Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Фастівщиною разом




0.88 Mb.
НазваФастівщиною разом
Сторінка5/7
Дата конвертації22.10.2012
Розмір0.88 Mb.
ТипДокументы
1   2   3   4   5   6   7
Церква Іоанна Златоуста
Така от доля склалася у Анатолія Олексійовича Ігніна – захищав Дмитрівку одного району, а похований у Дмитрівці іншого району.

У Півнях знаходиться пам'ятка архітектури – церква Іоанна Златоуста, яка була побудована в 1864 році.
СЕЛИЩЕ КОЖАНКА

Село Кожанка було засноване в ХІV ст. Навкруги на багато кілометрів простягались пущі. А ще були соковиті пасовища. Ось чому головним заняттям місцевих жителів було мисливство і скотарство. Пізніше з’явилося ремесло кушнірство (вичинка шкіри). Від головного заняття жителів і пішла назва села.

Річка Кам’янка, на якій розміщена Кожанка, бере початок поблизу села Бровки Андрушівського району Житомирської обл. Є лівою притокою Росі, що впадає в Дніпро. Біля витоку місцеві жителі називають її Бровкою за назвою однойменного населеного пункту. Далі – Кам’янкою. Свою назву річка одержала за кам’янисте дно поблизу села Кам’янка. Адже вона протікає по відрогах Українського кристалічного щита, де на поверхню виходять тверді кристалічні породи, які утворювали на річці пороги.

Між Кожанкою та селом Малополовецьке є давня могила; але ніхто із місцевих жителів не називає її Ядвігою, і не чув про переказ, який розповів автор огляду могил Київської губернії.

Кожанка і сусіднє село Зубарі у 1775 році перейшли у власність графа Владислава Браніцького.

1859 року Браніцький будує цукрозавод.

1863 року в Кожанці відбувся виступ селян проти поміщиків.

З 1864 року Кожанка стала волостю Васильківського повіту, до якого входило 6 сіл і 1 хутір: Кожанка, Зубарі, Триліси, Королівка, Пилипівка, Кошляки і х. Єлізабетка.

1923 р. Кожанська волость стала районом. Кожанський район налічував 18 сіл, входив до Білоцерківської округи, проіснував до 1929 р.

В роки тамчасової фашистської окупації в Кожанці і Зубарях діяла підпільна організація сприяння партизанам. Керував нею Д.Ю.Дяченко.

Зараз Кожанка – селище.

Це варто відвідати

Миколаєнко Іван Дементійович народився в с. Кожанка.

У 1935 р. закінчив 7 класів Кожанської середньої школи. Гвардії старший сержант, помічник командира взводу 60-го Гвардійського полку.

В Радянській Армії з 1940 р., кавалерист . В період з 10 по18 січня 1945 року при підході до польського міста Томашув, де гітлеріві

висадили в повітря всі мости через річку Піліцу, Іван Дементійович зі своїм взводом форсував крижану річку і знищив 40 гітлерівських солдат, 7 офіцерів, 10 мінометних

обслуг, давши можливість своєму полку своєчасно виконати бойовий наказ. Він дійшов до

самого Берліна. Його груди прикрасили бойові нагороди: ордени Червоної Зірки; орден Вітчизняної Війни ІІ ступеня; медаль «За відвагу». А 6 квітня 1945 року йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У рідну Кожанку повернувся в 1946 році. Тяжкі поранення вплинули на стан здоров'я, і в 1948 році обірвалося життя героя.

На братській могилі біля цукрозаводу в 1978 році споруджено обеліск бойової слави. Тут поховано 29 воїнів, які визволяли Кожанку в листопаді 1943 року: чехи, словаки, радянські воїни різних аціональностей.


А також захоронено 20 солдат, імена яких і досі не встановлено.

У 1976 році в центрі селища Кожанка споруджено меморіал загиблим воїнам-односельцям, які не повернулися з поля бою. На меморіалі золотими буквами викарбовано 270 імен тих, хто віддав своє життя за Батьківщину.

У 1955 р. на братській могилі біля середньої школи споруджено пам’ятник героям Великої Вітчизняної війни. Тут поховано 28 воїнів-героїв, які 7 листопада 1943 р. звільнили Кожанку від окупантів. Крім того, тут захоронено 17 бійців, імена яких і досі невідомі.
Кожанська Покровська церква була побудована у 1758 р., нині це – пам’ятник архітектури. На території церкви захоронений священик Дмитро

Парфентійович Омеляновский. Помер 24 жовтня 1891 року, на 73 році життя. Був священиком 48 років.

СЕЛО МАЛОПОЛОВЕЦЬКЕ

Село Малополовецьке розташоване на південний захід від міста Фастова. Воно - одне із найстаровинніших на Фастівщині. Розкинулось у мальовничій місцевості по берегах річечки Субот. Наче сама матінка - природа створила це місце для життя людини – родюча земля, вдосталь води, високі горби створювали природний захист від небезпеки. Про древність поселення говорять археологічні розкопки на околиці села. Археологічні знахідки датуються VІІ – VІ століттями до нашої ери і належать до Скіфської доби.

З місцевістю, де знаходиться село, пов’язано багато легенд і переказів. Одна із них розповідає про виникнення назви села:

«З давніх –давен у селі побутувала легенда, що в басейні річки Субот осіло і почало займатися землеробством двоє племен – Малих і Великих половців. Між ними часто виникали суперечки і війни за пасовища, землю, воду і ліси. Після однієї з таких суперечок вони заключили між собою Вічний мир. З приводу укладання миру влаштували на березі річки, що протікала поруч, великий бенкет. Ця подія відбулася у суботу і річку назвали Субот. Тут, на місці бенкету, закопали межовий стовп (кіл, кол). Це місце почали називати Коломищина. Як говорить легенда, звідси і пішла назва села Малополовецьке». На підтвердження цієї версії, збереглась і до сьогодні назва ділянки лісу між селами Великополовецьке і Малополовецьке «Коломищина».

Річка Суботь починається на полях с. Яхни й протікає через село Малополовецьке. В різних джерелах має назву Субодь, Собіт, Нетеча.

Мовознавці доводять, що слово «Суботь» добре відоме у литовській мові і означає «коливатись», «бурхлива річка». А от в індоєвропейській мові це слово означає «канава». А назва Нетеча в перекладі з цієї мови – водотік з уповільненою течією.

У давні часи село являло собою сусідсько-родову общину. У процесі завоювання українських земель польсько-литовськими феодалами, проходило переселення польських селян, які поселилися і в Малополовецькому. Цей куток села почали називати Ляхівкою (тому, що українці всіх поляків називали ляхами).

У 1519 р. село зруйноване кримськими татарами. Уціліло лише 18 сімей.

З виникненням Кримського ханства почалися спустошливі набіги кримських татар. Не проходило і року, щоб ця земля не зазнавала нападу чужинців. Не одне село людолови спалили, а людей забрали у неволю. За свідченнями історика Л.Похілевича, в 1519 році кримські татари зруйнували місто Юр’їв (тепер Біла Церква) і спалили навколишні села, в тому числі і село Малополовецьке. Людей майже всіх винищили, багатьох забрали у неволю. Після цього погрому в селі залишилося лише 18 родин, які сховалися у лісі. Сусіднє село Вороничі знищили повністю, врятувалося лише декілька родин, які перейшли жити в Малополовецьке. На згадку про ті трагічні події куток села біля лісу і сьогодні носить назву «Вороничі». На полі, яке в народі називають «Селеське», ще декілька століть потому люди викопували металеві наконечники татарських стріл, залишки татарських шабель.

З 1591 р. село було передане у володіння польському феодалові Ружинському. Наприкінці ХVІІІ ст. село належало графу Браницькому.

За часів царювання Катерини ІІ воно було подароване у власне користування польському магнату графу Браницькому.

У травні 1905 року селяни відмовилися працювати на поміщицьких ланах, вимагаючи підвищення плати. Восени того ж року вони підпалили панські скирти необмолоченого хліба і розібрали отару овець. У червні 1906 року відбувся страйк сільськогосподарських робітників, що працювали в маєтку. Страйкарі примусили орендаря підвищити оплату праці.

Під час німеько-фашистської окупації у травні 1943 року партизани розгромили в Малополовецькому поліцейську дільницю, вбили 12 зрадників і знищили списки молоді, яку мали вивезти до Німеччини.

Найбільш відоме і любиме місце жителів села, яке багато хто вважає святим, – це знаменита Широка Криниця. Вона знаходиться в самому серці села, де воно зароджувалося. Ніхто не пам’ятає, коли вонв з’явилася. Як розповідають старожили села, в Широкій Криниці навіть в найпосушливіші роки ніколи не зникала вода. Вона завжди була чиста, смачна, мала цілющі властивості. Ще у давнину жінки, які мали маленьких дітей, брали воду із Широкої Криниці, щоб купати в ній немовлят. Щорічно і до сьогодні, біля цієї Криниці на Водохреща святять воду.

Історія Криниці - це і історія села, і долі її мешканців. Пам’ятає вона і сумні, і радісні часи. Багата і щедра земля Фастівщини, вона, як магніт, здавна притягувала до себе українця – хлібороба. Але життя тут було небезпечне.

Із трагічними подіями, які відбувались під час татарських набігів, пов’язано виникнення легенди про Широку Криницю:

«Був ясний літній ранок. Село прокидалося від сну. Вулицею чабани гнали худобу, жінки біля криниць обмінювалися новинами. Із стріх вився димок, чувся запах свіжоспеченого хліба. І раптово мирну тишу розірвав нелюдський крик: «ТАТАРИ». Татари, як завжди, напали зненацька, підступно. Чоловіки ухопили зброю, щоб захистити свої оселі, жінки кинулися рятувати дітей. Для багатьох той день став прокляттям: одні втратили рідних, інші життя або волю. Одна дівчина, яку мати послала до Широкої Криниці, почула крики і побачила татар, не розгубилася і сховалася у Криницю. Вороги її не знайшли, і вона врятувалася від неволі. Ще довго по тих часах люди згадували ті події і кмітливу дівчину, яку врятувала Широка Криниця».

Розділила Широка Криниця долю малополовчан і в роки Великої Вітчизняної війни. Пам’ятає вона той похмурий вечір у листопаді 1943 року, коли до неї нелюди-фашисти зігнали чоловіків із усього села. Тоді вона чула крики, зойки, передсмертні стогони і прокляття бузувірам, вода в ній стала червоною від людської крові. У той трагічний вечір, фашисти замордували 72 жителів села. На місці трагедії, жінки зібрали залиту кров’ю землю і насипали могилу. Кожного року, на День Перемоги, до цієї могили приходять люди, щоб вшанувати загиблих.

Кожний народ має свої святині, на яких вчать любові до своєї Вітчизни, до своєї Землі. Є, на щастя, таке святе місце і в нашому селі – це Широка Криниця. Нехай вона існує вічно, як символ невмирущості українського народу.
СЕЛО ЯХНИ

Село Яхни розташоване у верхів’ї річки Суботі (притоки Кам’янки), за 25 км від районного центру і за 9 км від залізничної станії Кожанка. Походить назва від першого поселенця Яхнівського. Існують перекази, що в сиву давнину кругом села росли ліси. До цього часу один яр зберіг давню назву «Ліски». Через ці ліси проходив битий шлях в напрямку с. Триліси.

На північному заході та півдні села проходили два великі шляхи: Білоцерківський та Поволзький, якими чумаки їздили в Крим по сіль.

У 1768 році селяни Яхнів брали активну участь у Коліївщині. У лісах ховалась ватага гайдамаків, які грабували панів. Керував ватагою Корнієнко. Після розпуску гайдамаків Корнієнко оселився на тому місці села, де зараз вулиця Зубанівка. За свою долю золота він збудував церкву.

У травні 1879 року в селі відбулося селянське заворушення.

Під час німецько-фашистської окупації з грудня 1941 року до листопада 1943 року поблизу Яхнів діяв партизанський загін, яким командував М.С.Макаров. За бойові заслуги на фронтах Великої Вітчизняної війни 65 чоловік нагороджено орденами й медалями.

В селі знаходилась церква Івана Богослова, побудована у ХVІІІ столітті.

Це варто відвідати

Пам’ятник воїнам – визволителям встановлено після перепоховання воїнів, що загинули за визволення села Яхни, у братську могилу в 1954 році. Знаходиться в центрі села.

Пам’ятник односельцям, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни встановлено у 2008 році на місці монумента, що стояв з 1954 по 2008 рік. Знаходиться в центрі села.

Геодезичний знак - найвища точка села Яхни, знаходиться на полі праворуч від в’їзду в село.



Мальовничий куточок «Берізки».

СЕЛО ТРИЛІСИ

Триліси – село, розташоване на березі річки Кам’янки, лівої притоки Росі, за 13 км від Фастова, в минулому було містечком. Воно мало укріплений замок, від якого і зараз залишились вали. В писемних джерелах згадується як Трилєси, Трилєсся, Триліси. Це одне з найдавніших поселень на Придніпров’ї. Про походження назви села існує дві думки. Згідно з однією, колись у цій місцевості росли три дубові ліси. За іншою – воно було оточене трьома рядами дубового частоколу. Остання, очевидно, більш достовірна. Адже Триліси були військовою фортецею, що захищала південні рубежі слов’ян від набігів степових кочовиків. Вперше Триліси згадуються в ХІV столітті.

Річка Кам’янка багата на легенди, що трактують її назву (за характером місцевості Кам’янка – кам’яні береги).

Ось одна із них: «У невеликому селі жили юнак та дівчина. Вони кохали одне одного. Та не довгим було їхнє щастя. Івана забрали на війну: країні загрожувала небезпека. На пам’ять юнак подарував дівчині

намисто. Довго чекала Олена свого коханого, багато сліз пролила, але даремно: милий не повернувся.

Одного вечора, пішла вона на те місце, де попрощалась із Іваном, і стежкою розгубила намисто. Довго сиділа дівчина біля верби, аж поки не перетворилась у камінь, а розсипане намисто теж закам’яніло. Сльози ж, пролиті Оленою, перетворились на джерельце.

Багато років минуло з того часу. Джерельце стало річкою, вода якої весь час зустрічає перешкоди з каміння і від цього шумить і піниться. А берегами її теж лежить камінь. Дивувались люди: звідки взялося стільки каміння? А річку назвали Кам’янкою».

У грамоті 1390 року Володимира Ольгеровича, князя київського, підтверджується подарунок Триліс та інших володінь Юрію зе Сквирка, князю Половцю-Рожановському.

У 1593 розі Жигмунд ІІІ дарує Триліси разом із іншими навколишніми селами своєму дворянину Валентину Черминському.

На початку ХVІІ ст. Триліси спустошені татарами. У 1651 році польські війська окупували Триліси. Козацький гарнізон і міщани не захотіли впустити їх в місто, вони захищались відчайдушно. Навіть жінки наносили велику шкоду ворогу. Але Триліси були взяті, спалені; жителі вирізані, а сотник козацький Богдан Александренко взятий в полон і посаджений на кілок. Довго після того ще Триліси залишались дикою пустелею і хоча потім знову населились, але залишились селом.

Приходська дерев’яна Успенська церква була побудована в 1746 році.

З 1775 року село належить польському магнату Браницькому.

У травні 1905 року відбувся страйк робітників гуральні Браницького (побудованої у 1856 р.), який був придушений каральними загонами.

Над правим берегом річки Кам’янки видніється великий лісовий масив, площею до 10 га, названий в народі Череківщиною.

До наших днів дійшло декілька легенд, в яких розкривається походження назви «Череківщина». За однією з них, за поселенням, на одній з найбільших височин було збудовано підземелля, виходи з якого були зроблені в різні сторони, в тому числі і до річки Кам’янки. В підземеллі катували людей. Там їх і хоронили.

1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Фастівщиною разом iconКілія – Коломия: 6 років дружби та співпраці «Зібратися разом – це початок; триматися разом – це прогрес; працювати разом – це успіх»
«Зібратися разом – це початок; триматися разом – це прогрес; працювати разом – це успіх». Ці слова Генрі Форда точно передають динаміку...
Фастівщиною разом icon«Типи хімічного зв’язку»
Епіграф: «Зібратися разом – це початок, триматися разом – це прогрес, працювати разом – це успіх»
Фастівщиною разом iconІнтелект-шоу «Еврика» (9 клас) «Зібратися разом – це початок, Триматися разом – це прогрес, Працювати разом – це успіх!»
...
Фастівщиною разом iconКонкурс для учнів 5 класу В. Шановні друзі !
Зібрали нас разом усмішка І святковий настрій, любов І бадьорість, бажання бути разом завжди І в будні, І в свята. А ще зібрало нас...
Фастівщиною разом iconЧи можемо ми йти разом? Єврейський пророк Амос спостеріг: «Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?»
Амос спостеріг: «Чи йдуть двоє разом, якщо не умовились?» (Амоса 3: 3). Така правда життя, що люди не можуть разом здійснити подорож,...
Фастівщиною разом iconЖити разом у відкритому європейському суспільстві погляд з україни
Презентація та обговорення доповіді "жити разом: поєднання різноманітності І свободи в європі XXI століття"
Фастівщиною разом iconРішення обласної ради від 28. 12. 06 (грн.) Зміна показників доходів обласного бюджету на 2006 рік Спеціальний фонд Загальний фонд Код Разом Назва у т ч. бюджет розвитку Разом 30000000

Фастівщиною разом iconДодаток 3 до наказу Міністерства охорони
МО/0,5 мл по 0,5 мл у попередньо наповненому шприці разом з голкою у пластиковому лотку №4 в картонній коробц; по 0,5 мл у картріджі,...
Фастівщиною разом iconПерелік складових елементів
Перед використанням приладу уважно прочитайте інструкцію, збережіть ії разом з гарантійним талоном та, якщо можливо, з внутрішньою...
Фастівщиною разом iconНазва етапів Короткий зміст
Створити команду – значить зібрати навколо себе зацікавлених людей і навчити їх працювати разом. Команда створюється у практичних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка