Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки




152.36 Kb.
НазваІ. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки
Дата конвертації28.10.2012
Розмір152.36 Kb.
ТипДокументы
Зміст
Крапивний Іван Васильович


Розділ 4 Макроекономічні механізми




УДК 330.34: 339.922 (477)


І.В. Крапивний1
Глобальні виклики для України

в умовах транснаціоналізації економіки
У даній статті автор визначає основні глобальні виклики для національних економік на транснаціональній стадії глобалізації. Для країн, що розвиваються, ці виклики визначаються розширенням активності транснаціональних корпорацій і технологічним відставанням від економік, що базуються на знаннях. Автор намагається знайти відповіді на ці виклики, а також шляхи їх подолання.

Вступ

Однією із головних проблем сучасного етапу глобалізації є протиріччя, що зародилося ще в епоху доіндустріального розвитку, продовжує існувати і навіть підсилюється в сучасних умовах, – це нерівномірність розвитку різних країн. Більшість держав світу сьогодні не мають у своєму розпорядженні засобів навіть для підтримки життєдіяльності, не кажучи же про кардинальне реформування господарської діяльності та переведення її на випереджальну траєкторію розвитку. Тому в сучасних умовах вирішення цих проблем, зокрема у країнах, що розвиваються і перехідних економіках, пов’язується із “відкриттям” їх економік та залученням передових технологій і прямих іноземних інвестицій [1; 2; 3; 4].
Постановка завдання

Виходячи із важливості цих проблем і невизначеності відносно тенденцій розвитку України в умовах “відкриття” її економіки у процесі євроатлантичної інтеграції, зупинимося на викликах, що випливають із процесів транснаціоналізації економіки і формування транскордонних відносин [5]. Однією із найсуттєвіших проблем у цьому контексті також стає перехід розвинутих країн до економіки знань [6, с. 13], оскільки, як буде показано нижче, використання цієї моделі економічного зростання в умовах, коли більшість країн світу продовжує продукувати індустріальні технологічні уклади, поглиблює нерівномірність розвитку різних країн. З іншого боку, саме економіка знань надає шанси країні вийти на випереджальну траєкторію розвитку.
Результати

Сучасні тенденції глобалізації збіглися зі значними змінами на політичній карті світу. У цей період залишився у минулому "другий світ". "Перший світ" – найбільш розвинені країни – вступив у постіндустріальну стадію і домінує на світовому ринку в технологічному, фінансовому, інформаційному аспектах. Він, використовуючи наднаціональні інститути, диригує міжнародними відносинами. Як сприймати цю розбіжність часів? Як оцінити вплив процесу глобалізації, що йде насамперед із країн Центру на інший світ, так звану Периферію, до якої примикає навіть Росія? [7, с. 45].

Не виключено, що форсоване “відкриття” економік країн Периферії спочатку може прискорити економічний розвиток. Але в кінцевому підсумку це підірвало б і без того обмежений потенціал їхнього зростання. Якщо за допомогою твердого фінансового контролю держава раніше могла регулювати національний валютний ринок, то в умовах лібералізації фінансових ринків і по’якшення валютного контролю транснаціональний капітал одержав можливість при бажанні обрушити фінансові ринки практично будь-якої держави [8, с. 57-58]. Щоб уникнути подібного сценарію, потрібна інша модель глобалізації, яка включає як невід'ємну частину адаптацію економічного авангарду до явних нестатків ар'єргарду і його осмислену підтримку в ключових напрямках розвитку. До від’ємних компонентів такої моделі належать розчищення завалів на шляху взаємодії країн Периферії із зовнішнім світом, прискорене поетапне переміщення на територію цих країн промисловості із передачею відповідних технологій і навчанням персоналу, синхронне відкриття ринків держав, де ця промисловість нині знаходиться і – головне – усіляке сприяння розвитку інтелектуального потенціалу периферійних країн, поширенню й укоріненню знань про закономірності і проблеми “наздоганяючого” розвитку [9, с. 13].

Але хто буде вирішувати ці проблеми? Розвинені держави, у яких в основному розміщені штаб-квартири ТНК, самі знаходяться у стані безперервної конкурентної боротьби створення законів і умов для "перетягування" до себе транснаціонального капіталу [8, с. 59-60]. В той самий час така політика призводить до послаблення націй та держав, що втрачають своє економічне підґрунтя – корпорації, а корпорації позбуваються останніх сентиментів до “своєї” держави і нації та до їх інтересів [10].

Отже, непрогнозованість поведінки ТНК в умовах глобалізації ставить перед новими викликами навіть розвинуті країни. Сьогодні на кожен долар, що обертається в реальному секторі світової економіки, припадає до 50 дол. у фінансовій сфері. Загальний обсяг ринку вторинних цінних паперів наближається до 100 трлн. дол., а річний оборот фінансових трансакцій досяг півквадрильйона доларів. Якщо врахувати, що об'єднаний фонд 23 розвинутих країн складає близько 550 млрд. дол., то стає очевидним, що навіть при узгодженій політиці всіх провідних держав світу вони не можуть спрямовувати для боротьби зі спекулятивними операціями суми, порівнянні з оборотами фінансових ринків. Це означає, що реальної сили, здатної протистояти транснаціональному капіталу, сьогодні у світі не існує [8, с. 56]. З іншого боку, урядам країн дуже складно визначити свою позицію відносно ТНК, а ще складніше – реагувати на їх діяльність, адже однією з важливих особливостей сучасної організації ТНК є “їх здатність гнучко переносити свої центри управління і штаб-квартири з одного вузла корпоративної мережі в інший, легко змінюючи основну країну "прописки" з метою одержання податкових і інших пільг” [Там само, с. 59-60].

Намагаючись захистити внутрішні ринки і отримати конкурентні переваги, держави створюють різноманітні регіональні об’єднання. Але така політика не завжди досягає намічених цілей і навіть може бути небезпечною для країн, що входять в торговельні і регіональні блоки, оскільки вони все частіше відмовляються від суверенітету. Особливо чітко і ясно просування ідеології корпорацій проводиться на американському континенті, оскільки бажання корпорацій найбільш послідовно знаходять своє відбиття у політиці лібералізму, що проводиться США. Прикладом може бути Північноамериканська зона вільної торгівлі (NAFTA), яка найдальше просунулась у напрямку “підминання” держав корпораціями. Так, Глава 11 угоди про цю зону надає можливість корпораціям переслідувати судом держави, які, як вони вважають, своїми державними регуляціями і рішеннями завдають їм шкоди. Так, американська S.D. Myers Inc. засуджує Канаду за те, що вона забороняла експорт поліхлоридного дифенілу, токсичної речовини, яку підозрюють як збудник раку. У цьому випадку клопотання держави про здоров'я людей обходиться їй у 50 млн дол. Інша американська корпорація Ethyl Corp. примусила Канаду зняти заборону на шкідливий для навколишнього середовища бензиновий додаток ММТ. Канада не лише не зуміла відстояти своє природне середовище, а ще й вимушена була витратити 17 млн дол. на судові видатки [10].

Іншим глобальним викликом, пов’язаним із послабленням впливу держав на національні економіки, стає політика міжнародних організацій, які у перспективі неминуче повинні будуть брати на себе усе більше функцій світового уряду. Сучасний економічний світовий устрій вже має ряд важливих наддержавних політичних інститутів і міжнародних організацій (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Міжнародна фінансова корпорація, Організація економічного співробітництва і розвитку, Світова організація торгівлі і т.д.). Але сьогодні “міжнародні бюрократичні структури – близькі символи світового економічного порядку – усюди служать мішенню для гострої критики” [11], оскільки вони, по суті, “приватизувавши управління” процесами світового розвитку, використовують важелі включення і невключення окремих національних економік у систему світового господарства [6, с. 13].

З іншого боку, наднаціональні організації сьогодні далекі від регулювання діяльності транснаціонального капіталу і швидше об'єктивно відстоюють його інтереси, оскільки “найбагатші індустріальні країни не просто панують у цих інститутах, їхня діяльність, зокрема, визначається інтересами торговельного і фінансового світу цих країн” [11]. Тому суверенним державам доводиться поступово – спочатку економічно, а потім і політично – ділити владу із наддержавними інститутами транснаціонального капіталу. При цьому влада усе більше переходить у руки транснаціонального капіталу і підконтрольних йому міжнародних інститутів, послабляючи роль національних урядів [8, с. 59].

Які ж тенденції “включення” країн Периферії у світове господарство в сучасних умовах? З одного боку, глобалізація і формування “інформаційного суспільства” створюють зовсім нові можливості і чинники розвитку для країн Периферії. Але, з іншого боку, посилення глобальної конкуренції може означати, що і в майбутньому країни, які знаходяться на індустріальній стадії розвитку і відтворюють старі (відносно розвинених країн) технологічні уклади, будуть постійно знаходитися в положенні “наздоганяючих” [12-Крапивний-3-05].

Для розуміння перспектив інтеграції України у світове господарство розглянемо два можливих сценарії. Перший із них – оптимістичний. Як правило, оптимістичні сценарії розвитку міжнародної інтеграції базуються на тому факті, що глобалізація є ключовим чинником економічного розвитку всіх країн. І якщо більшість із соціальних цілей розвинених країн – висока якість охорони здоров'я й освіти, високий рівень якості життя і захисту навколишнього середовища – досягаються завдяки внутрішньому розвитку, а не глобалізації, то інтеграція країн, що розвиваються і перехідних держав у глобальну економіку надає їм, згідно з цими сценаріями, більший вибір, ніж “закрита економіка”. Прихильники глобального капіталізму пов'язують свої надії з особливостями сучасної економіки, що характеризується таким рівнем комунікацій, що інформація про нові ідеї, технології і нові системи ведення бізнесу в лічені секунди поширюються по усьому світу.

Глобалізація створює безпрецедентні можливості на шляху розвитку та розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимального комбінування різноманітних ресурсів, особливо завдяки транснаціоналізації світової економіки. Привабливість ТНК для країн, що приймають, полягає в тому, що вони приносять визначені інвестиції, нарощують виробництво, створюють робочі місця і тією чи іншою мірою відкривають доступ до досягнень сучасної науки і техніки [13, с. 7].

У цих умовах деякі країни стали наздоганяти передові держави й навіть кидати їм виклик. Так, у 1981-1997 р. вперше в історії розвитку Периферії позначилася тенденція до скорочення розриву між країнами, що розвиваються, й індустріально розвинутими економіками. Темпи щорічного приросту сукупного ВВП країн, що розвиваються, у розрахунку на душу населення в цей період склали 2,8% проти 1.8% у державах індустріального авангарду. У цей самий період замість Бразилії і Мексики, які потрапили в лещата глибокої структурної, а потім і боргової кризи, групу динамічних країн поповнили Китай, Індія, Індонезія, Пакистан, Бангладеш, В'єтнам. У результаті частка динамічних країн у загальній чисельності населення країн Периферії зросла з 1/10 до 2/3 [9, с. 10]. 25 років тому ВНП Китаю складав 16,93% від американського, а у 2000 році – вже 59.26%. Темпи зростання Китаю у середині 90-х років – 8,8% на рік проти 3,8% американських. Для порівняння: Індія, що має майже таку кількість населення, як і Китай, скоротила своє відставання з 12,32% до 22,28% за той самий час. Крім того, Китай обіцяє подвоїти свій ВНП протягом наступних 10 років. Тому майбутнє глобалізації, на думку Е. Заграви, не має безхмарний вигляд [10].

Однак для більшості країн світу сценарій розвитку глобалізації може бути не таким успішним, оскільки за процесами глобалізації стоять безпрецедентні за масштабом і концентрацією інтереси як матеріального, так і в не меншому ступені ідеологічного характеру [14, с. 69]. Капітали при цьому надходитимуть насамперед туди, де прибуток обіцятиме бути більшим, і де він не буде під загрозою. Вони перетікатимуть в ті країни, де податки нижчі, де менші вимоги до захисту довкілля, де нижчі стандарти праці та заробітної плати [10], в країни, які будуть гарантувати ТНК сприятливі умови функціонування, приборкувати профспілки, створювати необхідну інфраструктуру, дозволяти вільне переведення прибутків за кордон і т.п. [13, с. 7].

Транснаціональний капітал позитивно відгукується на підтримку "своїх" держав, забезпечуючи їхню економічну міць і економічну експансію. Складніше встановлюються відносини ТНК із менш розвиненими державами. Тут інтереси великих міжнародних корпорацій найчастіше входять у суперечність з національним капіталом і через нього з державою. Можна виділити такі основні моменти негативного впливу транснаціонального капіталу на держави, що розвиваються [8, с. 62]: ТНК створюють могутню конкуренцію місцевим компаніям і тіснять їх на внутрішньому ринку, не даючи розвинутися; вільні переміщення транснаціонального капіталу можуть підірвати стабільність національних валют і створити загрозу для національної безпеки цих країн; космополітизм, внутрішньо властивий транс­національному капіталу, здатний придушувати незміцнілу державність країн, що розвиваються, і насаджувати ідеологію, що суперечить інтересам розвитку національного бізнесу; транснаціональний капітал, захищаючи свої інтереси, може здійснювати могутній політичний тиск на країни, що приймають, в напрямі, що не завжди збігається з їх національними інтересами.

Не викликає оптимізму також і скорочення розриву між країнами Центру і Периферії. І перш за все тому, що випередження було досягнуто не у результаті підвищення темпів зростання країн, що розвиваються (як і в попередні 30 років ці темпи залишалися на рівні 4,8% на рік), а внаслідок їхнього зниження в індустріально розвинених державах (з 4,1 до 2,4% на рік). По-друге, зближення по ВВП на душу населення ніяк не компенсувало поглиблення розриву за попередні десятиліття. По-третє, зближення відбулося одночасно з поглибленням диференціації країн, що розвиваються, за темпами і якістю економічного зростання. Зокрема, збільшилося число країн, що як зуміли підтягтися до індустріального авангарду, так і істотно від нього віддалилися. Але перша група збільшилася з 19 до 27 країн, а друга – з 21 до 50 країн. У цілому, якщо до початку 80-х років у стані стагнації і деградації перебувала одна з п'яти країн, що розвиваються, то в наступні 17 років – уже кожна друга [9, с. 9].

Таким чином, одним із головних викликів для національних економік Периферії на сучасному етапі глобалізації стає проблема збереження і підйому на новій технологічній базі національного виробництва, коли, з одного боку, частини держав – компанії – вириваються із цілого (із держав) і утворюють нові цілісності – транснаціональні корпорації, що вже лежать у позадержавній площині [10], а, з іншого – коли самі держави передають частину своїх функцій наднаціональним інститутам.

На найвищому рівні теоретичної абстракції використання переваг глобалізації більшістю країн, що розвиваються є можливим, оскільки “відкритість сприяє перетіканню нових технологій з розвинених країн до країн, що розвиваються”, а “освіта сприяє прийняттю, пристосуванню до місцевих умов та впровадженню технологій” [15, с 35]. З іншого боку, з утвердженням економіки знань глобалізація надає людству шанс на основі об'єднання в мережі знань, талантів і розуму людей подолати засилля бідності та забезпечити прорив в соціальному розвитку [16, с. 5].

Однак сьогодні реальний світ значно відрізняється від цієї моделі, оскільки, темпи зростання ВВП розвинених країн досягаються завдяки використанню економічної системи, що базується на знаннях, а в країнах Периферії економічне зростання досягається завдяки інвестиціям у старі технологічні уклади. Тому складно в подібних умовах знайти обґрунтування тези, згідно з якою відставання буде переборене, особливо враховуючи той факт, що і в країнах Центру спостерігається зростання поляризації між різними верствами населення, а також регіонами. Так, в більшості країн OECР останніми десятиліттями основні інвестиції вкладалися в дослідження і розробки (R&D), освіту і підготовку, що вказує на роль зростання ролі виробництва знання як чинника економічного зростання. Проте, як свідчить практика, соціальна і регіональна поляризація між здатними повільно і швидко навчатися людьми, фірмами і регіонами також прискорилася за цей період [17].

Як діяти Україні в умовах транснаціоналізації економіки і формування глобальної економіки знань? З урахуванням світових тенденцій і внутрішніх політико-економічних умов мова, напевно, повинна йти про використання переваг економічних систем країн Центру, адже саме економіка знань надає шансів країні вийти на випереджальну траєкторію розвитку [18]. В економіці знань ключовою формою капіталу стає інтелектуальний капітал. Однак лише його наявності сьогодні уже замало. В контексті зростання ринкової конкуренції і прискорення інновацій фірми зіштовхуються з неціновими факторами конкуренції. Це означає, що найбільш важливим фактором для окремих фірм не є більше наявність даного набору здібностей, а здатність отримувати нові здібності ефективно [17].

Найбільш ефективно нові здібності можна отримати в процесі співробітництва, оскільки інноваційний і технологічний розвиток сьогодні є результатом комплексу відповідних зв'язків серед учасників системи, яка охоплює підприємства, університети і науково-дослідні інститути. Подібні системи створюють унікальне організаційне середовище для виникнення синергетичного ефекту від використання сукупності факторів, що впливають на прискорення інноваційного процесу. Тому створення ефективних інноваційних систем, які здатні обслуговувати і розвивати зростаючий фонд глобального знання з метою створення нових продуктів, послуг і способів ведення бізнесу стає одним із пріоритетних напрямків економічної політики у країнах-кандидатах у члени ЄС в умовах формування економіки знань [1].
Висновки

Таким чином, доктрина, відома за назвою “Вашингтонський консенсус”, яка була за своїм характером символом віри у глобалізацію, перебуває у глибокій кризі. Основними її тезами була впевненість у тому, що ринки діють ефективно, що відсутня потреба в їхньому регулюванні з боку держави, що між бідними і багатими не існує конфліктних інтересів і що справи йдуть якнайкраще, якщо в них не втручатися. Відповідно до цієї доктрини приватизація і дерегулювання, а також відкритий характер ринків капіталу сприяють економічному розвитку, а тому уряд повинен лише домагатися збалансованого бюджету та боротися з інфляцією [19].

Насправді ж “сьогодні за панування в глобальному просторі розгорнулася гостра боротьба: хто перший займе в ньому провідні позиції, той буде визначати “порядок” перших десятиліть ХХI сторіччя” [20, с. 52]. Економіка знань, яка стає провідним чинником успіху у цій боротьбі, надає країнам шанс на основі об'єднання в мережі знань, талантів і розуму людей забезпечити прорив в соціально-економічному розвитку.

В той самий час, жорстка конкуренція між знаннєвмісними мережами приводить до ситуації, коли деякі країни й регіони стають більш підключеними до найбільш динамічних мереж, тоді як інші залишаються виключеними із них. І це є проблемою не тільки для країн, що розвиваються, але також для країн і регіонів Європейського Союзу, у яких є ознаки зростаючої розбіжності між регіонами через можливості доступу до бази знань. В цих умовах розбудова регіональних знаннєвмісних мереж і з'єднання їх з міжнародними мережами повинна стати основною частиною державної стратегії розвитку [17].

Але щоб подібна політика сприяла трансферу нових технологій і припливу реального транснаціонального капіталу, держава повинна при формуванні довгострокової національної стратегії розвитку враховувати негативний вплив на національні економіки віртуальних фінансів і контролювати обсяг та напрямки залучення транскордонних фінансових ресурсів, для чого необхідно створити відповідні механізми та інститути, які б стримували спекулятивну активність за рахунок поетапного впровадження кожного істотного нововведення і його апробації до того, як воно набуває в сили [20, с. 53-54; 11; 21].

Наступним етапом розвитку транскордонних відносин повинно стати створення відповідної інфраструктури для “експорту організаційних технологій, ноу-хау і цілих фрагментів, розроблених в інших країнах перебування корпорацій або народжених і сформованих у надрах самої ТНК неформальних інститутів у сфері організації і управління” [8, с. 61]. У перспективі за умови динамічного соціально-економічного розвитку відповідних регіонів (анклавів) та відсутності загроз національній безпеці важливо створити умови, які б стимулювали учасників транскордонних мереж до розбудови чи перенесення з країн базування ТНК відповідних “інституційних модулів” та “соціокультурних інститутів”, без яких сьогодні в країнах, що приймають, неможливе забезпечення безперервного й успішного впровадження інновацій [Там само].


  1. Building Knowledge Economies: Opportunities and Challenges for EU Accession Countries/ Final Report of the Knowledge Economy Forum, Paris, February 19-22, 2002.

  2. Giplin R., Giplin J. Global Political Economy: Understanding the International Economic Order. – Princeton University Press, 2001.

  3. Open Markets Matter: The Benefits of Trade and Investment Liberalization. – OECD, 1988.

  4. Rodrik D. The New Global Economy and Developing Countries: Making Openness Work. – Overseas Development Council, 1999.

  5. Крапивний І. Особливості конкуренції і співробітництва в контексті транснаціоналізації економіки //Механізм регулювання економіки. – 2006. – № 4.

  6. Майбуров И. Глобализация сферы высшего образования // Мировая экономика и международные отношения – 2005. – № 3. – С. 10-17.

  7. Примаков Е.М. Постиндустриальная эпоха: Вызов российским политикам // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 3. – С. 45-53.

  8. Мовсесян А., Огнивцев С. Транснациональный капитал и национальные государства // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 6. – С. 55-63.

  9. Эльянов А. Глобализация и расслоение развивающихся стран//Мировая экономика и международные отношения. – 2000. – № 6. – С. 3-13.

  10. Заграва Е. Глобалізація і нації//observer.sd.org.ua/

  11. Стиглиц Дж. В тени глобализации//www.patriotica.ru/

  12. Крапивный И. Проблемы устойчивого развития экономики Украины // Механізм регулювання економіки. – 2004. – № 3. – С. 179-184.

  13. Коллонтай В. О неолиберальной модели глобализации // Мировая экономика и международные отношения. – 1999. – № 10. – С. 3-13.

  14. Косолапов Н. Глобализация: Сущностные и международно-политические аспекты // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. – № 3. – С. 69-73.

  15. Звіт про світовий розвиток: Важке завдання розвитку / Пер. з англ. – К.: Абрис, 1994. – 270 с.

  16. Соколенко С. Кластери у глобальній економіці. – К.: Логос, 2004.- 848 с.

  17. Lundvall, B.-Е. and Bоrras, S. The globalising learning economy: Implications for innovation policy, DG XII, European Commission. Bruxelles, 1998.

  18. Стратегія економічного і соціального розвитку України “Шляхом європейської інтеграції” на 2004-2015 роки//www.niss.gov.ua/.

  19. Гелбрейт Дж. Кризис глобализации//www.patriotica.ru/.

  20. Кочетов Э.Г. Глобалистика как геоэкономика, как реальность, как мироздание: Новый ренесанс – истоки и принципы его построения, фундаментальные опоры, теоретический и методологический каркас. – М.: ОАО Издательская группа «ПРОГРЕСС», 2001. – 704 с.

  21. Клейн Л. Глобализация: вызов национальным экономикам//www.patriotica.ru/.


Отримано 12.02.2007 р.
И.В. Крапивный

Глобальные вызовы для Украины в условиях транснационализации экономики

В данной статье автор определяет основные глобальные вызовы для национальных экономик на транснациональной стадии глобализации. Для развивающихся стран эти вызовы определяются расширением активности транснациональных корпораций и технологическим отставанием от экономик, развивающихся на основе знаний. Автор пытается найти ответы на эти вызовы, а также пути их преодоления.

1Крапивний Іван Васильович, кандидат економічних наук, доцент, докторант Сумського державного університету.
© І.В. Крапивний, 2007



Механізм регулювання економіки, 2007, № 1

Схожі:

І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconОсобливості співробітництва в умовах транснаціоналізації економіки доц
Конкуренція завжди була визначальною ознакою ринкової економіки. Однак, сучасний її стан визначається швидкістю інновацій і технологічних...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconРозділ Зовнішня політика України і міжнародна безпека Глобальні виклики сучасності та стратегічні напрями нової зовнішньої політики України
...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconРегулювання міжнародних товарних потоків в умовах транснаціоналізації
Робота виконана на кафедрі міжнародного менеджменту двнз “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана” Міністерства...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconНовини з україни” 22 грудня 2011 року
Українська дипломатія у 2011 році ефективно реагувала на глобальні виклики та гідно відстоювала національні інтереси. На цьому наголосив...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconГлобальні проблеми міжнародної економіки студент
У міру розвитку людської цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми. Так, до групи глобальних стали відносити...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconФорум студентів і професіоналів «Виклики перехідної економіки: досвід України та Польщі» (18–20 травня 2007 року) Наприкінці травня завершився Форум студентів і професіоналів «Виклики перехідної еконо­міки: досвід України та Польщі»
Наприкінці травня завершився Форум студентів і професіоналів «Виклики перехідної еконо­міки: досвід України та Польщі», організований...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки icon«Особливості розвитку міжнародних економічних зв’язків в умовах глобалізації»
В сучасних умовах перехід економіки України на інноваційний тип розвитку можливий лише за умови диверсифікації економіки та підвищення...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconV мак 2011 V міжнародна Антарктична Конференція
Запрошуємо Вас прийняти участь в V міжнародній Антарктичній Конференції «Антарктика І глобальні системи Землі: нові виклики та перспективи»,...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconНагайчук Віктор Іванович
В.І. Нагайчук "Глобальні виклики та регіональні процеси на Близькому і Середньому Сході" (с. 318-355) в колективній монографії "Глобалізація...
І. В. Крапивний1 Глобальні виклики для України в умовах транснаціоналізації економіки iconРинкові механізми в умовах інфляції
Практика ціноутворення в умовах планової економіки Радянського Союзу та її вплив на економіку сучасної України
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка