Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник




2.14 Mb.
НазваРобоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник
Сторінка1/14
Дата конвертації18.07.2013
Розмір2.14 Mb.
ТипДокументы
Зміст
Рецензент: Іваньков І.В., кандидат юридичних наук
1.2.Порядок, умови та особливості виконання покарань, без позбавлення волі на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої си
Позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю
Громадські роботи
Виправні роботи.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Розділ 2. Характеристика засуджених до покарань без позбавлення волі
2.1. Соціально-демографічна характеристика засуджених
2.2. Кримінально-правова характеристика засуджених
Період засудження впливає на певні обмеження прав та свобод засуджених.
Судимість та призначення покарання альтернативного позбавленню волі впливає на порядок застосування прогресивної системи при від
Судимість, яке передбачає покарання у виді громадських робіт впливає на режим дня засудженого
Правовий статус
Права засуджених
2.3. Соціально-психологічна характеристика засуджених
Особливості поведінки засуджених
На особистісному рівні
Сімейний рівень профілактики
Соціальний рівень профілактики
Соціально-профілактична робота
...
Повний зміст
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


Державний департамент України з питань виконання покарань

Чернігівський юридичний коледж
Благодійна організація

Чернігівський жіночий правозахисний центр”

С.О.Чебоненко, В.В. Дрижак



РОБОЧА КНИГА СПІВРОБІТНИКА

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ІНСПЕКЦІЇ

НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК

Видано за підтримки Міжнародного фонду “Відродження”


Чернігів - 2006

ББК
УДК

Чебоненко С.О.,Дрижак В.В.

РОБОЧА КНИГА СПІВРОБІТНИКА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ ІНСПЕКЦІЇ.-Навч.посібник.-Чернігів, 2006.-92 с.
У посібнику розглядаються організаційно-правові та соціально-психологічні питання діяльності співробітників кримінально-виконавчої інспекції. Він призначений для підготовки співробітників кримінально-виконавчої інспекції, які зобов’язані здійснювати контроль за виконанням покарань, не пов’язаних з позбавленням волі. Основні розділи, що висвітлені в посібнику охоплюють широке коло питань професійної діяльності співробітників і сприяють формуванню психологічної готовності до дій, оволодіння необхідними спеціальними методами та навичками, розвиток професійно необхідних та значущих якостей .

При написанні даного посібника використовувалися різноманітні літературні джерела з проблем організації роботи кримінально-виконавчих інспекцій та служби пробації.

Матеріали навчального посібника призначені для використання курсантами та слухачами вищих навчальних закладів, що готують фахівців для кримінально-виконавчої служби, а також працівниками кримінально-виконавчих інспекцій.

Рецензент: Іваньков І.В., кандидат юридичних наук

ЗМІСТ


Передмова

5

Розділ 1. Історико-правовий аспект виконання покарань без позбавлення волі

8

1.1. Основні етапи становлення системи покарань, не пов’язаних з позбавленням волі

8

1.2. Порядок, умови та особливості виконання покарань, без позбавлення волі на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої системи

10

Розділ 2. Характеристика засуджених до покарань, без позбавлення волі

14

2.1. Соціально-демографічна характеристика засуджених

14

2.2. Кримінально-правова характеристика засуджених

16

2.3. Соціально-психологічна характеристика засуджених

22

Розділ 3. Соціально-виховний вплив на засуджених до покарань, без позбавлення волі

28

 3.1. Особливості соціально-виховного впливу на засуджених до покарань, без позбавлення волі

28

3.2. Техніко-психологічні елементи індивідуальних бесід із засудженими до покарань, без позбавлення волі

34

3.3. Психолого-педагогічні особливості спілкування співробітників кримінально-виконавчої інспекції із засудженими до покарань без позбавлення волі

36

3.4. Дії працівників КВІ у напружених ситуаціях

48

3.5. Заходи заохочення та стягнення до осіб, засуджених до покарань, без позбавлення волі

51

Розділ 4.Сучасні підходи до гуманізації системи виконання покарань, альтернативних позбавленню волі

54

4.1. Основні напрямки розвитку в Україні системи виконання кримінальних покарань, без позбавлення волі

54

4.2. Світовий досвід виконання кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі

61

4.3. Впровадження міжнародних стандартів та їх вплив на гуманізацію системи кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі в Україні

71

Короткий термінологічний словник

79

Список використаних джерел


88


ПЕРЕДМОВА
На сучасний стан функціонування інституту альтернатив позбавленню волі суттєво вплинуло як реформування пенітенціарної системи України розпочате в 1991 році, так і здобутки вітчизняних і міжнародних наукових кіл щодо впровадження кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

На сьогодні поряд із проблемами призначення покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, неабияке значення відіграє визначення їх ефективності як суспільством, так і судами. Сутність даної проблеми полягає в тому, що відсутні єдині критерії оцінки впливу того чи іншого покарання на особу засудженого та визначення ступіні виправлення на основі оцінки динаміки позитивних змін, що відбулися із засудженим.

Суспільство також повинно навчитися сприймати альтернативні види покарань як кару за вчинений злочин, яка є не менш важкою та суворою для злочинця, як і покарання у виді позбавлення волі. Сама форма покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, хоча і здається більш ліберальною, здатна певним чином вплинути на свідомість засудженого, показати йому, що держава надає шанс залишаючись в суспільстві змінитися на краще і не допускати правопорушень в майбутньому.

Важливо, щоб у реалізації альтернатив позбавленню волі було зацікавлене саме суспільство, яке, на наш погляд, повинно активно сприяти прискоренню реалізації реформи кримінально-виконавчої системи, шляхом ініціювання нововведень щодо призначення, виконання та відбування кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі органами законодавчої, виконавчої та судової влади. Це потребує певного розуміння та підтримки як серед широких верств населення, так і у парламенті, в органах виконавчої та судової влади. Крім того, практичне впровадження альтернативних видів покарань передбачає активну участь міліції, прокуратури, громадських організацій .

Система виконання покарань без ізоляції від суспільства у різних державах будувалася по-різному. Наприклад, у Польщі контроль за засудженими до альтернативних видів покарань покладено на суд, у Румунії – на службу пробації, в інших державах цю функцію виконують спеціалізовані державні органи, такі, як поліція чи міліція.

В Україні, як і в Росії, частина альтернативних позбавленню волі покарань виконується кримінально-виконавчими інспекціями.

З моменту прийняття нових Кримінального та Кримінально-виконавчого кодексів на кримінально-виконавчі інспекції покладено такі завдання:

– виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт (ст.ст. 55, 56, 57 КК України);

– контроль за поведінкою засуджених, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст.79 КК України);

– контроль за поведінкою засуджених, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст.83 КК України).

Порядок виконання зазначених вище покарань конкретизовано у спеціальній відомчій інструкції, затвердженій наказом № 270/1560 від 19.12.2003 “Про затвердження Інструкції про порядок виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, та здійснення контролю щодо осіб, засуджених до таких покарань”.

Практична реалізація гуманістичних підходів до запровадження альтернативних позбавленню волі видів покарань має певні труднощі. Це пояснюється тим, що потенціал нових програм не буде реалізовано, якщо вони будуть носити вузький відомчий характер і не буде належної державної підтримки. В суспільстві також існує невпевненість стосовно того, що на даному етапі функціонування кримінально-виконавчої системи умови відбування засудженими покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, не повною мірою можуть забезпечити мету покарання та сприяти виправленню і ресоціалізації засуджених.

Якісна зміна умов відбування покарання, повинна торкатися таких сфер кримінально-виконавчої системи, як створення належних організаційно-правових основ, залучення кваліфікованих співробітників, збільшення витрат на соціальні програми, що сприяють вирішенню проблем пов'язаних із роботою, здоров’ям, освітою, правовою допомогою засудженим.

Україна поступово здійснюючи реформування кримінально-виконавчої системи і поліпшуючи умови відбування кримінальних покарань враховує міжнародну практику і впроваджує норми, які регулюються такими документами, як “Мінімальні стандартні правила ООН щодо заходів, не пов'язаних із позбавленням волі” (так звані “Токійські правила”) та “Європейські правила здійснення громадських санкцій та заходів Ради Європи”. Хоча самі по собі ці норми, автоматично не можуть забезпечити миттєве покращення умов, однак вони становлять міцний фундамент для оцінки стану кримінально-виконавчої системи та служать орієнтиром для її подальшого розвитку.

Відомо, що Україна, крім своїх національних особливостей, має особливості, притаманні всім пострадянським державам. Це, перш за все, відношення до організації виправного процесу із засудженими, реалізація якого була орієнтована на колективні методи впливу на особу засудженого. У свою чергу це зумовило специфіку розміщення засуджених у виправно-трудових установах у гуртожитках казармового типу, що, безумовно збільшувало навантаження на працівників соціально-психологічної служби, які прийшли на заміну начальникам загонів, і стало головним фактором відставання комунально-побутових умов тримання засуджених від європейських норм і стандартів .

Останнім часом значно більшу участь у процесі ресоціалізації засуджених приймають неурядові організації та громадськість, які допомагають проводити культурно-масові заходи, надавати консультативну та гуманітарну допомогу засудженим. В установах виступають майстри мистецтв, організовуються театральні вистави, концерти самодіяльності засуджених, створюються самодіяльні театри. З метою підвищення духовності засуджених обладнуються молитовні кімнати та каплички, які надають можливість відправлення релігійних обрядів прихильниками різних віросповідань.

Запроваджується, хоча й з труднощами, нова система взаємовідносин персоналу і засуджених, що базується на принципах педагогіки співробітництва, в основі якої лежить широке застосування сучасних методик. Реформування кримінально-виконавчої системи передбачає докорінні зміни, розраховані на перспективу. Зокрема, розширення практики застосування покарань, альтернативних позбавленню волі, та створення в країні служби апробації. Реформою більш реально і чітко визначаються мета і завдання виконання кримінальних покарань: "...захист інтересів особи, суспільства та держави шляхом ресоціалізації засуджених, а також попередження злочинів як засудженими, так і іншими особами". Процес ресоціалізації має на меті виправлення засудженого, формування у нього законослухняної поведінки, стимулювання становлення на життєву позицію, яка відповідає соціальним нормам, шляхом відновлення, збереження та розвитку соціально корисних якостей і відносин під час відбування покарання та соціальної адаптації після звільнення з місць позбавлення волі. .Підтвердженням дотримання принципів гуманності державної кримінальної політики став новий Кримінальний кодекс України, який набрав чинності з 1 вересня 2001 року. Кодекс ґрунтується на Конституції Україні та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права, цивілізованого кримінального права . Кримінальний кодекс України містить серйозні новації, які кардинально впливають на діяльність кримінально-виконавчої системи. Відміною цього Кримінального кодексу від попереднього є остаточна відмова від смертної кари як виняткової міри покарання, встановлення довічного позбавлення волі лише за злочини, пов'язані з умисним вбивством людини при обтяжуючих обставинах. У Кодексі розширено систему покарань, альтернативних позбавленню волі, зокрема, громадські роботи та обмеження волі. Передбачається, що введення нових видів кримінальних покарань сприятиме попередженню криміналізації особистості, насамперед тих, хто притягується до кримінальної відповідальності вперше та за злочини невеликої тяжкості.

Важливого значення у впровадженні нових, альтернативних позбавленню волі, покарань набуває набрання чинності з 1 січня 2004 р. прийнятого Верховною Радою нового Кримінально-виконавчого кодексу, в якому на законодавчій основі в розділі ІІ передбачено виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

Відповідно до статті 13 Кримінально-виконавчого кодексу, кримінальні покарання у виді виправних та громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю покладено на кримінально-виконавчу інспекцію як суб’єкта кримінально-виконавчих правовідносин. Аналіз чинного кримінально-виконавчого законодавства дозволяє зробити висновок, що діяльність кримінально–виконавчих інспекцій, головним чином, спрямована на облік та контроль за засудженими, що значно звужує застосування до них засобів виправлення та ресоціалізації.

Відповідно до нормативно-правових актів, кримінально-виконавча інспекція здійснює не лише контроль за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, а й встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у виді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням.

Однак, зміст статей 32, 36, 41, 44 Кримінально–виконавчого кодексу України та реалізація вище зазначених покарань на практиці показують, що кримінально-виконавчі інспекції не повною мірою забезпечують їх виконання.

Так, стаття 32 Кримінально–виконавчого кодексу України покладає на власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем роботи засудженого до покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю обов’язок, не пізніше трьох днів після одержання копії вироку суду звільнити засудженого з посади, яку він займав або від того виду професійної діяльності, права на яку він позбавлений і внести до трудової книжки засудженого запис про те, на якій підставі, на який строк і які посади він позбавлений права обіймати або яким видом професійної діяльності він позбавлений права займатися. Власник підприємства, установи або організації також зобов’язаний повідомити кримінально-виконавчу інспекцію про виконання вироку суду.

Аналіз статті 36 Кримінально–виконавчого кодексу України дозволяє зробити висновок, що проведення індивідуально–профілактичної роботи за місцем проживання покладено на органи внутрішніх справ, а на власника підприємства, установи або організації за місцем відбуття засудженим покарання у виді громадських робіт покладено обов’язок контролю за виконанням засудженими визначених для них робіт та своєчасне повідомлення кримінально-виконавчої інспекції про ухилення засудженого від відбуття покарання, переведення його на інше місце роботи, його поведінку під час відбування покарання у виді громадських робіт та ставлення до праці.

Статті 41, 44 Кримінально–виконавчого кодексу України передбачають обов’язок проведення індивідуально–профілактичної роботи органами внутрішніх справ, а на власника підприємства покладається додержання порядку та умов відбування, щомісячне відрахування визначеної вироком суду частини заробітної плати і перерахування утриманої суми в доход держави та своєчасне інформування кримінально-виконавчої інспекції про ставлення засудженого до роботи, про кількість фактично відпрацьованих днів, розмір заробітної плати та утримання.

Стаття 6 Кримінально–виконавчого кодексу України передбачає п`ять засобів виправлення і ресоціалізації засуджених. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є: встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно–корисна праця, соціально–виховна робота, загальноосвітнє і професійно–технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Розділ 1. Історико-правовий аспект виконання покарань без позбавлення волі
1.1. Основні етапи становлення системи покарань, не пов’язаних з позбавленням волі
Історично склалося так, що становлення філософії тюремного ув'язнення припадає на епоху Просвітництва, коли у ХVІІІ ст. замість старих жорстоких форм покарання було введено покарання у вигляді позбавлення волі.

Починаючи з другої половини ХVІІІ ст. проблема соціальної реабілітації та виправлення засуджених у місцях позбавлення волі стає більш актуальною. З часом, в результаті діяльності міжнародних організацій, зокрема проведення міжнародних конференцій та форумів, з'явилася можливість впровадження в систему кримінальних покарань ряду країн світу, так званих традиційних альтернатив позбавленню волі – штрафу, відстрочки тюремного ув'язнення, громадських робіт, різних форм виправних робіт. Це вплинуло на те, що була визнана об'єктивна роль кримінально-виконавчої системи в загальнодержавному механізмі соціального управління, і держава почала визначати альтернативні заходи впливу на злочинність, основні принципи кримінальної відповідальності, що не передбачали позбавлення волі, мету, систему і види даних покарань, створення певних умов для каяття злочинців та надання їм певної соціальної допомоги.

З історичної точки зору можна виділити такі етапі становлення кримінально-виконавчої системи .

І етап (1917-1930 рр.) - становлення кримінально-виконавчої системи. Даний етап характеризується не лише стихійністю прийняття норм, що повинні були забезпечувати кримінальну відповідальність особи за скоєні злочини, а й практикою життя, яка диктувала запровадження гуманних підходів по відношенню до засуджених. Крім покарань пов'язаних з позбавленням волі в період 1917-1930 рр. почали впроваджуватися їхні альтернативи, в основі яких лежали примусові роботи, які називалися обов'язковими громадськими роботами, примусовою працею з проживанням удома, а також виправно-трудовими роботами без охорони. Так, введення в 1922 р. Кримінального кодексу УСРР законодавчо закріпило різні види кримінальних покарань серед яких, окрім покарання у виді позбавлення волі з суворою ізоляцією або без неї були передбачені його альтернативи у виді вигнання за межі УСРР, примусові роботи без утримання під вартою, умовне засудження, конфіскація майна, штраф, позбавлення прав, звільнення з посади, суспільний осуд, покладення зобов'язання загладити шкоду. В досліджуваний період примусові роботи призначалися на невеликі терміни (від 7 днів до року). Засуджені при тому або продовжували працювати за своїм попереднім місцем роботи з пониженням за тарифним розрядом або залучалися до обов’язкових надурочних робіт і могли бути переведені в іншу установу чи підприємство, або в іншу місцевість. Роботи до яких залучалися засуджені не потребували високої кваліфікації. Порядок і умови відбування примусових робіт, регулювалися відповідно до Кримінального кодексу, відомчими нормативними актами. До органів, які виконували покарання у виді примусових робіт відносилися бюро при губернській інспекції місць ув'язнення, які здійснювали облік цієї категорії засуджених, розподіл їх на роботи, нагляд за дотриманням правил відбування покарання. Дані інспекції мали великі повноваження щодо розподілу ув'язнених по місцях виконання покарання, достроковому звільненню та залученню громадськості. Однак, в цей історичний період мала місце значна переповненість місць позбавлення волі, відсутність належних соціально-економічних умов, недостатнє застосування прогресивної системи відбування покарання, що призвело до посилення репресивного характеру примусових робіт та їх господарської вигідності й поступової заміни оплачуваних примусових робіт безоплатними.

2 етап ( 1930-1950 рр.) - мало місце посилення репресивної практики застосування кримінальних покарань. Даний період характеризувався надмірним застосуванням покарань у виді позбавлення волі і припиненням практики застосування судами альтернативних видів покарань тому нормативні відомчі акти союзного НКВС стосувалися регламентації відбування саме даних видів покарань.

Істотної трансформації в цей період були піддані примусові роботи, які перетворилися на обов’язковий каральний засіб покарання. Засуджені до покарань, не пов'язаних з позбавленням волі працювали в сільгоспколоніях при ВТУ і організація та керівництво виробничими частинами ВТУ було покладено на Управління виправно-трудових установ НКВС УСРР.

Стосовно неповнолітніх злочинців судами не призначалися альтернативні види покарань. Організацією відбування ними кримінальних покарань було покладено на Відділ трудових колоній для неповнолітніх.

В 1937-1938 рр. великих розмірів набула практика застосування позасудових репресій, коли людей засуджували без дотримання процесуальних норм. В 1939 р. був скасований інститут умовно-дострокового звільнення і відбулася переоцінка змісту кримінального покарання в бік послаблення виховної роботи. Це вплинуло на те, що в даний період не було видано жодного республіканського законодавчого акту, що носив виправно-трудовий характер.

В період Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) були прийняті нормативні акти, які дозволяли залучати до участі у бойових діях засуджених за нетяжкі злочини та нормативні акти, що передбачали створення спеціальних установ для військовополонених та підсобників гітлерівців.

В період 1941-1950 рр. не було прийнято жодного нормативно-правового акту, який би регламентував порядок та умови виконання покарань, не пов'язаних з позбавленням волі.

3 етап ( 1950-1990 рр.) - відбулася суттєва гуманізація кримінально-виконавчої сфери. Цьому сприяла зміна суспільної свідомості та зникнення тоталітарної сталінської системи. Суттєві зміни в кримінально-виконавчій системі розпочалися з 1960 р. з прийняттям нового Кримінального кодексу УРСР в якому були включені альтернативні покарання, такі як: заслання; висилка; виправні роботи без позбавлення волі; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; штраф; звільнення від посади; покладання обов'язку загладити заподіяну шкоду; громадський осуд; конфіскація майна.

Однак, тривалий час не було розроблено механізму виконання окремих видів покарань і тільки в 11984 році було прийнято відповідне республіканське Положення, яке регламентувало виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, штрафу, громадського осуду, конфіскації майна, позбавлення військового або спеціального звання, звільнення з посади, покладання обов'язку загладити заподіяну шкоду.

Організація виконання покарань у виді виправних робіт без позбавлення волі, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, звільнення від посади покладалася на інспекцію виправних робіт, яка підпорядковувалася ГУВП при МВС УСРР.

4 етап ( з 1991-го р. по даний час) характеризується тим, що ліквідовані такі покарання як заслання та вислання, призупинені умовне засудження до позбавлення волі та умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов’язковим залученням засудженого до праці. У виправно-трудовий кодекс України діючий до 2003 року було внесено понад 100 змін та доповнень, що стосувалися як покарань пов'язаних з позбавленням волі, так і їх альтернатив. З прийняттям у 2001 році нового Кримінального кодексу України було розширено систему покарань, не пов'язаних з позбавленням волі до переліку яких були включені громадські роботи та обмеження волі.

Згідно прийнятого у 2003 році нового Кримінально-виконавчого кодексу України, організацію виконання покарань у виді виправних робіт, громадських робіт, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю покладено на кримінально-виконавчу інспекцію Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Діючий Кримінально-виконавчий кодекс України покладає на КВІ ДДУ ПВП облікові та контролюючі функції і недостатньо регулює питання здійснення ними профілактично-виховного впливу на засуджених.


1.2.Порядок, умови та особливості виконання покарань, без позбавлення волі на сучасному етапі розвитку кримінально-виконавчої системи
Впровадження кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі в Україні є актуальним завданням сучасної кримінально-виконавчої політики не тільки з точки зору професійно-цільових інтересів боротьби зі злочинністю, але і, в першу чергу, з інтересів безпеки особи, дотримання її прав і свобод, в тому числі і справедливого, не принижуючого людську честь і гідність, покарання .

Таким чином, впровадження кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі, зумовлений такими соціальними факторами:

– по-перше, необхідністю реалізації в Україні міжнародних стандартів у сфері кримінального судочинства і поводження із засудженими до кримінальних покарань;

– по-друге, карною політикою держави щодо застосування такого виду покарань як позбавлення волі і зростанням при цьому числа засуджених в установах виконання покарань;

– по-третє, впровадження кримінальних покарань, альтернативних позбавленню волі – не самоціль, а засіб щодо зменшення кількості вироків до позбавлення волі, що виносять суди, і, як результат, – зміна умов відбування покарання в місцях позбавлення волі;

– по-четверте, вагомим аргументом на користь альтернативних покарань може бути звернення звільнених з місць позбавлення волі осіб з позовною заявою до суду на відшкодування кримінально-виконавчою системою завданої їх здоров’ю шкоди під час перебування в місцях позбавлення волі. І хоча судова практика з цього приводу ще не склалася, очевидно, що у майбутньому при розгляді таких справ держава зазнаватиме додаткових збитків (не тільки відшкодовуючи пряму шкоду, спричинену здоров’ю колишнього засудженого, а й утримуючи його у випадку настання інвалідності).

Розроблена в Україні в 1991 році та схвалена Постановою Кабінету Міністрів України №88 Концепція „Основні напрямки реформи кримінально-виконавчої системи в Україні” передбачає планомірний перехід до виконання покарань з урахуванням міжнародного досвіду, нормативно-правових актів та рекомендації ООН щодо прав людини, принципів гуманізму, демократизму, справедливості та індивідуалізації виховного впливу на засуджених. Таким чином, визнаючи об’єктивну роль кримінально-виконавчої системи в загальнодержавному механізмі соціального управління, держава визначає фахові заходи впливу на злочинність, основні принципи кримінальної відповідальності, мету, систему і види покарання, створює певні умови каяття злочинців, надає їм певну допомогу в їх адаптації та ре соціалізацій.

Позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю. Стаття 55 КК України передбачає такий вид покарання як позбавлення права обіймати певні посади або зай­матися певною діяльністю. Даний вид покарання призначається як основний, так і додатковий. Як основне покарання, він призна­чається на строк від 2 до 5 років; як додатковий - на строк від 1 до 3 років.

Аналіз чинного законодавства показує, що дане покарання може бути призначено в тому випадку, якщо особа, яка вчинила злочин займала певну посаду або зай­малася певною діяльністю. Це означає, що за своїм характером і об­сягом повноважень, засуджений не може виконувати однакові за змістом види робіт, або діяльність (наприклад, завідуюча магазином не може займати посади, що пов’язані з матеріальною відповідальністю; водій автобуса, позбавлений права керувати транспортним засобом не має права займатися діяльністю, пов’язаною з перевезенням людей). Зокрема, стаття 286 КК України передбачає, що під транспортними засобами в цій статті та статтях 287, 289 і 290 слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні засоби. [дивись КК України]

Це стосується, без винятку всіх посад, на обіймання яких накладена заборона. Обмежень щодо застосування даного покарання відносно певних професій або виду діяльності не існує.

Якщо особа, яка вчинила злочин ніде не працювала, або нічим не займалася, то до неї суд не може застосувати дане покарання.

Стаття 69 КК України нормативно закріплює призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як основного покарання на основі рішення суду. Що стосується застосування даного покарання як додаткового, то воно може призначатися судом на основі санкції певної статті, а також тоді, коли воно у санкції прямо не пе­редбачено, але суд, враховуючи характер злочину може позбавити засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Дані рішення приймаються судом з метою не допустити засудженого до тієї посади чи діяльності, які були використані ним при вчиненні злочину.

Передбачається застосування даного покарання при заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (статті 82, 83) та при звільненні від покарання на підставі закону України про амністію або акта помилуван­ня (ст. 85). Як додаткове це покарання може призначатися, коли воно не передбачене санкцією норми Особливої частини КК, якщо суд, враховуючи характер злочину, вчи­неного за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особу засудженого та інші обставини справи, визнає за неможливе збереження за нею права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Воно може призначатися судом як додаткове і при звільненні від покарання з випробуванням (статті 75, 77 КК України).

Якщо покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися пев­ною діяльністю застосовується як додаткове до таких видів покарань як арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців та позбавлення волі на певний строк, воно поширюється на весь час відбування основного покарання. Крім того, строк додатко­вого покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а також з моменту набрання законної сили вироком суду. Так само обчис­люється строк цього додаткового покарання у разі звільнення особи від відбування по­карання з випробуванням (ст. 77 КК України). Відносно неповнолітніх це покарання може застосовуватися тільки як додаткове (ч. 2 ст. 98 КК України).
Громадські роботи .Стаття 56 Кримінального кодексу передбачає такий вид покарання, як громадські роботи. В Особливій частині Кримінального кодексу України передбачено застосування покарання у виді громадських робіт лише у 14 статтях (123, 124, 125, 126, 128. 132, 134, 137, 145, 213, 225, 226, 229, 300) із 447, що становить 3% від загальної кількості статей.

Для порівняння, частка кримінальних покарань у виді громадських робіт в країнах Західної Європи становить 10 -12% [див. Маляренко – С.54].

Аналіз статей Особливої частини КК України свідчить, що громадські роботи могли би бути передбачені законом і в інших випадках. Наприклад, за злочини, передбачені статтями:

ч. 1 ст. 134, ч. 1 ст. 137, ст. 174, ст. 178, ст. 179, ст. 180, ч. 1 ст. 185, ч. 1 ст. 190, ч. 1 ст. 192, ст. 193, ч. 1 ст. 194, ст. 195, ст. 197, ст. 198, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст. 229, ст. 247, ч. 1 ст. 248 та ін.

Громадські роботи полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно-корисних робіт. Вони встановлюються на строк від 60 до 240 годин (для неповнолітніх від 30 до 120 годин) (ст.100 ч.1 КК України) і відбуваються не більше, як чотири години на день (для неповнолітніх – дві години на день) [162].

Така кількість годин, протягом яких засуджений відбуває покарання і той час, коли він перебуває на обліку в кримінально-виконавчій інспекції не дозволяють всебічно вивчити особу та застосувати до неї весь арсенал засобів профілактично-виховного впливу і перевірити ефективність їх дії. Крім того, даний вид покарання не дозволяє забезпечити досягнення мети покарання через недосконалість механізму його виконання, коли законодавчо не визначено суб’єкта, який би відповідав за результати виправлення та ресоціалізації засуджених. У зв’язку з цим, доцільно внести зміни в законодавчу базу з метою збільшення строку від 120 до 480 годин (для повнолітніх) та закріплення за кримінально-виконавчою інспекцією функції проведення профілактично-виховного впливу.

Основними засадами розподілу засуджених до громадських робіт є кваліфікаційне їх визначення, адже не завжди засуджені можуть виконувати роботу, що вимагає певних професійних навичок, тому, зазвичай, це робота низької кваліфікації. Крім того, органи місцевого самоврядування надають пріоритет у забезпеченні роботою тимчасово непрацюючих громадян – мешканців регіону. Відповідно до чинного законодавства, засуджені до громадських робіт забезпечуються роботою, на якій недоцільно використовувати кваліфікованих робітників, вони також не можуть використовуватися на роботах, пов'язаних із шкідливим виробництвом та ризиком для життя і здоров'я.

Практика застосування даного виду покарань показує, що в кожному населеному пункті існують потреби у громадських роботах. Особи, які вчинили злочини та судом призначена така міра покарання, як громадські роботи, можуть прибирати парки, сквери і подвір'я, ремонтувати дитячі та спортивні майданчики, працювати в інтернатах та лікарнях, надавати допомогу людям похилого віку і т. Ін.

Види робіт визначають органи місцевого самоврядування залежно від потреб району чи мікрорайону. Контроль за якістю та часом виконання робіт покладається на власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу за місцем відбування покарання. З метою запобігання зловживанням з боку засуджених або власника підприємства, установи, організації здійснюється контроль кримінально-виконавчою інспекцією Державного департаменту України з питань виконання покарань.

Виконання даного виду покарання із залученням засуджених до суспільно-корисної праці дозволяє їм спокутувати свою провину за те зло, яке вони вчинили суспільству та здійснити на них певний профілактично-виховний влив з метою їх виправлення і ресоціалізації.

При виконанні покарання у виді громадських робіт виникає ряд проблем, які необхідно вирішувати в процесі роботи працівникам кримінально-виконавчої інспекції. Перш за все, це відсутність досвіду роботи при здійсненні контролю за виконанням громадських робіт, а також роботи з неповнолітніми, засудженими до таких покарань. Ще не достатньо налагоджена взаємодія з органами місцевого самоврядування щодо забезпечення роботою засуджених до громадських робіт та здійснення контролю за виконанням таких робіт. Суди не часто практикують застосування покарання у виді громадських робіт до осіб, які скоїли нетяжкі злочини. Практично не висвітлюються в засобах масової інформації позитивні наслідки застосування до злочинців покарання у виді громадських робіт .

Виправні роботи. Виправні роботи, як вид покарання, визначено ст. 57 Кримінального кодексу України, його відбування передбачено лише за місцем роботи засудженого. Покарання у виді виправних робіт відбувається на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності за місцем роботи засудженого.

Контроль за виконанням виправних робіт покладається на кримінально-виконавчу інспекцію, а проведення індивідуально-профілактичної роботи за місцем проживання засудженого – на органи внутрішніх справ. Крім цього до проведення виховної роботи із засудженим та здійснення контролю за виконанням визначених для нього робіт, а також за поведінкою засудженого залучається власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган за місцем відбування засудженим покарання.

З року в рік застосування такого виду покарання, як виправні роботи, знижується у зв'язку із зростанням безробіття, що не дає можливості працевлаштовуватися засудженим до таких покарань. Але, крім цього, при виконанні виправних робіт є ще ряд проблем. Незважаючи на те, що ст.57 КК України передбачає застосування покарання у виді виправних робіт за місцем роботи засудженого, суди практикують застосування такого покарання до осіб, які не працюють. Іноді це покарання призначається особам без певного місця проживання та громадянам інших держав, які не мають можливості працевлаштуватися. В нормативних документах центрів зайнятості населення не передбачено працевлаштування осіб, засуджених до виправних робіт.. На таких засуджених не розповсюджується квота на підприємствах для працевлаштування осіб, звільнених з місць позбавлення волі. Кошти, утримані із заробітку засуджених до виправних робіт, не завжди своєчасно перераховуються підприємствами, установами, організаціями в доход держави із-за заборгованості по виплаті заробітної плати, що особливо характерно для сільських підприємств.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Стаття 75 Кримінального кодексу України передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням. При призначенні покарання у виді виправних робіт, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, при можливості виправлення засудженого, без відбування покарання, може бути застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням .

Звільнення від відбування покарання з випробуванням демонструє гуманну спрямованість нового Кримінального кодексу. Законодавець з більшою довірою ставиться до тих, хто свого часу зробив хибний крок у своєму житті і визнавши свою провину перед суспільством, став на шлях виправлення і бажає більше не повертатися на небезпечний злочинний шлях. Для таких осіб передбачено певний іспитовий термін, для того, щоб перевірити, наскільки засуджений прийняв тверде рішення виправитися та чесно жити серед людей .

На засудженого може бути покладено ряд обов'язків, які він повинен виконувати. Крім цього, при звільненні від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу або кваліфікаційного класу. Відносно неповнолітніх, з метою надання їм допомоги у виборі подальшого життєвого шляху, визнана можливість нагляду за ними окремої особи та проведення з ними виховної роботи.

Обмеження волі .Статтею 79 Кримінального кодексу України передбачено, що при призначенні покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі і особливо тяжкі злочини, суд може звільнити від відбування як основного, так і додаткового покарання з випробуванням у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку. На звільнених покладаються обов'язки передбачені ст.76 КК України, крім того, вони не можуть відмовлятися від дитини чи передавати її в дитячий будинок, зникати з місця проживання, ухилятися від виховання дитини та догляду за нею ..

Крім того, за ст.83 Кримінального кодексу України засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд може звільнити їх від відбування покарання у межах строку, на який згідно із законом жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного віку . Згідно з вимогами цієї статті таке звільнення застосовується до засудженої, яка має сім'ю або родичів, які дали згоду на спільне з нею проживання, або яка має можливість самостійно забезпечити належні умови для виховання дитини, а також вони не можуть відмовлятися від дитини, передавати її в дитячий будинок, ухилятися від виховання дитини та догляду за нею.

При здійсненні контролю з боку кримінально-виконавчих інспекцій за даними особами, виникають проблеми, серед яких можна назвати:

  • перевантаження працівників кримінально-виконавчої інспекції, що не дає їм можливості належним чином здійснювати контроль за засудженими з метою не допущення скоєння ними повторних злочинів, сприяння реабілітації злочинця і його інтеграції в суспільство;

  • забезпечення зайнятості засуджених у зв’язку з високим рівнем безробіття в країні, що значно ускладнює проблему залучення засуджених до суспільно-корисної праці;

  • спостерігається відсутність належної взаємодії при здійсненні профілактично-виховного впливу з правоохоронними органами, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, громадськістю, що не дає можливості проводити із особами, які перебувають на обліку, необхідну індивідуально-профілактичну роботу;

  • суди, при звільнені від відбування покарання з випробуванням, не завжди враховують особу злочинця та інші обставини (криміногенне заражена, відсутні позитивні соціальні зв’язки, не має постійного місця проживання та ін.), що не дає можливості належним чином забезпечувати позитивні зміни їх особистості та контролювати поведінку.

Розділ 2. Характеристика засуджених до покарань без позбавлення волі

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconІнститут кримінально-виконавчої служби кафедра кримінально-виконавчого права
Робоча програма з історії та теорії пенітенціарії для курсантів і слухачів інституту кримінально-виконавчої служби за напрямом підготовки...
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconІнститут кримінально-виконавчої служби кафедра загально-юридичних дисциплін
Робоча програма з історії держави та права зарубіжних країн для курсантів і слухачів інституту кримінально-виконавчої служби за напрямом...
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconІнститут кримінально-виконавчої служби кафедра кримінально-виконавчого права
Робоча програма навчальної дисципліни «Діяльність слідчого ізолятора» для слухачів за напрямом підготовки бакалавр, спеціальністю...
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconНавчальний посібник За редакцією В. Г. Кременя Затверджено Міністерством освіти і науки України
В55 Вища освіта України І болонський процес: Навчальний посібник / За редакцією В. Г кременя. Авторський колектив: М. Ф. Степко,...
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Вінниця: Нова книга, 2003. 416 с
Огуй О. Д. Лексикологія німецької мови. Lexikologie der deutschen Sprache: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів....
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconТеми курсових робіт з дисципліни «Кримінально-виконавче право» для слухачів 4-го курсу факультету заочного навчання Інституту кримінально-виконавчої служби. Сесія з 15/01 2013 р
Тема Співвідношення кримінально – виконавчого права з іншими галузями права наук к. Богатирьов І. Г
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №14J 18. 2-391 від 04. 03. 04)
Стилістика англійської мови І дискурсивний аналіз. Учбово-методичний посібник. Вінниця: нова книга, 2004. 240 с
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconВиконання покарання у виді громадських робіт
України. Структурним підрозділом Управління Державної пенітенціарної служби України в Івано-Франківській області є Снятинський міжрайоний...
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconНайменувань органів і установ виконання покарань, слідчих ізоляторів і навчальних закладів Державної кримінально-виконавчої служби України
Повне найменування органу (установи) виконання покарань, слідчого ізолятора, навчального закладу Державної кримінально-виконавчої...
Робоча книга співробітника кримінально-виконавчої інспекції навчальний посібник iconНавчальний посібник для вищих навчальних закладів вступ навчальний посібник «Екологічне право України»
Навчальний посібник «Екологічне право України» підготовлений з урахуванням вимог Державного освітянського стандарту вищої професійної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка