Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і




0.87 Mb.
НазваМетодичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і
Сторінка3/12
Дата конвертації29.06.2013
Розмір0.87 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
995_004 ). Заявники перебували в
камерах без природного освітлення, повністю ізольовані від інших
ув'язнених. Їм не дозволяли читати, слухати радіо, дивитись
телевізор. Цей режим згодом був пом'якшений у результаті
внутрішнього судового процесу та втручання лікарів. Зважаючи на
короткий строк ув'язнення (три місяці) та на ту обставину, що
заявники самі спровокували погіршення стану здоров'я, оголосивши
голодування, та частково свою ізоляцію, відмовляючись від зустрічі
з деякими відвідувачами, Комісія визначила, що в цій справі не
було порушення статті 3 ( 995_004 ).
У справі "Т. і В. проти Сполученого Королівства" ( 980_028 )
заявниками були діти, які на момент вчинення злочину досягли лише
10-річного віку. За викрадення і вбивство дворічного хлопчика Суд
Корони засудив їх до позбавлення волі на невизначений строк, до
"помилування її Величністю". Європейський суд з прав людини у
своєму рішенні визначив, що Конвенція ( 995_004 ) не забороняє
державам застосовувати невизначені строки позбавлення волі
стосовно дітей, винних у скоєнні тяжких злочинів, у разі, коли це
необхідно для захисту громадського порядку.
При з'ясуванні питання щодо умов утримання на лаві смертників
Суд підкреслив, що спосіб виконання смертного вироку, особистісні
риси засудженого і неспіввідносність покарання з тяжкістю скоєного
злочину, так само як і умови утримання в очікуванні смертної кари,
є свідченням, як можна спричинити проскрипцію* поводження чи
покарання засудженого згідно із статтею 3 Конвенції ( 995_004 ).
Сучасне ставлення в країнах-учасницях до смертної кари пов'язане з
оцінкою того, чи було перевищено допустимий поріг страждань і
принижень.
_____________________
* Проскрипція - у стародавньому світі - список осіб, оголошених
поза законом, позбавлених усіх прав та майна і таких, що могли
бути позбавлені життя.
У доповідях за заявами "Полторацький та Кузнецов проти
України" ( 980_019 ), з'ясовуючи, чи умови утримання на лаві
смертників у в'язниці Івано-Франківська суперечать статті 3
Конвенції ( 995_004 ), Комісія визначила, що на час скоєння
злочинів, за вчинення яких заявників було засуджено, їм
виповнилося лише по 19 років, а їх тримають на лаві смертників вже
кілька років. Під час відвідання в'язниці Комісія встановила, що
ув'язнені утримуються в одиночних камерах і позбавлені можливості
спілкування з іншими в'язнями. За ними часто наглядають охоронці,
світло не гаситься протягом усієї доби. До травня 1998 року в'язні
не мали можливості виходити на прогулянки, вікна в камерах були
забиті. Під час зустрічей заявників із батьками були присутні
охоронці, наділені повноваженнями переривати розмову. Беручи до
уваги всі ці обставини і, зокрема, дуже тривалий період часу, який
заявники провели на лаві смертників у постійних муках і
зростаючому напруженні від очікування страти, та зважаючи на
особисті характеристики заявників, особливо на їх вік, Комісія
визнала, що за сукупністю умов утримання заявники піддавалися
нелюдському поводженню, яке перевищило рівень, встановлений
статтею 3 Конвенції ( 995_004 ).
Екстрадиція та вислання
Договірні держави мають право згідно із загальновизнаним
міжнародним правом та відповідно до їх договірних зобов'язань,
включаючи Європейську Конвенцію з прав людини ( 995_004 ),
контролювати в'їзд, проживання та вислання іноземців. Крім того,
слід зазначити, що право на політичний притулок не проголошується
ні Конвенцією, ні Протоколами до неї (Vilvarajah and Others v the
United Kingdom judgment of 30 December 1991, Series A, No. 215).
Проте вислання державою може порушити спірне питання за
статтею 3 ( 995_004 ), а отже, покласти на цю Договірну Сторону
відповідальність у разі, коли з'являються достатні підстави
вважати, що особа у випадку її вислання наражатиметься на реальний
ризик поводження з нею всупереч статті 3 у країні, до якої вона
висилається. За таких обставин стаття 3 ( 995_004 ) накладає
зобов'язання не висилати особу до такої країни.
Так, у справі "Сьорінг проти Сполученого Королівства"
(Soering v the United Kingdom judgment of 7 July 1989, Series A,
No. 161) заявник стверджував, що британська влада не відмовила у
його видачі до США, де він міг бути засудженим до смертної кари
та, очікуючи можливої видачі, набути "синдрому камери смертників",
що є нелюдським поводженням. Суд ухвалив, що у разі, коли рішення
про видачу заявника Сполученим Штатам Америки буде виконано,
матиме місце порушення статті 3 ( 995_004 ).
Таке ж рішення прийняв Суд у справі "Чагал проти Сполученого
Королівства" (Eur. Court HR, Chahal v the United Kingdom judgment
of 15 November 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-V),
вважаючи обгрунтованим існування реального ризику стосовно того,
що заявника може бути піддано жорстокому поводженню, незважаючи на
статтю 3 ( 995_004 ), у разі його депортації до Індії.
Тілесне покарання неповнолітніх
Сам характер призначеного судом тілесного покарання полягає в
тому, що одна людина здійснює фізичне насильство над іншою (Тугег
v the United Kingdom judgment of 25 April 1978, Series A, No. 26).
Таким чином, хоча особа не страждає від будь-якого суворого
або тривалого фізичного впливу, її покарання, коли до неї
ставились як до предмета, що перебуває в руках органів влади, - це
замах на одну з головних цілей статті 3 ( 995_004 ) - захист
людської гідності та фізичної недоторканності. Не можна виключати
й те, що таке покарання може мати негативні психологічні наслідки.
У справі "Уорвік проти Сполученого Королівства" (Warwick v
the United Kingdom N 9471/81, 60 DR 5 (1989) покарання полягало в
заподіянні фізичних ушкоджень 16-річній дівчині однією особою в
присутності іншої. Комісія постановила, що мало місце порушення
статті 3 ( 995_004 ), оскільки тілесне покарання заявника було
принизливим і достатньо серйозним, щоб кваліфікуватись як таке, що
принижує гідність, поводження чи покарання.
Стаття 4. ЗАБОРОНА РАБСТВА ТА ПРИМУСОВОЇ ПРАЦІ
( 995_004 )
1. Жодна людина не може перебувати в рабстві або в
підневільному стані.
2. Жодна людина не може бути приневолена до примусової чи
обов'язкової праці.
3. Для цілей цієї статті термін "примусова чи обов'язкова
праця" не охоплює:
a) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під
час ув'язнення, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї
Конвенції ( 995_004 ), або під час умовного звільнення від такого
ув'язнення;
b) будь-яку службу військового характеру або, у випадку
відмови від неї з релігійних чи політичних мотивів у країнах, де
така відмова визнається, службу, визначену замість обов'язкової
військової служби;
c) будь-яку службу, яка повинна виконуватися у випадку
надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи
добробуту суспільства;
d) будь-яку роботу чи службу, яка становить собою звичайні
громадянські обов'язки.
Європейський суд розглянув незначну кількість справ,
пов'язаних із порушенням статті 4 ( 995_004 ).
На основі прецедентної практики Суд розширив сферу винятків,
визначених пунктом 3 статті 4 ( 995_004 ). Так, передбачений
законом безоплатний захист неплатоспроможної особи в суді
адвокатом не вважатиметься примусовою працею (Van Der Mussele v
Belgium judgment, Series A, No. 70 (1983). He вважатиметься такою
і зобов'язання нотаріуса вимагати меншу плату за свої послуги від
неприбуткових організацій, наприклад церков (X v FRG N 8410/78, 18
DR 216 (1979), чи зобов'язання роботодавця стягувати з зарплати
працівника прибутковий податок або суми на соціальне страхування
(Four Companies v Austria N 7427/76, 7 DR 148 (1976), а також
зобов'язання безробітного давати згоду на пропозицію
працевлаштування під загрозою втрати допомоги по безробіттю (X v
the Netherlands N 7602/76, 7 DR 161 (1976).
Згідно з пунктом 3 статті 4 ( 995_004 ) не вважається
примусовою праця під час перебування в місцях позбавлення волі.
При цьому вона включає як зайнятість у в'язниці, так і зайнятість
ув'язнених на приватних підприємствах (Twenty One Detained Persons
v FRG N 3134/67, 11 YB 528 (1968), а також працю затриманих
неповнолітніх (X v Switzerland N 8500/79, 18 DR 238 (1979) та осіб
без певного місця проживання (X v FRG N 770/60, 6 CD 1 (1960).
Стаття 5. ПРАВО НА СВОБОДУ ТА ОСОБИСТУ НЕДОТОРКАННІСТЬ
( 995_004 )
1. Кожна людина має право на свободу і особисту
недоторканність. Жодна людина не може бути позбавлена волі інакше
ніж відповідно до процедури, встановленої законом, у таких
випадках, як:
a) законне ув'язнення людини після її засудження компетентним
судом;
b) законний арешт або затримання людини за невиконання
законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого
обов'язку, передбаченого законом;
c) законний арешт або затримання людини, здійснені з метою
забезпечення її присутності перед компетентним судовим органом на
підставі обгрунтованої підозри у вчиненні злочину або якщо
обгрунтовано визнається за необхідне запобігти вчиненню нею
злочину або її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітньої людини на підставі законного
розпорядження з метою виховного нагляду або законне затримання
неповнолітньої людини з метою забезпечення її присутності перед
компетентним правоохоронним органом;
e) законне затримання людей для запобігання розповсюдженню
інфекційних захворювань, людей психічно хворих, алкоголіків або
наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання людини, здійсненні з метою
запобігання її незаконному в'їзду в країну, або людини, відносно
якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.
Щодо права на свободу, стаття 5 (пункт 1) ( 995_004 )
проголошує особисту свободу в її класичному розумінні, тобто
фізичну свободу особи. Мета її - гарантувати, щоб ніхто не міг
бути позбавлений цієї свободи свавільно.
Суд наголосив на необхідності чіткого визначення в
національному законодавстві умов позбавлення волі і зазначив
також, що застосування такого закону повинно бути передбачуваним
(Baranovsld v Poland judgment of 28 March 2000).
Навіть у разі, коли національне законодавство не містить
чітких правил щодо становища затриманого, який перебував під
вартою впродовж судового провадження після закінчення строку
запобіжного ув'язнення, призначеного наказом суду на стадії
слідства, Суд визнає це порушенням статті 5 ( 995_004 ).
Слова "забезпечення виконання будь-якого обов'язку,
передбаченого законом" (підпункт b пункту 1 статті 5 ( 995_004 )
стосуються тільки тих випадків, коли закон дозволяє затримання
особи з метою примусити її виконати особливий та конкретний
обов'язок, який до певного моменту вона виконати не змогла. Широке
тлумачення підпункту спричинило б наслідки, несумісні з ідеєю
верховенства права, яке лежить в основі Конвенції ( 995_004 ), і
виправдовувало б, наприклад, адміністративне затримання особи з
метою примушування її до виконання будь-якої вимоги на підставі
загального обов'язку підкорятися закону.
Не може бути виправданням, на думку Суду, і затримання у разі
звільнення особи з-під варти у зв'язку з необхідністю виконання
належних адміністративних процедур (наприклад, оформлення
документів на звільнення) (Labita v Italy judgment of 6 April
2000 ( 980_009 ).
Порушенням Конвенції ( 995_004 ) є також затримання
неповнолітнього з метою здійснення виховного нагляду з поміщенням
у в'язницю в умовах ізоляції, якщо при цьому не надається допомога
відповідних спеціалістів та не додержується відповідний виховний
режим (Bouamar v Belgium judgment of 29 February 1988, Series A,
No. 46).
Ніхто не може бути позбавлений волі як "особа, що страждає на
психічний розлад", без медичного висновку, яким встановлюється, що
психічний стан особи потребує обов'язкової госпіталізації. Більше
того, обгрунтованість тривалого позбавлення волі у зв'язку з таким
розладом залежить від його стійкості.
Дуже важливо, щоб особа, затримана як "психічно хвора", мала
доступ до суду і можливість виступити особисто або через будь-яку
форму представництва, без чого вона буде позбавлена основних
процесуальних гарантій, які застосовуються у справах, пов'язаних з
позбавленням волі.
Будь-яке позбавлення волі згідно з підпунктом f пункту 1
статті 5 ( 995_004 ) є виправданим тільки доти, доки розглядається
питання про вислання. Якщо ця процедура належно не виконується,
згідно з цим підпунктом подальше затримання є неприпустимим (Eur.
Court HR, Chahal v the United Kingdom judgment of 15 November
1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-V).
2. Кожна заарештована людина повинна негайно бути
поінформована зрозумілою для неї мовою про підстави її арешту і
про будь-яке обвинувачення проти неї.
Кожний заарештований повинен знати, чому він позбавлений
волі. Тобто пункт 2 зобов'язує давати роз'яснення кожному
заарештованому простою, зрозумілою для нього мовою юридичних та
фактичних підстав арешту з тим, щоб він міг звернутися до суду
згідно з пунктом 4 статті 5 (
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconРозпорядження від 18 жовтня 2004 р. N 759-р Київ Про роботу центральних І місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення відкритості у своїй діяльності, зв'язків з громадськістю та взаємодії із
Міністра Кабінету Міністрів України Толстоухова А. В. про роботу центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення...
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconПро затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України постановляє
Затвердити граничну чисельність працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади згідно з додатком
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconПро затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади Кабінет Міністрів Українипостановля є
Затвердити граничну чисельність працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади згідно з додатком
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconЗаконУкраЇн и Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства фінансів, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, інших центральних органів виконавчої влади
Міністерства фінансів, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких...
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconПро затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України п о с т а н о в л я є
Затвердити граничну чисельність працівників апарату центральних органів виконавчої влади згідно з додатком
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconМетодичні рекомендації щодо організації роботи підрозділів з питань запобігання та протидії корупції
Методичні рекомендації розроблені з метою надання допомоги в організації роботи та виконанні своїх повноважень підрозділами з питань...
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconРозпорядження президента україни про Перелік центральних органів виконавчої влади
Україною повноправного членства в Європейському Союзі, затвердити Перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за...
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconПостанова від 13 вересня 2002 р. N 1371 Київ Про порядок участі центральних органів
З метою забезпечення ефективної участі центральних органів виконавчої влади у діяльності міжнародних організацій, членом яких
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconРозпорядження від 15 лютого 2012 р. N 103-р Київ Про скасування деяких наказів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади
Скасувати накази міністерств, інших центральних органів виконавчої влади як такі, що не набрали чинності та надіслані до виконання...
Методичні рекомендації для центральних органів виконавчої влади щодо застосування в законотворчій діяльності Конвенції про захист прав і iconПояснювальна записка до проекту постанови Кабінету Міністрів України „Про внесення змін до Переліку центральних органів виконавчої влади
Про внесення змін до Переліку центральних органів виконавчої влади, відповідальних за виконання зобов’язань, що випливають із членства...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка