Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади




2.18 Mb.
НазваВідтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади
Сторінка10/17
Дата конвертації01.12.2012
Розмір2.18 Mb.
ТипДокументы
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17
62 на досить великий відділ большевиків в північній Калущині. Акція була добре розпланована, так що большевики втратили більше пів сотки вбитими, а валка з автами, арматами та іншими трофеями дісталася в руки повстанців. Большевики не чулися безпечно навіть в таких районних центрах як Калуш, Болехів, де було по кілька тисяч війська. Для „Бея” було нічим піти перебраним до районного міста, та на мокро кропнути якогось визначного партійця, або енкаведиста. Або довідавшися, що гастроля московського театру, в той вечер зробити скок на гарбарню або якусь іншу установу. Тоді в театрі на крики „Бей” повставала страшна паніка. Жінки, партійці, військові кидалися до дверей. В стиску одні других душили. В місті була стрілянина і були ракети, а „Бей” був вже далеко.

Були бої, в яких большевики теребили ряди „Бея”. Тоді „Бей” був страшний. За свойого упавшого стрільця клав десятками большевиків. „Бей” тримав військо залізною рукою. В його сотні не було боягузів та слабодухів. Де найнебезпечніше, де місце найслабше – там „Бей”. Амбіцією „Бея” було щоб всі його повстанці були добрими стрільцями. Казав він прив’язувати на вершку дерева якийсь предмет та влучним стрілом його скидати. Тіло „Бея” позначено кулями. Він одинокий в цілій УПА нагороджений найбільшою кількістю „зірок за рани”, а за хоробрість відзначений „Хрестом Бойової Заслуги”.

31.

В полуднево-західній частині Калуської Округи, з лівої сторони Лімниці розложилось велике село Бойківщини – Перегінсько. Воно лежить на шляху, яким переїздили багаті купці, і яким переганяли рогату худобу з Галичини на Мадярщину. Вже у першій половині XVIII століття Перегінсько мусіло бути розбудовано і багате, бо як історія подає, робив на нього наскок гуцульський опришок Олекса Довбуш. Околиці Перегінська мальовничі, багаті ліси, в яких виступають рідкі ґатунки дерев: кедри, ільми і тиси. В надрах знаходиться нафтова ропа. Грунти Перегінська урожайні – виступає порічина, на якій сіють озиме жито, овес, лен та садять бараболю. Село поділене на дванадцять дворищ (дільниці). Повстання дворищ зв’язане з різними переказами. В Перегінську міститься заряд митрополичих дібр. Мешканці села – українці. Перед Другою світовою війною великий відсоток мешканців становили жиди. Люди занимаються рільництвом, скотарством, лісорубством і гірництвом. Жінки виробляють гарно очковане полотно, може найкраще на цілу Україну (коли взяти під увагу домашній виріб). Вдача перегінців чисто мужицька – здібні, проворні і практичні – що до національних почувань свідомі але не витривалі. В першому пориві здібні до великих жертв, а опісля запал їх скоро стигне, та вертають до своєї буденщини. Під час перших визвольних [змагань] Перегінсько дало мало УСС-ів і вояків УГА. В часі другого визвольного зриву наші відділи зароїлися перегінцями. Були добрі, відважні вояки, але коли побачили, що партизанка протягується на довшу меру, почали масово дезертирувати. Всіх перегінців не можна ототожнювати. Були з них і прекрасні націоналісти: як діти Зенона Патрія: Володимир, Константин і Галина. Першого вбили большевики в Ясени в 1940 р., а Константина і Галину – німці. Під час другої большевицької окупації згинули геройською смертю: „Косенко”, „Тамара”63, „Армада”, „Верховий”, „Семирозум”, „Морозенко”, „Співак”, „Ханенко” (Богдан Римик), „Довбуш” (Володимир Депутат), „Ревай” та інші. Перегінсько дало також добрих сотенних, які високо тримали прапор наших визвольних змагань. Але Перегінсько дало і зрадників як: Йосифа Мізуна, через якого німці розстріляли шість наших націоналістів; за другої большевицької окупації – „Шіцер” (Лев Кравчук), „Грім” (Василь Солончак), „Сталевий”, „Доброволець”, „Розбійник”, Шутка Павло і його сестра, „Скиталець” (Іваницький)64. Я дещо зупинився на Перегінську, тому що це найбільше село Калуської Округи дало і ідейних, повної посвяти патріотів, але багато дезертирів та зрадників. Бажаним було б, щоб хтось з місцевої інтелігенції заінтересувався ближче тим найбільшим селом Бойківщини та опрацював його монографію і ролю, яку відограло воно в наших визвольних змаганнях.

Сотенний „Довбуш” походив із села Перегінська з родини середньо заможних селян. Коли організувалися повстанчі відділи, він зголосився до сотні „Журавлів” як чотовий – інструктор. Під час хороби сотенного „Журавля” він заступав його місце. За большевицької окупації припоручено йому зорганізувати нову сотню „Опришків”. „Довбуш” як сотенний виказував не тільки організаційний, але більш бойовий хист. Що до бойовості, то його сотня стояла на третому місці. Терен його операцій – це ціла Калуська Округа. Його псевдо знало також і Закарпаття. Коли в одному місці наробив большевикам пакости, переходив у друге. Було так, що сотні які на одному місці засиділися та спокійно консумували харчі, боялися „Довбуша” як вогню, щоб він на новому терені знова не зробив якусь акцію, чим викликав би реакцію зі сторони большевиків. Останні в погоні за „Довбушем” натрапляли на постої неактивних відділів, - а „Довбуш” з „Опришками” був уже далеко.

Пригадую собі одну відправу, на якій були сотенні та бунчужні відділів: „Опришків”, „Журавлів”, „Загрози” і „Снігурів”. Кожний сотенний здавав звіт з переведених акцій. З черги здавав звіт сотенний „Довбуш”. По звіті я запитав його:

- Друже „Довбуш”, скільки виносить стан вашої сотні?

- 118 повстанців.

- Друже „Довбуш”, чи вас в школі вчили рахунків?

- Но так.

- То помножіть пересічні ваші щомісячні втрати 15 повстанців через 12 місяців.

„Довбуш” подав число 180.

- Бачите, до вісім місяців ваша сотня перестане існувати.

- Друже командир, як я маю розуміти ваші слова?

- А так, щоб повстанчі відділи мали як найменші втрати, а ворог як найбільші.

Правдоподібно „Довбуш” взяв собі мої слова до серця, бо від того часу мав менші втрати, хоч його сотня виказувала більше активності.

Як кожна людина і „Довбуш” не був без гріха. Залюбився в одній санітарці. Він не знав і навіть не припускав, що його гарна „Оленка” то крупний большевицький провокатор. Нераз інші звертали йому увагу, що поступування „Оленки” є підозріле, щоб не говорив з нею про службові справи. „Оленка” – це був фатум „Довбуша” і „Опришків”. Куди б „Довбуш” не пішов, всюди його стрічали большевики, всюди робили засідки. Наша Служба Безпеки заінтересувалася гарною „Оленкою”. Виявилося, що „Оленка” – то злий демон „Довбуша”, яка чигала не тільки на „Довбуша”, але і на інших командирів та сотень згубу. Одного разу „Оленка” навела большевиків на табір „Опришків” на гору Люту. Коли „Довбуш” припертий до стіни (стрімкий спад гори), зі жертвами в людях проривався з кільця большевиків, в тім часі його „Оленка” кілька сот метрів дальше уживала любощів з енкаведистом… Вістка, що його „Оленка” – це большевицький агент, потрясла ним глибоко. „Довбуш” – це чесний хлопець, не міг пережити, що його особисті почування до „Оленки” могли наробити тільки лиха йому, „Опришкам” та УПА. Зі встиду хотів застрілитися, але його повстанці, які свого командира любили, потрапили його розрадити.

В 1946 р. бачив я „Довбуша” два рази. Раз весною, коли в мене була велика біда, осередок був розконспірований, два мої добрі повстанці з почоту упали, не було харчів. Другий раз я його стрінув в осені. То вже було по смерти „Оленки”. „Довбуш” висповідався перед мною як перед батьком, як сильно потрясла ним відомість, що його „Оленка” була агенткою, як було йому стидно, що особа яку любив так низько морально впала. Я його розрадив, та наказав, щоб цей гріх, який плямив його чесне ім’я, змазав пімстою на большевиках і в той спосіб себе регабілітував. Більше я його не бачив. Цього самого місяця, в вересні 1946 р., „Довбуш” враз з трьома повстанцями згинув у селі Підсухім. Його трупа большевики привезли до Перегінська. Там лежав він як цінна добич ворога через кілька днів. Повстанці дуже жалували за своїм командиром, доказом того є уложена ними пісня:

Зайшов „Довбуш” на кватиру, став кватирувати,

І тут стали комуністи хату обступати.

„Довбуш” не знав що на нього комуна готує,

Він у хаті преспокійно з почотом жартує.

По вечері „Довбуш” каже: „Будем відходити,

Бо на серці мені важко, не можу сидіти”.

І почали славні хлопці з хати виходити,

Як почали скоростріли сумно гомоніти.

Тут почався батько – „Довбуш” славно відбивати,

Та почало його хлопців у бою меншати.

І закричав славний „Бульба”, на землю схилившись,

„Умираю за Вкраїну, а ще не нажився”!

А ранений „Дорошенко” стався відбивати,

Може вдасться командира хоч уратувати.

Малий „Юрчик” повалився, та став промовляти:

„Слава ненці Україні”… тай став умирати.

А комуна заміряє „Довбуша” зловити,

Та він став їх цільним стрілом на землю валити.

Далі бачить, що вороги його окружили,

„Ще добитись… бо ранений”… Ледви стало сили…

Лежить „Довбуш” у поросі із своїм почотом,

Пращає мати сльозами, а ворог – реготом.

Його життя коротке, бурхливе, як пристало на карпатського легеня – героя. Як у XVIII столітті гуцульський ватажок опришків Олекса Довбуш був пострахом ворогів, так і сучасний „Довбуш” зі своїми „Опришками” гуляв по Бойківщині та Закарпатській Україні. У відношенні до своїх зверхників був він бездоганний, до підлеглих – лагідний і поблажливий, до ворогів – безоглядний, в серцевих справах – чесний.

Про партизанські подвиги „Довбуша” подаю у другій частині спогадів.

В сотні „Опришків” було трьох чотових: „Ханенко” (Богдан Римик родом з Перегінська), „Галайда” (Володимир Горбай)65, „Наливайко”. Всі три були абсольвентами „Оленів”. Чотовий „Ханенко” був до бравури відважний, він пішов би був і в пекло, а за ним повстанці. „Ханенко” робив удалі акції, був пострахом большевиків. Коли „Довбуш” захорував на тиф сотню „Опришків” перебрав „Ханенко”. Під час рейду по Стрийщині „Ханенко” побачивши большевиків, поклав свойого снайпера на п’яст та стріляв з нього до большевиків в ухо. Всі його стріли були влучні. Тим часом один з большевиків підсунувся скрито і пустив серію у груди „Ханенкові”. Сотенний „Ханенко” смертельно ранений звалився на землю. Умирав притомно. Закликував повстанців пімстити його смерть. Останні його слова були: „Слава Україні”. Серед граду куль повстанці його забрали та поховали в селі.

Історія багато розписується про Термопілі, грецьких героїв ставить як взір вояцької чесноти. А скільки героїв знає наша історія? Кожна доба показує нам героїчні постаті. В сучасному змагу їх дуже багато. Скільки то відважних людей, здібних провідників, командирів дала хоча б мала частина України – Галичина. Для українських повстанців не має іншого кредо як: „Здобути Українську Державу, або згинути в боротьбі за неї”. І не тільки провідники та командири, але члени ОУН на низьких організаційних постах і молоденькі бійці УПА, щоб не попасти живими в руки ворога, стріляють або розривають себе гранатою. Історія УПА знає і такий випадок:

Бувший гранатомеччик зі сотні „Опришків”, повстанець „Зірка” (Василь Рошпа з Новошина) при розмінуванні терену стратив праву руку. До сотні був вже не здібний. Організація дала йому працю в станиці Н. Під час ворожого наскоку на районного провідника СБ „Лісового”, ранено і „Зірку” в ногу. „Зірка”, щоб не попасти живим в руки ворога, розбезпечив зубами гранату і себе розірвав.

Гарні приклади геройства стрічаємо у відділі „Опришків”. Дня 25 березня 1945 р. одна чота „Опришків” зробила акцію в селі Кропивнику. В часі стрілянини був важко ранений чотовий „Наливайко” і повстанець „Луна”. Перший добив себе з пістолі, а другий розірвав себе гранатою. По ворожій стороні було трьох вбитих, в тому числі начальника Вигодського МГБ. Абсольвента другого турнусу „Оленів”, чотового „Наливайка”, знав я особисто. Був він не тільки гарний з обличча, але також ходяча доброта. До своїх зверхників – прив’язаний і послушний, до підчинених – авторитетний і привітний, до ворогів – відважний і запальчивий.

Це ж не є безприкладні геройства, подібні приклади знайдемо в хроніках кожного повстанчого відділу, шпитальки, осередка, станиці.

32.

Мій осередок був коло села Суходола. Дня 28/2. 1945 р. рано о 7-мій годині почули ми з двох сторін сильну стрілянину, одну від Бездежі, другу від ілемської ріки. Ми опустили колибу. Нараз недалеко перед нами від сторони гори Стовби затарахкотіли скоростріли. Ми забули про мороз та побігли в противну сторону. Повстанці хотіли бічи на Федорів, але я наказав перебічи Бездезьку дорогу та скритися в лісі на Колобках. Бічи не мав я сили, повстанці мене просили: „Скорше друже командир”. На Бездезькій дорозі ми затерли сліди. До нас долучили ще два абсольвенти „Оленів” з осередка хорунжого „Щита”, які вислані на стежу, наткнулись на нас. З вершка гори ми обсервували як по Бездежі ходили большевики. На Колобках ми перебули до вечера. Вечером вислано стежу з двох повстанців в напрямі нашого осередка, яка донесла, що в колибі не було нікого. Абсольвенти вернули до свойого, а ми до свойого осередка.

Що було причиною алярму?

Того дня рано большевики зробили дві облави, одну на табір „Заморського”, а другу на новозорганізовану сотню „Снігурів”, яка квартирувала над рікою Ілемкою у підніжжі гори Стовби. „Снігурів” очолював бувший чотовий „Гайдамаків” сотенний „Яструб”. Сотня була в стадії організації. Стан її виносив не цілих 100 крісів. Того дня в таборі було 54 повстанці. В часі руханки стійковий завважив відділ большевиків, який розстрільною посувався в сторону табору. Стійковий вистрілом заалярмував табір. „Снігурі”, залишивши ранених, утікали граничною дуктою Суходільських і Ілемських лісів. За ними крок у крок гналися большевики і парили з кулеметів. Повстанці утікали через Ілем’я до Лоп’янки, де прибули коло півночі. „Снігурі” не приняли бою тому, що це була новозорганізована сотня, яка ще тільки вишколювалась. Большевики заняли табір, забрали хорих і ранених. По дорозі вбили одного стрільця.

Стріли на дукті заалярмували не тільки нас, але також і сотенний почот „Журавлів”. Почет утівав в напрямі Ілем’я. Большевики наткнувшись на сотенний почот, побачили двох старих бородатих повстанців на гарних конях, думали що один з них є командир „Чміль” (так большевики називали мене), а другий командир „Чмелик”. Большевики наважились схопити командирів живими і дуже за ними гнались. Але бородачі були на добрих конях та зуміли утечи від піших большевиків. На другий день большевики оповідали по селах, що вони мало не захопили двох визначних бандеровських командирів. З конспіративних причин оба бородачі, а саме курінний ад’ютант „Малина” та сотенний бунчужний „Глинка” збривали свої бороди.

33.

З кінцем лютого 1945 р. курінний „Журавель” одержав наказ вирушити з чотирма відділами: з „Журавлями”, „Загрозою”, „Опришками” і „Хортами” в рейд по Стрийщині. Перед рейдом „Журавлі” понесли в Кадовбнянському лісі великі втрати, так що в Карпатах мусіли гоїти рани. В тім часі большевики зробили облаву на відділ „Загрозу”, якої стан так змалів, що до рейду не надавалася. Треба було занятися набором нових повстанців до двох потерпілих відділів. Тому курінний „Журавель” вирушив в рейд в Стрийщину лиш з двома відділами: „Опришками” і „Хортами”. Перший відділ очолював сотенний „Довбуш”, другий чотовий „Ханенко” в заступництві сотенного „Бея”. Півкурінь дійшовши до села Брязи, наткнувся на велику облаву, яку большевики започаткували в березні 1945 р. в Дрогобиччині і Самбірщині. Облавові війська Червоної Мітли посувалися в Стрийщині з другими облавовими військами – Сталінськими Дітьми і Червоної Рубахи. Курінний „Журавель” наказав півкуреневі завернути. Він мав замір перебути облаву в Карпатах, або дістатися до Чорного Ліса і там з іншими повстанчими відділами боротися з облавовими військами.

Дня 31 березня 1945 р. півкурінь і чота „Пирога”, перебуваючи під горою Лисою, недалеко села Новошина, одержала розвідку, що кількасот большевиків підсуваються в сторону гори Лисої, щоб окружити наших. Положення півкуреня було прикре. З двох сторін ворог, а ззаду засніжене мінне поле. Курінний дав наказ відступати. Старший вістун „Коцур” розмінував кілька мін на горі Лисій, і тою люкою перейшли сотні. На Погорілому прилучився один сотенний, який прийшов із села Вишкова. Всі разом перейшли дорогу Вигода – Вишків, ріку Свічу, та в зворі під горою Ясенівцем закватирували. Рано о четвертій годині вислано стежу в напрямі села Ілем’я, яка мала наготовити вечеру для відділів. В три години пізніше наші застави завважили большевиків, які з трьох сторін намагалися окружити півкурінь. Одна частина большевиків дісталася поміж заставами до табору „Опришків”, де кватирував почот курінного. Курінний наказав „Опришкам” заняти становища на горі та прийняти бій. Ворог зібрав всі сили та вдарив на „Опришків”, але коли сотня отворила сильний вогонь, большевики маневруючи, почали обходити її праве крило. Тоді чота „Хортів” ударила по крилі большевиків. На щастя літаки, які співдіяли з ворогом, почали скидати бомби таки на самих большевиків. Сотні скориставши зі замішання, що повстало поміж большевиками, відв’язалися від ворога. З нашої сторони впало п’ять повстанців та шість було ранених. Большевики мали більше як шістдесять убитих. Курінь подався лісами далеко на схід. Нашим було трудно продиратися, бо в лісі був ще сніг, військо було перемучене і голодне. На Федоровім півкурінь стрінувся зі сотнею „Журавлів”. Півкурінь залишив ранених в бувшому осередку поручника „Хмеля”. Стежа що вернула з Ілем’я донесла, що вечері для війська не заготувала, бо село заблокували облавні частини. На другий [день] на Дощичках (коло Суходола) сотні мали бій, в якому втратили коня. Курінь минаючи село Липовиці, через присілок Кам’янець прийшов рано дня 7 квітня 1945 р. до села Прислопа. Курінний „Журавель” розставивши застави, скликав сотенних на відправу. Нараз на заставі від села Порогів далися чути стріли. То 260 большевиків ідучи з Порогів до Прислопа, наткнулися на нашу заставу. Частина большевиків старалася вогнем знищити заставу, а решта почала наступати на ту частину села, де квартирували „Опришки”. Положення „Опришків” було безнадійне. Ворог заняв на горі вигідні вогневі становища, звідки бачив як на долоні вибігаючих із хат повстанців з відділу „Опришків”, та стріляв до них з кулеметів. Тоді то сотня „Журавлів” ударила з лівого крила та змусила ворога опустити добрі вогневі становища. В тім часі „Хорти” заняли ззаду край ліса та уможливили „Опришкам” відступ без втрат. Ворог відступивши почав бити з мінометів калібер 81. Стрільна падали вбік і нашим не шкодили. Курінь відступив в напрямі села Майдану, залишаючи 12 ворожих трупів. З нашої сторони були 3 вбиті, 2 ранені та 2 залапані.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   17

Схожі:

Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconРегламент з кільцевих автомобільних гонок калуська весна
Калуський автомобільний клуб „race-war” та громадська молодіжна організація „rally моторспорт” організує кільцеві автомобільні гонки:...
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconРегламент з кільцевих автомобільних гонок калуська осінь
Калуський автомобільний клуб „Race-War” та громадська молодіжна організація „rally моторспорт” організує кільцеві автомобільні гонки:...
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади icon«История 10-ти миллиардной тонны нефти Ханты-Мансийского автономного округа»
Мансийском автономном округа добыта 10-ти миллиардная тонна нефти. Это событие является очень значимым не только для округа, но и...
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconЗміст Як народилася ця книга Історико-географічні нариси про Волоське і Майорку 7
Спогади. Юрій Павлович Литвин 135 Спогади. Галина Дмитрівна Рябоченко (Литвин)
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconЗакон брянской области о наделении муниципальных образований статусом городского округа, муниципального района
Фз "Об общих принципах организации местного самоуправления в Российской Федерации" наделяет муниципальные образования статусом городского...
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconУчреждение Ханты-Мансийского автономного округа – Югры «Государственная библиотека Югры»
Краеведческий календарь: юбилейные и памятные и даты Ханты-Мансийского автономного округа – Югры 2011 года / Департамент культуры...
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconПерелік виставкових заходів у регіонах Приволзького Федерального округа у 2009 році Самарський виставковий центр «експо-волга»
Перелік виставкових заходів у регіонах Приволзького Федерального округа у 2009 році
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconЗвіт про результати проведення процедур відкритих І двоступеневих торгів №2 від 27. 04. 2011 року. Замовник: Найменування
Виробнича філія Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" «Калуська теплоелектроцентраль»
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconОсновных культурно–массовых мероприятий Управления культуры Юго–Западного административного округа города Москвы на ноябрь 2011 г
Управления культуры Юго–Западного административного округа города Москвы на ноябрь 2011 г
Відтинок „Магура”. (Калуська округа). Спогади iconАдминистрации Кушвинского городского округа А. Г. Трегубов 2012г

Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка