 1993-1994 роках почалося будівництво нової споруди. Урочисте відкриття храму відбулося 10 листопада 1997 року. Освячення та літургію Іоана Золотоустого відправив Святійший Патріарх Київський і всія Руси-України Філарет.

Пам’ятник героям Великої Вітчизняної війни знаходиться в центрі села біля могил захисників с. Веприк, які загинули під час визволення села у 1943 році.

В роки Великої вітчизняної війни поблизу Веприка діяв 5-й партизанський батальйон, одним із загонів якого командував житель села І.В.Кучинський. За мужність і відвагу, виявлені в боях з німецько-фашистськими окупантами, 200 жителів села нагороджено орденами й медалями.
СЕЛА СКРИГАЛІВКА, СТАВКИ

Села Скригалівка і Ставки знаходяться поряд – через дорогу. Назву Ставки місцеві жителі пояснюють від слова став – водойма. Дійсно, зараз в цьому селі дуже багато ставків. Але ці стави з’явились зовсім недавно. Янко М.П. доводить, що такі найменування як Ставки, Ставище зумовлені проточністю річок. Для таких річок характерна тиха спокійна течія і значні розливи, схожі до стоків.

Є дві версії походження назви Скригалівка. Перша – від першого поселенця Скригало ва, друга – від назви вулика-дуплянки – крига.

Люди тут оселилися з давніх давен. Їх приваблювали ліси, багаті на різноманітну звірину, ставки, багаті на рибу. Населення займалося землеробством.

Під час Великої вітчизняної війни поблизу Скригалівка діяв партизанський загін, у складі якого було 10 жителів села. За бойові заслуги на фронтах війни 322 чоловік нагороджено орденами й медалями.

Це варто відвідати

Пам’ятник загиблим воїнам у Великій Вітчизняній війні було встановлено у 1953 році.

Перепоховання солдатів відбулося у 1949 році. Звозили останки воїнів з усього села. Під час війни поховані воїни були і в лісі, поряд із діючим кладовищем, і у людських садках.

На стелі були викарбувані прізвища 94 загиблих і 92 невідомих.

У 2004 році встановили додаткову стелу, на якій дописали 21 прізвище із тих же 92 невідомих.

У селі є старе кладовище, яке не діє з 20-х років минулого століття. Протягом багатьох десятиріч у занедбаному стані знаходилося захоронення однієї із заможних селянських родин Градзьонів: гранітні надмогильні плити, пам’ятники та залишки гранітної огорожі.

Весною 2007 року на кладовищі було встановлено хрест, почалися поминальні заходи, які здійснює церковна громада села. Тієї ж весни вперше через 80-90 років впорядкували могилу, в село приїхали внук похованого Градзьона І. Градзьон М.С. з сином, дочкою та внуками.

Тепер вони з іншими нащадками нашого односельчанина приїздять у село, цікавляться його історією, історією своєї родини, захоплюються красою своєї малої батьківщини.

Церква Покрови Пресвятої Богородиці була збудована у 1857 році. У цьому ж році 14 жовтня її висвятили і вона стала діючою. За часів СРСР церква була у занепаді і протягом багатьох років не працювала.

У 1989 році церкву реставрували за кошти населення сіл Ставки і Скригалівка.

Нині церква діє. Нещодавно жителі відсвяткували 150 річницю церкви.

Пам’ятний знак жертвам голодомору

встановлений у 1999 році на сільському кладовищі. За офіційними даними у 1933-34 роках у Скригаліві та Ставках померло від голоду 157 осіб. Але померлих було значно більше, так як люди вимирали цілими сім’ями і дізнатись точну кількість осіб не було змоги.



Річка Бистрик, притока Ірпеня

СЕЛА ПІВНІ, ДМИТРІВКА, ВОЛИЦЯ

На берегах річки Унави розкинулись поряд три села: Волиця, Дмитрівка, Півні.

Місцеві жителі пояснюють назву Півнів так, що саме в їхньому селі з давніх-давен проживали дуже співучі, голосисті люди. Наче півні співучі. Півні – дуже давнє село, на правій стороні річки Унави. Слово Унава – індоєвропейського походження «чиста, прозора, не вкрита заростями». В деяких давніх документах називається також Пєтухами. З 1775 року село належало польському магнатові Браницькому. Після воз’єднання Правобережної України з Росією Дмитрівка й Півні увійшли до Васильківського повіту Київської губернії.

Назва села Дмитрівка виникла в ХVІІ-ХVІІІ ст. і пішла від імені першого поселенця Дмитра. З походженням назви села пов’язана легенда про кріпака Дмитра, який повертався чумацьким шляхом із Криму, куди їздив по сіль для свого пана, і зупинився на ніч у корчмі, поблизу Волиці. Він вирішив більше не повертатися до пана, і щоб його не знайшли, заховався в густому лісі, на березі невеличкої річки збудував собі житло, завів господарство. З часом до Дмитра приєдналися інші кріпаки-втікачі, які й заснували Дмитрівну.

Південь сучасної Київщини був межею між диким полем і добре заселеними землями. А тому в ХVІ-ХVІІ ст. селяни тікали від своїх панів на вільні землі і створювали нові поселення. Звідси і назва села Волиця. У навколишніх селах пани встановили суворий закон: молоді люди мали право одружуватися лише з мешканками свого села. Всі, хто порушував цей закон, каралися вигнанням з рідного поселення. Такі подружжя оселялися в селі Волиця (від слова «воля»). Ліс навколо поступово вирубувався і осілі вільні козаки також оселялися в цій місцевості.

Дмитрівське лісництво – одне з наймолодших лісництв Фастівського держлісгоспу. Воно організоване 1 жовтня 1992 року у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС. До його складу ввійшли частина Веприківського та Фастівського лісництв. Площа лісництва – 2841 га. Лісові землі займають 97,8% загальної площі, площа лісових культур – 2335,7 га. Середній вік деревостанів – 53 роки. У Дмитрівському лісництві створена чудова база для заготівлі насіння ялини і живців для укорінення в парниках і теплицях.

Це варто відвідати

Визволення сіл Волия, Дмитрівка та Півні було частиною визвольної операції сіл Фастівського району в роки Великої Вітчизняної війни.

Битва йшла не на життя, а на смерть. Тим, хто дожив до сьогоднішнього дня, назавжди залишаться в пам'яті події листопада 1943 року, коли земля по обидва боки річки Унави здригалася від вибухів і свисту снарядів "катюш"; не забудуться згарища на місцях колишніх хат жителів сіл і ніколи не згасне пам'ять про воїнів-односельчан, які загинули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

160 чоловік не повернулися до рідних домівок у Дмитрівку та Півні, де їх так і не дочекалися мати, дружина, діти, рідні. За мужність і відвагу, виявлені в роки війни, 53 чоловіки нагороджено орденами і медалями. В знак глибокої пам’яті про загиблих односельчан у с. Півнях в 1980 році

було відкрито пам’ятний знак, на гранітних плитах якого були викарбувані прізвища загиблих.
На території Дмитрівської сільської ради у двох братських могилах захоронено 69 рядових, сержантів і офіцерів та 21 невідомий солдат, які загинули, визволяючи від німецько-фашистських загарбників наші села Півні та Дмитрівку в роки Великої Вітчизняної війни.

У Дмитрівському лісі по ходу маршруту екологічної стежки, знаходиться братська могила. У цієї братської могили дуже цікава історія. На цьому місці були захоронення ще з часів громадянської війни, правда відомостей про похованих та їхню кількість немає. Під час Великої Вітчизняної війни на території сіл Волиця, Дмитрівка та Півні у 1943 році йшли запеклі бої. На залізничній станції „Скригалівка” був розташований військовий шпиталь. Так, як неподалік від нього була

розташована братська могила часів громадянської війни, то померлих у госпіталі військових та загиблих під час боїв, ховали саме тут, під лісом у селі Дмитрівка.

Також загиблих хоронили і по всьому лісі. Вже потім після війни у 50-х роках збирали останки цих могилок і перезахоронювали у братську могилу.

Так сталося, що ця братська могила об’єднала захисників Вітчизни двох воєн. Тому на цьому місці стоїть пам’ятний знак героям громадянської війни і обеліск загиблим воїнам –визволителям в роки Великої Вітчизняної війни.

На території братської могили стоїть пам’ятник Ігніну Анатолію Олексійовичу (1922-1943 рр.). Рідні поставили його тут, бо останній лист, який надійшов від солдата, був з Дмитрівки Фастівського району. Але пізніше в архівах було знайдено, що загинув Ігнін А.О. у Дмитрівці Києво-Святошинського району. Та рідні не стали переустановлювати пам’ятник, так як „земля одна і цю землю він захищав”.


1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Фастівщиною разом iconКілія – Коломия: 6 років дружби та співпраці «Зібратися разом – це початок; триматися разом – це прогрес; працювати разом – це успіх»
«Зібратися разом – це початок; триматися разом – це прогрес; працювати разом – це успіх». Ці слова Генрі Форда точно передають динаміку...
Фастівщиною разом icon«Типи хімічного зв’язку»
Епіграф: «Зібратися разом – це початок, триматися разом – це прогрес, працювати разом – це успіх»
Фастівщиною разом iconІнтелект-шоу «Еврика» (9 клас) «Зібратися разом – це початок, Триматися разом – це прогрес, Працювати разом – це успіх!»
...
Фастівщиною разом iconКонкурс для учнів 5 класу В. Шановні друзі !
Зібрали нас разом усмішка І святковий настрій, любов І бадьорість, бажання бути разом завжди І в будні, І в свята. А ще зібрало нас...
Фастівщиною разом iconЧи можемо ми йти разом? Єврейський пророк Амос спостеріг: «Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?»
Амос спостеріг: «Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?» (Амоса 3: 3). Така правда життя, що люди не можуть разом здійснити подорож,...
Фастівщиною разом iconЖити разом у відкритому європейському суспільстві погляд з україни
Презентація та обговорення доповіді "жити разом: поєднання різноманітності І свободи в європі XXI століття"
Фастівщиною разом iconРішення обласної ради від 28. 12. 06 (грн.) Зміна показників доходів обласного бюджету на 2006 рік Спеціальний фонд Загальний фонд Код Разом Назва у т ч. бюджет розвитку Разом 30000000

Фастівщиною разом iconДодаток 3 до наказу Міністерства охорони
МО/0,5 мл по 0,5 мл у попередньо наповненому шприці разом з голкою у пластиковому лотку №4 в картонній коробц; по 0,5 мл у картріджі,...
Фастівщиною разом iconПерелік складових елементів
Перед використанням приладу уважно прочитайте інструкцію, збережіть ії разом з гарантійним талоном та, якщо можливо, з внутрішньою...
Фастівщиною разом iconНазва етапів Короткий зміст
Створити команду – значить зібрати навколо себе зацікавлених людей і навчити їх працювати разом. Команда створюється у практичних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка