Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай)




0.85 Mb.
НазваВіють вітри, віють буйні (Маруся Чурай)
Сторінка1/7
Дата конвертації05.09.2013
Розмір0.85 Mb.
ТипДокументы
Зміст
Пісні Марусі Чурай
Ой Морозе, Морозенку
Чи не той то хміль
Дума про Марусю Богуславку
Повість минулих літ
Слово про похід Ігорів скорочено
Всякому місту - звичай і права
Бджола та Шершень
Маруся скорочено - Квітка-Основ'яненко Григорій
Тарас шевченко
Тарас шевченко
Тарас шевченко
Тарас шевченко
Шевченко Заповіт «ЯК УМРУ, ТО ПОХОВАЙТЕ...»
Мені однаково, чи буду...
Пантелеймон Куліш
Марко Вовчок «Максим Гримач»
Кайдашева сім'я (більш стисло) скорочено - Нечуй-Левицький Іван
Хіба ревуть воли, як ясла повні?
Частина перша
...
Повний зміст
  1   2   3   4   5   6   7
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай)

Віють вітри, віють буйні,

Аж дерева гнуться,

Ой як болить моє серце,

А сльзи не ллються.

Трачу літа в лютім горі

І кінця не бачу.

Тільки тоді і полегша, Як нишком поплачу.

Не поправлять сльози щастя,

Серцю легше буде,

Хто щасливим був часочок,

По смерті не забуде...

Єсть же люди, що і моїй

Завидують долі,

Чи щаслива та билинка,

Що росте на полі?

Що на полі, що на пісках,

Без роси, на сонці?

Тяжко жити без милого

І в своїй сторонці!

Де ти, милий, чорнобривий?

Де ти? Озовися!

Як я, бідна, тут горюю,

Прийди подивися.

Полетіла б я до тебе,

Та крилець не маю,

Щоб побачив, як без тебе

З горя висихаю.

До кого я пригорнуся,

І хто пригoлубить,

Коли тепер того нема,

Який мене любить? ?
Пісні Марусі Чурай (Засвіт встали козаченьки) скорочено - Історичні пісні

Стислий переказ, виклад змісту

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі.

Не плач, не плач, Марусенько,

Не плач, не журися

Та за свого миленького

Богу помолися.

Стоїть місяць над горою.

Та сонця немає,

Мати сина в доріженьку

Слізно проводжає.

— Прощай, милий мій синочку,

Та не забувайся,

Чрез чотири неділеньки

Додому вертайся!

— Ой рад би я, матусенько,

Скоріше вернуться,

Та щось кінь мій вороненький

В воротях спіткнувся.

Ой Бог знає, коли вернусь,

У яку годину.

Прийми ж мою Марусеньку

Як рідну дитину.

Прийми ж її, матусенько,

Бо все в Божій волі.

Бо хто знає, чи жив вернусь.

Чи ляжу у полі!

— Яка ж би то, мій синочку,

Година настала.

Щоб чужая дитиночка

За рідную стала?

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі...

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Авторство пісні "Засвіт встали козаченьки" приписують легендарній піснярці з Полтави Марусі Чурай. Донька козацького полковника тяжко переживаючи загибель батька, почала складати пісні, в яких виявився незвичайний поетичний дар. З її піснями козаки ходили в похід, набиралися сили духу й відваги. У пісні "Засвіт встали козаченьки" говориться про те, що козак, вірний своєму обов’язку, вирушає в дорогу — захищати рідну землю. Він змушений покинути матір, кохану дівчину. І просить свою неньку, коли з ним щось трапиться, прийняти його дівчину Марусю як за свою дитину. Пісня по будована у формі діалогу. Є традиційні для народної пісні звертання, зменшувально-пестливі слова, постійні епітети.
Ой Морозе, Морозенку

(скорочено - Історичні пісні

Стислий переказ, виклад змісту)

Ой Морозе, Морозенку,

Ти славний козаче,

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче.

Не так тая Україна,

Як та стара мати,

Заплакала Морозиха,

Та стоячи біля хати.

Ой з-за гори та з-за кручі

Буйне військо виступає.

Попереду Морозенко

Сивим конем виграває.

То не грім в степу грохоче.

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сила

Козаченьків обступила.

Бились наші козаченьки

До ночі глухої, —

Полягло наших чимало,

А татар утроє.

Не вернувся Морозенко,

Голова завзята.

Замучили молодого

Татари прокляті.

Вони його не стріляли

І на часті не рубали,

Тільки з нього, молодого,

Живцем серце виривали.

Поставили Морозенка

На Савур-могилу.

"Дивись тепер, Морозенку,

Та на свою Україну!"

Вся ти єси, Україно,

Славою покрита,

Тяжким горем, та сльозами.

Та кров’ю полита!

І поки над білим світом

Світить сонце буде, —

Твої думи, твої пісні

Не забудуть люди.

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Інколи козакам доводилося вступати у спілку з татарською ордою проти переважаючого польського війська. Але татари часто зраджували своїх союзників, продовжували грабувати українські землі й нищити козацькі загони. Так трапилося і з загоном Морозенка. Мужній козацький ватажок загинув за свою Україну, але люди його ніколи не забудуть. У пісні вжитий оригінальний прийом заперечного порівняння:

То не грім в степу грохоче,

То не хмара світ закрила, —

То татар велика сипа

Козаченьків обступила.

Є багато й інших характерних для народної пісні художніх засобів — звертання, повтори, зменшувально-пестлйві слова, епітети та інверсія, окличні речення.

ЧИ НЕ ТОЙ ТО ХМІЛЬ

(Пісня про Богдана Хмельницького)

Чи не той то хміль, що коло тичин в'ється?

Гей, той то Хмельницький, що з ляхами б'ється.

Гей, поїхав Хмельницький ік Жовтому Броду,

Гей, не один лях лежить головою в воду.

Не пий, Хмельницький, дуже той Жовтої Води:

Іде ляхів сорок тисяч хорошої вроди.

«А я ляхів не боюся і гадки не маю,

За собою великую потугу я знаю,

Іще й орду за собою веду:

А все, вражі ляхи, на вашу біду».

Утікали ляхи — погубили шуби...

Гей, не один лях лежить, вищиривши зубиі

Становили ляхи дубовії хати,

Прийдеться ляшенькам в Польщу утікати!

Утікали ляхів де якії повки,

Їли ляхів собаки і сірії вовки.

Гей, там поле, а на полі цвіти,—

Не по однім ляху заплакали діти.

Гей, там річка, через річку глиця,—

Не по однім ляху зосталась вдовицяі
Дума про Марусю Богуславку

Народна творчість

«На Чорному морі, на камені біленькому», стояла темниця кам'яна, де вже тридцять літ у неволі пробувало сімсот козаків, «бідних невольників». Прийшла до них дівка—бранка Маруся, попівна Богуславка і запропонувала відгадати, який тепер день у рідній землі християнській. Козаки—невольники відповіли, що давно вже забули, які там дні у рідній стороні.

Маруся сказала, що завтра Святий Великдень. Зачувши це, кляли й проклинали невольники дівчину, бо згадка про рідну землю, рідну віру болем відізвалася в їхніх душах. Тоді дівка-бранка розповіла їм, що їхній пан турецький, від'їжджаючи до мечеті, віддає їй ключі від темниці. Згодом Маруся відімкнула темницю, випустивши бранців на волю, та й просила передати рідним у Богуслав, щоб з неволі її не викупали, бо вона вже «потурчилась, побусурменилась». Закінчується дума зверненням до Бога:

«Ой визволи, Боже, нас, всіх бідних невольників,

З тяжкої неволі,

З віри бусурменської,

На ясні зорі,

На тихі води,

Украй веселий,

У мир хрещений!»
Бондарівна

(Народні балади cтислий зміст твору)

У містечку Богуславку Каньовського пана

Там гуляла Бондарівна, як пишная пава.

У містечку Богуславку сидить дівок купка,

Межи ними Бондарівна, як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський

та й шапочку ізняв,

Обійняв він Бондарівну та й поцілував.

"Ой не годен пан Каньовський мене цілувати,

Тільки годен пан Каньовський мене роззувати!"

Ой шепнули люди добрі Бондарівні тихо:

"Тікай, тікай. Бондарівно, буде тобі лихо!"

Ой тікала Бондарівна з високого мосту;

Сама ж вона хорошая, хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна помежи горами,

А за нею два жовніри з голими шаблями.

Ой повели Бондарівну помежи крамниці, —

Прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:

"Ой чи хочеш. Бондарівно, ізо мною жити,

А чи волиш. Бондарівно, в сирій землі гнити?"

"Ой волю ж я, пан Каньовський, в сирій землі гнити.

Ніж з тобою поневолі на цім світі жити!"

Ой як тільки Бондарівна та цеє сказала.

Ой вистрілив пан Каньовський — Бондарівна впала...

"Ой ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:

Нехай іде свою доньку на смерть наряджати!"

Ой посунув пан Каньовський по столу таляри:

"Оце ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!

Ой на ж тобі, старий Бондар, таляриків бочку, —

Оце тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!"

Ударився старий Бондар в стіну головою:

"Бондарівно, моя донько, пропав я з тобою!"

Ой поклали Бондарівну на тесову лавку,

Поки звелів пан Каньовський викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна день та ще й годину,

Поки звелів пан Каньовський зробить домовину.

Ударили в усі дзвони, музики заграли,

А вже ж дівку Бондарівну навіки сховали!

Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)

Балада "Бондарівна" розповідає про горду дівчину Бондарівну, яка не прийняла залицяння пана Каньовського й різко йому відмовила, її схопили жандарми (жовніри) й привели до пана. Той наказав вибирати: чи з ним жити, чи в сирій землі гнити. Дівчина вибрала останнє, і пан її застрелив. А батькові, старому Бондареві, дав грошей "за хорошу дочку". У творі висловлюється захоплення гордою дівчиною, яка не захотіла з нелюбом жити, не здалася, і осуд жорстокого пана-вбивці. Балада побудована на діалогах, із використанням повторів, звертань, окличних речень, порівнянь та епітетів.


Повість минулих літ

- Нестор Літописець cтислий зміст твору [Не стислий варіант]

«З Богом починаємо, Отче, благослови. Повість минулих літ Нестора, чорноризця Феодосієвого монастиря Печерського, звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська Земля постала».

Після потопу три сини Ноєві — Сим, Хам і Яфет розділили землю і домовилися нікому не переступати в братній уділ, жити кожному у своїй частині.

І був тоді один народ. А коли намножилося людей багато, задумали вони звести башту до небес і місто Вавілон. Господь розділив народи, давши їм різні мови, і розсіяв їх по землі.

Від тих народів, від племені Яфетового постав народ слов'янський, який жив на Угорській землі та Болгарській. Від тих слов'ян розійшлися народи і стали називатися своїми іменами. Ті, що побіля Дніпра оселилися,— поляни, інші — деревляни, бо осіли в лісах; а ті, що осіли між Прип'яттю і Двіною, називалися дреговичами.

Дніпро впадає в Понтійське море, яке ще звуть Руським. Біля нього ж учив святий апостол Андрій, брат Петра. Прийшов він якось на Дніпрові гори й сказав своїм учням, що тут буде город великий з багатьма церквами і возсіяє Божа благодать.

Між полян було троє братів — Кий, Щек і Хорив, і була в них сестра Либідь. Щек жив на горі, яка нині зветься Щекавицею, Хорив — на другій горі, яка стала зватися Хоревицею. І зробили вони городок, назвавши його на честь старшого брата Києвом. Були вони мужами мудрими й тямущими.

Інші говорили, що Кий був перевізником, тому ходили «На перевіз на Київ». Але це не так, адже Кий княжив у своєму роду і ходив до цесаря в Цареград.

А коли вертався назад, прийшов до Дунаю, поставив там невелике містечко і хотів зостатися, але ті, що там жили поблизу, не дали. Так що й донині називають дунайці городище те — Києвець. Кий повернувся до Києва і там закінчив своє життя, як і його брати та сестра.

З тих пір їх рід став княжити у полян. У 911 році з'явилася велика звізда на заході, подібна до списа.

У 912 році Олег послав мужів своїх налагодити мир і укласти договір з греками.

Жив Олег, маючи з усіма землями мир і князюючи в Києві. Прийшла осінь, і Олег згадав свого коня, на якого зарікався не сідати, бо волхви провіщали йому смерть від того. Від конюхів дізнався, що кінь помер, і вирішив подивитися хоч на його кості, посміятися над віщуванням. Зліз з коня, наступив на череп улюбленця, а звідти виповзла змія і вжалила князя, від чого той і помер, прокняживши тридцять три роки перед тим.

В літо 945 року сказала дружина (військо) Ігорева, що немає їй у що вдягтися, немає зброї. Треба йти по дань. Послухав їх Ігор, пішов до деревлян, збираючи податі й чинячи насильство. Коли назад вертався, то вирішив відіслати дружину додому, а самому ще повернутися, бо бажав більшого багатства. Почули це деревляни, стали радитися із князем своїм Малом і сказали: «Якщо вовк унадиться по вівці, по одній все виносить він стадо, коли не уб'ють його. Так і цей: як не вб'ємо його, то нас усіх погубить». Послали до Ігоря сказати, щоб не йшов більше, а той не послухав. Вийшли деревляни з Іскоростеня і вбили Ігоря з його малою дружиною, і поховали там же.

В літо 946 року Ольга, жінка Ігоря, зібрала зі своїм сином велике й хоробре військо й пішла на деревлян. Зійшлися два війська докупи, метнув Святослав списа, але попав у ноги коня, бо був ще дитиною. Підтримали князя Свингельд і Асмуд, ударили по деревлянах і перемогли їх. Побігли ті й зачинилися у своїх городах. А Ольга кинулася до Іскоростеня і стала біля нього. Але ціле літо не могла його взяти, бо деревляни добре оборонялися, знаючи, що нема їм на що надіятися.

Тоді Ольга послала в місто і сказала, що всі городи деревлянські їй здалися і згодилися платити дань. Деревляни сказали, що вони б раді відбутися даниною, але ж вона хоче за мужа відомститися. Ольга відповіла, що

не прагне більше мститися, хоче лише дань помірну з них узяти — по три голуби і три горобці віддвору.

Деревляни дали княгині, що хотіла, а та звеліла прив'язати до птахів по віхтю й підпалити. Голуби й горобці полетіли до своїх гнізд і спалили місто. Ольга ж старійшин міста спалила, багатьох перебила або в рабство своїм воїнам віддала. Решту залишила й наклала на них дань тяжку.

У рік 968 прийшли вперше печеніги на Руську землю. А Святослав тоді був у Переяславці. Ольга з онуками своїми заперлася у Києві. Оступили печеніги місто великою силою — не можна ні вийти, ні звістки подати. Люди знемагали від голоду і спраги. Затужили й почали питати, чи немає кого, хто б на ту сторону Дніпра перейшов по допомогу. Зголосився один хлопець. Він вийшов з вуздечкою і по-печенізьки питав, чи не бачив хто його коня. Коли дійшов до річки, кинувся в неї і поплив, а печеніги, хоч і стріляли, нічого не могли вдіяти. Хлопця підхопили з другого боку Дніпра в човен і привезли до дружини. Воєвода Претич вирішив уранці напасти на ворогів і врятувати княгиню. Зчинили великий крик, печеніги подумали, що то Святослав, і розбіглися. А Святославові послали гінця, говорячи: «Ти, княже, чужої землі шукаєш і дбаєш про неї, а свою полишив». Князь швидко примчав до Києва і прогнав печенігів у поле, і було мирно.

У рік 993—й пішов Володимир на хорватів. А коли повернувся, прийшли потій стороні Дніпра печеніги. Володимир вийшов напроти них і став на Трубежі коло броду, де нині Переяславль. Ніхто не наважувався перейти на бік противника. Тоді приїхав князь печенізький і запропонував поборотися кращим мужам. Якщо київський воїн переможе — не будуть воювати три роки, а якщо печенізький — воюватимуть три роки.

Володимир став питати у таборі, чи є в них такий воїн, щоб переміг печеніжина. Але не знайшлося такого. Затужив князь. Аж ось прийшов старий чоловік і сказав, що є у нього вдома менший син, якого з дитинства ніхто не переміг. А коли одного разу розгнівався він, то подер шкіру, яку м'яв. Князь зрадів і послав гінця по того отрока. Прийшов той і попросив випробувати його силу великим роздражненим биком. Так і зробили. Коли бик пробігав, кожум'яка вирвав у нього бік із шкірою та м'ясом.

Прибули печеніги, виставили свого воїна, великого і страшного. А муж Володимирів був середній тілом. Печеніжин посміявся, а коли стали битися, русич швидко удавив його руками. Печенігів прогнали, а на броду заклали місто Переяслав, бо тут перейняв славу отрок той. Володимир зробив і його, і батька великими мужами.

У рік 997—й Володимир пішов до Новгорода, а печеніги довідалися про це і стали навколо Білгорода. Стався у місті великий голод. А князь не мігїм допомогти. Тоді зібралося віче. Вирішили здатися. Аодин старець, що не був на раді, послав гінця до старійшин і попросив не здаватися ще три дні, а зробити те, що він звелить.

І сказав зібрати по жмені вівса, або пшениці, або висівок, зробити з них бовтанку, з якої варять кисіль. Потім наказав викопати колодязь, опустити туди кадіб (бочку) з бовтанкою, а в інший колодязь — медз водою. А наступного дня звелів послати по печенігів.

Городяни сказали, щоб печеніги взяли кількох заручників, а кілька з них самих хай прийдуть до міста й подивляться, що тут робиться. Печеніги зраділи, думаючи, що білгородці здаються, пішли. А люди їм і сказали: «Навіщо губите себе, коли не можете перестояти нас? Стійте хоч десять літ, нічого не зробите, адже нас годує сама земля!» І показали їм колодязі з бовтанкою та ситою (вода з медом). Дістали з першого колодязя, зварили кисіль на очах у печенігів і їли, потім запили ситою з другого колодязя. Здивувалися посли печенізькі, пішли, розказали своїм князям, і ті відступили від міста.

У рік 1201 -й. По смерті ж великого князя Романа, великого самодержця Русі, який подолавусі поганські народи, мудро дотримуючись заповідей Божих. Він кинувся на поганих, як той лев, сердитий був, як рись, і губив їх, як крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих половців, вигнав хана їхнього Отрока за Залізні ворота (ущелина на півночі Грузії), а хан Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись.

Тоді Володимир Мономах пив золотим шоломом з Дону, забравши землю їхусю і загнавши окаянних агарян (тут: араби, половці і татари). Після смерті Володимирової залишився у Сирчана лише один музика Ор, і послав він його в Обези, щоб той сказав братові: «Володимир уже вмер. То ж вернися, брате, піди в землю свою». І хай Ор мовитиме слова йому, співатиме половецьких пісень, а якщо не схоче той вертатися, дати понюхати зілля, що зветься євшан.

Той не схотів ні вернутися, ні послухати, поки не понюхав євшан-зілля. Заплакав і сказав: «Краще на своїй землі кістьми лягти, ніж на чужій славному бути». І пішов у землю свою, і народився від нього Кончак.

Князь Роман ревно наслідував Володимира і старався погубити іно-племінників. Велика смута постала в землі Руській. Зосталися ж два сини його — Данило, чотирьох років, а другий, Василько, двох літ.

-- «Літопис руський» — літописне зведення, створене на початку XIV ст. Його складові частини — Повість временних літ. Київський літопис і Галицько-Волинський літопис.

Галицько — Волинський літопис

(уривок)

Данило вийшов з військом із Холма і на третій день став у Галичі. А його любили городяни. Під'їхав князь під город і спитав у галичан, чи довго вони хочуть терпіти владу чужинців. А ті закричали, що князь їхній володар, Богом даний, і пустилися до нього, як бджоли до матки, як спрагнені води до джерела. Єпископ Артемій і двірський Григорій противилися тому, але як побачили, що не втримають городян, покорилися.

Данило ввійшов у свій город, прибув до храму Пречистої Богородиці і прийняв престол, проголосивши перемогу. А ранком прийшла звістка, що Ростислав вирушив у Галич, але, довідавшись про прийом городян, повернув в Угорщину.

Бояри, прийшовши до князя Данила, просили помилування, що згрішили, тримаючи іншого князя. Данило відповів, що помилував їх, але щоб не робили так удруге, бо попадуть у гірший стан.

У 1252 р. угорський король прислав послів до Данила з проханням допомогти у бою з німцями. Князь прийшов на поміч, і німці здивувалися, побачивши спорядження русичів. Коні мали налобники й шкіряні покривала, а люди були в шатах, від яких ішов блиск. Данило їхав поруч короля на коні, гідному подиву. Сідло горіло від золота. І стріли, і шабля були прикрашені золотом та іншими оздобами, а кожух обшитий грецькими златоглавами та кружевами, а чоботи із зеленого саф'яну та золота...

  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) icon«віють вітри, віють буйні » «гей, хто в лісі, обізвися » «гей, ти, бочечко »
Бібліотека Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №85 Харківської міської ради Харківської області
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconІван котляревський (1769—1838) наталка полтавка
З хати виходить Наталка з відрами на коромислі і, підійшовши до річки, співає пісню «Віють вітри, віють буйні», яку закінчує словами:...
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconТема. Ліна Костенко. «Маруся Чурай» : історична основа твору, сюжет, жанрові особливості
Мета: ознайомити учнів із романом «Маруся Чурай», розглянути історичну основу твору, простежити сюжетну канву; поглибити вивчене...
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconРеферат ліна костенко. Життя І творчість
Епіграфом до свого реферату я взяла слова з історичного роману Ліни Костенко “Маруся Чурай”. Вони відносяться до Марусі, визначають...
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconУривок із роману у віршах Ліни Костенко «Маруся Чурай»

Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconУрок№1 тема. Характеристика образів роману Л. Костенко "Маруся Чурай"
Розвивати усне мовлення, логічне мислення, спостережливість. Виховувати гуманність, активну життєву позицію
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconПишеться «велика книга нашого народу»
Рср ім. Т. Г. Шевченка 1987 року за історичний роман у віршах «Маруся Чурай» та збірку поезій «Неповторність». Міжнародна премія...
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconПерелік питань
Тиск атмосфери і його вимірювання. Рух повітря. За­гальна циркуляція атмосфери. Постійні вітри. Циклони і антициклони. Сезонні та...
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconЗаступник директора з навчально – виховної роботи, вчитель української мови та літератури Новобериславської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів Бериславського району Херсонської області Грекало Валентина Михайлівна Маруся Чурай – дівчина з
Заступник директора з навчально – виховної роботи, вчитель української мови та літератури
Віють вітри, віють буйні (Маруся Чурай) iconСергей Волков Маруся. Лед и пламень От
С. Волкова «Маруся Таежный квест». Эпизоды с девятого по шестнадцатый писал Кирилл Бенедиктов и они являются его интеллектуальной...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка