Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні




76.88 Kb.
НазваНаціональна ідея та ідейно-політичні течії в Україні
Дата конвертації24.10.2012
Розмір76.88 Kb.
ТипДокументы

Тези до науково-практичної конференції. Опубліковано в кн.: Українська національ­на ідея та процес державотворення в Україні. — Львів, 1997.



Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні.

Серед чотирьох десятків офіційно зареєстрованих політич­них партій України вираз­но виділяється п’ять ідейно-політичних течій, в межах яких партії досягають певного поро­зуміння і сподіваються на організаційне об’єднання при підготовці і в час виборчої кампа­нії 1998 року. Це (справа наліво): 1) націонал-радикальні партії та ор­га­ні­зації, що оголо­си­ли про свою повну опозиційність до теперішньої влади (“На­ціо­нально-патріотичний фронт”); 2) партії та громадські організації, що сповідують на­ціонально-демократич­ні цін­но­сті і займають нині позицію “вибіркової опозиційності” до Президента і виконавчої влади (об’­­єднання “Рух за народ, за Україну”, “Вперед, Україно”, можливо появляться й інші - нас цікавить ідейне спрямування, а не назви або число блоків та об’єднань); 3) “народні демо­крати” - помірко­ванана і ніби-то ідео­ло­гіч­но не­й­тральна течія (хоч дехто зачисляє її до націонал-демократів), що в цілому стоїть на дер­жав­ницьких позиціях і прагне сприяти ре­формам (НДП); значною мірою - це представ­ники “партії влади”; 4) ліберали-пра­гматики та праві соціал-демократи, що виступають з позицій так званих “загально-демократичних цінностей”; одна їх ча­стина задіяна в структурах влади, інша - здій­снює переважно ідеологічний вплив на осіб при владі (ЛПУ, МБР, помірковане крило ГКУ); 5) соціалісти і комуністи, що обстоюють пріоритетність класових інтересів над національними і до­три­­му­ються, так би мовити, ін­тер­­на­ціона­ліст­сько-класових (нас­прав­ді - імперсько-комуністич­них, ан­ти­­ре­форматорських і анти-держав­ницьких) орі­єн­тацій; вони заявляють про непри­ми­рен­ну опозиційність до влади (хоч на місцях самі її здійснюють) та сподіваються на реванш (“повернення колеса історії назад”) в разі приходу до влади.

Яку роль відіграє національна ідея в програмах та діяльності названих течій?

Позицію комуністів та соціалістів аналізувати не будемо. Хоч їхній соці­альний популізм та лицемір­ний інтернаціоналізм не варто зовсім лишати без уваги, запере­чен­ня національної ідеї ставить комуністичну ідеологію і політику поза межами да­ного обгово­рення.

Роль національної ідеї у процесах державотворення найбільше акцентують пер­ші дві течії, причому відмінності між ними - це відмінності право-радикального, екстремітського націоналізму, з його екс­клюзивним підходом до розуміння національ­ної ідеї, і помірковано­го, державницько-ре­фор­маторського націоналізму, що наголо­шує на необхідності поєднан­ня національної ідеї і загально-цивілізаційних надбань людства. Ексклюзивний націоналізм, при всій його супер-патріотичній риториці, ана­хроніч­ний за потрактуванням національної ідеї (відголосок інтеграль­ного націона­ліз­му) і деструктив­ний за наслідками. Він не здатний наповнити національну ідею су­час­ним змістом та й не дуже прагне до цього. В “Національно-патріотичний фронт” змогли об’єднатися такі здавалось би різні сили: від колись поміркованих консерва­торів-державників з УРП до тоталітаристів неофашист­ського гатунку з ДСУ саме тому, що їх позитивні програми невиразні і, очевидно, несут­тєві і для них самих. Ці партії об’єднуються “проти”, а не “для”. Однак епоха “революціоне­рів” минула із здо­­буттям незалежності і знищенням монополії КПРС на владу. Подальші успіхи на­ціональної справи (державного будівництва, націо­нальної консолідації, еко­номічно­го і культурного розвитку) неминуче перебуватимуть в обер­нено-пропор­ціо­на­ль­ному від­ношенні до рівня конфронтаційності та ізоляціонізму найбільш впливових політич­них сил держави.

Національна ідея в умовах консолідації уже (нарешті!) державної нації повин­на бути наповнена соціальним змістом, певним чином корелювати з лібералізмом, кон­­серватизмом чи соціал-демократизмом - універсальними ідеологіями, що да­ють уяв­лення про те, яким буде соціально-політичне обличчя української дер­жави. Це, однак, не означає, що після утво­рення не­зале­ж­­ної держави підстави для національ­них рухів і течій нібито взагалі зникають, та що у випадку їх зберження, ці рухи начеб­то не­­минуче перетворюються в шовіністичні, якщо вони, гіпертрофуючи роль на­ціо­на­льного чинника, продов­жу­ють підкреслювати пріоритетність інтересів корін­ної нації, або в ліберальні, консервативні чи соціал-де­мо­­кратичні, якщо розуміють, що тепер пріоритетними ста­ли загально-суспільні, загально-людські, а не націо­нальні проблеми.

З таким підхо­дом можна було б погодитись, якби проголошення незалеж­ності та прий­ня­т­тя Конституції завершу­вали, а не розпочинали процес державотворення і якби існуванню української держави більше нічого не загрожувало. На жаль, клубок проблем перехід­ного суспільства: економіч­них, полі­тичних, соці­аль­­них, культурних, військових, демографічних, екологічних в Україні є значно заплутанішим, ніж у “ста­­­рих”, тобто не новоутворених державах. Помил­ки, про­рахунки, зловживання, чи не вчасне вирі­шення будь-якої з цих про­блем в Україні все ще ставить під питання її державну незалежність. А тому в інте­ресах державності, щоб за розв’язання цих проблем взя­лась політична сила, яка є достатньо відданою ідеї незалежності, щоб відчувати ці небезпеки; достатньо гнуч­кою, щоб відвертати їх цивілізованими мето­да­ми; до­стат­ньо компетентною у вирі­шенні невідкладних проблем в усіх інших сфе­рах, щоб не зациклюватись на одних лише небезпеках та нейтралі­зувати їх позитив­ною діяльністю, успіхами в розв’язанні внутрішніх проблем. Такою силою є україн­ська націонал-демократія близька до неї, дер­жавницьки орієнтована НДП, якщо її курс не змінить­ся під впливом яки­хось обставин (тобто, мова йде про другу і третю течії в нашій класифікації). Сучасні позиції цих сил визна­ча­ються неза­вер­шеністю про­цесів національно-держав­ного бу­дівництва в Україні та нестійкі­стю демократії в ній.

Національні та народні демократи розуміють демократію в межах західного соціаль­ного лібералізму і консерватизму і об’єктивно мали б стати природними союз­никами четвертої течії - лібералів, яка, проте відкидає національну ідею, висту­паючи під гаслами пріоритетності прав людини над правами нації. Чи завжди так було і чи дійсно лібералізм за означенням має бути ворогом націоналізму і vica versa. Звідки взялося це протиставлення прав особи і прав нації і про які, власне, права та про яку особу йдеться?

Якщо говорити про особисті права безнаціонального космополіта, що вважає себе “гро­ма­дя­нином” світу, то, по-перше, в демократичній державі його права гаран­товані Кон­ституцією, хоч і обумовлені (у будь-якій державі!) обов’язком лояльності; по-друге, таких людей є дуже небагато у будь-якому суспільстві, в тому чи­слі і в Україні. На те є вагомі причини. Т. Метельова справедливо зазначає, що про­дуктом лібералізму є економічна людина з такими рисами як самотність, розірва­ність, част­ковість. У неї немає виходу у світ Людяності, світ нескінченності й власно­го роду. Цей вихід людина отримує від демократичного націоналізму, який у той же час не позбавляє її особистих свобод та не перетворює в раба, як це роблять тоталі­тар­ні системи. Тому націо­нальний демократизм має перспективи (з чисто психологіч­ного погляду) в пост-інду­стріальну епоху.i

Можемо бути певні, що названі вище риси приманні далеко не всім лібералам. Більшість із них, як громадяни сті­йких і процвітаючих держав, є поміркова­ними, я б сказала, несвідомими націона­лі­с­тами, у тому розумінні, що визнаючи пріоритетність прав будь якої особи (неза­лежно від її соціальної чи культурної ідентифікації) та наголошуючи на необхід­но­сті за­хисту прав та інтересів меншин, вони зазвичай не поступаються інтересами своєї нації чи етніч­ної групи, і мають на те усі підстави, бо на політичну чи культурно-політи­ч­ну більшість також поширюється “право рів­ності”. А це і є точка зору націонал-демократизму. Він бере до уваги права та інтереси не лише тих осіб, котрі належать до корінної нації, а й тих, що входять до націнальних меншин. Усі вони - рівні, дискри­мінація - суперечить демократії у тій її лібе­раль­но-пра­вовій формі, щодо засад якої є повна згода між лібералами і націонал-де­мокра­тами. Ці засади втілені в Конституції , міжнародних правових актах і зако­нах Укра­їни про національні меншини.

Отже, демократичний націона­лізм не суперечить лібералізмові, а тільки робить світ Людини духовно багатшим, захищає її права, включно з правом націо­нальної ідентичності і культурного розвитку. По суті, він притаман­нний усім держав­ним на­ці­ям з лібераль­ним конституційним ладом, хоч і має певні відмінності у двох типах країн: там, де на­ціо­­нальна державність існує тривалий час і їй уже ніщо не загро­жує, і там, де така державність щойно утвер­д­жується­ і на неї чатують всілякі небе­з­пеки. У другому випадку демократичний націо­на­­­ліз­м, сповідуючи ті ж самі принци­пи, що й у першому, по формі менш толерантний; він більш зациклений на правах нації (особливо в цари­ні мовно-культурного розвит­ку), на про­блемах її безпеки, час­ті­ше апелює до емоцій. На те є вагомі причи­ни: 1) продовжується опір середовища - претензії імперського центра, недостатнє визнання в світі, проблеми внутрішньої ле­гі­тимації нової влади, у т. ч. її визнання з боку ком­п­ра­дор­ських кіл, котрі більш ніж непогано почувалися в старі імперські часи; 2) вини­кає проблема виправлення на­слід­­ків “історичної не­спра­ведли­вості” стосовно ко­рінної нації, пов’я­за­них із фактами дискримінації в минуло­му. ЇЇ вирішення потребує певних “компен­са­цій”, які не уз­год­жуються лі­бе­ра­ль­ним прин­ципам фор­маль­ної рівності. В принци­пі, ця проблема не має теоретичного роз­в’язку, бо для даної ситуації ще не вироблені жодні форма­ль­ні принципи. Тут допоможуть лише взаємні по­ступки обох сторін: представників нації, що була основним носієм державності у минулому (а саме її представляють більшість наших лібералів), та нації, що стала носієм держав­но­сті тепер (націонал-демократи).

Основні розходження між лібералами та національни­ми демократами стосу­ються, таким чином, проблеми існування опору старих сил намаганням молодої держави само­ствердитись і якнайшвидше виправити (знівелювати, уневаж­нити) допущені в мину­лому історичні несправедли­во­сті щодо нації, яка її утворила. Ці проблеми й потрібно обговорювати, а не ховатись за більш загальні лозунги прав особи і прав нації, які зов­сім не є антагоністичними і давно вже узго­д­жені міжна­род­ни­ми правовими акта­ми: Декларацією прав людини, у якій ідеться про права особи, та Уставом ООН, де говориться про права націй. Права націй - це сфера міжнарод­но­го права. І головнним тут є це право націй на самовизначення і утворен­ня неза­леж­них держав. Права особи - це похідна від того режиму, який утверджується піс­ля здобуття незалеж­ності. Оскільки і ліберали, і націонал-демократи виступають за правову демократич­ну державу, то в них є широке поле для співробітництва і... тільки видимість анта­гонізму.

i Див.: Метельова Т. Самотність економічної людини і націонал-демократизм // Політологічні читання. - 1994. - № 1. - С. Цікаві міркування з цього приводу висловлює також Е. Геллнер, коли доводить, що про­дукт Західної цивілізації - модулярна людина, яка створила громадян­ське суспі­ль­ство західного типу, навряд чи може сформуватись в інших культурно-цивілізаційних умовах — адже лібе­раль­ний світогляд та пов’язаний з ним індивідуалізм, що породили її, не дають при­хи­стку, затишку для особи, залишають людину наодинці з собою і сво­їми проблемами. Саме тому в інших регіо­нах світу більш поширеним є прагнення людини ідентифікувати себе з певною спіль­нотою, бути її членом, до певної міри - розчинитися в ній. А антиподами громадянського суспіль­ства виступають певні види націоналізму, релігійний фундаменталізм тощо. See: E. Gellner. Conditions of Liberty. - Р.

Схожі:

Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні icon3. Основні ідейно-політичні течії в робітничому русі. Політичний екстремізм та його різновиди
Це зумовлено тим, що політика як цілеспрямована діяльність, спрямована на здобуття, утримання та використання влади завжди має ідеологічне...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconКонкурс на кращий публіцистичний твір «Що таке національна ідея та патріотизм»
«Що таке національна ідея та патріотизм», присвячений пам'яті Анатолія Єрмака, заснований Лігою українських меценатів, Міжнародним...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconКулик Ігор, мнк, студент відділення політології Волинського державного університету, м. Луцьк Українська національна ідея
У суспільстві завжди існувала сила, що була здатна об’єднати його в єдине ціле. В нашому суспільстві – це українська національна...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconІ. В. Діяк українська національна ідея шлях до Великої України І. В. Діяк українська національна ідея. Шлях до Великої України. Наукове видання. Київ 2005 Книга
Окремо подається порівняльний аналіз національних ідей інших народів та приклади їх безпосереднього впливу на історичні долі цих...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconСтаття в періодичному виданні: Українська національна ідея: реалії та перспективи
Стаття в періодичному виданні: Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. Вип. — Львів, ду “Львівська політехніка”,...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconПро національну ідею, етнічні меншини, міграції
Української держави, комплекс етнонаціональних чинників у розбудові громадянського суспільства в Україні. Безумовно, національна...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconІдейно-політичні зміни в західному світі у міжвоєнний період
Послаблення позицій “традиційних” політичних ідеологій (консерватизм та лібералізм)
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconРозділ: Політологія Національна ідея в діяльності українських партій і утворення молодіжних партій 19-20 ст
Назва реферату: Національна ідея в діяльності українських партій і утворення молодіжних партій 19-20 ст
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconСтогова О. В. Національна ідея в поліетнічній Україні
України, наявності близько 27% населення, що відноситься до категорії національних меншин. Робиться спроба визначити фактори, які...
Національна ідея та ідейно-політичні течії в Україні iconПогляди Павла Скоропадського на державу
На початку ХХ століття українська політична та правова думка пройшла шлях, у звичайних умовах розрахований на десятиріччя. Держава...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка