Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Шановні добродії!




324.53 Kb.
НазваШановні добродії!
Сторінка1/2
Дата конвертації29.11.2012
Розмір324.53 Kb.
ТипДокументы
Зміст
М. Божко, М. Пасько
Київська малювальна школа
У 1881 — 1884 рр. під керівництвом професора А. Прахова в Кирилівській церкві проводяться роботи по розчищенню фресок і поновлен
У 1884 р. тут працював М. Врубель.
Повернення до Києва
Нині садиба В. Орловського належить дитячому санаторію "Салют".
Майстер побутової картини
Академік живопису
Ряд творів митця придбали закордонні галереї.
Вулиця Миколи Пимоненка
Основні дати життя і творчості
  1   2

«Академік живопису: Микола Пимоненко»

Шановні добродії!

9 березня 2012 року виповнюється 150 років від дня народження відомого українського живописця, майстра побутової картини Миколи Корниловича Пимоненка, чиє ім’я прикрашає сузір’я найталановитіших людей України. Його активна участь у культурному житті Києва сприяла перетворенню міста на значний художній центр.

Яскраві, сонячні твори М. Пимоненка сприймаються в нашому метушливому, загнаному в каміння міських вулиць житті, доторком до землі, зеленої трави, неквапливою прогулянкою лісом або берегом річки. У них є ще і глибина почуттів, і висока міра любові, якими автори так щедро діляться з нами, людьми ХХI століття.

Пропонуємо Вашій увазі біобібліографічний покажчик «Академік живопису», присвячений життю і творчості М. К. Пимоненка.

Видання адресовано учням, студентам, бібліотекарям, а також всім, кого цікавить історія образотворчого мистецтва України.

Над виданням працювали – М. Божко, М. Пасько

Наша адреса в Інтернеті: http://shevcbs.kiev.ua/

З побажаннями та за довідками звертатись – (044) 278-07-87

 Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника


Неначе зачарований, стою
Під небом Вашим – болем сіро-синім…
І щем так душу роздира мою
Одвічною печаллю України.

Така в мазках глибока і проста,
Так невловимо світиться привітно
Природня та духовна висота,
Що піднімає мій народ над світом.

Ота цнотливість серця осяйна,
Що хтиву ницість відганя погану…
Іде з відром дівчина, йде вона
Й чомусь трава схиляється в пошані.

А інша, не скоряючись грозі,
Спішить сховать овечок у кошару,
Мов Берегиня по своїй стезі
Ступа сміливо й зупиняє хмару.

Спиняє небо натовпу орду,
Наповненого злобою по вінця,
Й рятує мов єврейку молоду
І дозволя любити українця.

Іде в похід козак – така біда,
(І кінь застиг в очей печальнім русі).
І мила проводжає і рида
Рида піснями, мов Чурай Маруся.

Мов дзеркало веселе і сумне –
Народу шлях відобража картина –
Нас, мов гусей, лозинкою жене,
Премудра наша мати – Україна.

Ярослав Чорногуз

"Перед картинами Миколи Пимоненка"


Початок

Народився Микола Пимоненко 9 березня 1862 року в мальовничому передмісті Києва — Пріорці, де жили переважно городники, садівники, ремісники. Батько його був іконописцем та різьбярем і мав невелику майстерню. Він сам споруджував і розписував церковні іконостаси, малював ікони, виконуючи замовлення невеликих храмів із сусідніх сіл та містечок – Василькова, Мотовиловки, Малютянки, Боярки.

Саме в дитячі роки пробудився в Пимоненка інтерес до живопису. Одинадцятирічний Миколка їздив на роботи з батьком, допомагаючи йому чистити палітри, відмивати пензлі, а з часом – грунтувати дошки, полотна для ікон, копіювати контури, виконувати прості орнаменти та монохромні підмальовки. У поїздках приглядався до селянського побуту, спілкувався з яскравими постатями і – почав замальовувати те, що бачив.

Яскраві фарби та сюжети із життя українського села, як пізніше напишуть біографи з його слів, «влекли его сильнее иконописи». Так хотілося «выучиться на живописца»!

Хлопець мріяв про вступ до художньої школи, але коштів тоді на це не було. Отож, він був відданий у науку до давнього ремісничого осередка - Лаврської іконописної майстерні. Там у 1878 р. здібного учня помітив знаний художник Микола Іванович Мурашко. Він запропонував йому навчатися в своїй рисувальній школі. А коли дізнався, що у Пимоненка немає змоги платити за навчання, прийняв його безкоштовно.

Київська малювальна школа (1878-1882)

Малювальна школа Мурашка  - навчальний художній заклад в Києві. Його створив український художник-педагог Микола Іванович Мурашко в 1875 р. Спочатку це була приватна художня школа, а з 1876 р. вона стала міською. Школа розташовувалась в домі Тарнавського по вулиці Трьохсвятительській, в 18761880 рр. в одному з приміщень міської Думи, в 1880 -1882 рр. в будинку на вулиці Афанасіївській (зараз вулиця І. Франка), в 1882 -1891 рр. на вулиці Великій Володимирській (нині Володимирська вулиця) в будинку № 46, а з 1891р. – будинок № 47 (обидві будівлі не збереглись).

Київська малювальна школа, до якої Микола Пимоненко вступив 1878 р., була одним із основних центрів художнього життя на Україні, вона відіграла велику роль у розвиткові українського образотворчого мистецтва. В різний час в малювальній школі навчалися І. Левітан, В. Сєров, М. Врубель, С. Яремич, К. Крижицький. В ній здобули початкову художню освіту чимало у майбутньому відомих майстрів українського дореволюційного живопису (Г. Дядченко, С. Костенко, О. Мурашко) і ряд митців, творчість яких в основному припадає на радянський час (І. Їжакевич, Г. Світлицький, В. Бялиницький-Біруля, О. Моравов та ін.). У роки навчання Пимоненка це був ще молодий учбовий заклад, проте вже спроможний дати ґрунтовну підготовку з живопису та рисунка.

Старанно рік у рік Пимоненко малював натюрморти, портрети, гіпсові статуї, а згодом і натурників. При школі був своєрідний музей, куди дарували свої етюди та малюнки Рєпін, Крамськой, Шишкін, Пєров, Айвазовський, Мясоєдов, Савицький, Орловський та інші відомі художники.

Відомо, що на пересувних виставках Микола найбільше захоплювався картинами В. Маковського, а також відомого українського художника-жанриста К. Трутовського. У стінах школи відбулося його знайомство з Іллею Рєпіним. Якось відомий майстер, узявши в руки палітру й пензель, дописав образ Христа, над яким працював юнак. Для художника-початківця це стало своєрідним благословенням.

Б
Микола Мурашко
ув чудово налагоджений зв'язок з Петербурзькою Академією мистецтв, яка дозволяла кращим учням школи Мурашка продовжити навчання в самій Академії. Менш успішні учні могли отримати від столичного вузу державний диплом, що давало можливість викладати в школах. М. Пимоненко навчався у класі Йосипа-Казимира Будкевича та Харитона Платонова. Обдарованість молодого художника дала можливість йому вже з другого року навчання вести малюнок у молодшій групі, як репетитору.

1881 р. за порадою М. Мурашка молодий художник склав при Київському навчальному окрузі іспити на звання вчителя малювання у нижчих загальноосвітніх навчальних закладах. А ще через три роки його екзаменаційні картини приймає Петербурзька академія мистецтв, зараховуючи юного живописця в свої студенти. І ось хлопець із сільської хати переїжджає в центр столиці Російської імперії, та ще й для навчання в одному з н
айславетніших вузів світу.



У 1881 — 1884 рр. під керівництвом професора А. Прахова в Кирилівській церкві проводяться роботи по розчищенню фресок і поновленню стінопису.

В них брали участь викладачі й учні Київської малювальної школи: М. Мурашко, І. Селезньов, М. Пимоненко, X. Платонов, І. Їжакевич, С. Гайдук, Ф. Зозулін та ін.

У 1884 р. тут працював М. Врубель.

Петербург (1882-1884)

У 1882 р. Пимоненко вступив до Імператорської Академії мистецтв як вільний слухач. З академічними завданнями він справлявся легко - за один рік пройшов клас гіпсових фігур і у січні 1883 р. був переведений до наступного класу.
Йому добре вдавалися малюнки, етюди з натури, ескізи композицій, про що свідчили високі оцінки та медалі (дві малі срібні і одна велика срібна), одержані у натурному класі. Водночас з М. Пимоненком у натурному класі навчалися В. Сєров, М. Врубель, С. Васильківський, М. Ткаченко та ін. Навчаючись у Петербурзі, М. Пимоненко гідно підтримував честь Київської художньої школи. Залишаючись вірним своїм свіжим дитячим враженням, художник вже наприкінці 1880 p. визначає для себе провідну тему - зображення життя українського села.



Першим серйозним жанровим твором молодого художника стала картина «Гальорка», яку написав і виставив у 1885 р. Виповнилося йому в той день 23 роки.

На виставці, що проходила в Академії мистецтв, картина була відзначена критиками і придбана Іваном Терещенко для художньої галереї у Києві. Меценат допомагав талановитому юнакові, і, як свідчать сучасники, поставив колись умову: «Первая хорошая картина – моя!» .

П
«Квіткарка». 1908 р.
роте, в 1884 р. через хворобу легенів, що розвинулася у художника внаслідок матеріальних нестатків і перевтоми, а також через погані кліматичні умови Петербурга, він змушений був залишити Академію і повернутися до Києва. Втім, викладачі М. Пимоненка, насамперед Ілля Рєпін і Володимир Орловський, були настільки високої думки про рівень його живопису, що подальше очне навчання для нього вважали не обов'язковим. Киянину дозволили просто надсилати свої полотна на виставки Академії в якості екзаменаційних робіт - що він і робив протягом семи років, поки не отримав диплом живописця.

Повернення до Києва

Д
Колишній особняк В.Орловського

вул. Гоголівська, 28
оля повернула Миколу в Україну, як би підкресливши, що справжня тема його творчості - тут. А через кілька років після повернення з Петербурга, починаючий художник і педагог отримав ще один цінний подарунок. До Києва повернувся Миколин петербурзький викладач - професор живопису Володимир Орловський, син поміщика Київської губернії. Справа в тому, що Орловський писав настроєві складно-колористичні пейзажі, найчастіше української природи, за що його називали «шукачем сонця» - майстром сонячного пейзажу. А громадська думка того часу було підкорена передвижниками, які цінували в картинах соціальну або психологічну ідею і відкидали будь-яке «безідейне» мистецтво. І ось, не ужившись з передвижниками, Орловський під приводом того ж туберкульозу оселився в рідному Києві - на щастя двох своїх студентів-художників, уродженців сільської Пріорки - М. Пимоненка та С. Світославського. Обидва вони стають друзями Орловського, користуються його бібліотекою та порадами, фактично продовжують навчання у професора вдома. Втім, була й інша, не менш важлива причина частих візитів. Два талановитих юнаки-живописці закохалися в юну дочку свого наставника, Сашу Орловську. Світославський зробив пропозицію першим і отримав відмову - Саша відповіла, що любить іншого, Миколу Пимоненка. Незабаром відбулося і весілля. Почалося двадцятирічне щасливе сімейне життя. Всі ці спільні роки сім'я Пимоненка прожила в одній садибі з В. Орловським.

Так маленький особнячок із зовсім мініатюрним садом на вулиці Гоголівській, 28 став справжнім епіцентром розвитку українського мистецтва. Причому відразу двох його головних напрямків - переконаний передвижник, живописець народного життя Микола Пимоненко чудово уживався зі своїм тестем, категоричним «антипередвижником», естетом-ліриком Орловським. За спогадами Олександри Пимоненко, її чоловік і батько «багато сперечалися з питань мистецтва, але багато в чому погоджувалися».

П
Художник В. Орловський на етюдах
овернувшись до Києва, М. Пимоненко працює на посаді старшого викладача Київської малювальної школи, куди його запросив М. Мурашко.

Доля закладу повністю залежала від волі мецената Терещенка. А він раптом побажав «додати практичної сторони» в програму навчального закладу: перетворити школу чистого живопису в училище декоративно-прикладного мистецтва. Скільки не сперечалися зі своїм фінансистом Мурашко і Пимоненко, але мільйонер так і не зміг зрозуміти, що картини і красиві побутові вироби повинні робити різні люди.

В результаті, в 1901 р., Київська малювальна школа припинила своє існування. Втім, Пимоненко залишив alma mater ще раніше, в розпал суперечок з меценатом - він мріяв створити школу живопису, незалежну від непередбачуваних багатих особистостей. У 1900 р. Пимоненко бере участь в організації Київського художнього училища й викладає в ньому до 1906 р. Крім того, його запросили викладати графіку в новоутворений Київський політехнічний інститут, де він пропрацював до кінця життя. За заслуги у розвитку мистецтва в 1891 р. М. Пимоненку було присвоєно звання почесного вільного общника Академії мистецтв.

На початку 1918 р. будинок по вул. Гоголівській, 28 належав Василю Петровичу Кочубею, а в семикімнатній квартирі на другому поверсі мешкала родина М. К. Пимоненка, причому одна кімната у вдови академіка, Олександри Володимирівни, вже булла реквізована. В окупованому в роки Другої світової війни Києві вдова М. К. Пимоненка, зверталася на початку 1942 р. до відділу суспільної опіки Київської міської управи по допомогу, наголошуючи, що "погоріла, втратила все майно, дочка потроху допомагає".

Нині садиба В. Орловського належить дитячому санаторію "Салют".

Відомі вихованці

Власну майстерність М. Пимоненко передавав іншим, викладаючи малювання в рисувальній школі М. Мурашка, Колегії Павла Ґалаґана, а іконопис - у Київській духовній семінарії.

Учнями М. Пимоненка стали Олександр Мурашко, Сергій Костенко, Григорій Дядченко, Фотій Красицький (небіж Т. Шевченка), Григорій Світлицький, Іван Їжакевич. Його класи в рисувальній школі відвідувала юна Леся Українка. У 1901-1906 рр. ученицею М. Пимоненка була Олександра Екстер. Разом з нею навчалися такі відомі в майбутньому митці-авангардисти, як Олександр Богомазов та Олександр Архипенко

Серед талановитих учнів був і майбутній основоположник супрематизму Казимир Малевич. У своїй автобіографії він писав:

«Я їду до Києва. Знайомлюся з Пимоненком. Велике враження справили на мене його роботи... Багато мольбертів, на кожному картина, яка зображує життя України...».

Малевич усе своє життя з вдячністю згадував свого вчителя й, траплялося, малював картини в стилі М. Пимоненка.

Малютянка

Для Пимоненка, як і для більшості передвижників, селянська тема ставала синонімом національної самобутності мистецтва. Але він відходить від соціальної проблематики, що визначала підвалини передвижництва, і створює ліричний образ України з її чарівними пейзажами й життєрадісним народом.

Я
"Жатва", 1896 р.
к же вийшло, що городянин зумів так точно проникнути в суть селянських тем і образів? Очевидно, потяг до них був закладений в його корінні, яке йде від діда-кріпака Данила. Та й саме життя на Пріорці, околиці Києва, своїм побутом більше нагадувало село, ніж місто. А ще в його долі було село Малютянка на Київщині, де він допомагав батькові оформляти місцеву церкву і куди повернувся поправляти здоров’я після холодного Петербурга. Пізніше, узявши в оренду хату, він прибудував до неї великий скляний павільйон-майстерню. Малютянка, де художник проводив із родиною кожне літо (1881-1911 рр.), стала для нього невичерпним джерелом натхнення - побут села підказував теми, а його колоритні мешканці виступили прообразами багатьох полотен. Досі старожили села, дивлячись на твори Пимоненка, впізнають своїх предків. Художник малював їхні портрети в маленьких альбомах, із якими ніколи не розлучався. Він знаходив своїх героїв у сусідніх хатах, на гамірливих базарах. Так, на відомій картині "Гуси, додому!" зображено тоді ще юну Уляну Самійлівну Сиротинську, яка влітку 1911 р. позувала художникові (це полотно було останнім у житті митця). А не менш відома картина "На ярмарку" увічнила постаті сільських п'яничок діда Панаса та бабу Катрю.

Малютянський період був для Пимоненка часом напруженої роботи.

С
«Свати», 1896 р.
еред мальовничих пагорбів, лісів, полів, біля річки або ставка він знаходив пейзаж, необхідний для розкриття характеру героїв. З усіх пір року художник віддавав перевагу літу — як і в малютянських селян, воно було «гарячою порою» майстра. У новій майстерні під скляним дахом одна за одною народжуються картини різноманітної тематики: «Святочне ворожіння» (1888), «Ворожіння» (1893) «Весілля в Київській губернії» (1891) – побутово-обрядового характеру, «Свати» (1892), «Сватання» - етнографічно точне відтворення народних звичаїв, «Не жартуй» (1895), «Додому» (1894) - дуже влучні втілення національного гумору. В Малютянці, вважають, художником було створено більше 150 картин.

Курйоз із «Спотикачем»

В Малютянці виник сюжет знаменитої картини «Додому»: господар напідпитку повертається додому, дружина з «дрючком» за спиною вже чекає його біля хати. Ця забавна сценка розмножується у вигляді листівки товариством Червоного Хреста. Її охоче купували тоді в газетних кіосках на станціях, у паперових магазинах. Наклад листівки складав 90 тис. загального тиражу. Якийсь із керуючих горілчаного фабриканта Шустова теж став володарем вже народної листівки. Цей шедевр з'явився на пляшках як етикетка горілки «Спотикач». Вийшов курйоз: друзі-передвижники написали М. Пимоненку гнівного листа: він, мовляв, мистецтво топче, продає. Бідний художник виправдовувався: «Я сиджу в Києві ... працюю, а там, у Москві, якісь Шустови з глузду з'їхали, а я винен». Довелося подавати на горілчаного фабриканта в суд, а останньому - заплатити витрати по справі і знищити етикетку, вилучити з продажу вже розвезений в магазини «Спотикач».




"Додому" 1894 р.


Майстер побутової картини

Незважаючи на чимале педагогічне навантаження, художник продовжував писати чудові полотна з українського сільського, а також київського міського життя. Реалістично-демократичне спрямування творів живописця дало підставу В. Стасову, ідеологу передвижників, зауважити, що за сприятливих обставин, у хорошому товаристві Пимоненко стане справжнім художником. Таким середовищем для Пимоненка стало Товариство пересувних художніх виставок, що було для нього взірцем чи не з того часу, коли він ще учнем Київської малювальної школи відвідував його виставки. За рекомендацією І. Рєпіна, молодого митця 1893 р. обрали членом-експонентом цього Товариства, а 1899 р. — дійсним членом.


"Весілля в Київській губернії"




Досі маловідомою є книжкова графіка митця. Він проілюстрував поеми Т. Шевченка «Причинна», «Утоплена», «Русалка», «»Мар’яна-черниця». Його малюнок надрукований на обкладинці «Каталогу українських старожитностей колекції Василя Тарнавського». На картині зображений кобзар, довкола якого козацькі пам’ятки: знамена, корогви, бунчук, шабля.

З 1893 р., відтоді як Пимоненко вперше експонував картину «Ворожіння» разом з передвижниками, він усе своє подальше життя регулярно брав участь в їхніх виставках. Художник вважав, що працювати разом з передвижниками для нього велика честь і найкраща школа. Значний вплив на Пимоненка мали й особисті дружні стосунки з відомими російськими й українськими митцями — І. Рєпіним, М. Мурашко, В. Орловським та ін.

При цьому приналежність Пимоненка до Товариства передвижників сприяла феноменальній прижиттєвій популярності його робіт - стократно більшій, ніж у наш час. З пересувними виставками його картини об'їздили всю Росію, та й крім того, величезними тиражами розходилися листівки та журнали з репродукціями його полотен.


«Суперниці. Біля криниці»
Більшість картин Пимоненка відрізняється незвичайною динамікою, драматургічністю для селянської і міщанської тем. Його картини - не просто «оповідання про життя», у нього щось на зразок зупиненого кадру кінозйомки. І зупиняє він кадр не в кульмінаційну і важливу для сюжету хвилину - а в ту пронизливу мить, коли максимально можливо відчути, як зображена дія розвивалася «до картини» і як вона продовжиться «після картини». Крім того, всупереч поширеній думці, сюжет в роботах Пимоненка не зав'язаний на сільських українських чи київських реаліях життя. Насправді, художник бере психологічні нюанси, властиві будь-якому суспільству і цікаві кожній людині, - і просто виписує їх у тому антуражі, в якому він ці нюанси підглянув. Тобто - в селі під Києвом або на вулицях Києва.


«Святочне ворожіння»
В картинах художника важлива душевна атмосфера навколо людей і їх дій, і аж ніяк не зовнішня матеріальна складова. Наприклад, нескінченні побачення і проводжання юнаків та дівчат (картини «Ідилія», «Не жартуй», «Біля криниці», «По воду» і багато інших) можуть зацікавити сучасного глядача не сільським одягом героїв та відповідним фоном - а тонкою передачею переживань і настроїв молодих людей. До речі, і хрестоматійне «Святочне ворожіння» Пимоненка цікаве саме тим, що в ньому немає нічого від ворожіння і його напівязичницької містики - а є тільки дві дівчини, чарівні в своїй захопленості.

Навіть багатофігурні композиції Пимоненка (наприклад, «Вихід з церкви в Страсний четвер», «Пасхальна утреня в Малоросії», «Весілля в Київській губернії») цікаві не етнографічною складовою, а чудовою індивідуальністю поз і образів кожного з численних героїв.


«Сінокос"


«Жертва фанатизму»



"Жертва фанатизму" 1899 р.
- одна з найбільш відомих картин М. Пимоненка. Це полотно було створене художником після того, як він прочитав в газеті про побиття членами іудейської громади дівчини, яка покохала коваля-українця і перейшла у християнство. Художник зобразив розлютованих релігійних фанатиків-євреїв, які от-от кинуться на молоду дівчину, що прийняла, християнсво. Виявленню безвихідності її становища сприяє композиційна побудова картини, психологічні колізії. Так, художник, зобразивши дівчину притиснутою до паркану перед збудженим натовпом, підкреслив, що їй нікуди подітися, залишається лише з жахом чекати розправи. Немає підтримки й від батьків: мати відвернувшись, у розпачі ридає, а батько проклинає свою дитину. Їхні постаті ніби замикають простір навколо дочки, що посилює враження її приреченості. Трагічність сюжету картини посилює стан природи: наближається гроза, хмари поступово вкривають небо.

Щоб достовірно відобразити згадану подію, Микола Пимоненко спеціально їздив до Кременця, де зробив численні малюнки й етюди краєвидів і типів місцевого єврейського населення.

Втім, такі песимістичні роботи, як «Жертва фанатизму», рідкісні в спадщині Пимоненко. Майже завжди, на відміну від полотен більшості колег, є на картинах цього художника крім смутку ще й потужний заряд сподівання, небезнадійно доброї усмішки і навіть пронизані лагідною іронією. Він умів дати оптимістичну рисочку поруч із смутком. А особливо художник любив центральну композицію своїх картин обволікати, висвітлювати нестримно життєрадісним загальним пейзажним тлом, якимось милим світлом звідусіль. Скільки селянок, селянських дітей, ярмарків і сіножатей встиг він таким світлом огорнути!

Пимоненко багато працював на натурі, добиваючись виразності в передачі сонячного чи місячного освітлення. Красу й соковитість літньої природи допомагав передати і пленерний живопис, у якому художник досяг великих успіхів. Відгомін його мистецтва ми зустрічаємо в працях О. Мурашка і Ф. Кричевського. Своїх жниць написав і авангардист Казимир Малевич. У них за умовно спрощеними формами фігур і пейзажу урочисто звучать яскраві фарби, які були на полотнах його першого вчителя.


"Брід"


Академік живопису

Усе своє життя Микола Пимоненко багато й наполегливо працював. У 1885—1892-х рр. він експонував картини на виставках петербурзької Академії мистецтв, з 1893 р. був незмінним учасником виставок передвижників, у 1891—1896-х рр. — Товариства південноросійських художників. М. Пимоненко завжди брав активну участь у мистецькому житті Києва, був членом Товариства київських художників. У 1910 р. входив до складу журі конкурсу на проект пам'ятника Т. Шевченко в Києві.

У 1898 р. перший ректор Київського політехнічного інституту Віктор Кирпичов запрошує М. Пимоненка на посаду викладача малювання. У КПІ М. Пимоненко працював з 2 червня 1900 р. до 26 березня 1912 р. на факультеті підготовки інженерів шляхів сполучення. Свою діяльність у КПІ почав у період організації навчальної справи - облаштовування рисувальних залів та впровадження малювання на всіх факультетах інституту.

Згодом, на відзначення плідної діяльності Миколи Пимоненка, факультет ухвалив рішення: вивісити його портрет у приміщенні зали засідань факультетської Ради.

Від 1899 р. – М. Пимоненко член Товариства пересувних художніх виставок. У 1904 р. Петербурзька Академія мистецтв на визнання високого творчого рівня М. К. Пимоненка обрала його своїм академіком. Він отримав титул статського радника, був нагороджений орденом Св. Анни 3-го ступеня.
З 1907 р. Пимоненко бере участь у зарубіжних виставках у Мюнхені, Берліні, Парижі. У 1909 р. М. К. Пимоненка обрано членом Паризької інтернаціональної спілки мистецтв та літератури.


Ряд творів митця придбали закордонні галереї.

Картину «Гопак», що експонувалася в паризькому салоні Товариства французьких художників, придбав Лувр, Полотно «Вихід з церкви в Страсний четвер» експонувалося на виставці у Мюнхені, де його придбав один із музеїв міста.
Помер М. Пимоненко 26 березня 1912 року в розквіті творчих сил. Володимир Орловський важко пережив смерть зятя. Донька Олександра Володимирівна відвезла його до Італії на лікування, де він і помер. Поховано художників поруч на Лук’янівському кладовищі в їхньому рідному Києві.

На посмертній виставці творів митця, яка відкрилася 1913 року в петербурзькій Академії мистецтв, експонувалося 184 картини, 419 етюдів і 112 малюнків.




"Вихід з церкви в Страстний четвер"


Він був істинним українцем, не забудуть у рідному краї за його правдиві і милі, як Україна, картини та образки з життя”.

Ілля Рєпін

На щастя, у киян є чудова можливість на власні очі бачити добру половину робіт живописця в Національному музеї українського мистецтва. Вдивитися і «прожити» полотна Миколи Пимоненка - ось, можливо, найточніший і найтонший шлях до розуміння неповторного спектру української душі. Картини мандрують по світу, але в сім'ях рідних ще зберігаються цікаві документи, багато з яких до цих пір невідомі дослідникам. Серед них є цікавий «Формулярний список про службу штатного викладача малювання Київського політехнічного інституту імператора Олександра II, Академіка, статського радника Миколи Корниловича Пимоненка». Він був виданий для подання в одне з навчальних закладів «при прийомі туди дітей». З «Формулярного списку» можна дізнатися багато цікавого. Зокрема, що художник «має садибу в м. Києві мірою триста квадратних сажнів з дерев'яним одноповерховим будинком і іншими спорудами». «Садиба» - це той самий флігель, побудований на садибі тестя в подарунок молодятам.


Садиба та флігель, вул. Гоголівська, 28


До речі, обидві садиби по вулиці Гоголівській, 28 збереглися до наших днів.

У 1890-х рр. Пимоненко брав участь у розписах Володимирського собору у Києві. Зберігся запис у «Формулярі»: «в воздаяние отличных трудов по внутренней отделке и украшению Киевского храма Св. Владимира живописью», художнику «всемилостивейше пожалован в 1 день января 1897 года орден святой Анны 3 степени».

М. Пимоненко автор 180 картин, близько 400 етюдів і більше 100 малюнків. В Національному художньому музеї України зберігається 57 картин і 30 малюнків.




Пам’ятник-надгробок М.К. Пимоненку, споруджений за ескізом І. Рєпіна


Місця Києва,

пов’язані з ім’ям Миколи Пимоненка

Вулиця Гоголівська, 28 – художник жив за цією адресою у 1883-1912 рр.

Меморіальна дошка М. К. Пимоненку - встановлена на будинку по вул. Гоголівська, 28. Відкрита у 1952 р., архітектор М. М. Говденко.

Вулиця Миколи Пимоненка – пролягає від вул. Артема до вул. Глибочицької. Виникла у сер. ХІХ ст., мала назву вул. Монастирська – від Покровського монастиря, розташованого поряд. Сучасна назва – з 1959 р.

Музей М. К. Пимоненка в с. Малютянка, філія Боярського краєзнавчого музею – відкритий 25 вересня 1997 р. Будівництво відбувалося силами жителів села. Правнук М. Пимоненка М. А. Грузов передав у фонди музею унікальні експонати з родинної колекції.

Нащадки художника в садибі-музеї в Малютянці

Микола Пимоненко народився і прожив усе своє життя в Києві. У Києві жили його діти, живуть онуки і правнуки. Онук - Юрій Миколайович Пимоненко і два його сини - Микола, названий на честь діда, і Михайло, правнук по лінії дочки Ольги - Михайло Андрійович Грузов, праправнуки по лінії і сина і дочки. Серед них - учені, інженери, лікарі. Багатьом передалися здібності добре малювати, але по стопах діда пішла лише правнучка Ольга Шестакова - член Спілки художників Росії.

Основні дати життя і творчості

М. К. Пимоненка

1862, 9 березня – на околиці Києва (Пріорці) в родині іконописця К.Д. Пимоненка народився син Микола.

1873 – допомагає батькові розписувати церкви у Боярці, Мотовилівці, Малютянці.

1875 – навчається в іконописній майстерні Іванова у Києві.

1876 – стає учнем Київської рисувальної школи.

1879 – репетитор Київської рисувальної школи.

1881 – вчителювання у Каневі; 3 грудня – рада Академії мистецтв удостоює Пимоненка звання вчителя нижчих учбових закладів.

1882, вересень – став учнем Петербурзької Академії мистецтв по живопису.

1883, листопад – за малюнки з натури нагороджений першою малою срібною медаллю; грудень – за етюди з натури разом з Врубелем одержує другу малу срібну медаль.

1884, 11 лютого – на екзамені одержує велику срібну медаль за живописні етюди з натури; квітень - через хворобу залишає академію; вересень – старший викладач Київської рисувальної школи; жовтень – бере участь у розписах Кирилівської церкви разом з А. Праховим і М. Врубелем.

1885 – на академічній виставці експонується картина «Гальорка».

1886 – на академічній виставці експонує полотна «Засватана», «В розлуці». На виставці картин Хайновського у Києві експонує полотно «Після аукціону».

1887 – на академічній виставці експонувалось 4 картини: «В чистий четвер», «В розлуці», «Художник», «На канікулах».

1888 – на академічній виставці експонує картину «Святкові гадання».

1889 – на академічній виставці експонує картини «Афанасій Іванович і Хавронія Никифорівна» та «Жниця».

1890 – на академічній виставці експонує картини «Атакований», «Біля дороги».

1891 – пише етапну у своїй творчості картину «Весілля в Київській губернії» і експонує на академічній виставці у Петербурзі.

1893 – вперше експонує на виставці Товариства передвижників картину «Гадання». Одружується з О. В. Орловською. Подорож до Німеччини.

1894 – на пересувній виставці експонує 4 картини: «Парубки», «Сіренький деньок», «Дівчина з відром», «Посварилися».

1899 – прийнятий у дійсні члени Товариства пересувних художніх виставок. Пише полотна «Молода господарка», «Київська квітникарка».

1900 – працює старшим викладачем політехнічного інституту і викладачем першого художнього училища в Києві. Оформляє оперу М. Лисенка «Наталка Полтавка». Прийнятий у члени Театрального товариства.

1901 – на виставці Товариства передвижників експонує 8 картин, серед них «На Дніпрі», «Плугатар», «Брід» та ін.

1902 – експонує на виставці Товариства передвижників 5 картин: «У ворожки», «В похід», «Ревність», «Портрет Л. І. Бродського», «Продавщиця полотна».

1904, листопад – загальні збори Академії мистецтв удостоюють Пимоненка звання академіка живопису. Експонує 6 картин на виставці Товариства передвижників.

1905, 15 січня – в знак протесту проти свавілля дирекції залишає училище. Під враженням подій 1905 р. пише ескіз революційної демонстрації на Софійській площі, що виставлявся на посмертній виставці.

1906 – на пересувній виставці експонує картини: «Літо», «Українська ніч», «Рибалка на Дніпрі»; експонує в Мюнхені картину «Страсний четвер». Прийнятий у дійсні члени Мюнхенського товариства художників.

1909 – експонує в Парижі в Салоні товариства французьких художників знамениту картину «Гопак», пізніше придбану Луврським музеєм. Французьке товариство «Інтернаціональна спілка мистецтв і літератури» обирає Пимоненка дійсним членом.

1910, 9 березня – громадськість відзначає 25-річчя творчої і громадської діяльності академіка М. К. Пимоненка. Видавництво Фішера (Москва) випускає альбом репродукцій його картин. За картину «Гопак» одержує міжнародну премію «Ment on honorable».

1911 – на виставці Товариства передвижників експонує 16 картин.

1912, 25 березня – М. К. Пимоненко помер. Похований на Лук’янівському кладовищі.

Іменний покажчик

Архипенко Олександр Порфирович (1887-1964) - український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання Митців Українців Америки (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Богомазов Олександр Костянтинович (1880-1930) — український графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва. Був одним з чільних представників світового авангарду. Увійшов до історії українського мистецтва як один із фундаторів національного кубофутуризму.

Будкевич Йосип-Казимир Костянтинович (1841-1895) – український живописець. Навчався у Всеросійській Академії Мистецтв. Учасник Київського товариства художніх виставок. Викладав в Рисувальній школі М. Мурашка. Його учнем був Микола Пимоненко.

Бялиницький-Біруля Вітольд Каетанович (1872-1957) - видатний білоруський живописець-пейзажист. Навчався спочатку в Київському кадетському корпусі, потім перейшов до київської рисувальної школи М. Мурашка. Член Товариства передвижників, академік живопису, член Асоціації художників Росії. Є одним із творців жанру меморіального пейзажу.

Васильківський Сергій Іванович (1854-1917) - український живописець, пейзажист. У 1876—1885 рр Васильківський навчався у пейзажному класі Петербурзької Академії Мистецтв у Михайла Клодта і Володимира Орловського. Художник залишив майже 3000 робіт, в останні дні життя півтори тисячі з них передав Харківському художньому музею (більшість загинула в роки Другої світової війни).
  1   2

Схожі:

Шановні добродії! iconЛіцензія №512182 від 23. 02. 2010р. Шановні добродії!
Дозвольте подякувати Вам за увагу та мати надію на плідне та взаємовигідне співробітництво
Шановні добродії! iconШановні добродії!
Централізована бібліотечна система Шевченківського району м. Києва Центральна районна бібліотека ім. Є. Плужника Відділ довідково-інформаційної...
Шановні добродії! iconКозацькі забави
На човнах козацьких прибули козаки на острови. Які острови у запорозьких місцях ви знаєте, шановні добродії? (Хортиця, Мала Хортиця,...
Шановні добродії! iconШановні добродії!
Миттєва передача даних і пошук потрібної інформації, підтримка зв’язку з друзями, покупки, он-лайн ігри, кіно та багато інших зручностей...
Шановні добродії! iconКиїв 2009 Шановні добродії!
Нетрадиційна медицина сьогодні – це вже не та первісна, емпірична, медицина, що розвивалася під впливом практики та спостережень...
Шановні добродії! iconСценарій мовного свята «Рідна мова в рідній школі»
Зі святом Вас, шановні добродії. Зі святом шанувальники рідного слова! Мова – то цілюще джерело, і хто не припаде до нього вустами,...
Шановні добродії! iconВедучий 1 о слово рідне! України слово! Богдана мудрість І Тараса заповіт. І гул століть, І сьогодення гомін в тобі злились, як духа моноліт. Ведучий 2
Ведуча Із святом рідної мови, шановні добродії, із святом, шанувальники рідного слова
Шановні добродії! iconШановні добродії! Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний путівник «Київська Швейцарія»
Пропонуємо Вашій увазі бібліографічний путівник «Київська Швейцарія», присвячений історії однієї із найзагадковіших і мальовничих...
Шановні добродії! iconЗасідання вісімнадцяте
Мороз о. О. Доброго ранку, шановні депутати, шановні журналісти, гості Верховної Ради, телеглядачі, радіослухач!
Шановні добродії! iconДотації з єс = окупація
Шановний пане Президенте, шановні представники української влади, шановні депутати Верховної Ради України!
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка