Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів




0.92 Mb.
НазваУ місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Сторінка1/6
Дата конвертації03.07.2013
Розмір0.92 Mb.
ТипДокументы
Зміст
Урок читання в першому класі
Виховувати традиційні риси українців:скромність,порядність, спостережливість
Уроки розвитку мовлення
Легенда про Лозуватську печеру.
За О.Мельником.
Січовий козак Ріг
Бесіда з класом і складання плану.
Криворізька легенда
Козацькі місця Дніпропетровщини
Урок математики в 2 класі
Х і дІ. Перевірка домашнього завдання
Таблиця додавання «6» з переходом через 10. ІІ. 1. Обмін зошитів.2. Запис числа.
4. Усний рахунок
5. Число, класна робота. Каліграфія: 69.
7. Письмове додавання
9. Задача № 442 (усно).
Дівки – Так, прийшли!Сахнівна
Матері - Благословляємо.Сахнівна
Українські національні традиційні страви
Вареник – невеликий варений виріб, зліплений з прісного тіста і начинений сиром, ягодами, капустою т.ін.Варяниця
...
Повний зміст
  1   2   3   4   5   6


    ВІДДІЛ ОСВІТИ ВІКОНКОМУ ТЕРНІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ

    У МІСТІ РАДИ

    КРИВОРІЗЬКА ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ ШКОЛА

    І-ІІІ СТУПЕНІВ № 105

    Методичний кабінет

    Н.Г. Огнівець



До відродження народних традицій –

    через інтерес школярів



    Кривий Ріг - 2012

    Автор: Огнівець Надія Григорівна, вчитель початкових класів Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 105


До відродження народних традицій – через інтерес школярів



    Дана збірочка є досвідом роботи вчителя початкових класів Криворізької загальноосвітньої школи № 105 Огнівець Надії Григорівни.



Кривий Ріг - 2012

Передмова

Тема вивчення традицій українського народу для мене близька, бо народилася і зростала на селі. Мала мудрих бабусь, котрі зналися на народних казках, прислів’ях, легендах. Ми, діти, бачили справжнє українське весілля зі сватанням, заручинами, покалачинами. Чули веселих і тужливих весільних пісень. Крутились біля печі, коли випікались весільні шишки, дівування, коровай. Дивувались, чому не всіх сусідок запрошували це робити. Дивувались сльозам матерів, нареченої. Чули безліч оповідок про минуле свого села. Зналися на народних прикметах.

І коли я, як вчителька, набула певного досвіду, з’явилося щемке бажання свої знання та досвід моїх співвітчизників донести до своїх учнів. Адже без минулого нема майбутнього…

Так щасливо склалося, що я була учасницею міського семінару, який проводило подружжя М. Чорна - Д. Грабар. Саме вони презентували свій буквар, який знайомив малят з українськими символами, побутом, традиціями. Мені цікаво було і самій дещо нове пізнавати, і дітям про це розповідати. Тому ми вирішили працювати саме за цим буквариком.

Потім зустрілись книги В. Т. Скуратівського «Вінець» і «Берегиня», О.Воропая «Звичаї нашого народу». Саме вони допомогли розробити сценарій «Колядуємо та щедруємо разом», який згодом «розростався», бо збиранням нових колядок, щедрівок захопилися учні, їхні дідусі та бабусі. Адже, важливо не тільки брати до серця те, що перейшло у спадок, а й самим діяти, творити. Так, до Різдвяних свят готувалися ще з літа. У давнину, коли дозрівав хліб у полі, перший сніп жали серпами й зберігали до нових посівів. У кожній хаті був такий сніп, і у нашій світлиці він теж з’явився. Тугий, красивий, з налитим колоссям. Більшість учнів такий сніп побачила вперше.Тому він «гостював» упродовж кількох уроків. Нарешті настав час, коли його поставили на найпочесніше місце і прикрасили вирізаними з картону яблучками, грушками. Діти дізнались, що це не просто сніп, а один із найголовніших атрибутів Різдвяних свят – дідух. А чим кращий у хаті дідух, тим щедрішим і багатшим буде наступний рік... А далі ми колядували рідним, потім вчителям школи, жителям мікрорайону, а згодом і директорам шкіл ( на районому семінарі ).



Пізніше нам захотілося у своєму класі створити куточок української оселі. Перед цим ми побували в дошкільному закладі «Дзвіночок», де зусиллями батьків, працівників було створено українську світлицю. Діти бачили, що таке «червоний кут», знайомились з традиційним українським посудом, деякими ремеслами. Дивувались підвісній колисочці, в якій «спочивало немовля».

«Добре тому, хто у своєму дому», «В хаті, як у віночку, і сама сидить, як квіточка», «У своїй хаті і вугли помагають», «За морем тепліше, та дома миліше», «Хата гарна не вуглами, а пирогами» - так примовляли українці про своє житло, яке пройшло багатовіковий шлях розвитку. Від однокамерних до дво-, три- та багатокамерних споруд. Чільне місце відводили печі, яка займала внутрішній кут з боку вхідних дверей. По діагоналі від печі влаштовували покуть, де розміщували ікони. Під божником ставили стіл, лаву, ослінчик. Зліва від столу знаходилася скриня. Між піччю та причілковою стіною будували дерев’яний настил (піл). Біля дверей та понад ними робили дерев’яні полички (мисник).

Ось так поступово у нашому класі з’явилась піч (намальована) з рогачами, глечиками, кувшинами, макітерками, дерев’яними ложками, глиняними мисками. Оздобили і свій «червоний кут» вишитими рушниками. З’явилась лава, застелена домотканими килимками, прядка. Діти бачили, як діють рубель та качалка, веретено. Захоплення викликали вишиті скатертини. Ця кімната, її експонати були доступні дітям, зрозумілі їм, оскільки збирали їх разом по крихітці. Спільно переживали радість появи кожної реліквії, що випромінювали енергію тепла й доброти, створювали на уроках особливу атмосферу історичної правди, достовірності всього, що відбувалося.




Детальніше хочеться сказати про рушник у народному побуті. Ще наш класик Т. Шевченко казав: «А колись… Давно колись-то! Рушнички вже ткались, І хустина мережилась…» Рушник – невід’ємна частка нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою чи вишитою нитками на полотні. Без нього не обходиться народження, одруження і смерть людини. У сільській хаті рушник завжди був на кілочку біля печі (щоб витирати руки). Його брала господиня, коли йшла доїти корову.Ним накривали хліб на столі, діжу після випікання хліба, великодній кошик. Ним прикрашали ікони. Називали в Україні рушник по-різному: утиральник, утирач, стирач. Чистий рушник напохваті – ознака охайності, працьовитості жінки. Кожна мати навчала доньку:

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушничок на кілочку;

Тримай відерця всі чистесенькі

І води повнесенькі.

Прийдуть зовиці пити водиці,

Будуть тебе хвалити.

У дохристиянські часи деякі дерева оздоблювали рушниками, вірячи, що там живуть божества. Коли людина помирала, рушник клали під плечі, прив’язували до хреста, ним опускали домовину у яму. Важливим атрибутом був рушник і у хліборобській справі. Коли йшли оглядати озимину, батько на вишитий рушник клав хлібину, а мати накривала рушником кошик з різним частуванням. На обжинки робили вінок з колосків, який прикрашали рушником. Коли син вирушав у дорогу, мати дарувала йому рушника.

…І в дорогу далеку

Ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний

На щастя, на долю дала.

Існували весільні рушники, вони були обов’язковими, коли дівчина готувала посаг (придане):

Я не панна – я господиня,

В мене полотен повна скриня.

Рушниками перев’язували сватів, коли дівчина була згодна вийти заміж:

Батько й мати не одказує,

Ще й рушники не показує.

А я прийшла та й одказала,

Ще й рушники та й показала.

На весіллі молодята обов’язково ставали на рушник, під який клали пшеницю і гроші родичі молодого.



У світлиці з успіхом можна організовувати дійства. Учні легко й вільно перевтілюються, краще оволодівають обрядовими діями, емоційніше сприймають навчальний матеріал. У світлиці нескладно змінювати декорації: тут доречними й нештучними виглядають герої вертепу, Різдвяних і весняних свят тощо.

Помічено, що й дорослі, які бувають у світлиці дуже часто, в оточенні старовини почуваються інакше, органічніше вживаються в обстановку свята, обряду, звичаю, діють відповідно до правил, встановлених протягом століть.

Настав час, коли в світлиці з’явились… павуки (звісно, виготовлені руками дітей). Ними теж прикрашали хату перед Різдвом, і вони мали неабияке значення. Адже наші предки вважали їх дуже бажаними в оселі, оскільки павуки «заснували світ». Переказують, що того, хто вб’є павука, спіткає лихо.

Поступово світлиця стає місцем особливого духовного магнетизму речей, обстановки, а така цілеспрямована підготовча робота дає можливість підвищити інтерес учнів до уроку, зробити її участь у ньому неформальною.




«До доброї криниці стежка утоптана», «Не брудни криниці, бо схочеш водиці», «Не плюй у криницю, бо з неї ще будеш пити водицю», «Не знаємо ціну водиці, доки не висохне криниця», «Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися». У цих прислів’ях криницю вважають чимось святим. Наші предки вміли шукати, де добре б’є джерело, щоб і в посушливе літо криниця не міліла. Колодязникам допомагала визначити місцезнаходження криниці гілка верболозу. Коли криниця вже викопана – над нею будується дашок, приладнюється ручка, жолобок, цямрина, - тобто робиться все, щоб оберегти криницю від забруднення. Щоб вода не псувалася, опускають на дно срібний предмет. Наші предки, пригощаючи водою, приповідали: «Пийте на здоров’я, хай Бог дає вам сили». Біля криниць освідчувалися в коханні, збиралися на гуляння, гадали на власну долю. Звідси, напоївши коней, рушали в дорогу козаки… Цей домашній оберіг об’єднує покоління.

Прийшов час знайомитись з народним календарем робіт та свят українців. Учні здивовано сприйняли інформацію, що весілля святкувались після Покрови, коли польові роботи були завершені, що традиційне українське весілля об’єднувало кілька сюжетів: оглядини, сватання, змовини, заручини тощо.

Батько парубка з двома старостами йде сватати дівчину, а син його стоїть під вікном і слухає. Йдучи, беруть хліб, дрібку солі і щось міцне.

Увійшовши до хати, кажуть: «Добривечір вам! Тут десь наша лисичка (або теличка) забігла у ваш двір, треба пошукати». Їм відповідають «Здорові, - шукайте!» Свати йдуть, знаходять дівчину і приводять до хати. Якщо вона хоче одружитися, то буде колупати комин, пальцями перебирати. А як ні, то зараз плаче і втікає. Погодившись, дівчина зсилається на батька і матір. Якщо батьки згодні, то мати виносить хустки сватам, а ті дають звістку матері молодого. Мати приходить, і молодого вводять у хату, заставляють разом з молодою кланятись перше Богові, а опісля батькові і матері молодої, котрі разом благословляють їх хлібом і сіллю, а потому батькові і матері молодого і цілують їх, вони теж благословляють молодих. Свати і батьки залишаються святкувати цю подію, а молоді йдуть на вечорниці до своїх друзів.

За тижнів три призначають весілля. В суботу збираються на дівич-вечір. Тоді ж молодий підносить молодій нові чоботи на тарілці, накидавши в них бубликів та горіхів, а боярин – устілки. Молодих садять за стіл і частують. Дружки і бояри пришивають молодому на шапку квітку.

Дружко кладе на тарілку гроші, а молода кидає їх у шапку. Потому дружко бере шапку собі на голову, приспівуючи:

Поглянь, зятеньку, на мене,

Кращий я козак од тебе,

Да не мені шапочка- ковпачок,

Готуй, зятеньку, шостачок.

Назавтра молодята йдуть порізно до церкви. Там вистоять утреню службу і на службі Божій вінчаються. Молодому тримає вінець старший боярин, а молодій дружка.

Дорогою з церкви дружки і світилки співають молодим величальних пісень.

Одночасно коровайниці печуть у молодої коровай. Їх просить мати молодого; вони йдуть і несуть з собою хліб і муку. Коровайниці миють руки і благословляються розчиняти тісто і місити коровай. Як воно зійде, то ліплять і співають:

А тепер же в нас да з радості,

А піч наша да бика привела,

А припічок да телушечку,

А запічок – єгнушечку.

А кочерга да яєць нанесла,

Ступа на яйцях сиділа,

А лисиця хвостом вертіла,

А помело кудкудахтало.

На коровай наліплюють чотири вареники з сиром і стільки ж яєць. Обкладають кругом шишками. Опісля місять з житньої муки корж, посипають його вівсом, кладуть на нього коровай, запалюють по боках чотири воскових свічки і садовлять у піч. Тоді вшістьох беруть діжку, в якій було тісто для короваю, і піднімають її вгору, приспівуючи:

Піч на соках,

А діжа на руках,

Поцілуймося,

Помилуймося,

Хто кому рад…

Новою була інформація і про те, що, переважно у жовтні, справляли також «Весілля для батьків», яке робили лише у багатодітних сім’ях. Отож, коли одружували останнього сина чи віддавали заміж дочку, то на третій день плели вінки і випікали коровай (називається так тому, що має ріжки, як у корівки) для батька-матері. Цим обрядом віддавали шану батькам, що виховали працьовитих дітей.

Цікаво було взнавати, як в давнину називали місяці. Наприклад, жовтень називали «паздерник» (од спільнослов’янського – «паздер», тобто костриця. Саме о цій порі починали масово переробляти льон та коноплі), «грязень» (від грузьких доріг), «хмурень» (надмірно хмарних днів), «листопадник» (період опадання листя), «зазимник» (поява перших відчутних заморозків).

Поступово ми зайнялись збором прислів’їв по темах. Саме ось такі стосувались жовтня місяця:

  • У жовтні гріє ціп, а не піч.

  • Жовтень ходить по краю та й виганяє птах із раю.

  • Жовтень як не з дощем, то зі снігом.

  • Вересень пахне яблуками, а жовтень – капустою.

  • У жовтні тільки руки зябнуть, а в листопаді й ноги дубіють.

Цікаво було співставляти «народний прогностик» з сучасною погодою: на Івана Богослова (9 жовтня) дощ зі снігом – у січні тричі йтиме дощ; сонячно і тепло – червень буде дощовий і холодний.

А яка багата на прислів’я Покрова:

  • Хто лежить до Покрови, той продасть усі корови.

  • Прийшла Покрова – сиди, чумаче, вдома.

  • Прийшла Покрова-всохла діброва.

  • Прийшла Покрова – натопи хату без дрова.

  • Покрова накриває траву листям, землю снігом, воду льодом, а дівчат – шлюбним вінцем.

Надзвичайно цікавою і корисною була робота над матеріалами до організації мовних ігор на народознавчому матеріалі. Навіть дорослим було цікаво знати, що:

братова – дружина брата

дівер – брат чоловіка

дядина – жінка дядька

зовиця – чоловікова сестра

небіж – син брата або сестри

свояк – брат дружини

шурин – брат дружини

ятрівка – дружина чоловікового брата

Подобаються учням ребуси, кросворди, чайнворди. Ось один із них:

















3
















4
























































































5























































1













2





























1. Батько чоловіка.

2. Той, хто перебуває у спорідненості.

3. Одружена особа стосовно до своєї дружини.

4. Хрещений батько.

5. Жінка стосовно народженої нею дитини.
Хрещений батько… Що ми знаємо про роль і суспільне значення цієї неординарної особи в традиційному співжитті нашого народу? В традиційному обряді хрещений батько, як і хрещена мати, відігравали досить високу суспільну роль у вихованні дітей. Віддавна вважалося, що русалками стають лише ті діти, які померли неохрещеними. Відтак люди намагалися в досить таки ранньому віці здійснити цей важливий ритуал. Його починали по двох тижнях після народження. Батьки немовляти радилися у вузькому колі, кого з односельців взяти в куми. Здебільшого намагалися підібрати на цю роль людей поважних і авторитетних, нерідко – заможних. Перевагу надавали людям малодітним. Досить популярними були пасічники і мельники. Недарма ж казали: «Кого люде за люде мають, з тим ся кумають». За звичаєм відмовлятися од кумівства вважалося великою гріховністю.

Як правило, для хрещення запрошували одну пару людей – чоловіка і жінку, які не перебували в родинних стосунках. До храму немовля несли на руках лише запрошені; батьки ж залишалися вдома.Здійснивши релігійний обряд хрещення й ім’янаречення (до речі, у давнину дитячі імена давав священик, користуючись церковним календарем), запрошені куми набирали так би мовити офіційного статусу. Відтепер вони мали обов’язково переходити на «ви» (згідно з українським звичаєм, це був найвищий вияв шляхетності і поваги). Ввечері збиралися рідні, сусіди, куми і обов’язково баба-повитуха, яка користувалася незаперечним авторитетом. На обрядовій вечері мала бути круто зварена в горщику каша (готували її лише з пшона), яку подавали в кінці обряду. Право розбити горщика надавалося тому, хто сплатить найбільше грошей (останнє слово було за хрещеним батьком). Ті з присутніх, хто сподівався мати дітей, брали з собою черепочка як своєрідний амулет. Єдиний, хто не брав участі в торзі, - це бабуся-повитуха; вона мала приносити на хрестини доморобне полотно.

Відтепер хрещені батьки ставали постійними опікунами дитини. Ті, хто більш-менш обізнані з традиціями нашого народу, підтвердить, що це була високогуманна форма суспільних взаємин. Якщо, скажімо, діти в родині сиротіли, то названі батьки брали своїх хрещеників на повне утримання. Відтак, коли підростали діти, їх навчали називати хрещених лише татом і мамою. Щедрувати та засівати починали з хрещених. А ті обдаровували хрещеників.

  • Мені мати куповала.

  • Мені батько справив.

  • А мені хрещена мати

Лиштву вишивала.

Особливою шаною користувалися хрещені батьки на весіллі. Їх обов’язково садовили на почесному місці – покуті, найперших обсилали короваєм; у свою чергу названі батьки готували посаг хрещеницям. Коли ж женилися хрещеники, то неодмінною умовою було обдарувати названого батька вишитою сорочкою, а матір – чоботами.

Не зайвим буде наголосити і про таку деталь: кумам заборонялося укладати між собою шлюби чи мати близькі стосунки. Здавна вважалося за великий гріх вчиняти сварки між кумами. Є навіть такий вислів: «Я б до смерті не вибачив, якби ви не кумом мені були». Отже, кумівство означало духовне родичання.

Якщо в родині часто помирали діти, то в таких випадках кумів не вибирали, а дивилися у вікно, і, побачивши першого-стрічного, вибігали на вулицю, пропонуючи охрестити дитину, навіть якщо це був незнайомець або старець.

Кумівство як форма духовного єднання традиційно мала високий суспільний статус, що підтверджують численні історичні та фольклорні джерела. Особливо простежується це в прислів’ях та приказках: «Прийде кумець на обідець, а ложки не буде», «Ой щучечка задля кумечка, а карасі задля кумасі».

На сьогодні ця високогуманна форма духовного єднання практично втратилася, бо примусово нівелювалися традиції. А там, де зникають вивірені довголітнім досвідом суспільні структури, неодмінно занепадає мораль, суспільство, як іржа, роз’їдає бездуховність.

Діти хочуть запросити своїх хрещених на класну годину…

Традиційними стали дні «Відкритих дверей», присвячені Берегині роду – матері. На читанні ми декламуємо вірші про маму, читаємо та аналізуємо твори про них, інсценізуємо. Математика насичена задачами типу: «Мама Володі має косу завдовжки 94 сантиметри, а волосся Сашиної мами досягає довжини 1м05см. Чия коса довша і на скільки?»

Готуючись до уроку української мови, ми пишемо твори про мам. На трудовому навчанні виготовляємо сувеніри для них. На уроці образотворчого мистецтва створюємо галерею портретів «Моя мама – найкраща».

І саме головне, що в цей день кожній мамі надана можливість відпочити від повсякденної роботи, побачити свою дитину на уроці, почути слова подяки.



Недарма говорять, що бабуся – це двічі мама. Традиційно наш народ оспівує бабусю мудрою, доброю, розумною, люблячою, терпеливою, щедрою, ласкавою. Сучасним же бабусям дуже складно уособлювати всі ці риси, бо вони ще й працюють на виробництві.

От ми і вирішили зібрати їх, таких дорогих, в переддень дня Матері. Ретельно готували сюрпризи (на уроках трудового навчання), писали їхні портрети (образотворче мистецтво), вивчали вірші (читання), пісні (музика), складали твори (українська мова, розвиток зв’язного мовлення).

Гадаю, кожне дитяче серце наповнилося в цей день особливим змістом. Розчулено слухали бабусі колискові, які тепер уже співали їхні онуки.

До речі, достеменно відомо, що коли дитя зростає у пісенній купелі, коли воно від народження чує пестливі приповідки, чарівні українські забавлянки, матиме чутливу душу, а в характері – якості отих щедрот, що по краплині переливаються із народних пісень.

Із глибокої давнини йде народна переконаність в силі колискових пісень як першої справжньої сходинки виховання в сім’ї на демократичних засадах.

Сама назва цих пісень – колискові (рідше – колиснянки) говорить про їх походження і призначення: присипати дитину в колисці чи заспокоювати її. Власне, це пісні, в яких діють різноманітні звірі, комахи, небесні тіла і явища (обов’язково в пестливій формі!).

Скільки ж варіантів українських народних колискових пісень, припустимо, лише про котика! «Ой кіт-воркіт», «Пішов котик на торжок», «А-а, котку!», «А-а, коточок!», «Ой ти, коте, коточок!», «Ой був собі коточок», «Люляю, люляю», «Ой ти, коте сірий» та інші.

Звичайно, не лише котики колишуть наших немовлят, є так звані нейтральні колискові, наприклад:
Ой люлі, люлі,

Засипай, синуля,

Заплющ оченята,

Давно треба спати.

(Записано на Криворіжжі).
В багатьох колискових діють матусі, бабусі, інші родичі:
А-а, люлю, бась,

Прийде мама – гаму дасть,

А бабуня – коко,

Щоб заснуло око.
В інших колискових діють цілі «ансамблі» тварин. От колисанка, яку наспівувала моя бабуся:

Баю-бай, баю-бай,

Спи, синочку, засипай.

Йде до нас великий слон

І несе солодкий сон.

Баю-бай, баю-бай,

Ти, лисичко, утікай.

І вовчок – не гуди,

Нам синулю не буди.

Гадаю, таким чином ми втілюємо в життя споконвічні народні традиції.

Приємно, що відроджується традиційна українська вишивка. Удавнину кожна жінка, дівчина вміли це робити. Дівчатка нашого класу опановують мистецтво вишивки у ЦДЮТ.

Намагаюсь у хлопчиків свого класу постійно виховувати шанобливе ставлення до дівчинки, дівчини, жінки. При нагоді підкреслюю велич матері, роль жінок у розбудові суспільства.

Нещодавно мова йшла про славетних представниць прекрасної статі. Зокрема, про княгиню Ольгу. 24 липня православна церква вшановує День пам’яті святої рівноапостольної княгині Ольги, що 945 року після наглої смерті від рук древлян свого чоловіка князя Ігора Рюриковича сіла на Київський престол. Ставши до влади, княгиня Ольга всі сили поклала на державотворення Київської Русі. Якщо головною справою її попередників на великокняжому престолі були війни та розбійницькі набіги на сусідні племена, то Ольга віддавала перевагу дипломатії, почала миром упорядковувати, організовувати життя слов’янських племен. І в цій державобудівничій діяльності їй не бракувало мудрості, мужності і рішучості, адже у всі часи жінці на тронному місці було втриматися непросто. Древні літописці називали княгиню Ольгу ще й Ольгою Богомудрою за те, що вона 957р. першою на Русі прийняла хрещення. Патріарх Константинопольський благословив її хрестом з написом «Земля руська була воздвигнута для життя в Бозі хрещенням блаженної Ольги». Ставши християнкою, Ольга до кінця свого довгого життя показувала взірець християнського благочестя.

Варто розповісти і про іншу княгиню – Анну, яка була не лише дочкою Ярослава Мудрого та дружиною короля Франції. Архіви підтверджують її освіченість (знала Кирилицю). Фактично, саме вона керувала державою після смерті чоловіка.

Українською Сафо (давньогрецька поетеса) називають Марусю Чурай, бо вважають її авторкою багатьох народних пісень. Була Маруся дочкою відважного урядника Полтавського козацького полку Гордія Чурая. Росла вродливою та гордою. Палко кохав дівчину Іван Іскра, син гетьмана Остряниці. Проте, без взаємності, бо Маруся була захоплена його другом, Грицьком Бобренком. Доля дівчини склалася трагічно. Після поразки народного повстання шляхта розстріляла її батька, пішли на бій із ворогом коханий та добрий друг Іван. Народжуються невеселі вірші:

За світ встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусина

Свої ясні очі…

А втім, писала Чурай і веселі пісні та дарувала їх на вечорницях ровесникам, поки не почав бувати там її любий Гриць… з молодою дружиною. Зустріч призвела до рішучого зламу в настрої Марусі, сколихнула її палку натуру. Ревнощі, ображене самолюбство, згадки про нещасливе кохання, про нездійснені дівочі мрії - все це завирувало в її душі і породило страшний план помсти. Про дальший хід подій ми дізнаємося з Марусиної пісні «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Вражена дівчина отруїла зрадника. Помстилася, щоб не кохав двох одразу. Влітку 1652 року Марусю засуджено до смертної кари. І хоча іменем гетьмана Б. Хмельницького нещасну помилували, Маруся недовго прожила у каятті.

Як не згадати Настю Лісовську (Роксолану), яка 20 років жила в неволі з гордо піднятою головою! А Лесю Українку, чиї вірші народжувались, незважаючи на нестерпний фізичний біль…Діти повинні знати про талановиту співачку Соломію Крушельницьку, про першу народну артистку з України Марію Заньковецьку, про відому майстриню з вишивки Марію Приймаченко, про неперевершену художницю-самоучку Катерину Білокур…

Нам цікаво було підготувати та провести вечір поезії при свічках. Запрошеними були вчителі, батьки, рідні. Лунали вірші українських поетів, музичні твори. Атмосфера в залі була напрочуд теплою. Палали свічки, бились в унісон серця. Вечір об’єднав усіх: вчителя, дітей, батьків.

Дякуючи долі, я працюю у цій школі вже багато років. Щаслива знати цілі сімейні династії. Часто пропоную дітям зустрічі зі своїми випускниками, котрі досягли в житті певних висот: Денисом Ципленковим, чемпіоном світу з армспорту; Денисом Гранюком, членом збірної України з плавання, учасником олімпіади в Пекіні; Андрієм Кіндратом, який ніс службу в президентських військах України.






Ми пишаємося Дмитром Звоновим, котрий шліфує свою танцювальну майстерність у Київській муніципальній українській академії танцю ім. Сержа Лифаря (до речі, виступ Діми спостерігали на Київській сцені 24 серпня). Захопленню не було меж, коли на День іменинника в клас завітала справжня клоунеса, в минулому моя учениця Іра Головата. Вразила дітей розповідь учасника ліквідації аварії на ЧАЕС Козєєва Миколи Миколайовича (тата одного з моїх учнів). Затамувавши подих, слухали спомини ветерана Великої Вітчизняної війни (дідуся Серьожі) Блощука Олександра Андрійовича, який на прийомі в Маріїнському палаці столиці одержав орден «За мужність». Зустрічались ми і з Багрієм Сергієм Володимировичем (татом Іллюші), котрий з честю виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані.

Такі зустрічі поколінь єднають нас, українців.

Ми пишаємось Музеєм трудової слави Північного ГЗК. Саме там ми взнаємо про трудові подвиги своїх рідних. Треба було бачити вираз обличчя Серьожі, який побачив нагородні листи свого тата на одній з експозицій. Захоплення викликала виставка майстра по дереву Анатолія Каюна. Саме тут не потрібні зайві слова, бо батьки своїм трудовим подвигом виховують дітей, маючи незаперечний авторитет.

Зблизили батьків класу збори «Познайомимося ближче». Присутні вітали творчих тат і мам (перукарів, художників, дизайнерів, швачок), познайомилися з їх виставками. Вітали працівників (з числа батьків) міської лікарні № 14 з ювілеєм. Гостею свята була бабуся Іри, Коляда Зинаїда Спиридонівна, яка сама пише вірші та музику, сама акомпанує на гітарі. Пісні її пронизані любов’ю до України, до природи, до людей.
Тобі, Кривий Ріг
З козаками Кривим Рогом

Скільки пройдено доріг!

Саме тут сказали: «З Богом!» -

Й заснували Кривий Ріг.

Літ з тих пір пройшло немало,

Рудники вже стали в ряд.

Край руди і край металу

Розквіта, неначе сад.
Бажаю доволі

Тобі, Кривий Ріг,

І щастя, і долі,

Ти – мій оберіг!

Бо це Батьківщина,

Це доля моя,

Бо це, Україно,

Скарбниця твоя.
Найдорожчий скарб – то люди,

Що живуть у місті тім,

Що трудом у свято й будень

Славлять місто, рідний дім.

Захищали, що є сили

У війну свій день новий.

Ворогів усіх скрутили

Козаки у ріг кривий.

Місто-велетень зростає,

Наче в казці диво-птах.

Хто про землю рідну дбає,

Буде жити у віках.

В лихоліття і тривоги

Вже не буде вороття.

Зичу я Кривому Рогу

Віри в світле майбуття!

Одну зі своїх збірок майстриня презентувала нашому класу.

Незабутньою була поїздка класної родини до Умані, де все дихає історією. Корисним для дитячих душ було відвідання місцевого храму св. Катерини. Служитель доступно розповів учням про історію церкви, пояснив ази православної віри.

Окремою сторінкою нашої роботи є козаччина. Гортати славні сторінки історії допомагають працівники міської дитячої бібліотеки №14. Була представлена змістовна виставка книг про Запорізьку Січ. В читальному залі учні прослухали історію Січі, почули про хрещеного батька поштової станції Кривий Ріг – П. Калнишевського та його трагічну (героїчну!) долю. Згодом ми підготували та провели вікторину «Буду гідним нащадком козаків!». Логічним продовженням цієї теми була змістовна екскурсія по Кривому Рогу. В найближчих планах – відвідання славного острова Хортиця!



Солідарна з автором наступних рядків: «Кожний свідомий громадянин повинен вдихнути повітря цього козацького поселення». Дуже хочеться, щоб діти побачили грізні пороги, козацькі човни-чайки, нещодавно підняті з глибин Дніпра. Щоб познайомились з сучасними козаками, з їхньою військовою виправкою. Щоб постояли біля стін церкви святої Покрови, відчули чудодійний вплив церковних дзвонів.



Приємно зазначити, що вже стало доброю традицією на нашому Північному ГЗК проводити спортивну гру «Козацькі забави», які з самого початку ставили за мету привернути увагу молоді до глибшого вивчення історії нашого козацького краю. Такі ж «забави» кожної осені проводимо і ми.

Плануємо поїздку і с. Капулівку, що на Нікопольщині, де знаходиться могила Івана Сірка. Це для нас надзвичайно важливо, адже вулиця, на якій розташована наша школа, носить ім’я славного кошового.

Так щасливо склалося, що влітку цього року мені довелося побувати на Новомосковщині. Я багато взнала про те, що Орлівщина, Васильківщина – давні козацькі поселення. Тепер ми будемо досліджувати і ті місця. Взнаємо про трагічну долю сім’ї Василенків, про той величезний вклад, який вони зробили для розвитку Васильківського краю. Обов’язково розкажу дітям (і покажу фото) про с. Рубанівське, яке славиться старовинним храмом святої Покрови, покажу хату-музей відомого поета та письменника Дніпропетровщини Івана Манжури (160-літній ювілей якого відмічали цього року). А один з уроків позакласного читання присвятимо вивченню його збірки казок, яку я отримала там в подарунок.

…Прогулюючись околицями Орлівського лісу, була заворожена незвичайними звуками, що линули з боку галявини. Підійшовши ближче, побачила двох молодих людей (юнака та дівчину), які вправно грали на чудернацьких інструментах. Пізніше з’ясувалося, що то була волинка – старовинний народний духовий музичний інструмент, що складається з міха і вставлених у нього трьох трубок. Виявилось, що зараз спостерігається тенденція до відродження цього інструмента. Мало того: ці двоє готувалися до фестивалю «Південний бастіон», що мав відбутися в Кривому Розі. І фестиваль таки відбувся!!! Шкода, що було літо, мої учні перебували на канікулах, і я не мала змоги разом з ними побувати на цьому дійстві. Проте я точно знаю, що зацікавлю їх вивченням українських народних інструментів.



Обов’язково побуваємо в Петриківці, що славиться своїм розписом. Тоді й уроки образотворчого мистецтва будуть більш змістовними. Варто зазначити, що в цьому році Дніпропетровщина представляла в столиці експозицію своїх досягнень (відзначену урядом!). Різнобарв’я цієї експозиції забезпечили найкращі зразки петриківського розпису. Цей унікальний вид народного мистецтва Дніпропетровщини відомий в усьому світі. Обласна рада реалізує комплексний проект з метою визнання петриківського орнаментального мистецтва всесвітньою нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО. Петриківка має всі шанси стати першим явищем української народної культури, яка отримає такий статус.

Гарну традицію відродили бджолярі нашого міста. Ось уже другий рік поспіль у сквері ім. Артема проводиться фестиваль меду. Цього разу він проходив саме 18 та 19 серпня (якраз у день Яблучного Спасу). 36 бортників з багатьох районів України представили екологічно чистий продукт бджільництва. Фестиваль зібрав 15 тисяч громадян, які не тільки медку скуштували, а й прийняли участь в різноманітних виставках, конкурсах, вікторинах, отримали консультації досвідчених пасічників.

Думаю, моїм дітям буде цікаво почути, що в цей день споживали дієтичні страви (адже піст): вареники з яблуками, яблучні галушки. Варто знати, що жінки, які втратили дітей, до Спасу не їли яблук. Планую міні-фестиваль меду влаштувати у своєму класі. Діти, готуючись, розкажуть про властивості кожного виду меду. А я їм розкажу, наприклад, про акацієвий. Що він надзвичайно корисний людям різних вікових категорій: дітям, діабетикам (в помірній кількості), людям похилого віку, у кого хворе серце. Зазначу, що мед цей не кристалізується.

На наш фестиваль ми запросимо «своїх» бджолярів: дідусів, тат, знайомих. Проведемо свої конкурси, виставки, вікторини. А ще будемо пам’ятати, що в цей день поминають померлих родичів…

Пізнавальними є тексти в «Хрестоматії з народознавства», в збірнику диктантів «З барвінкового лугу». Наприклад: «У кожного місяця є свої іменні дні. Для вересня найвизначнішим є день Семена. До цієї дати (14 вересня) селяни поспішали обсіятися озиминою. «Хто не посіє до Семена, – мовить народне прислів’я, – в того життя буде злиденне». З цього дня, власне, починає свій відлік і так зване молоде бабине літо. Воно триває аж до 21 вересня.

Віками існує випробувана ефективність мініатюрних логічних завдань – загадок для розвитку дитячої допитливості, тренування мислення, тямущості. Адже, загадки – втаємничена мова українського народу:

А що сходить без насіння,

А що росте без коріння,

Ащо грає – голос має,

А що плаче – сліз не має?

Нерідко загадки вплітаються в канву певного дійства. Ось фрагмент уроку за темою «Народні свята в грудні».

Учні відтворюють обстановку свята Андрія, коли збирались хлопці й дівчата, ворожили. Діти з великим інтересом розігрують сценку «кусання калити», вибирають пана Калитинського. Звучать загадки: «Що у світі найпрудкіше?»; «Поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий»; «Що росте догори коренем?»; «Чорна корова весь світ поборола»

Великої ваги набули засоби розвитку інтересу учнів на основі організації різноманітних практичних робіт, у тому числі природоохоронного спрямування. Під час літніх канікул учні мають завдання зібрати й засушити рослини. Дітей зацікавило походження назв рослин. Раджу звернутися до українських народних переказів і легенд. Адже рослини завжди були вірними супутниками людини: оберігали, лікували. Щоб краще запам’ятати, як виглядають рослини, розпізнавати їх, вирішили зробити композиції, ними прикрасили клас. Є тут мак, хміль, деревій, миколайчики, безсмертник. У композицію вплітається український віночок. У ньому має бути 12 квіток, кожна з них – символ. Найпочесніше місце належить деревію. Де б не росла ця квітка – вона завжди цвіте. А безсмертник дарує здоров’я роду людському. Як символ материнської ласки, вплітають дівчата у віночок цвіт яблуні й вишні.

Дівчатка своїми руками вчаться робити віночок, вплітати стрічки. Адже кожна стрічка, її колір – теж умовний знак. По стрічках, скажімо, люди впізнавали дівчинку-сироту й не обминали її увагою. Поєднуючи практичні роботи з розповідями, веду учнів до моральних висновків, співчуття.

Помічено, що діти найкраще й найлегше сприймають логіку природи. Тому багато уваги намагаюсь приділяти організації спостережень у природі. «Чи справджуються народні прогнози? Чи змінила природа свої закони?» - замислюються діти. Існує велике свято Благовіщення. У цей день, кажуть, гріх працювати. Навіть пташка гнізда не в’є. Уже від Благовіщення можна працювати на землі, бо в цей день Бог благословив землю. У народі кажуть: яка погода на Благовіщення, така й на Великдень. Діти фіксують ознаки погоди, щоб перевірити, чи дійсно є така відповідність.

Паростки патріотизму проростають в дитячих серцях після відвідання виставки картин нашого земляка, художника Григорія Синиці, після зустрічей з місцевими літераторами Лідією Челноковою, Миколою Олексієнком, членом Спілки поетів Дніпропетровщини Шполянським Семеном Ісааковичем. Провели заочну зустріч з авторами гімну Кривого Рогу Іриною Шевченко, старшим викладачем КДПІ, Віктором Удовенком, який працював в міському театрі ляльок. Після таких заходів окремі учні пробують себе в римуванні, у складанні казок. Деякі приймають участь в різноманітних літературних конкурсах: І. Билкова, К. Недоступ, А. Католіченко. Надсилаємо свої вірші та малюнки до редакції «Червоного гірника».



Обов’язково проведемо урок позакласного читання, який присвятимо нашому легендарному земляку Павлу Глазовому. В цьому році громадськість міста відзначила його 90-літній ювілей. Гадаю, учні залюбки перекинуть ще одну славну сторінку нашого краю.

Ще одним кільцем в ланцюгу нашої роботи є створення проектів. Один з них – «Мандруємо Україною» (з фото, з цікавими описами відвіданих славних історичних місць) допоміг ще краще взнати історію країни, її культуру, традиції, архітектуру.

В цьому навчальному році наш проект поповнився ще однією сторінкою. І присвячена вона нашому славному земляку, почесному громадянину Кривого Рогу, досліднику Антарктиди, Маковею Миколі Івановичу (який, до речі теж ювіляр). Зараз він збирається в ХІY експедицію на цей суворий материк. Слід зазначити, що там працюють вчені з 18 країн світу. І одною з них є Україна! Поспішаємо на виставку, щоб побачити фото, сувеніри, деякі інші експонати, представлені Миколою Івановичем. А коли діти побачать пір’я, яким пінгвіни вистеляють свої гнізда, вивчення теми «Антарктида» на уроках природознавства стане ще цікавішим та доступнішим. Гадаю, учні піднімуться ще на один щабель гордості за свою країну, свій народ.

Не перестаю доводити: наш край вартий того, щоб ним пишатися і намагатись примножувати його здобутки. Під час екскурсії містом відвідали квартиру-музей Олександра Поля, побували біля його пам’ятника на вулиці К.Маркса.




Говорили про Сергія Миколайовича Колачевського, одного з першопроходців видобутку залізної руди в нашому краї. Проїхали вулицею С. М. Мелешкіна, дізнались про його внесок в розбудову нашого міста. Згадали Володимира Федоровича Бизова, який тривалий час очолював гірничорудний інститут і є автором багатьох наукових публікацій. Громадскість міста відзначила 75-літній ювілей вченого. У вересні цього року в Кривому Розі побував всесвітньо відомий хор імені Миколи Лисенка…із Голландії. Чужоземці не лише співають українською, але й пропагують нашу національну культуру, традиції в усьому світі. Варто зазначити, що засновником колективу був українець – Мирослав Антонович. Зараз його справу продовжує син Роман. Дивлячись концерт, розумієш, що ці незбагненні чужоземці, самі того не усвідомлюючи, дали нам пам’ятний урок – навчили зберігати безцінні багатовікові надбання свого народу.

На першому уроці (3 вересня) мова йшла про Василя Ломаченка, Євгена Хітрова, Дмитра Кушнірова, які прославили наше місто на спортивних аренах. Пишаємось Ольгою Пісковою, інженером I категорії Криворізького ботанічного саду, яка отримала президентський гранд – 75 тис. гривень – для реалізації наукового проекту щодо покращення екології нашого району. (Можливо, вирішиться доля вікових дубів, що ростуть в парку Веселі Терни). Вболіваємо за криворізьку команду Майдан’с, тренером якої є наш земляк Микола Коваль.

Живий інтерес викликала збірка матеріалів щодо походження прізвищ. Як же сяяв Саша Вергун, коли довідався, що в українських народних стравах (займаємося й цим дослідженням) вергуни – солодкі, хрумкі вироби з тіста, смажені в смальці або олії. Від душі посміялись, коли дізнались, що прізвиська козаків згодом стали прізвищами: Сіроштан, Наливайко, Цибуля, Затуливітер, Непийвода, Перебийніс.

Цікаво пройшло дослідження «Назва моєї вулиці». Учні через матеріали бібліотеки дізнавались про Черкасова, Петлякова, Матросова, Вершигору, Федоренка. Дуже хотілося б, щоб у Тернівському районі з’явилась вулиця Олексія Петровича Солом’яного, вчителя Веселотернівської школи, який трагічно загинув за ідею 25 квітня 1938 року.




Посилюють інтерес до змісту народних традицій різноманітні ситуації пізнавальних утруднень, завдання на вияв кмітливості. Зокрема, легенда може бути цікавим пізнавальним завданням.

Розділ «Легенди рідного краю» наштовхнув на дослідницьку роботу, яку допомогли провести працівники Тернівської філії міського історико-краєзнавчого музею. Таким чином, з’явились матеріали про назви селищ Веселі Терни, Божедарівка. Зовсім по-іншому сприйнялась легенда «Вовче горло» при відвідання історичного місця – злиття Саксагані та Інгульця.




Залюбки використовую на уроках математики такі задачі:

  1. Кінь козака Петра у велику спеку може випити 9л води, а сам козак Петро – вдвічі більше. Скільки потрібно води, щоб напоїти у велику спеку козака і його коня?

  2. Козак Микола підперізується поясом завдовжки 14 м. Скільки обертів поясом робить Микола, якщо на 1 оберт потрібно 2 м?

Український народ має свої славні національні традиції, які народжувалися, розвивалися й закріплювалися в процесі визвольної боротьби, у мирній творчій праці.

Традиції, звичаї та обряди, як і рідна мова, - «це ті найміцніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, одну націю… Хто його знає, чи не є саме ця близкість звичаїв тим цементуючим матеріалом, що перемагає своєю міццю, всі інші сили, які працюють на руйнування єдності нашого народу» (Олекса Воропай).

Отож засвоєння, зберігання і розвиток дітьми трацій і звичаїв українців та інших народів є важливим засобом зміцнення національної свідомості, згуртування і єдності всієї нашої нації і великої родини.

У народі побутує повір’я: той, хто забув звичаї своїх батьків, карається людьми і Богом. З цього приводу Олекса Воропай писав: «Він блукає по світі, як блудний син, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища, бо він загублений для свого народу». Ці мудрі слова – серйозне застереження легковажним людям, які ще й сьогодні нехтують народними традиціями і звичаями.

Урок читання в першому класі

(за творами В.Сухомлинського)

  1   2   3   4   5   6

Схожі:

У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconВідділ Саксаганської у місті ради Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №113
Хвилинки каліграфії удосконалюють уміння писати у сітці зошита, закріплюють гігієнічні та технічні навички письма, допомагають відпрацювати...
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconАнглійська мова Навчальний заклад
Криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №102 Криворізької міської ради Дніпропетровської області
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconКриворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №125 Обладнання, яке встановлене на робочому місці зі шкідливими умовами праці

У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconДиплом І ступеня березкіна Марія Олександрівна загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №38 м. Одеса
Локачинська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів гімназія Локачинського району Волинської області
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconШкола інклюзивного навчання Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8 м. Хмельницького
Спеціалізована загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №8 відкрита у 1962 році в Східному мікрорайоні м. Хмельницького. Приміщення,...
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconРішення міської ради 2011р. № Статут горлівського навчально-виховного комплексу «загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №53 багатопрофільний ліцей»
Горлівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №53 – багатопрофільний ліцей» Горлівської міської ради...
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів icon«Воєнне минуле моєї сім`ї»
Управління освіти київської районної у місті харкові ради харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №165
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconКриворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №113 Календарне планування
Методичне забезпечення розвитку інноваційної особистості молодшого школяра в контексті Держстандарту початкової освіти
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconВідділ освіти Нікопольської міської ради Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №8»
Комунальний заклад «Нікопольська середня загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів №8»
У місті ради криворізька загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів iconСлавутицька загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів №2 Славутицької міської ради Київської області Батьківські збори на тему
Славутицька загальноосвітня школа І — ІІІ ступенів №2 Славутицької міської ради Київської області
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ
Головна сторінка