Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду




177.13 Kb.
НазваПлан Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду
Дата конвертації29.09.2013
Розмір177.13 Kb.
ТипДокументы
Зміст
1. Сутність світогляду, його соціально-історичний характер і типи
Практичний, або праксиологічний
Теоретичний світогляд
2. Особливості міфологічного світогляду
3. Спорідненість і відмінність релігійного та філософського світоглядів
План

Вступ

1. Сутність світогляду, його соціально-історичний характер і типи

2. Особливості міфологічного світогляду

3. Спорідненість і відмінність релігійного та філософського світоглядів

Висновки

Використана література



Вступ


Ціннісно-смисловий світ культурного буття визначає обрії та критерії людського існування як творчого суб'єкта. Культура зумовлює моральні, естетичні та пізнавальні параметри, за якими людина орієнтується в світі. Отже, культура постає для особистості засобом її входження в людську спільність, витворює її суспільно-духовне обличчя.

Визначальним фактором розвитку людської особистості є становлення її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремості, свого «Я» і, водночас, своєї причетності до людського загалу, до світу взагалі. Вищою, розвиненою формою особистої самосвідомості постає світогляд.

Світогляд найчастіше визначають як органічно-цілісну систему уявлень людини про світ і своє місце в ньому. Однак, як вища форма самоусвідомлення, світогляд є не стільки загальнозовнішньою картиною світу, скільки способом визначення людиною себе як суб'єкта власної творчої життєдіяльності в світі духовно-культурних координат.

Отже, світогляд — це не просто «погляд на світ», а «погляд» людини на себе і на світ крізь призму ціннісно-культурних визначень.
^

1. Сутність світогляду, його соціально-історичний характер і типи


Кожен етап у розвитку людського суспільства — Стародавній Світ, Античність, Середньовіччя, Новий час і т. д., кожна культура (глобальна чи локальна) характеризуються певними уявленнями про те, що таке людина й довколишній світ, як вона повинна жити в ньому, до чого прагнути. Таке явище у свідомості людей і духовній культурі має назву світогляд.

Світогляд - це «система поглядів, звернених на об'єктивний світ і місце людини в ньому, на ставлення людини до довколишньої дійсності та самої себе, а також зумовлені цими поглядами основні життєві позиції людей, їхні переконання, ідеали, принципи пізнання й діяльності, ціннісні орієнтації». [4, с. 7]

Основу світогляду формують погляди, що створюють узагальнену картину світу (природи й суспільства), визначають місце і роль людини в ньому, фіксують норми поведінки та цінності життя, вказують життєві орієнтири.

У світогляді акумулюються найрізноманітніші знання про світ і людину. Але не кожне, навіть перевірене наукою знання, є складовою світогляду. Специфіка світогляду в тому, що у ньому створюється не якась узагальнена модель дійсності і буття в ній людини, а головним чином осмислюється сукупність відношень «людина— світ». Причому характер цих відношень розкривається з погляду історично визначених соціально-культурних потреб, інтересів, ідеалів і цінностей.

У будь-якій своїй історичній формі світоглядні уявлення мають відповісти на основне питання — питання про призначення людини, тобто про те, якими є цілі, цінності та способи справжнього людського буття.

Світогляд — це форма суспільної самосвідомості людини. У ньому відбувається осмислення й оцінка світу і місця в ньому людини, її ставлення до навколишньої реальності та самої себе.

У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів відношення «людина — світ». З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані людського буття, тобто типи відношень «людина — світ».

1.Онтологічний (онтологія — вчення про буття).

У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена

картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.

В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду — міфологічним, релігійним, науковим.

2.Гносеологічний (гносеологія — вчення про пізнання). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення людини до світу і самої себе. Визначаються можливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності. З'ясовуються критерії істинності здобутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки само пізнання — стихійний процес, в якому сумнів цілком природний.

Однією з форм пізнання є агностицизм — заперечення пізнаваності світу. Так у філософському вченні Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів — буття світу і людина в цілому непізнавані.

Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання повного й істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідношення форм і методів пізнання, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світоглядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.

3. ^ Практичний, або праксиологічний. У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу і самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності. Найсуттєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому.

Як показує історія розвитку людських уявлень, традиційною є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у виборі цілей та способів своєї діяльності.

Альтернативними є трактування, одне з яких стверджує, що життя людини наперед визначене, інше — що людина істота вільна. Вона може довільно обирати цілі своїх дій та шляхи їх досягнення.

Перша світоглядна настанова була властива для багатьох релігійних та філософських концепцій, їх називають фаталістичними.

Другий підхід характерний для деяких сучасних філософських напрямів, наприклад — екзистенціалізму. Він визнає, що людина з самого початку істота вільна, вона приречена на свободу, її життя — це нескінченний процес вибору й здійснення своїх життєвих шляхів.

У праксиологічному аспекті пропонується вирішити питання про вибір найбільш значущих для реалізації сутності людини способів людської діяльності — пізнавальної, виробничої (наприклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.

4. Аксеологічний (аксеологія — вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т. д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

Таким чином, у світогляді через різні форми відображення розкривається сукупність відношень «людина - світ», які називають духовно-практичними. Іноді їх поділяють на духовні й практичні. За такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти світогляду визначаються відображенням практичних відношень, другий (гносеологічний) і четвертий (аксиологічний) — духовних відношень. Проте чітко розмежувати відношення «людина — світ» і визначити їх як суто практичні й духовні можна лише за значних припущень, розділивши, наприклад, пізнання і практику на самостійні, автономні, суттєво не взаємопов'язані одна з одною реальності.

За своєю природою духовне і практичне — це два нерозривні моменти людського буття. Практична діяльність (перетворення природи, людини людиною) грунтується на пізнанні й усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоусвідомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності.

З другого боку, свідомість (знання й цінності) як духовне освоєння дійсності виникає і розвивається у процесі виробничої та суспільно-історичної діяльності.

Таким чином, світогляд як відображення людського буття у світі є формою суспільного самоусвідомлення людини та духовно-практичним його засвоєнням. Духовно-практичним, бо аксеологічний аспект (ставлення до світу та своєї життєдіяльності через уявлення про сенс життя) є домінуючим.

Світогляд —це спосіб самовираження людини у світі. Сутність людського буття — це діяльність. Вона ґрунтується на свідомості й має історичні грані свободи. Перетворюючи природний та соціальний світи, людина виражає в культурі, соціальних відносинах своє «Я», тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі внутрішній світ людини.

У виділених чотирьох аспектах світогляду його структура розкривається з погляду способів людської діяльності, типів відношень «людина — світ». Поряд з цим її можна розглядати і з інших позицій.

1. Через форми відображення і відповідні їм об'єкти. За такого підходу світогляд прийнято структурувати, поділяти на буденний і теоретичний. Традиційно вони називаються рівнями світогляду.

Буденний світогляд виникає як відображення щоденної діяльності людини. Передусім через почуття, настрої, емоції, логічно не оформлені уявлення.

Буденний світогляд відображає світ і людське буття, як правило, без з'ясування їхньої сутності, причин, усвідомлення закономірностей виникнення. Буденний світогляд емоційно забарвлений. Він рухомий і мінливий. Сукупність уявлень про світ і людину не вимальовується у логічно струнку, завершену за формою картину.

Буденний світогляд, як правило, позбавлений моменту самоусвідомлення. Людина не прагне пояснити сама собі, чому у неї таке бачення світу, саме таке ставлення до самої себе, довкілля, інших людей. У своїх буденних світоглядних уявленнях вона не тяжіє до усвідомленого вибору цілей і цінностей свого існування.

Буденний світогляд створює у людини емоційно забарвлену модель світу та власного буття у ньому. Нерідко їй властиве полярне бачення, коли людина ділить усі явища на «свої» і «чужі», «добрі» і «злі». Ставлення людини визначається не осмисленими оцінками, а почуттями любові чи ненависті, особистими й груповими симпатіями й антипатіями.

У філософській літературі буденний світогляд нерідко називають світовідчуттям, яке визначають як переживання людиною реальності та свого буття у ній.

^ Теоретичний світогляд або теоретичний рівень світогляду.

Ґрунтується він на таких формах відображення, як поняття, концепції, теорії, гіпотези. На цьому рівні відображення створюється концептуально оформлена модель світогляду. Світоглядна картина ґрунтується на пізнанні сутності явищ, законів буття світу та людини. Внаслідок цього з'являється можливість тих чи інших явищ або подій. Людина може успішно планувати й реалізовувати свої дії, свідомо досягати визначених цілей і цінностей, організовувати власне життя відповідно до своїх уявлень про його сенс.

У структурному відношенні теоретичний рівень світогляду характеризується логічною стрункістю й оформленістю. Явища і події, що відбуваються, пояснюються на основі розуміння їхньої сутності, знання причин і закономірностей.

Необхідні компоненти теоретичного світогляду — розвинене самоусвідомлення, навички аналітичного мислення, а також момент сумніву, йому властиве практичне ставлення як до змісту самого світогляду, так і до його практичної реалізації. Цей рівень світоглядних уявлень стає фундаментом для формування переконань, оптимістичної життєвої позиції людини.

Як правило, у теоретичному світогляді відображається не щоденне людське життя з усією його унікальністю та рухливістю, а те, що властиве певним соціально-культурним пластам історичних епох, типам культур.

Відмінності об'єктів світоглядного відображення особливо разюче виявляються у двох його структурних утвореннях — індивідуальному і масовому світогляді. Критерієм такої структуралізації є відмінності між соціальними суб'єктами як носіями світогляду, тобто між індивідуальним і соціально-груповим буттям людини, а також між індивідуальною і груповою свідомістю як типами духовності, формами свідомості.

Індивідуальний світогляд відображає специфіку, неповторні риси людської особистості, особливості її існування.

У масовому світогляді відображається те, що властиве життєдіяльності багатьох людей, таким соціально-історичним суб'єктам, як, наприклад, соціальні прошарки (групи), класи, нації, а також те спільне, що характерне для буття людей на певних історичних етапах у межах певних культур.

Структуру світогляду можна розглядати в історичному аспекті як послідовний розвиток і зміну певних типів світогляду, що були найбільш загальними його формами чи типами на різних етапах еволюції людського суспільства.

Традиційно виділяють такі історичні типи світогляду:

  • міфологічний,

  • релігійний,

  • науковий.

У деяких трактуваннях розмежовуються певним чином філософія і наука і, отже, науковий світогляд і філософія як теоретична форма світогляду.


^

2. Особливості міфологічного світогляду


Міфологія — історично перший тип світогляду чи спосіб оформлення світоглядних уявлень.

Виникає він на етапі становлення суспільства. Цей світогляд властивий первісному ладу і ранньокласовому суспільству. Міфологія — це така форма світогляду, у якій через художні образи відображається залежність людського існування від природних явищ, стихій, а також колективного буття у межах родоплемінних відносин.

Характерними рисами міфологічного світогляду є антропоморфізм і анімізм, що виявляються в одухотворенні явищ природи, перенесенні на них душевних і навіть тілесних властивостей людини. Сонце, Земля, Вода, інші стихії сприймалися як живі й одухотворені.

У міфологічному світогляді не проводилась межа між чуттєвим образом дійсності і самою реальністю, з другого боку, між божеством (як духовним началом і сутністю) і тими явищами природи, з якими воно асоціювалося.

Міфологія давала фантастичне віддзеркалення дійсності. Вона пояснювала світопорядок як родову єдність людини з природою, космосом.

Міфологія створювала цілісну й завершену картину світу людського буття в усіх світоглядних аспектах. У доступній художній формі, яскравих чуттєвих образах розкривалися будова космосу, доля людини, природа добра і зла, потворного і т. д.

Реальність міфологічного взаємозв'язку людини і природи, можливість людини безпосередньо впливати на події, що відбуваються, виявлялися у феномені магії, тобто у діях, спрямованих на об'єкт міфологічних уявлень з метою впливу на нього (наприклад, втихомирити шторм, викликати дощ, домогтися прихильності того чи іншого бога).

Міфологічний світогляд ґрунтувався на вірі — вірі релігійного характеру, отже, на некритичному ставленні до дійсності і змісту міфологічних уявлень.

Перехід від міфологічного світогляду до релігійного історично досить тривалий. Крім цього, релігійні погляди містять у зміненій формі багато міфологічних уявлень та образів.

^

3. Спорідненість і відмінність релігійного та філософського світоглядів


За своєю природою релігійний світогляд є антропоморфічним і теїстичним, тобто Бог сприймається як істота, що має людську подобу та людські властивості. Основою релігії та релігійного світогляду є ідея креаціонізму — створення Богом світу з нічого.

На відміну від міфологічного, релігійний світогляд виходить із принципу монізму, а не плюралізму. Першоосновою і першопричиною світу, як правило, визнається першопочаток, який створює природу й людину, встановлює характер взаємовідносин між ними, а також між природою та людиною, з одного боку, і Богом —з другого.

Релігії, особливо світові (буддизм, християнство, іслам), виникають на новому етапі розвитку суспільства, коли людина, її існування більшою мірою залежать не від сил природи, а від соціального середовища. У класовому суспільстві людина залежить від людини, тому і Бог, як вища сила, асоціюється вже не з явищами природи, а безпосередньо з людиною.

Специфікою релігійного світогляду, як і міфологічного, є фаталізм — визнання наперед визначеності кимось життя людини, її долі. По суті, релігійний світогляд заперечує свободу в бутті людини. Тією чи іншою мірою це властиво всім релігіям, а найбільше — іудаїзму й мусульманству. Так, талмудист Елеазар Каннор повчав: «Знай, що все — по рахунку, відповідно до вчиненого; не запевняй себе, що могила для тебе — сховок, бо не своєю волею ти народився, не своєю волею живеш, не своєю волею умреш і не своєю волею відповіси перед царем царів, святим». [2, с.54]

Релігія і релігійний світогляд грунтуються на вірі — вірі у надприродне. Надприродне (Бог, ангели, диявол) — особлива духовна сутність, яка існує сама по собі. Вона протилежна і нерідко протистоїть матеріальному світові (природі) й не підкоряється його законам.

Поділ світу на земний і божественний, тобто розділяння і протиставлення природного й надприродного проглядається вже у міфології. В релігії цей поділ завершується. Надприродне (Бог) визнається вищою, надсвітовою реально творчою силою. На відміну від космоцентризму міфологічного світогляду, релігійний світогляд — геоцентричний. Бог — центр світобудови, буття світу й людини.

Віра — це і соціально-психологічний механізм, і спосіб передачі досвіду від людини до людини, від покоління до покоління. Причому такого соціального й духовного досвіду, який з тих чи інших причин людині важко або неможливо перевірити у своєму житті, оскільки це пов'язано з певними наслідками для її існування. Цю особливість віри можна вважати однією з причин догматичності релігійного та міфологічного світогляду, які, як правило, не допускають сумнівів у правильності світоглядної настанови.

Релігійний світогляд догматичний ще й тому, що він канонічний. Дані Богом ідеї, моральні цінності, норми поведінки та спілкування визнаються абсолютними, тобто всезагальними, істинними, історично незмінними.. Релігійний світогляд багато в чому не може бути основою переконань, оскільки переконання — це усвідомлена віра, яка пройшла процес самоусвідомлення, критичного осмислення вільною людиною змісту свого буття, його цілей, цінностей, способів їх реалізації.

Оскільки предмет релігійної віри — надприродне, те, що перебуває за межами земного, поза дією законів природи та історії, то до віри неможливо підійти із звичними критеріями наукової і дослідної достовірності. Через це віра нерідко протиставлялася розуму. На відміну під наукового світогляду, релігійний і міфологічний світогляди засновані на чуттєво-емоційному ставленні до дійсності і до самого себе. Людина пізнає Бога, його творіння, сенс буття не розумом, а почуттями («божественним одкровенням», «переживанням», «інтуїцією віри» і т. д.).

Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

  1. Філософія — це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання, або філософія — це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.

  2. Філософія — це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

  3. Філософія — це і наука і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософія, філософське знання виконують такі функції:

І. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам про світ (його структуру, закономірності) створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. Таким чином, філософія — це узагальнене знання про світ у цілому, основні сфери його буття (про природу, суспільство, свідомість), а також закономірності функціонування й розвитку цих

сфер.

  1. Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах.

  2. Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом.

Науковий світогляд — це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика,; хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом. По-перше, тому, що наука досліджує окремі, і відносно автономні системи, грані буття світу чи людини. По-друге, мета наукового пізнання і науки — отримання справжнього знання про світ, про те, як він влаштований і які його закономірності, з особливої точки зору, передусім безвідносно до об'єкта пізнання.

Наукове знання повинно бути максимально очищене від спотворень, які привносить суб'єкт пізнання своїми органами чуттів, ступенем розвитку мови, понятійного апарату і т. д. Воно має бути так само максимально незалежне від оціночного ставлення, тобто безвідносне у створюваній картині світу і сутності людини від цілей і цінностей людського існування, уявлень про сенс і життя.

Науковий світогляд грунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науковий світогляд є базою для формування переконань.

Відповідаючи за своєю природою теоретичному рівню світогляду, науковий світогляд може бути названий світорозумінням.

Науковий світогляд — не антипод філософського як теоретичної форми світогляду, а філософськи осмислене знання. Це філософська концепція, що грунтується на науковому пізнанні світу й людини. У цьому плані слід розуміти й інший статус філософії як науки. «Якщо існує наука, справді необхідна людині, то це та, якій навчаю я — а саме: належним чином знати вказане людині місце у світі і з якої можна навчитися того, яким слід бути, щоб бути людиною» [1, с.121]

Філософія — це теоретична форма світогляду або системно-раціоналізований світогляд. Будь-яка філософська концепція завжди виражає певні світоглядні настанови. Навіть твердження про те, що філософія — це не світогляд, розкриває певну філософську позицію, тобто дає світоглядну оцінку самій філософії.

Філософія є теоретичною формою світогляду, бо у вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем виходить із світоглядних принципів та настанов. Вона пропонує їх розв'язання стосовно буття людини, через розуміння її сутності й призначення.

Філософія виконує функції світогляду в його теоретичній формі ще й тому, що все аксиологічне знання (наприклад, етика, естетика) — предмет філософського дослідження.

Філософія є системно-раціоналізованим світоглядом, оскільки вирішення світоглядних проблем ґрунтується на принципах і методах теоретичного пізнання. А це передбачає дотримання законів мислення, правил висновку і доведення.

Філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанням формах відображення — поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної у філософії картини (моделі буття світу й людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя.

Висновки


Погляд на історію культурного буття суспільства дозволяє здійснити типологію світоглядних форм відповідно до способів і форм культуротворення. Типи світогляду, які історично склалися в духовній культурі, постають як наслідки суспільної творчості культурного космосу, як «щаблі» духовного прогресу. Вони відображають відмінності раціонально-логічного, чуттєво-образного, морально-етичного ставлення до буття. Важливо зрозуміти, що кожен тип світогляду є само-цінним як одна з багатьох граней загального людського світосприйняття, і всі вони у своїй суперечливій єдності відображають різні барви, відтінки світу, до якого внесено людиною координати Істини, Добра, Краси.

Сенс існування різних типів світогляду як в історії, так і в сучасності, полягає, мабуть, у можливості світоглядного вибору, котрий забезпечує саму можливість вільного розвитку духовної особистості, творчого становлення її самосвідомості. Тому мірою розвитку особистості як самосвідомої істоти є сама свобода її ціннісно-смислової орієнтації.

Незнання, невміння орієнтуватись у світі світоглядних визначень минулого й сучасного призводить до вкрай звуженого, перекрученого розвитку самосвідомості, яка в такому разі дорівнювала б світосприйняттю особистості в кращому випадку в системі певних найближчих соціально-побутових взаємин. Відсутність свідомої орієнтації в ціннісному світі культури є джерелом поверхового, неусвідомленого сприйняття світоглядних цінностей, які мають «вторинний» характер, тобто служать ерзацами, злегковаженими ідеологіями, розрахованими зазвичай на пробудження темних людських інстинктів та гру на незадовільних обставинах зовнішнього життя. Наслідком такого «перекриття каналів» — свідомого чи стихійного— зв'язку з ціннісно-смисловим світом постає бездуховність і некультурність особи та криза духовності в суспільстві.

Використана література


  1. Філософія: короткий виклад: Навчальний посібник/ Сергій Щерба, Михайло Тофтул, Олександр Заглада та інш.; За ред. Сергія Щерби,. -К.: Кондор, 2003. -349 с.

  2. Сморж Л.О. Філософія: Навчальний посібник. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

  3. Воронкова В.Г. Філософія: Навчальний посібник; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

  4. Вілков В. Людина і світ. – К.: FEMINA.- 173 с.

  5. Особа і суспільство. - К.: Ірпінь, 1997.- 349 с.







Додати документ в свій блог або на сайт

Схожі:

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconПлан и семінарів та література з курсу філософії дніпропетровськ-2009
Світогляд та його структура. Суспільно-історичний характер та функції світогляду

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconПерелік питань до кандидатського іспиту з філософії
Проблеми відношення людини до світу. Поняття світогляду, його історичні типи. Основні складові світогляду: знання, віра, переконання,...

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconПереконання як форма вияву світогляду та впливу на політичну активність. Мельник О. А
Сучасні проблеми виховання демократичної свідомості настійно вимагають всебічного дослідження структури наукового світогляду. Важливо...

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconКиївський національний університет імені тараса шевченка філософський факультет
Структура світогляду. Світогляд як поліструктурне утворення. Історичні типи світогляду: міфологічний, релігійний, науковий І філософський....

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconРозділ філософія як специфічний тип знання
Філософія І світогляд. Світогляд як духовно- практичний спосіб освоєння світу. Світогляд як форма самовизначення людини. Структура...

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду icon1. Характеристика світогляду: а поняття світогляду
Характеристика світогляду: а поняття світогляду: структура світогляду б основні світоглядні питання

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду icon1. Філософія, її структура, методи та роль у суспільстві, світогляд, його структура та історичні типи
Світогляд. Різноманітність відношення людини до світу. Поняття світогляду. Загальне уявлення про світогляд, його форми І основні...

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconІ. суть І значення філософського розуміння світу сучасні уявлення про філософію, її особливості порівняно з міфом, релігією, мистецтвом І наукою. Концепції
Концепції виникнення філософії. Суть філософських проблем, їх взаємозв'язок з фундаментальними питаннями людського буття. Філософія...

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconТема: Розумове виховання
Мета, завдання лекції: ознайомити студентів із змістом, завданнями розумового виховання, дати поняття світогляду, типів світогляду,...

План Вступ Сутність світогляду, його соціально-історичний характер І типи Особливості міфологічного світогляду iconІсторія політичних І правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)
Цей матеріал повинен послужити формуванню власного юридичного світогляду кожного майбутнього юриста. Світогляду, базовим в якому...

Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2013
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка