Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Методичний посібник




137.47 Kb.
НазваМетодичний посібник
Дата конвертації06.06.2013
Розмір137.47 Kb.
ТипДокументы


ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ У РІВНЕНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

Відділ правової роботи, правової освіти,

реєстрації нормативно-правових актів та легалізації об’єднань громадян


МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

Новели Закону України

“Про судоустрій і статус суддів”





Рівне-2010

ЗМІСТ


Вищий і найвищий суд………………………………..………….…………...

3

Добір суддів…………………………………………………………………….

4

Дисциплінарна відповідальність суддів …………………………………...

5

Призначення суддів на адміністративні посади ………………………….

6

Соціальне забезпечення суддів ……………………………………………..

7

Ліквідація військових судів …………………………………………………

8

Посилення відповідальності за невиконання судових рішень …………

8

Введення автоматизованої системи документообігу …………………….

8

Мова судочинства …………………………………………………………….

8

Скорочення процесуальних строків ……………………………………….

9

Протидія процесуальним диверсіям ……………………………………….

10

Інші зміни до процесуального законодавства …………………………….

11

Висновок ……………………………………………………………………….

11

Список використаних джерел ………………………………………………

12




Розроблено

провідним спеціалістом відділу

правової роботи, правової освіти,

реєстрації нормативно-правових актів

та легалізації об’єднань громадян А.С. Попович

Новели Закону України “Про судоустрій і статус суддів”


7 липня 2010 року Верховною Радою України прийнято Закон України “Про судоустрій і статус суддів” (далі - Закон), який набрав чинності 30 липня 2010 року з моменту опублікування в інформаційному бюлетені “Офіційний вісник України” № 55/1. Закон також опубліковано в газетах: “Голос України” від 3 серпня 2010 року № 142, “Урядовий кур’єр” від 12 серпня 2010 року № 148.

Нормами Закону, крім іншого, запроваджується новий механізм добору суддів, що побудований на засадах конкурсності та прозорості, а також вдосконалено процедуру притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності.

Вищі і найвищий. У продовження згаданого вище Рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 Закон передбачає створення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), який відтепер нарівні з Вищим господарським судом України (далі – ВГСУ) і Вищий апеляційний суд України функціонуватиме, як суд касаційної інстанції. Водночас повноваження Верховного суду України обмежуються переглядом справ з двох підстав: неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах; та у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. Рішенням Конституційного суду України створення Вищого спеціалізованого суду України, вважаємо виправданим, тому що нарешті чіткіше і логічніше постає образ судової системи України, в системі судів загальної юрисдикції у котрій чітко окреслена спеціалізація судів, на чолі кожної з якої стоїть відповідний вищий спеціалізований суд: ВГСУ, ВАСУ і ВССУ. Над ними мав би стояти ВСУ, як найвищий суд загальної юрисдикції. Однак тепер ВСУ є лише де-юре найвищим, бо його повноваження суттєво і невиправдано зменшені. Так, звернімо увагу, що питання про допуск справи до провадження ВСУ вирішується відповідними вищими спеціалізованими судами. Таким чином, фактично ВГСУ, ВАСУ і ВССУ будуть самі вирішувати необхідність перегляду їх же рішень ВСУ. Вважаємо, що це порушує принцип nemo esse debet judex (ніхто не може бути суддею у власній справі).

Невиправданим є позбавлення права ВСУ на проведення узагальнення судової практики і прийняття рішень з цього питання. Віднині відповідними  повноваженнями наділені лише вищі спеціалізовані суди.

Водночас, позитивним є визначення обов’язковості рішень ВСУ, прийнятих за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих само норм матеріального права у подібних правовідносинах, для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правові акти, що містять зазначену норму права, та для всіх судів України. Відповідна норма, за умови надання вищими спеціалізованими судами можливості ВСУ реально здійснювати правосуддя, забезпечить однакове застосування норм права не лише судами, а й органами державної влади. Однак вважаємо за необхідне передбачити в повноваженнях ВСУ забезпечення однакового застосування норм матеріального, а також процесуального права.

Таким чином, вважаємо, що у своїх намірах скорочення повноважень ВСУ законодавець пішов надто далеко, і тепер ВСУ можна назвати найвищим судом загальної юрисдикції лише умовно, бо судова влада і повноваження сконцентровані навколо вищих спеціалізованих судів, які в деяких аспектах є “вищими” за ВСУ.

Добір суддів. Закон змінив процедуру призначення на посаду судді вперше. Для того щоб стати суддею, кандидату потрібно пройти дванадцять стадій. При цьому законодавець зажадав за необхідне посадити кандидатів у судді за парти, передбачивши необхідність направлення кандидата на посаду судді на спеціальну підготовку в спеціалізованому вищому юридичному навчальному закладі, а також у Національній школі суддів України. Безпосередній добір кандидатів на посаду суддів проводитиме Вища кваліфікаційна комісія суддів (надалі по тексту - ВККС), а остаточне рішення про внесення подання Президентові України про призначення на посаду суддів приймається Вища рада юстиції (надалі по тексту - ВРЮ). Що ж стосується обрання судді на посаду безстроково, то тут саме ВККС може рекомендувати Верховній Раді України прийняти відповідне рішення. При цьому розгляд такого питання у Верховній Раді України відбувається за спрощеною процедурою без висновку комітету парламенту. Суперечливим є положення пункту 5 статті 79 Закону, згідно з яким у разі не одержання кандидатом на посаду судді безстроково необхідної кількості голосів знову проводиться голосування. Невже законодавець мав на увазі, що депутати повинні голосувати, поки не погодяться з запропонованою кандидатурою?

Запропонована система добору суддів є надто складною і значно уповільнить формування суддівського корпусу. Законодавець не набрав сміливості для передбачення можливості обрання суддів народом.

Дисциплінарна відповідальність суддів. Законом змінено порядок дисциплінарної відповідальності суддів. Позитивним є те, що Закон наділяє правом на звернення зі скаргою на поведінку судді, яка може мати наслідком дисциплінарну відповідальність, кожного, кому відомо такі факти. Відповідні заяви розглядатимуться у ВККС. Територіальні кваліфікаційні комісії суддів ліквідовано. Членам ВККС попередньо аналізувати скарги на поведінку суддів допомагатиме новостворена служба дисциплінарних інспекторів. За наслідками дисциплінарного провадження ВККС може рекомендувати ВРЮ винести подання про звільнення судді. При цьому, знову ж таки, складається враження, що законодавець має на меті змусити депутатів Верховної Ради України проголосувати за подання ВРЮ про звільнення судді, бо передбачає, що при недостатній кількості голосів депутатів так само проводитиметься повторне голосування.

Відповідно до статті 83 Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав:

- істотні порушення норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов’язані, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтоване вжиття заходів забезпечення позову;

- невжиття суддею заходів щодо розгляду заяви, скарги чи справи протягом строку, встановленого законом;

- порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу);

- систематичне або грубе одноразове порушення правил суддівської етики, що підриває авторитет правосуддя;

- розголошення таємниці, що охороняється законом, в тому числі таємниці нарадчої кімнати або таємниці, яка стала відомою судді під час розгляду справи у закритому судовому засіданні;

- неподання або несвоєчасне подання для оприлюднення декларації про майновий стан, відображення в ній завідомо неправдивих відомостей.

Очевидно, що однією із цілей Закону є збільшення контролю над суддями. Законом спрощено порядок надання згоди на затримання чи арешт судді, обраного безстроково. Відповідне питання вноситься на засідання Верховної Ради України позачергово без голосування та розглядається без висновків комітетів на її найближчому пленарному засіданні. Водночас, кримінальну справу щодо судді може порушити тільки Генеральний Прокурор. Пункт 2 статті 47 Закону передбачає, що суддя не зобов’язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його проваджені, крім випадків, установлених законом. Доцільно було би такі випадки (як от дисциплінарне провадження щодо судді) прямо передбачити в цьому положенні. А так – будь-яким законом у майбутньому може бути піддана небезпеці незалежність судді.

Призначення суддів на адміністративні посади. Закон вирішив проблему призначення суддів на адміністративні посади, однак шлях, яким пішов законодавець, є сумнівний. Передбачається, що ВРЮ, за пропозицією відповідної ради суддів, призначатиме голову і заступника голови місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів. Однак в Конституції України, яка містить вичерпний перелік повноважень ВРЮ, не передбачено   повноважень ВРЮ на призначення суддів на адміністративні посади. Щодо цього питання неодноразово висловлювався КСУ. Так, у Рішенні від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 (справа про звільнення судді з адміністративної посади) КСУ визнав неконституційною норму Закону України “Про судоустрій України”, яка уповноважувала Президента України на здійснення відповідних функцій, так як це прямо не випливає з його повноважень, передбачених Конституцією України. Ще раніше у Рішенні від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001 (справа про призначення суддів) КСУ зазначив, що зі змісту положення Конституції України не випливає належність до віддання ВРЮ внесення подання як про призначення суддів на адміністративні посади, так і про звільнення з цих посад. І нарешті, в рішенні від 22 грудня 2009 року № 34-рп/2009 (справа про призначення суддів на адміністративні посади) КСУ зазначив, що Рада суддів не має права призначати суддів на адміністративні посади, а лише дає рекомендації щодо цього питання певному органу, який має такі повноваження. При цьому зазначалося, що такий орган досі не визначений і Верховна Рада повинна законодавчо врегулювати це питання.

Те, чи КСУ буде і надалі послідовний у своїх рішеннях, покаже час, адже питання конституційності повноважень ВРЮ на призначення суддів на адміністративні посади неодмінно постане перед ним, бо вже зараз активно обговорюється.

Слід також зазначити, що Голова ВСУ, як це передбачено статтею 128 Конституції України, обирається на посаду і звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленуму ВСУ. Закон встановив порядок такого голосування.

Соціальне забезпечення суддів. Закон передбачає поетапне збільшення посадового окладу судді. Так, посадовий оклад судді місцевого суду з січня 2015 року має становити 15 мінімальних заробітних плат.

Водночас передбачається подання суддями щорічної декларації про їх майновий стан до Державної судової адміністрації для оприлюднення на офіційному веб-порталі судової влади. Декларація повинна містити відомості про доходи, цінні папери, нерухоме, цінне рухоме майно, банківські вклади, фінансові зобов’язання судді, членів його сім’ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом, та про видатки судді, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку.

Ліквідація військових судів. Законом передбачено припинення існування військових судів з 15 вересня 2010 року. Навряд чи такі зміни є виправданими, адже існування військових суддів є нормальною світовою практикою, і прямих підстав для їх ліквідації, на нашу думку, не було.

Посилення відповідальності за невиконання судових рішень. Закон вніс зміни до статті 382 Кримінального кодексу України, яка передбачає кримінальну відповідальність за невиконання судових рішень. Якщо раніше за умисне невиконання рішень було передбачено відповідальність лише службової особи, то відтепер будь-яка особа несе відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрала законної сили, або перешкоджання її виконанню, що карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років. Більш сувора відповідальність передбачена за невиконання рішень службовою особою та за невиконання рішень Європейського суду з прав людини. Цікаво, як відповідна норма покаже себе на практиці, адже випадків невиконання рішень суду, як от про забезпечення позову, є чимало. Очевидно, у юристів побільшає роботи, оскільки треба буде доводити неумисність невиконання судових рішень.

Введення автоматизованої системи документообігу. З початком 2011 року передбачається введення в усіх судах, а не лише адміністративних, як це було дотепер, автоматизованої системи документообігу. Система мала би забезпечити неупереджений і справедливий розподіл справ між суддями, надання оперативної інформації сторонам про стан розгляду справи, пришвидшити рух справ. Існує деякий скептицизм щодо належного функціонування такої системи на практиці. Поза сумнівом, таке нововведення є позитивним, але лише за умови реального його функціонування і забезпечення відповідальності за несанкціоноване втручання в роботу автоматизованої системи документообігу.

Мова судочинства. Стаття 12 Закону передбачає, що судочинство і діловодство в судах України проводиться державною мовою. Однак тут же зазначається, що суди гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють і що у судах, поряд із державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин у порядку, встановленому процесуальним законом. При цьому використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Таким чином, певний суддя, посилаючись на те, що регіональною мовою району його розташування є певна мова, може здійснювати судочинство відповідною мовою, і держава повинна покрити відповідні видатки. Вважаємо, що відповідні положення суперечать Конституції України, а саме статті 10, згідно з якою державною мовою в Україні є українська, і держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. У Рішенні від 14 грудня 1999 року № 10-рп/99 КСУ (справа про застосування української мови) у роз’ясненні цієї конституційної норми вказано, що українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійснені повноважень органами державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) та місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших сферах суспільного життя, які визначаються законом. Отже, відповідно до Конституції України, судочинство і діловодство в судах України повинно провадитися виключно державною мовою – українською. Процесуальне законодавство передбачає можливість участі перекладача в процесі, чим забезпечується доступ до судочинства осіб, які не володіють державною мовою.

Скорочення процесуальних строків. Скорочено строки здійснення певних процесуальних дій по КАСУ, Цивільному процесуальному кодексу України (далі – ЦПК України) і Господарському процесуальному кодексу України (далі – ГПК України). Наприклад, у ЦПК України скорочено строки апеляційного і касаційного оскарження, вирішення питання про відкриття провадження у справі, проведення попереднього судового засідання, призначення справи до розгляду, подачі заяви про скасування забезпечення позову тощо. Проблема в тім, що і попередньо визначені строки дотримувалися не завжди. Так, розгляд рідко якої справи тривав два місяці, хоча це максимальний строк, передбачений статтею 157 ЦПК України. Судді масово порушують процесуальні строки. При цьому це здійснюється в першу чергу у зв’язку з надмірною завантаженістю суддів, а особливо суддів загальних судів. Цю проблему, на жаль, так і не вирішено. На практиці існувала проблема не в тому, що строки занадто довгі, а в тому, що їх не дотримувалися. Саме скорочення строків не може призвести до швидкого правосуддя, на яке всі так сподіваються.

Протидія процесуальним диверсіям. Позитивним моментом змін є зменшення можливостей для зловживання процесуальними правами. Зупинимося на аналізі відповідних змін до ЦПК України і ГПК України. В останньому, за прикладом ЦПК, визначено перелік ухвал, які можуть бути оскаржені окремо від рішення суду. Важливо, що при подачі апеляційної скарги на ухвалу, яка не підлягає оскарженню, суд першої інстанції не направляє матеріали в суд апеляційної інстанції, а повертає апеляційну скаргу заявнику, про що виноситься ухвала, яка не підлягає оскарженню. Крім того, існує також список ухвал, оскарження яких не перешкоджає подальшому провадженню по справі у суді першої інстанції, тому що при їх оскаржені в апеляційний суд направляються лише копії матеріалів. Відтепер у господарському процесі, як і в цивільному, питання про відвід вирішується судом у тому складі, який розглядає справу. Це є позитивною зміною, бо сторони нерідко заявляли безпідставні відводи під час засідань з метою затягування розгляду справи.

Змінити предмет або підставу позову відтепер можна буде лише до початку розгляду справи по суті. Ця зміна також направлена на протидію процесуальним диверсіям, але з іншого боку обмежує дії юристів під час процесу. Водночас знання про те, що предмет і підстави позову не можна буде змінити, змусить юристів ретельніше продумувати свої дії при подачі позову.

Важливі зміни внесено в статті 169 ЦПК України, що стосується наслідків неявки в судове засідання особи, яка бере участь у справі. Так, суддя відкладає розгляд справи лише у випадку першої неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними. У разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає позовну заяву без розгляду. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Інші зміни до процесуального законодавства. У прикінцевих положеннях Закону міститься ряд інших змін до процесуального законодавства, серед яких наступні: передача з 2011 року соціальних спорів від загальних судів назад у підвідомчість адміністративних судів; суттєві зміни щодо порядку наказного провадження; відміна можливості представництва в загальному суді за усною довіреністю, наданою під час судового засідання; скасування інституту договірної підсудності в цивільному процесі; фіксація судового засідання технічними засобами не є обов’язковою в цивільному процесі, якщо ніхто з учасників процесу не з’явився, та по справах, розгляд яких не передбачає виклику сторін; попереднє судове засідання у цивільному процесі не є обов’язковим.

Висновок. Поза сумнівом, судова система України потребує реформування. Закон є кроком на шляху до такого реформування. Як вказано вище у Законі, все далеко не ідеально щодо відповідності його норм Конституції України. Закон не вирішує також усіх проблемних питань судочинства і процесуального законодавства. Сподіваємося, що належний і конструктивний висновок щодо відповідності певних вимог Закону Конституції України дасть КСУ, а реформування судової системи України на цьому Законі не зупиниться.

Список використаних джерел


  1. Конституція України вiд 28.06.1996  № 254к/96-ВР.

  2. Цивільний процесуальний кодекс України вiд 18.03.2004  № 1618-IV.

  3. Господарський процесуальний кодекс України вiд 06.11.1991 № 1798-XII

  4. Кримінальний кодекс України вiд 05.04.2001  № 2341-III.

  5. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

  6. Рішення Конституційного суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010.

  7. Рішення Конституційного суду України від 16.05.2007 № 1-рп/2007.

  8. Рішення Конституційного суду України від 16.10. 2001 № 14-рп/2001.

  9. Рішення Конституційного суду України від 22.12.2009 № 34-рп/2009.

  10. Рішення Конституційного суду України від 14.12.1999 року № 10-рп/99.

  11. http://www.rada.gov.ua/



Схожі:

Методичний посібник iconМетодичний посібник «корпоративні права»
Методичний посібник розроблено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З. А
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник для студентів вищих навчальних закладів
М. М. Сидоренко, В. А. Троянський, Методичний посібник з філософії. – Чернівці, 2003. – 126с
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник київ статистика 2 Навчально-методичний посібник Укладач: Герасименко Сергій Сергійович
При цьому посібник не замінює і не повинен замінювати підручник опанування змісту якого і є необхідною умовою для отримання позитивної...
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник (друге видання) Укладач В. В. Білецький Донецьк 2007 рік ббк 60. 54 Укря73 с 14
Посібник включає навчально-методичний комплекс: лекційні матеріали, навчальну програму курсу та методичні рекомендації для самостійної...
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник Київ 2008 р. Гринько С. В
Державна реєстрація прав на землю: Навчально-методичний посібник. – К.: Куп нану, 2008. – 95 с
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник Частина перша основи місцевого самоврядування в україні чернівці 2004
Залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні. Навчально-методичний посібник/ Укладач Б. А. Руснак. – Чернівці: чмгс “Буковинська...
Методичний посібник iconМетодика фізичних вправ при бронхіальній астмі у студентів
Методичний посібник призначений для викладачів та студентів. Даний методичний посібник містить методику лікувальної фізичної культури...
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник «Політична історія України»
Навчально-методичний посібник «Політична історія України» з базового курсу для студентів інженерно-технічних, економічних і гуманітарних...
Методичний посібник iconНавчально-методичний посібник до вивчення курсу київ 2011 Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії»
Навчально-методичний посібник до вивчення курсу «Основи економічної теорії» / Укл. Н.Є. Скоробогатова, Н. О. Черненко. К.:, 2011....
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка