Пошук навчальних матеріалів по назві і опису в нашій базі:

Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011




9.6 Mb.
НазваЛюдина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011
Сторінка11/75
Дата конвертації15.04.2013
Розмір9.6 Mb.
ТипДокументы
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   75

Панченко Владислав

К ПРОБЛЕМЕ СООТНОШЕНИЯ ЧАСТНОГО И ПУБЛИЧНОГО ПРАВОВЫХ НАЧАЛ В ЮРИДИЧЕСКОЙ ПОМОЩИ КАК ФОРМЕ ЮРИДИЧЕСКОГО СОДЕЙСТВИЯ ПРАВОВОЙ АКТИВНОСТИ

Общепризнано, что юридическая помощь выступает необходимым элементом механизма обеспечения прав и свобод человека и гражданина. В то же время вопрос о правовой природе института юридической помощи в свете традиционного для романно-германской семьи правовых систем деления права на частное и публичное остается дискуссионным. Установление соотношения частного и публичного правовых начал в юридической помощи важно не только в теоретическом плане познания сущности данного правового феномена, от ответа на который зависят содержательные признаки юридической помощи как вида правовой деятельности, так и круг субъектов, оказывающих юридическую помощь, но и в плане режимов, типов, видов, способов и средств правового регулирования отношений, связанных с доступом к юридической помощи, реализацией права на юридическую помощь в различных отраслях современного российского права.

Попытаемся проанализировать аргументы в пользу каждой из них и на этой основе сформулировать наиболее адекватное, на наш взгляд, взаимодействие частного и публичного начал в правовой природе юридической помощи.

Юридическая помощь рассматривается как структура не государства, а гражданского общества, инструмент в руках гражданского общества [7, 36; 4, 51]. Так, П.Б. Баренбойм и Г.М. Резник полагают, что основная функция адвокатуры состоит в том, что последняя выступает как «защитник и представитель гражданского общества» [2]. Нам представляются обоснованными приводимые против взгляда на юридическую помощь (применительно к адвокатуре) как защитника и представителя гражданского общества доводы о том, что, во–первых, в действительности гражданское общество «состоит из множества сегментов, находящихся в состоянии противоборства не только с властью, но и друг с другом. Гражданское общество (как совокупность институтов–организаций) – это всегда сгусток противоречий» [1, 117]. «Соперничество между этими сегментами (общественными объединениями, религиозными общинами, борющимися за признание и расширение прав различных меньшинств движениями, иными группами влияния), продолжает Н.В. Андрианов, – может достигать очень высокого накала и приобретать непримиримый характер. Акции гражданского неповиновения являются одним из проявлений жизни гражданского общества. Но даже при противоборстве с властью они могут быть направлены на достижение диаметрально противоположных и даже взаимоисключающих целей. На сторону каких общественных объединений и движений, в соответствии с какими критериями и на основании чьего решения должна вставать адвокатура, коль скоро ей будет отведена роль защитника и представителя гражданского общества», всегда расколотого на противоборствующие группировки? Практическое использование этой формулировки чревато тем, что адвокатура будет постоянно подвергаться опасности либо сделаться защитником какой–то части гражданского общества (не исключено, что наиболее радикальной части), либо вообще оказаться под влиянием определенных групп, которые для достижения своих целей вполне могут манипулировать адвокатурой. История знает такие примеры» [1, 117-118]. Во-вторых, «адвокатура, так же как и гражданское общество, не является неким идейно–политическим монолитом» [1, 118]. Она состоит из адвокатов, придерживающихся различных убеждений и взглядов на те или иные вопросы общественной и государственной жизни, принадлежащих к различным конфессиям, имеющих различные политические пристрастия и антипатии, в том числе и в отношении тех или иных сегментов гражданского общества. И было бы крайне недальновидным пытаться выстраивать адвокатов под одним знаменем, даже если на этом знамени начертаны слова «гражданское общество». Каждый адвокат проходит свой путь с собственным знаменем, на котором начертано: «права и интересы доверителя!». Все другие знамена будут во вред и адвокатуре и гражданскому обществу.»

Высказываются мнения о том, что адвокатура выполняет правоохранительную функцию. В деятельности адвокатуры при оказании квалифицированной юридической помощи одновременно присутствуют и частный интерес (восстановление нарушенного права конкретного доверителя), и публичный интерес (интерес всего общества). Публичный интерес выражается в установлении режима законности, своевременного пресечения нарушений прав и свобод граждан, восстановлении нарушенного права и предупреждении таких нарушений в будущем; публично–правовая функция – контроль за соблюдением государством правовых норм, признанием и соблюдением прав и свобод человека и гражданина, и является основной функцией адвокатуры, что делает ее важнейшей частью гражданского общества [6, 10-11].

Действительно, осуществление юридической помощи является, в основном, функцией институтов гражданского общества (адвокатуры, правозащитных организаций, частнопрактикующих юристов и т.д.), которые не наделены публично–властными полномочиями, а влияют на осуществление этих полномочий органами публичной власти и должностными лицами. Однако с учетом неоднородности самого гражданского общества правильнее говорить о юридической помощи как об инструменте в руках каждого конкретного субъекта права.

Не следует и принижать роль государства в оказании юридической помощи, так как при этом игнорируются положения ст.ст. 2, 18, 45 и других статей Конституции РФ, согласно которым обязанность обеспечения прав и свобод человека и гражданина, в том числе права на получение юридической помощи, лежит именно на государстве, задача которого – создать субъектам права возможности воспользоваться юридической помощью в любой проблемной правовой ситуации. Кроме того, органы публичной власти сами осуществляют юридическую помощь.

В юридической помощи сочетаются частное и публичное начала. При этом ведущим является частное начало, которое проявляется в том, что составляет предназначение юридической помощи – в профессиональном правовом содействии реализации индивидуальных интересов конкретного лица, часто противоречащих, а иногда и исключающих интересы других частных лиц, организаций, государственных органов и т.д., но достижимых с помощью допустимых законом средств правового характера. Без этого юридическая помощь лишена всякого смысла, какие бы социально полезные цели ею ни преследовались.

Публичное значение юридической помощи очень точно выразил Л.Е. Владимиров, который применительно к адвокатуре писал, что она «стоит на страже частных интересов», ее общественное значение и социальная ценность проявляется не непосредственно, а «опосредованно – в защите человека» [3, 3]. Наличие развитой инфраструктуры, эффективное осуществление юридической помощи как средства правовой защиты конкретной личности от произвола (как частных лиц, так и государственных структур [5, 6]) отвечает конституционным целям государства, публичному интересу, который выражается в самом факте возможности, реальности и доступности для каждого юридической помощи [4, 133].

Литература:

1. Андрианов Н.В. Гражданское общество как среда институционализации адвокатуры: дис. ... канд. юрид. наук. М., 2005.

2. Баренбойм П.Б., Резник Г.М. Адвокатура как защитник гражданского общества // Вестник Адвокатской палаты г. Москвы. 2004. № 9.

3. Владимиров Л.Е. Advokatus miles. Пособие по уголовной защите. СПб., 1911.

4. Воробьев А.В., Поляков А.В., Тихонравов Ю.В. Теория адвокатуры. М., 2002.

5. Зайцев И.М. Цели и принципы адвокатской деятельности // Адвокатская деятельность: Материалы российско-американского семинара. Ноябрь 1996 года. Саратов / под ред. проф. И.М. Зайцева. Саратов, 1997.

6. Кучерена А.Г. Роль адвокатуры в становлении гражданского общества в России: автореф. дис. … д-ра юрид. наук. М., 2002. С.10–11.

7. Тарло Е.Г. Роль адвокатуры в системе обеспечения конституционного права на юридическую помощь. М., 2001.

Плугатар Тетяна

ПРАВА ЛЮДИНИ ЯК ОСНОВНИЙ КРИТЕРІЙ ВЗАЄМОПРОНИКНЕННЯ ПУБЛІЧНОГО ТА ПРИВАТНОГО ПРАВА

У сучасному світі рівень розвитку свободи та демократії у державі визначається не тільки формальним визнанням владою прав та свобод людини, включаючи офіційне приєднання до міжнародно-правових документів, що їх регламентують, але й наявністю дієвого, ефективного механізму реалізації прав та свобод, що містить гарантії їх забезпечення і захисту. Права людини становлять нормативну форму взаємодії людей, упорядкування їхніх зв’язків, координації їхніх вчинків і діяльності, запобігання суперечностям, протиборства, конфліктів на основі поєднання волі індивіда з волею інших людей, нормальним функціонуванням суспільства та держави.

Комплексність проблеми прав людини зумовлена тривалим періодом та неоднозначним характером їх становлення і розвитку в різних країнах світу. Вони становлять єдину систему, яка відображає життєво важливі об’єктивні потреби та інтереси суспільства і його членів в їх єдності і взаємозв’язку. Система прав людини зумовлює необхідність їх класифікації, що набуває практичного значення при розробленні і творенні конституції та інших законів будь-якої держави, оскільки здатна сприяти забезпеченню повноти й обґрунтованості послідовності викладу таких прав у законодавстві, а також диференційованому визначенню юридичних засобів їх охорони та захисту [1, c. 92].

Прийняті міжнародним співтовариством принципи та стандарти в галузі прав людини встановлюють верховенство загальнолюдських цінностей над усіма іншими. Вони здійснюють значний вплив як на формування національного законодавства в цілому, так і на окремі його інститути. Основоположні міжнародні документи у зазначеній сфері втілили в собі найпрогресивніші ідеї, розроблені людством протягом багатьох століть. У них у юридичній формі закріплено головні гарантії гідного існування людини, захисту її прав та свобод. Основна ідея цих актів – встановлення й реалізація прав людини у відносинах з державною владою.

Права людини є правами не тільки громадянина конкретної держави, а й члена світової спільноти. Це твердження знаходить своє вираження у концепціях, що проголошують: «Всі права людини носять універсальний характер, є неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними. Міжнародне співтовариство повинно ставитися до прав людини неупереджено та об’єктивно» [1, с. 203].

У Конституції України втілені ідеї демократії, громадянського суспільства та правової держави передбачають наявність ефективних правових механізмів захисту людини від свавілля держави. Органи державної влади не повинні встановлювати норми, які б невиправдано обмежували свободу людини, порушуючи тим самим засади демократії, принципи законності, верховенства права, гуманності. Регламентуючи поведінку людей заради здійснення суспільних цілей, держава повинна органічно поєднувати суспільні інтереси з індивідуальними інтересами, одночасно не допускаючи вседозволеності в індивідуальній поведінці всупереч загальнодержавним інтересам, запобігаючи тим самим розвитку центробіжних тенденцій та атомізації суспільства, руйнуванню авторитету державної влади.

Для України як країни, що намагається сформувати правове громадянське суспільство, шукає своє гідне місце у світовому і європейському співтоваристві, безумовно важливим є створення національної системи права як взаємодії приватного і публічного права [2]. При цьому слід наголосити, що саме норми приватного права насамперед соціально зорієнтовані на регулювання прав і свобод людини і безпосередньо відображають соціальну сутність і зміст суспільних, зокрема юридичних, відносин, а також сприяють соціальним наслідкам змін у суспільстві, визначають демократичні пріоритети і критерії реформаторських зусиль. Однак, варто зазначити, що право єдине за своєю суттю та суспільним призначенням та використовує різні методи до різних предметів регулювання, а звідси – розподіл права на підсистеми публічного та приватного права, при тому, що вони залишаються взаємозалежними частинами єдиного цілого. Поділ права визначається за різними критеріями, наприклад, інтересу, захисту інтересів, методу. Базуючись на них, можна визначати характер норми права, інституту, галузі права, їх приналежність до приватної чи публічної сфери, хоча це може бути досить умовним віднесенням.

Інтереси суспільства і держави не завжди співпадають з особистими інтересами окремої людини, а в деяких випадках навіть суперечать один одному. Тому норми публічного права спрямовані не тільки на організацію життя громадянського суспільства та на вирішення колізійних питань взаємовідносин приватних осіб і держави, а також і на вирішення проблеми, яке б задовольнило інтереси і особи, і суспільства, і держави. А отже, на відміну від приватного права публічне право має не індивідуальний, а загальний характер і сутність, а його основним завданням є забезпечення суспільних інтересів у різних сферах життя. Публічне право базується на примусовій владі держави, надає пріоритет державним інтересам над індивідуальними, а також передбачає можливість реалізації цих інтересів навіть всупереч волі та інтересам окремих членів суспільства. Так як держава існує в суспільстві для того, щоб врегульовувати протиріччя між суспільством та його членами, між приватними та державними, тобто колективними інтересами, то за період існування держави в суспільстві є доречним та виправданим поділ права на публічне та приватне.

Нині спостерігається взаємопроникнення інститутів приватного та публічного права. Наприклад, посилення адміністративно-правового регулювання у сфері аграрних, земельних відносин, і навпаки, застосування засобів приватного права у регулюванні діяльності промислово-торгових утворень, корпорацій державного походження. У будь-якій галузі публічного права можна зафіксувати інститути приватного права і навпаки. Тільки у зв’язку з суттєвою перевагою кількості цих інститутів у певній галузі можна відносити її до публічного чи приватного права. Найбільш показовими прикладами співвідношення та взаємодії публічного та приватного права є питання про державу як суб’єкта приватного права, а також про права людини та їх приналежність до публічної чи приватної сфери регулювання. Поділ системи права на публічне і приватне право є важливим з точки зору: злагодженості та ефективності системи права; юридичної визначеності сфери суспільного життя, де втручання держави обмежене; формування у суспільній свідомості уявлення про невтручання держави в інтереси людини; формування засобів, які б перешкоджали безмежній нормотворчості держави.

З огляду на зазначене вище, публічне і приватне право є парними категоріями, що не можуть існувати одна без одної. У сферах функціонування суспільства, держави і людини з’являються потреби, що потребують як приватно-правового, так і публічно-правового регулювання. Так, висунення на перше місце прав і свобод людини не означає протиставлення її інтересів інтересам суспільства та держави. Хоч публічна сфера охоплює загальні інтереси різних спільнот, об’єднань та об’єктивні умови нормального існування й діяльності людей, їх організацій, підприємств, суспільства в цілому, однак, без забезпечення загальних потреб, інтересів неможливо забезпечити особисті потреби людини. Тому, належне функціонування інститутів публічного права є гарантією стабільності та стійкості суспільства, а також умовою і гарантією реалізації приватного права. А звідси, публічне та приватне право органічно взаємопов’язані та взаємодіють між собою.

Досліджуючи процеси взаємопроникнення приватного та публічного права, слід пам’ятати, що від того, наскільки законодавство враховує приватні інтереси людини, залежить рівень її довіри до влади. Це є своєрідним природним бар’єром від надмірного використання імперативного методу правового регулювання. Важливим чинником взаємопроникнення інститутів приватного та публічного права виступає відповідальність держави за шкоду, завдану фізичним та юридичних особам. Так, наприклад у Франції, крім політичної відповідальності, держава несе перед громадянами також цивільно-правову й адміністративну. Наприклад, цивільно-правова відповідальність наступає за заподіяння збитків під час надання публічних послуг комерційного характеру або збитків, заподіяних яким-небудь транспортним засобом. У всіх інших випадках держава несе адміністративну відповідальність, яка поділяється на договірну, позадоговірну (деліктну), винну й безвинну [3, с. 70–75].

Взаємопроникнення приватного та публічного права виявляється у тому, що публічне право збагачується зобов’язальними, договірними положеннями та процедурами, інститутами приватного походження, а в приватному праві з’являються обумовлені публічними інтересами обмеження, заборони та обов’язки, характерні більше для публічного права. У зв’язку з цим, слушною є пропозиція щодо розробки Державної комплексної наукової Концепції розвитку українського законодавства, приведення його у відповідність до міжнародних стандартів та комплексного правового акту з цих питань, чи то буде Декларація прав та свобод людини і громадянина, чи Кодекс прав та свобод людини і громадянина. Як один із напрямів цієї концепції доцільно передбачити комплексну Програму державної політики в галузі прав і свобод особи, а також Програму забезпечення гарантій прав та свобод людини і громадянина [4, с. 27].

Отже, права людини визначаються як певні можливості людини, необхідні для її існування, розвитку в конкретно-історичних умовах, що об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх. А захист прав і свобод людини виступає одним із головних завдань держави, основою справедливості та миру, що становлять базис правової держави, в якій людську особистість визнають та сприймають як найвищу цінність.

Література:

1. Приватне життя і поліція. Концептуальні підходи. Теорія та практика / [Авт. кол.]; відп. ред. Ю. І. Римаренко. – К. : КНТ, 2006. – 740 с.

2. Селіванов В. Приватно-правові засади розвитку вітчизняної юридичної науки / В. Селіванов // Право України. – 2001. – № 3. – С. 21–32.

3. Беше-Гловко К. Административная ответственность государства : опыт развития во французком праве / Карин Беше-Головко // Сравнительное конституционное обозрение. – 2009. – № 1 (68). – С. 68–82.

4. Права людини у діяльності міліції в контексті протидії поширенню епідемії ВІЛ/СНІДу : [навч. посіб.] / [К. С. Колесник, А. М. Бабенко, М. В. Палій, Є. С. Назимко; за заг. ред. В. М. Бесчасного]. – Донецьк : ДОГЦ «Іскра», 2009. – 132 с.

Попсуєнко Людмила
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   75

Схожі:

Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconПричорноморська фундація права Міжнародна науково-практична конференція «Людина і закон: публічно-правовий вимір»
Маємо честь і приємність запросити Вас прийняти участь у Міжнародній науково-практичній конференції «Людина і закон: публічно-правовий...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconЗапрошуємо вчених-економістів, практиків, докторантів, аспірантів та здобувачів наукового ступеня взяти участь у роботі І міжнародної науково-практичної інтернет-конференції
Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції «Управління економічною діяльністю промислових підприємств в системі сучасних...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconМіжнародна науковО-практична конференція «педагогіка та психологія: Сучасний гуманітарний вимір»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Міжнародної науково-практичної конференції «Педагогіка та психологія: сучасний гуманітарний...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconДодаток Література
Бовть О. В. Дитяча віктимізація та її попередження. — Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Соціально-правовий захист...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconЧетверті Прибузькі юридичні читання” яка відбудеться 28-29 листопада 2008 року
України, так і інших держав, з метою проведення наукової дискусії та обговорення нагальних питань розвитку держави і права
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconНауково-практичної конференції
Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Основи теорії бойового досвіду слав’янських народів», м. Запоріжжя. 9 жовтня...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconШановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IV міжнародної науково-практичної конференції
Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю в умовах глобалізації...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconШановні колеги! Запрошуємо Вас взяти участь у роботі IV міжнародної науково-практичної конференції
Міжнародної науково-практичної конференції «Сучасні проблеми і перспективи розвитку обліку, аналізу та контролю в умовах глобалізації...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconМатеріали VІ міжнародної науково-практичної конференції 24- 26 жовтня 2011 року м. Хмельницький
Розглядаються проблеми особистості професіонала у сучасному інформаційно-технологічному просторі, ціннісні орієнтири сучасного професіонала,...
Людина І закон: публічно-правовий Вимір Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «vii прибузькі юридичні читання» 25-26 листопада 2011 року Миколаїв Іліон 2011 iconІмені тараса шевченка рада молодих учених
Н 34 Науковова молодь: іноваційні підходи в освіті І науці. Збірник тез І міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції. 21...
Додайте кнопку на своєму сайті:
ua.convdocs.org


База даних захищена авторським правом ©ua.convdocs.org 2014
звернутися до адміністрації
ua.convdocs.org
Реферати
Автореферати
Методички
Документи
Випадковий документ

опубликовать
Головна сторінка