Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil'nia district, Zhytomyr region, one of six cKildren of a prosperous




493.3 Kb.
НазваAnonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil'nia district, Zhytomyr region, one of six cKildren of a prosperous
Сторінка1/5
Дата конвертації09.10.2012
Розмір493.3 Kb.
ТипДокументы
Зміст
Від.: Це уже за совєтів була Житомирська область.Пит.
Від.: А коли? До війни, чи до революції, чи після?Пит.
Пит.: А так, в 20-их роках скільки Вас було в родині?Від.
Пит.: А так, чи Ваш батько чи старші родичі що-небудь говорили, як жилося при цареві?Від.
Пит.: Так працювали?Від.
Пит.: Але брат і дядько?Від.
Пит.: А ще щось такого говорили. Цікавого?Від.
Пит.: Його заарештували за те, що він був в українській армії?Від.
Пит.: Так, до революції, чи в Вашому домі були, чи українські книжки чи щось такого?Від.
Пит.: А скільки було таких родин у Вас?Від.
Пит.: А ті, скажім, що менш свідомі, чи вони все ж таки відчували якусь різницю між собою і росіянами?Від.
Пит.: А так, коли Ви навчилися по-російському?Від.
Пит.: Чи пам'ятавте як у Вас у селі було, ті що брали участь, скажім, в партії чи в уряді, чи це були місцеві чи приїжджі?Від.
Від.: Місцеві.Пит.
Пит.: Яким вони були за соціальним походженням?Від.
Пит.: А чи комнезами були дуже активними у Вас?Від.
Пит.: А це яка частина?Від.
Пит.: Це були що, українці?Від.
Пит.: Вже їм нічого там не сталося? Як жили так?Від.
Пит.: Чи в Вас довго противилися совєтам? Значить після революції? Чи були такі що, скажім, отамани якісь, чи повстанці?Від.
...
Повний зміст
  1   2   3   4   5
Case History LH28

Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil'nia district, Zhytomyr region, one of six cKildren of a prosperous, "consciously Ukrainian" peasant who has 33 desiatynas of land before the revolution, 9 ha. afterwards. Narrator's eldest brother and uncle served in the Ukrainian Army under Petliura, for which both were arrested in 1928 and sent to Kolyma. During the 1920s the village was run by local people, about e^ght or nine local activists recruited from among the poor and middle peasants. Narrator gives information on communes founded by Communist farmers from US and Canada in the 1920s and later disbanded, as well as on armed resistance to the Soviets in the mid—1920s. Life under NEP was "not very good" for narrator's family because his father had business problems resulting from pre-revolutionary debts and then expropriation. Narrator was expelled from the village school after four years as the son of a kulak, his father being disenfranchised in 1927, and his relatives who had fought for Petliura were arrested the following year. The village church in 1924 went over to Ukrainian Autocephalous Orthodoxy. A neighboring village, which was "more conscious," went over to Autocephaly in 1921. About 10 local villagers took part in closing the church at about the same time as dekulakization. In 1929 only about 15 people signed up for the collective farm. In 1929, narrator fled to Kiev and his father to Kerch and then to Kharkiv in order to avoid arrest. In Kiev in the early 1930s most workers and their children spoke Russian, although narrator attended a Ukrainian semirichka. Narrator became acquainted with some families of the Party elite, some of whom he found to be quite "consciously Ukrainian." Beginning in the winter of 1932, hungry peasants came to Kiev looking for something to eat. Many died there, and their bodies were collected regularly by garbage carts. Narrator describes their condition. Human sausages were sold in Kiev marketplaces, for which the purveyors were sometimes arrested. Later, during the German occupation, narrator went to more than ten villages in his native region and talked to local officials to try to find out how many people died in the famine. The estimates varied little from village to village: between 16.5 and 18%. "But in these areas the famine was not as great as in, for example, the Uman region." Kievans also "knew —because people travelled from Kiev to Russia for food and even to neighboring Belorussia — that there was no famine in Russia or in Belorussia. They talked about the famine in the Kuban, they knew that along the Don there was famine, and there certainly was in Ukraine, but they knew that in Moscow there was no famine..." In 1933 a pound of potatoes cost 70 rubles on the black market, while a teacher made 350 rubles a month. The popular touch of Pavel Postyshev earned him a certain amount of popularity: "Postyshev was very popular among the population generally. In reality, he was the torturer of Ukraine, but he was popular then and always went around wearing an embroidered shirt." Narrator states that Kiev was blocked to peasants; otherwise it would have been flooded by starving peasants. In 1935 he visited a resort in Monastaryshche and walked to a nearby village which had been nearly wiped out by the famine. People who returned from Siberia told of special concentration camps for cannibals. In general, narrator gives a vivid overall picture of life and work in Kiev in the 1930s. He describes interethnic relations there and tells of his being harassed by the authorities, as were other children of the repressed. Narrator describes World War II involvement in the activities of the Organization of Ukrainian Nationalists.

Питання: Свідок зізнає анонімно. Будь ласка, скажіть в якому році Ви народилися?

Відповідь: В 17-му році, 26-го жовтня.

Пит.: В якій місцевості Ви народилися?

Від.: Це уже за совєтів була Житомирська область.

Пит.: Житомирська область? А район?

Від.: Попільнянськ.

Пит.: Чим займалися Ваші батьки?

Від.: Вони були селяни.

Пит.: Чи можна Вас спитати, скільки землі було в Вашої родини?

Від.: А коли? До війни, чи до революції, чи після?

Пит.: До революції й після.

Від.: Перед революцією, мій батько в селі своєму мав 33 десятин землі, й ще була дідом куплена земля в іншому селі, але вона не була виплачена, ще і я не пам'ятаю скільки належалося батькові тієї землі. За Радянської влади наша родина отримувала дев'ять гектарів.

Пит.: А так, в 20-их роках скільки Вас було в родині?

Від.: В двадцятих роках? Зараз треба порахувати.

Пит.: Але, так в одній хаті?

Від.: В одній хаті, батько і мачуха, брат Іван, брат Олександер, четверо, Галина п'ять, Тося шість, і я сьомий, нас було семеро. І Павло, восьмеро. І Павло, ще я пропустив. Було вісім осіб.

Пит.: А так, чи Ваш батько чи старші родичі що-небудь говорили, як жилося при цареві?

Від.: Ну, говорили, безумовно, але мені то мало потрібно було, бо я сам багато читав, я дещо знав вже сам. Я знаю, що родина дуже тяжко працювала, і я пам'ятаю коли я вернувся з полону, вже приїхав в село, бо мій батько раніше, на своєму тільки осталася хата, то було таке крісло, це carpenter сільський зробив крісло, бо я його пам'ятаю ще малим, то воно в третій кімнаті, в бабиній кімнаті стояло. Ну, й мені батько сказав: – Пам'ятаєш це крісло?

Я кажу: – Так.

То каже: – У гарячу пору твій дід на ньому спав, бо йому не було часу лягати в ліжко, роздягатися.

Пит.: Так працювали?

Від.: Так.

Пит.: А так загально, чи Ваша родина позитивно висловлювалася про старий режим, чи негативно?

Від.: Безумовно, позитивно. Так.

Пит.: А, чи в Вас щось оповідали про революцію, громадянську війну?

Від.: Ну так, безумовно. Е, бо мій старший брат був у українській армії, дядько, він кінчив київський університет під час війни, в 15-тому році, й його забрали на західній фронт. Послали на курси трьохмісячні, прапорщиком чи що там, випустили, і він був на західньому фронті. Ну, а під час вже революції, він був активний, офіцером в українській армії. І брат був, а батько не був.

Пит.: Але брат і дядько?

Від.: Так.

Пит.: Чи пам'ятаєте якісь цікавіші епізоди, що вони розказували, чи може було?

Від.: Брат, якраз коли було повстання коло Білої Церкви, повстання проти Гетьмана, то брат мій старший працював на пошті, й якраз він віддозви, там друкували, от це. Пізніше, в цей час, період, мій дядько, бо перед повстанням він був у Києві, але, знав, що він мусив остатися в Києві, то він приїхав у село, бо це недалеко було, взяти продукти, бо невідомо було, як у Києві буде. Але повстання виникло раніше, на один день, і він прийшов на станцію і його заарештували Січові стрільці, як офіцера з рядів Скоропадського. Хтось доніс то, але виявилося, що то неправда й його звільнили, і пізніше він був командантом цієї самої станції Попільної.

Пит.: А ще щось такого говорили. Цікавого?

Від.: Ну, говорили, ще багато. От, але я вже, я тоді ще був малий, і знаєте, старші дуже боялися багато розказувати дітям, щоб діти десь не проговорилися і не, на себе не накликати біду. Між іншим, цього брата й дядька в 28-му році арештували. Братові дали 10 років, але зразу перший раз арештували в Житомирі, відпустили. На другий раз повідомили дядька, що його мають арештувати. Він утік в Середню Азію. А брат, він працював у Сквирі, і його заарештували. Він не знав на скільки років його засудять, аж пізніше, вже в 36-му році, коли його звільнили, він був на Колимі, от від 28-го до 36-го років, він на Колимі був, то його засудили на 10 років. Але, його раніше звільнили тому, що він був на, ціх, ну в тяжких кліматичних умовах, то йому зараховувалося кілька років.

Пит.: Його заарештували за те, що він був в українській армії?

Від.: В українській армії, і він виступив на загальних зборах і сказав, що позика, то перше мав бути добровільно. Хто хоче на місяць, а хто хоче на тиждень, а хто хоче на два місяці підписатися, не обов'язково на місяць, і йому ще пристосували, що агітація проти позики, ну, й петрлюрівець. І то йому 10 років дали.

Пит.: Так, до революції, чи в Вашому домі були, чи українські книжки чи щось такого?

Від.: Ще до революції?

Пит.: Так, до революції. Правда, газети не виписували. Мій батько, бо він не мав часу навіть її читати, а вже дід його, він був, в його дітей не було, він трохи мав можливості, то він українську газету виписував, бо то брат якраз мій старший в нього жив у Сквирі, бо він учився в двухклясном реальним училищі, то казав часом побачити українську газету, то ціла або передня або середня сторінка біла, то значить цензура не пропустила. Але, ми належали до української свідомої родини.

Пит.: А скільки було таких родин у Вас?

Від.: То переважно були в нашому селі, то були заможні, люди були багатші, мали освіту, то вони були національно свідомі. Решта, селян, вони просто не цікавилися тим питанням, і я не думаю і навіть в петлюрівській армії, то з нашого села так регулярно було тільки п'ять осіб. Бідніше село, там досить свідоме, було село. Там я знаю було мабуть 40 осіб в петлюрівській армії. А в нашому селі, хоч наше село було багатше, то п'ять, шість осіб було.

Пит.: А ті, скажім, що менш свідомі, чи вони все ж таки відчували якусь різницю між собою і росіянами?

Від.: О, безумовно. В нас, перш за все, ніколи не казали росіянин, а казали кацап. Я ще в дитинстві пам'ятаю, це можливо в 26-му чи 25-му році, росіяни там з Вологди, вони приїжджали ще на Україну на заробітки. Ну, вони були добрі carpenter, будували людям хати і за це збіжжя, зарплати отримали, ну, то одного разу вони там десь побудували хату в нашому селі, йдуть, а в нас качки ходили, там три чи чотири на подвір'ї, ну й до моєї мачухи кажуть: – “Тётка, продай утку”, – ну, а та поняття не мала, що таке “утка”, ну й нарешті питає, що ви хочете?

– “Хотим покупить утку”.

Ну, а я тоді кажу: – Мамо, вони хочуть купити качку.

Ну, вона їм безумовно відмовила, але то їх в нас інакше не називали як кацап. Навіть один із західньої України остався в нас, то його не рахували українцем, рахували австріяком. Був українець, але взагалі він полонений був, не вернувся на західню Україну, то його австріяком рахували.

Пит.: А так, коли Ви навчилися по-російському?

Від.: Е, коли?

Пит.: Вже в школі?

Від.: Читати я ще в дитинстві, хоч в нас у четвертий клас не вчили російської мови в селі, але деякі книжки мені брат привозив. Дитячі казки, все, бо можливо тому, що він привозив, в українській мові їх не було, то він мені привозив, то я вже читав казки, ще будучи в селі. А безумовно, як я приїхав в Київ, то може за дві за три неділі я став говорити, як всі говорять кияни. Значить, на лекції, як я був у українській школі, ми слухали, відповідали по-українському, а на перерві ми говорили російською мовою. Безумовно, не чистою російською мовою такою.

Пит.: Чи пам'ятавте як у Вас у селі було, ті що брали участь, скажім, в партії чи в уряді, чи це були місцеві чи приїжджі?

Від.: В той час були місцеві.

Пит.: Місцеві?

Від.: Місцеві.

Пит.: Це в 20-их роках?

Від.: Це було в 27-му, ну, пам'ять вже, це було в 29-му, 28-ом році, були все місцеві. Я не знаю далі, в районі, але в селі були всі місцеві.

Пит.: Яким вони були за соціальним походженням?

Від.: За соціальним походженням були такі деякі середні, не дуже бідні середньої верстви. Я знаю там Юрко Чумак, він був член партії, і голова сільради, то він був такий, не можна сказати, що він може, до революції його батьки мали там сім гектарів, чи він, бо він вже старший, може там сім чи вісім гектарів землі й перед тим навіть Драгун був головою сільради. Такий п'яничка був, але також не дуже такий бідний був. Правда, голова комнезаму мав його, а нашу хату всилили, то той був дійсно бідний. Одна в нього хатина була і більше нічого.

Пит.: А чи комнезами були дуже активними у Вас?

Від.: Так, то пару там осіб було, і вони були дуже активні.

Пит.: Чи можна, так сказати приблизно, скільки було таких активістів у вас? Яка частина це була села?

Від.: О, я думаю, що на село було вісім, десять осіб, не більше.

Пит.: А це яка частина?

Від.: О, це село мало 1.300 осіб.

Пит.: Дуже мала частина.

Від.: Так.

Пит.: А так, як встановилася совєтська влада, як Ви, значить ще зовсім малі були, чи думали, що то щось з того добре буде, чи ні? Так як трохи підросли?

Від.: Ні, та я вам такий приклад скажу. На Україні було дві комуни. Це такі показові. Одна була в Сокольчі. Це колись такий Терещенко, поміщик величезний, то його був маєток. От, а друга комуна в Ружині. Ну, в Ружині я не був, але нас, як на екскурсію повезли в Сокольчі. Ну, мені, безумовно, то було чудово, як в парку. Будинки, ну, ці, швецькі шаги були для дітей, ну все. Ну, я приїхав додому, як дитина й кажу: – Тату, чому ти не йдеш в комуну?

Бо мені безумовно сподобалося. Нас там добрим обідом угостили, все, то була пропаганда. А батько каже, він мені не сказав, що він не хоче, але каже: – В нас ще комуни немає, каже, колись то вступимо.

В той час я не розбирався, що таке. Пізніше, правда, то вже в 27-му році, перед війною, мій батько купив снопов'язал, косяків в'яже снопи. Але, вже за совєтів, мій батько її не вживав, бо землі було мало.

В 27-му році приїхав голова комуни з Сокільчі купити цю снопосв'язал. Він якийсь дуже далекий наш родич, може в четвертому чи п'ятому поколінні. Ну, і батько його питає: – Як же ти господарюєш?

Ну, каже: – Слухай, працюю як дурний, каже, до схід сонця встаю, поки я комунарів вижену на працю, то вони виходять в 20 годин на працю літом – бо каже – зайду в кімнату то розбуджу, а ті сплять далі.

Дуже тяжко працював у ціх комунарів. Ну й так тоді батько з дядьком там говорили, й кажуть, що в Сокільчах, Волчнях, бо цю землю, що комуна мала, вони б її ніколи не обробили, значить тих три села то робили на комуну. Ну й безумовно, як приїжджали за кордону то посилали, привозили в ті комуни, показували.

Їхали з Америки, з тракторами, з кіньми, вони все попривозили, то також була показова комуна. Я, правда, там не був.

Пит.: Це були що, українці?

Від.: Це були українці.

Пит.: Емігранти?

Від.: Емігранти, які вернулися в двадцятих, в 22-му, 23-му, 24-му році до Радянського союзу, приїхали з Америки. Попродавали свої ферми, з Канади й з США, і були комунари там.

Пит.: Вже їм нічого там не сталося? Як жили так?

Від.: Я не знаю, що з ними сталося пізніше. Я знаю тільки, що я вже в 43-му році, чи в 43-му році, я бачу ту комуну в Сокільчі, ну й безумовно, там була огорожа так, як може ви бачили Джансон і Джансон тут у Нью Бронсвіку. Тієї огорожі не було, вже все зруйноване було. Ті будинки, то будинок двохповерховий камінний, він був розшарпаний, ті свинарники, конюшні, бо то все було цегляне, парк знищений був, овочевий сад, там щось 50 чи 60 гектарів було овочевого саду, теж все воно було знищене. І там вже з цієї комуни зробили колгосп. Комуни, комуни ліквідували. Я не знаю в якому році.

Пит.: Чи в Вас довго противилися совєтам? Значить після революції? Чи були такі що, скажім, отамани якісь, чи повстанці?

Від.: Отамани, коло нас діяв Трейко, отаман Трейко. Він, що в нас була в Андрушках цукороварня, то він кажется в 22-му році чи якомусь наскок зробив, це на цукровому заводі. Тепер, я забув прізвище це, Ходорків, 20 кілометрів від мене, там був отаман такий. Я знаю одного, й його не знаю, я його знаю лише брата, це Сквира район, той був такий Шкарбаненко, він не мав великих, цього, загону, але він убив цього голову Чека, в Білій Церкві, бо тоді ще не області зразу. Він там, і останній раз, кажеться в 24-му чи 25-му році, він прийшов із західної України, він декілька раз приходив, а тоді його убили. Раніше його ранили й він прийшов, сам здався і йому, це то в той час, в Сквирі була лікарня, три корпуси такі, то звільнили цілий корпус. Шкарбаненка тримали там, але хірург зробив операцію, бо в нього треба було ногу відрізати, і він від зараження помер. То той же дістав три роки в'язниці.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous male narrator, b. 1922 in Stavyshche, a district seat with 3 churches and about 10,000 population, Kyiv region. Narrator’s father worked in a bank
Від.: Мій батько в банку працював, а мати працювала так як продавчиця в магазані
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous male narrator, b. April 7, 1909, in an unnamed village in Kherson region, one of 3 children of a worker-peasant who from time to time took skilled
Питання: Будь паска, Ви нам скажете дещо про голод, але Ви хочете пізнавати анонімно, так?
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous male narrator, b. 1910, on the outskirts of the town of Myrhorod, now a district seat, Poltava region, one of 8 children of a well-to-do peasant who
Від.: Отже, родина мого батька, включаючи батька й матір, складалася з 10-ти осіб. У мене було троє братів, я четвертий, І четверо...
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous male narrator, b. 1908 in Budylka, Lebedyn district, Sumy region, the son of a peasant who had 7 desiatynas of arable, ½ desiatynas pasture, and
Від.: Лебединський район, там де Шевченко був, а область була Харківська, а в 37-му році зробили Сумську, то до Сумської приписали...
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous female narrator, b. May 7, 1904, one of five children, in a largely Cossack village of about 500 households in Velyka Bahachs'ka district, Poltava

Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Alexander Sonypul, b. August 8, 1915, in a village which had a church and about 500 inhabitants, Sosnytsia district, Chernihiv region, one of 7 children of a
Від.: До революції мій батько мав вісім десятин, а після революції ще дві десятини добавили, так, що він мав 10 десятин
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous female narrator, granddaughter of well-to-do teacher, born in Poltava region in 1918. interview was conducted by narrator’s granddaughter с
Від.: Маю моральний обов'язок пригадати своє минуле, бо ще трохи, то буде за пізно
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Oleksander Honcharenko, b. 1913 in Smila, now a district center in Cherkasy region, which he describes as "a nest of Cossackdom." Narrator grew up near Bila

Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous male narrator, b. 1910 in Dymer, Kyiv region, the son of a middle peasant who also worked in a cooperative and was murdered by the police in 1927. In
Києві. Він не був бажаний для радянської влади. Таких підстав як куркуль, чи що, для арешту не було, то вони тоді, коли батько їхав...
Anonymous male narrator, b. October 26, 1917, in a village of 1,300 inhabitants, Popil\Anonymous female narrator, b. 1923 in Dnipropetrovs'ke region into a peasant family. Narrator, who lost her grandfather before the famine and several siblings
Від.: Ні. Скільки землі я не пам'ятаю. Знаю, що були поля, були пашні, кавуни, дині були такі, о щось. Але скільки того всього було,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка