Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009




234.22 Kb.
НазваУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009
Дата конвертації21.05.2013
Розмір234.22 Kb.
ТипДокументы
Управління культури та туризму

Черкаської облдержадміністрації

Черкаська обласна бібліотека для дітей

Шевченківські місця на Черкащині


Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів

Черкаси, 2009
Черкащина – це Шевченків край. Так склалося історично, що найдраматичнішим сторінкам історії України судилося бути написаними саме в цих краях. Пам’ятає Черкаська земля набіги печенігів, половців, тупіт золотоординських завойовників, сліпу лють гайдамацьких повстань, національно-визвольну війну під проводом Богдана Хмельницького. На Корсунській землі відбулися дві знамениті битви: у 1648 р. – під проводом Б.Хмельницького з польською шляхтою, і в 1944 р. – битва під час Другої Світової війни, яку ще називають „«Сталінградом на Дніпрі».

Але, як відомо, історію творять люди. В сторінки історії Черкащини вписані імена найкращих синів, якими вона пишається. На Черкащині жили і писали свої твори Адам Міцкевич, Іван Котляревський, П.І. Чайковський, М.В. Гоголь, О.С. Пушкін, видатний вчений, перший ректор Київського університету – М.О. Максимович, академік М.Ф.Біляшівський. На Черкаській землі розквітнув талант вченого-садівника Л.П. Симиренка та поета В.Симоненка.

Черкащина – батьківщина композитора С.С. Гулак-Артемовського, письменника І.С. Нечуя – Левицького, спортсмена, шестикратного чемпіона світу з боротьби І. Піддубного та полководця Б. Хмельницького.

Саме Черкащина подарувала світові видатного художника і поета Т.Г. Шевченка. Його життя і творчість невіддільні від нашого краю – краю, де він народився, землю якого сходив «малими босими ногами», де скуштував гіркого сирітського хліба, звідки пішов у великий світ, щоб стати «володарем у царстві духа», національним генієм і духовним пророком України.

Рідна земля завжди вабила Шевченка. І де б він не був, що б не володіло його почуттями і думами, вони неодмінно повертались до України, «широкої та убогої», як називав він її у своїх, сповнених любові, журби і гніву творах. Перебування в Україні, теплі зустрічі з земляками, насамперед у містах і селах близької і рідної його серцю Черкащини, надихали поета на нові твори.

Як свідчать документи і спогади його сучасників, Тарас Григорович неодноразово бував у багатьох населених пунктах Черкащини.

Давайте ж і ми, юні друзі, помандруємо Шевченківськими місцями Черкащини. А почнемо ми свій шлях із мальовничого села Моринці, в якому 9 березня 1814 року побачив великий світ малий Тарас.


Хата родини Т.Г.Шевченка в селі Моринці Звенигородського району (реконструкція)
Щодо назви цього села існує кілька легенд. Перша твердить, що село назвали Моринцями тому, що першими його жителями були переселенці від моря. Друга легенда говорить, що мешканці села займалися збиранням меду диких бджіл, а для цього морили їх, від цього сельчан називали морянами, а село – Моринцями. В третій легенді йдеться, що перші поселенці у дуже великій кількості вимерли від чуми, яку в народі того часу називали "мором".

Перша писемна згадка про Моринці належить до середини XVII ст. Так записано, що в  1648 році на початку визвольної війни українського народу від польської шляхти через Вільшану на Моринці проходив загін Максима Кривоноса чисельністю 6 тисяч чоловік.

В 1730 році село Моринці належало княгині Яблоновській – хорунжині коронній. Пізніше воно дісталось в спадок Надії Василівні Енгельгардт, дружині Дійсного Таємного Радника Петра Олексійовича Шепелєва, від його світлості генерал-фельдмаршала Григорія Олексійовича Потьомкіна. Це село вона продала 5 грудня 1796 року брату своєму Дійсному Таємному Раднику Василю Васильовичу Енгельгардту. Коли селом володів поміщик В. Енгельгардт, в ньому мешкало 1347 чоловік. У 1801 році в селі було 754 чоловічого і 636 осіб жіночого населення.

Жителі села на той час займалися хліборобством, скотарством та чумакували. Жили в злиденних хатинах, критих соломою. За часів панування В. Енгельгардта із 169 дворів села 76 були без будь-якого „тягла”. Весь час посилювалося гноблення селян, що викликало з їхнього боку опір. 1818 року у відповідь на відмову селян коритися наказам управителя в Моринці вступив загін солдатів. У сутичці, яка сталася між ними і кріпаками, загинуло 3 солдати та 18 селян.       

У другій половині XIX ст. вперше згадуються Моринці, як батьківщина Тараса Григоровича Шевченка. Саме тут 9 березня (за новим стилем) 1814 р. в родині кріпака Григорія Івановича Шевченка, який належав поміщику Василю Енгельгардту, народився майбутній поет і художник. Батько його був родом із с. Кирилівки (нині с. Шевченкове), мати Катерина Якимівна Бойко – із Моринців.

Перші вісім років після одруження Шевченкові батьки жили в Кирилівці в хаті Тарасового діда Івана. Тут народилася старша Тарасова сестра Катерина. Родина була велика, в тісній оселі жило тринадцятеро душ. І 1810 р. Григорій Шевченко з родиною переїхав у Моринці, в хату, що належала раніше кріпакові Колеснику, який за бунтарство був засланий до Сибіру. Тут через рік народився старший син Микита, а майже через три роки після нього – Тарас. Хата ця до наших часів не збереглася.

Коли із заслання повернувся власник хати, родина Шевченків десь наприкінці 1815 р. переїхала в Кирилівку до діда Івана. Незабаром вони купили в селянина Тетерюка хату, в якій і оселилися. У Кирилівці народилися молодші сестри Ярина й Марія та брат Йосип. Ставши пізніше художником, Шевченко 1843 р. відвідав Кирилівку (за тодішньою місцевою вимовою і написанням – Керелівку) і намалював олівцем в альбомі хату, в якій минуло його дитинство, а в повісті “Княгиня”, написаній на засланні, дав докладний опис садиби.

Уже тоді, в дитинстві, у хлопчика зароджувалась любов до чарівної природи рідного краю. Пізніше у своїх творах він дав неповторні художні образи української природи, в основі яких лежали враження дитячих і юнацьких літ.

Про незвичайну допитливість малого Тараса свідчить автобіографічний епізод, з повісті “Княгиня”: селянський хлопчик пішов шукати легендарні залізні стовпи, що підпирають небо, заблудився й уже з чумаками повернувся в село.

Коли Тарас трохи підріс, батько, чумакуючи, брав його із собою. Пізніше в автобіографічному відступі в повісті “Наймичка” Шевченко назвав міста й села, що лишили слід у його пам’яті: Гуляйполе, Новомиргород, Дев’ята Рота, Дідова Балка, Грушівка, Елисаветград (нині Кірововоград). Такі подорожі розширювали виднокруг допитливого хлопця.

Кріпаки були переважно неписьменні, але Тарасів батько знав грамоту. У поемі “Гайдамаки” згадується, як, бувало, в неділю він читав у сім’ї «Четьї-Мінеї» (збірку житій святих та релігійних переказів до певного дня кожного місяця). Коли Тарасові сповнилось вісім років , його віддали в науку до дяка Павла Рубана, прозваного Совгирем. Дякова хата в Кирилівці, де вчився майбутній поет, збереглася до наших днів. Над нею, як над реліквією, в наш час споруджено спеціальне накриття. На вулицi встановлено вказiвний знак: "Хата дяка, де вчився i наймитував Тарас Шевченко". З 1970-х рокiв доступ вiдвiдувачiв до хати припинено. Її огляд здiйснюється через склянi вiкна захисної споруди.

В часи навчання Т. Г. Шевченка в школi це була хата на двi половини: в лiвiй половинi мешкав дяк, а у правiй – мiстилася школа. В хатi збереглися речi того часу: стiл, лави, iкона.

Як і скрізь тоді, дяк учив читати за церковнослов’янськими книжками. Пізніше, в автобіографічному листі, Шевченко писав, що протягом двох років опанував він “Граматику” (абетку), “Часослов” (збірка релігійних пісень та молитов), “Псалтир” (книжка релігійних псалмів, частина Біблії).

Хата дяка, де вчився i наймитував Тарас Шевченко
Тяжко жилося кріпакам. Осоружна панщина страшенно виснажувала їх, і вони передчасно вмирали. Коли Тарасові було дев’ять років, померла його мати.

Лишившись із малими дітьми, батько змушений був одружитись з удовою Оксаною Терещенко, в якої було троє своїх дітей. Незабаром, коли Тарасові ледве сповнилось одинадцять років, помер батько. У повісті “Княгиня” Шевченко назвав життя зведених дітей у мачухи справжнім пеклом. Біографи поета, очевидно, із його слів, розповідали такий епізод. У хаті Шевченків у солдата, поставленого на постій, було вкрадено гроші. Як потім з’ясувалося, украв їх мачушин син Степан, але звинуватили й жорстоко покарали Тараса. Не раз тікав він у бур’яни, куди йому носила їсти сестра Ярина, до сестри Катрі, яка була найближчою і найріднішою для Тараса.

Катерина Шевченко – порадниця і захисниця малого Тараса, народилася у 1804 році. Сирота з дев’яти років він завше горнувся душею до неї, а вона до нього, називаючи його лагідно „приблудою”, коли він тікав від мачухи „у люди”.

Після заміжжя в 1823 році і до завершення життєвого шляху Катерина, тепер уже Красицька, мешкала в с. Зелена Діброва. Шевченко тричі відвідував своїх родичів у с. Зелена Діброва – у 1845, 1847, 1859 роках.

У Зеленій Діброві на старому цвинтарі є могила Катерини Красицької. В знак пошани до старшої сестри Поета зберегли її останній притулок земляки. А от пам’ятник з’явився на могилі Катерини Красицької лише в 2006 році.

Автором пам'ятника є черкаський скульптор Владислав Демйон. За задумом митця на пам'ятнику зображена молода жінка, яка розплітає косу, немов перед сном – на завершення життя, але ж жіночу косу можна й переплести по-новому – як символ його продовження у дітях і внуках-правнуках. Внизу – кетяги червоної калини ­– до любові. А збоку гілка – древо життя.


Пам'ятник сестрi Катеринi Тараса Шевченка



Деякий час Тарас жив у свого дядька Павла. Пас свиней, працював разом із наймитом. Але дядько Павло був також надто суворою людиною, Тарас не витримав і незабаром оселився у кирилівського дяка Петра Богорського. Як зазначав пізніше сам Шевченко, жив він тут як “школяр-попихач”, читав над померлими “Псалтир”, за що й одержував для заохочення десяту копійку. Та це не рятувало Тараса від “суботок”, коли по суботах карали різками.

Є відомості, що деякий час Шевченко жив і вчився у ще в одного кирилівського священика Нестеровського, а потім повернувся до Богорського. Зрештою, терпець Тарасові увірвався: одного разу коли дяк був п’яний, Шевченко помстився йому ж його власною зброєю – різками – й утік од нього. Утік він у Лисянку до диякона-маляра, щоб навчитись малювати, але й тут опинився в ролі наймита-попихача: носив із річки воду, розтирав фарби. На четвертий день утік у с.Тарасівка до іншого диякона-богомаза. Маляр уважно подивився на ліву долоню свого учня й відмовив, не знайшовши в ньому таланту ні до малярства, ні до бондарства...

Тарас змушений був повернутись до Кирилівки, де наймався пасти громадську череду.

Деякий час він служив у кирилівського священика Григорія Кошиця. Спочатку був “креденсовим” (буфетником): мив посуд, розтоплював груби, а згодом став фураманом – возив попового сина до Богуслава в бурсу й Київську духовну семінарію.

Нині село Кирилівка називається Шевченкове. У селі функціонують Шевченківський навчально-виховний комплекс, до складу якого входять ЗОШ І–ІІІ ступенів та дошкільна установа "Тарасик", Шевченківська спеціалізована школа-інтернат з поглибленим вивченням предметів гуманітарно-естетичного профілю Черкаської обласної ради та Шевченківський коледж Уманського державного аграрного університету, Будинок культури, художні самодіяльні колективи якого носять почесне звання народних. Дільнична лікарня, що була земською у 1900 р., працює і нині.

Музей Т.Г. Шевченка побудовано на батьківській садибі Кобзаря, де він проживав з 1815 р. по 1829 р. У музеї відтворено шлях Кобзаря. На стінах світлиці – шабля-домаха, кобза, червоний пояс козацький, ще й портрет Мамая – про все це розповідав онукові дід Іван, що брав участь у Коліївщині. В кутку – плетена колисочка під вишиваним рушником — у такій вигойдували того, хто став славою України. Символічне ярмо, церковні книги, з яких дід і батько поета вичитували молитви. Усе це – тогочасні атрибути. А ось стіл і лава справді належали сім’ї Шевченка (передали їх у музей його родичі). Порепані, почорнілі від часу. В селі збереглася й хата дячка, якій сповнилося 230 років (дата викарбувана на сволоку).

Могила матері
За музеєм – стежка до могили матері. Світлий образ матері, як ікона святої мучениці, залишився в душі поета на все життя. І немає в світовій літературі іншого поета, який би так ніжно і з такою любов'ю оспівував жінку-матір – берегиню роду людського. Нещасливий в особистому житті, Тарас Григорович найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці-матері:

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюсь,

Дивуюсь дивом і печаль

Охватить душу, стане жаль

Мені її і зажурюся,

Та перед нею помолюся,

Мов перед образом святим.

Скільки ж треба було маленькому хлопчику, який лише 9 років прожив з матір'ю, придивлятися, думати, відчувати тепло материнського серця, щоб пізнати жіноче серце до дна, адже після смерті матері він вже ніколи не матиме оселі та сім'ї.

Пам'ятник матері Т.Г.Шевченка у селі Моринці
Катерина Бойко заповіла поховати її саме біля будинку, а не на цвинтарі. «Щоб діти не забували моєї могили, щоб приходили сюди поплакати по своїй сирітській долі».

У центрі села вивищується пам’ятник знаменитому землякові. Навпроти – могила його батька Григорія Івановича Шевченка. Колись там була церква, а біля неї – цвинтар. Певно, саме цей храм із вкритими білою бляхою трьома банями бачив малий Тарас серед зелені садів, коли йшов шукати залізних стовпів, що підпирають небо. І церкву, і цвинтар знесли, залишився в скверику самотній надгробок з хрестом.



Малий Тпрас
На подвір’ї – скульптура малого пастушка. Босоноге хлоп’я ніби щойно ступило за поріг. На плечі гирлига, а на ній – чоботята. У руці – торбинка. Здається, ось-ось вийде на вигін, щоб пасти чужу череду. Праворуч – дідова хата. Солом’яна стріха, підведена глиною призьба. Посипана лепехою долівка, піч, піл, де спали малі шевчики. Жердина з убогою одежиною. Оце й увесь немудрий скарб сільської родини. Зате довкола — розмай. Наливаються солодким соком вишні, яблука, груші. Квітують під вікнами півники, півонії, жовтогарячі лілеї... В яру дзвонять-видзвонюють солов’ї, щебече всіляке птаство.

У Шевченковому проживає до 30 осіб родичів Т.Г. Шевченка по лінії його братів і сестер. Указом Президента України № 74/2006 від 26 січня 2006 р. Заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» надано статус національного.
…Вишневі і яблуневі сади, зелені пагорби та степова далечінь, гармонія кольорів, пахощів і барв рідної землі будили в душі хлопчика трепет. Старша сестра Катерина згадувала, що малий Тарас з куснем сухого хліба цілі дні проводив в полі: любив ходити манівцями попід дібровою, через левади та могили. Ці величезні могили були у хлопчика улюбленим місцем відпочинку у велику спеку. На них він ставав ніби ближче до Бога та вічності. Натура Тараса була до краю вразливою, тому нездоланний потяг до краси бринів у його серці з дитинства.

Тарас мав феноменальну пам'ять: ще 12-річним хлопчиком знав на пам'ять мало не весь Псалтир. Тому все, що він побачив у дитинстві, запам'ятав в найменших подробицях і згодом повідав світові в новій якості – у віршах:

І яр, і поле, і тополі,

І над криницею верба

Нагнулася, як та журба

Далеко в самотній неволі.

Садок, гребелька і вітряк

З-за гаю крилами махає,

І дуб зелений мов козак

Із гаю вийшов та гуляє.
Мальовничі краєвиди рідної землі він згадував у 10-річному засланні в казахських степах.
І тут степи, І там степи...

Та тут не такії:

Руді, руді, аж червоні,

А там - голубії,

Зеленії, мережані

Нивами, ланами,

Високими могилами,

Темними лугами.
Живим втіленням давньої минувшини був Тарасів дід по батькові – столітній старець, чоловік письменний, бувалий, колишній гайдамака. Бувало в неділю розказував родині та сусідам про Залізняка та Ґонту.
Столітнії очі, як зорі сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось

Як ляхи канали, як Сміла горіла.

Сусіди од страху, од жалю німіли.
За таке могутнє враження від цих оповідань Шевченко через багато років не забув подякувати дідові прегарними словами:
Спасибі, дідусю, що ти заховав

В голові столітній ту славу козацьку.

А я її онукам тепер розказав.
З 1827 року Шевченко був козачком поміщика Енгельгарда в с. Будище. Село Будище розташоване на 15 км від Звенигородки, поряд з Шевченковим. На місці села в давні часи була “буда”, в якій виробляли поташ, звідки й пішла його назва (за одною з версій).


Будище. Маєток пана Енгельгардта, в якому козачкував Тарас Шевченко
Навколо одноповерхового палацу розбитий чудовий пейзажний парк з великим ставом. Парк розташований на в’їзді в село. На території парку у головному будинку-палаці розміщена Будищанська середня школа. Залишились каштанові та тополині алеї, ставки та 2 дуби-солітери (Солітери - одиночні дерева або чагарники, посаджені окремо від масиву ), так звані “Дуби
Шевченка”.



Дуб Шевченка
Архітектори вирішили додати більше старовини до цього паркового ансамблю, тому протягом 2006-2008 років було споруджено арки, малі паркові форми (лавки, фонтани...) з метою відтворення часу і місця, коли і де жив Тарас Григорович, звідкіля у свої чотирнадцять пішов у світи й куди тричі повертався навідувати родину.

Будище багато разів згадується у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», в поемі «Гайдамаки».

Отже, у сирітстві, серед злиднів і кріпаків зростав ніким не пізнаний майбутній геній, усім серцем закоханий у рідний край з вишневими садами і біленькими хатками, без яких не можна уявити жодне українське село.
Проживши в Україні лише 14,5 років, Шевченко ввібрав у себе історію свого народу, його фольклор, національні особливості, традиції, обряди, свята, до яких люди ретельно готувалися, починаючи з найменшої дрібнички в хаті. З народної пам'яті, мов з чистої криниці, черпав Тарас знання про історію України.

Шевченко дуже любив українські пісні, знав їх безліч. До того ж мав добрий слух і, де б не почув нову пісню, одразу ж брав її на голос. За спогадами очевидців, він був віртуозом інтимного співу. Тарас Шевченко мав невисокий, але дуже гарний голос. Іноді співав так, що гіпнотизував слухачів.

Доля надовго розлучила Тараса з рідними місцями, але думки про них не залишали поета і в чужині. Після 14 років розлуки з батьківщиною 19 травня 1843 року Шевченко разом з Гребінкою їде в Україну. Зупинився Шевченко у Качанівці на Чернігівщині, яка належала Тарновському. Із Качанівки поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з Михайло Максимовичем, П.О.Кулішем та з художником Олексієм Флоровичем Сенчило- Стефановським, з яким вони у 1846 брали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в "Убіжище" біля Пирятина, а звідти до Мойсівки (тепер Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Я. Лукашевичем. Разом з ним Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. Варто зазначити, що у Чигирині поет бував двічі: в 1843 та 1845 роках. Відомі його малюнки: "Дари в Чигирині" (присвячено козацькій Раді 1649), "Чигирин із Суботівського шляху", "Чигиринський дівочий монастир".

Чигирину присвячені вірші поета: "Розрита могила", "Чигирин, Чигирин", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана", поема "Гайдамаки".


Чигирин, під Замковою горою.

Пам’ятний знак на честь перебування Т.Г. Шевченка в місті Чигирин.
У вересні 1843 року Шевченко знову відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, виконує малюнок "Хата батьків Т. Г. Шевченка в с. Кирилівці". Він зробив чимало ескізів олівцем до задуманої серії офортів "Живописна Україна".

Це була чи не найщасливіша пора в його житті. Він об’їздив всю Україну, зупиняючись у своїх знайомих та друзів, виконував доручення свого друга Максимовича – замальовував історичні місця та пам’ятники історії.

Як підсумок його робіт виходить збірка "Три літа" із 33 творів, серед них "Заповіт", "Холодний Яр", "Наймичка", та вірш "Три літа":

Невеликії три літа

Марно пролетіли,

А багато в моїй хаті

Лиха породили.

Опустошили убоге

Моє серце тихе,

Погасили усе добре

Запалили лихо.....

І я прозрівати став потроху.
Це був час найвищого розвитку кріпацтва. Немов рясні і чорні кольори вразили думи поета. І тепер село, яке колись згадувалось гарним і привабливим, Шевченко побачив з іншого боку:

Аж страх погано у тім хорошому селі:

Чорніше чорної землі

Блукають люди, повсихали

Сади зелені, погнили

Біленькі хати, повалялись,

Стави бур'яном поросли.

Село неначе погоріло,

Неначе люди подуріли:

Німі на панщину ідуть

І діточок своїх ведуть.
Нелегкий шлях до рідного села Кирилівки, коли їхав наприкінці травня 1845 року, щоб повідомити братам і сестрам, що хоче заробити грошей та викупити їх із кріпацтва, проліг через Русалівку, Ризине.

Саме в Русалівці Кобзар наслухався легенд про русалок, якими ніби-то аж кишать очерети на місцевих ставках, та про нещаливе кохання сільської дівчини до панича й трагічну долю втопленої. Тривалі розмови, мальовничі краєвиди залишили незабутні враження в пам’яті Шевченка. Можливо, народні перекази й надихнули поета до написання вірша «Русалка». Пізніше, будучи вже у засланні, Шевченко напише повісті «Княгиня» та «Прогулка с удовольствием и не без морали», де змалює і села, розташовані над Гнилим Тікичем – Лисянку, Ризине, Русалівку, Звенигородку.

Геніальна поетична муза й гаряча любов до своєї землі не давали Тарасові забути рідний край і на далекій чужині. У поезії “Сон”, написаній в Орській кріпості, він згадує своє перебування в Переяславі і висловлює спрагле бажання дожити віку й хоч покласти “змучене, поточене горем” серце на омріяних, блакитних здалека, дніпрових “горах окрадених”. Повернувшись із заслання, він вирушає шукати дороги до тих дніпрових “окрадених” гір. У Городищі радиться зі знаними добрими людьми, добивається до рідних Моринців і Кирилівки.

1859 року Тарас Шевченко кілька разів здійснив подорож до Корсуня, де гостював у Варфоломія Шевченка.

Корсунь-Шевченківський.

Пам’ятник Т.Г.Шевченку поряд із входом до Корсунь-Шевченківського заповідника.
Прогулюючись алеями Корсунського парку, Т.Шевченко милувався прекрасною парковою архітектурою та робив замальовки. Тепер біля палацу стоїть пам"ятник Кобзареві.

Уже вирушаючи в цю подорож з гостинного будинку Варфоломія Шевченка, що притулився до підніжжя стрімкої гори, над якою височів псевдоготичний замок колишніх графів Лопухіних, поет, проминувши склепіння романтичної брами-вежі, переїжджав міст, перекинутий тут між високими скелястими, вкритими зеленню, берегами Росі. Там, унизу, між відшліфованими часом пласкими брилами й валунами, бурунять її води.

Від Корсуня до Пекарів шлях в’ється мальовничими місцями та позначений також цілою низкою історичних пам’яток. У Гарбузині, на розвилці дороги в село Бровахи, ще недавно стояла хата з невисоким старим берестом біля неї – хата гарбузинського землеміра, доброго знайомого Тараса Шевченка. В козацькі часи тут був монастир, в якому, за переказами, був пострижений у ченці Юрій Хмельницький, після ряду військових і політичних поразок.

Далі дорога пролягала мимо залишків міста-фортеці на Княжій горі, що збереглася ще з часів Київської Русі, коли тут, поруч з Корсунем, стояло місто Родень.

Бував Тарас Шевченко і в селі Межиріч, тут виконав він відомий малюнок “В Межирічі”. Це село називають літописним Товаровим, і виділяється воно серед інших і більшими розмірами, школою-десятирічкою, яку закінчували багато школярів навколишніх сіл, своїми багатолюдними базарами, а також дуже цікавими історичними знахідками.

Славне село Межиріч і своїми земляками. Це батьківщина видатного українського художника Гаврила Пустовійта, звідси родом і відомі наші сучасні письменники Євген Попович, Дмитро Чередниченко, Світлана Жолоб.

Велике село Хмільна, що зразу за Конончею, разом зі своєю садибою, городами й рясними садами заховалося в велетенському яру, який сам по собі є унікальним явищем природи з густими заростями акації, липи, з глибокими та стрімкими урвищами й проваллями.

Яр простягнувся на вісім-десять кілометрів і бере свій початок біля Канівського лісу, саме там, де з лісу, з боку Канева, виходить та ґрунтова дорога, якою везли домовину з тілом Т. Г. Шевченка на Чернечу гору, коли дніпрова повінь залила дорогу попід горою. З Хмільної був родом Т. Садовий, карбівничий панського лісу –один із учасників пошуку ділянки землі для садиби поета за Пекарями.. З Хмільнянського яру витікає потік Гниловід, який сто років тому став причиною місцевої екологічної катастрофи, коли під час безперервної кількадобової грози потік виніс із яру стільки глини й каміння, що перегородив потужною греблею русло Росі. Вода затопила весь простір від гір до лісу, під водою опинилось багато селянських городів. Тільки через п’ять років було прорізано нове русло Росі, відведене на значну відстань від гір, а також споруджено комплекс земляних гідротехнічних споруд для захисту від таких явищ.

Мальовничий простір широкої долини Росі, що простяглася між темно-зеленою стіною Черкаського лісу й тими омріяними поетом горами, до яких притулилися в глибині тінистих садів білі хатки наших сіл, могутній Дніпро, в який впадає тут, перетнувши розкішні придніпрові луги, Рось, – край важливих подій часів Київської Русі та козацької доби, безумовно, запав у душу поета й художника, вразливу до всього прекрасного, до історії і слави рідної землі.

Біля садиби Максимовича, навпроти села Прохорівка, де в Дніпро впадає річка Рось, під горою мальовничо розкинулося село Пекарі. За свідченнями сучасників проїздив він цю дорогу й кіньми, і човнами по Росі, яка в ті часи впадала в Дніпро якраз біля Пекарів.

В Пекарях Шевченко облюбував собі ділянку землі, адже він мріяв жити сім'янином.

Дай же Боже коли-небудь,

Хоч на старості стати

На тих горах окрадених

У маленькій хаті.

Хоча б серце замучене,

Поточене горем

Принести й положити

На Дніпровських горах..."

Його втомлена і вгорьована душа прагнула домашнього затишку в біленькій українській хаті, про яку він мріяв в далекому Оренбурзі:

І досі сниться: під горою,

Між вербами і над водою

Біленька хата...
Бував Тарас Григорович також і в Черкасах.

Перший раз поет зупинився в місті під час своєї 1-ї подорожі на Україну. Це було восени 1843 р., коли він їхав до місць, пов'язаних з історією Запорозької Січі. Немало безкорисливих друзів знайшов він тут серед місцевої інтелігенції і простих трударів.

Вдруге поет був у Черкасах, коли відвідав Україну у 1845-46 рр., після закінчення Академії мистецтв. Він ходив вулицями міста, вивчав його історичні місця пов'язані з Б.Хмельницьким та історією усієї України. Перебуваючи в Черкасах, Шевченко цікавився життям простого робочого люду, зустрічався з місцевими жителями, такими як рибалки Василь і Яків Слюсарі, Юхим Боковня, дід Юхим Цихмистренко. Поет записував розповіді старого діда про давні події.


Пам’ятник Т.Г.Шевченку в Черкасах
В третій раз приїхав Шевченко в Черкаси в 1859 р., але за сумними обставинами. Його привезли заарештованим під вартою до справника Табачникова. Черкаські ж друзі, брати Цибульські, звернулися до справника з клопотанням віддати Шевченка їм на поруки, добре заплативши йому при цьому. Перебуваючи в домі Цибульських, в якому зараз розташований музей „Кобзаря”, Шевченко знаходився в колі друзів. Він любив розповідати цікаві історії, часто поправляючи вуса і піднімаючи брови з сивиною на високий лоб, і тоді очі його ставали добрими, ніжними і привітними. Чекаючи на вирішення своєї долі, Шевченко перебував в полоні роздумів про невтішне життя кріпаків і, зокрема, своєї улюбленої сестри і пише такі вірші: „Сестрі" та „Колись дурною головою".

Отже, перебування Шевченка в Черкасах стало пам'ятною сторінкою в історії нашого міста. І тому одну з його центральних вулиць названо ім’ям поета. Це бульвар Т.Г. Шевченка.

Пам’ятник Т.Г.Шевченку в Каневі
Несподівана смерть поета 10 березня 1861оку приголомшила всіх, кому був дорогий Шевченко.

22 травня цього ж року великого сина українського народу Т.Г.Шевченка перепоховали на Чернечій горі в Каневі, яка з того часу отримала назву Тарасової.

Влітку 1884 року за народні кошти на Тарасовій горі було збудовано перший народний музей Кобзаря – Тарасову світлицю, впорядковано його могилу і встановлено монументальний чавунний пам'ятник-хрест за проектом академіка архітектури В.Сичугова.

10 червня 1918 року Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю. Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 року із встановленням на могилі Кобзаря величного бронзового пам'ятника (скульптор М. Манізер, архітектор Є. Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори В. Кричевський, і П. Костирко). Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 року "Тарасова світлиця" – перший народний музей Тараса Шевченка.



Тарасова світлиця в Шевченківському заповіднику в місті Каневі
Нині Шевченківський національний заповідник – широко відомий у світі культурно-освітній, науково-дослідний і туристичний центр, який вивчає і популяризує надбання української національної і світової історико-культурної спадщини, творчість Кобзаря, історію Тарасової (Чернечої) гори, а також здійснює на своїй території охорону пам'яток культури доісторичних часів і сьогодення та природного ландшафту.

Щороку музей Шевченківського національного заповідника відвідують понад сто тисяч туристів з України і десятків зарубіжних країн, які на Тарасовій горі відкривають для себе дивосвіт української культури, одним із визначних творців якої був і залишається поетичний і художній геній Тараса Шевченка.


Заочну екскурсію підготовлено за матеріалами:
Білецький, Ф.   Рости Тарасовим дубам! [Текст] : Шевченківські місця на Черкащині / Ф. Білецький // Черкаський край. – 1998. – 18 берез. – С.6.
Відоменко, О.    Тарасова хата і школа [Текст]: до 190-річчя з дня народження Тараса Шевченка / О. Відоменко // Черкаський край. – 2004. – 4 лют. – С.6.
Вперше в Україні відкрито пам'ятник матері Тараса Шевченка [Текст] // Молодь Черкащини. – 2006. – 16 берез. – С.3.
Гудченко, З.   Оселя Тарасового дитинства [Текст] / З.Гудченко // Жива вода. – 2001. – 3. - С.1,3.
Жадько, В. Незрадливий, благородний друг [Текст] //Жадько В. Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу: науково-краєзнавчий, фотоілюстрований довідник. – К., 2006. – С.35-38.
Жадько, В.    Шевченко і Маньківщина [Текст] / В. Жадько // Освіта. – 2006. –21-28 черв. – С.9.
Журавель, В.    Многострадалиці святій [Текст]: у селі Зелена Діброва Городищенського району Черкащини відкрито пам'ятник старшій сестрі Великого Кобзаря – Катерині Красицькій / В. Журавель // Сільські вісті. – 2006. – 26 серп. – С.5.
Зелененко, Л.    Тарасова світлиця приймає відвідувачів 120 років [Текст] / Л. Зелененко
// Черкаський край. – 2004. – 4 серп. – С.1. 
"І над самісіньким Дніпром... я буду одинокий" [Текст]: 146 років тому Україна прийняла на вічний спочинок свого найправеднішого сина // Черкаський край. – 2007. –18 трав. – С.4.
Кирей, В.   Світлий образ матері [Текст] / В. Кирей // Урядовий кур'єр. – 2006. – 11 берез. – С.1.
Кирей, В.   Черкаська сторінка біографії, і муки творчості, і мрії... [Текст] : До 190-річчя від дня народження Т.Г. Шевченка / В. Кирей // Урядовий кур'єр. – 2004. – 6 берез. –С.8.
Кирей, В.    Шлях, який обов’язково треба пройти [Текст] / В. Кирей // Черкаський край. – 2007. –23 трав. – С.1,4.
Кириченко, Л.    Моринці перетворилися на туристичне село [Текст] / Л. Кириченко
// Нова Доба. – 2008. – 4 січ. – С.20.
Легенди, перекази, бувальщини про Т.Г. Шевченка, записані на Черкащині [Текст] // Туристичні меридіани. – 1999. – №4; 2001. – №9. – С.2;3.
Лукичева, М.   Шевченко в Черкассах (июль 1859) [Текст] / М. Лукичева // Губернские ведомости. – 1997. – 17 лип. – С.3.
Малиновський, М.   А мені тепер на Умань треба подивитись... "Гайдамаки", Т.Г.Шевченко [Текст]: [про перебування Шевченка в Умані]   / М. Малиновський // Нова Доба. – 2000. – 7 берез. – С.4-5 (вкл.).
Мельниченко, В.М., Соса, П.П. Шевченко і Черкаси [Текст]: іст.-докум.нарис. – Черкаси: Брама-ІСУЕП, 1999. – 96 с.

Незрадливий, благородний друг [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://mankivka.com.ua/index.php/nezradlivii-blagorodnii-drug.htm. – назва з екрану.
На Черкащині відкрито пам’ятник сестрі Тараса Шевченка – Катерині Красицькій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nt.ck.ua/content.php?p=nck&nid=1489. – назва з екрану.

Нераденко, Т. М..    Золота підкова Черкащини [Текст]: туристсько-краєзнавча подорож Черкащиною для учнівської молоді України / Т.М. Нераденко; ілюстр. О. Галицька. –Черкаси : Брама-Україна, 2006. – 108 с. : ілюстр.
Нікітенко, Л.    Княжа Катерина [Текст]: черкащани увічнили пам'ять сестри Тараса Шевченка / Л. Нікітенко // Україна молода. – 2006. – 23 серп. – С.2.
Нікітенко, Л.   Тарас Шевченко починається з землі його дитинства [Текст] / Л. Нікітенко // Черкаський край. – 2001. – 7 берез. – С.3.
Про надання статусу національного державному історико-культурному заповіднику "Батьківщина Тараса Шевченка" [Текст]: Указ Президента України від 26 січня 2006 р. N74/2006 // Урядовий кур'єр. – 2006. –16 лют. – С.21.
Ракоїд, В.    Вона голубила малого Тараса [Текст] / В. Ракоїд // Земля Черкаська. – 2006. – 25 серп. – С.1.
Світлий образ материнства [Текст] // Черкаський край. – 2006. – 10 берез. – С.1.
Семєшкіна,Л.   Перебування Т.Г.Шевченка на Україні в 1843-45 роках [Текст] / Л. Семєшкіна // Туристичні мередіани. – 1999. – 25 трав. – С.1,3.
Солопченко, О.О.   Заповідник дякує своїм благородним помічникам і друзям [Текст] / О. Солопченко // Молодь Черкащини. – 2007. – 15 листоп. – С.7.
Соса, П. Пам’ятники Кобзарю [Текст] / П.Соса //Місто. – 1996. – 16 трав.
Соса, П.   Подорожі поета до Холодного Яру [Текст]: до 185-ої річниці від народження Т.Г.Шевченка / П. Соса // Нова Доба. – 1999. – 16 лют. – С.7.
Соса, П.   Тарас Шевченко в Черкасах [Текст]: до 185-ої річниці від народження Т.Г.Шевченка / П. Соса // Нова Доба. – 1999. – 14 січ. – С.11.
Соса, П.   Цінна реліквія [Текст]: фото Т.Шевченка черкаського періоду / П. Соса // Місто. – 1998. – 30 квіт. – С.4.
Соса, П.    Шевченко і Черкаси [Текст]: до 185-ої річниці від народження Т.Г.Шевченка / П. Соса, В. Мельниченко // Місто. –1999. – 11 лют. – С.9 ; 25 лют. ; 18 берез.
Титаренко Л. «Катерино, серце моє…» [Текст] // Голос України. – 2006. – 5 верес.
Шарапа, О.    Будинок, де жив у Черкасах Тарас Шевченко, відтворено на старих листівках [Текст] / О. Шарапа // Нова Доба . – 2001. – 20 верес. – С.4(Спец. вип.).
Шевченко, М.    Останні малюнки в день арешту Шевченко зробив біля села Лозівок Черкаського району [Текст] / М. Шевченко // Нова Доба. – 2008. –5 серп. – С.10.

Шевченко, М.   Мошногори він згадав і на Волзі [Текст]: сторінками Шевченкіади / Шевченко Микола // Черкаський край. – 2008. – 25 квіт. –С.9.
Шевченко, М.    Три дні у Лозівку [Текст]: гіпотези / М.Шевченко // Черкаський край. – 2006. – 6 лип. – С.16.
Щербатюк, В. Тарас Шевченко і Лисянщина [Текст] / В.Щербаюк //Щербатюк В. Історія регіонів України: Лисянщина. –К., 2002. – С.98-100.
Яременко, Л.    "...І ліс, і поле, і сині гори за Дніпром..." [Текст]: на Канівщині, на місці, де Тарас Шевченко малював, встановлено пам’ятник / Л. Яременко // Україна молода. – 2007. – 24 трав. – С.9

Схожі:

Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Репресовані письменники Черкащини Краєзнавча розвідка для учнів 9 класів
На літературну аре­ну виходять молоді талановиті творчі сили. То бу­ла доба буйного розквіту національної культури. Яск­равими зорями...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Славетні українці наші земляки Відомі черкасці 16-17 століття Краєзнавча розповідь для учнів 7-9 класів
Понад сім століть на дніпровському березі стоять древні І вічно юні Черкаси, далеке І близьке минуле яких викликає захоплення у кожного...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Славетні українці наші земляки
Золотоноша, у селі Красенівка (нині це Чорнобаївський район Черкаської області), в сім'ї селянина Максима Піддубного, козацький рід...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей
...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Славетні українці наші земляки
З їхніми іменами пов'язані стародавні часи і славна козаччина, становлення молодої Української республіки і сучасні непрості турботи....
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей
Уявіть собі природу у вигляді дивовижної нескінченної книги. Відтоді, як вона розкрилась перед очима людства, й до наших часів ми...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Дерев’яні храми Черкащини
Передача пам'яток народної архітектури у музеї просто неба є винятковим заходом, що викликано надзвичайними обставинами, коли всі...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей
В україні функціонує більше 60 історико-культурних заповідників державної та комунальної власності. За роки незалежності мережа історико-культурних...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей
Це штучно створена водойма, об’єм води в якій становить понад 1 млн. Якщо чаші великі і в них накопичується багато води, то це вже...
Управління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей Шевченківські місця на Черкащині Заочна екскурсія для учнів 7-9 класів Черкаси, 2009 iconУправління культури та туризму Черкаської облдержадміністрації Черкаська обласна бібліотека для дітей
Велика Вітчизняна війна стала трагічною і водночас героїчною сторінкою в історії України. Українською землею, у тому числі й нашим...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка