Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Лекція «анатомія сечової системи»




177.26 Kb.
НазваЛекція «анатомія сечової системи»
Дата конвертації20.03.2013
Розмір177.26 Kb.
ТипЛекція
ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім.І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»
Навчально-науковий інститут медсестринства

ЛЕКЦІЯ

« АНАТОМІЯ СЕЧОВОЇ

СИСТЕМИ »

Лектор: доцент Киричок Олександра Миколаївна


(Лекція 7)
План



  1. Роль нирки у підтриманні гомеостазу організму.


2. Зовнішня і внутрішня будова нирок, їх форма і топографія.

3. Будова сечоводів, їх відмінності у чоловіків і жінок.
4. Сечовий міхур, його зовнішня і внутрішня будова , форма і топографія.



  1. Будова сечового міхура у зародків, новонароджених і дітей першого року життя.




  1. Механізм дії м'язів сечово­дів, міхура і сечовипускального каналу.



Нирки відіграють важливу роль у підтриманні гомеостазу, який у нормі характеризується сталістю об’єму рідини(ізоволемією), осмотичної концентрації їх (ізотонією), іонного складу(ізоіонією), концентрації іонів водню (ізогідрією). У зв’язку з цим ті чи інші порушення діяльності нирок можуть спричинювати до вторинних змін зазначених показників. Крайній ступінь зміни цих показників свідчить про порушення основних гомеостатичних констант, яке неможливо компенсувати. Водночас первинні зміни внутрішнього середовища організму, наприклад втрата або накопичення електролітів, води, іонів, водню, можуть істотно ускладнювати чи порушувати функції нирок (диселектролітна нефропатія – гіпокаліємічна, гіпонатріємічна, у вираженій формі – з ознаками недостатності нирок).

Не менш важливою є роль нирок щодо виведення з організму продуктів азотистого обміну, чужорідних речовин. Відповідно порушення екскреції речовин є одним з основних проявів недостатності нирок у разі безпосереднього ушкодження їх, а також внаслідок дії позаниркових факторів.

Нирки характеризуються інтенсивним кровопостачанням, високим рівнем енергетичного обміну, що визначає підвищену чутливість їх до порушень кровообігу, дії різних токсичних агентів і навіть лікарських речовин з розвитком патологічних синдромів, зокрема гострої недостатності нирок.

Нирки є важливим не тільки екскреторним, а й інкреторним органом, що бере участь у регуляції тонусу судин (ренін-ангіотензинна система, простагладини) та еритропоезу (еритропоетин, інгібітор еритропоезу). З цим пов’язана висока частота розвитку і тяжкість гіпертензивного й анемічного синдромів в умовах патології нирок.

Білковий склад ниркової тканини, особливо клубочків, характеризується антигенною спільністю з білками сполучної тканини та деяких мікроорганізмів, зокрема стрептококів. Це зумовлює взаємозв’язок деяких захворювань нирок (гострий і хронічний дифузний гломерулонефрит) з дифузним ураженням сполучної тканини і захворюваннями стрептококової природи, а також визначає важливу роль у патогенезі гострого і хронічного гломерулонефриту імунного й аутоімунного механізмів.

Нарешті, оскільки сеча може бути живильним середовищем для мікроорганізмів, а опірність нирок щодо патогенних мікроорганізмів невелика, виникнення деяких захворювань нирок часто пов’язане з гематогенною або висхідною інфекцією (гострий і хронічний пієлонефрит).

Кількість сечі, що утворюється нирками за одиницю часу, дорівнює різниці між кількістю рідини, профільтрованої в клубочках і реабсорбованої в канальцях. Збільшення добової кількості сечі (діурез, у нормі 1,5 л) називається поліурією, зменшення(менше 500 мл.) – олігурією, відсутність виділення сечі або зменшення добового діурезу нижче 100 мл. – анурією. В основі змін діурезу можуть лежати як ізольовані, так і поєднані порушення функцій клубочків (фільтрації) і канальців (реабсорбції та секреції).

Форма і положення. За формою нирку, ren, порівнюють з бобом і розріз­няють в ній дві поверхні — передню, і задню обидві нирки менш або більш опуклі (передня сильніше); два краї — латераль­ний, margo lateralis (опуклий), і медіаль­ний, margo medialis (ввігнутий); останній посередині має вирізку — hilus renalis, де йдуть кровоносні судини і сечовід . Вирізка (або ниркові ворота) обмежована спереду і ззаду губами; зад­ня, labium posterius, сильніше виражена, ніж передня, labium anterius. В глибину нирки ворота продовжуються в досить велику бухту — sinus renalis, зайняту гіл­ками ниркових судин, нирковою мискою і жировою клітковиною. Верхні і нижні кінці нирки закруглені.

Розміри нирок, як і інших органів, індивідуально варіюють; в середньому у чоловіка довжина нирки 10 — 12 см, ширина близько 6 см, товщина 3 — 4 см. Середня вага нирки 120 г. Нирки жінки мають трохи менші вагу і розміри.

Колір нирок червонобурий через те, що кіркова речовина просвічується крізь фіброзну капсулу нирки, tunica fibrosa re­nіs; остання складається з щільної волок­нистої сполучної тканини з деякою кіль­кістю еластичних волокон і гладких м'я­зових клітин і тісно прилягає до речовини нирки; коли її надрізати, то вона легко знімається, бо від неї до речовини органу йдуть лише тонкі пучки сполуч­ної тканини. Tunica fibrosa, проходячи через ворота нирки в sinus renis, вистилає її дно. Консистенція нирок досить щільна (на відміну від печінки і селезінки), внаслідок чого відбитки сусідніх органів на ній виявлені менш різко. Поверхня органу рівна, гладка.

Положення нирок. Нирки лежать ретроперитонеально (вкриті серозною оболонкою тільки спереду), оточені жировою клітковиною, яка безпосередньо примикає до tunica fibrosa і в ці­лому утворює жирову капсулу нирок, capsula adiposa renis; проходячи через hilus renis, вона переходить в жирову клітковину. Ступінь розвитку cap­sula adiposa відповідає тому, наскільки виявлена жирова тканина взагалі у даного суб'єкта. Довжина нирки має косий напрям — нижні кінці нирок трохи розходяться. Латеральний край відхиляється більш дозаду (дорсально), медіальний — більш допереду (вентрально), отже hilus обернений медіально і вперед. Права нирка лежить трохи нижче лівої, що пояснюється розміщенням печінки зправа.

В
ідношення нирок до скелета. XII ребро перетинає ліву нирку позаду приблизно посередині її довжини, праву— ближче до її верхнього кінця. Ліва нирка верхнім кінцем стоїть на горизон­талі, яка проходить через міжхребцевий хрящ між XI і XII грудними хреб­цями (або через середину тіла XI хребця), нижнім — на рівні fibrocartilao intervertebralis між тілами II і III поперекових хребців (або на середині тіла II). Права нирка лежить верхнім полюсом на рівні верхньої половини тіла XII грудного хребця (або по нижньому краю тіла XI), нижнім заходить в ділянку, яка відповідає висоті тіла III поперекового хребця. Hilus нирки міститься на рівні тіла І поперекового хребця. Взагалі положення нирок (особливо щодо висоти, на якій вони


знаходяться) зазнає індивідуальних коливань. У жінки нирки лежать трохи нижче, у новонароджених доходять майже до crista iliaca. Нирки почасти вкривають pars lumbalis діафрагми, m. quadratus lumborum і m. transversus abdominis; своїм медіальним краєм межують з m. psoas major, відокремлені від м'язів навколо нирковою жировою клітковиною (сарsula adiposa renis) і фасцією (fascia transversalis). Верхня третина нирки, містячись на діафрагмі, відокремлена від порожнини плеври тільки тонкою пластинкою діафрагми.

Передня поверхня нирок обернена до органів черевної порожнини. Дві верхні третини правої нирки (вони вкриті очеревиною) торкаються правої частки печінки, нижня третина — flexura coli dextra, ділянка біля медіального краю — pars descendens duodeni. Ліва нирка у верхній третині вкрита шлунком, середня третина прилягає до cauda pancreatis, нижня — до intestinum jejunum; латеральний край у верхній половині межує з селезін­кою, в нижній — з flexura coli sinistra. 3 перелічених п'яти полів сти­кання три (що належать шлункові, селезінці і тонкій кишці) вкриті очере­виною, два (pancreas і colon) зв'язані клітковиною безпосередньо з органами, отже, серозного покриву не мають. Крім того, обидві нирки вгорі і почасти біля медіального краю (особливо ліва нирка) вкриті наднирковими залозами. Найближче поблизу правої нирки проходить нижня порожниста вена. Зрозуміло, що такі складні топографічні відношення практично мають важливе значення (можливий перехід патологічних процесів з нирки на су­сідні органи, і назад).

Фіксацію нирки в першу чергу забезпечує ниркова фасція, fascia renalis; вона утворює мішок, в якому лежать нирка і надниркова залоза разом з навколишньою жировою клітковиною. Не можна розглядати ниркову фасцію як цілком самостійне утворення: вона переходить без різких меж в підочере­винну фасцію і зв'язана з tunica fibrosa renis численними тяжами і пластин­ками з щільної волокнистої сполучної тканини, які пронизують жирову капсулу нирки і переходять в її tunica fibrosa. Крім того, мають значення: внутрішньочеревний тиск, сусідні органи, кровоносні судини нирок, очеревина, жирова капсула.

Будова нирок. Щоб ясно уявити будову нирки, треба вивчити її на роз­різах, а також розглянути на цілій нирці hilus і sinus як при збереженні наявних там судин і сечоводу, так і після видалення їх. Найбільш демон­стративним є фронтальний розріз, який ділить нирку на дві рівні половини — передню і задню.

Хоча нирка зовнішньою формою нагадує біб, але всередині її є велика порожнина — sinus renalis, тому правильніше порівняти нирку з кишенею або мішком, які мають дуже товсту стінку; отвір, який веде в кишеню, є hilus renis, порожнина кишені — sinus renalis, стінка кишені — сама речовина нирки, вміст кишені — весь комплекс великих гілок а. і. v. rena­lis (оскільки вони лежать в порожнині sinus), pelvis renalis з малими і вели­кими нирковими чашками (див. нижче) і жирова клітковина; порожнина кишені в напрямі спереду назад дуже стиснута.

Якщо видалити весь вміст sinus renalis (в тому числі і ниркову миску з чашечками), то на внутрішній поверхні ниркової пазухи можна розрізнити виступи у вигляді невеликих конусів з закругленою вільною верхівкою; це — ниркові сосочки, papillae renales. Вони мають вигляд білуватих підвищень, деякі з них неправильної форми і більшої величини, — так звані складні сосочки; вони утворюються внаслідок злиття сусідніх со­сочків між собою. Число сосочків дуже варіює (від 5 до 15, частіше 7 або 8).



На вершині кожного сосочка — від 10 до 20 і більше дуже дрібних отво­рів, які ледве розрізняє неозброєне око; це устя сечових канальців, ductus papillares, які виводять сечу в порож­нину чашечок. Кожний сосочок обер­нений всередину порожнини малої ниркової чашечки, calyx renalis minor; остання охоплює со­сочок, прикріплюючись біля його основи по коловій лінії. Іноді в одну чашечку обернені два або три сосоч­ки, з'єднаних разом; таким чином, число малих чашечок (частіше 7 або 8) може бути менше від числа сосочків, які є в даній нирці. Форма малої чашечки загалом відповідає сосочкові, отже, нагадує конус завдовшки приблизно 1 см, своєю внут­рішньою поверхнею чашечка тісно прилягає до сосочка, відокремлю­ючись від нього тільки щілиною. Бі­ля вершини конуса calyx minor переходить в ширшу порожнину — велику ниркову чашку, calyx renalis major, — утворювану з'єднанням кількох малих; нерідко замість звичайних двох великих ча­шок (верхньої і нижньої) спостері­гаються три. Великі чашки, зливаючись одна з одною, утворюють одну спільну по­рожнину — ниркову миску, pelvis renalis, яка має форму лійки, сплющеної в напрямі спереду назад, і, поступово звужуючись, переходить у сечовід, ureter. На фронтальному розрізі свіжої нирки видно, що паренхіма її не однорідна (як, наприклад, в печінці), а різко розпадається на два шари, різні положенням, кольором і структурою: кіркову речовину, substantia corticalis, і мозкову, substantia medullaris. Остання трохи щільніша, світліша, посмугована, містить головним чином прямі ниркові канальці, tubuli renales recti. Мозкова речовина лежить не суцільною масою, а розміщена все­редині нирки окремими острівцями — ниркові піраміди, ругаmides renales. Кіркова речовина, substantia corticalis, багатша на судини і тому більше забарвлена, від неї залежить колір самого органу (червонобурий); вона становить головну масу нирки і лежить не тільки на периферії (товщина її тут дорівнює 0,5 см), як можна було б думати, виходячи з її назви — «кір­ка», але заходить і в глибину органу, між окремими пірамідами, як прошар­ки — columnae renales, так що кожна піраміда (крім своєї вершини — сосочка) оточена з усіх боків кірковою речовиною. Таким чином, остання, ізолю­ючи піраміди одну від одної, проходить між основами їх сосочків і досягає ділянки ниркової пазухи (sinus). Отже, стінка sinus renalis складається з обох речовин і, коли видалити весь вміст ниркової пазухи разом з малими чашеч­ками, то буде видно окремі сосочки на фоні кіркової речовини, яка оточує їх основи. Коли ж вивчати стінку sinus нирки, вивідні шляхи якої (миска і ниркові чашечки) збережені, то самих сосочків при цьому, зро­зуміло, не видно (вони ховають­ся в порожнинах малих нирко­вих чашечок) і перед нами — тільки частина стінки sinus re­nalis, утворена кірковою речо­виною. Піраміди на фронтальному розрізі нирки до певної міри схожі на трикутник, кути яких закруглені. Лінія, яка відо­кремлює основу піраміди від кіркової речовини, на свіжому препараті відмічається більш-менш яскравою червоною смуж­кою (через наявність кровонос­них судин, які тут проходять). Проте різкої межі між кірко­вою речовиною і основою піра­мід не існує, бо речовина остан­ніх не закінчується точно по зазначеній лінії, а продовжується в ділян­ку кори у вигляді тонких від­ростків, які йдуть по радіусах майже до самої поверхні нир­ки — мозкові промені. Ці про­мені відрізняються від справж­ньої кіркової речовини кольо­ром (вони трохи світліші) і бу­довою: вони утворені виключно прямими трубочками, tubuli recti, тоді як решта кіркової речовини складається з покручених канальців, tubuli contorti. Число пі­рамід буває різне, але воно в усякому разі більше, ніж число сосочків, тому що кілька пірамід, зливаючись своїми кінцями, оберненими до sinus, об'єднуються в один спільний сосочок; одному сосочкові відповідає від 2 до 4 пірамід, а в ділянці полюсів — ще більше. Таким чином, загальне число пі­рамід в одній нирці коливається від 15—20 до 30—35.

Сечовід, ureter, починаючись з ниркової миски, закін­чується в сечовому міхурі. Це — довга, приблизно циліндричної форми трубка, довжина її близько 30 см, поперечник у вузьких місцях (одне звуження біля hilus, друге — при переході в таз) 3—4 мм, в розширених 7—8 мм.

Сечовід лежить за очеревиною і легко може зміщуватися в боки. Спускаючись по передній поверхні m. psoas major, сечовід поступово наближається до хребта, причому правий лежить з початку позаду pars descendens duodeni, лівий — назад від flexura duodenojejunalis; потім обидва перехрещуються з vasa spermatica interna. Перед тим як пройти в малий таз, лівий сечовід минає брижу colon sigmoideum, правий перехрещує radix mesenterii і кінець intestinum ileum. В обох випадках сечовід лежить назад від брижі. В articulatio sacroiliaca правий сечовід лежить спереду a. iliaca externa dextra, відразу біля її початку; лівий — спереду a. iliaca communis sinistra. На своєму шляху сечовід тричі змінює свій напрям: недалеко від hilus нирки, при переході в малий таз і перед входом у сечовий міхур. Далі топографія сечоводу має статеві відмінності.

У чоловіка ureter, вкритий пристінковим листком очеревини, спу­скається спереду a. hypogastrica в медіальному напрямі і перехрещується з ductus deferens; останній при цьому лежить спереду сечоводу, відтісняючи його від очеревини. Потім сечовід проходить спереду верхівки сім'яного пухирця.

У жінки сечовід іде від бокової стінки малого таза вперед і медіально в основі широкої маткової зв'язки, обходить шийку матки збоку, потім стінку вагіни з латеральної і передньої сторони; дуже близько лежить до яєчника.

Будова сечоводів. Стінка сечоводу відносно тонка (близько 1 мм), в ній розрізняють tunica mycosa, tunica muscularis, tunica adventitia. Перша вкрита перехідним епітелієм, друга складається у верхній половині органу з двох, в нижній — з трьох шарів гладких м'язових клітин: внутрішнього і зовнішнього поздовжніх, середнього циркулярного. Внизу tunica muscularis ясно відо­кремлена від м'язової оболонки міхура; тому сечовід, пронизуючи стінку; міхура в косому напрямі, існує в межах її до певної міри як самостійний орган. Tunica adventitia виявлена слабо, складається з пухкої сполучної тканини.

Сечовий міхур, vesica urinaria, — порожнистий орган з трьома отворами; тут відкриваються два сечоводи і починається сечовипускальний канал. Величина і форма міхура׃ товщина його стінок і відношення органу до очеревини змінюються залежно від ступеня наповнення його сечею; на положення його впливають сусідні органи. Розміри і форма міхура мають вікові, статеві та індивідуальні відмінності.

Форма міхура. Коли міхур розтягується, стінка його тоншає, пучки м'я­зового шару розходяться, між ними лишається тільки слизова оболонка; внутрішня поверхня міхура стає гладкою, складок немає. Чим більше міхур наповнюється, тим округлішою стає його форма, виникає певна подібність до яйця, довжина якого паралельна симфізові. Звужений кінець, обернений догори і наперед, є вершина, apex vesicae; розширений відділ, спрямований вниз і назад, — дно сечового міхура, fundus vesicae; середня, головна частина мі­хура, розміщена між верхівкою і дном, — тіло, corpus vesicae. Точних меж між цими частинами немає. При розтяг­нутому стані міхура його передня або вентральна поверхня обернена до сим­фізу і до передньої черевної стінки; задня, або дорсальна, обернена по­части в черевну порожнину, почасти лежить на дні малого таза. У спо­рожненого міхура мускулатура ско­рочена, стінки товсті, слизова обо­лонка зібрана в складки, за винятком ділянки дна, де внутрішня поверхня завжди лишає­ться гладшою; міхур становить тепер компактне тіло неправильної кулястої форми або трохи сплющене зверху вниз; просвіт його набуває харак­теру щілини. Скорочений міхур ле­жить цілком на дні малого таза, вер­шина його не досягає рівня кон'югати входу в малий таз. Коли міхур містить невелику кількість сечі, то форма і положення його зале­жать від тиску, який роблять на нього сусідні органи (особливо пряма кишка і матка). Тому, вивчаючи положення, форму, місткість сечового міхура на трупі, необхідно ці дані доповнювати спостереженнями на живому.

У зародків, новонароджених і дітей першого року життя міхур має об­рис веретена, верхній кінець органу виразно звужений; потім форма міхура переходить в овальну, поступово розвивається дно. У жінки міхур в напрямі спереду назад більш або менш здавлений; це залежить від того, що матка пе­решкоджає міхурові розширюватися в сагітальному напрямі; виходить ком­пенсаторне збільшення органу в фронтальній площині і біля міхура розвива­ються бокові випинання, recessus laterales. Матка вагітної, нахиляючись наперед над міхуром, тисне на нього зверху вниз, останній стовщується.

Від верхівки сечового міхура до пупка тягнеться по середині задньої поверхні черевної стінки фіброзний шнурок — ligatnentum vesicoumbilicale medium, який у нижній частині містить гладкі м'язові клітини і переходить у зовнішній поздовжній шар tunica muscularis міхура. В рідких випадках всередині цього тяжа на більшому або меншому протязі є просвіт — залишок порожнини зародкової сечової протоки, urachus.

Місткість сечового міхура можна точно визна­чити тільки на живому, вона залежить від різних причин; в середньому для нормального дорослого суб'єкта 350—500 мл (дальше наповнення викликає потяг до сечовипускання). У старечому віці мускулатура міхура слабіша, тому розміри і місткість його збільшені. Місткість жіночого міхура в середньому трохи менша, ніж чоловічого. У новонародженого він лежить дуже високо, так що цілком є органом черевної порожнини; в ділянку малого таза заходить тільки найбільш нижня частина міхура. У старечому віці міхур у зв'язку з ослабленням тонусу його мускулатури легше піддається тиску нутрощів, і тому apex vesicae стоїть трохи нижче, ніж у репродуктивному віці. У чо­ловіка задньо-нижній відділ міхура частково прилягає до pars ampuilaris recti. Тут сполучна тканина густішає в fascia rectovesicalis, яка приблизно у фронтальній площині відокремлює rectum від сечового міхура. Дна сечо­вого міхура торкаються також кінці ductus deferentes (відразу ла­терально від них) сім'яні пухирці, vesiculae seminales; усі ці утворення відокремлені від се­чового міхура шаром пухкої жиро­вої клітковини. Знизу до сечового міхура чоловіка примикає передміхурова залоза, яка, охоплюючи початок сечовипускального кана­лу, зв'язана з міхуром спільними м'язовими пучками. Передньою поверхнею міхур межує з задньою стороною симфізу і найближчих до останнього частин ossa pubis; тут же, в клітковині між міхуром і скелетом, розміщене сильно роз­винуте венозне сплетення. Топо­графія жіночого міхура істотно відрізняється; базуючись безпосе­редньо на trigonum urogenitale, він лежить глибше, ніж у чолові­ка, і навіть в стані наповнення не досягає своєю верхівкою площини входу в малий таз. Між міхуром і прямою кишкою міститься матка з вагіною, з якими міхур зв'яза­ний своєю задньою поверхнею; з шийкою матки з'єднаний пухкою клітковиною, з вагіною — фіброз­ною тканиною. Коли міхур розтягується, передня його поверхня спочатку дуже мало змінюється, а збільшуються головним чином задня і почасти бокові сторони. Міхур поступово округляється, його верхівка все більше піднімається над симфізом і може перевищити його верхню точку на 5 см і навіть більше. Особливо збільшується вертикальний розмір міхура в тих випадках, коли пряма кишка переповнена. Паралельно із збільшенням розмірів міхура очеревина вкриває цей орган на більшому протязі: крім верхньої поверхні, вкриваються серозною оболонкою частина передньої, бокові і особливо задня. Практично важливо, що одночасно з виступанням верхівки сечового міхура над симфізом очеревина в місці переходу її з передньої черевної стінки на міхур піднімається також догори і утворює складку, яка лежить вище верхнього краю лобкового з'єднання на 2 см, іноді більше.







Як було відзначено, найнижче в ділянці сечового міхура очеревина опускається на задні його поверхні, між ампулами ductus deferentes, досягаючи тут верхніх кінців vesiculae seminales. Тільки дно сечового міхура лишається невкритим серозною оболонкою; отже, орган лежить мезоперитонеально. З міхура очеревина переходить на передню по­верхню прямої кишки. Таким чином, між цими двома органами утворюється глибока щілина — excavatio rectovesicalis. У жінки очеревина переходить з се­чового міхура на матку; утворюється простір, обмежований спереду міхуром, ззаду маткою з її придатками — excavatio vesicouterina. Він має форму щілини, звичайно вільної від кишкових петель, і не такий глибокий, як простір, роз­міщений назад від матки — між нею і прямою кишкою — excavatio rectouterina. Очеревина скрізь з'єднана з сечовим міхуром пухкою клітковиною. Стінка сечового міхура дуже розтягується: в скороченому стані вона доходить до 15 мм, в розтягнутому стоншується до 2—3 мм. Вона побудована з tunica mucosa і tunica muscularis, зв'язаних між собою підслизовою оболонкою. Зовні міхур вкритий тонким шаром пухкої клітковини, яка з'єднує орган з сусідніми утвореннями, в тому числі і з оче­ревиною.



Слизова — м'яка, досить товста, рожевого кольору; відносно м’язового шару дуже рухома (цьому сприяє добре розвинута tela submucosa) і у порожнього або помірно наповненого міхура утворює численні складки, крім невеликого простору трикутної форми в ділянці дна — trigonum vesicae; тут tela submucosa немає і слизова оболонка зрощена без­посередньо з м'язовою, поверхня слизової гладка. Вершина трикутника від­повідає виходові з міхура, тобто внутрішньому отворові сечовипускального каналу. Внаслі­док того, що сечоводи прони­зують стінку міхура навскоси , їх отвори мають вигляд довгастої щі­лини, причому складочка слизової біля верхнього краю ostium uretericum утворює заслінку.

Tunica mucosa міхура, як і сечоводів, вкрита п е р е х і д н и м епітелієм; в ній зустрічаються поодинокі лімфатичні вузлики. Tunica muscularis складається з гладких м'язових еле­ментів, які групуються в три шари, тісно зв'яза­ні між собою. Середній шар найбільше розвинутий, пуч­ки його йдуть переважно по­перечно; він краще виявле­ний в нижньому відділі ор­гану, де біля orificium ureth­rae internum утворює стис­кач міхура, m. sphi­ncter vesicae, seu т. sphincter urethrae internus.

Механізм дії м'язів сечово­дів, міхура і сечовипу-скального каналу. Сеча переводиться з ни­рок в міхур по сечоводах внаслідок перистальтичних скорочень м'язової оболонки остан­ніх, причому хвиля скорочення не переходить на м'язи vesica urinaria. Сеча, яка потроху стікає в міхур, скупчується в ньому, стінки його розтягуються, але спорожнюється він через порівняно великі проміжки часу: при переповненні міхура подразнюються закінчення чутли­вих нервів його стінки і відчувається потяг до сечовипускання. Тому, що сечоводи проходять крізь стінку сечового міхура в косому напрямі, зворотна течія сечі (з міхура в сечоводи) неможлива: тоді як нові порції сечі з нирок надходять у сечовий міхур зовсім вільно (щілиновидний отвір сечоводу трохи відкривається), назад в нирку сеча не повертається: чим більший тиск в міхурі, тим щільніше закриваються ostia ureterica з допомогою складочки слизової оболонки біля устя сечоводів, яка відіграє роль клапана (див. вище).

Коли є потяг до сечовипускання, сечовий міхур спорожнюється тільки в тому разі, якщо з нашої волі розслабляється довільний мускул — зовнішній стискач сечовипускаль­ного каналу . Мускулатура самого міхура слідом за цим скорочується мимовільно, причому з усіх м'язів міхура розслабляється тільки один — внутрішній стискач сечовипускального каналу, m. sphincter vesicae. Певну участь в акті сечовипускання бере черевний прес.

Сечівник (urethra).Чоловічий сечівник (urethra masculina). Жіночий сечівник (urethra feminina).

Сечівник має форму трубки. Довжина жіночого сечів­ника — 3 см, чоловічого — 18—20 см. Сечівник — непарний орган.

Топографія: жіночий сечівник лежить у порожнині таза, чоловічий — у порожнині таза і в губчастій речовині статевого члена.

Зовніщня будова. Сечівник має вхідний отвір — внутрішній отвір сечівника (ostium urethrae internum) і вихідний отвір — зовнішній отвір сечівника (ostium urethrae externum).

Останні у жінок відкривається в присінку піхви, у чо­ловіків на головці статевого члена. Чоловічий сечівник поділяєтіься на три частини׃

простатичну (pars prostаtica) — проходить крізь про­стату;

перетинкову (pars membranаcea) — проходить через промежину, охоплена скелетним м'язом промежини — м'язом-стискачем сечівника (musculus sphincter ure­thrae);

губчасту (pars spongiosa) — проходить у губчастій речовині статевого члена.

Внутрішня будова. Сечівник — порожнистий (труб­частий) орган.

Стінка сечівника складається зі слизової, м'язової та адвентиціальної оболонок.

Розвиток. Розвиток сечівника пов'язаний з розвитком зовнішніх статевих органів.

Функція: виведення сечі.

Схожі:

Лекція «анатомія сечової системи» iconТематика практичних занять з урології
Анатомія і фізіологія органів сечової і чоловічої статевої системи. Вади розвитку органів сечової і чоловічої статевої системи
Лекція «анатомія сечової системи» iconЛекція «Загальна анатомія травної системи анатомія травного тракту»
Двнз «Тернопільський державний медичний університет ім.І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»
Лекція «анатомія сечової системи» iconЛекція «загальна анатомія нервової системи анатомія головного І спинного мозку. Вегетативна нервова система»
Двнз «Тернопільський державний медичний університет ім.І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»
Лекція «анатомія сечової системи» iconПерелік питань для підготовки студентів до підсумкового модульного контролю
Змістовний модуль Клінічна анатомія і фізіологія, вади розвитку, методи дослідження органів сечової і чоловічої статевої системи
Лекція «анатомія сечової системи» iconКласифікація хвороб сечової системи для нефрологічної практики
Зазначена клінічна класифікація узгоджена з міжнародною статистичною класифікацією хвороб 10-го перегляду (мкх-10). Згідно мкх–10...
Лекція «анатомія сечової системи» iconЛекція внутрішнє середовище організму. Кров: функції, склад
Особливості крові як тканини внутрішнього середовища. Анатомія, вікова фізіологія і гігієна серцево-судинної системи
Лекція «анатомія сечової системи» iconЛекція «анатомія середнього, проміжного та кінцевого мозку»
Анатомія кінцевого мозку (лобова, скронева, тім’яна, потилична частки, борозни, центри, бічні шлуночки)
Лекція «анатомія сечової системи» iconЛекція «Вступ до курсу анатомія людини. Тканини. Орган, ситема органів» Лектор: доцент Киричок Олександра Миколаївна (Лекція ) План
Двнз «Тернопільський державний медичний університет ім.І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»
Лекція «анатомія сечової системи» iconАнатомо-фізіологічні особливості сечової системи
Вміти діагностувати патологічні стани сечовидільної системи у дітей на основі знання анатомо-фізіологічних особливостей та симптомів...
Лекція «анатомія сечової системи» iconІ. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України Навчально-науковий інститут медсестринства Анатомія дихальної системи Лектор доцент Киричок О. М. Лекція
Двнз «Тернопільський державний медичний університет ім.І. Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров̓я України»
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка