Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство»




0.84 Mb.
НазваМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство»
Сторінка1/5
Дата конвертації12.10.2012
Розмір0.84 Mb.
ТипМетодичні вказівки
Зміст
Біблія як історично -релігійна пам’ятка
Пересопницьке Євангеліє
Четвероєвангеліє та Апостол
Біблія як літературна пам’ятка
Адамові діти.
Господом прокляті?
Мечі перекувати на орала
П. Загребельний.
Відсій кукіль і відбери зерно
В. Шевчук
М. Стельмах
Альфа і Омега
Страшний суд
Каменя на камені не залишити
Маслинова гілка
Що є Істина?!
Список літератури
27 книг Нового Заповіту
Відносний обсяг книг біблії
У вищезгаданій Біблії є
...
Повний зміст
  1   2   3   4   5
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Шосткінський інститут

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ


до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє– знавство» для студентів усіх форм навчання «Біблія як

релігійно-історична та літературна пам’ятка»

Суми Вид-во СумДУ 2008




Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігієзнавство» для студентів усіх форм навчання «Біблія як релігійно-історична та літературна пам’ятка»

/Укладач В.П.Глушко – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. - 63 с.
Кафедра економічних і соціальних дисциплін

ВСТУП

Ця брошура має задовольнити намагання багатьох, особливо студентів, прочитати і зрозуміти Біблію - найвидатнішу пам’ятку історії та культури. Це прагнення росте день за днем і справа полягає не тільки в намаганні знайти опору в епоху загального духовного сум’яття, але і у потребі оглянути нарешті величезне поле культури, котре довгі роки існувало поза нами і не для нас, щоб зрозуміти, хто ми, куди йдемо і навіщо.

Уявити собі це поле культури поза Біблією неможливо і тому, що в руслі християнської традиції розвивалося все те, що близьке нам: література, філософія, мистецтво, і тому, що моральними принципами цієї культури були християнські заповіді, кращі від яких людство за дві тисячі років не створило, хоча і намагалося.

Історія християнства - це історія нашої цивілізації, і ми завжди будемо не зовсім добре розуміти минуле власної країни, поки не навчимося розуміти спільність історії церкви та історії держави.

Знання Біблії необхідні тим, хто любить літературу і мистецтво: адже протягом уже тисячоліть біблійні сюжети є невичерпним джерелом творчого натхнення. У внутрішній діалог з Біблією вступав і вступає кожний справжній художник, котрий шукає відповіді на “вічні” питання буття.

Біблія справила величезний вплив на духовний розвиток, культуру нашої цивілізації, на мораль, право, побут, світогляд, мистецтво, на поведінку людей. Із силою впливу Біблії на культуру людства не може зрівнятися жодна інша книга, в тому числі й священні писання інших релігій. У Біблії, наприклад, немає жодної розповіді, притчі, пророцтва, афоризму, а може, - і жодного речення, які б не знайшли свого відображення в різноманітних сторонах життєдіяльності суспільства чи окремих осіб.

Причина цього - не лише в самій Біблії, але й у тих історичних чинниках, що зумовлювали її виникнення, існування та функціонування. Річ у тім, що Біблія - священна книга найпоширенішої та найрозвинутішої релігії світу. Досить сказати, що християнство справляє свій вплив щонайменше на 20 відсотків віруючого населення світу. Це по-перше. По-друге, протягом майже двох тисяч років Біблія настійно пропагується серед християнізованих народів (нерідко - нічого, крім Біблії). Духовний світ християнських народів буквально просякнутий біблійними сюжетами. І нарешті, по-третє, світогляд видатних діячів загальнолюдської культури формувався на грунті біблійних поглядів, які часто давали їм натхнення у творчості.

Для духовного збагачення особи величезне значення має засвоєння нею культурної спадщини минулого. Чого варта культура сучасної людини поза багатством, наприклад, творчості Шевченка і Достоєвського, Чайковського і Моцарта, Гегеля і Маркса, Рєпіна і Рафаеля? Біблія сама по собі є твором, що своїм змістом збагачує духовний світ людини. Крім того, вона оплодотворила собою культуру, що її творили наші попередники, була її джерелом. Без знання Біблії нам ніби зачиняються двері до адекватного розуміння всього багатства культурної спадщини, до збагачення нею свого духовного світу.

У нашому житті ми враховуємо те місце, котре займає Біблія в культі і проповідях відповідних релігій і їх окремих віросповідань. Читання її тексту складає один із елементів богослужіння. В основі проповідей, котрі проголошуються після богослужіння і під час його, як правило, лежать окремі тексти та цитати із різних біблійних книг, котрі тлумачаться відповідно до злободенних питань сьогоднішнього дня і використовуються для вирішення питань, потрібних ідеологам релігії.

Загальновизнано, що Біблія - пам’ятка стародавньої культури, історичне джерело, в котрому знайшли відображення як реальні історичні явища, так і уявлення стародавніх про світ, людину, їх взаємовідношення. Внаслідок цього, вона заслуговує досконалого історично-літературного та філософсько-світоглядного вивчення.

Однак Біблія є не тільки культурно–історичною пам’яткою, а перш за все, функціонуючим релігійним документом, котрий і зараз відіграє серйозну роль як у церковному житті, так і у політичному.

Тільки на Біблію спираються проповідники і служителі релігій іудаїзму та християнства, відстоюючи своє віровчення. Особливо велике місце займає біблійна тематика в релігійному побуті іудаїзму, серед християнських віросповідань - в баптизмі і взагалі протестантизмі.

Для ознайомлення пропонується три розділи:

1) Зміст Біблії та її поширення на теренах України та інших територіях Східної Європи.

2) Використання сюжетів Біблії у літературних та публіцистичних творах.

3) Географічно - археологічні знахідки. Додатки.

БІБЛІЯ ЯК ІСТОРИЧНО -РЕЛІГІЙНА ПАМ’ЯТКА
Біблія ( з грецької - книги ) - збірка давніх ідеологічних, історичних та літературних пам’яток, що вважаються «святим» письмом у послідовників численних течій християнства. Вона складається із двох основних частин - Старого (Ветхого) та Нового Заповітів. Перша найдавніша частина Біблії - Старий Заповіт - шанується також в іудаїзмі.

Старозавітна частина Біблії займає 4/5 усього тексту Біблії і відома у двох варіантах. Масоретський текст (Танах), прийнятий в іудаїзмі і написаний давньоєврейською мовою. У ньому 39 книг: 1) П’ятикнижжя, 2) Пророки і 3) Писання. Головним є П’ятикнижжя (Буття, Вихід, Левіт, Числа і Второзаконня). Тут іде мова про створення Богом світу і людини, про гріхопадіння Адама та Єви, всесвітній потоп, про заповіт, який уклав Бог з людьми, та регламентація життєдіяльності людини, викладені знамениті десять заповідей (декалог, десятислів’я). Старий Заповіт перекладено і грецькою мовою (Септуапнта), він містить 50 книг. До цих доданих 11 книг ставлення християн різне: католики, які переклали Біблію латинською мовою (Вульгата), визнають богонатхненними, канонічними всі 50 книг; протестанти - тільки 39, а православні додані 11 книг вважають неканонічними.

У цілому історія створення старозаповітної частини Біблії обіймає період у кілька століть (IX ст. – 60-ті роки ІІ ст. до нашої ери). Методологічною настановою у підході до джерела виникнення цих книг є положення Ф. Енгельса, який зазначав, що «єврейське так зване Святе Письмо є не що інше, як запис староарабських релігійних і племінних традицій, видозмінених внаслідок раннього відокремлення від своїх сусідів, - які були споріднені з ними, але залишилися кочовими племенами», що «основний зміст був арабським або, точніше загально семітичним».

У Новий Заповіт, що сформувався протягом І-ІІ століть нашої ери богослови відібрали 27 книг, текст яких абсолютно єдиний для всіх християн. Він складається з чотирьох Євангелій (єв - благий, ангел - вісник: блага вість, благовіствування) - від Матвія, Марка, Луки та Івана,- в яких розповідається про прихід спасителя (месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і посланнях апостолів, в Об’явленні Івана Богослова (Апокаліпсисі) описується небесне життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, є пророцтва про страшний суд та кінець світу (див. Додаток А).

Археологічні розкопки дали багато для відокремлення історичного елементу у Біблії від фантастичного. Ряд ассирійських та вавилонських царів, єгипетських фараонів. котрі згадуються у Біблії, у світлі археологічних відкриттів можуть вважатися реальними історичними особами. І в той самий час, ніяких матеріалів, які могли б обумовити історичність біблійного повідомлення про перебування цілого давньоєврейського народу в єгипетському полоні, «вихід» з полону, загибель тисячного війська фараона при переслідуванні втікачів, нема. Але ці події не могли бути безслідні.

Історичний аналіз ставить своєю метою встановлення реальної картини походження окремих книг Біблії, окремих текстів і Біблії в цілому.

До середини XIX ст. такий аналіз вівся, як правило, методами філософського та філологічного, літературно-критичного та історично-етнографічного аналізів. Але археологічні відкриття на Близькому Сході в середині XIX ст дали можливість для розгляду Біблії опертися на об’єктивний, історично достовірний матеріал відкритих культурно-історичних пам’яток і документів на папірусі, глиняних табличках, скелях тощо. Ці відкриття поклали початок нової науки - біблійної археології.

У археології, яка вивчає історичне минуле людськоґо суспільства за речовими пам’ятками (знаряддя праці, предмети побуту, зброя, житло, укріплення, поховання тощо), основним засобом відкриття і вивчення є розкопки. Біблійна археологія займається вивченням матеріалу, котрий має відношення до історії біблійних книг, а також окремих текстів і сюжетів Біблії. Археологічні розкопки стародавніх міст Месопотамії відкрили для науки велику кількість матеріалу, який підтверджував, що Біблія - один із творів давньосхідної міфології та фольклору.

У 1946 р. поблизу селища Хенобаскіон (за 50 км від Луксора) серед 44 творів на папірусі, написаних коптською мовою, було знайдено «Євангеліє Фоми». Воно було складене на основі тих самих джерел, що і синоптичні Євангелія, але в них відчувається намагання пояснити християнство через філософське вчення гностиків (див. словничок).

Важливі дані про Біблію отримані в результаті знаходження та дослідження рукописів Мертвого моря. Ці матеріали різні за місцем знаходження (Вади-Кумран, Вади-Мураббаат, Харбет-Мирд, Нахал-Хе та ін.), за писальним матеріалом (шкіра, папірус, черепки, дерево, мідь), за мовою (давньоєврейська, арамейська, набатейська, грецька, латинська, арабська), за часом створення та змістом.

Відкриттю кумранських рукописів поклав початок ще у 1947 р. хлопець-бедуїн Мухаммедед-Діб, котрий знайшов в одній з печер північно-західного узбережжя Мертвого моря у пустелі поблизу Вади-Кумран (Йорданія), на 2 км західніше Мертвого моря і на 13 км південніше міста Ієрихона, 7 шкіряних манускриптів з текстом давньоєврейською та арамейською мовами, їм налічувалось більше двох тисяч років.

У подальших пошуках, які вели вже спеціалісти-археологи, у печерах, біля Мертвого моря, до 1961р. було знайдено близько 40 тисяч фрагментів, що є залишками приблизно 600 книг. Були знайдені сувої «Коментарій на книгу пророка Хабаккусса», «Статут громади», апокриф книги Буття, «Війна» тощо.

Синоптичні (від грецького «синоптики» - разом дивлячись, тобто однаково відобразивши життя Христа) Євангелія дають можливість з’єднати їх в загальну розповідь. Ці Євангелія притримуються одного погляду на життєвий опис Ісуса Христа, говорять про його земне буття. Якщо порівняти, то із 661 вірша Євангелія від Марка Матвій дублює 606, використовуючи 51 процент слів, котрі використав Марко, Лука дублює 320 віршів із Євангелія від Марка, використавши 50 процентів його лексики, причому із 55 віршів, які не повторюються у Матвія, Лука дублює 31.

Таким чином, лише 24 вірші із Євангелія від Марка (3,6 процента всього тексту) не повторюються в Євангеліях від Луки та Матвія.

Стилістичний аналіз дозволяє з упевненістю стверджувати, що Матвій використав текст Марка, а Лука - і Марка, і Матвія. Що стосується Євангелія від Івана, то воно значно відрізняється від синоптичних як за духом, так і за стилем викладання. За свідченням Климента Александрійського, апостол Іван, «видя, что те Евангелия возвещают о земных делах Христа, написал ... Евангелие духовное».

Доцільно нагадати також історію з перекладом Біблії німецькою мовою, здійснену одним із знаменитих ідеологів протестантизму, т.з. «батьком» церковної Реформації Мартіном Лютером. Переклад був дуже майстерним і мав історичне значення. По-перше, як зазначав Ф.Енгельс, «своїм перекладом Біблії Лютер дав у руки плебейському рухові могутню зброю». За допомогою Біблії він протиставив феодалізованому християнству свого часу скромне християнство перших століть, феодальному суспільству, що розпадалося - картину суспільства, що зовсім не знало складної, штучної ієрархії. Селяни всебічно використали цю зброю проти князів, дворянства і попів. Але згодом той же Лютер за допомогою тієї ж Біблії та реформ католицизму освятив державну владу, поглибив експлуатацію релігійних почуттів віруючих. По-друге, лютерівським перекладом Біблії було покладено початок німецькій літературній мові. Правда, католицькі теологи нарахували в цьому перекладі 1400 помилок і прокляли лютеранську Біблію. Останні також не залишилися в боргу і не визнають католицький варіант того ж самого слова Божого.

У Англії за тринадцять років перекладачі - геологи в дусі «нової релігійної метафори» створили варіант євангелічної частини Нового Заповіту. Вони старанно «випололи» з Євангелій всі архаїзми, і в результаті з’явився на світ своєрідний біблійний комікс. Як писала про це видання газета «Таймс літерарі сапплемеж»: «…новий варіант здається дивним, а багатьом і трохи непристойним».

Але були і недоречності у перекладах або друкуванні Біблії.

В історії книгодрукування немало прикладів того, як та чи інша курйозна друкарська помилка накладає відбиток на всі видання. Деякі старовинні видання Біблії стали знаменитими саме завдяки помилкам, що в них закралися.

У кінці XV ст. в Женеві вийшла Біблія, що одержала назву «Ноsen ВіЬеІ» - від німецького слова «Ноsen» - штани. У цьому виданні кумедно спотворене одне місце із книги Мойсея. Замість «І зшили вони листя смоківниці і зробили собі запаски» надруковано: «зробили собі штани». У той самий час з’явилась книга, що її прозвали «Дурницька Біблія». Цим прізвиськом вона має завдячувати тому, що німецьке слово «Неrr» (пан) у тексті замінене словом «Marr» (дурень), отож одне з божественних повчань читається: «Нехай буде він твоїм дурнем».

У 1732 р. надруковано «Біблію безбожника», яка наробила багато шуму. Цю назву їй дали тому, що в заповіді «Не вчини перелюбу» і в інших подібних місцях опущене заперечення «ні», таким чином, заповідь закликає вчинити смертний гріх.

Пальма першості серед скандальних видань Біблії, певно, належить книзі, що її випустив у 1707 році видавець Джон Баскет в Оксфорді. Найвідоміша вона під іменем «Оцтової Біблії», оскільки притча про виноградник ( англ. Vinegard ) в Євангелії від Луки названа тут «Притчею про оцет» (vinegar). Обмовники охрестили оксфордську Біблію «Кошиком, повним помилок», обігравши прізвище її невдачливого видавця (basket - англ. «кошик»), ( див. Додаток 7 ).
На Україні християнство вже поширювалося перед Володимиром-Великим в кінці Х ст. ( близько 988-989 рр.). Населення здебільшого добре відносилося до християнської віри і багато людей приймало цю нову релігію. Уже в часи князя Ігоря, у 944 році, в Києві була побудована християнська церква Св. Іллі. Ольга, дружина Ігоря, прийняла християнство і багато княжих дружинників були християнами. А згодом княгиня Ольга приєдналася до Східної грецької церкви.

Володимир Великий, онук Ольги, прийняв християнську релігію і зробив це візантійське християнство державною релігією Київської Русі в кінці Х століття. Під час християнізації Русі Володимир Великий наказав винищувати усіх ідолів, кажучи: «Бог, якому служать греки, є один, що створив небо й землю, зорі, і місяць, і сонце, і людину, і дав їй жити на землі. А ті боги, що зробили? Самі вони вироблені!». Князь говорив, що ідоли «це не боги, а дерево».

З приходом християнства на місцях, де стояли ідоли, почали будувати храми, християнські церкви або божниці. Князі і знатні бояри будували монастирі. Тоді було дуже популярним серед багатих людей мати свого священика у своєму дворі. Таким чином, крім формальної сторони нової релігії, церковна догматика і християнська мораль поступово вкорінювалися у народ.

У Х ст. населення, після переживань тяжких часів, спричинених кровопролитними усобицями в Київській державі, бажало вищої індивідуальної і суспільної моралі. Люди бажали чогось нового і етично вищого, що ушляхетнювало б людське життя. І тому в період поширення християнства в Київській Русі, люди прихильно ставилися до нової релігії, яка проповідувала народові любов Христа і Його Царство Небесне.

Проповідники нової релігії закликали народ до морального і справедливого життя. Вони критикували легкі розлучення, безшлюбне життя, багатоженство, пияцтво, недобру поведінку урядовців у стосунках з простими людьми. Проповідники засуджували також торгівлю невільниками, високі проценти тощо.

Християнство принесло нову ідею посмертної кари за неморальне життя в цьому світі і тим замінило старе, поганське поняття, що людина, мовляв, просто після смерті продовжує жити своїм звичайним життям, тобто займається далі тими справами, якими вона займалася на землі. І ця нова ідея посмертного воздаяння радикально змінила релігійний світогляд наших предків. Християнська релігія не тільки змінила світогляд, але принесла зміни в щоденному житті українського народу. Родова мораль поганського суспільства відмирала й зароджувалася нова мораль. Християнська релігія оголосила ідею людської універсальності, тобто доброзичливого і чесного ставлення до кожної людини, а не лише до члена свого роду чи племені. Християнська мораль забороняла багато вчинків, які дозволялися поганською мораллю, наприклад: безкарне вбивство невільника. З приходом християнства на Україну таке вбивство заборонялося церквою. Християнська релігія ганьбила життя чоловіка з невінчаною жінкою і порушення подружньої вірності. Церква заохочувала людей допомагати бідним, сиротам і вдовам, добре ставитися до подорожніх і справедливо поводитися зі слугами і т.д.

Спочатку проповідниками християнства на Україні були греки або болгари. Згодом йшли в духовенство місцеві люди, які кінчали школи, засновані Володимиром Великим і Ярославом Мудрим.

Християнські князі старалися дати своїм підданим початки грамоти, і першими вчителями були священики і дяки. Вони вчили читати і писати, а підручниками були релігійні, богослужбові книги, особливо ПСАЛТИР. Спочатку окремих шкіл не було. Школи були у великих містах при кафедральних церквах, а також при монастирях, а по селах учні просто сходились у приватній хаті дяка, чи якогось іншого вчителя.

Разом з християнством прийшла в Київську Русь візантійська культура, яка поступово витіснила з побуту все поганське в народі. З’явилися священики, монахи, почали поширюватися наука і візантійське мистецтво. У той період з’явилися книги на Русі, прийшла грамотність, яка сприяла розвиткові української літератури.

Здобутки і впливи візантійської культури приходили прямо з Царгороду (Константинополь) Дніпром до Києва і через Болгарію та Сербію. З Царгороду приходили на Україну книги грецькою мовою, а з південнослов’янських країн - церковнослов’янською мовою. Поширеними творами з приходом християнства були релігійні збірники, проповіді, життєписи святих, повчання і апокрифічні книги.

Сербські і болгарські місіонери, які прийшли в Київську Русь поширювати християнство, принесли з собою книги Святого Письма і книги церковнослужбові. Книги церковнослов’янською мовою, які приходили з Болгарії і Сербії, переписувались, а книги, які приходили з Греції, перекладалися церковнослов’янською мовою. Перекладали ці книги спочатку серби і болгари, а потім цією працею займались українці, які перейняли від південних слов’ян слов’янську азбуку і знання церковнослов’янської мови, що стала літературною мовою й існувала довгі віки на Україні, аж до виходу “Енеїди” Котляревського, яка вийшла народною мовою 1798 року. Тепер церковнослов’янська є мертвою мовою, як античні грецька і латинська.

Отже, з приходом християнства в Київську Русь у кінці Х ст. народилася велика перекладна література, здебільшого книги Святого Письма, твори отців церкви, апокрифічні книги, повісті, збірки різних творів і деякі твори наукового змісту. З’явилась у нас найдавніша книга Святого Письма Остромирове Євангеліє (1056-1057 рр.). Переклади Євангелій з поясненнями отців церкви називались учительними, а Послання Апостолів і Псалтирі з поясненнями називались голковими Апостолами або толковими Псалтирями. У Київській Русі в ті часи залюбки читали Псалтир і навіть заучували напам’ять багато псалмів.

Найціннішим із перекладів мовою, наближеною до тогочасної народної є Пересопницьке Євангеліє (1556-1561 рр.), яке переклав Михайло Василевич, і яке так називається тому, що вийшло з монастиря у Пересипниці, Волинська область.

Можливо, що в Київську Русь прийшов переклад найнеобхідніших частин Біблії, зроблений Кирилом і Мефодієм та їхніми учнями в другій половині IX - першій половині Х століть. Цей переклад здійснений з грецького перекладу Старого Заповіту, який був зроблений із староєврейського оригіналу в Олександрії «сімдесятьма полковниками», та з одного грецького тексту Нового Заповіту.

Дуже популярною книгою Старого Заповіту був Псалтир, який вживався не тільки як богослужбова книга, а також як навчальна книга для домашнього читання.

Але найпопулярнішими були книги Нового Заповіту Четвероєвангеліє та Апостол, які належать до ХІ-ХІІ століть. Найдавніші Апостоли з’явилися в 1195-1220 роках.

Проте повна збірка книг Біблії церковнослов’янською мовою з’явилась на східнослов’янських землях у 1499 році. Цим повним виданням була Геннадієва Біблія, що вийшла завдяки заходам Геннадія, єпископа Новгорода. Також повну Біблію видав у 1517-1519рр. білорус Георгій Скорина. А у 1581 р. вийшла знаменита Острозька Біблія, яка з’явилася завдяки старанням князя Костянтина Острозького, київського воєводи. Ця Біблія була надрукована І.Федоровим в м. Острозі після довгої підготовчої праці звірки канонічних грецьких і латинських текстів та перекладів церковнослов’янською мовою. Острозька Біблія є першим повним виданням Біблії церковнослов’янською мовою в староукраїнському варіанті. Основою цього видання була рукописна Геннадієва Біблія, яку склали в Новгороді у 1489-99 рр.

Острозька Біблія віддзеркалює високу мовну культуру на Україні в XVI ст., оскільки текст є добре відредагований і має гарний переклад.

Пройшло багато століть від прийняття християнства Україною до з’явлення повної Біблії, перекладеної живою, народною літературною мовою. Однією з причин було те, що не було пекучої потреби в цьому, бо книги, які приходили до нас із Болгарії і Сербії церковнослов’янською мовою були здебільшого зрозумілі людям, бо тодішня щоденна мова була досить наближена до літературної церковнослов’янської мови. Також мало хто з інтелігенції відважувався на таку велику працю перекладу Біблії українською мовою тоді, коли царський уряд не був зацікавлений у процвітанні української культури і в більшості випадків поборював всякі спроби в цьому напрямку.

Але за цю велику працю перекладу Біблії українською народною мовою взявся П.Куліш (1819-1897 рр.), письменник, історик, етнограф, критик. Куліш цікавився народною творчістю і розвитком української мови. Він перекладав твори В. Шекспіра, Ф.Шиллера, Й.Гете, Г.Гейне, Дж.Байрона, О. Пушкіна, А.Міцкевича.

П.Куліш в 60-х роках XIX ст. був одним із визначних діячів літературного і громадського життя України, членом Кирило-Мефодіївського товариства. Він почав переклад Біблії у 1860 р. і закінчив його спільно із І.Пулюєм, який перекладав трудніші місця грецького тексту, а Куліш редагував їх.

П.Куліш взявся за цей переклад не тільки виключно з релігійних мотивів, але і з своїх переконань, що світова культура є найвищим добром у світі й український народ повинен мати доступ до цієї ушляхетнюючої і рятуючої людину загальнолюдської культури. Він вірив, що Біблія, Гомер і Шекспір є трьома основними стовпами цієї всесвітньої культури і наполегливо працював, щоб український народ засвоїв здобутки цієї культури і разом з іншими народами розвивав у себе культурне життя. Для Куліша культурний розвиток народу збігався з релігійним і освітнім. Тому він видавав популярні книжечки для народу і підручники для шкіл. Він хотів підняти культурний рівень простого народу і тому старався розвивати українську мову, щоб вона була на такому рівні, як інші європейські мови. Куліш бажав, щоб український народ також мав Біблію, перекладену літературною народною мовою. Він казав, що бажає “виробити форми нашої мови на послугу вселюдській”.

Куліш працював над перекладом Біблії усе своє життя в досить несприятливих умовах, але не довів цю справу до кінця. У 1885 р. сталася пожежа на його хуторі Мотронівці і переклад згорів. Пропала праця багатьох років. Лишилося тільки те з перекладу, що було надруковане в журналах. Проте після пожежі Куліш знову взявся за переклад втраченого тексту, але не закінчив повного перекладу Біблії до своєї смерті в 1897 р.

Дружина Куліша передала манускрипт перекладу Біблії на зберігання у музей Тарновського. Тарновський зауважив, що 1/3 перекладу Куліш не встиг скінчити і він попросив письменника І.Нечуя-Левицького, щоб він переклав нескінчену частину Біблії, що він і зробив. У 1903 р. було здійснене видання у Відні.

У 1904 році Британське Біблійне Товариство видало повну Біблію, перекладену П.Кулішем, І.Пулюєм і І.Нечуєм-Левицьким.

За браком місця не подаємо детального процесу перекладу Біблії літературною українською мовою та зв’язані з цим труднощі і клопоти, які треба було побороти. На жаль, Куліш не дочекався виходу Біблії українською мовою, але його замір і його праця не пропали даремно.

За сприянням Біблійного Товариства у 1962 р. було видано повний переклад Біблії українською мовою І.Огієнка. Майже одночасно з Біблією П. Куліша у Львові у 1903 р. в греко-католицькому середовищі з’являється переклад текстів Біблії (Новий Заповіт, Псалми) О. Бачинського; у 1921 р. в Жовкві видруковано Новий Заповіт та П’ятикнижжя у перекладі Я.Левицького. У 1937 р. у Львові побачив світ переклад Євангелій М.Кравчука. У 1947 р. в Римі видруковано переклад Євангелій Т.Галущинського. Під час II Ватиканського собору (1963 -1965 рр.) затверджено текст Біблії, редагований колективом авторів від Української католицької церкви (І. Костецький, В.Барка, І.Хоменко). Біблійне Товариство України працює нині над новим перекладом Біблії українською мовою.
  1   2   3   4   5

Схожі:

Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки для самостійної роботи студентів спеціальності «Економічна і соціальна географія»
Методичні вказівки розроблені до програми спецкурсу «Регіонознавство» як одного з важливих у загальному циклі вибіркових дисциплін...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки з самостійної роботи та контрольні завдання за курсом
Методичні вказівки з самостійної роботи та контрольні завдання призначені для студентів заочної форми навчання, що вивчають дисципліну...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки для самостійної роботи Суми 2012 міністерство аграрної політики та продовольства україни
Актуальні проблеми технології галузі. Методичні вказівки для самостійної роботи студентів 5 курсу зі спеціальності 05170108 “Технологія...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconСписок публікацій Теремка Василя Івановича І. Наукові праці, опубліковані до захисту дисертації
До питання про релі­гійну громаду пер­віс­но­сті: рід і тотем // Наукові записки. Релігіє­знавство. Культурологія. Філософія: Зб...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «нАрИСна геометріЯ»
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Нарисна геометрія» / укладач В. С. Запорожченко. – Суми: Сумський державний...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки до практичних занять та самостійної роботи з дисципліни Загальна
Методичні вказівки до практичних занять та самостійної роботи з дисципліни “Загальна фізика”. Частина “Електрика” /Укладачі: О. В....
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки та матеріали для практичних занять та самостійної роботи студентів І курсу факультету економіки та менеджменту
Українська мова. Методичні вказівки та матеріали для практичних занять та самостійної роботи / укладач Л. М. Яременко. Суми: Сумський...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки до практичних занять і самостійної роботи з курсу «Публіцистика» для студентів спеціальності 030301 «Журналістика»
Методичні вказівки до практичних занять і самостійної роботи з курсу «Публіцистика» / укладач Г. П. Калантаєвська. – Суми : Сумський...
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки та завдання для самостійної роботи
Методичні вказівки та завдання для самостійної роботи з курсу Елементи теорії функцій
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисциплін «Філософія», «Релігіє- знавство» iconМетодичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Вища математика» на тему «Степеневі ряди та їх застосування»
Методичні вказівки до самостійної роботи на тему «Степеневі ряди та їх застосування» /Укладач А. М. Шкіра. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ
Головна сторінка