Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Виховна година




203.24 Kb.
НазваВиховна година
Дата конвертації25.10.2012
Розмір203.24 Kb.
ТипДокументы
Зміст
ВедучийКажуть, що про любов сказано все, але не всім. У житті обов'язково кожен “пише” свою неповторну історію кохання.Дівчина
ВедучаЖінка – нерозгадана таємниця і ключ до неї потрібно шукати у справжньому покликанні жінки. Згадайте давню легенду.Юнак
ОліверТи грала чудово!Джені
ОліверЯ прошу тебе не покидати грати.Джені
ОліверУ Парижі?Джені
ДженіНе будь дивним, Олівере. Знаєш, у нас різні дороги у житті.Олівер
ОліверХіба ми не любимо один одного? Хіба ми не щасливі?Джені
ОліверА як щодо нашого одруження? Ти вийдеш за мене заміж?Джені
ДівчинаХто її струни тривожить знову і знову?Юнак
ВедучаОсь ще один приклад вірності і кохання.Дівчина
МавкаЯк солодко грає,Як глибоко крає,Розтинає білі груди,Серденько виймає...Лукаш
Лукаш. Як ти тремтиш!Мавка
Мавка Я слухаю тебе, твого кохання.Лукаш
Лукаш ...Дай, подивлюся... Ой, яка ж хороша!(Дійові особи виходять. Декорація забирається).Ведуча
ВедучаНа екранах телевізорів немає улюблених ведучих. ТанецьВедучий
СинРозкажіть мені, мамо, про вишні... їх було так багато в саду.Мати
СинРозкажіть мені, мамо, про долю, Чи людині підвладна вона?Мати
ВедучийПосіяла людству літа свої, літечка, житом2-й юнак
СинКуди це ви, мамо?! –2-й юнак
СинТак як же без вас ми?Та що ви намислили, мамо? –Онука
...
Повний зміст
А ЖІНКА В СВІТ ПРИХОДИТЬ ДЛЯ ЛЮБОВІ

(ВИХОВНА ГОДИНА)

С. Романчук

(Рожищенський коледж Львівського

НУВМтаБТ ім. С.З. Гжицького)

Мета: піднести авторитет жінки у сучасному суспільстві. Пропагувати глибокі християнські цінності – любити інших людей, співчувати їм, допомагати. Виховувати дбайливе ставлення до жінки-матері, жінки-коханої, почуття честі, гідності, відповідальності за власне життя та майбутнє своїх дітей. Формувати естетичні смаки та

манери хорошої поведінки

Обладнання: плакати та репродукції відомих картин, аудіозаписи, пісні: мелодія до кінофільму "Мій ласкавий та ніжний звір" (Є. Дога), мелодія до кінофільму "Довга дорога в дюнах", мелодія до кінофільму "Історія про кохання", "Елегія" (Ж. Ф. Роме, Л. Годов- ський), "Пісня про рушник" (сл. А. Малишко, муз. П. Майбороди), "Мамина вишня" (сл. Д. Луценко, муз. А. Пашкевича), виставка приказок, висловів, афоризмів.

Ведучий

Чоловік стає на коліна тільки в трьох випадках: щоб напитися із джерела, зірвати квітку для коханої і щоб вклонитися жінці-матері.

Ведуча

Жінка – це загадка природи. Одвічно стоять поруч слова: жінка- мати, жінка-сестра, жінка-дружина, розрадниця, кохана, єдина. Жінка – приклад моральності, добра, любові і вірності, терпіння і миротворчості. Це сонце – бо сонячність її душі тримає людство на землі. Це муки жінки дають нове життя, а безсонні ночі роблять з безпорадних крикунів старанних дівчаток і безстрашних хлопчиків.

Ведучий

Кланяюсь тобі, мати роду людського, ім'я якій – жінка.

Миру і щастя дому твоєму, сім'ї твоїй, роду твоєму.

Миру і щастя землі, по якій ти ідеш –

Жінко!
(Звучить вальс Є. Доги до кінофільму “Мій ласкавий та ніжний звір”.

Студенти танцюють вальс).

Ведуча

Воістину, любов до жінки – це невичерпне вічне джерело, як саме життя. Сила кохання облагороджує, робить людину добрішою і кращою, спрямовує на величні діла і героїчні вчинки, а іноді змушує тяжко страждати.

^ Ведучий

Кажуть, що про любов сказано все, але не всім. У житті обов'язково кожен “пише” свою неповторну історію кохання.

Дівчина

А жінка в світ приходить для любові:

Любити маму – поки ще мала

Любити ляльку – поки підросла.

А коли вперше вийшла за поріг –

Любити небо і м'який моріг,

Дім батьківський і квіти чорноброві,

Бо жінка в світ приходить для любові.

Росте вона, росте її любов,

Ростуть її бажання і надії.

І от приходять роки молодії.

І по землі вона не йде – несеться,

Сторожко прислухаючись до серця,

Що в дзвоні міст чи шелесті дібров

Підкаже їй: – Прийшла твоя любов!

Це ж та любов, що перша і остання!

Такої ще ні в кого не було!

До неї підступить не сміє зло!

Вона яркіш, ніж сотня сонць сія!

Вона твоя! Вона лишень твоя!

Тобі її на сотню років стане!

Це ж та любов, що перша і остання.

Дівчина

І відшумів весільний водограй.

Та знову як же світу не радіти,

Коли народжуються в тебе діти!

І ночі всі недоспані – дарма,

Коли воно лепече вперше: – Ма...

І ти – свята, і в серці в тебе рай –

Хоч відшумів весільний водограй.

І попливуть літа, літа, літа.

Усіх годуєш, хоч сама голодна.

І часом нерви стримати не годна.

Та будеш захищати, як в бою,

Оту домашню каторгу свою,

Хоч сум торкає очі і уста,

І хоч пливуть літа... літа... літа...

Але якби все те почати знов?!

Адже той борщ щоденний – то любов,

Сорочка, чисто випрана, – любов,

І ночі, що не спала ти, – любов,

І квіти, що посіяла, – любов,

І очі правнуків ясні – любов,

Вся Україна – то твоя любов,

Все так було б, якби почати знов

Жіноча доля в світі – це любов.

Галина Гордасевич

^ Ведуча

Жінка – нерозгадана таємниця і ключ до неї потрібно шукати у справжньому покликанні жінки. Згадайте давню легенду.

Юнак

Після того, як до Бога звернувся чоловік і заявив про свою нудьгу, Бог задумався, з чого зробити жінку, якщо весь людський матеріал пішов на чоловіка. Але, не бажаючи відмовити у проханні своєму улюбленцю, після короткого роздуму став створювати жінку з кількох яскравих променів сонця, всіх чарівних фарб зорі, задумливого смутку місяця, краси лебедя, грайливості кошеняти, граціозності газелі, ласкавого тепла хутра, притягальної сили магніту. Він змішав усе разом, а потім додав туди холодного мерехтіння зірок, в'їдливості мухи, впертості віслюка, зажерливості акули, ревнивості тигриці, мстивості пантери, кровожерливості п'явки, отруйності змії, дурману опію та безпощадності стихії. Цю жінку Бог передав чоловікові, промовивши при цьому: "Бери її такою, якою вона вийшла, і не намагайся її переробити, зазнавай щастя з нею протягом життя і терпи муки від неї до самої смерті".

Ведучий

Ця легенда – жарт, але в ній і доля істини. Жінка – це одвічний біль і одвічна втіха. Вона може перетворити життя і на рай, і на пекло. Від її любові та нелюбові залежить дуже багато.

Дівчина

Все як ти скажеш, так буде навіки.

Сонце не згасне. Любов не мине.

Здрастуй, мій князю. Піднімеш повіки –

З тисячі лиць упізнаєш мене.

Юнак

– Про все, про все тобі сказать,

Тобі зізнатися в усьому!

Зірки, мов птаство прошумлять

І змовкнуть за притихлим домом.

І буде жар мого лиця,

І ласка рук – поривна білиця.

Я прагну, прагну до кінця

В найзаповітнішому звіритись.

В любові, в ніжності, в словах

Всю душу виплеснуть безжально

Й лишитись думою в очах,

І таємницею відчайною.

Свого життя пекучу мить

Назвать твоїм коханим іменем!..

Навчи мене, навчи мене!

Звучить пісня із кінофільму “Історія про кохання”

Уривок із книги Еріка Сігала “Історія про кохання”

(Звучить мелодія)

Олівер

Жила собі дівчина-скрипалька. Їй було 25, коли вона померла. Що люди говорять у такому випадку? Вони кажуть, що вона булла красива і розумна. Вона любила Моцарта, Баха, “Біттлз” і мене. Всіх цих геніїв і мене вона зібрала в одну когорту. Я запитав її, посміхаючись, як вона поділить нас, і яке моє місце? Вона відповіла: “В алфавітному порядку”. Все було зрозуміло: я не був першим ні за ім'ям, ні за прізвищем. Але я так хотів бути першим. І це мучить мене найбільше. Я пам'ятаю ми з нетерпінням чекали весну того року. Був теплий вечір і ми вийшли на Данстер хауз. Я пишався нею! Вона не

зробила жодної помилки.

^ Олівер

Ти грала чудово!

Джені

Це демонструє як ти знаєшся на музиці.

Олівер

Я маю достатньо знань, щоб зрозуміти, що було правильно, а що ні.

Джені

Олівер, я грала непогано. Непогано. Але не більше. Добре?

^ Олівер

Я прошу тебе не покидати грати.

Джені

Але я і не збираюсь. Я просила Надю Буланже дати мені декілька уроків. Вона відомий викладач музики у Парижі.

^ Олівер

У Парижі?

Джені

Вона бере декілька студентів з Америки на навчання. Ти знаєш, мені також дали стипендію.

Олівер

Джені, ти поїдеш у Париж?

Джені

Я ж ніколи не була у Парижі.

Олівер

Як це прийшло тобі в голову?
^ Джені

Не будь дивним, Олівере. Знаєш, у нас різні дороги у житті.

Олівер

Про що ти говориш?

Джені

Розумієш, ти багатий чоловік, а я – соціальний нуль.

^ Олівер

Хіба ми не любимо один одного? Хіба ми не щасливі?

Джені

Олівере, Гарвард – це великий мішок Санта Клауса, куди кладуть різні іграшки на Різдво, але коли свято закінчується, витрушують все і кажуть: “Іди на своє місце!” Париж – це мрія мого життя!

^ Олівер

А як щодо нашого одруження? Ти вийдеш за мене заміж?

Джені. Так.

Олівер. Чому?

Джені. Тому.

Олівер

Ми йшли. Мені здавалось, я тоді був найщасливішим чоловіком у світі. Скільки це триватиме. Чи можна любов виміряти годинами дня? На це – немає відповіді. Але я кохатиму її, доки зорі світитимуть на небі. Вона завжди буде поруч.

Юнак

Плаче розгублено скрипка

Здалеку десь, з висоти...

І ні початку не видно,

І до кінця не дійти...

^ Дівчина

Хто її струни тривожить знову і знову?

Юнак

Це на печаль не схоже, Схоже скоріш на любов...

Ведуча

“Тайна ся велика єсть...” – повторюємо ми часом давню високу формулу про любов, повторюємо часто бездумно, а нерідко й іронічно.

Ведучий

А це таки тайна. І вона справді велика. Ця тайна виразно живе у листах, вона пульсує в них, вона жива.

(На фоні музики “Елегія”, муз. Ж.Ф. Раме - Л.Годовський)

Дівчина

“Твої листи завжди пахнуть зів'ялими трояндами, ти, мій бідний, зів'ялий квіте! Легкі, тонкі пахощі, мов спогади про якусь любу, милу мрію. Мій друже, любий мій друже, створений для мене, як можна, щоб я жила тепер сама, коли я знаю інше життя? Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки. О, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама... Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе. Все, що мене томить, все, що мене мучить... ти проженеш променем твоїх блискучих очей... Мій друже, мій друже, невже я одинока згину? О, візьми мене з собою, і нехай над нами в'януть білі троянди! Візьми мене з собою. Ти, може, маєш яку іншу мрію, де мене немає? О, дорогий мій! Я створю тобі світ, новий світ, нової мрії. Я ж для тебе почала нову мрію життя, я для тебе вмерла і воскресла. Візьми мене з собою. Я так боюся жити! Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимося обоє помалу вдалині. А на тім місці, де ми були у житті, нехай троянди в'януть, в'януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже...”

Леся Українка

(На фоні музики)

Дівчина

Синій місяць химерною грою

Опромінив узор на вікні,

І ридає рояль за стіною

Про далекі загублені дні...

Грай же, грай! Я всім серцем з тобою,

Нам життя тільки щастя дає.

І сміється рояль за стіною,

Ніби чує прохання моє.

Ведучий

“Любов стара, як всесвіт, –

сказав Джордж Байрон. –

Та хто прийшов і хто прийде на світ,

Приходять поновити її заповіт”.

Юнак

У піснях, і у сні, й наяву,

Моє горе і щастя шалене,

Я люблю в тобі душу живу,

Що з очей твоїх лине до мене.

Як весну в голубому гаю,

Що завжди моє серце чарує,

Я люблю в тобі мрію мою,

І тебе в моїй мрії люблю я.

В.Сосюра

^ Ведуча

Ось ще один приклад вірності і кохання.

Дівчина

Таку легенду розповідають на Рівненщині. Володар Клеванського замку, окатоличений князь Юрій Чарторийський, об'їжджаючи свої володіння, побачив у селі Дерев'яному дуже вродливу дівчину Оксану. Захопившись красунею, хтивий магнат звелів гайдукам підступно схопити її та спровадити у свої пишні покої. Та горда дівчина знехтувала панські залицяння і сиділа в панських покоях, відмовившись від їжі. Княжі слуги вивідали, що Оксана кохає сільського парубка Василя. Восени буцімто й весілля збирались справити. Це вкрай розлютило вельможу, і він вирішив жорстоко помститись. Отже, ніби між іншим, поцікавився, чому б Оксані не прискорити весілля. Він, мовляв, хоче бачити Оксану щасливою і не пошкодує для неї нічого.,. І ось молодята стали на рушник. У церкві було повно людей, співав церковний хор, мерехтіли воскові свічі. Та все це не тішило Оксану. Обличчя її було бліде, губи посиніли, а в очах причаївся глибокий смуток. Підказувало дівоче серце: щось недобре затіяв князь. Після вінчання, коли Василь і Оксана виходили з церкви, наскочили на них панські гайдуки, потягли до воза, вперіщили батогами баских коней і помчали до замку. В панських покоях музики грали, лунали веселі пісні... Під оту музику, під сміх і регіт п'яних мерзотників гайдуки кинули молодят до похмурого підземелля і замурували живцем... Навіки замурували дівочу вірність, палке та вірне кохання.

Любов Нансена (на фоні “Місячної сонати”)

Юнак

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.

Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.

Я вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.

Добре зважте на все, а вранці скажете: ні.

Світла мрія про Вас співає в мені, як сирена.

Прив'яжуся до щогли і вуха воском заллю.

Розумію, це щастя. Але щастя воно не для мене.

Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.

Моя Пісне Пісень! Золоте пташеня мого саду

Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.

“Фрам” –це значить “Вперед”

Ви залишитесь, Єво, позаду.

Бо до серця підступить

вічний пошук у вічних снігах.

Тиждень буде все добре.

Цілуватиму ваше обличчя.

Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.

Будем дуже щасливі...

Але потім воно покличе.

Ви зумієте, Єво, простити, простити усе і збагнуть?

Ви не будете плакать?

Не поставите душу на якір?

Не зіткнуться в мені два начала – Ви і воно?

Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.

Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.

Ваші теплі долоні і мої відморожені руки...

Як уста одірву від такої сумної руки?

Чи зуміємо жити – від розлуки. І знов до розлуки?

А якщо доведеться чекати на мене роки?

“Фрам” застряне в льодах...

А якщо не вернуся я звідти? Я ж собі не прошу!

А якщо у нас буде дитя?! Ви, така молода!

Ви, що любите сонце і квіти!

Дівчина

Я люблю тебе, Нансен! І чекатиму все життя.

Все, що є найсвятіше в мені, називається – Нансен

Хай співає сирена, вона перед нами в боргах

Я сама розіб'ю об “Фрамові” груди шампанське

Як покличе Тебе вічний пошук у вічних снігах.

Моя Пісне Пісень! Вічний саде мій без листопаду.

Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.

Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду

“Фрам” – це значить “Вперед”. А на обрії буду я.

Ліна Костенко

Ведучий

Немає нічого прекраснішого одинокості двох. Мудрий і добрий Бог видумав і подарував його, як щастя.

Музика. (На сцені – декорація парку/лісу) Чути голос сопілки. Мавка, потім Лукаш з'являються з-за дерева.

^ Мавка

Як солодко грає,

Як глибоко крає,

Розтинає білі груди,

Серденько виймає...

Лукаш (перестає грати). Ти, Мавко?

Мавка. Я.

^ Лукаш. Як ти тремтиш!

Мавка. ...боюся притулятись, А так не встою

Лукаш. Притулись до мене. Я дужий – здержу, ще й обороню.

Мавка. ...ти не чуєш, як солов'ї весільним співом дзвонять?

Лукаш

Я чую... Се вони вже не щебечуть, не тьохкають, як завжди, а співають “Цілуй, цілуй, цілуй!” Я зацілую тебе на смерть... Розгнівалась?

^ Мавка Я слухаю тебе, твого кохання.

Лукаш ...Мавко!

Ти з мене душу виймеш!

Мавка Вийму, вийму!

Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую.

^ Лукаш ...Дай, подивлюся... Ой, яка ж хороша!

(Дійові особи виходять. Декорація забирається).

Ведуча

Кохання – це сходи, що ведуть до сенсу життя, до безсмертя. Воно робить людину більшою, чим вона є, піднімає її над самим собою. Поети, філософи давно сперечаються. Що таке кохання? Та ще нікому не вдалося дати відповідь на це запитання.

Юнак

Поет сказав: любов на вітер схожа –

Така ж мінлива і така ж легка.

А схимник твердив: ні, то кара божа –

Безжальна і важка її рука.

Філософ заперечив синє море –

Ось що таке любові глибина.

Мудрець запевнив: гори переборе

І навіть час здолає лиш вона.

Та з ними не вступаючи в змагання,

Шепнув юнак до милої з пітьми:

Ці люди обговорюють питання,

Яке, проте, вирішуємо ми.

Юнак

Як добре, що на світі є жінки,

Що манять нас своїм єством щомиті.

Ну хто без них були чоловіки? –

Невдахи, нечепури неумиті.

На кого б задивлялися щодня,

У транспорті і вдома, на роботі?

І мрій своїх пришпоривши коня,

Всміхались загадково при народі.

Як добре, коли маєм власний дім,

Де нас чекають і обід, і ласка,

Як добре, коли лад і спокій в нім

І кожен день чекаєш, наче казку.

Сергій Топчій

Ведуча

Скільки про жінок не говори, але не все скажеш ні віршами, ні прозою, ні балетом, ні оперою, ні оперетою та і хто в цьому сумнівається. Подумайте самі, що було б, якби одного разу жінки зникли? Ось уявіть собі: по місту ходять неголені чоловіки, голодні, в невипрасуваних сорочках і штанах. Перукарні зачинені, комбінати побутового обслуговування теж, а про пологові будинки й говорити нема чого.

Ведучий

В поліклініках та лікарнях немає медсестер, більше половини лікарів немає на роботі. РАКСи порожні, ніхто не одружується і не розлучається. Під годинником стоять постарілі закохані, винятково чоловічої статі. І без перспективи.

^ Ведуча

На екранах телевізорів немає улюблених ведучих. Танець

Ведучий

В інституті краси порожньо. Літаки летять без стюардес, потяги – без провідниць. На перонах майже нема ні зустрічаючих, ні проводжаючих.

Ведуча

Зникло багато слів та виразів, наприклад: “жінка”, “кохана”, і, звичайно, “теща”. Зникли серенади, романси, ніхто більше не співає: “Ой, ти дівчино, з горіха зерня” або “Волиняночка”.

Ведучий

Страшно подумати, скільки віршів не написав би Пушкін, скількох картин би не створив би Леонардо да Вінчі, скільки опер не написав би Чайковський і скільки чоловіків ходили б без ґудзиків!

Ведуча

Недаремно _____слова жіночого роду звучать ніжніше, приємніше: радість, доля, удача, весна, любов. А слова чоловічого роду?! Звіт, ревізор, наказ, наряд. Ну ніякого порівняння.

Ведучий

Мовою жіночої грації і краси сьогодні намагаються достукатись студентки нашої групи.

Виконується ритмічний танець.

Дівчина

І справді – краса таки врятує світ! А ще врятує світ бездонна криниця любові материнського серця.

(Ведучий повільно запалює в підсвічниках три свічки)

Дівчина

Богиня – Берегиня... яке поетичне, яке точне і загадкове наймення! Берегиня... – це та, що береже оселю, оберігає нас від невірного кроку, від непрощеного лиха та напасті. Це та, що ніколи не вимагає від нас ніяких жертв, а сама задля нас жертвує всім – навіть життям. Це та, що темними ночами колихала тебе, не зімкнувши очей ні на мить, лічила сургучеві зорі, дивлячись у вікно, і тихо співала колискову... Ім'я цій Богині – Мати! Мама. Вимовляєш це рідне до болю слово, і перед тобою постає образ її, єдиної, найріднішої, наймудрішої, найсвятішої. І де знайти ті слова, якими можна було б виразити свою безкінечну любов до матерів?.. Ластівко, журавко, пісне моя, твої руки пахнуть запаленим

хлібом і чебрецем, матіолою і серпанковими вечорами. Твої очі нагадують чисте озерце, в якому така прозорість, глибина: ніжність, що видно всю твою душу і всю твою вічність... Мамина мова – мов той кришталь, мов ніжний гомін весняного струмка – чиста, ніжна, зворушлива, загадкова і проста. Мама... В цьому слові і переливчаста пісня жайворонка, і

печальне “курли” журавлів, дзвінке дзюркотання весняного струмка і жовті пасма дощів осіннього падолисту... Мама дала тобі життя, навчила всіх життєвих премудрощів, навчила розуміти людей і творити добро, шанувати хліб і правду. О мамо, мелодіями молодієш...

Звучить пісня

^ Син

Розкажіть мені, мамо, про вишні... їх було так багато в саду.

Мати

Були, сину, морози невтішні, А вони кого хочеш зведуть.

Син

Розкажіть мені, мамо, про зорі, Чи такими були і колись?

Мати

А той, сину, хто виріс у горі – Не так часто на зорі дививсь.

^ Син

Розкажіть мені, мамо, про долю, Чи людині підвладна вона?

Мати

Наша доля, мій синку, як море, Той пливе лиш, хто має човна...

Син

Розкажіть мені, мамо, про роки, – Чи спливають помітно вони?
Мати

Роки, сину, помітні, допоки... Матерів пам'ятають сини.

(Стиха лине пісня А. Пашкевича на слова Д. Луценка “Мамина

вишня”)

^ Ведучий

Посіяла людству літа свої, літечка, житом

2-й юнак

Прибрала планету, послала стежкам споришу, Навчила дітей, як на світі по совісті житии Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу.

^ Син

Куди це ви, мамо?! –

2-й юнак

Сполохано кинулись діти. –

Онука

Куди ви, бабусю? –

2 юнак

Онуки біжать до воріт. –

Мати

Та я недалечко...

де сонце лягає спочити,

Пора мені, діти...

А ви вже без мене ростіть. –

^ Син

Так як же без вас ми?

Та що ви намислили, мамо? –

Онука

А хто нас, бабусю,

у сон поведе по казках? –

Мати

А я вам лишаю

всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах,

і золото на колосках. –

Син

Не треба нам райдуг,

не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви нас чекали

Завжди край воріт. –

^ Дочка

Та ми ж переробим усю вашу вічну роботу.

Син, дочка

Лишайтесь, матусю.

Онуки

Лишайтесь, бабусю,

Навіки лишайтесь. Не йдіть. –

2-й юнак

Вона посміхнулась,

красива і сива, як доля,

Махнула рукою –

Злетіли увись рушники.

^ Мати

Лишайтесь щасливі

2-й юнак

І стала замисленим полем

На цілу планету

на всі покоління й віки.

Дівчина

Споконвіку самою долею покладено на тендітні плечі жінки проповідувати і стверджувати християнські істини, засівати ниву і колисати дітей, виховувати їх в дусі Господніх заповідей, продовжувати рід і берегти його традиції.

Ведуча

Мудра, сильна духом і красива, як Антична Богиня, такою є наша сучасна жінка. А поки що незатишно жінкам в неприбранному світі. І поки доля не стане прибраною світлицею, сучасна жінка змушена тримати на собі все найтяжче; дім, дітей, сім'ю і навіть державу.

Дівчина

Нагинається жінка під торбами.

Розривається жінка між чергами.

... А кажуть: слід бути гордими.

... А кажуть: слід бути чемними.

А жінка рахує гривні,

Як їм вижити, думає жінка,

Вже на хліб і грошей не вистачить

Набухає на скроні жилка.

А діти й не голодні,

Але кривлять губи над юшкою.

Чоловік знов прийде сьогодні

Не під “мухою”, то під “мушкою”.

Йому що! Він на жінку надіється,

Його клопоти йдуть за водою.

Що ж воно з вами, жінко, діється?

Ви ж колись були молодою!

Дівчина

Ви ж були казково прегарною,

Обіцяв на руках носити,

А тепер було б справою марною,

Щоб за хлібом пішов, попросити.

Поможи їй з глибин історії

Хоч ти, матінко Берегине,

І тоді на земнім просторі,

Україна не вмре, не загине.

І наповнює море краплина,

Сходить сонце в небеснім склепінні.

Постає велика Вкраїна

На великім жіночім терпінні.

Галина Гордасевич

Ведучий

Вклонімося жінці, її материнській “величності”.

У беззахисті і силі, яку не здолати, їде

Мадонна у всій своїй урочистості.

Не Божа, а наша – земна і прекрасна мати.

Ведуча

Скільки б тобі не було років – п'ять чи п'ятдесят, – завжди потрібна мати, її ласка, її погляд. І чим більша твоя любов до матері, тим світліше і радісніше життя.

Юнак

Земля дочекалась і рясту, і сонця, і цвіту,

Душа, мов калина, росте і цвіте від тепла.

Нічого не треба, нічого не хочу від цвіту,

Лишень аби мати на білому світі була.

З-за гір віє вітер, в степах повмирали морози,

Шумлять осокори, весняно зітхають гаї,

А мати рідненька стоїть на високім порозі,

Та й думає мати, як маються діти її,

А діти світами, а діти у веснах та в зимах,

Прийдуть, та і скажуть:

“Нам двері, матусю, втворіть”.

І доти всі діти живуть по світах молодими,

Допоки чекають, допоки живі матері.

(Виходять юнак та дві дівчини із запаленими свічками в руках,

стають біля образу Божої Матері)

Дівчина

Пречиста Мати –

Просимо ми, вірні,

Сповни наші просьби

Сердечні, покірні.

Дай, щоб ми, невинні, у мирі зростали,

Тебе й твого Сина завжди прославляли.

^ Юнак

Зволь нам, Мати Божа, Силу й долю дати,Для рідного краю жити й працювати.

Дівчина

Благослови наш любий рідний дім

І всіх-усіх, що проживають в нім,

І неньку нашу, і садок-розмай,

І нарід рідний наш, і рідний край,

І ті могили, що в полях стоять,

І тих героїв, що в могилах сплять,

Під пишним кровом квітів і трави,

На віки вічні, Боже прослави.

^ Ведучий

Я хочу побажати всім вам любові, любові, любові. В любові сила людини. Не дивлячись ні на що, наше життя прекрасне.

Ведуча

Щастя Вам! Хай входить в ваші домівки затишком, дзвінким дитячим сміхом, музикою, квітами, любов'ю! А кому ж, як не жінці, нести в наше життя божественний вогонь любові щодня, щомиті, і в усьому!

Жінки щасливі і нещасні,

Жінки жагучі як вогонь,

Святі, гріховні і прекрасні,

З пестливим доторком долонь,

І з відчайдушною жагою,

З глибоким світлом таїни,

З бажанням зранити й загоїти

І не позбутися вини,

Що все не так, не так, як хочеться,

Все менше лицарства й добра,

І серцю вільно не пророчиться,

Коли іде нещасна гра.

Жінки жасминні й полинові,

Розкішні, наче літній грім,

В сльозах, в стражданнях

і в любові –

Що вас тримає в світі цім?

Жінки у парі і без пари,

Приручені і перелітні,

Оті, самотністю покарані,

Оті, що в дзеркалі розквітлі.

Стаєте хижі, мов орлиці,

Щоб зберегти від горя дім,

І прокидаєтесь, як сниться

Дитячий плач у світі цім.

Марія Людкевич

Якби мені, мамо, сьогодні

Дозволили вибирати,

Де мені далі жити

И довершувати діла, –

Я вибрав би не країну,

Палаци а чи палати:

Я вибрав би, мамо, дитинство,

Де ти молодою була.

Де хмари були хмарками

І роса була ще росою,

Де голови наші дитячі

Від сонця були руді,

А трави були ще травами

І пахли самі собою,

А ти, мамо, коси мила

У дощовій воді.

Віктор Баранов

Нікого на світі не можна любить

над усе...

Нам треба звикати – хоча й

осягнути не сила! –

Щоб ти мене, сину, найбільше

за все не любив,

Щоб я тебе, сину, найбільше

за все не любила.

Щоб я не для тебе одного

на світі жила...

Бо одна доглядала тебе

й годувала.

Ліси, і луги, і пташина, й маленька

бджола,

Й краплина води теж тебе

з небуття рятувала.

І ти їх шануй так, як зараз шануєш

мене,

І так, як в майбутньому

вірного друга й кохану.

Хтось, може, прохання моє

святотатством назве,

Хтось, може, здивується.

Скажуть суворо в догану:

“Дитина і мати – це ж коло в

основі основ!"

Але пам'ятай як не буде мене

біля тебе,

Я в матері іншій озвуся турботливо

знов,

За мене промовить вона слово

щире і тепле.

Бо є воно скрізь на землі – і чужі,

й не чужі,

Близькі і далекі, знайомі і просто

зустрічні.

В їх клопотах вічних – чим зможеш,

допоможи

Або хоч привітно, ласкаво поглянь

їм у вічі.

Правдива любов – так, як сонце, –

долине до всіх,

Хоч тихо посвітить в чиїйсь

одинокій печалі.

Зі світу прийшов твій веселий

сьогоднішній сміх, –

І в ближніх очах він повториться

далі і далі.

Коли вечором пізнім

Україна влягається спати,

Моя мама під голову їй

Кладе руку свою,

Найніжнішу на світі,

Свою руку кладе

Моя мама під голову їй,

Україні,

І вустами самими показує:

– Пресвята Мати Божа

Заступися за неї!

Тарас Сергійчук

Як далеко відійшли ми

Від патріархату:

В праці рівні з мужиками.

Ще й тримаєм хату:

Прибиральниця, дизайнер,

Швачка, куховарка,

А народиться дитина –

Мати – гувернантка!

Квіти, овочі вирощуй,

Забезпеч доставку

І працюй щодня до ночі

За єдину ставку, –

Ставку вірного кохання

Мужа і дитини,

Щасливого існування

Справжньої родини!

Прикро, коли чоловіки

До того звикають

І дружину не зорею –

Тилом називають!

Щоб хоч якось зупинити

Їхню деградацію,

Треба видно починати

Реемансипацію!

Лікує душу й тіло нам щодня

І пестить ніжно з вечора до ранку.

Журбу і лихо тихо відганя,

Колише в сні химерному серпанку,

Оберіга старого й немовля.

Що в житті ми уміємо робити?

Плаття зшити, борщу наварити,

Торт спекти, рушники вишивати,

Светер, шапку, шкарпетки зв'язати,

При нагоді – сфотографувати!

Зеленину на дачі зростити,

Сад закласти, дерева щепити,

Прати, мити, світлицю білити,

Милий затишок в хаті створити.

Можем вірно і ніжно кохати,

При хворобі, в біді помагати.

Діток гарних на світ народити

І навчити по правді їх жити...

То ж чому в серці смуток глибоко

Й часом важко нам і одиноко?!

Мила, ніжна і добра, не завжди вродлива,

А у розпачі буднів була галаслива,

Творить нове життя з однієї клітини

И доглядає старанно кохану дитину!

Теплота родинного інтиму.

Ще на шибах досвіток не скрес.

Встала мати. Мотузочком диму

Хату прив'язала до небес.

Весело і з ляском серед печі

Полум’я гуляєпо гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі.

Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина,

Не катує серце печія.

Знову я – малесенька дитина,

Мати знає більше, аніж я.

Матері розказувать не треба,

Як душа світліє перед днем

В хаті, що прив'язана до неба

Світанковим маминим вогнем.

Станіслав Чернілевський

У затінку околичних дворів,

Батькам онуків давши, як годиться,

Сільські жінки, не так щоб і старі,

Справляють запізнілі вечорниці.

Неначе ті, намріяні колись,

Так нагло перетоптані війною.

І незабутні зорі давніх лиць

Їм сяють молодою сивиною.

Їм тут незвично. Бавити внуча,

Коли – зварити чи прибрать квартиру.

Турботи є. Немало й не надміру,

А все таки чогось невистача.

Можливо, просто шепоту колись,

Кринички з журавлем на перехресті?

Аж лебедіє і бринить те щось

У кожнім їхнім подихові й жесті.

Чи то доріг облога кругова

Їх приглушила гуркотом щоденним?..

І тихі співи їхні, і слова

Внучатам пахнуть чимось незбагненним.

І п'ють внучата з диво-джерела,

Яке навмисне бабусі відкрили,

І буде вже кровиночка села

Текти відтак не тільки в їхніх жилах.

Василь Моруга

Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

Виховна година iconВиховна година «Этот День Победы»

Виховна година iconТема : «Ми знаємо, ми вміємо, ми вчимося». (Виховна година для учнів 9 11 класів. Проводиться спільно з психологом)
Тема: «Ми знаємо, ми вміємо, ми вчимося». (Виховна година для учнів 9 – 11 класів. Проводиться спільно з психологом)

Виховна година iconВиховна година
Формування звичок здорового способу життя. Шкідливий вплив тютюнопаління І вживання алкоголю на здоров'я дитини

Виховна година iconВиховна година з елементами використання
Методи І види роботи: монолог, бесіда, робота з віршами, розгадування кросворда, фізкультхвилинка, ігри

Виховна година iconВиховна година “В світі книг”
Діти, сьогодні ми з вами проведемо виховну годину, а кому вона присвячена ви зараз відгадаєте

Виховна година iconВиховна година на тему
Мета: розвиток дитини як особистості, розкриття її позитивних здібностей, знань про особистість, спілкування, взаєморозуміння та...

Виховна година iconВиховна година на тему
Мета уроку: -визначити суть, причини та наслідки Голодомору 1932–1933 рр., вшанувати пам'ять його жертв

Виховна година iconВиховна година на тему
Мета: Ознайомлення дітей з загальними правилами поведінки під час грози та блискавки. Виховувати почуття відповідальності за власне...

Виховна година iconПлан проведення Місячника правових знань з 01 по 28 лютого 2013 року
Виховна година на тему «Підліткам про кримінальну відповідальність неповнолітніх згідно з Кримінальним кодексом України»

Виховна година iconПопович Ірина Володимирівна учитель історії дзош І-ІІІ ст. №89 виховна година
Ступінь захопленості учнів предметом виражається в їхньому бажанні й готовності займатися ним після уроків

Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2013
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка