Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько!




108.08 Kb.
НазваАй! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько!
Дата конвертації05.09.2013
Розмір108.08 Kb.
ТипДокументы
Я вийшла на двір провітритись. У дощових калюжах відображалась справжня я: розтріпане волосся,закривавлені вуста, подряпане обличчя і шрам на щоці… я зі всієї сили розбила ногою своє відображення на тисячу бризків і пішла далі. Звичайно з лицем все було в повному порядку. Мене нервувало, що на моїх нових штанах нема кишень, тож я ще раз по привичці провела долонями об ті місця де вони мали бути, розізлилась і пришвидшила ходу. Я хотіла жерти. Не їсти, а жерти. Мені було мало того хлопця, який прощався з мамою. І це любов називається? Нічого незвичайного. Це мене не наситило. Горобці заткніться, дістали! Я роззирнулась по сторонах і побачила червоне світло навколо одного хлопця. Аж кутики вуст піднялись вгору. Чудово!

Я ляснула пальцями і розчинилась поки ніхто не бачив. Ставши невидимою, обережно почала рухатись у сторону хлопця. Він йшов, щось наспівуючи, роздивлявся у боки і дивився на світ крізь рожеві окуляри. Це показувало те світло навколо нього, яке бачила лише я. Якщо дуже червоне, це означає, що він сильно закоханий в когось. До смерті… Чим синіше, тим небезпечніше для мене. Це або почуття розчарування, або розбитого серця. Випивши таку любов, мені може стати погано. Можу навіть померти.

Я підійшла до нього впритул і витягши кіготь поцарапала йому руку, коли він проходив біля гострого предмета, щоб це виглядало як не з повітря. Треба ж маскуватись!

  • Ай! Чорт! – він засунув палець в рот і посмоктав. – От дідько!

Потім забувши про це, залишив палець в спокої і пішов далі. Я ж нахилилась ( єдиний недолік, це те що вони всі завжди йдуть і мені дуже незручно!) і почала виїдати усю любов, що знаходилась в його крові, смокчучи палець. ММММмммм… Як смачно… І як багато… Смакота!

Раптом я почула, як йому завібрував у кишені телефон. Він швидко взяв трубку і усміхаючись сказав:

  • Сонечко, так, що сталось?

Мовчання… Я насолоджувалась смаком… Делікатес! Рідко таке попадається… Але раптом хлопець зупинився. Та й кров почала міняти смак, але не суттєво. Таке буває, адже різний запал почуттів і я не зупинялась, заплющивши очі.

  • Чому? Скажи, що я зробив не так? – хлопець почав кричати. – Чому, я кохаю тебе! Кохаю!

Чому, алло!

Я відчула, що смак усе-таки різко змінився. Я відчула огиду. Але я не могла зупинитись. Я спробувала віддьорнути закривавлені губи, але вони немов прилипли до його шкіри. Я відчувала, що мені стає погано. Я відкрила очі і побачила синє-синє світло! Ні,тільки не це! Ні!!!!!! Я зі всієї сили відштовхнула від себе хлопця, який сів навколішки на землю і впала просто на бруківку. Тіло почало паралізувати. Я намагалась доповзти до будинку, щоб хлопець мене не побачив біля себе, бо він дуже здивується, що він не бачив наскільки я близько біля нього! Але сили витрачались і я думала, що збожеволію від такого болю, що давив мені у скроні. Звичайно, це був його біль. Напевно вона з ним порвала через телефон! Ах, попалась. Все скоро я стану видимою…

Я помітила що він дивиться у мою сторону, але від знемоги закрила очі і не рухалась. Кінець…

  • Ей, з вами все добре? – я почула біля себе шум ніг, і відчула як якісь міцні руки перевертають

мене на спину.

  • Боже, ви бліді! Чекайте, я зараз викличу швидку допомогу.

  • НІ! – я зібрала весь резерв своїх сил і шарпнула його руку з такою силою, що в сторону

покотився його телефон.

  • Ем… добре… Пробачте, але давайте я хоч допоможу вам піднятись…

Не почувши моєї відповіді, він уже підпер мене під якийсь паркан. Я не могла рухатись. Я була паралізована. Хех. Знав би він, що я пила його любов, то можливо не був би таким зі мною милим… Хех… Я посміхнулась.

Я зиркнула на нього. Він посміхався до мене. Його очі заіскрились. Раптом я побачила слабкий відтінок рожевого кольору навколо його силуету. ЩО??? Ні, я ж йому не подобаюсь! Це і нереально, і неможливо!!!! Ні!

  • Я йду… -- відштовхнула я його руку, якомога більше сердитості вкладаючи у свою інтонацію і

тільки ступила крок, як ледь не впала, коли б він мене не зловив.

  • Давайте я вам допоможу. Хоча б до кафе… Там гаряча кава… За мій рахунок!

  • Кава мені не допоможе!! – розлючено загарчала я.

А що допоможе? Доза нормальної любові? І де я її дістану? Я сили піднятись не маю! А на пошуки стільки зусиль знадобиться! Ні… Мені хіба що здихати. Від нього смерділо. Страшно! Оцими соплями. Цим болем зсередини! Нестерпний запах! Ф-е-е-е! Як всередині йому погано! Синє світло ще досі сліпило очі, тільки по краях ледь палахкотіло рожевим. Блідо-блідо… Є ідея! Я можу його закохати в себе! І тоді… Тоді я вип’ю його любов і не помру! А це непогано!! Хм… а може не варто… Але я так і не могла прийняти остаточного рішення, бо відключилась. Останнє, що запам’ятала, це чиїсь теплі руки, які підняли мене і почали кудись нести…

Я почала кліпати повіками. На моє обличчя потрапляло сонячне світло… Сонечко… Ми, вампіри любові, купались у сонячному промінні, як у ванні, таким чином відновлюючи наші невидимі здатності. Це вампіри, що живляться життям, могли б померти від одної зустрічі із сонцем.

  • Соня прокидайся! – я відчула, як моє обличчя почало нестерпно горіти.

  • ААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!

Я миттю закрила обличчя руками. Так, ми не боялись сонця. Ми боялись води.

  • Що таке? Я в око випадково попав?

  • Дурень, дай мені рушника! Хутчіш! – кричала я від болю.

  • От, тримай… пробач.

  • Вийди.

  • Але…

  • ВИЙДИ!!!!!!!

Він слухняно послухався і вийшов за двері. Я почала витирати воду з лиця і з руки. Ах, пече! Ах… Легше… Він мене вбити хоче?? Я подивилась у дзеркало… Не дуже постраждала…

На щоках почали проглядатись шрами, але майже непомітно через малу кількість води… От. Я почала підставляти обличчя сонцю. Воно в момент висушило мене. Все… як нова копійка! Вода показувала наші справжні обличчя. Вона показувала закривавлені кігті, а також подряпини на обличчі… Показувала нас, страшних чудовиськ, якими ми були справжніми під оболонкою цієї людської шкіри. Саме вода могла викрити нас, тому переважно ми проживали в сухих районах… Ну не в пустелі звичайно! Занадто безлюдно!

  • Можна заходити? – почулось з-за дверей.

  • Як хочеш. І взагалі куди ти мене привів?

Він зайшов. Тепер я роздивилась його краще. Високий, у джинсових капрі і в довгій чорній футболці, на якій були намальовані ромбики і надпис Life is Good! Ех… потрапила на позитивну людину… Вони такі нудні… Риси обличчя були досить приємними: овальне обличчя, короткий ніс, великі темні очі… каро-зелені, щось подібне… Ну, і був натуральним блондином. Хех. Я більше шатенів люблю…

  • Ти в мене вдома, -- сів він на кріслі навпроти мене. – Просто ти не хотіла ні в лікарню, ні в

кафе, а ти відключилась, і я вирішив…

  • ПРИНЕСТИ МЕНЕ ДО СЕБЕ ДОДОМУ? – не на жарт розізлилась я.

  • А що я щось неправильно зробив?...

  • НІ, я… я просто ніколи не була всередині!

  • Що?

Я заткнулась. Я народилась буквально кілька місяців тому. Спочатку я була малим кажанятком, а потім перетворилась на людину. Добре, жартую! ( я любила жартувати у своїх думках). Я народилась кілька місяців тому, а потім мене вкусив якийсь вампір любові. А якщо кусають до року людину, вона автоматично стає вампіром любові. Я цього не хотіла. Я згадую той день коли це сталось із ненавистю… Жити так просто стає нестерпно… хоча звичайно є і свої плюси… МИ не спимо. Тільки якщо дуже втомлені. Але таке буває рідко. Якщо спимо то і днів 3-4 підряд… До цього часу я постійно ходила по вулицях у пошуках жертви. А тепер я… в домі?

  • Чекай, ти хочеш сказати, що ніколи не була в гостях?

  • Ні… я взагалі в будинку не була…

  • Тобто?

  • Забудь! –клацнула я пальцем перед ним.

  • Ні, скажи!

  • Забудь! – клацнула я ще раз перед його обличчям і подивилась в очі.

  • Та хто ти така? Скажи і все!

  • Чому ти не забуваєш? – я виставила на нього свої очі.

  • Що?

  • Забудь! Забудь! Забудь! – я почала, як ненормальна клацати перед ним пальцями.

  • Ей, спокійно, окей? Не хоч говорити, не треба…

Він узяв мене за кисть. Я нічого не розуміла. Я дивилась в його очі… Я шукала відповіді… Чому він не забув? Це на простих людях завжди спрацьовує… Це як захисний рефлекс у вампірів таких як я. Якщо ми попались на гарячому, то ми ляскаємо пальцем перед обличчям так званого клієнта і він відразу забуває ту деталь, яку говорив або побачив попереднім моментом. Нічого не розумію… Я відтягнула руку.

  • Я йду! – я хотіла піднятись з дивана, але ноги так заскавуліли, ніби їх переїхала машина. І я з

болісним виразом обличчя поклала голову на подушку.

  • Ей, може лікаря?

  • НІ!

  • Та що з тобою таке? В лікарню не хочеш, боїшся води, як вогню, а тепер ще лежиш прикута до

ліжка! Ноги відняло? – він дивився на мене з турботою. Я розуміла, що треба щось зморозити.

  • Ем… є така хвороба… але то пройде через певний час.

  • А… таблетки знаєш, як називаються?

  • Знаю. – я мило посміхнулась.

  • І як? Я пошукаю в аптеці.. – він уже вскочив на ноги і шукав гроші по закапелках на поличках.

  • Нема їх в аптеці. – я ще таємничіше посміхнулась.

  • Тобто?

  • Це ти.

  • ЩО? – він зупинився навпроти мене і подивився прямо в очі. – що я?

  • Ти – мої ліки.

Я говорила в прямому значенні цього слова. Він стояв як вкопаний. Але те чого я добивалась здійснювалось. Навколо його силуету почало миготіти рожевіше світло. Ще стадій три-чотири і справа в кишені. Я посміхнулась.

  • Ем… ну я піду, щось спитаю в аптеці… -- він заметушився і відкривши вхідні двері вийшов за

поріг, і закрив на ключ ззовні.

Я почала сміятись. Люди такі смішні… Я роззирнулась по кімнаті: нічого особливого… маленька квартира, трьохкімнатна, брудна, неохайна. Це нормально. Він старався поприбирати. Гостей він не чекав. Але з моїм вампірським зором, я бачила контури його речей, які були перевернуті з ніг на голову у шафах. Щось на кшталт зору через стіни. Ще один плюс вампірів любові.

Поки його не було, я дивилась фотографії, статуетки. Побачила фотографію дівчини з ним, що обнімав її. Напевно, то та, з якою він посварився. Чи розійшовся…? Ех…

Його все не було… Мені було мало світла. Якщо сонце лікує невидимість то й частково відновлює всі інші вампірські штуки. А заодно мої сили… Але його було занадто мало в кімнаті. Мені треба кров. Я так довго не протягну…

Я почула звуки. Так, він йшов. У всіх вампірів був загострений слух. Як у собак. Тому я почула як він зайшов, напевно, у двері під’їзду. Через кілька хвилин він був уже в квартирі із пакунком ліків. Хм… Він думає, що все це він запхає у мене? Розмріявся!

  • Я приніс…

  • Що?

  • Ну, тут є щось від ніг, щось від головного болю… -- присів він біля мене на дивані. – Що

будеш?

  • Ем… ти лиши, я потім подивлюсь. – старалась викрутитись я і знову роззирнулась по квартирі.

  • Ти мені так і не назвала свого імені…

  • Я Крістен. – повела бровою я.

  • Я Майк. – посміхнувся він і простяг мені руку.

  • Ага. – відвернулась я і він зняв посмішку.

  • Ем… Ну ти часто тут гуляєш… ти кудись може конкретно йшла?

  • Ну для початку, ти б мав запропонувати мені каву чи чай, так щоб було ґречно…

  • Ой, пробач! – він миттю встав і побрів на кухню.

  • Мені чай. Із лимоном. Бажано чотири кусочки. Без цукру.

  • ЧОТИРИ?!

  • Ну що?

Вітамін С підвищує здатність швидко рухатись. От.

  • Так ти кудись прямувала? – спитав він знову уже простягнувши мені горнятко чаю із

обіцяними чотирма шматочками лимону і надпиваючи собі каву.

  • Ні. – байдуже кинула я.

  • А ти з батьками живеш?

Тиша.

  • Їх… немає…

  • Ой, вибач я не хотів… -- промовив він дивлячись мені в очі з якимсь переживанням і

заспокоєнням.

  • Та нічого. Я звикла… -- надпила я знову трішки чаю.

  • Мені чесно шкода… -- він поклав свою долоню на мою руку…

Я зиркнула на це явище. Ніхто ще так не робив… Але мені стало раптом тепло і приємно… я відчула якесь дивне відчуття, яке ще не відчувала… ніби імпульси, немов вогонь, пронеслись по тілу і принесли у кожен куток частинку любові…

Я відсмикнула руку…

Ми сиділи в тишині… Я хотіла спитатись щось, але не знала як почати… Раптом згадала за фотографію.

  • Це твоя дівчина? – показала поглядом я на фотокартку.

  • Вже ні. – злісно штовхнув він рукою, що рамка впала з полички.

  • Ясно… ну вона була неварта тебе…

  • Чому?

  • В неї забагато веснянок і ніс довгий. Вона негарна!

Він пильно на мене подивився. Напевно, коливався чи сварити мене чи ні, усе ж таки це її він так сильно любив… Але потім почав сміятись. Він сміявся на все горло… Так тепло. Ямочки біля його губ були такими привабливими… Я струхнула головою. Про що я думаю?? Він був досить симпатичним. Я бачила як з нього лине щастя. І я теж засміялась. Я ніколи так не сміялась. А зараз я спробувала… Це вийшло весело…

Ми почали говорити про якусь дурню. Переважно я усе придумувала, бо не знала, що сказати на те, яка моя улюблена група чи страва. Як на друге питання відповіла б кров, він би подивився на мене як на божевільну, він ж всього лиш людина… І не більше. Мені стало веселіше. Я й забула про біль в ногах… А особливо, коли він почав приміряти усякі капелюшки, які залишила його бабуся, то я вже не контролювала свій сміх… Все настільки було щиро… Він розтопив в мені ту крижинку… крижинку вампіра… здається я себе відчула людиною…Хоча й дуже недовго колись нею була і я… І це відчуття… таке тепле і незвичне, мене поглинало з ніг до голови… і я не могла зрозуміти як воно називається…

  • Ахах… Добре, побавилися, мені треба на роботу.—сказав він.

  • Не йди..

Я схопила його руку. І потім відразу відпустила. Що це зі мною??? Здуріла?? Він залишився. Він сів на краю дивану і обережно і акуратно протягнув руку до мого обличчя. Я чогось боялась. Я відвернулась.

  • Добре… не піду… -- швидко він став і почав нишпорити по кишенях. – Зараз тільки шефу

подзвоню… Алло, шеф?

Він пішов в іншу кімнату, а я оговтувалась від того відчуття, що пройшло по моїй шкірі, коли він наблизив руку.. Що це могло бути?!

Він був майже готовим. Ще одна стадія, і його кров була б готова для споживання. Я відчувала, що мені стає гірше. Потрібно чим швидше…

  • А їсти не хочеш? – почав він шукати щось в холодильнику.

  • Дуже…

  • Га?

  • Ні, дякую… -- лише зітхнула я і почала кашляти.

  • ООО… в тебе певне застуда…

  • Та ні, неправда… -- почала я давити свій кашель в подушку.

  • О… Так ану випий це…

  • Що це, я не буду!

  • Не будь як мала дитина!

Після його слів, він уже притримував мою голову і вливав мені якусь анти застудну мікстуру… ммм… а вона нічого так… Я відчувала, як його руки притримували мені голову і тепло знову почало розтікатись по тілу…

  • Отак.. Молодець… -- посміхнувся він і подивився в очі.

Я продовжувала дивитись в нього. Такі очі дивні… карі, а зелені навколо… такі чарівні… чимось зачаровували…

Він відставив ложку і я не встигла змигнути оком, як він уже взяв у свої долоні моє обличчя.

  • Що ти робиш? – я почала метушитись.

  • Не бійся, дурненька… -- він заклав пасмо волосся, що скотилось на моє чоло, за вухо.

  • А що ти хочеш зробити? – я стала якоюсь безпомічною…

  • Поцілувати тебе, можна? – він нахилився до мене ще ближче і говорив шепотом… його голос

став таким солодким…

  • А як це?

  • Ти ніколи не цілувалась? – засміявся він.

  • … -- я надулась. Мені всього кілька місяців!

  • Ну, це не боляче. Довірся мені…

Я ніколи ще нікому не довіряла… Але раптом я відчула, як сили мене покидають. Я відчула себе дуже втомленою… мені треба кров… Раптом я відчула, щось на своїх губах. Вологе… його губи старались знайти з моїми контакт, і якось то все так вийшло... Мені стало до болю приємно і солодко… і волого… Я відчувала присмак його губ… ммм… ммм…

Він зупинився. Він мав заплющені очі. Я побачила, що навколо нього зібрався яскраво червоний колір… Я довго не думаючи, поцілувала його перша. Я цілувала настирливіше і наполегливіше… Я зловила себе на тому що мені це сподобалось… Я доклала усіх зусиль, щоб наполегливо працювати губами, він не мав помітити…

  • Ай! – раптом відірвався він і приклав руку до шиї. – Що то таке?

  • Нічого, не звертай уваги...

Я продовжувала далі його заковтувати… А потім перейшла до шиї… Спочатку ніжно пройшла вустами, а потім почала пити. Так само нагло і настирливо… Я стала жадібною, якийсь вогник загорівся в очах, і я знову відчула смак любові на губах. Я ставала сильнішою, напивалась кожною краплиною… Ммм… Як смачно… Ммм… Я не могла зупинитись… я була голодною… Я хотіла пити… ще і ще… навіть, коли відчула, що всі сили уже відновились, я все одно пила… пила…пила…

Я зупинилась. Я глянула на нього. Він відключився. Він не світився вже червоним. Отже я випила усе… Я глянула на нього. Він майже не дихав… Напевно я перестаралась. Йому мало бути дуже погано… Я майже всю любов випила… А вона такою сильною була… Отже мене хтось зумів любити? Невже таке можливо… любити…мене…

Я сиділа біля нього і не могла поворухнутись. Усвідомлювала усю ситуацію. Перед очима наче кіноплівка, промотались спогади з ним… Його поцілунок. Я язиком облизала вуста. Ще присмак його вуст. Те відчуття… що то воно було???

Я встала на ноги. Посміхнулась…

  • Забудь… -- ляснула я перед ним пальцем.

Відчуваючи, що цього разу вийшло ( напевно сил не вистачало раніше) я ляснула ще раз пальцями і стала невидимкою. Я глянула на нього. Погладила його по голові… і зі всього розгону кинулась у вікно…

Коли була уже на землі, струхнула пилюку зі свого плаща, і наступила на калюжу, розбивши огидне відображення монстра всередині мене. І пішла далі. Назустріч новим жертвам…

Схожі:

Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconМетоди надання штучного дихання Штучне дихання проводиться двома методами «рот в рот»
Штучне дихання проводиться двома методами «рот в рот» і «рот в ніс». Перед його проведенням необхідно
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconКум ніч, яка місячна, зоряна ясная, видно хоч голки збирай Чорт
Чорт. Пардон панове. Прошу вибачення, що потривожив, я так розумію тутешні жителі Диканька
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! icon1. Рот Коли ви п’єте алкоголь, рот це перше, на що він впливає. Алкоголь може ушкодити слинні залози, а також негативно вплинути на здатність розрізнювати смаки. Після випивки запах вашого подиху стає неприємним для оточуючих
Коли ви п’єте алкоголь, рот це перше, на що він впливає. Алкоголь може ушкодити слинні залози, а також негативно вплинути на здатність...
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconЧорт на ярмарку
Сільське подвір'я. Посеред двору критий віз. Він стоїть на місці, але колеса обертаються – враження, що їде
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconПрофілактика лямбліозу
Джерелом інвазії є тільки людина. Зараження відбувається через рот при потраплянні в організм забруднених лямбліями харчових продуктів...
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconСаймон флегг І чорт
Дружина Саймона, знавець середньовіччя, надала йому неоціненної допомоги. Сам він, бувши всього-на-всього математиком, не міг втямити...
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! icon1. Опис конструкції і призначення деталі
Палець установочний використовується як кріпильний елемент. Деталь є однорідною. Висуваються підвищені вимоги до точності дотримання...
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconКнига розміщена на сайті ласкаво просимо
Франківськ 2007 Серемчук В. Божий палець. Сила молитви. У бога все можливе. Релігійні новели. 6-те вид. Івано-Франківськ, 2006 р.,...
Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconДійові особи: 4 Пастушків, 2 Киянки, Анґел, Ірод, 2 Воїни, Біда, Жид, Смерть, Чорт

Ай! Чорт! він засунув палець в рот і посмоктав. От дідько! iconЗвіздар, 4 Пастушки, 2 Ангели, 3 Царі, Ірод, 2 Воїни, Єврей, Єврейка, Циган, Біда, Смерть, Чорт

Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка