Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння”




271.24 Kb.
НазваПарки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння”
Сторінка1/2
Дата конвертації28.10.2012
Розмір271.24 Kb.
ТипДокументы
Зміст
Музей народної архітектури і побуту „Шевченківський гай”
Стрийський парк
  1   2
ПАРКИ ЛЬВОВА

Регіональний ландшафтний парк „Знесіння”

Мандруючи львівськими передмістями, маленькою вуличкою, що названа на честь відомого львівського історика Мирона Кордуби, вийдемо в зелений масив, в якому дивно перемішались приміська оселя, дачні ділянки, промислові підприємства, архітектурні пам’ятки, кладовище, місця відпочинку, потічки та озера, дикі стежки і асфальтовані дороги. Водночас, це один з найдавніших, з багатим історичним минулим і унікальний з природничої точки зору куточок міста, це – Знесіння. Тепер регіональний ландшафтний парк „Знесіння” має статус об’єкту природно-заповідного фонду України, який йому було надано 1993 року ухвалою Львівської обласної ради народних депутатів. Але Знесіння не просто парк, не тільки парк, Знесіння ще й гордість та біль нашого міста, де поміж прекрасних пам’яток природи, історії та архітектури видніють купи сміття, струменять забруднені потічки, руйнується природний покрив. Жодна інша зелена зона Львова не має такого характерного гористого ландшафту, який би відповідав вимогам, уподобанням древніх русичів щодо вибору місця для поселення та оборони, як гряда Знесіння. Ніде більше на території Львова, навіть у найстаршій його частині не виявлено таких давніх слідів наших предків. Немало місць на Знесінні вкриті унікальною реліктовою лісовою та степовою флорою, а на оголених схилах горбів – сліди кількох геологічних епох: скам’янілі раковини молюсків, залишки дерев. Новітня історія також залишила свої сліди на Знесінні та, на жаль, не тільки ті, які варто зберегти для нащадків. Інтервенція сучасної індустрії на терени парку завдала йому значних збитків, погіршився стан рослинного покриву, дедалі активніше проявляються ерозійні явища, руйнуються древні храми. Уся територія парку розташована в межах міста Львів, у його північно-східній частині на теренах Личаківського району міста. Межі парку окреслені так: на заході: вул. Максима Кривоноса і вул. Опришківська (парк Високий Замок); на півночі: залізнична колія на схід від станції Підзамче; на сході: вул. Богданівська, вул. Березова (паралельна до вул. Дорога Кривчицька); на півдні: вул. Мучна, вул. Піскова, вул. Лисенка. Охоронна зона парку має такі межі: з півночі: вул. Богдана Хмельницького, залізничний переїзд у районі нафтопереробного заводу, вул. Силікатна, вул. Богданівська, вул. Дубаса; зі сходу: вул. Учбова на перетині вулиць Дубаса, Учбової, Краснянської з Тарасівкою, Медичною, Глиняною, Богданівською; з півдня: Глинянський тракт, вул. Личаківська; із заходу: від перетину вул. Личаківська і Винниченка, вул. Підвальною, І. Гонти та Богдана Хмельницького. Площа парку – 312,1 га, площа охоронної зони – 473,6 га, загальна площа дорівнює 785,7 га. Територія, що зараз належить до парку „Знесіння” з давніх-давен уподобана древніми русичами, як добре придатне місце для проживання й оборони від зазіхань кочових племен. Археологічні дослідження проведені на теренах гірської гряди Замкова гора – Кривчиці виявили добре збережені залишки давньослов’янського городища культового характеру, які датовані VІ - Х століттям, а збережені топоніми „Святовите поле” – класифікувати як капище верховного бога центральних та західних слов’ян. У с. Кривчиці виявлено культурний шар Х – ХІІІ ст. та фрагменти поселення ХІ – ХV ст. Як виявлено, Кривчиці входили до доволі розвиненої системи укріплених поселень на північному боці гряди Замкова гора – Кривчиці. Над цими поселеннями височів князівський замок. Дослідники вважають, що саме на території Знесіння постав древній Львів. За наказом Бурундая старий замок на горі Лева було розібрано, а поселення значно постраждало. У 1270 році король Лев Данилович будує новий замок, на Замковій горі, а разом з тим переміщується й поселення селян – на протилежний бік гряди на місце теперішнього старого центру з площею Ринок. З другої половини ХІІІ ст. в результаті постійних руйнівних нападів ординців цей укріплений комплекс почав занепади й вже з ХІV – ХV ст. про Знесіння та Кривчиці можна говорити як про звичайні окремі села поблизу середньовічного Львова. Щодо датованості подій, фактів, то вперше конкретна дата фігурувала на печатці Станіслава Кривчицького гербу „Абадинець” – рік 1427. в документах перші згадки про Кривчиці та Знесіння зафіксовано у судових актах, відповідно, 1444 та 1469 р. р. 1648 року в районі Знесіння стояв табір козацько-татарського війська під керівництвом Богдана Хмельницького. Саме тоді Кривчиці, що належали вельможі Мнішек, були спустошені. Назва „Знесіння” протягом тривалого історичного періоду змінювалась неодноразово. Вона звучала як „Аламбеновий ліс”, „Лоншанів”, а з першої половини ХІХ ст. – „Кайзервальд” (Цісарський ліс) на честь імператора Йосифа ІІ, який відвідав цю місцевість. Однак, найстійкішою виявилась назва „Знесіння”. Ця назва походить від церкви Вознесіння. Ця церква була збудована з дерева 1602 року. Перед її іконостасом знаходилась ікона „Вознесіння Господнє”, датована 1652 р. У другій половині ХІХ ст. стара церква прийшла до запустіння. На її місці постала нова мурована церква, але стару повністю не розбирали, а обмурували новою. Територія Знесіння, особливо Піскова гора дуже постраждали від роздроблення каменю, який використовували для побудови замків, церков, приватних будівель. Це сприяло подальшому вже природному руйнуванню території, виникненню нових ярів, призвело до знищення пісків на схилах. У ХVІІІ ст. оборонна функція Знесіння практично повністю втратилась. Зате дуже інтенсивно розпочало розвиватись житлова зона, а з середини ХІХ ст. – й промислове. Так, в 1846 році збудовано дуже потужний винокуренний завод. Невдовзі збудовано склозавод, а навколо них розширюється зона житлової забудови. Після ІІ світової війни на території Знесіння розташовано військову частину, продовжено розробки кар’єру. Подальший розвиток житлового будівництва, який не узгоджувався ані в архітектурному, ані в об’ємно-планувальному аспектах призвів на значний час до втрати Знесінням своєї індивідуальності, привабливості, та й зрештою, свого значення. І лише в нову добу постало завдання відродити Знесіння не тільки як парк, але й історико-культурологічний комплекс. Сучасний екологічний стан парку, незважаючи на зусилля адміністрації парку, залишається важким. Основними причинами цього є, перш за все, непродумана господарська діяльність людини на різних рівнях: як у приватному секторі (створення городів, дачних ділянок), так і державному (організація і функціонування підприємств, транспортних магістралей, військових частин, кар’єрів тощо). За видом шкоди, яка наноситься довкіллю на території „Знесіння”, її можна розділити на: руйнування, засмічення та забруднення земельних ділянок; використання та забруднення вод; забруднення повітряного простору над територією парку; знищення насаджень. Руйнування природного ґрунтового покрову відбувається через несанкціоноване використання територій, зокрема: внаслідок проїжджання автотранспорту до спорткомплексу „Динамо”, НВО „Сис-тема” (вул. Довбуша) та до АТ „Галичфарм” (вул. Опришківська), який також збудував без дозволу гаражі, у районі піщаного кар’єру. Постійно відбувається ерозія ґрунтів внаслідок самовільного вибирання піску з підніжжя гори Лева, пошкодження ґрунту та ерозія під час періодичного прокладання і ремонту комунікацій поблизу електропідстанції, що на вул. Ніжинській, розмивання ґрунтів та порід через незадовільний стан комунікацій НВО „Система”, через невпорядкований водостік (вул. Митр. Липківського, вул. Почаївська, вул. Заклинських, зокрема біля старого цвинтаря, вул. Знесенська, вул. Верховинська та інші). Варто зазначити, що ерозійні процеси з кожним роком все посилюються. Значної шкоди наносить парку самовільне захоплення територій для потреб підприємств та приватних осіб. Для спорядження городів та дачних ділянок воно має місце на вул. Почаївській, вул. Заклинських, вул. Липківського, вул. Знесенська, вул. Лісна, а для індустріальних підприємств – на вул. Довбуша (АТ „Галичфарм”). Навіть біля цвинтаря Старого Знесіння (вул. Заклинських) виявлено місця самовільного поховання. Великі ділянки територій засмічені побутовими та індустріальними відходами, і використовуються, на жаль, ще й до тепер як звалища. Наприклад, це стосується військової частини (вул. Довбуша), територій навколо складів „Львівресурс”, АТ „Райдуга” та лікеро-горілчаного заводу (ділянка між Залізницею та вул. Кордуби), території поблизу санних трас с/к „Динамо”, русло потоку Глибокого (вул. Буська), ВО „Мікроприлад” (вул. Богданівська – потік Кривчицький), кар’єру в районі вул. Харківської та Крип’якевича, території кераміко-скульптурної фабрики (вул. Мучна), березового гаю біля залізниці та музею народної архітектури та побуту.
^ Музей народної архітектури і побуту „Шевченківський гай”

Люблю львівські парки

Весною, літом, восени

І де доля мене не кине

Вони покличуть знов сюди

Тут досі нашіптують пісню свою

Високі у сонці ясени

І цвітом запашним милують

Львівську молодь каштани

Дівчата ходять, мов княгині,

По Стрийськім парку не спіша,

А від гойдалок у парку поруч

В малечі тьохкає душа.

А хочеш заглянуть в минуле –

В Шевченківський гай завітай,

Тут пісню й казку, усе тут почуєш,

Побачиш предківський звичай.

Усіх приманює до себе

Висока Замкова гора,

А лебеді у Стрийськім парку,

Любов і вірність приверта

Любов до львівської природи,

У кожнім серці збережіть!

Милуйтесь самі і з друзями,

Й гостям увагу приверніть!
Надійним форпостом у боротьбі зі шкідливими явищами: запиленістю і загазованістю повітря, шумом, які породжують великі індустріальні центри стали зелені насадження, парки.

Відомо, що у місті повітря має підвищений вміст вуглекислого газу. Ось тут і приходить на допомогу „зелений друг”. Насадження площею в один гектар поглинають за годину 8 кубометрів – приблизно таку кількість, яку видихають 200 чоловік. Отже, зелень є своєрідним цехом з виробництва кисню.

Та животворні крони дерев не лише збагачують киснем повітря, вони й фільтрують його. Особливу роль тут відіграє зелений листок з його своєрідними „порохотягами” – волосинками, липкою поверхнею, рельєфними прожилками. Наприклад, насадження з 400 тополь на одному гектарі осаджує за літо до 340 кілограмів пилу.

Дерева несуть ще одну дуже цінну санітарну службу, виділяючи фітонциди – специфічні леткі речовини, які здатні пригнічувати розвиток мікробів.

Місто Лева багате на сквери і парки. Одним із них є Шевченківський гай. Цей лісопарк займає площу в 84 гектари. Хвилястий хребет узгір’я, дикі урвища, невеличкі лужки, яри і балки чергуються тут у найрізноманітніших комбінаціях.

Потужний буковий ліс ріс тут ще у ХVІІІ столітті. Називали його Лоншанівкою. Він дуже сподобався австрійському цісареві Йосифу ІІ, коли він у 1780 р. перебував у Львові, і запопадливі чиновники зі Львівського губернаторства, на льоту спіймавши цісареву похвалу, назвали ліс Кайзервальдом (від німецьких слів Kaiser – цар і Wald – ліс). Така назва за цією місцевістю трималася довго, однак лісу австрійські урядовці не зберегли – його вирубали. Старожили пам’ятають, як у роки першої світової війни останні красені-буки були зрубані на паливо. Поволі почалася ерозія ґрунту. Виникла потреба повторного заліснення території, але лише весною 1951 р. на порізані ярами, оголені схили нинішнього Шевченківського гаю вийшли сотні львів’ян з лопатами і саджанцями дерев. Щоб засадити таку велику територію потрібна величезна кількість саджанців, тож садили те, що легко приймалося і швидко росло: тополю, акацію, американський клен, червоний дуб.

Головна алея парку ділить його на північну і південну частини. Біля центрального входу нас зустрічає величезна скульптура Тараса Шевченка, який ніби запрошує відвідати цей чудовий гай.

У південній частині парку ростуть червоний дуб, акація, ясенолистий і гостролистий клени, ясен та модрина, а також багато дикоростучих фруктових і ягідних дерев і кущів.

Північна частина Шевченківського гаю розкинулася на хребті узгір’я, яке опускається крутими схилами, порізаними глибокими лощинами. Тут багато чистих посадок сосни та змішаних посадок червоного дуба, модрини, берези, клена. Круті урвища залісненні акацією, сосною та смерекою.

Хвиляста гряда узгір’я нагадує карпатський край. Невеличкі рівні плато на вершині узгір’я схожі на полонини, які вкриті ділянками злаків, мохом, тут ростуть низькостовбурні кострубаті сосни, гілля яких колише свіжий вітер.

На західній околиці лісопарку створено декілька березових та дубових перелісків зі світлими галявинами.

Весною південна околиця парку стоїть у біло-рожевому шумовинні грушевого, черешневого і яблуневого квіту. Під крутими схилами вдало розкидані невеликі групи беріз, сосен та модрин, які здаються вирізьбленими на тлі неба.

Восени, коли листя дуба стає пурпуровим, а беріз – жовтим, здається, що то язички полум’я миготять на фоні темних сосен.

На деяких галявинах зустрічаються мальовничі групи модрин. Спадаючі світло-зелені віти, ажурні крона, м’яка хвоя підсилюють радісну гаму сонячних галявин і лужків.

Взимку у Львові не знайти кращого місця катання на лижах або санчатах ніж тут, на узгір’я Шевченківського гаю, де крутизна схилів дуже різноманітна.

Парк багатий на потічки і ручаї. Є тут також і мальовниче озерце. Дерева навколо нього наче заглядають у дзеркальну гладь плеса, милуючись власною красою.

Але Шевченківський гай цікавий не лише своєю дивовижною флорою, а й музеєм архітектури і побуту під відкритим небом. Всього у ньому налічується понад 80 споруд. Тут ми можемо познайомитись з будівлями ХVІ – ХІХ століть. Це хати з високими солом’яними дахами, стінами з дерев’яних колод. Всередині хат ми бачимо предмети селянського побуту гуцулів, бойків, лемків тощо.

З цікавістю оглядають дорослі й діти давню дерев’яну споруду. Це – водяний млин. На фоні темних смерек вимальовується чудова споруда старовинної дерев’яної церкви, яка наче повторює обриси ялини. Цей храм побудували бойківські майстри, не використавши жодного металевого цвяха. Є й інші чудові дерев’яні храми. Вони, як архітектурні пам’ятки, свідчать про духовне багатство й високу майстерність народних умільців.

Наші предки також дбали про освіту. На відкритій галявині стоїть старовинна школа. Це невелика хата, в якій розташований клас для учнів з партами і лавами, а також кімнати, де мешкав учитель.

Старовинні будиночки на фоні мальовничих краєвидів викликають захоплення у відвідувачів. Але боляче дивитися, коли на смарагдовій зелені трави валяються пластикові пляшки, брудний одноразовий посуд, обгортки, папір. Люди, яким лінь зібрати сміття і викинути в смітник, не лише псують вигляд незайманої природи, а й наносять шкоду довкіллю. Адже сміття, розкладаючись, утворює шкідливі для живих організмів речовини, а пластикові пакети, пляшки, склянки взагалі не гниють і можуть століттями пролежати у ґрунті цілими і неушкодженими.

Крім Шевченківського гаю, у Львові є ще багато парків. Але щоб наші зелені друзі і далі приносили нам користь, їх потрібно оберігати. Насаджуймо дерева, не засмічуймо парки, і повітря міста буде чистим, а оку буде чому порадіти.
^ Стрийський парк

Багато львів’ян і гостей міста були у Стрийському парку, і знають, що йому близько 100 років, читали і слухали про його екзотичних і вітчизняних мешканців.

Про цей парк багато писали, складали про нього вірші, музику. Але все-таки він залишається не до кінця відкритим, якимось чаруючим, загадковим. А яка цікава його історія, скільки переказів і легенд про нього розказано...

Отже, ще в епоху феодалізму, земля, на якій знаходиться зараз Стрийський парк, входила до складу Галицького передмістя середньовікового Львова. Вона була пересічена долинами і балками, запущена ялиново-буковим лісом і диким чагарником, крізь який тільки стежками можна було пройти до старовинної сокільницької дороги.

В 50-ті роки ХІІ ст. польський король Казимир ІІІ подарував Львову 70 французьких ланів землі (приблизно 2150 га). На цій території і розмістився таки Стрийський парк. Перші кроки перетворення лісу в парк відносяться лише до 20-30 років ХІХ ст.

В 70-ті роки парк став розширюватися, а в 80-ті роки (є небагато дат створення парку в різних джерелах, але частіше зустрічається – 1879 рік) в нижній частині були зроблені підсадження нових дерев, прокладення нових доріжок. Керував плануванням і будівництвом нижньої частини парку досвідчений інженер-садівник Арнольд Реринг.

І лиш в 1894 році впорядкована і верхня частина, завдяки організованій там промисловій виставці.

У той 1894 рік у Стрийському парку був встановлений пам’ятник одному із керівників польського повстання під керівництвом (Да) Тадеуша Костюшко (до 100-ліття до дня повстання) – Якові Келінському.

Ініціатором будівництва пам’ятника Я.Келінському і назви парку його імені був громадський діяч і посол в австрійському парламенті Станіслав Немчоновський (1839-1924).

Про незвичайну здатність Я.Келінського ходили легенди. Одна з них розповідає, що коли було придушене повстання, Т.Костюшко і багато повстанців, серед яких був Келінський, опинилися в полоні у Росії, то цариця Єкатерина ІІ, гордилася своєю перемогою і, бажаючи розважити двір, вирішила посміятися над полковником-повстанцем Я.Келінським, колишнім чоботарем, який посмів підняти руку проти царської влади. Вона наказала представити двору полонених польських офіцерів і знаючи, які вони честолюбні та горді, при всьому дворі заказала полоненому полковнику пару чобіт для себе, нагадуючи йому, хто він є. Але Я.Келінський був не тільки честолюбний, але кмітливий і дотепний чоловік: він відразу же прийнявся знімати мірку з ноги цариці, висловлюючи своє захоплення, що такої гарної ніжки він не зустрічав. Єкатерина цей комплімент сприйняла позитивно, вона любила такі речі, а коли Я.Келінський ще насправді пошив їй пару чудових чобіток, вона подарувала йому свободу.

Але це легенда. А історики вважають, що всіх польських полонених-костмківців відпустив, після смерті Єкатерини, новий престолонаступник Петро І, який прагнув переробити все, що зробила його мати-імператриця.

Пам’ятник Яну Келінському в Стрийському парку спорудив (причому на свої кошти) його шанувальник, відомий львівський скульптор Юліан Макровський, відомий також як автор надзвичайних пам’ятників на Личаківському цвинтарі. Стоїть цей пам’ятник в Стрийському парку і сьогодні, ніби піднімаючись на сцені в оточені коліс і з високих туєвіків. У тому ж році, що і пам’ятник, в парку були побудовані будиночок садовода і оранжерея у якій зібрано біля ста теплолюбних рослин (кактуси, орхідеї, камелії, пальми, фікуси, цитрусові). Оранжерея змінюється, перебудовується, але завжди там квітнуть надзвичайні рослини, про одну з них є пісня і легенда. Цю квітку називають „королевою однієї ночі”. Мова йдеться про змієвидний кактус, який цвіте тільки вночі і недовго, з 10 год. вечора до 3 год. ночі, але зате так красиво, як біло-золотиста сяюча зірка (діаметром 25 см) і видає ніжний запах ваніліну.

В народі говорять, що якщо хтось прослідкує все цвітіння „королеви” від початку до кінця, то можна знайти щастя на все життя.

А скільки є ще чудових рослин у Стрийському парку! Є тут і монеткове, і бархатне, і тюльпанове, і оцтове, і навіть „чортове” дерево.

Є реліктове дерево гінкго, брати якого жили на землі коли на ній ще не було людей. Є завжди квітуча вишня (з весни до осені). Також є дві верби: 1 – Верба Шевченка, яка виросла в Стрийському парку із гілочки, посадженої в далеких Казахських степах великим Кобзарем, а інша – та, на якій ростуть груші. Де ще таке побачиш?

У жовтні 1850 року Тарас Григорович Шевченко по етапу переправляється з Орської фортеці в Новоросійське Укріплення. По дорозі на пристань в місті Тур’єві поет знайшов вербову гілку і взяв її з собою.

Він посадив її у солдатському городі Новоперетровському Укріплені на півострові Моншоншок.

Зараз цю вербу, як священну реліквію зберігають жителі Казахстанського міста Форт Шевченко. Гілка Т.Шевченкової верби перевезли із Казахстанської землі делегацією українських письменників і урочисто посаджено в Стрийському парку 22 травня 1961 року в соту річницю похорону Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі в Каневі.

Є невеликий струмок з водою, витікаючий із щелепи дракона. Говорять, випивши цієї льодяної води, можна стати молодшим, розумнішим, добрішим і красивішим. А над джерелом – Кожем’яка б’ється з крилатим чудовиськом. Цю скульптурну композицію створили студенти Львівського інституту декоративного мистецтва на честь засновника Стрийського парку Арнольда Реринга, про що свідчить меморіальна плита, вкладена в стіну над джерелом.

На верху застиг у подиві і зачаруванні олень. Із дерев’яної альтанки на лісовому пагорбі можна помилуватися ландшафтом долини. Є ще ставок, плавають лебеді і декоративні качки, що живуть у маленькому будиночку на воді під вербами.

Є руїни старого декоративного замку з баштами і вікнами, збудованого у 1894 році. В парку найдовша у Львові липова алея і єдина в місті алея платанів. Є грабовий коридор і грабові стіни-приміщення ресторану „Зелений гай”, дитяча залізна дорога з двома станціями і перекидним мостом, широкоекранний кінотеатр „Львів”, бібліотека, спортзал, фонтани, кафе і ресторани і ще багато іншого очікує нас у Стрийському парку, найяскравішому поміж парків Львова.
  1   2

Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconПарк "Знесіння" під загрозою
Регіональний ландшафтний парк «Знесіння» висловлює Вам свою повагу, та повідомляє про ситуацію, яка склалася навколо функціонування...

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconРегіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса”
Регіональний ландшафтний парк “Кінбурнська коса” створений рішенням Миколаївської обласної Ради народних депутатів від 15. 10. 92...

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconПро регіональний ландшафтний парк
Кабінету Міністрів України від 25. 08. 2004 №1094, інших актів чинного законодавства

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconРегіональний ландшафтний парк «Тилігульський»
Краснопільської, Анатоліївської, Червоно-української, Коблевської сільських рад Березанського району. Парк створено з метою збереження...

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconПерелік територій природно-заповідного фонду Балаклійського, Барвенківського та Ізюмського районів Харківської області
Регіональний ландшафтний парк "Ізюмська лука" (ок с с. Протопопівка, Завгороднє, Вітрівка Балаклійського р-ну)

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconРегіональний ландшафтний парк «Краматорський» затверджено
Внесення змін до документації конкурсних торгів та продовження строку подання пропозицій конкурсних торгів

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconРегіональний ландшафтний парк «Краматорський» затверджено
Внесення змін до документації конкурсних торгів та продовження строку подання пропозицій конкурсних торгів

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconА. В. Сагайдак Регіональний ландшафтний парк „Міжрічинський”, с. Отрохи Україна, e-mail
...

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconМіністерство освіти І науки України Факультативне заняття Зміни клімату Робота
Обладнання: комп’ютер, диск з фільмом «Регіональний ландшафтний парк «Гадяцький», магнітофон, плакати, таблиця, різнокольорові аркуші...

Парки львова регіональний ландшафтний парк „Знесіння” iconПриродно-заповідний фонд україни регіональний ландшафтний парк
Правил любительського І спортивного рибальства (в тому числі застосування сіток, переметів, колючих знарядь, вибухових, отруйних...

Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2013
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка