Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї




269.99 Kb.
НазваТема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї
Сторінка1/3
Дата конвертації12.03.2013
Розмір269.99 Kb.
ТипДокументы
  1   2   3


ТЕМА

ТЕМА. ЗАПАЛЬНІ ЗАХВОРЮВАННЯ ЛІМФАТИЧНИХ СУДИН ТА ВУЗЛІВ ЩЕЛЕПНО-ЛИЦЕВОЇ ДІЛЯНКИ І ШИЇ

ЛІМФАНГОЇТИ

Етіологія і патогенез

Лімфангоїт, або лімфангіт (lymphangitis),-запалення лімфатичних судин, що виникає знаслідок проникнення мікрофлори, її токсинів у лімфатичні шляхи. Розвивається при запальних процесах періодонту, окістя, щелепних кісток, слизової оболонки рота, шкіри, обличчя, м'язів і т. д. Може розвиватися також у разі потрапляння в лімфатичні судини клітин пухлини, що розпадається, а також сторонніх тіл.

Клініка

Клінічно лімфангоїти поділяють на гострі та хронічні; гострий процес розвивається в поверхневих або глибоких сітках лімфатичних судин. Хронічний - є результатом переходу гостов'язано зі слабою опірністю організму або «раціональним застосуванням антибіотиків. Відповідно до топографії уражених судин гострий лімфангоїт поділяють на сітчастий (ретикулярний) і стовбурний (трункулярний).

Ретикулярний, або сітчастий (lymphangitis reticularis), лімфангоїт характеризується запаленням поверхнево розташованої сітки най-дрібніших лімфатичних судин навколо рани, фурункула, карбункула, садна чи тріщини на губі і т. д. В результаті виникають гіперемія та болючість, що нагадує картину бешихи, а потім - вузькі червоні смуги, шо йдуть від вогнища інфекції в напрямку до регіонарних лімфовузлів. Температура тіла підвищується до 38-39°С, виникають озноб та інші вияви інтоксикації (обкладений язик, головний біль, втрата апетиту тощо).

Трункулириий, або стовбурний (lymphangitis truncularis), лімфангоїт локалізується в більших лімфатичних судинах: на шкірі виникають 1-2 червоні смуги, що простягаються від вогнища інфекції до піднижньощелепних або шийних регіонарних лімфовузлів. Виникнення цих смуг пов'язане із запальною гіперемією vasa wasorum стінки лімфатичної судини. У місцях смуг виникає тупий біль, а потім при пальпації визначається болюче ущільнення; на­вколо смуг виникають набряк та напруження прилеглих до судини тканин.

В міру того як запалення поширюється із судини на прилеглі тканини (перилімфангоїт), смуга почервоніння на шкірі теж поширюється, збільшується набряк тканин обличчя та шиї і швидко виникає лімфаденіт у піднижньо-щелепній або шийній ділянках.

Глибокі лімфатичні судини звичайно уражаються на фоні запалення дрібних поверхневих судин.

Патологічна анатомія

Дія лімфангоїту характерним є запальне набухання стінки ураженої лімфатичної судини, збільшення її проникності та ексудації, клітковина вздовж судини просочується лейкоцитами (перилімфангоїт). Згортання фібрину в судинах призводить до їх тромбозу та лімфостазу, що клінічно визначається набряклістю обличчя. Регіонарні лімфовузли збільшуються у зв'яз­ку з реактивним запаленням.

Діагностика поверхневого (сітчастого) лімфангоїту не становить труднощів, якщо на шкірі видно червоні смуги. За наявності суцільної гіперемії можна помилково діагностувати бешиху, а якщо є набряклість на ґрунті трунку-лярного лімфангоїту - флебіт та, за розлитої припухлості, флегмону. Глибокий лімфангоїт може симулювати наявність тромбофлебіту.

Лікування має бути спрямоване на ліквідацію первинного вогнища інфекції - періодонтиту, фурункула, карбункула та ін. Крім місцевого хірургічного втручання, призначають ан­тибіотики, сульфаніламіди тощо.

Прогноз :,

Якщо вжито лікувальних заходів (див. нижче) або організм хворого сам справився з про­никлою з основного вогнища інфекцією, то описані явища запалення поступово

затихають, болі проходять. За несприятливого перебігу з'являються чіткі абсцеси на запаленій лімфатичній судині; може виникнути септичний стан. У такому разі виявляється не тільки запалення, але й гнійно-некротичне розплавлення регіо-нарних лімфовузлів, навколо яких швидко ви­никають перилімфаденіт та аденофлегмона.

Профілактика - своєчасне лікування при­чинних захворювань (періодонтиту, періости­ту, остеомієліту, стоматиту, гаймориту і т. д.).

ЛІМФАДЕНІТИ

Загальні відомості

Лімфаденіт (lymphadenitis) - гостре або хронічне запалення лімфовузлів, яке часто поєднується з лімфангоїтом. Лімфаденіти кла­сифікуються на інфекційні та травматичні: перші поділяють на неспецифічні та специфічні; перші і другі можуть бути гострими та хронічними. Залежно від джерела інфекції вони можуть бути одонтогенними і неодонтогенними (стоматогенними, риногенними і т.д.).

Специфічні лімфаденіти поділяють на туберкульозні, сифілітичні (склеротичні), акти-номікотичні, вірусні, вакцинальні. Практичне значення для хірурга-стоматолога має насамперед поверхневий та глибокий лімфаденіт обличчя та шиї.

У ділянці обличчя розрізняють лімфатичні, щічні, привушні та нижньощелепні вузли, які розміщені в таких місцях: біля внутрішнього кута ока, поблизу нижньоорбітального отвору, біля верхнього відділу носогубноі борозни (на рівні носових отворів), у клітковині посередині щічного м'яза (на лініії, що з'єднує кут рота з вушною раковиною). У клітковині із зовнішньої поверхні тіла нижньої шелепи та спереду місця прикріплення жувального м'яза розміщені (1-2) так звані надщелепні або нижньощелепні лімфовузли. За даними багатьох авторів, щічні та під-нижньошелепні лімфовузли належать до непостійних. У привушній ділянці є поверхнево розміщені вузли - 2-3 спереду зовнішнього слухового проходу, безпосередньо під привушно-жувальною фасцією, і 4-5 вузлів, розташованих біля нижнього полюса привушної залози; глибокі вузли (2-3) розташовані між часточками при­вушної залози відповідно до рівня вушної мочки. Вузли (1-2) містяться позаду кута нижньої щелепи, відразу під вушною раковиною; вони накриті привушною слинною залозою. Поза-вушні вузли (1-4) розташовані в ділянці соскоподібного відростка. Піднижньошелепні вузли поділяють на три групи: передні, середні та задні. Містяться вони внизу і медіально від кута щелепи у ложі під нижньощелепною слинною залозою, однак поза її капсулою. Підборідні лімфовузли (звичайно їх 2-3) розташовані в трикутнику між передніми черевцями двочеревного м'яза та під'язиковою кісткою. Лімфовузли язи­ка містяться у його товщі - між шелепно-язико-вими та підборідно-язиковими м'язами. Поверхневі та глибокі вузли шиї локалізуються у вигляді численної сітки та ланцюжків, що простягаються вздовж великих судин, нервів та груднино-ключично-соскоподібного м'яза. Щічні, нижньощелепні, піднижньощелепні та підборідні лімфовузли вбирають лімфу (а разом з нею й інфекцію) із зубної системи, щелеп, слин­них залоз, слизової оболонки, придаткових па­зух носа та порожнини рота. Особливе клінічне значення має запалення щічних, нижньощелепних та піднижньощелепних вузлів, які мають ідентичну структуру, що дозволяє розглядати їх як регіонарні лімфовузли першого порядку що­до великих та малих кутніх зубів і ясен верхньої та нижньої щелеп.
Етіологія і патогенез

Лімфаденіти у нижньощелепній та підборідній ділянках, а також у ділянці шиї можуть бути наслідком одонтогенних або неодонтоген-них запальних процесів. Одонтогенні запальн: процеси в періодонті, кістках обличчя, верхньощелепної пазухи, м'яких тканинах обличчя і порожнини рота неодмінно призводять до заглиблення інфекції у відповідні регіонарні лімфовузли - піднижньощелепні, підборідні, щічні, привушні, шийні. Внаслідок цього вини­кають симптоматичні лімфаденіти в даних вузлах. При цьому можуть бути як специфічні, так і неспецифічні лімфаденіти.

До неодонтогенних лімфаденітів зараховують такі, які не мають патогенетичного зв'язку із зубощелепною системою. До них, зокрема, належать так звані стоматогенні та інші симптоматичні лімфаденіти, що виникають на ґрунті стоматитів, гінгівітів, глоситів, ринітів, запальних захворювань вуха. Регіонарні лімфаденіти часто виникають у зв'язку з ушкодженням шкіри або слизової оболонки порожнини рота: місця ушкодження є вхідними воротами для інфекції.

В останні роки стали все частіше траплятися лімфаденіти після перенесеного грипу. З анамнезу пацієнта з'ясовується, що він хворів на грип. Морфологічно поряд із некротичними вогнищами у лімфовузлах є значна ексудація з домішками крові. Тому під час встановлення флюктуашї і розтину вогнища лікар отримує ексудат з домішками крові, що підтверджує діагноз післягрипового лімфаденіту.

Слід особливу увагу звернути на так звані специфічні лімфаденіти вакщшальної етіології.

Багатомільйонні спостереження за вакцино­ваними БЦЖ людьми переконливо свідчать, шо специфічна профілактика туберкульозу є нешкідливою і ефективною. Проте відомі ви­падки ускладнень, що виникають у зв'язку з вакцинацією БЦЖ,- із них значне місце посі­дає вакцинальний лімфаденіт. Донедавна етіологія цих ускладнень була невідома, оскільки пошук етіологічного початку вакци-нальних ускладнень здебільшого залишався безрезультатним. Відкриття Н. А. Шмельова і співавт. (1976) дало можливість встановити етіологічний фактор та патогенез вакциналь-ного лімфаденіту; виявилось, що мікобактерії вакцини БЦЖ в організмі вакцинованих дітей піддаються послідовній Л-трансформації у нестабільні і умовно стабільні Л-форми БЦЖ; подано опис Л-форм БЦЖ та динаміку їх морфологічних перетворень у процесі Л-трансформації та реверсії у бактеріальні форми. Вже через два тижні після вакцинації БЦЖ в організмі вакцинованого під впливом механізму природної резистенції відбувається інтенсивна трансформація бактеріальних клітин вакцини в Л-форми. Останні довго (до 11 років) персис-тують в організмі вакцинованих дітей. Стабільні і нестабільні Л-форми БЦЖ є варіанта­ми мікобактерій БЦЖ, які можуть викликати в організмі відповідні реакції, властиві для вак­цини БЦЖ, що зумовлює імунізуючий ефект вакцини БЦЖ упродовж 11 років.

Л-форми мікобактерій БЦЖ, що довго пер-систують в організмі вакцинованих, можуть бути етіологічним фактором ускладненого перебігу вакцинованого процесу. У дітей з низькою або зміненою загальною резистенцією організму Л-форми спричинюють хронічні кальциновані казеозні лімфаденіти, які здатні прогресувати і призводити до обмеженого лімфогенного поширення. Післявакцинні лімфаденіти можуть бути джерелом інтоксикації дитини. Л-форми мікобактерій БЦЖ здатні спричинити як мале туберкульозне, так і неспецифічне запалення. У всіх дітей з після-вакцинним лімфаденітом дані анамнезу свідчать про знижені резистентні властивості організму: часті респіраторні захворювання, хронічний тонзиліт, рахіт, ексудативний діатез тощо. Таким чином, це відкриття (зареєстроване 23 грудня 1976 р. за № 180) допомогло вста­новити одну з причин лімфаденітів у дітей та патогенез їх після вакцинації БЦЖ. Воно стало підставою для розроблення нового підходу до вакцинації дітей БЦЖ (строки до вакцинації дітей, які не мають низької загальної резистент- ності організму; строки ревакцинації і т. д.).
Класифікація
За перебігом розрізняють лімфаденіти гострі і хронічні, специфічні і неспецифічні. Гострі поділяють на серозні і гнійні, а хронічні - на гіперпластичні і гнійні лімфаденіти.

Вельми поглиблену диференційно-діагнос-тичну дослідницьку роботу стосовно числен­них ушкоджень лімфатичних вузлів (у хворих віком від 15 до 77 років) провів наш співробітник В. В. Процик (1997), котрий дійшов таких висновків:

1. Комп'ютерна ехотомографія дозволяє виявити як поверхневі, так і глибокі лімфатичні вузли голови і шиї, визначити їхні структуру,розміри, взаємовідношення з прилеглими тканинами, а також проводити прицільну пункційно-аспіраційну біопсію.

2. Діагностична чутливість цитологічногометоду у визначенні характерупатології лімфатичних вузлів щелепно-лицевої ділянки і шиї становить 93,0%, діагностична специфічність -93,2% і діагностична ефективність - 93,1%. Високі показники діагностичної ефективності дають підстави рекомендувати цей метод якобов'язковий діагностичний тест під ча дослідження хворих з лімфаденопатіями щелепно-лицевої ділянки і шиї.

3.Застосування цитохімічних методів можебути доцільним у разі складних для диференційної діагностики лімфопроліферативних за­хворювань, зокрема реактивних гіперплазій лімфогранулематозу (ЛГМ), неходжкінських злоякісних пухлин (НЗЛ), метастатичних зло­якісних уражень.

4.Застосування таких цитохімічних реакцій, як кисла фосфатаза і неспецифічна естераза, дозволяє диференціювати лімфоїдні новоутворення Т-клітинної, В -клітинної і гістоцитарної природи.

5.Цитологічний і цитохімічний методи не замінюють гістологічний метод дослідження, котрий має бути основним у диференційній діагностиці лімфаденопатій щелепно-лицевої ділянки і шиї.

Біофотометричні дослідження (І. А. Пасе-вич, А. Г. Шаргородський, 1999) показали, що у дітей з гострими неспецифічними лімфадені­тами обличчя і шиї відбувається порушення оптичних властивостей тканин, ступінь вираже-ності яких залежить від стадії запалення; це дозволяє відрізнити серозне запалення від гнійного і відповідним чином планувати лікування.

Так, застосування магнітолазеротерапії (МЛТ) у комплексному консервативному лікуванні серозних лімфаденітів дозволяє досягти позитивного результату у 93,2% хворих, що на

40% більше за показник у порівняльній групі. При гнійних формах лімфаденіту включення МЛТ в комплекс лікувальних заходів створює оптимальні умови для раннього накладення швів на гнійну рану, а це поліпшує функціональні та косметичні результати лікування.

Гострі лімфаденіти у дорослих
Клініка

Гостре запалення починається з відчуття деякої незручності при рухах головою, тупого болю в ділянці ураженого вузла або групи вузлів. Як у разі серозної, так і гіперпластичної форми збільшені лімфовузли добре визначаються пальпаторно, при цьому вони трохи болючі і мають щільноеластичну консистенцію.

Загальні порушення на початку запалення можуть бути відсутні або слабо виражені.

Серозне запалення рідко переходить у гнійний процес; воно поступово стихає відповідно до ефективності лікування основного захворювання, що спричинило запалення лімфатичних судин та регіонарних вузлів. Вузли поступово зменшуються у розмірах, стають менш болючими і набувають через кілька тижнів своєї нормальної форми і консистенції. За несприятливого перебігу серозного запалення воно може перейти у гнійне: в ділянці вузла виникає інфільтрат (перилімфаденіт), вузол стає малорухливий, спаюється з іншими вузлами, утворюючи з ними пакет, нагноюється. Температура тіла підвищується до 37,2-37,8 °С, з боку крові виникають зміни, характерні для гнійників. Загальне самопочуття і стан хворого іноді пору­шуються - виникають нездужання, розбитість, втрата апетиту та ін. Запалений лімфовузел по­ступово розплавлюється і зумовлює утворення фістульного ходу (з переходом захворювання у хронічну форму) або виникнення аденофлегмони (див. нижче).

У разі гострого гнійного лімфаденіту загальні показники (зміни крові, сечі, температурна реакція) можуть бути затушовані і розцінені як зміни внаслідок основного одонто-генного або неодонтогенного запалення, що було причиною лімфаденіту. Процес розплав-лення вузла (або вузлів) може відбуватися швидко - протягом кількох днів, а іноді повільно, навіть після ліквідації основного процесу на обличчі, щелепі і в порожнині рота. У щелепно-лицевій ділянці найчастіше бувають лімфаденіти піднижньощелепних лімфовузлів, оскільки вони є основними вузлами першого етапу на шляху лімфатичного відпливу з даної ділянки. Друге місце за частотою займають запальні процеси у підпідборідних, а також у привушних та надщелепних лімфовузлах. Одонтогенні лімфаденіти, що виникають на фоні гострого або хронічного лейкозу, звичайно бувають множинні і локалізуються одночасно на обличчі, в піднижньощелепних ділянках і на шиї. В разі одонтогенного джерела інфекції, яке локалізується на одному боці, лімфаденіт може бути бічний, оскільки при лейкозі різко знижені всі види захисних імунобіологічних механізмів.
Гострі лімфаденіти у дітей

У дитячому віці є сприятливіші умови для виникнення одонтогенних і неодонтогенних прищелепних лімфаденітів: добре розвинена лімфатична сітка, широкі лімфатичні шляхи, велика сприйнятливість лімфатичного апарату до інфекції.

Причинами гострого прищелепного лімфаденіту у дітей можуть бути ангіна, хронічний тонзиліт, періодонтити, періостити, остеомієліти, різні загальні інфекційні захворювання, зокрема ТВС, грип, ГРВ1, туляремія (С.Н. Лю-тиков, 1992). Одонтогенний генез неспецифічного лімфаденіту або аденофлегмони в Дагестані відзначається у 27,45% хворих дітей, дерматогенний - у 23,04%, стоматогенний - у 12,74%; зростання патології лор-органів виявлено у 13,23%, загальних захворювань - у 3,43%, а в 20,09% випадків встановити причини захворювання не вдалося. Найбільше випадків захворювання припадає на січень, лютий, липень, серпень - найхолодніші та найспекотніші місяці року (В. Р. Басмутов, 1996). У Москві одонтогенну етіологію встановлено у 69,5% хворих дітей (В. В. Рогінський, Н. Н. Коринсь-ка 1996).
  1   2   3

Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconЛекція тема. Запальні захворювання щелепно-лицевої ділянки ці захворювання можуть розвиватись у зв'язку з проникненням мікробів одон-тогенним, гематогенним І лімфогенним шляхами, а також внаслідок травми
Гострі запальні процеси відносять до тієї категорії хвороб, при яких переважно показані лікувальні втручання в перші години звертання...

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconМодуль Онкологія щелепно-лицевої ділянки (щлд)
Який Ви знаєте хірургічний метод лікування злоякісних новоутворень щелепно-лицевої ділянки?

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconСучасний підхід до лікування хворих на важкі гнійно- запальні процеси щелепно-лицевої ділянки

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconПередракові стани слизової облонки порожнини рота І шкіри обличчя. Класифікація, клінічна характеристика. Доброякісні та злоякісні пухлини щелепно-лицевої ділянки. Клінічна картина. Принципи лікування пухлини щелеп І пухлиноподібні утворення
А поділити на доброякісні І злоякісні. Для лікування хворих із новоутворами щелепно-лицевої ділянки в даний час по всій країні при...

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconЛекція №8 Тема: пухлини шиї. Рак щитовидної залози
Пухлини шиї поділяють на: органні, позаорганні та пухлинні ураження лімфатичних вузлів

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconЛекція тема. Слецифічні запальні процеси щедепно-лицевої ділянки -актиномікоз, туберкульоз, сифіліс. Етіопатогенез, клініка, діагностика та лікування
Тема. Слецифічні запальні процеси щедепно-лицевої ділянки -актиномікоз, туберкульоз, сифіліс. Етіопатогенез, клініка, діагностика...

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconСифіліс щелепно-лицевої ділянки. Етіологія, патогенез. Клініка, діагностика, лікування

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconЛекція №7 Тема: пухлини щелепно-лицевої ділянки: пухлини губи, слизової порожнини рота, язика, слинних залоз, фактори ризику, клініка, діагностика І лікування
Рак губи (РГ) – досить часте захворювання, складає 3-8% від усіх злоякісних пухлин. Захворюваність в Україні становить 5 випадків...

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconПриродженні незрощення верхньої губи. Статистика, етіологія, патогенез, діагностика, супутні захворювання, методи хірургічного лікування. Комплексна
Вади розвитку щелепно-лицевої ділянки посідають 3-тє місце серед інших вроджених вад. 70 з них складають вроджені незрощення верхньої...

Тема. Запальні захворювання лімфатичних судин та вузлів щелепно-лицевої ділянки І шиї iconЗапальні захворювання жіночих статевих органів
Жіночі урогенітальні запальні захворювання. Діагностика, лікування та профілактика”

Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2013
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка