Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Історія України Предмет історії України та її методологія




1.31 Mb.
НазваІсторія України Предмет історії України та її методологія
Сторінка3/11
Дата конвертації03.04.2013
Розмір1.31 Mb.
ТипДокументы
Запровадження християнства у Русі. Його історичне значення
Русь у період феодальної роздробленості
Галицько-Волинське князівство і його роль в утвердженні української державності
Українські землі у складі Великого князівства Литовського
Польська експансія на українські землі. Захоплення центрального Подніпров‘я
Виникнення українського козацтва. Його феномен
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Запровадження християнства у Русі. Його історичне значення:

Причини запровадження християнства:

Знамените «хрещення Русі», яке започаткувало православну цивілізацію на теренах України, було викликано цілим комплексом факторів:

· Політичні передумови: Прагнення Володимира зміцнити державу і її територіальну єдність.

· Міжнародні фактори: тільки християнизація могла дати Русі «перепустку» до родини європейських народів, а язичництво прирікало на ізоляцію та ворожість з боку християнізованих сусідів, які ставилися до язичників як до нелюдей.

· Соціальні фактори: Наростаюча соціальна неоднорідність, а також мінливі духовні запити еліти суспільства створювали умови для переходу до більш складної світоглядної системи.

· Особисті міркування Володимира. Він, напевне, брав на увагу хрещення своєї бабусі Ольги, яка залишила по собі добру пам`ять. Не виключено, що епізоди його гріховного життя, наприклад, братовбивство під час боротьби за владу, насильство, багатоженстов, в підсумку змусили його замислитися про духовне очищення. Справа в тому, що Володимир був одруженний із сестрою візантійського імператора, Анною. Це надзвичайно підвищувало його авторитет, а отже, зміцнювало і княжу владу. Важливою вважається і так звана проблема «вибору віри», від вирішення якої залежав весь хід руської історії. Реальна ситуація пропонувала і інші альтернативи: іудаїзм, іслам, буддизм.

Наслідки запровадження християнства:

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі релігійних вірувань, стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими племенами, то християнство вірувало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом. У процесі поширення та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев'яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо. Разом з тим християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі.

Запровадження християнства мало позитивні наслідки для розвитку Київської Русі. Воно зміцнило авторитет і владу князя, сприяло розбудові держави.


  1. Русь у період феодальної роздробленості:

Київська Русь була найбільшою державою середньовічної Європи. Вона простягалася майже на 800 тис. кв. км., де проживали, за різними підрахунками, від 3 до 12млн чоловік. Це була ранньофеодальна держава з притаманною таким типам держав соціально-становою структурою. На найвищим на феодальної драбини знаходився князь, якийу своїй діяльності спирався на воєвод і бояр. На нижчій ступені — холопи, закупи, рядовичі. У середині її — селяни-смерди, ремісники, купці. Окрему значну за розмірами соціальну групу становили церковнослужителі. Державне правління хоча й було монархічним, однак обмежувалося боярською радою і вічем.

Починаючи з 30-х років XII ст. Київська Русь, раптом почала втрачати політичну єдність і розділилася на півтора десятка князівств і земель. Розпочався період, який історики називають добою феодальної роздробленості. Це був закономірний процес, притаманний усім державам середньовічної Європи.

Причини роздробленості:

Серед причин, які призвели до політичної роздробленості Київської Русі, можна виділити такі.

1. Прагнення окремих князівств до самостійності. Вони були зумовлені еволюцією економіки, дальшим розшаруванням суспільства , розвитком феодального землеволодіння в центрі й на місцях, зростанням кількості міст, пануванням натурального, характеру господарства. Князівства вирощували в себе одні й ті ж злаки, овочі, розводили однакових тварин, стаючи цілком самозабезпеченими державами.

2. Велика територія держави та етнічна неоднорідність населення. Безмежні простори східноєвропейської рівнини, колонізовані русинами, були свідченням державної могутності Київської Русі, але водночас вони стали і джерелом її слабкості. Немало послаблювала Київську Русь також етнічна неоднорідність її населення. Адже поруч зі слов'янами тут проживало понад 20 народів: печеніги, половці, каракалпаки, литва і ятвяги і т.д.. У містах Київської Русі існували колонії німців, поляків, євреїв, вірмен, варягів. Усі вони істотно різнилися за своїм економічним, політичним, культурним розвитком і об'єднати їх у якусь міцну спільноту було практично нездійсненним.

3. Відсутність сталого порядку успадкування князівської влади. Здавна на Русі панував "горизонтальний" принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. Однак уже наприкін. XI ст. було проголошено про " вертикальний ", принцип, за яким престол о наслідування йшло від батька до сина. Змішування цих двох принципів, що продовжували співіснувати, вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.

4. Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Київської держави відіграла міжнародна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходили через Русь. Однак з кін. XI ст. транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насамперед появою нового середземноморського торговельного шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. До того ж торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів були блоковані половецькими ордами, що захопили південні степи у XII—XIII ст. Усе це мало згубні наслідки для економіки Русі, особливо для Києва, як столиці держави, вело до подальшої її дезінтеграції.

5. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками. Віками на українські землі здійснювали спустошливі набіги гуни, авари, хозари, угри, печеніги, половці. З останніми точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагала спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського, Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим. Ситуація ускладнювалася й тим, що самі князі родичалися з половецькими ханами, використовуючи кочівників у міжусобних війнах.


  1. Галицько-Волинське князівство і його роль в утвердженні української державності:

Галицько-Волинське князівство:

Об'єднання Галицького й Волинського князівств відбулося 1199 р. Здійснив його волинський князь Роман Мстиславич Великий. Так було утворено Галицько-Волинське князівство, яке одразу посіло провідне місце в політичному житті Русі. Він зміг подолати боярську опозицію, зміцнити західні кордони великого князівства, здійснити успішні походи проти половців. Такі заходи сприяли посиленню авторитету Романа. Він став наймогутнішим з південноруських князів, адже поширив свою владу на величезну територію — Волинь, Галичину, Поділля, Буковину — майже половину сучасної України. У 1203 р. відчинив перед ним свою браму й Київ. Його величали головою всіх руських земель.

Під його владою опинилися всі, за винятком Чернігівського, українські князівства. Нова сильна держава, здобувши київську спадщину, спиралася на міцну економічну основу.

Столицею цієї держави стає Галич. Створення Галицько-Волинського стало важливим етапом в історії української державності, адже на відміну від багатоетнічної Київської держави Галицько-Волинська ґрунтувалася на єдиній українській основі. Це дало підстави українським історикам назвати Романа «творцем першої національної Української держави», що як окремий політичний організм проіснувала до кінця XIV ст.
Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності:

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

— модернізувало давньоруську державну організацію;

— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу;

— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.


  1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського:

Час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав надзвичайно важливу особливість: він складався з неоднакових за тривалістю та змістом періодів:

І етап (1340—1362) — «оксамитове» литовське проникнення. Литовське князівство розпочало своє проникнення на Русь ще в1230—1263г.г.. Головним об'єктом тоді стали західноруські (білоруські) землі. У часи 1316—1341г.г. — почалося включення до складу Литовського князівства південно-західних українських земель. Яскравим виявом зміцнення литовських позицій у цьому регіоні стало те, що після раптової смерті Юрія II Болеслава на княжому столі Волині закріпився син Гедиміна Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем. Внаслідок польсько-угорсько-литовського протистояння в боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща отримує Галичину, Литва — Волинь.

В 1362 р. литовці активно починають новий етап проникнення в землі колишньої Київської Русі. Наступник Гедиміна Ольгерд (1345—1377) чітко формулює основне завдання: «Вся Русь просто мусить належати литовцям». Витіснення татарських ханів сприяло поступовій інкорпорації (включенню) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. Після перемоги 1362 р. над татарами на березі р. Сині Води (притока Південного Бугу) до сфери литовського впливу потрапило і Поділля.
II етап (1362—1385) — «ослов'янення» литовських правителів. Майже до кінця XIV ст. Велике князівство Литовське було своєрідною федерацією земель-князівств, повноцінними, рівноправними суб'єктами якої виступали землі Київщини, Чернігово-Сіверщини, Волині та Поділля. Збереглася стара система управління, у якій лише руська князівська династія Рюриковичів поступилася місцем литовській Гедиміновичів.

Така ситуація певною мірою нагадувала прихід варягів на Русь, наслідком якого стала асиміляція, розчинення їх у потужному слов'янському етнічному масиві. Про започаткування аналогічного процесу — «ослов'янення» литовських правителів у другій половині XIV ст. свідчать факти: розширення сфери впливу руського православ'я на терени Литовської держави; утвердження «Руської правди» державною правовою основою; визнання руської мови офіційною державною мовою; запозичення литовцями руського досвіду військової організації, будування фортець, налагодження податкової системи, формування структури князівської адміністрації тощо.

Починаючи з правління Ягайла (1377—1392) у Литовській державі дедалі більше набирають силу тенденції централізму, а 1385 р. між Литвою та Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює становище південно-західних руських земель.
III етап (1385—1480) — втрата українськими землями залишків автономії. Затиснута між Тевтонським орденом та Московським князівством, Литва отримала наприкінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію: шляхом династичного шлюбу польської королеви Ядвіги та литовського князя Ягайла об'єднати сили двох держав. У 1385 р. було укладено Кревську унію, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. За умовами унії Ягайло, одружуючись з Ядвігою, отримував титул короля Польщі й зобов'язувався окатоличити литовців та «навік приєднати всі свої землі, литовські та руські, до Корони Польської».
IV етап (1480—1569) — посилення литовсько-російської боротьби за право бути центром «збирання земель Русі». Остаточна втрата українськими землями у складі Литви автономних прав у часі збіглася з піднесенням Московського князівства. Консолідуючи навколо себе навколишні землі, воно трансформувалося в єдину централізовану Російську державу. З поваленням 1480 р. ординського іга Москва дедалі гучніше та активніше заявляє про себе як про центр «збирання земель Русі». Початок XVI ст. характеризується загостренням московсько-литовського протистояння. Війни та збройні сутички тривали майже безперервно — 1500—1503, 1507— 1508, 1512—1522 pp. Під час невщухаючої боротьби російська сторона неухильно намагалася довести, що саме цар і є справжнім «государем усієї Русі».


  1. Польська експансія на українські землі. Захоплення центрального Подніпров‘я:

Як відомо, ще в середині XIV ст. Польща захопила Галичину та Холмщину, збільшивши свою територію майже в 1,5 рази. Однак для поляків опанування українських земель не відбувалося так легко, як для литовців. Тому спочатку вони з обережністю впроваджували зміни серед місцевого населення. За прикладом останніх галицьких правителів польський король Казимир називав ці землі "королівством Руським". Однак з часом становище українців дедалі більше змінювалося у гірший бік.

Політика Польщі на західноукраїнських землях:

До сер. XV ст. західноукраїнські землі жили за правом, що базувалося на законах "Руської правди" і старовинних звичаях. Лише в 1434 р. корінним мешканцям накинули польські закони. На завойованих територіях поляки створили три воєводства. Упродовж кінця XIV— XVI ст. відбувалися процеси зближення родової знаті з військово-службовим станом, який добивається значних пільг, та їх об'єднання в одну панівну верству — шляхту. Вся повнота влади опинилася в руках місцевої шляхти.


  1. Виникнення українського козацтва. Його феномен:

Вперше термін «козак» зустрічаємо у Початковій мон­гольській хроніці. У перекладі з тюркських мов він означає «одинокий», «схильний до завоювання». Цікаво, що слово «ко­зак» вживалося для позначення полярних рольових фун­кцій: «страж» і «розбійник». Проблема появи та формування козацької верстви й досі є дискусійною. Перші спроби її розв'язання були зроб­лені ще на початку XVII ст. Польсько-литовський хроніст М. Стрийковський вважав, що козаки походять від ста­родавнього ватажка «Козака», який вдало боровся з та­тарами. З часом викристалізувалася низка версій, що по­яснюють походження козацтва:

1) «хозарська»— ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами»? або хозарами;

2) «чорно-клобуцька»— вбачає в них нащадків «чор­них" клобуків» — тюркського племені, яке у давньорусь­кі часи жило в пограничному зі Степом Пороссі;

3) «черкаська» — вважає виникнення козацтва одним з наслідків процесу міграції в Подніпров'я черкесів, які до того проживали в Тмутаракані;

4) «татарська» — виводить козацький родовід з татарських поселень, що виникли на Київщині за часів Воло­димира Ольгердовича та Вітовта, де шляхом злиття та­тарського елементу з місцевим населенням утворилася якісно нова верства — козацтво;

5) «автохтонна» доводить, що козацтво як спільно­та є прямим спадкоємцем, логічним продовженням вічо­вих громад Київської Русі, які за литовської доби не зник­ли, а лише трансформувалися, зберігши свій вічовий устрій, у військово-службові формування, підпорядкова­ні великому литовському князю;

6) «болохівська» — пов'язує козаччину з існуванням у давньоруських автономних громадах так званих болохівців, які після встановлення монгольського іга добро­вільно прийняли протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів;

7) «бродницька» — висвітлює генетичний зв'язок ко­зацтва зі слов'янським степовим населенням періоду Київ­ської Русі — «бродниками», які жили у пониззі Дунаю;

8) «уходницька» — пов'язує виникнення козацтва з утворенням на території Наддніпрянщини громад віль­них озброєних людей, котрі прибували сюди на промис­ли за рибою, бобрами, сіллю, дикими кіньми та іншою здобиччю;

9) «захисна» — пояснює появу козацтва на південних рубежах необхідністю дати організовану відсіч наростаю­чій татарській загрозі;

10) «соціальна» — факт виникнення козацтва пояс­нює як наслідок посилення економічного, політичного, національного та релігійного гніту, яке штовхало селян­ство до масових втеч на вільні землі та самоорганізацію в нових місцях проживання.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення та формування козацтва, оскільки кожна з них базується на якомусь одному чиннику із економіч­ної, етнічної, воєнної чи соціальної сфер. Водночас біль­шість з них містить раціональні зерна, синтез яких дає можливість наблизитися до правильної відповіді.

Феномен козацтва не є ідеальним, але цілком очевидно, що його різновмотивовані дії об'єк­тивно відігравали прогресивну роль, гальмуючи татарсь­ко-турецьку експансію, зменшуючи її масштаби та інтен­сивність. Особливо виявило себе козацтво як впливовий чинник міжнародного життя.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Історія України Предмет історії України та її методологія iconПрограма курсу "історія україни" Тема 1: вступ. Предмет І завдання курсу
Предмет і завдання курсу історії України. Історія України як складова частина загальносвітової історії. Місце вітчизня­ної історії...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconІсторія україни вступ до історії
Ознайомлення учнів із завданнями і структурою курсу та підручника. Історія як навчальний предмет і наука. Історія України — складова...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconІсторія україни (вступ до історії україни) 5-й клас (35 год.)
Вступ. Ознайомлення учнів із завданнями і структурою курсу та підручника. Історія як навчальний предмет і наука. Історія України...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconПрограма вступного випробування з історії на основі повної середньої освіти (11 кл.) 7 клас Вступ
Предмет, значення історії України, її періодизація. Стародавня та середньовічна історія України. Роль археології у вивченні давньої...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconКонспект уроку історії України. Всесвітньої історії (інтегрований курс) 6 клас
Предмет Історія України. Всесвітня історія. (інтегрований курс)
Історія України Предмет історії України та її методологія iconПрограма з історії для 5-го класу, 35 годин (2004) Навчальна програма з історії для 5-го класу, 35 годин (2012)
Ознайомлення учнів із завданнями і структурою курсу та підручника. Історія як навчальний предмет і наука. Історія України складова...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconОрієнтовний перелік питань для підготовки до екзамену з дисципліни
Співвідношення категорій «історія менеджменту», «історія управлінської діяльності» та «управлінський континуум». Історія управлінської...
Історія України Предмет історії України та її методологія icon«Разом на одній землі. Історія України багатокультурна». Новий посібник з історії. Запрошуємо до співпраці
...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconТематичний розподіл історія україни. Всесвітня історія (інтегрований курс)
Вступ до історії стародавнього світу. Періодизація історії людства. Своєрідність епохи Стародавнього світу як першого періоду в історії...
Історія України Предмет історії України та її методологія iconВідповіді на екзаменаційні питання з дисципліни «Історія України» Історія України
Вивчення історії у вищій школі сприяє формуванню історичної свідомості народу, в якій органічно поєднується знання, погляди, уявлення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка