Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем. Загальна характеристика сенсорних систем. Зорова сенсорна система




160.71 Kb.
НазваЗв'язок організму людини із зовнішнім середовищем. Загальна характеристика сенсорних систем. Зорова сенсорна система
Дата конвертації09.12.2012
Розмір160.71 Kb.
ТипЛекція
Зміст
Рецептори розрізняють
Загальні властивості аналізаторів
Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості
Будова зорового аналізатора
Будова очного яблука
Оптична система ока
Подразники та їх природа.
В сітківці знаходиться близько 7 млн колбочок і 130 млн паличок.
Акомодація ока.
Гігієна зору, запобігання його порушенням.
Лекція з біології для учнів 9 класу на тему:

Зв'язок організму людини із зовнішнім середовищем.Загальна характеристика сенсорних систем. Зорова сенсорна система.

Мозок людини постійно отримує інформацію про зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Ця інформація сприймається, передається у відповідні зони кори великого мозку, аналізується особливими сенсорними (чутливими ) системами, які ще називають аналізаторами.

Будова аналізатора:

- периферична частина - рецептори;

- провідникова частина - нерви, що відходять від рецепторів;

- центральна частина - відповідні чутливі зони кори півкуль великого мозку.

Рецептори - чутливі нервові структури, що перетворюють різні види енергії (світлову, механічну, теплову та ін.) у нервовий імпульс.

Залежно від розташування розрізняють рецептори: екстеро-, інтеро-, пропріорецептори. За морфологічними особливостями їх поділяють на: первинночутливі і вторинночутливі.

Первинночутливі рецептори - це просте чутливе нервове закінчення біполярного нейрона, по центральному відростку якого збудження передається на вищий рівень чутливої системи. Ці клітини одночасно і рецепторними, і чутливими нейронами І порядку. Рецепторні утворення нюхового, шкірного і рухового аналізаторів належать до первинних.

Вторинночутливі рецептори - це спеціалізовані рецепторні клітини, які сприймають подразнення і передають збудження на нейрони І порядку. До вторинночутливих належать смакові, слухові, зорові. вестибулярні рецептори.

Залежно від специфічності до дії подразників рецептори поділяють на:

- мономодальні - пристосовані до дії одного подразника ( рецептори сітківки ока - до дії світла);

- полімодальні - можуть сприймати подразники різної природи ( рецепторні утворення шкіри сприймають температуру, механічні подразники).

Рецептори розрізняють:

- контактні - якщо подразник викликає збудження рецепторних утворень при безпосередньому дотику з ними (рецептори шкіри);

- дистантні - якщо володіють здатністю переходити в стан збудження при дії подразників, розташованих на певній відстані.

Залежно від характеру дії подразників, до яких рецептор володіє вибірковою чутливістю, розрізняють: фоторецептори, терморецептори, барорецептори, механорецептори, хеморецептори.

Нервові імпульси, що виникають у рецепторах через ланцюг нейронів, що складається з трьох клітин, надходять до великих півкуль головного мозку. перша клітина - чутлива, розташована за межами ЦНС у міжхребцевих спинномозкових вузлах і вузлах черепно-мозкових нервів. Другий нейрон знаходиться у довгастому або середньому мозку, третій нейрон - у зоровому горбі.

Аналіз інформації здійснюється у всіх ланках аналізатору - від рецептора до центральної частини. Цей аналіз зводиться насамперед до обмеження надлишкової інформації, виділення суттєвих ознак подразника.

Процес перетворення енергії подразника на інформацію полягає в його кодуванні, тобто переведенні на "мову", яка була б зрозумілою для всіх нервових клітин. Цей процес розпочинається в рецепторах генерацією потенціалу дії, тобто нервового імпульсу. Специфічність подразнення передається у вигляді груп або залпів імпульсів, які відрізняються кількістю імпульсів, частотою, тривалістю, інтервалами між ними. "Мовою" мозку є частотний код. Перетворення інформації, тобто переведення її з однієї частотної характеристики на іншу, проходить на кожному рівні аналізаторної системи шляхом зміни коду - перекодування. У вищі відділи нервової системи інформація надходить по багатьох каналах, що функціонують паралельно, але про одне і теж. У вищих відділах відбувається перекривання кодів. Сприймання одних і тих же явищ навколишнього світу різними рецепторами і навіть різними чутливими системами та перекриття коду складає основу багатогранності відбиття явищ нервовою системою.

Вищий аналіз інформації проходить у чутливих ділянках кори півкуль головного мозку. Розрізняють 3 групи чутливих полів: первинні, вторинні, третинні.

Первинні поля - це ядерні зони аналізаторів. Вони здійснюють аналіз окремих подразників, інформація про які надходить від відповідних рецепторів.

Вторинні поля - це периферичні зони аналізаторів, розташовані поряд з первинним полями. Вони одержують інформацію від первинних полів і здійснюють більш складний її аналіз. тут проходить усвідомлення світлових, звукових та інших сигналів. При пошкодженні вторинних полів зберігається здатність виділяти предмети, чути звуки, але людина їх не впізнає, не розрізняє їхнього значення.

Третинні поля або зони перекриття аналізаторів. Ці поля розташовані в задній половині кори півкуль великого мозку на межі тім’яних, вискових, потиличної і лобної ділянок. Тут проходить процес вищого синтезу і аналізу. З розвитком третинних полів у людини пов’язані функції мовлення, мислення ( внутрішня мова можлива лише коли будуть одночасно діяти ріні чутливі системи). Якщо у новонародженої дитини недостатньо розвинуті третинні поля, людина не розвивається як особистість, не може опанувати мову, оволодіти найпростішими рухами.

Загальні властивості аналізаторів:

1. Для кожного аналізатора характерна наявність рецепторного поля (ділянка поверхні, яка сприймає подразнення, в якій розгалужене аферентне волокно однієї нервової клітини).

Співвідношення в корі великих півкуль великого мозку між рецепторними полями і певними ділянками кори визначається порядком їхньої проекції "крапка в крапку". так, кожна ділянка сітківки ока, що сприймає зображення. передає свої сигнали певній ділянці зорової області кори. Усі ділянки коркового центру нагадують екран, який відображає розташування рецепторів на периферії. така упорядкованість представництва рецепторних полів дозволяє мозку одержувати об'єктивну інформацію про стан простору.

2. Висока чутливість аналізаторів до адекватного подразника. Щоб виникло збудження рецепторів ока достатньо енергії 1-2 квантів світла. Чутливість деяких органів обмежена, бо інакше мозок був би перевантажений інформацією . неістотною для людини. Ми не відчуваємо впливу іонізуючого випромінювання, радіоактивного, а лише його наслідки - погіршення стану здоров’я.

3. Гальмування. Гальмування в рецепторних утвореннях органів чуття сприяє периферичному аналізу подразнень. Так, в зоровому аналізаторі воно забезпечує контрастність зображення шляхом підкреслення ліній та контурів предметів.

4. Адаптація - здатність сенсорних систем пристосовувати рівень своєї чутливості до інтенсивності подразника. За високої інтенсивності подразника чутливість організму до нього знижується і навпаки.

Аналізатори під впливом тривалих вправ здатні підвищувати свої можливості, тобто "тренуватися". Таким чином, тренується слух у музикантів, відчуття смаку та запахів у спеціалістів - дегустаторів.

Діяльність аналізаторів об’єднується мозком, тому у разі порушення одного аналізатора його функція заміщується іншими аналізаторами. так, за допомогою слуху, дотику можна створити уявлення (зорове) про форму, загальний вигляд предметів.

На базі інформації від сенсорних систем у людини формуються суб’єктивні відчуття, враження, свідомість, набувається досвід, розвивається розум. Сенсорні системи забезпечують взаємодію організму з навколишнім середовищем.

У людини розрізняють 5 основних сенсорних систем: зорова, слухова, смакова, нюхова, дотикова та шкірної чутливості.


Зоровий аналізатор: будова, вікові особливості
Важливу роль у пізнавальній діяльності людини відіграє зоровий аналізатор. Більше 90% інформації, що надходить до мозку, дає зоровий аналізатор. З діяльністю зорового аналізатора пов’язано визначення форми предметів, їх величини, відстані предметів від ока, їхньої рухомості, кольору.

Будова зорового аналізатора:

- око: фоторецептори в сітківці;

- зоровий нерв: друга пара черепно-мозкових нервів (чутливі нерви);

- зорова зона кори півкуль головного мозку : потилична доля.

Орган зору(око) розташований в очній ямці черепа. Око складається з:

- очного яблука;

- додаткових органів ока (окорухових м’язів, повік, слізного апарату).

Будова очного яблука:

- зовнішня товста, щільна оболонка. Її передній відділ займає 1/5 поверхні очного яблука, утворений прозорою, випуклою до переду рогівкою, яка не має кровоносних судин і володіє високими заломлюючими властивостями. Задній відділ зовнішньої оболонки - склера (білкова оболонка), утворена щільною волокнистою сполучною тканиною;

- середня судинна оболонка включає власне судинну оболонку, війкове тіло, райдужку. Власне судинна оболонка тонка, містить кровоносні. У центрі райдужки міститься отвір - зіниця, через яку промені попадають на внутрішню оболонку. У сполучнотканинній основі райдужної оболонки містяться судини, гладкі м’язові волокна і пігментні клітини. Залежно від кількості і глибини залягання пігменту колір райдужки різний. Кольором райдужки визначається колір очей. Пучки гладеньких м’язових волокон утворюють м’яз, який звужує або розширює зіницю. Величина зіниці змінюється, тому в око може проникнути більша або менша кількість світла. Війкове тіло розташоване попереду власне судинної оболонки, більша його частина складається із війкового м’яза;

- за зіницею розташований кришталик (двоопукла лінза) - прозоре тіло, яке знаходиться в тонкостінній капсулі і з’єднується війковими волокнами з війковим тілом та війковим м’язом. При скороченні війкового м’яза змінюється натяг війкових волокон, регулюється кривизна кришталика, змінюється його заломлююча сила;

- між рогівкою і райдужкою, між райдужкою і кришталиком знаходяться невеликі порожнини - передня і задня камери ока, в яких міститься водяниста волога. Вона забезпечує поживними речовинами рогівку і кришталик, які не мають кровоносних судин. Порожнина ока позаду кришталика заповнена прозорою речовиною - склистим тілом;

- внутрішня оболонка (сітківка). Вона побудована з двох листків: зовнішнього пігментного і внутрішнього світлочутливого. Зовнішній листок складається з шару пігментних клітин, що містять чорний пігмент - фуксин, що поглинає світло і перешкоджає відбиттю і розсіюванню зображення. Це забезпечує чітке зорове сприйняття. Внутрішній листок сітківки складається з 3 шарів клітин:

- зовнішнього, що прилягає до пігментного шару, - фоторецепторний;

- середній - асоціативний;

- внутрішній - гангліозний.

Фоторецепторний шар сітківки складається з нейросенсорних клітин - паличок і колбочок. У зовнішніх сегментах паличок міститься фотопігмент- зоровий пурпур, а в колбочок - йодопсин. Паличкоподібні клітини реагують на світлові промені всього спектру (від 400 до 800нм), а колбочки - лише на певну довжину хвилі: одні чутливі до 430нм (сині колбочки), інші до 535нм (зелені), треті -575нм (червоні). Саме модальність трьох типів цих клітин, що сприймають сині, зелені, червоні кольори, зумовлює кольоровий зір. У сітківці ока приблизно 7млн. колбочок і 130 млн. паличок. Чутливість паличкоподібних клітин у 1000 разів більша, ніж колбочок. Вони збуджуються навіть при поганому освітленні - вночі і в сутінках. Палички сприймають інформацію про форму і освітленість предметів, а колбочки - про колір. Перетворення енергії світла в нервовий імпульс відбувається в результаті хімічних реакцій, що відбуваються в паличках і колбочках. Родопсин і йодопсин розпадаються на більш прості хімічні речовини, що спричиняють виникнення в світлочутливих клітинах потенціалу дії - нервового імпульсу. При припиненні дії світла ці зорові пігменти відновлюються.

Центральні відростки (аксони) паличок і колбочок передають зорові імпульси біполярним клітинам асоціативного шару сітківки, які контактують з гангліозними клітинами внутрішнього шару. Гангліозний шар утворений великими нейроцитами, аксони яких утворюють зоровий нерв.

У місці виходу зорового нерву з очного яблука на сітківці відсутні світлочутливі клітини - сліпа пляма. У центральній частині сітківки розташовано найбільше світлочутливих клітин - жовта пляма (місце найкращого бачення).

Світлові промені, які надходять в око, перш, ніж вони потрапляють на сітківку, проходять через кілька заломних середовищ, які утворюють оптичну систему ока.

Оптична система ока:

- рогівка;

- водяниста волога передньої і задньої камер;

- кришталик;

- склисте тіло.

Їхня загальна заломлююча сила ока становить 60-70 діоптрій (1 діоптрія - це заломлююча сила лінзи з фокусною відстанню 1м). Зображення на сітківці ока виходить зменшеним і оберненим. Ми бачимо предмети не в перевернутому, а в їхньому природному вигляді завдяки життєвому досвіду і взаємодії аналізаторів.

Око володіє здатністю пристосовуватись до чіткого бачення предметів, які розташовані від нього на різній відстані - акомодацією. Акомодація здійснюється шляхом зміни кривизни кришталика. При розгляданні близьких предметів війковий м’яз скорочується і кришталик завдяки своїй еластичності стає більш опуклим, збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При розгляданні предметів на далекій відстані, напруження війкового м’яза зменшується, війкове тіло натягується і капсула кришталика зумовлює здавлювання кришталика, його заломлююча сила зменшується.

Очне яблуко заломлює паралельні промені світла, фокусує їх на сітківці. Скорочення війкового м’яза розпочинається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимум буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока. Найменша відстань, при якій предмет сприймається оком чітко, називається найближчою точкою ясного бачення. З віком еластичність кришталика зменшується і ця точка віддаляється. У 10 років найближча точка ясного бачення знаходиться на відстані менше 7см, в 20 років -8,3см, у 40років - 17см, у 50 років -50см. На близькій відстані людина перестає розрізняти дрібні предмети. Це явище носить назву далекозорості. Далекозоре око має відносно слабку заломлюючу здатність. У такому оці зображення віддалених предметів виникає за сітківкою. Для корекції порушення зору використовують окуляри з двоопуклою лінзою, яка збільшує заломлення променів. У короткозорому оці зображення віддалених предметів виникає перед сітківкою. Це може бути зумовлено подовженням осі ока або перенапруженням війкового м’яза. Короткозоре око добре бачить тільки розташовані близько предмети. Для корекції порушення зору призначають окуляри з розсіяними двоввігнутими лінзами.

Правий і лівий зорові нерви, які відходять від очного яблука на нижній поверхні мозку утворюють частковий перехрест, що забезпечує бінокулярність зору. Працюючи разом, об’єднуючи зорову інформацію, обидва ока забезпечують стереоскопічний зір, який дозволяє одержати більш точне уявлення про форму, об’єм, глибину розташування предметів. Від зорового перехреста нервові волокна йдуть до підкіркових центрів зору (верхні горбики покришки середнього мозку). В цих центрах від волокон гангліозних клітин сітківки імпульс передається нейронам, чиї відростки йдуть до кіркового центру зору - в кору потиличної долі, де відбувається вищий аналіз зорової інформації.

Розвиток зорового аналізатора розпочинається на третьому тижні ембріонального розвитку і до моменту народження дитини зоровий аналізатор в основному морфологічно сформований. Проте вдосконалення його структури відбувається і після народження, і завершується в шкільні роки. У новонароджених дітей форма ока більш куляста, діаметр очного яблука становить 16мм. Найінтенсивніше очне яблуко росте до 5 років, менш інтенсивно до 12 років. Діаметр у дорослих людей становить 24мм. У дітей склера тонша і еластичніша, рогівка відносно товста. Це сприяє легкій деформації ока. У новонароджених дітей і дітей дошкільного віку кришталик більш опуклої форми і більш еластичний, війчасте тіло слабко розвинуте. У новонароджених очі, як правило, далекозорі. Проте у частини дітей куляста форма очей може стати подовженою. Зображення предметів перестають збігатися із сітківкою, очі стають короткозорі. Іноді зустрічається у новонароджених неоднакова кривизна рогівки або кришталика в різних меридіанах, внаслідок чого зображення на сітківці спотворюється (неможливість сходження всіх променів в одній точці - фокусі) - астигматизм. Зустрічається порушення прозорості кришталика - катаракта.

Аналізатори (сенсорні системи), їх структура. Подразники та їх природа. Рецептори, органи чуття та їх значення.

Ця система, яка забезпечує сприйняття, передачу й обробку інформації про явища внутрішнього і зовнішнього середовища організму, називається аналізатором, або сенсорною системою. Вчення про аналізатори розробив Павлов (ввів термін у 1909 році).

Кожен аналізатор складається з трьох основних частин:

Периферичної (органи чуття, що містять чутливі рецептори).

Провідної (чутливі нервові шляхи).

Центральної або вищої (певні чутливі зони кори головного мозку).

Рецептори – чутливі нервові закінчення і спеціалізовані клітини, які сприймають енергію подразника та перетворюють її у нервові імпульси.

Усі рецептори поділяють на дві великі групи: зовнішні і внутрішні. До зовнішніх належать: слухова, зорові, нюхові, смакові, дотикові. До внутрішніх – рецептори внутрішніх органів та опорно-рухового апарату.

Також рецептори поділяють на дистантні – ті, що отримують інформацію на певній відстані від джерела подразнення (зорові, слухові, нюхові) та контактні, які збуджуються лише за безпосереднього контакту подразника з ними (дотикові).

Залежно від природи подразнення рецептори поділяються на механічні.

Залежно від природи подразнення рецептори поділяють на механічні – які збуджуються при механічному подразненні звуковою хвилею (слухові), дотиком, тиском (дотикові); хімічні – рецептори смаку, нюху; світлові – рецептори ока, температурні, рецептори положення тіла і його частин у просторі (у м’язах, суглобах, зв’язках, внутрішньому вусі).

Подразники та їх природа.

Подразники, тобто ті фактори, які діють на біологічний об’єкт – клітину, тканину, або орган поділяють за двома ознаками: силою дії і видом сили природи. Будь-який подразник малої сили не викликає збудження. Воно з’являється тільки тоді, коли ця сила досягає певної величини порогу, за яким починає розвиватись біологічна реакція.

Тому введено поняття поріг сили – найменша сила подразника, той її критичний рівень, який викликає збудження. Сила подразника, що буде вища порогу називається надпороговою. При дії надпорогової сили у деяких тканинах збільшується величина біологічної реакції.

Чим більша сила подразника, тим більша величина збудження.

При дальшому збільшенні сили подразника біологічна реакція не зростає, тому що біологічна система досягла межі своїх функціональних можливостей.

Найменша сила подразника, при якій спостерігається найбільша біологічна реакція, буде оптимальною. При надто великій силі подразнення реакція може зменшуватись. Це найгірша сила подразника.

За відношення біологічної системи до видів подразників (світла, звуку, механічної сили, хімічних факторів) вони поділяються на дві групи: адекватні і неадекватні.

Адекватні – це ті, до яких рецепторний апарат клітини протягом еволюції пристосувався шляхом підвищення збудливості (поріг збудження у них низький).

Неадекватні – подразники, які не відповідають біологічним особливостям тканини. Вони викликають збудження тільки тоді коли з’являється пошкодження в біологічній системі.

Подразник являє собою певний вид енергії (світлової, механічної, теплової...).

Органи, що сприймають подразнення із оточуючого середовища і реагують на них – органи чуття.

Вони містять велику кількість чутливих клітин і зв’язаних з ними допоміжних пристосувань. Вони є периферичною частиною деяких аналізаторів. В рецепторах органів чуття відбувається перетворення різних видів енергії у електричний сигнал (нервовий імпульс), що виникає в аксонах.

Судинна оболонка утворює рідину – вологу передньої та задньої камер ока. Передня камера – між рогівкою і райдужкою, задня камера – між райдужкою та кришталиком. Вони постачають рогівку і кришталик поживними речовинами, оскільки останні не мають кровоносних судин.

Внутрішня оболонка – сітківка прилягає з середини до судинної, вистилає дно ока.

Вона має декілька шарів: зовнішній шар – пігментні клітини (чорний пігмент – фусцин); далі йде шар рецепторних клітин – фоторецепторів (палички і колбочки); наступний шар – вставні нейрони побудований з нервових клітин, аксони яких утворюють чутливий зоровий нерв.

Порожнини очного яблука містять кришталик і склоподібне тіло.

Кришталик має вигляд двояковипуклої лінзи, міститься позаду зіниці, здатний змінювати свою кривизну (випуклість), заломлювати і фокусувати пучок світла так, щоб зображення предметів на сітківці було чіткішим..

Склоподібне тіло лежить за кришталиком і займає більшу частину порожнини ока. Воно являє собою прозору драглисту масу, що не містить ні кровоносних судин, ні нервів.

Склоподібне тіло зберігає кулясту форму ока.

Сприйняття світла, кольору. Коли дивитись на сітківку зі сторони зіниці, то на дні видно білувату круглу пляму – місце виходу зорового нерва; тут немає світлочутливих елементів (тому світлові промені не сприймаються – за що і називається сліпою плямою.

Дещо збоку від неї знаходиться зона найкращого бачення – жовта пляма (тут знаходиться найбільша кількість фоторецепторів).

В сітківці знаходиться близько 7 млн колбочок і 130 млн паличок.

Палички – вміщують зоровий пігмент родопсин; сприймають світло в умовах сутінкового освітлення.

Колбочки – вміщують зоровий пігмент йодопсин. Сприймають кольори, при достатньо яскравому освітленні. У складі родопсину і йодопсину є білок – опсин і окиснений вітамін А.

Колбочки – рецептори денного зору, здатні сприймати різні кольори. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три роди колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі зеленим, треті – синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів – кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов’язано з порушенням функцій колбочок певного роду.

Хід променів світла через оптичний апарат: спочатку світло проходить через рогівку, рідину передньої камери, зіницю, кришталик, скловидне тіло і нарешті потрапляє на сітківку.

У випадках, коли промені світла, пройшовши через оптичні середовища ока, фокусуються не на сітківці. Виникають аномалії зору: якщо спереду неї близорукість, якщо позаду – далекозорість. Для вирівнювання близорукості використовують двояковігнуті. А далекозорості – двояковипуклі лінзи окулярів.

При потраплянні світла на фоторецептори (колбочки і палички) в них виникають складні фотохімічні, електричні, іонні і ферментативні процеси, які зумовлюють нервове збудження – сигнал. Він надходить по зоровому нерву до підкіркових (чотиригорбкове тіло зоровий горб) центрів зору. Потім направляється в кору потиличних долей мозку, де сприймається у вигляді зорового відчуття.

Акомодація ока.

Відчуття сприймання предмета буде тільки в тому випадку. Коли його зображення падатиме на сітківку. При різному віддаленні предметів від ока точне фокусування їх на сітківці досягається зміною кривизни кришталика. Ця здатність називається акомодацією.

При переведенні погляду з далеко розташованих від ока предметів на близько розташовані війковий м’яз скорочується і кришталик, завдяки еластичності, стає більш опуклим. При цьому збільшується його заломлююча сила і зображення фокусується на сітківці. При віддаленні предмета від ока напруження м’яза зменшується. Війкове тіло натягується і капсула кришталика стискує його. Від цього заломлююча сила зменшується. Око людини настроєне на сприйняття далеко розташованих предметів.

Скорочення війкового м’яза починається тоді, коли предмет наближається на відстань 65 см, а максимальним буває при його розміщенні на відстані 7-14 см від ока.

У людини різке зниження акомодаційної здатності настає після 40 років. На близькій відстані вона перестає розрізняти близькі предмети. Це явище старечої далекозорості.

Акомодація регулюється рефлекторно.

ГІГІЄНА ЗОРУ, ЗАПОБІГАННЯ ЙОГО ПОРУШЕННЯМ.

Щоб зберегти нормальний зір. Потрібно насамперед нормально харчуватися, частіше перебувати на свіжому повітрі, робити фізичні вправи.

Денне світло повинно вільно потрапляти в кімнату через чисте віконне скло. У сонячну літню погоду користуватись темними окулярами.

Користуватись захисними окулярами при роботах, де утворюється стружка, осколки матеріалів...

Протирати очі чистою серветкою, спрямовуючи рухи від зовнішнього кутка ока до внутрішнього, тобто до носа. При читанні та письмі слід забезпечити рівномірне достатнє освітлення, яке не сприяє швидкому розвитку втоми. Відстань від очей до предмету читання, писання чи дрібних предметів, повинна бути 30-35 см.

Перегляд телепередач слід проводити з відстані не менше 1,5 м із обов’язковим доосвітленням приміщення. Не читати в транспорті, лежачи. Не дивитись телевізор більше двох годин у день. Дотримуватись правил при роботі з комп’ютером.

Дуже важливим для нормального зору являється вітамінізоване харчування взагалі і особливо вітамін А, котрим багаті тваринні продукти, морква, диня.

Виключення шкідливих навичок (тютюнокуріння, спиртних напоїв), врівноважений спосіб життя.

Органи чуття забезпечують організм інформацією про предмети навколишнього світу. Вони сприймають різні зміни зовнішнього середовища. Дозволяють організму правильно орієнтуватися в оточуючій обстановці і відповідно реагувати на її зміни. Кінцевим результатом роботи органів чуття є виникнення відчуття, розпізнавання подразників.

Ці процеси проходять і нервових центрах, які розміщені в корі головного мозку.

Схожі:

Зв\Загальна характеристика системи кровообігу
Система кровообігу забезпечує обмін речовин між організмом та зовнішнім середовищем, підтримує сталість внутрішнього середовища організму....
Зв\Загальні питання анатомії та фізіології сенсорних систем
Сенсорна система – органи чуття, забезпечують сприйняття дії факторів, як внутрішнього, так і зовнішнього середовища
Зв\Зорова сенсорна система. Будова ока
Нічого не може бути страшнішим, ніж лишитися зору. Це велика образа, вона забирає у людини дев’ять десятих світу
Зв\Зорова сенсорна система. Будова ока
Нічого не може бути страшнішим, ніж лишитися зору. Це велика образа, вона забирає у людини дев’ять десятих світу
Зв\Загальна фізіологія збудливих тканин. Фізіологія як наука. Поняття про функцію. Методи фізіологічних досліджень
Нормальна фізіологія – наука про об’єктивні закономірності протікання функцій організму в їх взаємозв’язку і у взаємодії організму...
Зв\Ендокринна система людини Зміст
Зв’язок та злагоджену роботу усіх органів та систем наряду з нервовою системою здійснює й ендокринна система. Ендокринна система...
Зв\Тема. Інтегрована екскурсія до црл. Фізика ока людини
Мета. Узагальнити знання учнів з теми «Оптика» та «Зорова сенсорна система»; формувати навички застосовувати знання в конкретних...
Зв\Зорова сенсорна система
Прозорість, безбарвність, колоїдний стан характерні для а рогівки б кришталика в сітківки г склистого тіла
Зв\Нервова система це сукупність органів, які утворюються нервовою тканиною, що регулюють і координують функції всіх частин організму, здійснюють як взаємодію між ними, так і зв’язок організму з навколишнім світом
Чим би ми не займались, наша нервова система незримо бере участь в кожній нашій дії. Це найскладніша і найважливіша сітка управління...
Зв\Нервова система це сукупність органів, які утворюються нервовою тканиною, що регулюють і координують функції всіх частин організму, здійснюють як взаємодію між ними, так і зв’язок організму з навколишнім світом
Чим би ми не займались, наша нервова система незримо бере участь в кожній нашій дії. Це найскладніша і найважливіша сітка управління...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка