Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Партизанська слава Черкащини




465.09 Kb.
НазваПартизанська слава Черкащини
Сторінка2/4
Дата конвертації12.06.2013
Розмір465.09 Kb.
ТипДокументы
1   2   3   4

Чигиринські партизанські загони

Активному веденню партизанської боротьби на Чигиринщині сприяли природні умови краю, а саме – наявність значної кількості лісів (особливо лісів Холодного Яру). Форми і методи партизанської боротьби були різноманітні: диверсії, виведення з ладу ворожих комунікацій, надання допомоги пораненим червоноармійцям, саботування виїзду молоді до Німеччини на каторжні роботи.

Активно діяло підпілля, яке сприяло виникненню партизанських загонів, забезпечувало партизан підготовленими резервами, продовольством, медикаментами і розвідкою сил противника. Партизанські загони були опорними базами для розгортання боротьби в населених пунктах району.

Одним із перших на Чигиринщині був створений партизанський загін М. Кравченка. Проте в першій же сутичці з ворогом (серпень 1941 року) він був майже повністю розбитий, а та частина народних месників, яка уціліла, була видана ворогу бургомістром Новогеоргієвська (нині м. Світловодськ). Провокатори і зрадники видали ворогу також партизанську базу, склади зброї і продовольства, явки підпільників.

Це наклало свій відбиток на подальше розгортання партизанського руху, зокрема, у 1941-1942 роках він був розрізнений, стихійний і малоорганізований (як і по всій Черкащині). І лише в кінці 1942 року він починає набувати все більшого розмаху.

У лісах Холодного Яру діяли партизанські загони чисельністю понад 4 тисячі осіб: загін ім. Сталіна – командир П.А. Дубовий, ім. Москви – командир І.М. Боровиков, ім. Ворошилова – командир І.Д. Діброва, «За Родину» – командир М.П. Кришталь та ще кілька загонів, менших за чисельністю.

Найвідомішими з них були загони ім. Сталіна та ім. Москви, останній з яких налічував у своїх лавах 738 осіб, у т. ч. – 8 жінок, і діяв у період з липня по січень 1944 року.




(П.А. Дубовий)

Найбільш чисельним був загін ім. Сталіна – до 2000 бійців, з яких – 78 жінок. Його було сформовано з невеликих партизанських загонів і підпільних груп. Загін розпочав активні бойові дії проти окупантів у серпні 1943 року. Спочатку він діяв у Макіївському лісі, потім – в районі Холодного Яру. Загін розташувався так, що кожний його підрозділ мав свій пагорб, укріплений з усіх боків. Навколо, у природних схованках розміщувалися пости спостерігачів. Діяла оригінальна система сигналізації. Ніхто не міг підібратися до бази загону непоміченим.

Навколо лісу, в тилу ворога, утворилася радянська зона, організувалося кілька місцевих партизанських загонів. Були місцеві групи в Мельниках, Завадівці, Лубенцях та інших селах. В цих селах випікали хліб, у Грушківці мали млина, там же утримували дитячий будинок на 60 безпритульних. При загоні П.А. Дубового був створений табір біженців. Коли фашисти почали масове вигнання людей у рабство, під захист партизан прийшло до 30 тисяч осіб мирного населення. Вони проживали в лісі до прориву фронту і з’єднання з частинами 52-ї армії.

Атмосфера у загоні була товариською, дружелюбною і відвертою. Всі дуже поважали командира. Кадровий військовий, колишній капітан Червоної Армії, він запровадив у загоні такий же бойовий порядок, як у регулярних Збройних Силах. Коли у загоні збільшився особовий склад, з’явилися такі структури як роти, взводи, відділення і диверсійні групи. Особлива увага приділялася розвідці. Сюди входили найбільш грамотні, добре підготовлені і хоробрі чоловіки, жінки і навіть підлітки.

На бойові завдання партизани виходили невеликими групами, які окремо інструктував особисто Петро Антонович Дубовий. Кожна мала своїх помічників у Чигиринському, Черкаському, Кам’янському і Смілянському районах Черкаської області та Олександрійському районі, що на Кіровоградщині.

Загін вів постійні бойові дії, тримаючи під контролем територію від станції ім. Шевченка до м. Дніпропетровськ. Партизани здійснили понад 100 бойових операцій, знищили 12 німецьких ешелонів з технікою і живою силою, 14 паровозів, 83 вагони з живою силою й технікою німецьких загарбників, розгромили 30 німецьких комендатур, спалили 200 німецьких автомашин і мотоциклів, 2 літаки, знищили 2 тисячі гітлерівців та їх посібників, захопили 1400 одиниць різноманітної зброї, вибухівки та іншого військового знаряддя, яке було використане у боях з окупантами. Вперше в історії партизанських боїв було виведено з-під окупації тисячі мирних жителів.

Особливого розмаху партизанський рух набрав з літа 1943 року, коли з «Великої землі» було десантовано над Холодноярськими лісами кілька груп парашутистів.



Зрозуміло, що окупанти та їх прислужники не могли довго миритися з тим, що в окрузі діє сила, яка в наростаючому обсязі перешкоджає їм безкарно грабувати край, знищувати непокірних, вивозити до Німеччини не тільки народне добро, а й українську молодь. Тому наприкінці літа 1943 року гітлерівці згуртували поблизу Холодного Яру свої військові частини, що мали на озброєнні кулемети, гармати і навіть танки та бронемашини. Партизанська розвідка уважно слідкувала за цим приготуванням. На можливих шляхах просування ворожих колон були закладені міни, роздобуті напередодні з одного німецького складу. Подекуди зроблені завали з великих дерев, викопані канави і ями. 16 серпня 1943 року відбулася кривава і довготривала сутичка партизан з карателями. Стрілянина тоді не вщухала з ранку до вечора. Фашисти піднімалися в атаку кілька разів, невеликими групами пробиралися лісом. Партизани економили набої і вели тільки прицільний вогонь. Всі були в окопах. Від порохового диму у лісі рано потемніло. Карателі відступили, втративши чимало вбитих. Врятували загін не тільки мужність і відвага партизан, уміння вести бої у таких незвичайних умовах, а й те, що німці не змогли на всю силу використати у лісі танки і бронемашини. Гармати теж стріляли наугад, бо точного розміщення партизанського табору фашисти не знали.

У результаті цього вирішального бою загін став більш мобільний, збагачений цінним досвідом ведення великих оборонних операцій.

У зв’язку з наближенням фронту партизани активізували свою бойову діяльність, одночасно шукаючи найбільш слабкі місця в обороні фашистів. Визрівав план прориву і виходу на з’єднання з частинами Радянської Армії.

На початку січня 1944 року партизани, очолювані П.А. Дубовим, об’єдналися з бійцями сусіднього загону, яким командував М.І. Боровиков, і спільно пішли на прорив. Гітлерівцям довелося воювати на двох фронтах: з одного боку – Червона Армія, з іншого – партизани.

Цей сміливий і небезпечний рейд вимагав особливої зібраності і швидкості бойових дій, щоб не дати ворогу переорієнтувати свої збройні сили на нові вогневі рубежі. Така тактика себе виправдала, хоч сутичка з фронтовими частинами німців була жорстокою і кривавою.

7 січня 1944 року партизани форсували покриту кригою річку Тясмин у районі села Зам’ятниця і з’єдналися з частинами 52-ої армії, якою командував генерал-майор К.А. Коротеєв. Услід перебралися через річку і понад п’ять тисяч біженців та місцевих жителів, які рятувалися від окупантів у Холодному Яру.

Ця прикінцева операція партизан, на жаль, обійшлася великими втратами. У боях загинули відважні партизани – В. Хільченко, І. Чиж, А. Червоній, І. Горбань, М. Ауковський, Г. Огненко, В. Попов, Ф. Кольченко, Ніна Куля.

17 січня 1944 року партизанський загін П.А. Дубового завершив свою бойову діяльність. Частина його складу увійшла до лав Червоної Армії, а решта розійшлася по домівках. Багато бійців партизанського загону брали участь у Корсунь-Шевченківській битві, деякі зустріли Перемогу у Берліні.
Смілянські партизанські загони

Смілянщину небезпідставно називають партизанським краєм, адже у роки війни саме на її території були зосереджені численні загони народних месників, котрі своєю хоробрістю та відвагою наближали заповітний День Перемоги. У роки війни в цих місцях діяли три партизанські загони – «Смілянщина», ім. Пожарського та ім. Грозного.

Найпотужнішим і унікальним був партизанський загін ім. Пожарского. Створено його було на базі партизанського загону ім. Сталіна, що діяв на Чигиринщині. В район розміщення партизанського загону П. Дубового десантували літаком нову диверсійну групу із 7 чоловік на чолі з командиром Д.П. Гарячим і комісаром І.А. Жиліним. Їм було поставлене завдання створити новий партизанський загін із підпільних груп, що діяли на Черкащині. Ця десантна група відразу ж пройшла бойове випробування, вступивши в жорстокий бій разом з партизанами загону П. Дубового проти німецьких каральних підрозділів, які мали намір знищити партизанський загін, що знаходився в Холодному Яру.

Командир Д.П. Гарячий отримав із Штабу партизанського руху завдання поповнити свою групу партизанами із загону П. Дубового, залишити Холодний Яр і перебазуватися в інший ліс – Сунчанський (Малостаросільський), який знаходився ближче до станції ім. Тараса Шевченка. Так створився новий партизанський загін ім. Пожарського. Його база розташувалась у Малостаросільському лісі. Командиром залишився Д.П. Гарячий, комісаром – І.А. Жилін. Начальником штабу призначили Л.Ю. Беренштейна, його заступником – І.Г. Кабаченка, комсоргом – М.П. Данильченка. Всі підпільні групи, які діяли на Смілянщині та в інших районах, отримали команду йти в Сунчанський ліс до партизанського загону Д. Гарячого. Чисельність загону ім. Пожарського зростала. Коли загін перебазувався в Сунчанський ліс, він нараховував лише 18 чоловік, надалі – 970 осіб.

«Пожарці» були надзвичайно сильними та фізично витривалими. Вони досконало володіли тактикою партизанської війни і загальновійськового бою. Мали спеціальні навички та знання із рукопашного бою, мінно-підривної підготовки, орієнтування на місцевості. Вони могли бути радистами і мінерами, уміли лагодити одяг та взуття, і навіть зналися на куховарстві. А такі партизани як З. Жулковський, М. Імас, Г. Бронецький та М. Данильченко володіли іноземними мовами.

Окремими елементами тактики партизанського загону ім. Пожарського були засідки, обстріли, диверсії. Загін завдавав раптового удару по ворогу, коли той зовсім не очікував нападу. Після цього партизани відступали на іншу територію, не продовжуючи бою. «Пожарці» не переслідували за мету знищити вщент супротивника, а лише прагнули своїми стрімкими, несподіваними діями ослабити його сили.

Щоб ворог не викрив загін, партизани майстерно маскувалися, не з’являлися без необхідності вдень на дорогах.

У партизанів був своєрідний кодекс честі: за бандитизм та мародерство суворо карали. За всі продукти харчування, які партизани брали у населення, вони платили радянськими грошима, які скидали разом з вантажем літаки з Великої Землі.

На рахунку партизанського загону ім. Пожарського десятки знищених фашистських солдат і офіцерів, підірваних паровозів і автомашин… За три-чотири місяці партизанський загін ім. Пожарського пустив під укіс 14 ворожих ешелонів, знищив 13 потягів, 109 вагонів із вантажем, 25 цистерн з паливом, 40 платформ з військовими машинами. Партизанами було вбито понад 700 фашистських солдатів і офіцерів.

Партизанський загін майже щотижня отримував завдання із Штабу партизанського руху. Ось, наприклад, одне з них: «Провести розвідувальні роботи про німецькі укріплення на правому березі Дніпра в районі Черкас. Виконати і повідомити за три дні». Для виконання наказу партизанам довелось переодягнутись у німецьку форму, захопити військову машину, проїхати по ворожому тилу сотню кілометрів, взяти в полон німецьких офіцерів з гітлерівського штабу і, нарешті, дістати сейф, що містив карту оборонних укріплень. Все це важко собі уявити. Стільки смертельного ризику!

Найхоробрішими партизанами загону були – Михайло Данильченко, Іван Кабаченко, Михайло Імас, Іван Царенко, Андрій Кучеров, Леонід Беренштейн.

Проводячи диверсійну роботу в районі станції ім. Т. Шевченка, партизанський загін постійно перебував у небезпеці. Гітлерівці постійно, майже щоденно, робили прочісування лісів, вони мали завдання знищити загін. Врешті-решт партизанський загін ім. Пожарського був оточений ворогом. Партизани намагалися прорвати це кільце з боями, але загін терпів невдачу. Єдиною можливістю виходу з оточення був шлях через непрохідне Ірдинське болото. Голодні, знесилені бійці валили дерева, носили на собі важкі дерев’яні колоди, укладали їх поверх трясовини. Так, крок за кроком, загін здолав болото. Страшна трясовина залишилась позаду...

Попереду Дніпро. А далі, вже разом з військами Червоної Армії – звільнення Сміли і Черкас, участь в Корсунь-Шевченківській битві, визволення Польщі, Чехословаччини…
Партизанський рух на Канівщині

Чим далі в історію відходять від нас роки війни, тим повніше і яскравіше відчувається велич героїчного подвигу радянського народу, який не дозволив фашистам поневолити наш край. 900 днів і ночей плюндрували фашисти місто Канів, яке захопили 15 серпня 1941 року. Вони принесли на Канівщину смерть і руїни. Щоб залякати непокірних, окупанти чинили жорстокі екзекуції.

Населення Канівщини залишалося нескореним. З вересня 1941 року у Прохорівському та Ліплявському лісах почав діяти партизанський загін імені Чапаєва, яким командував секретар Гельмязівського райкому партії Федір Горєлов. Бійцем-кулеметником цього загону був відомий дитячий письменник Аркадій Гайдар, який загинув 26 жовтня 1941 року біля с. Ліпляве.

Багато шкоди завдали окупантам партизани. Вони висадили в повітря понтонний міст, розгромили кілька німецьких комендатур, складали і розповсюджували листівки. Загін проіснував недовго. У кінці жовтня 1941 року нацисти оточили народних месників у Ліплявському лісі, партизани змушені були перейти у Прохорівський ліс. Пізніше фашисти захопили і стратили командира, а у 1942 році розправилися з багатьма іншими партизанами.

З самого початку 1942 року не давало спокою окупантам і інше партизанське з’єднання імені Чапаєва, яке діяло в Канівському і Переяславському районах. Командиром з’єднання був І.К. Приймак, комісаром О.Д. Ломака. Опорним пунктом партизанів було с. Григорівка Канівського району. У липні 1943 року партизани напали на німецький гарнізон у с. Хоцьки Переяславського району Київської області. Тут було до 600 гітлерівців. В бою брало участь 40 партизан. Вони знищили багато фашистів, захопили 4 вантажівки з військовим спорядженням, зброю.

У багатьох операціях особливо відзначилася окрема партизанська група під керівництвом Олексія Крячка, канівського лікаря. Саме ця група брала участь у форсуванні Дніпра в районі с. Зарубинці у вересні 1943 року.

Багато канівців боролися з фашистами в партизанському загоні Баті. Цей загін очолив Кирило Кирилович Солодченко. Він носив широку бороду. Саме через цю бороду бійці жартома стали звати його батею, а згодом і весь загін став називатися загоном Баті.

Спочатку в загоні було лише 12 чоловік. Він об’єднав кілька підпільних груп, які діяли в Канівському районі. До кінця літа 1943 року загін налічував близько 100 чоловік.

Особливо активні дії загін Баті розпочав у вересні 1943 року. Партизани паралізували рух по трасі Корсунь-Канів, якою фашисти підвозили до Дніпра зброю і техніку. У навколишніх селах розгромили фашистські гарнізони, де було вбито до 100 ворогів. Між станціями Таганча-Корсунь партизани знищили два військові ешелони, затримали рух на залізниці, знищили до двох десятків автомашин, а також псували лінії зв’зку, руйнували ворожі комунікації, здійснювали напади на обози та бази противника, знищували фашистських запроданців.

У ніч з 24 на 25 вересня 1943 року в районі Черкаських лісів з метою захоплення плацдарму на правому березі Дніпра та для полегшення форсування Дніпра радянськими військами було висаджено 3-у і 5-у повітряно-десантні бригади. Але райони висадки були намічені невдало і, в результаті, основна маса десантників потрапила в центр розташування німецьких військ.

На допомогу десантникам прийшли партизани. Вони збирали повітряних бійців і направляли їх у безпечні місця. Тільки партизанський загін Баті у жовтні 1943 року зібрав у Таганчанському лісі майже 1000 парашутистів на чолі з командиром десантної бригади підполковником П.М. Сидорчуком.

З того часу десантники 3-ї і 5-ї бригади та партизани загону Баті стали діяти спільно. Разом ходили у розвідку, робили напади на гарнізони ворога та його бази і обози. Силами батальйону О.А. Блувштейна та бійцями партизанського загону було зроблено несподівані напади на села Поташню та Буду-Горобіївську Канівського району, під час яких розгромлено мотопіхотну частину, спалено не менше 15 автомашин, підірвано склад боєприпасів. У селі Буда-Горобїівська стояв запасний полк карателів. Глибокої ночі партизани непомітно оточили будинки, в яких жили офіцери карального загону, зняли вартових і закидали приміщення гранатами.

Фашистське командування, щоб знищити загін, кинуло проти партизан понад 2,5 тисячі солдат і поліцаїв, в тому числі – мотопіхоту, танки, артилерію.

Небагатослівно згадував про це командир партизанського загону К. Солодченко: «...Фашисти та поліцаї оточили нас в Таганчанському лісі. Ми прийняли бій, який точився цілий день. Прорвати нашу оборону фашистам не вдалося. Ввечері вони відступили в с. Таганчу. А ми похоронили убитих, забрали з собою поранених і вночі вибралися з Таганчанського лісу».

В бою 24 жовтня смертю хоробрих загинуло 16 героїв. Фашистські втрати становили понад 1000 чоловік. Десантники і партизани залишилися без боєприпасів і відійшли в Черкаський ліс. У грудні вони з’єдналися з частинами Червоної Армії. Канівські партизани брали активну участь у створенні Свидівського плацдарму, а також у визволенні від фашистів багатьох сіл Черкаського району – Дубїївки, Старосілля, Будищ, Лозівка, Свидівка, Сокирного та ін.

За подвиги в тилу ворога бійці та партизани одержали урядові нагороди, а командир загону К.К. Солодченко був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Майже одночасно із партизанським загоном Баті у Таганчанських лісах у 1942 році почали активно діяти ще три партизанські загони: «Винищувач» (командир – П.Н. Могильний), ім. Боженка (командир – Я.П. Підтикай) та ім. Шевченка (командир – М.О. Дудченко). У грудні 1943 року вони об’єдналися в один партизанський загін, яким командував Василь Кузьмович Щедров («Рудий»). В.К. Щедров був таланови­тим командиром. До війни він працював обхідником Таганчанського лісниц­тва і знав ліси, як свої п’ять пальців. Тому і бойові операції партизан проходили завжди вдало і швидко.

Партизанське з’єднання «Рудого» здійснило біля 30 диверсій в тилу ворога. 30 січня 1944 року одна з партизанських рот визволила на станції Корсунь 450 військовополонених і місцевих жителів, яких карателі хотіли спалити живцем. Загін кон­тролював дороги між Таганчею і Корсунем, Межирічем і Деренківцем. Вилазки з лісу здійснювали невеликими, але ефективними бойовими групами. Відомі випад­ки, коли шестеро бійців захопили ворожий обоз із патрона­ми і кулеметами, який їхав із с. Мартинівка в Таганчу, а всього двоє бійців закидали гранатами і зни­щили німецький дзот на околиці с. Мартинівка. Біля м. Корсунь партизани пустили під укіс паровоз і три цистерни з пальним, підірвали три мости, знищили 168 солдатів і 18 офіцерів, захопили 13 кулеметів, 16 автоматів і 202 гвинтівки. Разом з парашутистами, скинутими перед загальним наступом на фронті, знищили 22 німецькі автомашини.

На початку лютого 1944 року, спільно з підрозділами Червоної армії, партизани звільняли від загарбників села Бровахи, Буда-Броварська, Киченці, Сотники, Мірошники, брали участь у розгромі Корсунського гарнізону.

Маршал І.С. Конєв у своїх спогадах так оцінив дії партизан в Корсунь-Шевченківській битві: «Разом з воїнами регулярних військ мужньо боролися у тилу ворога партизани. Так, у центрі кільця оточення відважно билися народні месники партизанського з’єднання «Рудого». Своїми діями вони сприяли успішному визволенню Черкащини від німецько-фашистських загарбників.

Активно проявив себе у партизанському русі на Черкащині Олександр Васильович Тканко. У 1943 р. він був відряджений у розпорядження Представництва Українського штабу партизанського руху при Військовій Раді Південно-Західного фронту. Його чотири рази направляли в тил ворога для створення нових партизанських з’єднань. На початку вересня 1943 року десантна група із дев’яти чоловік під командуванням капітана О. Тканка була десантована на Придніпров’я, в розташування місцевих партизанів. Було створене нове партизанське з’єднання ім. Чапаєва. В другій половині вересня його командування отримало завдання допомогти військовим частинам у знищенні відступаючої гітлерівської армії на переправі біля с. Григорівка Канівського району. Група партизанів блискуче виконала завдання. Роберт Клейн у формі полковника німецького генштабу разом з Олександром Тканком, який знаходився за кермом «опеля», без перешкод під’їхали до переправи. Разом з ним прибула «спеціальна команда» – переодягнені партизани. Розпоряджаючись «від імені фюрера», Клейн наказав припинити переправу танків і артилерії на правий берег і замаскуватися на лівому. Незабаром біля переправи не залишилося жодного німецького солдата і офіцера. Одночасно партизани дали по рації сигнал радянським льотчикам, і ті розбомбили скупчення гітлерівців і їх бойової техніки на лівому березі Дніпра. Коли група бійців, які форсували Дніпро, зав’зала бій північніше с. Григорівка, партизани під командуванням О. Тканка з 120 бійцями переправилися через Дніпро південніше села і ударили фашистів з флангу. Так була захоплена ділянка на правому березі і покладено початок боям за створення Букринського плацдарму.

4-го січня 1944 року О.В. Тканкові та Р.О. Клейну було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Бойові і диверсійні операції партизанських загонів і підпільних організацій на Канівщині мали величезне значення у визволенні міста і сіл району. Вони розхитували німецький тил, сприяли прискоренню форсування Дніпра на території Черкащини і перемозі радянських військ в історичній Корсунь-Шевченківській битві.

Десятки партизанів було представлено до державних нагород.
1   2   3   4

Схожі:

Партизанська слава Черкащини iconКафізма 1 1; 2; 3; Слава; 4; 5; 6; Слава; 7; 8; Слава
Кафізма 18 119; 120; 121; 122; 123; Слава; 124; 125; 126; 127; 128; Слава; 129; 130; 131; 132; 133; Слава
Партизанська слава Черкащини iconПрограма Черкащини носить назву: а Срібний пояс Черкащини
Скільки років рибалив старий із казки «Казка про рибака та рибку» О. Пушкіна? (33 роки)
Партизанська слава Черкащини iconСпільний інформаційно-дослідницький проект учнів другого класу «природа черкащини»
Черкащини. Розвивати вміння орієнтуватись в найближчому природному оточенні. Виховувати екологічну грамотність, екологічну культуру,...
Партизанська слава Черкащини iconЛісівників черкащини відзначено нагородами з нагоди професійного свята
За багаторічну сумлінну працю в галузі лісового господарства, особистий внесок в розвиток та підвищення ефективності лісогосподарського...
Партизанська слава Черкащини iconЗвання «Почесний громадянин Черкащини» очікує на перших лауреатів
...
Партизанська слава Черкащини iconПро проведення XVІ обласної виставки педагогічних технологій "Освіта Черкащини"
Провести XVІ обласну педагогічну виставку “Освіта Черкащини” на базі Черкаського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних...
Партизанська слава Черкащини iconОбрізання Господа Бога І Спаса нашого Ісуса Христа. І пам’ять святого отця нашого
Василія Великого, aриєпископа Кесарії Кападокійської. Неділя перед Просвіщенням 1 січня
Духом.* Благоізволив ти родитися на землі* з Дівиці, що не знала мужа – твоєї матері, Ісусе.* Того ради й обрізання довершено на...
Партизанська слава Черкащини iconНа допомогу в навчанні учням 10-11 класів
Видатні Українські твори. Слава героям! Героям слава !/ Укладач С. М. Заготова. – Донецьк: тов «вкф»бао», 2010. 416с
Партизанська слава Черкащини iconПро проведення XVІІ обласної виставки педагогічних технологій «Освіта Черкащини»
Провести XVІІ обласну виставку педагогічних технологій «Освіта Черкащини» на базі Черкаського обласного інституту післядипломної...
Партизанська слава Черкащини iconІ оживе добра слава, Слава України
Змальовані в них картини життя давно відійшли в минуле, але думи й помисли їх авторів завжди звернені до майбутнього, завжди чарують...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка