Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Це "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо




204.2 Kb.
НазваЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Дата конвертації15.06.2013
Розмір204.2 Kb.
ТипДокументы
До мети можна наближатись не лише рухаючись вперед. Перед тим, як зробити чергові кроки в потрібному напрямку, можна зробити і один крок в бік, і два кроки назад. Головне, аби усі ці кроки були прорахованими, а мета усвідомленою.
Це “ТИЖДЕНЬ”, інформаційно-аналітична програма Національного радіо.

Ведучий програми Сергій Фісюн.
Цього ж тижня, говорячи про мету і наближення до неї, доречно згадати:

- про український парламент, який через невміння, а швидше – через небажання робити кроки назустріч, залишається все ще заблокованим;

- про українську економіку, далеко неоптимістична ситуація в якій, є наслідком не лише світової кризи, але й суперечливих, непослідовних, а часто і протилежних дій української влади;

- про українську приватизацію, проведення якої давно стало заручником різних політичних поглядів та різних економічних інтересів, що негативно позначається і на ціні об”єктів, і на іміджі країни;

- про українські зовнішньополітичні пріоритети, які потребуватимуть змін та уточнень – і тому, що відносини інших перезавантажуються, і тому, що ставлення до України змінюється;

- про палестино-ізраїльські взаємини, які після маленького кроку назустріч, зробленого за посередництва американців, не стали більш теплими, але стали більш зрозумілими.
Із політичного глухого кута, як правило, можна знайти вихід.

Принаймні, якщо заведення у цей глухий кут не є головною метою ключових учасників політичного процесу. А таке теж може бути.

І серед пояснень того блокування, яке не дозволяє нині працювати українському Парламенту, подібна версія була цього тижня, мабуть, найбільш популярною. Озвучувалась вона, як реалізація певного сценарію з руйнування Парламенту. Складові цього сценарію – доведення ситуації з блокуванням до абсурду і далі розпуск Парламенту. Про все більш чіткі ознаки такого абсурду в Парламенті найбільш активно почали говорити цього тижня. Це після того, як фракції, що не заперечують доцільності підвищення соціальних стандартів вирішили за можливе зробити маленькі кроки назустріч і підтримати законопроект, внесений народним депутатом від фракції Блоку Литвина Олегом Зарубінським, а дехто з “регіоналів” поспішив заявити про готовність конструктивно попрацювати і проголосувати – у будь-який спосіб. Але наступного дня знову зазвучала тема зміни способу голосування – не руками, а картками. Ну а до самого голосування, як і до розблокування, справа не дійшла. Переконаність Голови Верховної Ради України Володимира Литвина у тому, що в Парламенті є достатньо голосів для ухвалення законопроекту про підвищення соціальних стандартів у будь-який спосіб – “регіоналам” не передалась. Ну а сам Спікер так і не зрозумів – чому, якщо голоси є, депутати з фракції Партії регіонів відмовляються від голосування руками. Самі “регіонали” це пояснювати не поспішали, а увесь час повторювали – що Парламент має змінити спосіб голосування за всі законопроекти, якщо він змінив спосіб голосування щодо законопроектів з підвищення соцстандартів, або ж відновити “статус кво” і повернутись до звичного варіанту голосування. Ну а ще наголошували, що блокуватимуть роботу Верховної Ради доти, доки не буде ухвалено закон про підвищення соціальних стандартів. Так що розмови про абсурдність ситуації наприкінці тижня сприймались не так вже й абсурдно, як і припущення, що головна мета – це руйнування Парламенту і його розпуск. Правда, думки з приводу того, кому це потрібно, як завжди розділились. Бютівці, зрозуміло, звинувачують “регіоналів”. Ті пояснюють, що підстав і можливостей для розпуску Парламенту немає. Хоча непрацюючий Парламент може бути вигідним і для БЮТ - і тому, що на фоні такого Парламенту особливо привабливо виглядає працюючий Уряд, і тому, що блокуючи Парламент, “регіонали” втрачають підтримку виборців, і для Партії Регіонів, яка і від заявлених соціальних ініціатив відступись вже не може, і приймати, мабуть, вже не дуже хоче – кажуть, бізнесмени-“регіонали” не в захваті від підвищення зарплат. Так що найкраще рішення – відсутність рішення. Кому все це не вигідно, так це, Україні та українцям. Принаймні, результати соціологічного опитування, проведеного у вересні “Українським демократичним колом” на замовлення Інституту політики, засвідчують, що понад три чверті громадян - майже 78 відсотків - вважають, що блокування Верховної Ради не приносить корисні ані країні, ані людям.

Про вигідне і невигідне блокування – Директор Центру політичних досліджень ПЕНТА Володимир Фесенко.

ФЕСЕНКО: Вже місяць як Верховна Рада не працює. Що ж відбувається з українським Парламентом за умов гострого політичного конфлікту, коли заблоковані і президія, і трибуна Верховної Ради, коли не відбуваються пленарні засідання. В першу чергу не працює головна функція будь-якого парламенту – це законодавча функція. І це, можливо, головна шкода, яку має і суспільство, і державна влада від непрацюючого парламенту. Саме законодавча функція є головною функцією парламенту, яку жоден з інших органів державної влади не може виконувати. Дійсно, парламентарії можуть працювати в комітетах, можуть напрацьовувати ті чи інші законопроекти, але голосувати законопроекти може лише в пленарних засіданнях Верховна Рада. А якщо вони не відбуваються, то це вже ситуація, коли в країні не буде нових законів. Зараз виникає декілька питань на майбутнє, зокрема, як довго не буде працювати Верховна Рада і чи не призведе це до принципово нової ситуації, коли просто виникнуть підстави для розпуску Верховної Ради, навіть не зважаючи на заборону припиняти повноваження Парламенту за півроку до закінчення повноважень Президента України. Врешті-решт може статися так, що Парламент визнають непрацюючим восени і формально дострокові парламентські вибори можуть відбутися вже навесні. Ті, хто не зацікавлений в такому сценарії, вони можуть врешті-решт спробувати провести пленарні засідання в якомусь іншому місці. Прецеденти такі вже були, коли також не працювала Верховна Рада, був гострий парламентський конфлікт, пов”язаний зі зміною парламентського керівництва, більшість парламентаріїв перейшли до Українського дому і врешті-решт якраз ця частина і перемогла. Наскільки взагалі політично доцільним і ефективним можна вважати блокування роботи парламенту і чи не працює воно проти ініціаторів? Насправді ефективним можна вважати блокування. І саме тому до блокування все частіше вдаються і представники опозиційних фракцій, а іноді навіть деякі правлячі фракції. І такі у нас були прецеденти. Саме ефективність блокування і обумовила його популярність. Проте треба робити висновок дуже важливий для подальшої долі не тільки нинішнього складу Верховної Ради, а й взагалі українського парламентаризму. Блокування пленарних засідань вбиває український Парламент. Наскільки це спрацює проти ініціаторів блокування? Деякі опитування вже зараз свідчать: виборцям це не просто не подобається, вони покладають головну провину за непрацюючий Парламент саме на ініціаторів блокування. Навіть якщо втрати “регіоналів” будуть невеликими - у декілька відсотків - саме ці відсотки можуть бути вирішальними під час президентських виборів. І про це також треба думати. Взагалі не нормальною, не прийнятною є ситуація, коли одна з головних державних інституцій влади не працює. Людям, яким дуже важко живеться зараз в умовах кризи, це не просто не подобається, їх це дратує. Яким же може бути вихід із парламентського глухого кута? Самий простий вихід полягає у тому, щоб знайти компроміс і навколо соціальних ініціатив, які пропонуються і “регіоналами”, і Блоком Литвина, і проголосувати ці ініціативи. Тут вже треба відмовитися від політичних ігор і з формою голосування і, головне, зі змістом пропонованих самих ініціатив. В умовах кризи навряд чи держава може собі дозволити суттєво збільшувати соціальні витрати. Це просто може призвести до величезної інфляції. Про це також треба думати. Людям не лише не подобаються маленькі зарплати та пенсії, їм не подобається зростання цін. І це зворотній бік необгрунтованого підвищення соціальних витрат. Якщо не буде знайдено простого виходу з нинішньої ситуації, є кардинальний вихід. Ця Верховна Рада буде просто приречена і це лише питання часу, коли цей склад Парламенту припинить своє існування. Є і інші варіанти - такі проміжні. Це і спроба коаліції перейти в інше місце і там проголосувати деякі рішення. Але тоді коаліції треба знайти союзників поза своїми межами, щоб була реальна, фактична парламентська більшість. Але все це окремі варіанти, які стосуються розв”язання парламентської кризи про те, якщо ми дбаємо про майбутнє українського парламентаризму, про його оздоровлення, потрібно раз і назавжди відмовитися від блокування пленарних засідань Верховної Ради. Як це зробити? На мій погляд, лише через введення жорстких санкцій аж до позбавлення депутатського мандату тих депутатів, які будуть блокувати парламентську роботу, будуть перешкоджати роботі керівництву парламенту, взагалі проведенню пленарних засідань. Якщо цього не зробити, перспективи українського Парламенту будуть дуже й дуже сумнівними. Але я все ж таки сподіваюсь, що знайдеться здоровий глузд і у тих парламентаріїв, які зараз працюють, і особливо тих парламентарів, які прийдуть їм на зміну.

ВЕД.: Непрацюючий парламент коштує особливо дорого. І мова не про заробітну плату непрацюючих депутатів, яку зусиллями Спікера Володимира Литвина парламентарії можливо і не отримають. Мова про нерозглянуті і неприйняті закони, так потрібні ті й же важко працюючій економіці. Яка, до речі, чи-то виходить з кризи, чи-то входить у черговий її етап. В Україні, як відомо, є прихильники, як першої, так і другої точки зору. І оскільки парламентська трибуна нині заблокована, то зустрічаються ці опоненти здебільшого або в телевізійних студіях, або на сторінках газет, або в радіоефірі. Ну а ще іноді доля їх зводить в одному місті – і той, хто встигне в один день побувати в двох місцях і послухати двох опонентів, зможе порівняти. Цього тижня таку можливість, приміром, мали деякі жителі Полтави. Вони могли послухати Прем”єра Юлію Тимошенко, яка завітала до міста з нагоди здачі та заселення 100-квартирного будинку, зведеного за програмою “Доступне житло”. Глава Уряду запевняла, що вже третій місяць поспіль ситуація у всіх галузях економіки України стабілізується. Того ж дня в Полтаві був і лідер Партії Регіонів Віктор Янукович. Його оцінки були протилежними. А пояснення очевидними - фінансова світова криза - це об”єктивна причина проблем в економіці, а безвідповідальність і непрофесійність нинішньої влади - причина суб”єктивна. Правда, сторонні спостерігачі, цей перелік причини могли б легко доповнити політичною складовою. Відомив фінансист Джордж Сорос, спілкуючись в режимі телемосту з учасниками 6-го щорічного саміту Ялтинської Європейської стратегії констатував, що “Україна підійшла дуже близько до дефолту” і це, на його думку, частково відбулося через політичну ситуацію в країні. При цьому уникнення дефолту він назвав “вже великим досягненням”. А ще Джордж Сорос відзначив вразливість української економіки, зокрема, через залежність від важкої промисловості і порадив прискіпливіше шукати сектори промисловості, які потрібно розвивати. До речі, не всі зарубіжні експерти такі стримані оптимісти, як Джордж Сорос. Вони радять Україні не розслаблятись і звернути увагу на банківський сектор, який може ще спричинити проблеми.

Про різні погляди на українську економіку – експерт Школи політичної аналітики Сергій Кисельов.

КИСЕЛЬОВ: Основні ризики для України, про які зараз говорять іноземні експерти, лежать у сфері, передусім, боргової і банківської політики. Справа у тому, що Україні зараз доводиться більш активно повертати зовнішні борги. Причому мова йде не про державні боги. Тут якраз більш-менш нормально і зрозуміло. Український уряд у серпні-вересні вчасно розрахувався по двох значних зовнішніх боргах, які було взято ще урядом Януковича - відповідно у 2004 році на 513 мільйонів доларів і у 2006 році на 723 мільйони доларів. Але занепокоєння, передусім, викликають саме борги підприємств і комерційних банків. За період з 2005 по 2008 роки тільки банківські зовнішні борги зросли майже в десять разів. На жаль, ні Національний банк, ні Президент, ні попередні уряди не звертали увагу на цю зростаючу проблему і врешті-решт саме вона на разом з падінням експорту восени 2008 року посилила удар світової економічної кризи по Україні. Втім з 4-го кварталу 2008 року почалося поступове погашення зовнішніх боргів українських підприємств і банків. Тільки за минулий квартал банки сплатили по своїх зарубіжних кредитах 4,2 мільярди доларів. Зрозуміло, що такі значні суми вплинули і на курс долара в Україні. Хоча також падіння курсу гривні спричинила і непослідовна, доволі непрозора політика Нацбанку на міжбанківському валютному ринку. Аби забезпечити достатній обсяг валюти для нормального виконання графіку виплати зовнішніх боргів підприємств і банків, держава змушена була збільшувати власні закордонні запозичення. Втім, в макропоказниках є й деякі позитивні зміни. Зокрема, зростає експорт товарів. У серпні значно розширився експорт металургійної та сільськогосподарської продукції при майже незмінному імпорті. Це в принципі дає можливості для певної стабілізації валютного курсу гривні. Також іноземні експерти позитивно оцінюють притік депозитів населення у банки. Вже 5 місяць поспіль депозити фізичних осіб зростають. У серпні їх обсяг зріс майже на 1,5 відсотки. Звертають увагу на складну ситуацію навколо “Нафтогаз”, але компанія нарешті визначила процедуру погашення і часткового подовження своїх боргових зобов”язань і це має зняти взагалі всі питання щодо її дефолту. Позитивно сприймається і відновлення притоку прямих іноземних інвестицій в Україну. На другий квартал 2009 року їхній обсяг зріс на 2 мільярди доларів. Утім, у західних експертів є деякі питання до проекту Державного бюджету України на 2010 рік. Передусім, їх лякає дефіцит у 3,97% ВВП. Дійсно, це дещо більше, ніж максимальний стандарт дефіциту в Євросоюзі, який за європейськими мірками не має перевищувати 3% ВВП. У той же час в часи економічної кризи навіть члени Євросоюзу часто цей показник перевищують. Хоча, західні експерти також вважають, що в 2010 році в Україні спостерігатиметься економічне зростання, на їхню думку, воно буде дещо меншим, ніж заплановано урядом, зокрема, прогноз Світового банку - плюс півтора відсотки зростання ВВП України. Дійсно, зважаючи на те, що падіння і промислового виробництва, і ВВП поступово гальмується, а по агропромисловому комплексу спостерігається навіть зростання, в України є можливість вийти в економічний ріст наступного року. Звичайно, з певним острахом західні експерти дивляться на соціальні ініціативи уряду, заплановані на наступний рік. Нагадаю, що за урядовим проектом Державного бюджету з початку року лікарі, вчителі, а також працівники деяких закладів культури будуть отримувати 20-30% надбавки до посадових окладів залежно від стажу. Також розпочинається урядова програма із забезпечення ліками малозабезпечених пенсіонерів, а також зростає мінімальна зарплата з 669 гривень до 778. Також окреме питання викликають і 50 мільярдів гривень, які Уряд планує витратити на продовження рекапіталізації банків. Як пояснює Уряд, ці гроші дозволять розрахуватися із вкладниками інших проблемних банків, зокрема, банків “Надра” і “Укрпромбанк”. Після кількох різких заяв, які було зроблено пару тижні тому, вичікувальну і більш спокійну позицію зайняв Міжнародний валютний фонд. З одного боку, Уряд ще на початку року відмовився виконувати дві соціальні вимоги МВФ, а саме підвищувати пенсійний вік і скасовувати пенсії для працюючих пенсіонерів, з іншого боку - додалася ще одна відмова Уряду щодо вимог МВФ, а саме Уряд відмовився підвищувати тарифи на газ для населення. В принципі МВФ таки розуміє, що підвищення цих тарифів під час економічної кризи може призвести до хвилі неплатежів за житлово-комунальні послуги, що вже трапилося в місті Києві. Після того, як місцева влада підвищила тарифи на воду і водовідведення, квартплату і плату за опалення в липні 2009 року за даними Держкомстату рівень проплат за житло-комунальні послуги в столиці впав до 61% - при тому, що раніше Київ був мало не найбільш дисциплінованим платником за житло-комунальні послуги.

ВЕД.: Економічна криза формує особливе, іноді досить суперечливе ставлення до приватизації, насамперед, стратегічних підприємств. Власне, питання звучить просто – продавати чи не продавати. Але відповідати на нього складно. Якщо продавати, то можна не отримати ту ціну, яку можна було б отримати в кращі часи. Не продавати – можна взагалі нічого не отримати для бюджету в такі непрості кризові часи. Хоча у випадку із Одеським припортовим заводом найкращою, за оцінками експертів, на даний момент мала б бути дещо інша відповідь - якщо вже вирішили продавати, то треба продавати. Глава держави, як відомо, вирішив по-іншому і своїм указом припинив дію положень постанови Кабінету міністрів України, якими передбачено проведення приватизації “Одеського припортового заводу”. Пояснив він це тим, що Уряд планує провести непрозору приватизацію одного з найбільших заводів в Україні.
І закликав інвесторів відкликати свої заявки на участь у конкурсі.
Прем”єр-міністр України Юлія Тимошенко у відповідь заявила, що приватизація ОПЗ відбудеться у встановлені терміни - 29 вересня 2009 року, незважаючи на указ Президента. А керівництво Фонду держмайна повідомило, що після появи президентського указу ніхто з бажаючих купити акції Одеського припортового заводу не відкликав з Фонду державного майна України своїх заявок на участь в аукціоні. Але не менш важливим є і те, хто в результаті не подав заявки на конкурс. А не зробила цього - норвезька компанія Yara International. Експерти не виключають, що нинішня ситуація навколо приватизації ОПЗ виникла якраз з метою виключити участь у конкурсі цього одного з головних претендентів. Аби іншим було легше за перемогу боротись і не таку високу, як у суперництві з норвежцями, ціну пропонувати.

Про приватизацію по-українські – експерт Олександр Рябченко.

РЯБЧЕНКО: Держава оголосила приватизацію Одеського припортового заводу не вперше і в не вдруге. Разом з тим багато дискусій йде навколо того, чи варто продавати саме в кризовий час такий великий, інвестиційно привабливий об”єкт як Одеський припортовий завод. Дійсно, було б набагато краще, якби можна було б цей продаж здійснити не в кризу, а, наприклад, якби це було зроблено два роки тому або перечекати кризу років через півтора можна було б оголосити приватизацію Одеського припортового заводу. Разом з тим ми не можемо забувати, що криза впливає не тільки на загальний економічний стан у державі, на нестачу грошей у державному бюджеті, а й на можливість роботи самого підприємства. Тому у кризовий рік Одеський припортовий - взагалі-то дуже прибуткове підприємство - демонструє збитки і саме в кризовий період Одеському припортовому потрібний інвестор, який допоможе йому втриматися і далі працювати. Через це Уряд, який має повне право прийняти таке рішення, рішення прийняв, разом з тим на Уряді залишається політична відповідальність: правильне це рішення чи неправильне. На те існує опозиція, Парламент і навколо того будуть йти дискусії. Я думаю, що такі дискусії для держави корисні. Разом з тим, було б набагато краще, якби дискусії відбувалися з самого початку, перед оголошенням конкурсу і там було б все з”ясовано. Треба сказати, що зараз немає зацікавленості великої в тому, щоб вкладати гроші в українські підприємства. І тут навіть стартова ціна у 4 мільярди, вона достатньо вагома, не забуваючи про те, що у минулі продажі, які не відбулися, стартова ціна була нижче 4 мільярдів гривень. Якщо все буде нормально і фонд проведе прозоро сам продаж, то варто було б очікувати 6-7 мільярдів - ціну реалізації контрольного пакету акцій Одеського припортового заводу. Дуже добре, коли такі продажі спричиняють дискусії між керівниками держави перед тим, як оголошений конкурс. Загальновідомо, що структура української приватизації, структура української влади така, що продаж найбільш привабливих інвестиційних об”єктів може відбутися в тому випадку, коли Президент і Прем”єр мають спільні погляди на те, чи треба продавати, коли треба продавати і які переслідувати цілі при приватизації стратегічно важливих українських підприємств. Тому, коли відбувається якась ситуація дискусійна між керівниками влади, зрозуміло, що така ситуація, в якій би формі вона не відбувалася, завжди впливає на ціну продажу Одеського припортового, бо вона демонструє для інвестора - як сигнал - невпевненість, що буде після приватизації. Інвестор в такій ситуації збільшує коефіцієнт ризику і автоматично на цей коефіцієнт ділить ціну, яку він готовий сплатити за підприємство, і держава втрачає тому, що невчасно відбулася політична дискусія. Якщо немає спільної позиції, то краще не оголошувати конкурс з продажу стратегічно важливих підприємств. Якщо подивитися, як можна спрогнозувати ситуацію далі, думаю, що Указ Президента стосовно призупинення дії постанови Уряду, де визначено Одеський припортовий в плані продажу на поточний рік, не буде впливати безпосередньо на можливість проведення продажу. Цей час, коли такий указ міг вплинути на ситуацію, минув, він був до оголошення конкурсу. Зараз конкурс вже оголошений і зараз весь вплив на проведення конкурсу згідно із законом перебуває у Фонді державного майна. Через це фонд, якщо він стоїть на позиції продажу, зараз може згідно законодавства цей продаж доводити до аукціону і завершувати успішно. Разом з тим, ми знаємо, що навколо українських інвестиційно привабливих підприємств завжди відбуваються суперечки і завжди відбуваються судові оскарження. І от саме можливість появи судових рішень, які забороняють проведення конкурсу, це і є головна загроза стосовно успішного закінчення самої приватизації Одеського припортового заводу. По досвіду знаю, що такі заборони можуть з”явитися буквально напередодні проведення конкурсу або буквально перед самим оголошенням початку конкурсу, і це найгірші ситуації для держави в цілому, бо краще не проводити конкурс взагалі чи краще зупинити його до проведення, і найгірше, коли учасники конкурсу внесли заставу немаленьку по 400 мільйонів гривень. Вони готові і довіряють, що все буде прозоро, відкрито і чесно, вони приходять на засідання, а їм оголошують, що згідно з рішенням суду засідання з проведення аукціону не відбудеться і він відкладається на невизначений термін, а гроші поки що повисять на рахунках Фонду державного майна. Це погано і тут велика роль Фонду державного майна, його керівництва.

ВЕД.: Що буде далі з проданим чи з непроданим заводом, якщо конкурс все ж не відбудеться, вирішуватиметься не лише в судах. А й на виборчих дільницях. Лідер Партії регіонів Віктор Янукович, приміром, цього тижня заявив, що очолювана ним політична сила виступає категорично проти продажу Одеського припортового заводу. Він небезпідставно припустив, що у період кризи, важливе для держави підприємство може бути продане фактично за безцінь. Так що повторення історії “Криворіжсталі” можливе. Ну а на виборчих дільницях вирішуватиметься не лише це, але й те, куди саме – на схід чи на захід і як саме – рухатиметься держава Україна. Цього тижня в українських виборців була можливість порівняти позиції кандидатів на президентство і зробити вибір. Глава української держави Віктор Ющенко скористався своїм перебуванням у Нью-Йорку, де він брав участь в сесії Генасамблеї ООН, аби висловити переконання, що “для нас інтеграція до НАТО, інтеграція до європейської колективної безпекової політики це є суть, за якою стоїть наша територіальна цілісність і незалежність”. Для інших кандидатів на президентство майданчиком для виголошення позицій став 6-й саміт Ялтинської європейської стратегії. Виступаючи там, лідер Партії регіонів Віктор Янукович висловив переконання, що Україна має подолати хворобу євроромантизму і почати розбудовувати прагматичні відносини з Європейським Союзом, а також наголосив, що українська зовнішня політика відносно Росії негативно впливає і на взаємини України з Європою. Прем”єр Юлія Тимошенко вважає, що цивілізаційний вибір України - це Європа, але при цьому країна має зберегти партнерські і взаємовигідні відносини з Російською Федерацією. До того ж, за словами Юлії Тимошенко, “дратівливі питання” між Україною і Росією однозначно має бути знято. А лідер “Фронту змін” Арсеній Яценюк своєю метою вважає Велику Європу, а не просто Європейський Союз. Він пояснив, що ЄС - це наднаціональне утворення, але до нього входять не всі країни Європи, а який, мовляв, може бути розвиток Європи без України, без Росії, без інших країн? Так що українці мають і можуть запропонувати новий проект - проект Великої Європи. Чи так буде – вибори підкажуть. Але змін не уникнути.

Про Україну, яка повинна знайти своє нове місце у світі – експерт Школи політичної аналітики Петро Бурковський.

БУРКОВСЬКИЙ: На перший погляд світова економічна криза змусила і великі держави - такі, як США, Китай, Німеччина чи Росія, і середні - такі, як Україна, і дрібні переглянути базові принципи докризової міжнародної політики. Майже щомісяця лідери найбільш розвинених країн проводять двосторонні та багатосторонні зустрічі аби знайти спільний вихід із кризи. Саме завдяки такій небаченій координації дій, завдяки об”єднанню політичних позицій, на думку експертів Міжнародного валютного фонду, людству вдалося попередити найгірший сценарій поглиблення рецесії. Разом з тим, незважаючи на світову економічну кризу ключові держави не знижують темпів конкуренції за перерозподіл сфер впливу та контроль над ресурсами. Але при цьому вони домовляються не розпочинати нових конфліктів, окремі конфлікти заморозити до найкращих часів, окремі, успадковані з попереднього часу і не актуальні у поточній ситуації, розв”язати. Це добре видно на прикладі так званого перезавантаження відносин США і Росії, яке запропонував президент Барак Обама і яке вже втілилося в попередню угоду сторін укласти нову угоду про подальше скорочення ядерних арсеналів. І це лише початок. У своєму виступі на сесії ООН новий президент США Барак Обама не даремно зацитував свого попередника Франкліна Рузвельта про нову структуру захисту миру в світі. Свого часу Рузвельт реалістично бачив цю модель як розподіл обов”язків між кількома так званими світовими поліцейськими. Тоді це були США, Великобританія, СРСР і Китай. Сьогодні цей список такий самий, лише замість СРСР є Росія, замість Британії – Європейський Союз, до нього також можна додати Японію та Індію. Саме ці держави та один наднаціональний союз мають знайти компроміс з низки непростих питань, таких як боротьба із кризою, боротьба із тероризмом і поширенням зброї масового знищення, боротьба з голодом та пандеміями. Нині Україна не може впливати на ці та інші глобальні рішення. Завдання України полягає в іншому. Наша держава має довести, що її цілісність, недоторканість території і суверенітет є невід”ємним елементом нової політики безпеки. Конкретний приклад. У найближчі 20 років Україна у новій геополітичній ситуації межуватиме з двома центрами гарантування глобальної безпеки – Росією та Євросоюзом. Більше того, Україна виконуватиме роль важливого посередника-транзитера енергоресурсів з Росії до ЄС. Ця щоденна функція дозволяє Україні твердо відстоювати свої інтереси, зокрема, з модернізації газотранспортної системи за рахунок зовнішніх кредитів, наданих обома сторонами. Адже доки Україна залишатиметься незалежною, доти жодна сторона не зможе диктувати умови іншій, доти між обома центрами впливу зберігатиметься баланс сил. Інший приклад. Україна в разі виходу з економічної рецесії має можливості повернути собі статус лідера-експортера сільгосппродукції. Дефіцит цієї продукції може загрожувати справжніми міждержавними конфліктам. Заповнення цього дефіциту стане не лише торговельною операцією, а й важливою дипломатичною місією, яка забезпечуватиме зростання ваги держави у світі. Ще один приклад. Як відомо, вже зараз мільйони українців працюють за межами держави. В разі зміни внутрішньої української економічної та політичної кон’юнктури на краще, вони повертатимуться назад, приносячи з собою не лише економічний, а й інтелектуальний капітал. Це може надати новий імпульс для освіти та науки в Україні та імпульс для інвестицій в економіку. Тобто, сьогодні і на подальші 20 років на перший план виходять саме ресурсні можливості України як геополітичний важіль, а не політичні проекти на кшталт процесу вступу до НАТО. Якщо Україна підніматиме свою вагу як надійний транзитер, як багатий постачальник продукції, як носій цінної інформації та технологій, гарантії безпеки Україні будуть неодмінно запропоновані ключовими світовими державами. Якщо ж цього не станеться, за Україною закріпиться статус “сірої” зони Європи, з якої прямий шлях до російського протекторату. Тобто, зараз, напередодні президентських виборів, перед Україною стоїть вибір двох сценаріїв: продовження внутрішнього протистояння, граничного виснаження і переходу під зовнішнє управління чи досягнення національного компромісу незалежно від результатів виборів, коли найбільші гравці домовляться на найближчі 4-5 років працювати на країну. Цей вибір за українців жодна інша держава невзмозі зробити.

ВЕД.: Лідери держав світу зібрались цього тижня, як відомо, на американській землі. Наприкінці тижня у Пітсбургу – для участі у самміті Двадцятки, де домовилися про запуск рамкової стратегії для сильного, стійкого і збалансованого зростання економіки. А на початку тижня їх зустрічав Нью-Йорк – вони взяли участь у політичній дискусії на сесії Генасамблеї ООН, з трибуни якої Президент України Віктор Ющенко, до речі, закликав ООН активно працювати над попередженням відновлення тоталітарних та імперських ідеологій в світі. Виступ українського президента, до речі, збігся у часі з прийомом у американського Президента. Так що зустрітись їм не вдалось. А ось на кого час у Барака Обами було зарезервовано заздалегідь, так це на лідерів Ізраїлю та Палестини. У вівторок, 22 вересня, у нью-йоркському готелі “Асторія” відбулася тристороння зустріч президента США Барака Обами, прем”єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу та керівника Палестинської адміністрації Махмуда Аббаса. Йшлося про можливість відновлення мирних переговорів між Ізраїлем та Палестинською автономією.

Про успіх американців та неуспіх переговорів – наша кореспондентка в Ізраїлі Світлана Глаз.

ГЛАЗ: Вперше за останні півроку Бараку Обамі - ініціатору мирної програми врегулювання палестино-ізраїльського конфлікту - вдалося умовити конфліктуючі сторони поговорити про майбутнє двох народів. Про мир поговорили, руки потиснули, але не посміхнулися один одному і конкретних рішень не прийняли. Так лідери Ізраїлю та Палестинської автономії Біньямін Нетаньягу і Махмуд Аббас звернули увагу на важливість цього заходу і погодилися продовжити діалог. Барак Обама вважає, що саміт трьох був корисним для всіх і дав імпульс для початку прямих переговорів між євреями та палестинцями. Обама також зауважив, що мир на Близькому Сході важливий для всього світу і що від розмов про мир слід обом сторонам переходити до конкретних справ. Ситуація може вирішитися створенням Палестинської держави, яка буде мирно співіснувати з Ізраїлем. Саміт проходив у рамках роботи Генеральної Асамблеї Організації Об”єднаних Націй і Барак Обама з трибуни Асамблеї оголосив про початок нової ери з питань врегулювання ситуації на Близькому Сході. Із вуст американського президента прозвучало і застереження ізраїльським політикам, що увірвався терпець традиційної американської поблажливості з питань будівництва єврейських поселень в Іудеї та Самарії. Ізраїльські аналітики зазначають, що проблема Барака Обами в ілюзії, яка дозволяє йому думати, що арабо-ізраїльський конфлікт можна взагалі вирішити позитивно. Напередодні своєї поїздки до Сполучених Штатів Америки і після саміту Нетаньягу заявив, що відмовляється повністю заморозити будівництво єврейських поселень на Західному березі річки Йордан і не поділяє оптимізму Барака Обами з приводу початку так званої нової ери в арабо-ізраїльських відносинах. А міністр закордонних справ Ізраїлю Ліберман, якому не потиснув руки ні один з членів палестинської делегації, зауважив, що проблема єврейських поселень це перебільшення, бо арабський терор стосовно єврейської держави існував і до 1967 року. Якраз тоді євреї почали селитися в Палестинській автономії. Лідер Палестинської національної адміністрації Махмуд Аббас дотримується думки, що Ізраїль має повернутися до кордонів 1967 року, коли Іудея та Самарія в результаті війни за незалежність відійшла під контроль Ізраїлю, а мир в регіоні залежить не від єврейської присутності на цих територіях, а від загальної ситуації в регіоні. Представники правлячої партії Палестинської автономії – ХАМАС - взагалі були проти поїздки Махмуда Аббаса на ці переговори, адже не вважають його авторитетним лідером. Єдиний, хто може бути задоволений на всі 100% самітом, так це Барак Обама. Формально Обама та його помічники посадили за стіл переговорів двох політиків. Саме це і обіцяв американський президент напередодні відкриття Генеральної Асамблеї Організації Об”єднаних Націй. В Нью-Йорку також пройшла зустріч представників дипломатичних місій Ізраїлю та Палестинської автономії, де були обговорені конкретні деталі можливої майбутньої зустрічі двох лідерів. Вона запланована на жовтень нинішнього року. Тож за які території сперечаються євреї та араби вже кілька століть? Кому історично належать Іудея і Самарія? Версія в кожного народу своя. А правда в тому, що споконвічно тут жили й іудеї, й мусульмани, і що вони прямі нащадки Адама – першої людини на землі без віросповідання і національності.

ВЕД.: Чи знайдуть компроміс для українського Парламенту українські політики і чи приватизують Одеський припортовий завод - про це дізнаємось за кілька днів, коли буде новий тиждень і новий привід для зустрічі.

Схожі:

Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Готовність до компромісів – це ознака не стільки слабкості, скільки розуму, оскільки не кожен здатен усвідомити, що справу краще...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
У боротьбі двох ідей може перемогти одна, може інша, а може народитись нова. Краща за першу і за другу. Що власне досить часто і...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Для того, аби успішно розв”язати проблему, треба, насамперед, точно з”ясувати її причини. Це не гарантує розв”язання проблеми, але...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Абсолютні перемоги, як І беззаперечні успіхи, бувають, але не часто. І тому, що завжди знайдеться той, хто не погодиться з такою...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Хороший приклад, безумовно, вартий наслідування. Проблема хіба що в тому, як визначити – який приклад хороший. Правильну відповідь...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Відразу після з”ясування відповіді на запитання – що робити, треба знаходити відповідь на запитання – як робити. Відсутність такої...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
У одного завдання можуть бути різні варіанти вирішення. Можна обрати більш чи менш простий, можна – більш чи менш вигідний. Але головне...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Якщо не знаєш, як діяти – дій згідно з законом. Якщо хочеш знати, як діяти – запитай у того, хто знає. Інша справа, що знавців може...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма Національного радіо
Відомо, що іноді перед тим, як зробити два кроки вперед, доводиться робити один крок назад. І, як правило, саме ці наступні кроки...
Це \"тиждень\", інформаційно-аналітична програма Національного радіо iconЦе "тиждень", інформаційно-аналітична програма
Кожен результат, і виборчий теж, має свою ціну. Добре, якщо вона залежить від докладених зусиль та реалізованих ідей, нормально якщо...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка