Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота




246.32 Kb.
НазваПомилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота
Дата конвертації02.12.2012
Розмір246.32 Kb.
ТипДокументы
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота.
Використання фізичних методів в комплексній терапії захворювань слизової оболонки порожнини рота

ФІЗИЧНІ МЕТОДИ ЛІКУВАННЯ ЗАХВОРЮВАНЬ СОПР
Фізичні методи терапії є невід'ємним складником лікувальних заходів і показані майже при всіх патологічних процесах СОПР. їх, як правило, призначають паралельно з клінічними методами, широко застосовують у комплексній терапії захворювань СОПР з метою впливу на окремі ланки патогенезу чи для симптоматичного лікування. Деякі фізичні методи мають самостійне значення і можуть бути головними у терапії окремих захворювань СОПР.
Фізичні чинники не тільки безпосередньо впливають на клітини і тканини, а й подразнюючи багатерецептурне поле СОПР, зумовлюють рефлекторний позитивний вплив на нервову систему, її вегетативний відділ, а також гемодинаміку, внаслідок чого поліпшуються лімфообіг, трофіка тканин та обмін речовин, зменшуються запальні явища, підвищуються активність елементів сполучної тканини, фагоцитарна активність лейкоцитів та елементів системи макрофагів, поліпшуються умови для репаративних процесів.
Застосування фізичних методів сприяє зменшенню судинної проникності, стимуляції відтікання ексудату з осередку запалення, а також дає змогу впливати на гуморальні ланки регуляції патологічного процесу з метою зменшення утворення БАР (йдеться про ті фізичні методи, які, сприяючи стабілізації клітинних мембран, тим самим обмежують утворення чи виділення гідролаз і вихід їх у тканини).
Однак низка безумовних переваг фізичних методів не вик­лючає існування протипоказань щодо їх застосування. Це захворювання серцево-судинної системи в стадії декомпенсації, новоутворення, активна форма туберкульозу, вагітність, гострі інфекційні хвороби, хвороби крові, індивідуальна непереносність, виразки СОПР, наявність гною в пародонтальних кишенях.
Звичайно фізіотерапевтичні методи лікування патологічних станів СОПР призначають після санації ротової порожнини. Проте існує низка методів (лазерна терапія, УФО, аерозольні зрошення, гідротерапія), призначення яких можливе на самому початку лікування.
В арсеналі сучасної фізіотерапії є значний діапазон методів впливу на різні патологічні процеси СОПР, а саме: електро­лікування (гальванізація, електрофорез), імпульсні струми низь­кої частоти і низької напруги, змінний струм (дарсонвалізація, іскрова діатермія, УВЧ-терапія, мікрохвильова терапія); ультра­звук (фонофорез), світлотерапія (інфрачервоне випроміню­вання, УФО, лазерна терапія); аерозольтерапія, масаж (гідротера­пія, вібромасаж, магнітовібромасаж, вакуум-масаж); кріотерапія (кріообдування, кріодеструкція, гіпо-, гіпертермія); магнітотерапія, теплолікування.
Гальванізація — застосування постійного електричного струму з метою позитивного впливу на біологічні процеси у тканинах. Гальванізацію проводять за допомогою апаратів ГР-1М, ГР-2 та інших, які дають постійний електричний струм до 5 МА. У зоні проходження електричного струму поліпшується крово- й лімфообіг, посилюється обмін речовин, нормалізується їхня функція. Цей метод застосовують переважно в нейростоматології (при невриті лицевого та трійчастого нервів, порушеннях трофіки тканин щелепно-лицевої ділянки). Силу струму, що про­тікає в ланцюгу пацієнта, встановлюють за показником міліамперметра, повертаючи рукоятку потенціометра. Тривалість сеансу гальванізації — 15—20 хв. Курс — 10—25 сеансів.
У деяких хворих під час гальванізації можуть спостерігатися слабість, запаморочення, збільшення частоти скорочень серця. У таких випадках процедуру треба негайно припинити й надати хворому необхідну допомогу.
Для стоматологічної клініки особливий інтерес становить уведення лікарських препаратів фізичними методами. Особливо ефективним з цього погляду є електрофорез (метод уведен­ня лікарських речовин у тканини організму з допомогою по­стійного електричного струму). Метод електрофорезу грун­тується на властивості складних речовин дисоціювати на позитивні й негативні іони. При електрофорезі вводять іони з однойменною з активним електродом полярністю. Цей метод дає змогу безпосередньо активно вводити лікарські речовини у глибокі шари уражених тканин навіть за наявності пору­шень кровообігу, інфільтратів, тромбозу судин. Під час про­ведення електрофорезу в осередку ураження утворюється депо іонів та частинок лікарських речовин, а отже, виникає мож­ливість нагромадження більш високих концентрацій препа­ратів у тканинах.
За допомогою електрофорезу можна вводити лікарські засо­би в малодоступні ділянки СОПР. При цьому, як правило, не виникає місцевих і загальних алергічних реакцій, які спостерігаються у разі парентерального введення.
Інгібітори протеїназ вводять з позитивного полюса. Для цього перед сеансом електрофорезу з флакона з трасилолом (25 000 КІО) набирають 1 мл препарату, що містить 5000 КІО, і розчиняють його у 7 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або в такій самій кількості фосфатного буфера, рН якого становить 7,6.
10 000 АТрО контрикалу розчиняють у 2 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, потім до 0,5 мл цього розчину (2500 АТрО) додають 7—10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду. Електрофорез інгібіторів проводять щодня протягом 10 хв при силі струму 1—3 мА. Курс лікування — 5—10 сеансів.
З допомогою електрофорезу трасилол можна вводити у поєднанні з лізоцимом (одночасно) з позитивного полюса: до 5000 КІО трасилолу (1 мл) додають 25 мг лізоциму і 7 мл ізотонічного розчину натрію хло­риду (рН 7,6). Розчини інгібітора та ферменту готують безпосередньо перед застосуванням (на один сеанс).
При лікуванні хворих з виразково-некротичними ураження­ми СОПР показаний електрофорез протеолітичних ферментів як тваринного (трипсин, хімотрипсин, хімопсин), так і мікробного (терилітин) .походження.
Трипсин. Вміст флакона (0,005 г) розчинити у 5 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, додати 0,5 мл 10% розчину кальцію хлориду.
Хімотрипсин. Вміст флакона (0,01 г) перед сеансом електрофорезу розчинити в 20 мл універсального ацетатно-вероналового буфера, рН якого дорівнює 9, додати 1 мл 10% розчину кальцію хлориду.
Хімопсин. 5 мг препарату розчинити у 5 мл дистильованої води, ізотонічного розчину натрію хлориду або 0,25% розчину новокаїну.
Терилітин. Вміст флакона (200 ПО) розчинити у 25 мл універсального ацетатно-вероналового буфера (рН 7) і додати 1,25 мл 10% розчину кальцію хлориду. На сеанс — 25 мг ферменту.
Ферменти нуклеазної дії — рибонуклеазу та дезоксирибонуклеазу — доцільно застосовувати для лікування вірусних ура­жень за наявності густого, в'язкого гнійного ексудату.
Рибонуклеаза. Вміст флакона (0,025 г) розчинити 7—10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або ацетатно-вероналового бу­ферного розчину, рН якого становить 6. На один сеанс електрофорезу необхідно 125 мг препарату.
Електрофорез протеолітичних ферментів проводять до пов­ної ліквідації некротичних мас (тобто до фази дегідратації). Після цього доцільно призначити протизапальні засоби, інгібітори протеїназ та інші засоби, що сприяють пригніченню запальної реакції та нормалізації процесів обміну в СОПР.
Для зменшення проникності капілярів ефективний електрофорез 10% розчину кальцію хлориду, 5% розчину аскорбінової кислоти, 1% розчину рутину. При порушенні рівня кисню у тканинах СОПР показаний електрофорез гепарину (1:15 з като­да), 1% розчину нікотинової кислоти (сприяє розширенню капілярів, прискоренню кровообігу, активізує білковий обмін та окисно-відновні процеси, що, в свою чергу, сприяє кращому засвоєнню кисню, нормалізації водно-сольового обміну).
Залежно від виду виявленого збудника (гриби, коки тощо) призначають електрофорез відповідних протимікробних чи про­тигрибкових лікарських засобів. Ефективність медикаментоз­ного електрофорезу підвищується в разі одночасного призна­чення УФО в суберитемних дозах.
Для нормалізації функції малих слинних залоз при простому гландулярному хейліті Пуенте — Ацеведо показаний електрофорез 6% калію йодиду (10—20 сеансів). У разі значної запальної реакції навколо вивідних проток слинних залоз доцільно прово­дити УФО.
У лікуванні екзематозного хейліту застосовують електрофорез 1% розчинів анестетичних засобів, димедролу.
Більш виразний лікувальний ефект дає вакуум-електрофорез (електрофорез лікарських речовин в умовах вогнищево-дозованого вакууму). При цьому методі глибина проникнення лікарських речовин крізь СОПР збільшується в 3—5 разів порівняно із звичайним електрофорезом.
Методика. З допомогою вакуумного апарата АЛП-02 утворюють 6— 8 гематом на СОПР в осередку ураження, а потім проводять електро­форез відповідного лікарського засобу.
Схема проведення методики. І—2-й день — вакуум-електрофорез;
З—4-й день — електрофорез; 5-й день — вакуум-електрофорез; 7—8-й день — електрофорез; 9-й день — вакуум-електрофорез; 11—12-й день — електрофорез; 13-й день — вакуум-електрофорез.
Вакуумфонофорез передбачає проведення обмеженого вакуумного впливу на СОПР з наступним уведенням лікарських засобів за допомогою фонофорезу. Попереднє застосування ва­кууму створює умови для глибшої дифузії й накопичення лікарських речовин у тканинах, мобілізує їх резервні можли­вості. Для утворення вакуумних гематом до СОПР прикладають стерильну кювету на відстані 1,5—2 см від осередку ураження і в перше відвідання хворого утворюють 2—3 гематоми. Безпосе­редньо після утворення гематом серветки, змочені відповідним лікарським засобом, накладають на осередок ураження. Ультра­звуковий аплікатор щільно притискають до серветки і тримають 2 хв при інтенсивності 0,3 Вт/см2 у безперервному режимі гене­рації. Наступний сеанс вакуум-терапії в поєднанні з фонофорезом проводять після розсмоктування гематом (здебільшого через 3—4 доби), причому час вакуумного впливу становить 1—2,5 хв при незмінних параметрах ультразвукової терапії.
Ультрафонофорез (УФФ) — введення медикаментозних засобів за допомогою ультразвуку. Для проведення ультразвуко­вої терапії використовують апарати УЗТ-5, УЗТ-102С, УЗТ-3.04С, ЛОР-1А, ЛОР-2А. Ультразвук (УЗ) посилює обмін речовин, активізує діяльність ферментів, збільшує проникність мембран;
під його впливом вивільняються БАР. Дію УЗ можна розглядати як мікромасаж клітин (М.Ф.Данилевський і співавт., 1990).
Оскільки УЗ відбивається повітрям, вплив його на тканини відбувається крізь контактне середовище — абрикосову, перси­кову, вазелінову олію (між випромінювачем і тканинами не повинно бути прошарку повітря), при цьому випромінювач за ла­більною методикою поступово пересувають по поверхні СОПР чи шкіри.
Безпосередньо перед процедурою треба перевірити генерацію ультразвукових коливань і встановити потужність. Для цього УЗ-випромінювач опускають у склянку з водою чи наносять на його робочу поверхню краплю вазелінової олії чи води і за утворенням пухирців газу судять про роботу апарата, а за інтенсивністю «кипіння» оцінюють потужність генерації УЗ. Процедура УФФ, як правило, не викликає у хворих будь-яких відчуттів. Проте вона протипоказана хворим на стенокардію, гострі інфекційні захворювання, хвороби крові, активні форми туберкульозу, а та­кож при новоутвореннях, тромбофлебіті, вагітності.
Досить часто в початкових фазах гострих запальних процесів СОПР проводять фонофорез інгібіторів ферментів протеолізу (робочі розчини їх готують так само, як і для електрофорезу). Потужність впливу УЗ становить 0,4—0,6 Вт/см2. Курс лікування — 5—7 сеансів по 10—15 хв.
Препарати протеолітичних ферментів методом УФФ вводять до настання фази дегідратації. Після цього доцільно призначити інгібітори протеїназ і лікарські засоби, здатні нормалізувати процеси обміну в тканинах (галаскорбін, аскорбінову кислоту, рутин, цитраль тощо) Для УФФ аскорбінової кислоти як контактне середовище використовують суміш, що складається з 2 мл 5% розчину аскорбінової кислоти та 20 мл персикової олії. Суміш наносять на осередок ураження. Вплив УЗ лабільний. Інтенсивність ультразвукових коливань — 0,2—0,4 вТ/см2 у неперервному режимі генерації. Сеанс — 5 хв. На курс лікування — 12 процедур, які проводять через день.
Імпульсні струми низької частоти і низької напруги. Діадинамотерапія — застосування з лікувальною метою модульованого синусоїдального імпульсного струму. В основі механізму фізіологічної дії діадинамічного струму лежать перерозподіл іонів, зміна проникності мембран і клітинних оболонок, поліпшення кровообігу й трофіки, знеболення. При цьому підвищуються захисні властивості тканин, у них накопичуються БАР (гепарин, гістам і неподібні речовини тощо)
Джерелом діадинамічного струму є апарат СНІМ-1, модель 717 (дає змогу одержати 6 різновидів струму, кожний з яких має свою характеристику — частоту, амплітуду і форму), яку можна отримати за допомогою комплекту відповідних електродів. Се­анси діадинамотерапії тривають 5—15 хв. На курс лікування — 4—5 процедур, щодня або через день. Оскільки діадинамічний струм є різновидом однонаправленого струму, то з його допомогою можна проводити діадинамофорез.
Флуктуоризація — використання з лікувальною метою змінного електричного струму, сила, частота та довжина коливань якого безладно змінюються. Флуктуоризація має протизапальну та болезаспокійливу дію, активізує мітотичний поділ епітеліальних та мезенхімальних клітин, прискорює відокрем­лення некротизованих тканин, сприяє зворотному розвитку запалення, регенерації тканин.
Джерелом струму є апарат АСБ-2, який генерує такі форми струму: двополярний симетричний, частково випрямлений та постійний пульсуючий. Перші дві форми струму мають проти­запальну та знеболювальну дію. Постійний пульсуючий струм використовують для електрофорезу лікарських речовин .
Дарсонвалізація — метод високочастотної терапії, який полягає у впливі на CO або шкіру імпульсним згасаючим струмом малої сили (10 мА), високої частоти (110—150 кГц) і висо­кої напруги (10—100 кВ). Дарсонвалізацію призначають при дистрофічних процесах СОПР і пародонта, а також для епітелізації ран, зменшення болю в рубцях; проводять за допомогою апаратів «Іскра-1» та «Іскра-2». Під час роботи апарата між електродом і тканинами СОПР виникають іскрові розряди і хворі відчувають поколювання або «повзання мурашок». Ці відчуття зумовлені подразненням чутливих нервових закінчень. Струми д'Арсонваля пригнічують чутливість периферичних нер­вових рецепторів, забезпечуючи болезаспокійливу дію, під впливом процедури знімається спазм і розширюються крово- носні судини, посилюється обмін речовин у тканинах, поліпшується трофіка нервової системи.
Дарсонвалізацію проводять у режимі тихого та іскрового розрядів. У режимі тихого розряду електрод накладають безпо­середньо на CO і повільно переміщують у межах ураженої ділянки — дія струму на тканини слабка. Якщо створити між електродом і тканиною проміжок 0,5—1 см, утвориться іскра. При іскровому розряді дія струму сильніша.
Тривалість сеансу лікування становить 5—20 хв. Курс — 15— 20 процедур (щодня або через день).
Іскрова діатермія має властивість коагулювати ткани­ни, сприяє утворенню мікронекрозів, тому її застосовують для лікування розростань СОПР (папіломи, фіброми, верукозна форма лейкоплакії, фіброкератома Унни тощо). Такі самі показання має і діатермокоагуляція, яку проводять за допомо­гою апаратів ДКТ-1 та ДКС-2М.
Процедуру виконують після попереднього знеболення. Спе­ціально підібраний зафіксований електрод прикладають до поверхні, що підлягає деструкції, і короткочасними увімкненням і вимкненням апарата (по 2—3 с) коагулюють її. Діатермо­коагуляцію слід проводити обачно, щоб запобігти термічному ушкодженню прилеглих здорових тканин (ясен, язика, губ, на­віть пульпи).
У стоматології застосовують апарат «Електроскальпель-30» (EC-30). До його комплекту входять моно- і біактивні інструменти, а також електрохірургічний інструмент для біактивної діатермокоагуляції. При операціях за біактивним ме­тодом необхідно користуватися гумовими рукавичками, бо струмопровідні елементи біактивного електрода недостатньо ізольовані. Електроди після користування стерилізують у сухо-жаровій шафі.
У стоматологічній практиці дістали поширення безкровні й менш травматичні методи роз'єднання (видалення) тканин, які успішно конкурують зі скальпелем, — кріодеструкція, лазерна терапія, коагуляція високочастотним струмом.
Електрофульгурація — метод деструкції (обвуглення) тканинних структур через дистанційний вплив на них серією високочастотних електричних іскрових розрядів, що дає змогу запобігти прилипанню коагульованих тканин до електрода, забезпечити асептичні умови втручання (безконтактність та озо­нування прилеглих тканин), безболісність проведення процеду­ри, надійний гемостаз, чітко сфокусовану демаркаційну зону, скорочений термін загоєння ранової поверхні. Застосовують при фіброкератомі Унни, верукозній формі лейкоплакії, хронічному фісуральному хейліті, папіломах, папіломатозі СОПР, деяких формах гіпертрофічного гінгівіту.
У ВЧ-терапію застосовують при лікуванні хворих з гострим та підгострим перебігом запальних процесів шелепно- лицевої ділянки з метою розсмоктування запальних та травма­тичних інфільтратів, тамування болю, зменшення запальної реакції. Механізм фізіологічної дії УВЧ зумовлений фізико-хімічними змінами колоїдів молекул, що тісно пов'язані з тепловим та осциляторним ефектом.
Унаслідок подразнення нервових закінчень електричними коливаннями, поглинання енергії тканинами утворюється теп­ло, посилюються кровообіг і процеси обміну речовин, зменшуються кислотність тканин і набряк їх, підвищуються активність макрофагів і фагоцитів. Апарати УВЧ-4, УВЧ-30 генерують електромагнітні коливання частотою 39 МГц при довжині хвилі 7,7 м та 40,68 МГц при довжині хвилі 7,37 м.
Дозують УВЧ за тепловідчуттям хворого: виділяють атермічну, оліготермічну та термічну дози. Сеанс УВЧ-терапії зви­чайно становить 8—15 хв. Курс — 6—8 сеансів.
При проведенні процедури з поверхні тіла хворого знімають мета­леві предмети (сережки, годинник). Наявність у порожнині рота хво­рого металевих конструкцій зубних протезів не є протипоказанням до проведення УВЧ-терапії.
Конденсаторні пластини апарата встановлюють паралельно, уз­довж, інколи під кутом до тіла пацієнта таким чином, щоб між ними і тілом пацієнта був проміжок 1—4 см. Контроль здійснюють за свіченням індикаторної неонової лампи, яку підносять до струмопровідних елементів приладу.
Надвисокочастотна (мікрохвильова) терапія — використання з лікувальною метою електромагнітного поля мікрохвильового діапазону (поле надвисокої частоти — НВЧ). Генерується таке поле апаратами «Луч-2» та «Луч-2М» (потужність 20 Вт, довжина хвилі 12,5 см, частота електромагнітних коливань 2375 МГц). Вплив хвиль мікродіапазону зумовлюється їх здатністю проникати на кілька сантиметрів у тканини орга­нізму, де їхня енергія поглинається відповідно до цілісності тканини і перетворюється на ендогенне тепло. Під впливом нетеплових і слабкотеплових доз опромінення знижується про­никність тканин, зменшується вміст у них медіаторів запалення. НВЧ-терапія стимулює репаративні процеси, поліпшує трофіку тканин. У зоні дії мікрохвиль розширюються судини, приско­рюється кровообіг, особливо капілярний, інтенсифікується процес розсмоктування продуктів розпаду, посилюється обмін ре­човин.
Процедуру НВЧ-терапії проводять за контактною методикою. Підібраний за анатомо-топографічними особливостями керамічний випромінювач установлюють на шкіру обличчя в проекції осередку ураження. Інтенсивність впливу: слабкотеплова доза — до 3 Вт, середньотеплова — 4—5 Вт, сильнотеплова — 7—10 Вт. При дозі 5 Вт і тривалості сеансу 5—7 хв НВЧ-терапія діє протизапально, протиспазматично, знеболювально. На курс лікування — від 3—5 до 20 сеансів.
Масаж. Серед існуючих видів масажу (гідро вакуум-, вібро-, гідромагніто-, вібромагнітомасаж) найпоширенішими при лікуванні захворювань СОПР є гідро-, вібро- та вакуум-масаж. Вакуум-масаж застосовують з метою мобілізації резервних ка­пілярів, поліпшення мікроциркуляції й трофічних процесів у тканинах. Проводять його за допомогою спеціальної установки для кабінету спеціалізованої фізіотерапії або апарата АЛГТ-2.
При лікуванні захворювань СОПР вакуум-масаж застосовують у поєданні з іншими фізіотерапевтичними та медикаментозними методами лікування, що значно підвищує їх ефективність.
З метою нормалізації стану судинного і нервово-рецепторного апаратів СОПР, а також впливу на трофічні процеси в ній, поліпшення крово- й лімфообігу в органах порожнини рота застосовують вібромасаж або магнітовібромасаж. Вібромасаж проводять за допомогою спеціального апарата «Вібромасаж» з набором наконечників різної форми та щільності. Наконечник прикладають до осередку ураження (з боку CO або шкіри об­личчя) і вмикають прилад в електромережу. В процесі вібромасажу наконечник поступово переміщують по поверхні зони ураження і прилеглих тканин. Сеанс триває 10 хв, курс лікування — 15—20 сеансів.
Лікувальний вплив магнітовібромасажу грунтується на спільній дії вібрації і магнітного поля. Для його проведення використовують апарат «Вібромасаж», у наконечник якого вмонтований магніт, напруженість постійного магнітного поля якого становить 500 Е. Магнітовібромасаж забезпечує надійніший клінічний ефект. Курс лікування — 7—8 сеансів.
Світлолікування. Для лікування захворювань СОПР ви­користовують світлові потоки хвиль різної довжини:
інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне випромінювання.
Джерелом інфрачервоного випромінювання є випромінювач з лампами розжарювання або нагрівальними елементами (лампа Мініна, опромінювачі типу солюкс та ін.). Інфрачервоні про­мені здатні проникати в тканини на 3—4 мм. Поглинаючись тканинами, квант енергії інфрачервоного випромінювання трансформується в теплову енергію, викликаючи гіперемію, що сприяє загоєнню виразок, що мляво гранулюють. Ефект інфрачервоного випромінювання використовують для лікування хронічних і підгострих запальних процесів СОПР; розсмоктування інфільтратів після операції, травм, а також при хронічному артриті, артрозо-артриті нижньощелепного суглоба, хронічному невриті, невралгії, міозиті, стоматиті Сеттона, тро­фічних, декубітальних виразках СОПР.
Методика. Рефлектор інфрачервоного випромінювання (залежно від потужності) установлюють на відстані ЗО—50 см від місця опромінювання так, щоб пацієнт відчував помірне тепло. Тривалість сеансу — 15—30 хв, курс лікування — до 25 сеансів. Сеанси проводять один або два рази на день.
Ультрафіолетове опромінення (УФО) використовують для загального і місцевого лікування. Воно має бактерицидну дію і протизапальний ефект. Під впливом загального УФО організм стає стійкішим проти інфекційних захворювань; нормалізується і стимулюється обмін речовин, активізується еритропоез, змен­шується вміст холестерину в крові, підвищується вміст глікогену в печінці та м'язах, нормалізується перебіг синтезу вітаміну D та ін. Застосовують загальне УФО при ХРАС, перманентній формі БЕЕ, ознаках гіповітамінозу D.
Методика. Для визначення біодози застосовують біодозиметр — металеву пластинку з 6 прямокутними отворами, що закриваються за­слінкою. Біодозиметр фіксують на тій ділянці поверхні тіла, що опро­мінюватиметься. Джерело УФО ставлять на відстані 50 см. Спочатку протягом 1 хв опромінюють перший отвір (решту поверхні тіла закри­вають простирадлом), а потім почергово з інтервалом 1 хв відкривають решту 5 отворів. При такій методиці шкіра у ділянці першого отвору опромінюється 6 хв, 2-го — 5 хв і т.д. Через 12—24 год за найслабшим (але видимим) почервонінням шкіри, що спостерігається під певним отвором, установлюють біодозу (час експозиції). Існує поняття «середня біодоза». Цей критерій вираховують, визначаючи біодозу у 10—15 осіб (беруть середню арифметичну величину), але цю одиницю тре­ба перевіряти для кожного джерела УФ випромінювання через кожні 2—3 міс.
При місцевому УФО використовують малі (1—2), середні (3—4), великі (5—8) та гіпереритемні (понад 8) біодози. За одну добу еритемними дозами можна опромінювати не більше як 600—800 см2 поверхні шкіри. Повторну процедуру проводять через 2—3 доби, підвищивши дозу на 25—30%. Одне і те саме місце опромінюють 3—4 рази.
Для органів порожнини рота застосовують опромінювач ультрафіолетовий для носової частини глотки ОН-7. Він скла­дається з круглого алюмінієвого корпуса — рефлектора з тубу­сами. Тубуси забезпечені змінними наконечниками, які стери­лізують після кожної процедури.
Монохроматичне, когерентне випромінювання низькоенергетичних оптичних квантових генераторів (лазерів) має аналгезуючу, протинабрякову, протизапальну дію, прискорює регенерацію тканин. Лазерну терапію застосовують при лікуванні ви­разкових уражень СОПР із млявим перебігом, хронічної лімфедеми губ, ерозивно-виразкової форми лейкоплакії, ЧПЛ та червоного вовчака, хронічної тріщини губ і деяких алер­гічних захворювань СОПР. З протизапальною метою викори­стовують високі параметри лазерного випромінювання: 90—200 мВт/см2. Параметри 3—ЗО мВт застосовують з метою стимуляції репаративних процесів СОПР.
Аерозольтерапія — один з ефективних, до того ж без­контактних методів уведення лікарських речовин. Принцип ро­боти інгаляційних апаратів грунтується на тому, що розчин лікарської речовини струменем стиснутого повітря (або кисню) розпиляється на найдрібніші частинки, здатні проникати глибо­ко в тканини. Оскільки СОПР та дихальним шляхам притаман­на величезна всмоктувальна властивість, то аерозолі крім місцевого дають і загальний резорбтивний ефект, зумовлений властивостями введеного препарату.
Для генерації аерозолів використовують портативні та стаціонарні (універсальні) інгалятори (АІ-1, ПАІ-1, ПАІ-2). Для одержання штучно іонізованого повітря можна користуватися апаратом Мікуліна — іонізатором ІМ-5, який слугує джерелом переважно легких негативних іонів.
Аерозольний портативний генератор «Аерозоль П-2» призначений для одержання та інгаляції високодисперсних та низькодисперсних аерозолів, електроаерозолів рідких лікарських речовин.'
Універсальний інгалятор аерозолів «Аерозоль-У-1» розрахований на проведення тепловологої інгаляції та інгаляції розчинів, а також по­рошкоподібних речовин; «Аерозоль-У-2» — для генерації високодис­персних і низькодисперсних аерозолів, електроаерозолів. «Аерозоль-К-I» — стаціонарна установка, яка дає можливість здійснювати всі види інгаляцій одночасно 6 пацієнтам.
Для інгаляцій СОПР застосовують крупнодисперсні аерозолі (5—10 мкм). Тепловологі інгаляції проводять при температурі 38—40 °С протягом 5—10 хв.
Призначаючи аерозольтерапію, лікар повинен поінформу­вати хворого, що аерозольтерапію можна приймати через 1—1,5 год після вживання їжі. Після інгаляції хворий має відпочити 15— 20 хв, потім 1—2 год не рекомендується гучно розмовляти.
Залежно від природи патологічного процесу і фази запальної реакції з допомогою аерозолю можна вводити протизапальні, некролізуючі, протикандидозні, гормональні, кератопластичні, вітамінні, противірусні препарати, антибіотики тощо.
Кріотерапія — лікування за допомогою низьких і над­низьких температур. Проводять її методом аплікацій, обдувань та зрошень речовинами, що мають низькі та наднизькі температури (вугільна кислота, рідкий азот), або контактної кріодеструкції, гіпотермії з допомогою приладів, що дають ве­ликий діапазон температурного впливу і створені на основі дросельної мікрокріогенної системи замкнутого циклу.
Залежно від ступеня охолодження (гіпотермія, кріодеструкція) в тканинах відбуваються складні процеси фізичного, хімічного й біологічного характеру: знижуються больова чутливість, набряк тканин, сповільнюються розпад білка і швидкість всмоктування продуктів розпаду тканин та мікроорганізмів, снижуються гіпоксія і ацидоз, утворення, виділення і всмоктування медіаторів запалення, підвищується фагоцитарна актив­ність лейкоцитів, стимулюється репаративний процес або ж унаслідок внутрішньоклітинного утворення льоду відбуваються розрив клітинних оболонок, денатурація клітинних білків, а відтак загибель клітин і тканини.
Найпростіший метод застосування холоду — аплікації на осередок ураження тампонів, змочених у рідкому азоті. Проте ця методика незручна, бо неможливо точно дозувати вплив холодового агента. Кріообдування проводять за допомогою апаратів, що працюють на рідкому хладагенті за принципом розпилення парорідинного струменя (кріозрошувачі КР-1, КР-4, КАС-01). Методика роботи з ними проста: балон кріоапарата заповнюють хладагентом (рідкий азот), на канюлі кріозонда фіксують робочу голку, вільний кінець якої підводять до осе­редку ураження, і з відстані 2—4 мм натисканням на клапан приладу подають через неї парорідинний струмінь хладагента, забезпечуючи замороження. Експозиція 10—30 с. На патоло-гічно змінених тканинах утворюється льодовий конгломерат. Після відтанення, яке відбувається протягом 1—2 год, у цій ділянці з'являється набряк. Через 5—10 діб після відторгнення некротизованих тканин відбувається регенерація СОПР.
Для місцевої гіпотермії використовують апарат «Електроніка ТП-01» з модифікованими аплікаторами на базі комплекту гіпотермічної апаратури «Ятрань». Сеанс гіпотермії проводять після рясного зрошення ротової порожнини розчинами антисептичних засобів і проведення симптоматичної терапії. Ос­кільки гіпотермія змінює судинну проникність і всмоктувальну здатність CO, то в осередку ураження гіпотермію поєднують із застосуванням медикаментозних засобів. Для цього аплікатор, що за формою і розміром відповідає осередку ураження, покри­вають марлевою серветкою, змоченою в розчині протизапального, антисептичного засобу, ферменту з антибіотиком тощо, і накладають на 10—15 хв на осередок ураження. Режим роботи:
+5 °С ... +10 °С. Гіпотермію проводять один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів. Таке лікування забезпечує протиза­пальний ефект. Окрім цього, охолодженням тканин у по­мірному режимі досягається бактеріостатичний і десенси­білізуючий ефект (О.Е.Малевич, 1990).
Місцева гіпо-гіпертермія — використання контрастних температур (діапазон +5 ... +15 °С — +38 ... +42 °С). Контрастні температури впливають на компоненти мікроциркуляторного русла, стимулюють тонус судин (звуження-розширення). Активна гіперемія і реактивне потепління в тканинах розвиваються й утримуються до 10 год, що сприяє нормалізації функції судин і нервових структур, поліпшенню репаративних процесів і трофіки тканин тощо. Як і при гіпотермії, після процедури посилюється процес всмоктування лікарських речовин, чим підвищується ефективність медикаментозного лікування і прискорюється одужання.
Місцеву гіпо-,гіпертермію проводять з допомогою апарата «Електроніка ТП-01» циклами по 3—5 хв при температурі +5, +15, +38, +42 °С. Сеанс скаладається з 3—4 таких циклів і про­водиться один раз на добу. Курс лікування — 3—7 сеансів.
Кріодеструкція — метод впливу наднизькими температурами на патологічні утворення тканин з метою їх зруйнування в суворо контрольованих межах. Безумовно, метод локального заморожування має досить великі переваги перед звичайним хірургічним втручанням. Кріодеструкція — безкровний, щадний метод лікування, її легко переносять хворі навіть похилого віку, вона відбувається практично безболісно в умовах гемостазу, з повною іммобілізацією клітин. Великі судини стійкі до кріо-впливу, а капіляри швидко тромбуються. Внаслідок кріо-деструкції стимулюються імунні реакції організму, активізуються регенеративні процеси, прискорюються епітелізація і рубцювання уражених осередків СОПР. Після кріодеструкції рана загоюється дещо довше, ніж при застосуванні суто хірургічних методів, але утворюється менше рубцевої тканини, вона ніжніша, колагенові волокна мають правильну орієнтацію. Проводять кріодеструкцію з допомогою кріохірургічних апаратів (кріозрошувачі КР-1, КР-4, кріорозпилювач КАС-01, кріогенна установка автономна стоматологічна КУАС-01-МТ).
Тканина, що зазнає локального кріовпливу, перетворюється на щільний льодовий конгломерат, вкритий шаром інею. Після кріовпливу відбувається швидке відтанення тканини і на по­верхні CO з'являються крапельки вологи. За 1,5—2 год розви­ваються гіперемія із синюшним відтінком і набряк тканин, який утримується 2—3 доби. Через 1 добу в осередку кріовпливу розвивається типовий некротичний процес. Зона некрозу чітко відмежована від прилеглої здорової CO. Відторгнення некро­тичних мас починається з 5—6-ї доби, переходячи в епітелі­зацію, яка закінчується на 12—16-й день.
При застосуванні з метою кріодеструкції контактних кріоапаратів потрібні спеціальні насадки, які відповідають то-пографо-анатомічним особливостям СОПР. Робочі поверхні їх за формою мають наближитися до розмірів і форми патологічне змінених тканин і бути нахиленими під кутом, зручним для контакту з різноманітними зонами СОПР. Догляд за осередком кріонекрозу проводять з урахуванням перебігу і стадійності кріонекротичного процесу. У перші 24—48 год (некроз кріодеструктованих тканин) хворий має здійснювати особливо ретельний гігієнічний догляд за ротовою порожниною і зубами. Лікар у цей час дотримується тактики, розробленої для терапії виразково-некротичних процесів СОПР: некролізуючі засоби, антибіотики широкого спектра дії; старанне хірургічне обробляння та антимікробна терапія препаратами, що пригнічують анаеробну мікрофлору; гіпертонічні полоскання, засоби, що підтримують імунобіологічні властивості СОПР (лізоцим). У пе­ріод дегідратації вживають заходів щодо посилення метабо­лічних процесів і регенерації (метацил, натрію мефенамінат, тубус-кварц, дія магнітного поля, лазерна терапія).
Магнітотерапія — метод лікування, що грунтується на застосуванні постійного або низькочастотного магнітного поля. Постійне магнітне поле впливає на тканини протизапально, спазмолітично, болезаспокійливе; прискорює репаративні процеси тощо. Як генератори магнітних полів використовують апарати «Полюс-1», «Полюс-101», «Ум-6», «Олимп-1», «Зірка-3».
«Полюс-1» призначений для місцевого впливу однонаправленим, пульсуючим і низькочастотним змінним магнітним полем. Має 3 види індукторів: з П-подібним, прямим сердечниками та порожнинний індуктор. Лікування проводять з допомогою одно- чи двозмінних індукторів, установлених впоперек чи уздовж. Інтенсивність маг­нітного поля регулюють 4 ступенями. Магнітне поле швидко згасає і на відстані 5—6 см від індуктора майже відсутнє. Магнітотерапію проводять у неперервному і перерваному режимах. Для цього індукто-тримачами установлюють індуктори в будь-якому положенні відносно пацієнта; при контактній методиці роГОчі поверхні індукторів установ­люють безпосередньо на тілі пацієнта. Тривалість сеансу 15—30 хв. Сеанси проводять щодня або через день. Курс — 20—25 сеансів.

Досить ефективними є також електрофорез, лазерна терапія в поєднанні з магнітотерапією, а також зрошення, аплікації, полоскання, ротові ванночки, для яких застосовують поперед­ньо намагнічені лікарські препарати.
Теплолікування. Як фізичні фактори використовують грязі (мул, торф), парафін, озокерит, нафталан. Механізм дії цих факторів нервово-рефлекторний, зумовлений температур­ним впливом, теплопровідністю, малою теплоємністю, компресійною дією. Хімічна дія — всмоктування крізь шкіру і CO газів, летких речовин (сірководень, аміак), мікроелементів, що сприяє поліпшенню мікроциркуляції та обмінних процесів.
Методика. Нагріту та простерилізовану лікувальну грязь темпера­тури +45 °С шпателем наносять на марлеві смужки розміром 5 х 3 см, які укладають на осередок ураження. Тривалість процедури 10—15 хв. Можна використовувати грязьові екстракти (ФіБС, гумізоль) методом електрофорезу. На курс лікування — 10—12 процедур. Парафіно-озокеритові аплікації (температура плавлення 50—54 °С) температурою 48—50 °С наносять пензликом на осередок ураження або марлеві серветки (8—10 шарів) просочують парафін-озокеритом і укладають на осередок ураження на 15—20 хв.
Теплолікування застосовують при келоїдних рубцях, лімфедемі, тріщинах губ та ін.
Гідротерапія. Цей метод лікування грунтується на комплексній дії температурних, механічних та хімічних впливів на уражену СОПР. З цією метою використовують лужні, сульфатні мінеральні води або води, насичені розчинами кисню, вугле­кислоти та відварами чи настоями лікарських рослин (нагідки, чистотіл, арніка тощо).
При гідротерапії численні рецептори ротової порожнини, велика кількість нервових сплетень, кровоносних судин сприяють ефективному впливу хімічних факторів на СОПР та організм у цілому. При механічному впливі з порожнини рота видаляються клітини злущеного епітелію, патогенної мікрофлори та некротичної тканини. При гострих запаленнях СОПР практикують зрошення порожнини рота розчином температури до +38 °С під мінімальним тиском. При підгострих та хронічних запаленнях тиск підвищують, одночасно знижуючи температуру до +28 °С. Сеанс триває 10 хв. Курс лікування — 10—12 сеансів. Сульфатні води— стимулюють кровообіг, поліпшують обмінні процеси. Вони показані при лікуванні дерматостоматитів та кератозів порожнини рота, от­руєння солями важких металів.
Киснева терапія (КТ) — оксигенотерапія. Застосуван­ня кисню з лікувальною метою проводять при загальній та місцевій гіпоксії для боротьби з рановою інфекцією, по­ліпшення репаративних процесів і трофіки тканин. Фізіологічна дія КТ багатогранна, але вирішальне значення має поповнення кисню в тканинах при гіпоксії. Під впливом інгаляції кисню підвищується його напруження в плазмі крові, зростає концентрація оксигемоглобіну в артеріальній крові, знижується метаболічний ацидоз.
Показаннями до КТ є дихальна недостатність, зумовлена патологією серцево-судинної системи, ціаноз . Показання до місцевої КТ: рани, заражені анаеробною інфекцією, млявий перебіг запальних процесів, локальні трофічні порушення.
Гіпоксія тканин СОПР призводить до зменшення запасів аскорбінової кислоти, підвищення судинної проникності, накопичення недоокиснених продуктів обміну. Місцеве введення кисню в тканини — один із методів патогенетичного лікування запальних і дистрофічних уражень СОПР, хоча він використовується не дуже широко. Існують дуже прості методики оксиге-нації тканин — її можна проводити з допомогою аплікацій ватних тампонів, насичених перекисом водню, калію перманганату, іригацій CO та аерозольних зрошень цими самими розчинами. Отже, найпоширенішими способами КТ є такі:
інгаляційний та неінгаляційний (підшкірний, внутрішньо-порожнинний, нашкірний — загальні й місцеві ванни). Окремим видом КТ є гіпербарична оксигенація. Введення кисню через ін'єкційну голку не дуже поширене в лікуванні захворювань СОПР.
Кисневі ванни застосовують з метою місцевої КТ, а також для загального неспецифічного впливу на організм. Найпоширенішим (до того ж фізіологічним) є метод інгаляцій кисню та кисневих сумішей з концентрацією кисню 40—60%, які про­водять за допомогою киснево-дихальної апаратури неперервно або сеансами по 30—60 хв. Найефективнішим є застосу­вання аерозольних інгаляторів, що забезпечують при вдиханні газової суміші вдихання зважених частинок, випаровування яких у дихальних шляхах насичує газ (кисень) водяною парою до 100%.
У випадках, коли КТ при нормальному атмосферному тиску не дає бажаного лікувального ефекту, застосовують гіпербаричну оксигенацію (ГО) — лікування киснем при підвищеному тиску в спеціальних камерах. ГО усуває гіпоксію тканин, нормалізує процеси обміну та трофіки в рані, поліпшує репаративні процеси, бактеріостатичне діє на мікрофлору.
Методика ГО. Перед початком лікування в барокамері хворому проводять обстеження легень, перевіряють прохідність слухових труб, знімають мазеві пов'язки. Барокамеру заповнюють повітрям і в неї по­міщають хворого. Підвищення тиску в камері до 2,02 • 102 кПа здійснюється за 12—15 хв. На висоті тиску хворий одержує інгаляції чистого зволоженого кисню. Такий режим забезпечує високе насичен­ня тканин киснем, запобігаючи токсичній дії.
Клінічний результат з'являється через 4—5 сеансів. Зменшуються інтоксикація, гарячка, нормалізуються показники крові. Прискорюється відторгнення некротичних тканин.

Схожі:

Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconОсобливості розповсюдженості запальних захворювань слизової оболонки порожнини рота у населення полтавської області
Фактори навколишнього середовища, що супроводжують сучасне життя, провокують розвиток та обтяжують перебіг багатьох захворювань,...
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconТравматичні пошкодження слизової оболонки порожнини рота
Пошкодження слизової оболонки порожнини рота у дітей може бути наслідком механічної, термічної, хімічної, електричної або променевої...
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота icon1. Методи обстеження хворих із захворюванням сопр
Методи обстеження хворих з патологією слизової оболонки порожнини рота; патологічні процеси, що виникають на слизової оболонки порожнини...
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconАнатомо-фізіологічні та гістологічні особливості слизової оболонки порожнини рота

Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconПульпіти, помилки при діагностиці і лікуванні, ускладнення
Це пов'язано з недосконалістю діагностики і дифдіагностики різних форм пульпітів, із слабкими знаннями клініко-анатомічних особливостей...
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconВітряна віспа
Прояви в порожнині рота при інфекційних захворюваннях у дітей. Тактика лікаря-стоматолога. Грибкові ураження слизової оболонки порожнини...
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconГістологічна будова твердих тканин зубів, пульпи, періодонта і слизової оболонки порожнини рота

Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconЗміни слизової оболонки порожнини рота при дерматозах з автоімунним компонентом
Хворіють на пухирчасту хворобу люди другої половини зрілого віку (40—60 років), частота захворювань — 1 : 10 000 хворих з різними...
Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconСхема і правила оформлення академічної історії хвороби. Анатомо-фізіологічні особливості слизової оболонки порожнини рота. Захисні фактори

Помилки і ускладнення в діагностиці і лікуванні захворювань слизової оболонки порожнини рота iconГрибкові захворювання слизової оболонки порожнини рота
Кандидоз зумовлюється дріжджоподібними грибами Candida і може проявлятись у вигляді стоматиту, глоситу, заїди, гінгівіту
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка